Переклав Василь Білоцерківський

Від автора

Я не прошу вибачення за те, що ця книжка є книжкою особистою. Пишу на підставі свого власного досвіду про те, що становить мій «світ італійської опери». Наприклад, для мене «Вільгельм Телль» і «Дон Карлос» – італійські опери, у мій час до них зазвичай ставилися саме так. Природно, що за довгу історію, яку вони прожили в різних країнах, інколи їх виконували й за оригінальним французьким лібрето. Тим не менше для мене вони – опери італійські, і маю приємну підозру, що в цій суперечці Россіні й Верді, певне, були б на моєму боці.

Моїм друзям Іді Кук і Джанкарло Бартоліні-Салімбені – моя вдячність.


Передмова

Вікна у світ італійської опери

Багато років тому мені випало побувати в Сан-Джиміньяно – славетній тосканській фортеці на пагорбах, де тринадцять середньовічних веж (а в часи міжусобних чвар середньовіччя їх – пращурів хмарочосів Мангеттена – було понад сімдесят) усе ще гордовито здіймають свої зубці. Мій настрій був цілком туристичний, і тому я відшукав собі провідника й попросив, аби він піднявся разом зі мною на одну з найвищих веж.
Той дав згоду, висловивши ентузіазм людини, котра надзвичай пишається красою своїх рідних місць, і ми вкупі стали лізти вгору по внутрішніх сходах, які звивалися дедалі вище і вище, – майже в цілковитій темряві.
Та от, коли ми вже сливе дісталися самої верхівки, мій гід раптом зупинився і розчинив дерев’яні віконниці одного з вікон. «Погляньте-но!» – сказав він, і моїм очам відкрилася залита сонцем картина такої неописанної краси, що, здається, я навіть скрикнув.
Переді мною на величезному просторі розстилалася тосканська земля в усій її дивовижній пишноті: строкате безладдя полів із плямами порослих лісом пагорбів і долин, з хуторами й сільцями, що на відстані здавалися гарними іграшками.
Ця картина зовсім не була мені незвичною, але через химерну гру барв і форм того разу все виглядало цілком особливо: ще ніколи я не бачив Тоскану такою!
Потім мій провідник мовив: «Подеколи навіть море можна побачити». І в ту хвилину я справді побачив море: у пориві одкровення моя розпалена уява розсунула межі простого людського зору. Моє тіло, розум, душа – усе підказувало: «Ось воно!», і нехай то було лиш видіння, але я пам’ятатиму його до кінця своїх днів.
Перш ніж писати цю книжку, я багато разів згадував той випадок, тому й дав назву передмові «Вікна у світ італійської опери». Я аж ніяк не збираюся вдавати з себе високо вченого музиколога, хоча музика – все моє життя. Але мені поталанило: моїми супутниками в цьому житті було чимало найбільших майстрів і знавців музики нашого сторіччя. Також я знав багатьох композиторів і лібретистів і можу вважати, що маю певне уявлення про те, чого вони прагнули; і в цьому немає жодної самовпевненості.
Протягом усіх сорока семи років життя в опері я виконував роль вірного посередника: мені, як і багатьом іншим, випала ця честь – донести до публіки бодай частинку величезного, значно більшого таланту, аніж мій власний, – таланту творця музики, слугами якої ми є. Це не привід для марнославства, але не можна не схилитися перед тією великою відповідальністю, яка лежить на будь-кому, хто прагне істини в тлумаченні оригіналу. Ми не претендуємо на багато чого, але подумайте, прошу вас: адже найвизначніший музичний шедевр без сценічного втілення – це лише рукопис, який пилюжиться серед інших у якому-небудь Богом забутому архіві. Ми, виконавці, – ті щасливці, яким дозволено пролити світло на смисл великого творіння, а наша слава – лише відблиск цього світла.
Моя мета проста: розповісти про оперу і світ опери – його проблеми й надії, його красу і потворність, його традиції й те нове, що набирає сили всередині нього. Це надзвичайний, чарівливий світ, світ, повний мріянь і сподівань, світ, до якого багато людей хотіли б долучитись, але який багато хто все ще не навчилвся цінувати.
Кожна людина, отже і я, має свої власні погляди, свій власний підхід – відповідно до розуму, морального чуття, натури, – свій власний спосіб думок і почуттів. Тому інтерпретації одного й того ж образу можуть бути незліченними (при цьому всі вони, звичайно, повинні бути вірними музиці й оригіналові). Тому я пишу, ґрунтуючись на власному почутті, а воно, природно, і змінювалося, і вдосконалювалося з роками мого життя в опері. Не бажаю нікому дошкулити, ще менше прагну, аби ці нотатки стали предметом запальних суперечок. Просто хочу відчинити декілька вікон – можливо, і співаки, і публіка знайдуть за ними щось для себе, а моя справа – сказати їм, подібно до мого провідника в Сан-Джиміньяно: «Погляньте!»



