Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.17
15:34
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
2026.04.17
15:06
І знов сидить в півоберта та абрис ніжного плеча
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
2026.04.17
12:06
Стійка душа розчинить у собі
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.
Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.
Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття
2026.04.16
19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
2026.04.16
19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь -
Тільки ми побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь -
Тільки ми побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Ніхто (2019) /
Публіцистика
Людська гідність
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Людська гідність
Всередині людини сидить ядро, безумовне, і світиться. Ім'я йому Гідність. Стрижень, який закладений у серце й душу кожного.
Спробуйте уявити становище людини "без нічого". Деруть нерви, лізуть історичні приклади звірства в концтаборах, і якщо переносити себе на те місце й час, то біль вщухатиме повільніше звичайного. Найпекельніше, що можна забрати від людини та її духу: гідність, ім'я, зародок здорової особистості.
Нашу гідність ламають травмами, наше світле єство копають соціальними умовностями й вірність ідеалам з чавканням поїдає агресивна тяга до грошей. Потребує швидкої допомоги той, для кого відчуття самоповаги-поваги до інших анульоване. Зробімо йому укол прозріння й подаруймо теплі людські обійми. Так, так хотілося би зробити.
А якийсь там я інколи спілкуюся маскарадом та втікаю від звільнення й відпущення самого себе. Хтось так, а хтось водночас політичний діяч, і рівносильно-всесильно бував поваленим приступами дикої агорафобії.
Джузеппе Пардо Рокес очолював єврейську громаду в Пізі в 1940-х рр., і основним каменем спотикання його життя був страх перед собаками та їх іклами. Коли ж із приходом нацистських загарбників до міста більшість жителів покидали рідні домівки, ексцентричний Рокес залишився супроти бомбардувань і нашестя. Вороги спитали Пардо, чи боїться чоловік смерті, і той щиро заперечив це, оскільки жахали єврея тільки собаки. Згідно з історичною хронікою, Джузеппе парадоксальним чином через свою фобію проявив героїзм і прихистив у домі ще кількох соратників, яким удалося вижити. Рівночасно інший городянин Пізи, молодик на ім'я П'єтро, також агорафоб, покидав свої чотири стіни лише задля пробіжок до руїн будівель та порятунку поранених. Його визнали героєм.
Ти спроможний стати зрячим щодо своєї та чужої обов'язкової гідности після проникнення чиїмись вчинками, або ж коли ти відчуваєш провину за образу дівчини. І точно в танці пригадування, наскільки все-таки вкорінені та гніздові ідеї служіння Високому. Пригадуєш та ростеш.
Просто по-дитячому заграється цікавість: а якщо ти рефлексуєш над своїм "Я" зараз, то наскільки близько чи далеко ти перебуваєш у ньому? Де твоя гідність у цю секунду часу?
Піднятися над собою, порівнятися з минулими ментальними атмосферами та ворухнути устами в такт музиці життя "Я виграю!". Я виграю, бо я з народження гідний. Так і кажу собі, і кажу вам із самого ранку, навіть швидше, уночі.
2020
Спробуйте уявити становище людини "без нічого". Деруть нерви, лізуть історичні приклади звірства в концтаборах, і якщо переносити себе на те місце й час, то біль вщухатиме повільніше звичайного. Найпекельніше, що можна забрати від людини та її духу: гідність, ім'я, зародок здорової особистості.
Нашу гідність ламають травмами, наше світле єство копають соціальними умовностями й вірність ідеалам з чавканням поїдає агресивна тяга до грошей. Потребує швидкої допомоги той, для кого відчуття самоповаги-поваги до інших анульоване. Зробімо йому укол прозріння й подаруймо теплі людські обійми. Так, так хотілося би зробити.
А якийсь там я інколи спілкуюся маскарадом та втікаю від звільнення й відпущення самого себе. Хтось так, а хтось водночас політичний діяч, і рівносильно-всесильно бував поваленим приступами дикої агорафобії.
Джузеппе Пардо Рокес очолював єврейську громаду в Пізі в 1940-х рр., і основним каменем спотикання його життя був страх перед собаками та їх іклами. Коли ж із приходом нацистських загарбників до міста більшість жителів покидали рідні домівки, ексцентричний Рокес залишився супроти бомбардувань і нашестя. Вороги спитали Пардо, чи боїться чоловік смерті, і той щиро заперечив це, оскільки жахали єврея тільки собаки. Згідно з історичною хронікою, Джузеппе парадоксальним чином через свою фобію проявив героїзм і прихистив у домі ще кількох соратників, яким удалося вижити. Рівночасно інший городянин Пізи, молодик на ім'я П'єтро, також агорафоб, покидав свої чотири стіни лише задля пробіжок до руїн будівель та порятунку поранених. Його визнали героєм.
Ти спроможний стати зрячим щодо своєї та чужої обов'язкової гідности після проникнення чиїмись вчинками, або ж коли ти відчуваєш провину за образу дівчини. І точно в танці пригадування, наскільки все-таки вкорінені та гніздові ідеї служіння Високому. Пригадуєш та ростеш.
Просто по-дитячому заграється цікавість: а якщо ти рефлексуєш над своїм "Я" зараз, то наскільки близько чи далеко ти перебуваєш у ньому? Де твоя гідність у цю секунду часу?
Піднятися над собою, порівнятися з минулими ментальними атмосферами та ворухнути устами в такт музиці життя "Я виграю!". Я виграю, бо я з народження гідний. Так і кажу собі, і кажу вам із самого ранку, навіть швидше, уночі.
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
