Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.20
13:41
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.20
10:40
Хмар білосніжні вузлики
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
2025.11.20
07:42
За рогом тут кіношку
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
2025.11.20
00:03
На її повіках чорна сажа,
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
2025.11.19
22:21
Я йду вночі під дощем
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
2025.11.19
18:50
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
2025.11.19
17:30
Над прірвою я балансую, а ти
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
2025.11.19
13:12
День похмурий. Дощ іде.
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
2025.11.19
13:01
А пацієнти шостої палати
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
2025.11.19
12:24
А ми теляті довіряли мало,
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
2025.11.19
01:27
Не в своїй, не в Палестині,
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
2025.11.18
22:11
Ти - ніжна квітка орхідеї.
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
2025.11.18
19:20
Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
2025.11.18
18:38
Вавилон пітьми горобиної ночі зруйновано,
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оранжевый Олег Олег (1946) /
Проза
Запах варенья
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Запах варенья
Я сидел позади мамы за высоким кухонным столом и нюхал влажный душистый пар, поднимавшийся от слегка примятого алюминиевого таза. Большой деревянной ложкой мама снимала розовую пенку и постукивала по краю щербатой миски, сбивая ее. Время от времени я сползал с шаткой высокой табуретки, подкрадывался к миске и съедал пенку, вымазывая ее хлебной, запасенной заранее коркой.
Мне хотелось, чтобы пенки было побольше, и я канючил: «мама, а вон в том углу сними…и еще… а вот опять!»
Жене трудно стоять у плиты, она сортировала ягоды сидя. Не очень крупные, но темные и душистые, как нельзя лучше они подходили для варенья. Варенье у жены получается вкусное, с плотными, как будто живыми, свежими ягодами. Почти точно такое же, как у мамы. А может быть, и лучше.
Я поднял тяжелый таз и поставил на песок, покрыв его газетой.
Впереди мерцало и поплескивалось море, я шагнул в него, стягивая на ходу несвежую футболку. Лицом вниз плыть было покойно и тихо, воздух тихо булькал в трубке. Вдыхая воздух, я отчетливо ощущал запах пенки и неведомых цветущих кустов. Перед глазами, избегая черных шевелящихся игол морских ежей, мелко суетились разноцветные рыбки. Коралловые, тоже разноцветные ветки, покрытые блестящей живой слизью, не шевелились в движении морских струй. Прикоснувшись к ним, можно почувствовать неожиданно каменную твердость, а приглядевшись, можно заметить, как через микроскопические устьица, равномерно покрывающие поверхность кораллов, высовываются крошечные не то червячки, не то глазки, осматриваются-обнюхиваются и дружно, как по команде взводного командира - доблестного капитана вооруженных сил Ищенко, - прячутся назад, в скользко-бархатистую темноту.
Я поднял таз и поставил его на подоконник.
За окном солнце плавило асфальт. От асфальта поднималось осязаемо душное марево. Море незримо плескалось за спиной, густой запах варенья напоминал об экзаменах, о тополином пухе, поджигаемом вдоль обочин увлеченными пацанами.
Крупный мясистый фиолетово-красный цветок упал с дерева прямо передо мной.
Я шагнул в сторону с тропы и сразу утонул в ягельнике почти по колено. Тяжелый мешок, лежащий на рюкзаке, неумолимо тянул вниз. Сделать шаг вперед было почти невозможно, потому что в сизом ягеле прятались ветви и стволы давно упавших деревьев, а кое где почти к поверхности поднимались обломки дикого камня. Я со вздохом стащил с себя мешок и, кряхтя, выбрался назад, на узкую звериную тропу.
Не стоило и пытаться срезать петлю. Но пока не попробуешь, ни за что не догадаешься.
За плоскогорьем, далеко позади, облака подсвечивало снизу неяркое отраженное сияние Байкала. Тихо шелестела вокруг мошка, иногда в слепой жажде крови ничтожные тельца бились о надетый на голову полиэтиленовый мешок, как будто начинал моросить дождь. Подпухшими губами прямо через густой самодельный накомарник я сжимал окурок и время от времени заново прикуривал тухнущую сигарету.
Кислорода не хватало даже костру.
