Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.06
14:38
Працює, піднімаючись все вище.
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
2026.05.06
12:22
ТАНКА галицько-пуерто-риканська.
Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
2026.05.06
12:01
Постійні калюжі, постійна сльота.
Похмурий пейзаж, як сама німота.
У цьому болоті втонула зоря,
Що сяяла нам на далекі моря.
Постійний застій і застиглість думок.
Панує безумства прадавній амок.
Похмурий пейзаж, як сама німота.
У цьому болоті втонула зоря,
Що сяяла нам на далекі моря.
Постійний застій і застиглість думок.
Панує безумства прадавній амок.
2026.05.06
11:27
Ти не промовляй, так нестерпно живеться,
як матері тій, що утратила сина.
Носила крилату надію під серцем,
але віддала горю в люту годину.
Сорочка своя завше ближче до тіла —
чужої скорботи нам не перейняти,
Не пестила лялю, а просто хотіла,
щоб па
як матері тій, що утратила сина.
Носила крилату надію під серцем,
але віддала горю в люту годину.
Сорочка своя завше ближче до тіла —
чужої скорботи нам не перейняти,
Не пестила лялю, а просто хотіла,
щоб па
2026.05.06
08:49
Шопен меланхолійний ,Рільке серед дня
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
2026.05.06
06:55
Наум Лисиця (1932-2013, Україна)
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
2026.05.06
06:10
Удосвіта шибки задеренчали
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
2026.05.06
02:41
О Боже, о Боже, о Боже!
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
2026.05.05
22:17
Коло покинутої хати старий колодязь,
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
2026.05.05
22:03
життя картини поллока
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
2026.05.05
14:08
Питання – що робити з цим
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
2026.05.05
13:44
Розлився туман велемудрий, тужавий,
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
2026.05.05
12:08
Літа лебедіють, мов кужіль прядуть,
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
2026.05.05
10:16
Можливо десь за вісім днів до свят
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
2026.05.05
08:36
Цвіла магнолія, бузок
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
2026.05.05
05:47
Передпокій літа - травень духовитий
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оранжевый Олег Олег (1946) /
Проза
Запах варенья
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Запах варенья
Я сидел позади мамы за высоким кухонным столом и нюхал влажный душистый пар, поднимавшийся от слегка примятого алюминиевого таза. Большой деревянной ложкой мама снимала розовую пенку и постукивала по краю щербатой миски, сбивая ее. Время от времени я сползал с шаткой высокой табуретки, подкрадывался к миске и съедал пенку, вымазывая ее хлебной, запасенной заранее коркой.
Мне хотелось, чтобы пенки было побольше, и я канючил: «мама, а вон в том углу сними…и еще… а вот опять!»
Жене трудно стоять у плиты, она сортировала ягоды сидя. Не очень крупные, но темные и душистые, как нельзя лучше они подходили для варенья. Варенье у жены получается вкусное, с плотными, как будто живыми, свежими ягодами. Почти точно такое же, как у мамы. А может быть, и лучше.
Я поднял тяжелый таз и поставил на песок, покрыв его газетой.
Впереди мерцало и поплескивалось море, я шагнул в него, стягивая на ходу несвежую футболку. Лицом вниз плыть было покойно и тихо, воздух тихо булькал в трубке. Вдыхая воздух, я отчетливо ощущал запах пенки и неведомых цветущих кустов. Перед глазами, избегая черных шевелящихся игол морских ежей, мелко суетились разноцветные рыбки. Коралловые, тоже разноцветные ветки, покрытые блестящей живой слизью, не шевелились в движении морских струй. Прикоснувшись к ним, можно почувствовать неожиданно каменную твердость, а приглядевшись, можно заметить, как через микроскопические устьица, равномерно покрывающие поверхность кораллов, высовываются крошечные не то червячки, не то глазки, осматриваются-обнюхиваются и дружно, как по команде взводного командира - доблестного капитана вооруженных сил Ищенко, - прячутся назад, в скользко-бархатистую темноту.
Я поднял таз и поставил его на подоконник.
За окном солнце плавило асфальт. От асфальта поднималось осязаемо душное марево. Море незримо плескалось за спиной, густой запах варенья напоминал об экзаменах, о тополином пухе, поджигаемом вдоль обочин увлеченными пацанами.
Крупный мясистый фиолетово-красный цветок упал с дерева прямо передо мной.
Я шагнул в сторону с тропы и сразу утонул в ягельнике почти по колено. Тяжелый мешок, лежащий на рюкзаке, неумолимо тянул вниз. Сделать шаг вперед было почти невозможно, потому что в сизом ягеле прятались ветви и стволы давно упавших деревьев, а кое где почти к поверхности поднимались обломки дикого камня. Я со вздохом стащил с себя мешок и, кряхтя, выбрался назад, на узкую звериную тропу.
