Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.25
14:53
Феєричне колесо Ярила
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
2025.12.25
14:03
Я іду крізь незміряне поле
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
2025.12.25
09:09
Різдвяна зірочка ясніє
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
2025.12.25
08:06
Замерехтіли трояндові свічі,
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оранжевый Олег Олег (1946) /
Проза
Запах варенья
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Запах варенья
Я сидел позади мамы за высоким кухонным столом и нюхал влажный душистый пар, поднимавшийся от слегка примятого алюминиевого таза. Большой деревянной ложкой мама снимала розовую пенку и постукивала по краю щербатой миски, сбивая ее. Время от времени я сползал с шаткой высокой табуретки, подкрадывался к миске и съедал пенку, вымазывая ее хлебной, запасенной заранее коркой.
Мне хотелось, чтобы пенки было побольше, и я канючил: «мама, а вон в том углу сними…и еще… а вот опять!»
Жене трудно стоять у плиты, она сортировала ягоды сидя. Не очень крупные, но темные и душистые, как нельзя лучше они подходили для варенья. Варенье у жены получается вкусное, с плотными, как будто живыми, свежими ягодами. Почти точно такое же, как у мамы. А может быть, и лучше.
Я поднял тяжелый таз и поставил на песок, покрыв его газетой.
Впереди мерцало и поплескивалось море, я шагнул в него, стягивая на ходу несвежую футболку. Лицом вниз плыть было покойно и тихо, воздух тихо булькал в трубке. Вдыхая воздух, я отчетливо ощущал запах пенки и неведомых цветущих кустов. Перед глазами, избегая черных шевелящихся игол морских ежей, мелко суетились разноцветные рыбки. Коралловые, тоже разноцветные ветки, покрытые блестящей живой слизью, не шевелились в движении морских струй. Прикоснувшись к ним, можно почувствовать неожиданно каменную твердость, а приглядевшись, можно заметить, как через микроскопические устьица, равномерно покрывающие поверхность кораллов, высовываются крошечные не то червячки, не то глазки, осматриваются-обнюхиваются и дружно, как по команде взводного командира - доблестного капитана вооруженных сил Ищенко, - прячутся назад, в скользко-бархатистую темноту.
Я поднял таз и поставил его на подоконник.
За окном солнце плавило асфальт. От асфальта поднималось осязаемо душное марево. Море незримо плескалось за спиной, густой запах варенья напоминал об экзаменах, о тополином пухе, поджигаемом вдоль обочин увлеченными пацанами.
Крупный мясистый фиолетово-красный цветок упал с дерева прямо передо мной.
Я шагнул в сторону с тропы и сразу утонул в ягельнике почти по колено. Тяжелый мешок, лежащий на рюкзаке, неумолимо тянул вниз. Сделать шаг вперед было почти невозможно, потому что в сизом ягеле прятались ветви и стволы давно упавших деревьев, а кое где почти к поверхности поднимались обломки дикого камня. Я со вздохом стащил с себя мешок и, кряхтя, выбрался назад, на узкую звериную тропу.
Не стоило и пытаться срезать петлю. Но пока не попробуешь, ни за что не догадаешься.
За плоскогорьем, далеко позади, облака подсвечивало снизу неяркое отраженное сияние Байкала. Тихо шелестела вокруг мошка, иногда в слепой жажде крови ничтожные тельца бились о надетый на голову полиэтиленовый мешок, как будто начинал моросить дождь. Подпухшими губами прямо через густой самодельный накомарник я сжимал окурок и время от времени заново прикуривал тухнущую сигарету.
Кислорода не хватало даже костру.
Полосатый бурундучок неторопливо и бесстрашно проследовал мимо меня по своим делам.
Я перевернулся на спину, снял маску и трубку, прикрыл глаза от слепящего египетского солнца и с наслаждением вдыхал чуть солоноватый, но узнаваемый аромат пенки клубничного варенья. Жена на лежаке, под тростниковым зонтом помахала мне рукой.
