Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.05
18:40
Чи Південний Буг, чи Джаггер,
Чи палаццо Ручеллаї
Вздовж рамен часу відваги,
У полоні дармограю…
Бубонці біжать по колу,
Серце пнеться до яруги,
Там, де духи волошкові
Краще, ніж прудкі папуги!
Чи палаццо Ручеллаї
Вздовж рамен часу відваги,
У полоні дармограю…
Бубонці біжать по колу,
Серце пнеться до яруги,
Там, де духи волошкові
Краще, ніж прудкі папуги!
2026.09.05
13:20
був ліс
несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці
несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці
2026.09.05
13:05
Спресований час у секунди, години.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.
Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.
Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
2026.09.05
11:29
Ти знаєш, любий, ще живу,
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
2026.09.05
11:05
«ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ: Гнів Везувію»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
2026.09.05
07:16
І спалахи, і гуркоти,
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
2026.09.05
04:24
Осене! До тебе простягну
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
2026.09.05
04:23
У нашій країні вбивають за мову,
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
2026.09.04
22:44
птахи літали із криками
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
2026.09.04
21:47
Не помічаєш.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
2026.09.04
21:24
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
2026.09.04
18:44
поет має звичку
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
2026.09.04
17:40
Запливає сонце-коло
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
2026.09.04
16:54
Ай-не-не-не,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
2026.09.04
14:41
Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
2026.09.04
14:09
Останні помахи руки
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оранжевый Олег Олег (1946) /
Проза
Запах варенья
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Запах варенья
Я сидел позади мамы за высоким кухонным столом и нюхал влажный душистый пар, поднимавшийся от слегка примятого алюминиевого таза. Большой деревянной ложкой мама снимала розовую пенку и постукивала по краю щербатой миски, сбивая ее. Время от времени я сползал с шаткой высокой табуретки, подкрадывался к миске и съедал пенку, вымазывая ее хлебной, запасенной заранее коркой.
Мне хотелось, чтобы пенки было побольше, и я канючил: «мама, а вон в том углу сними…и еще… а вот опять!»
Жене трудно стоять у плиты, она сортировала ягоды сидя. Не очень крупные, но темные и душистые, как нельзя лучше они подходили для варенья. Варенье у жены получается вкусное, с плотными, как будто живыми, свежими ягодами. Почти точно такое же, как у мамы. А может быть, и лучше.
Я поднял тяжелый таз и поставил на песок, покрыв его газетой.
Впереди мерцало и поплескивалось море, я шагнул в него, стягивая на ходу несвежую футболку. Лицом вниз плыть было покойно и тихо, воздух тихо булькал в трубке. Вдыхая воздух, я отчетливо ощущал запах пенки и неведомых цветущих кустов. Перед глазами, избегая черных шевелящихся игол морских ежей, мелко суетились разноцветные рыбки. Коралловые, тоже разноцветные ветки, покрытые блестящей живой слизью, не шевелились в движении морских струй. Прикоснувшись к ним, можно почувствовать неожиданно каменную твердость, а приглядевшись, можно заметить, как через микроскопические устьица, равномерно покрывающие поверхность кораллов, высовываются крошечные не то червячки, не то глазки, осматриваются-обнюхиваются и дружно, как по команде взводного командира - доблестного капитана вооруженных сил Ищенко, - прячутся назад, в скользко-бархатистую темноту.
Я поднял таз и поставил его на подоконник.
За окном солнце плавило асфальт. От асфальта поднималось осязаемо душное марево. Море незримо плескалось за спиной, густой запах варенья напоминал об экзаменах, о тополином пухе, поджигаемом вдоль обочин увлеченными пацанами.
Крупный мясистый фиолетово-красный цветок упал с дерева прямо передо мной.
Я шагнул в сторону с тропы и сразу утонул в ягельнике почти по колено. Тяжелый мешок, лежащий на рюкзаке, неумолимо тянул вниз. Сделать шаг вперед было почти невозможно, потому что в сизом ягеле прятались ветви и стволы давно упавших деревьев, а кое где почти к поверхности поднимались обломки дикого камня. Я со вздохом стащил с себя мешок и, кряхтя, выбрался назад, на узкую звериную тропу.
Не стоило и пытаться срезать петлю. Но пока не попробуешь, ни за что не догадаешься.