Розділ 1. Голос як дар

Що є голос?
Сам по собі він є лише повітрям, яке коливає голосники. Але розум і серце надають йому краси, перетворюють його на мистецтво, в якому – усі людські почуття; тоді це вже справді дар божий, котрий, як і всі божі дари, обтяжує свого власника великою відповідальністю.
Яка ваша власна заслуга в тому, що ви маєте миловидне обличчя або могутні м’язи, гострий розум або прекрасний голос? Питання в тому, як ви поводитиметеся з цим даром. Розтринькаєте його? Будете нещадно експлуатувати на догоду власним амбіціям? Залишите без уваги, дасте зів’янути? Або, можливо, покірно, старанно, з любов’ю і знанням справи спробуєте досягти в ньому досконалості на радість іншим, та й собі теж?
Отже, припустімо, ви маєте непересічний голос; і це не просто ваші ілюзії: так само вважає людина обізнана й авторитетна. До речі, останнє необхідне: хай уся ваша родина вкупі вами переконана, що ви анітрохи не гірші за тих, хто з’явився колись на театральних підмостках, – це ще нічого не означає. Може бути, що це так, але просто теорія ймовірності заперечує.
Перш ніж на вас і ваших рідних упадуть витрати, хвилювання, розчарування, усвідомте ясно таке: сам по собі голос – це ще не все. Крім того – можливо, вам не припаде до душі така цинічна практичність, – розумна людина завжди повинна залишати собі змогу почесно відступити на заздалегідь підготовлені позиції, у разі коли все вийде зовсім не так, як вона розраховувала спочатку.
Тому треба з усією строгістю оцінити свої здібності. Без чого співак не може обійтися? Він мусить мати могутнє здоров’я, міцні нерви, природне музичне чуття, гнучкий голос, першокласне відчуття ритму, вміння триматися на сцені, але передусім – скромність, адже тільки направду скромна людина зможе вчитися на власних помилках, а їх ви зробите більш ніж досить.
Побоюйтеся нікому не знаних учителів з їхнім набором хитромудрих прийомів. Повірте, що, якби секрет bel camto полягав лише в тому, аби пролежати на спині стільки-то годин, затиснувши зубну щітку в зубах, хтось би давно вже розгадав його. Покладіться на свою спостережливість, свій розум, своє завзяття і запам’ятайте, що будь-яке важливе рішення ви повинні завжди ухвалювати самі.
Бережіть сили, як це роблять спортсмени. Хай кожна хвилина вашого життя слугуватиме досягненню заповітної мети: проникнути у світ опери. Але не зосереджуйтеся тільки на цьому, не ставайте фанатиком. І в жодному разі не зазнавайтеся. Вам просто поталанило від народження, а талан ще треба виправдати.
Та от вам нарешті вдалося потрапити в цей світ: ви на першій сходинці довгої драбини. Ніколи не легковажте цієї першої маленької ролі, яка вам дісталася. Нехай це лише рядок або пів рядка, тим не менше прочитайте лібрето повністю. Добре подумайте над долею вашого маленького персонажа, адже він або вона жили й до того, як з’явитися на сцені, і (якщо тільки на сцені на вб’ють – в опері завжди цим ризикуємо) житимуть по тому, як підуть із неї.
Не намагайтеся надати своєму героєві більшої значущості всупереч задумові композитора чи лібретиста: не в цьому полягає ваше завдання. Воно полягає в тому, аби до кінця розібратися в характері вашого героя: так, що, якби ви зустріли його на вулиці, то відразу б упізнали. Для цього спершу подумки намалюйте собі точний, вірогідний його портрет. Це вельми допоможе вам надалі. Люди не бувають просто смішними або зворушливими, благородними або підлими. Ризничий у «Тосці» кумедний на свій лад, а Мелітон у «Силі долі» – на свій. Що значить «на свій лад»? Розберіться в цьому самі – от вам і вправа для початку.
Коли якась окрема фраза видається вам особливо тяжкою, неодмінно постарайтеся відшукати причину цього. Найчастіше річ у тім, що ви цілковито зосереджуєтеся саме на цьому тяжкому місці, а тому недбало берете попередні ноти. Ось, наприклад, арія Рудольфа в першій дії «Богеми»; там моторошне верхнє «до» здається зовсім високим, вищим, аніж насправді, а тому дуже хочеться посилити, форсувати звук. Але тоді відбувається ось що: ви розкриваєте рота надто широко, щелепа йде донизу, а горло при цьому затиснуте, звук обірваний.
Аби «la dolce spe-e-eranza» вийшло у вас кругло, спокійно, на початку фрази розслабтеся і почніть помалу піднімати звук угору від «ma il furto non m’accora», легко візьміть «poichè v’ha preso stanza» – тепер ви вже готові до того самóго верхнього «до».