Не стоило и пытаться срезать петлю. Но пока не попробуешь, ни за что не догадаешься.
За плоскогорьем, далеко позади, облака подсвечивало снизу неяркое отраженное сияние Байкала. Тихо шелестела вокруг мошка, иногда в слепой жажде крови ничтожные тельца бились о надетый на голову полиэтиленовый мешок, как будто начинал моросить дождь. Подпухшими губами прямо через густой самодельный накомарник я сжимал окурок и время от времени заново прикуривал тухнущую сигарету.
Кислорода не хватало даже костру.
Полосатый бурундучок неторопливо и бесстрашно проследовал мимо меня по своим делам.
Я перевернулся на спину, снял маску и трубку, прикрыл глаза от слепящего египетского солнца и с наслаждением вдыхал чуть солоноватый, но узнаваемый аромат пенки клубничного варенья. Жена на лежаке, под тростниковым зонтом помахала мне рукой.
Мне жаль было маму, которая никогда не видела этого солнца в иссиня-фиолетовой вышине… склонившись над плитой, она там, в вечном своем далеке, помешивала густую массу и заботилась о нас, беспокоилась о предстоящей долгой зиме.
Слеза старческой сентиментальной жалости смешалась с густосоленой водой Красного моря.
Мне хотелось, чтобы пенки было побольше, и я канючил: «мама, а вон в том углу сними…и еще… а вот опять!»
Жене трудно стоять у плиты, она сортировала ягоды сидя. Не очень крупные, но темные и душистые, как нельзя лучше они подходили для варенья. Варенье у жены получается вкусное, с плотными, как будто живыми, свежими ягодами. Почти точно такое же, как у мамы. А может быть, и лучше.
Я поднял тяжелый таз и поставил на песок, покрыв его газетой.
Впереди мерцало и поплескивалось море, я шагнул в него, стягивая на ходу несвежую футболку. Лицом вниз плыть было покойно и тихо, воздух тихо булькал в трубке. Вдыхая воздух, я отчетливо ощущал запах пенки и неведомых цветущих кустов. Перед глазами, избегая черных шевелящихся игол морских ежей, мелко суетились разноцветные рыбки. Коралловые, тоже разноцветные ветки, покрытые блестящей живой слизью, не шевелились в движении морских струй. Прикоснувшись к ним, можно почувствовать неожиданно каменную твердость, а приглядевшись, можно заметить, как через микроскопические устьица, равномерно покрывающие поверхность кораллов, высовываются крошечные не то червячки, не то глазки, осматриваются-обнюхиваются и дружно, как по команде взводного командира - доблестного капитана вооруженных сил Ищенко, - прячутся назад, в скользко-бархатистую темноту.
Я поднял таз и поставил его на подоконник.
За окном солнце плавило асфальт. От асфальта поднималось осязаемо душное марево. Море незримо плескалось за спиной, густой запах варенья напоминал об экзаменах, о тополином пухе, поджигаемом вдоль обочин увлеченными пацанами.
Крупный мясистый фиолетово-красный цветок упал с дерева прямо передо мной.
Я шагнул в сторону с тропы и сразу утонул в ягельнике почти по колено. Тяжелый мешок, лежащий на рюкзаке, неумолимо тянул вниз. Сделать шаг вперед было почти невозможно, потому что в сизом ягеле прятались ветви и стволы давно упавших деревьев, а кое где почти к поверхности поднимались обломки дикого камня. Я со вздохом стащил с себя мешок и, кряхтя, выбрался назад, на узкую звериную тропу.
Не стоило и пытаться срезать петлю. Но пока не попробуешь, ни за что не догадаешься.
За плоскогорьем, далеко позади, облака подсвечивало снизу неяркое отраженное сияние Байкала. Тихо шелестела вокруг мошка, иногда в слепой жажде крови ничтожные тельца бились о надетый на голову полиэтиленовый мешок, как будто начинал моросить дождь. Подпухшими губами прямо через густой самодельный накомарник я сжимал окурок и время от времени заново прикуривал тухнущую сигарету.
Кислорода не хватало даже костру.
Полосатый бурундучок неторопливо и бесстрашно проследовал мимо меня по своим делам.
Я перевернулся на спину, снял маску и трубку, прикрыл глаза от слепящего египетского солнца и с наслаждением вдыхал чуть солоноватый, но узнаваемый аромат пенки клубничного варенья. Жена на лежаке, под тростниковым зонтом помахала мне рукой.
Мне жаль было маму, которая никогда не видела этого солнца в иссиня-фиолетовой вышине… склонившись над плитой, она там, в вечном своем далеке, помешивала густую массу и заботилась о нас, беспокоилась о предстоящей долгой зиме.
Слеза старческой сентиментальной жалости смешалась с густосоленой водой Красного моря.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