За плоскогорьем, далеко позади, облака подсвечивало снизу неяркое отраженное сияние Байкала. Тихо шелестела вокруг мошка, иногда в слепой жажде крови ничтожные тельца бились о надетый на голову полиэтиленовый мешок, как будто начинал моросить дождь. Подпухшими губами прямо через густой самодельный накомарник я сжимал окурок и время от времени заново прикуривал тухнущую сигарету.
Кислорода не хватало даже костру.
Полосатый бурундучок неторопливо и бесстрашно проследовал мимо меня по своим делам.
Я перевернулся на спину, снял маску и трубку, прикрыл глаза от слепящего египетского солнца и с наслаждением вдыхал чуть солоноватый, но узнаваемый аромат пенки клубничного варенья. Жена на лежаке, под тростниковым зонтом помахала мне рукой.
Мне жаль было маму, которая никогда не видела этого солнца в иссиня-фиолетовой вышине… склонившись над плитой, она там, в вечном своем далеке, помешивала густую массу и заботилась о нас, беспокоилась о предстоящей долгой зиме.
Слеза старческой сентиментальной жалости смешалась с густосоленой водой Красного моря.
Мне хотелось, чтобы пенки было побольше, и я канючил: «мама, а вон в том углу сними…и еще… а вот опять!»
Жене трудно стоять у плиты, она сортировала ягоды сидя. Не очень крупные, но темные и душистые, как нельзя лучше они подходили для варенья. Варенье у жены получается вкусное, с плотными, как будто живыми, свежими ягодами. Почти точно такое же, как у мамы. А может быть, и лучше.
Я поднял тяжелый таз и поставил на песок, покрыв его газетой.
Впереди мерцало и поплескивалось море, я шагнул в него, стягивая на ходу несвежую футболку. Лицом вниз плыть было покойно и тихо, воздух тихо булькал в трубке. Вдыхая воздух, я отчетливо ощущал запах пенки и неведомых цветущих кустов. Перед глазами, избегая черных шевелящихся игол морских ежей, мелко суетились разноцветные рыбки. Коралловые, тоже разноцветные ветки, покрытые блестящей живой слизью, не шевелились в движении морских струй. Прикоснувшись к ним, можно почувствовать неожиданно каменную твердость, а приглядевшись, можно заметить, как через микроскопические устьица, равномерно покрывающие поверхность кораллов, высовываются крошечные не то червячки, не то глазки, осматриваются-обнюхиваются и дружно, как по команде взводного командира - доблестного капитана вооруженных сил Ищенко, - прячутся назад, в скользко-бархатистую темноту.
Я поднял таз и поставил его на подоконник.
За окном солнце плавило асфальт. От асфальта поднималось осязаемо душное марево. Море незримо плескалось за спиной, густой запах варенья напоминал об экзаменах, о тополином пухе, поджигаемом вдоль обочин увлеченными пацанами.
Крупный мясистый фиолетово-красный цветок упал с дерева прямо передо мной.
Я шагнул в сторону с тропы и сразу утонул в ягельнике почти по колено. Тяжелый мешок, лежащий на рюкзаке, неумолимо тянул вниз. Сделать шаг вперед было почти невозможно, потому что в сизом ягеле прятались ветви и стволы давно упавших деревьев, а кое где почти к поверхности поднимались обломки дикого камня. Я со вздохом стащил с себя мешок и, кряхтя, выбрался назад, на узкую звериную тропу.
Не стоило и пытаться срезать петлю. Но пока не попробуешь, ни за что не догадаешься.
За плоскогорьем, далеко позади, облака подсвечивало снизу неяркое отраженное сияние Байкала. Тихо шелестела вокруг мошка, иногда в слепой жажде крови ничтожные тельца бились о надетый на голову полиэтиленовый мешок, как будто начинал моросить дождь. Подпухшими губами прямо через густой самодельный накомарник я сжимал окурок и время от времени заново прикуривал тухнущую сигарету.
Кислорода не хватало даже костру.
Полосатый бурундучок неторопливо и бесстрашно проследовал мимо меня по своим делам.
Я перевернулся на спину, снял маску и трубку, прикрыл глаза от слепящего египетского солнца и с наслаждением вдыхал чуть солоноватый, но узнаваемый аромат пенки клубничного варенья. Жена на лежаке, под тростниковым зонтом помахала мне рукой.
Мне жаль было маму, которая никогда не видела этого солнца в иссиня-фиолетовой вышине… склонившись над плитой, она там, в вечном своем далеке, помешивала густую массу и заботилась о нас, беспокоилась о предстоящей долгой зиме.
Слеза старческой сентиментальной жалости смешалась с густосоленой водой Красного моря.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