Полосатый бурундучок неторопливо и бесстрашно проследовал мимо меня по своим делам.
Я перевернулся на спину, снял маску и трубку, прикрыл глаза от слепящего египетского солнца и с наслаждением вдыхал чуть солоноватый, но узнаваемый аромат пенки клубничного варенья. Жена на лежаке, под тростниковым зонтом помахала мне рукой.
Мне жаль было маму, которая никогда не видела этого солнца в иссиня-фиолетовой вышине… склонившись над плитой, она там, в вечном своем далеке, помешивала густую массу и заботилась о нас, беспокоилась о предстоящей долгой зиме.
Слеза старческой сентиментальной жалости смешалась с густосоленой водой Красного моря.
Мне хотелось, чтобы пенки было побольше, и я канючил: «мама, а вон в том углу сними…и еще… а вот опять!»
Жене трудно стоять у плиты, она сортировала ягоды сидя. Не очень крупные, но темные и душистые, как нельзя лучше они подходили для варенья. Варенье у жены получается вкусное, с плотными, как будто живыми, свежими ягодами. Почти точно такое же, как у мамы. А может быть, и лучше.
Я поднял тяжелый таз и поставил на песок, покрыв его газетой.
Впереди мерцало и поплескивалось море, я шагнул в него, стягивая на ходу несвежую футболку. Лицом вниз плыть было покойно и тихо, воздух тихо булькал в трубке. Вдыхая воздух, я отчетливо ощущал запах пенки и неведомых цветущих кустов. Перед глазами, избегая черных шевелящихся игол морских ежей, мелко суетились разноцветные рыбки. Коралловые, тоже разноцветные ветки, покрытые блестящей живой слизью, не шевелились в движении морских струй. Прикоснувшись к ним, можно почувствовать неожиданно каменную твердость, а приглядевшись, можно заметить, как через микроскопические устьица, равномерно покрывающие поверхность кораллов, высовываются крошечные не то червячки, не то глазки, осматриваются-обнюхиваются и дружно, как по команде взводного командира - доблестного капитана вооруженных сил Ищенко, - прячутся назад, в скользко-бархатистую темноту.
Я поднял таз и поставил его на подоконник.
За окном солнце плавило асфальт. От асфальта поднималось осязаемо душное марево. Море незримо плескалось за спиной, густой запах варенья напоминал об экзаменах, о тополином пухе, поджигаемом вдоль обочин увлеченными пацанами.
Крупный мясистый фиолетово-красный цветок упал с дерева прямо передо мной.
Я шагнул в сторону с тропы и сразу утонул в ягельнике почти по колено. Тяжелый мешок, лежащий на рюкзаке, неумолимо тянул вниз. Сделать шаг вперед было почти невозможно, потому что в сизом ягеле прятались ветви и стволы давно упавших деревьев, а кое где почти к поверхности поднимались обломки дикого камня. Я со вздохом стащил с себя мешок и, кряхтя, выбрался назад, на узкую звериную тропу.
Не стоило и пытаться срезать петлю. Но пока не попробуешь, ни за что не догадаешься.
За плоскогорьем, далеко позади, облака подсвечивало снизу неяркое отраженное сияние Байкала. Тихо шелестела вокруг мошка, иногда в слепой жажде крови ничтожные тельца бились о надетый на голову полиэтиленовый мешок, как будто начинал моросить дождь. Подпухшими губами прямо через густой самодельный накомарник я сжимал окурок и время от времени заново прикуривал тухнущую сигарету.
Кислорода не хватало даже костру.
Полосатый бурундучок неторопливо и бесстрашно проследовал мимо меня по своим делам.
Я перевернулся на спину, снял маску и трубку, прикрыл глаза от слепящего египетского солнца и с наслаждением вдыхал чуть солоноватый, но узнаваемый аромат пенки клубничного варенья. Жена на лежаке, под тростниковым зонтом помахала мне рукой.
Мне жаль было маму, которая никогда не видела этого солнца в иссиня-фиолетовой вышине… склонившись над плитой, она там, в вечном своем далеке, помешивала густую массу и заботилась о нас, беспокоилась о предстоящей долгой зиме.
Слеза старческой сентиментальной жалости смешалась с густосоленой водой Красного моря.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