Мне жаль было маму, которая никогда не видела этого солнца в иссиня-фиолетовой вышине… склонившись над плитой, она там, в вечном своем далеке, помешивала густую массу и заботилась о нас, беспокоилась о предстоящей долгой зиме.
Слеза старческой сентиментальной жалости смешалась с густосоленой водой Красного моря.
Мне хотелось, чтобы пенки было побольше, и я канючил: «мама, а вон в том углу сними…и еще… а вот опять!»
Жене трудно стоять у плиты, она сортировала ягоды сидя. Не очень крупные, но темные и душистые, как нельзя лучше они подходили для варенья. Варенье у жены получается вкусное, с плотными, как будто живыми, свежими ягодами. Почти точно такое же, как у мамы. А может быть, и лучше.
Я поднял тяжелый таз и поставил на песок, покрыв его газетой.
Впереди мерцало и поплескивалось море, я шагнул в него, стягивая на ходу несвежую футболку. Лицом вниз плыть было покойно и тихо, воздух тихо булькал в трубке. Вдыхая воздух, я отчетливо ощущал запах пенки и неведомых цветущих кустов. Перед глазами, избегая черных шевелящихся игол морских ежей, мелко суетились разноцветные рыбки. Коралловые, тоже разноцветные ветки, покрытые блестящей живой слизью, не шевелились в движении морских струй. Прикоснувшись к ним, можно почувствовать неожиданно каменную твердость, а приглядевшись, можно заметить, как через микроскопические устьица, равномерно покрывающие поверхность кораллов, высовываются крошечные не то червячки, не то глазки, осматриваются-обнюхиваются и дружно, как по команде взводного командира - доблестного капитана вооруженных сил Ищенко, - прячутся назад, в скользко-бархатистую темноту.
Я поднял таз и поставил его на подоконник.
За окном солнце плавило асфальт. От асфальта поднималось осязаемо душное марево. Море незримо плескалось за спиной, густой запах варенья напоминал об экзаменах, о тополином пухе, поджигаемом вдоль обочин увлеченными пацанами.
Крупный мясистый фиолетово-красный цветок упал с дерева прямо передо мной.
Я шагнул в сторону с тропы и сразу утонул в ягельнике почти по колено. Тяжелый мешок, лежащий на рюкзаке, неумолимо тянул вниз. Сделать шаг вперед было почти невозможно, потому что в сизом ягеле прятались ветви и стволы давно упавших деревьев, а кое где почти к поверхности поднимались обломки дикого камня. Я со вздохом стащил с себя мешок и, кряхтя, выбрался назад, на узкую звериную тропу.
Не стоило и пытаться срезать петлю. Но пока не попробуешь, ни за что не догадаешься.
За плоскогорьем, далеко позади, облака подсвечивало снизу неяркое отраженное сияние Байкала. Тихо шелестела вокруг мошка, иногда в слепой жажде крови ничтожные тельца бились о надетый на голову полиэтиленовый мешок, как будто начинал моросить дождь. Подпухшими губами прямо через густой самодельный накомарник я сжимал окурок и время от времени заново прикуривал тухнущую сигарету.
Кислорода не хватало даже костру.
Полосатый бурундучок неторопливо и бесстрашно проследовал мимо меня по своим делам.
Я перевернулся на спину, снял маску и трубку, прикрыл глаза от слепящего египетского солнца и с наслаждением вдыхал чуть солоноватый, но узнаваемый аромат пенки клубничного варенья. Жена на лежаке, под тростниковым зонтом помахала мне рукой.
Мне жаль было маму, которая никогда не видела этого солнца в иссиня-фиолетовой вышине… склонившись над плитой, она там, в вечном своем далеке, помешивала густую массу и заботилась о нас, беспокоилась о предстоящей долгой зиме.
Слеза старческой сентиментальной жалости смешалась с густосоленой водой Красного моря.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