Є ще одна пастка, в яку потрапляють недосвідчені співаки: їм здається природним починати pianissimo (наприклад, у арії Неморіно з «Любовного напою») на дуже слабкому звучанні. Одразу виникає непевність: не можна ні приглушити звук ще більше, ані тим паче його підсилити – голос просто не має можливостей для цього. Тому він починає тремтіти. Дуже легко уникнути цього: спочатку треба якраз видати справжній, хороший, наповнений звук, а вже потім при першій нагоді ослабити його, та лише кількісно, а його якість і повноту зберегти, додавши повноти.
У цьому розділі я зовсім не хочу дати урок per se [1]. Ми просто почали підійматися нашими сходами й відкриваємо одне за одним невеликі віконця. Це лише підказки – аж ніяк не раз і назавжди встановлені правила. Адже недарма я сорок сім років співав, а ще більше думав.
Завжди подумки розберіть свою роль заздалегідь і тільки тоді шукайте відповідей на виниклі питання. Правду кажуть, що оперний співак безнастанно ходить по туго натягнутому дроту: варто раз оступитися – беркиць! – і ти вже смішний і жалюгідний. Одначе постарайтеся під час вистави не бути напруженим, як канатоходець. Треба просто спокійно підготуватися до спектаклю – це допоможе вам розслабитись і показати себе з найліпшого боку. Продумайте все завчасно, і багато, якщо не всі, проблем вирішаться самі собою. Коли співатимете, не прислухайтеся до себе надто уважно: станете понижати тон і не зможете тримати звук належно. Так недосвідчений велосипедист, вперіщивши погляд у дорогу перед своїм носом, не помічає небезпеки, що насувається здалеку.
Тепер про те, яка ваша робота з власним тілом. Від талії до п’ят ви мусите бути нерухомі, наче скеля. А ото шия повинна залишитися гнучкою, розслабленою.
Дихайте носом.
Обов’язково тримайте звук у фокусі аж до останньої приголосної.
Нехай під час співу у вашій душі палає вогонь! Усі почуття артиста загострені вдесятеро більше від почуттів звичайної людини; тільки треба знати, коли прикликати їх на допомогу, і вони відгукнуться і будуть вам вірними помічниками.
Варто вам усміхнутись (якщо, звичайно, усмішка, доречна) – і ваш голос почне випромінювати радість. Співайте з задоволенням і пам’ятайте, що справжня краса – усередині вас. Навіть потворна людина може бути прекрасною на сцені.
Переходячи від фрази до фрази, уважно стежте за ритмом і темпом. Не забувайте, що пауза – це теж музика, а тому повинна бути чітко розрахованою.
Біганина по сцені шкодить мелодії. (Режисери, котрі змушуєте співаків стрибати вгору-вниз по сходах, це сказано для вас.) Публіка хоче бачити вираз обличчя артиста. Усі ваші м’язи повинні бути розслабленими – інакше спотвориться звук. По сцені рухайтеся величаво, неначе ви велетень зростом до стелі.
Якщо в тексті одне й те саме слово, одна й та сама фраза повторюються кілька разів, намагайтеся вимовляти їх щоразу по-новому: з іншим відтінком, іншою інтонацією. Публіка – це чудовисько, яке щохвилини треба чимось розважати, а то воно засне. Якщо ви відчуваєте, що хоч трішечки набридли глядачеві, негайно щось робіть.
Не давайте завеликої свободи почуттям, це і вас утомить, і голос ослабить – не буде вже того вогню. Ліпше розплачтеся на репетиції, тоді знатимете, де пролягає межа, за якою ви вже не спроможні стриматись.
Завжди грайте для публіки. Тоді вона запам’ятає вас.
У кожній професії, який би життєвий шлях ви не обрали, необхідно чітко відділяти важливе од неважливого. Звичайно, цілковито незначних ролей не буває; але ж ви поки що новачок, тому не надавайте своєму персонажеві завеликої ваги – трохи скромності вам не завадить. Талант важливий уже сам по собі, якщо це справді талант, а я сподіваюся, що ви маєте його. Але, як я вже зауважив на початку розділу, головне – це те, чого ви за його допомогою досягнете.
Якщо вміти ним послуговуватися, голос – величезна сила. Повірте, це моє твердження не наслідок самозахоплення чи надмірних гордощів. Наприкінці Другої світової війни я часто співав для поранених у шпиталях, там зібралися нещасні з усього світу. І от одного разу якийсь хлопець – він був дуже кепський – пошепки попросив мене заспівати йому «Ave Maria».
Цей бідолаха був такий молодий, такий самотній, він так зневірився – адже перебував далеко від дому. Я присів коло його ліжка, взяв за руку і заспівав «Ave Maria». Доки я співав, він помер – усміхаючись.

[1] У прямому сенсі (лат.).