Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Панін (1948) /
Поеми
Дівчина-павук
Частина 1
За мотивами японської народної казки
Дія перенесена в Карпати
Гори,
де кожний камінчик
знайомий,
а хлопець-горянин
чомусь заблукав.
Хто стежки заплутав,
дорогу украв?
Втрапив ти, хлопче,
на посміх попав…
Спи на камінні,
в місячнім світлі,
підступу квіти
щойно
розквітли,
вдихни аромат
і дивний палац
побач…
Хреститься хлопець,
творить молитви -
і вже не палац, тільки
храму руїни,
Чаклунського Сходу
стіни величні…
Озвися, хазяїне,
відпочити дозволь...
А двері розбиті -
сторожко зайшов.
В місячнім світлі
сріблом горить
павутиння,
вогнище згасле сховане
в тіні,
сиплються іскри, запалено
трут,
що ж, заночую
тут.
Ти спати
в храм прийшов,
чи що?
Тобі не дадуть
заснути,
Сили таємні своє
візьмуть...
Служниця храму
вже вийшла
в путь...
Сходами розбитими
із кімнати
верхньої
дівчина спускається,
писана
краса.
Чудернацький одяг,
хоч красивий
дуже,
у руках бандура,
може скрипка,
кобза?
Інструмент незнаний
зветься
«Сямісен».
Слухай, гість незваний,
музику чаклунську
поміж древніх
стін.
Частина 2
Як хочеться спати, а спати
не смій,
ось вже павутинка оплутала
шию
і душить ласкаво,
та хлопець встигає
дістати кинджал…
За ниткою нитку він різав
до ранку,
нарешті наважився
зброю здійняти
на дівчину ніжну -
враз хлинула кров.
«Що ти наробив!» - шепотіла
вона.
Мов срібний дзвіночок лунав
її плач.
Вона заховалась у верхній
кімнаті,
а хлопець внизу
ціпенів.
Вже ранок і можна, здається,
піти,
та хлопець по сходах
крутих
піднявся в таємну
кімнату,
та дівчину вже
не знайшов…
Лише на лежанці –
великий,
корявий, мов пень,
і страшенний павук…
Поранений,
дихає тяжко і очі
закрив…
Юнак знерухомів,
тремтіла рука,
та він павука
подолав…
Щез храм і відкрилась
дорога,
і голос почувся
дівочий дзвінкий:
«Спасибі, юначе -
ти волю сьогодні
мені дарував.»
І що там чекає,
що станеться далі…
ніколи дівчину
юнак не забуде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дівчина-павук
Частина 1
За мотивами японської народної казки
Дія перенесена в Карпати
Гори,
де кожний камінчик
знайомий,
а хлопець-горянин
чомусь заблукав.
Хто стежки заплутав,
дорогу украв?
Втрапив ти, хлопче,
на посміх попав…
Спи на камінні,
в місячнім світлі,
підступу квіти
щойно
розквітли,
вдихни аромат
і дивний палац
побач…
Хреститься хлопець,
творить молитви -
і вже не палац, тільки
храму руїни,
Чаклунського Сходу
стіни величні…
Озвися, хазяїне,
відпочити дозволь...
А двері розбиті -
сторожко зайшов.
В місячнім світлі
сріблом горить
павутиння,
вогнище згасле сховане
в тіні,
сиплються іскри, запалено
трут,
що ж, заночую
тут.
Ти спати
в храм прийшов,
чи що?
Тобі не дадуть
заснути,
Сили таємні своє
візьмуть...
Служниця храму
вже вийшла
в путь...
Сходами розбитими
із кімнати
верхньої
дівчина спускається,
писана
краса.
Чудернацький одяг,
хоч красивий
дуже,
у руках бандура,
може скрипка,
кобза?
Інструмент незнаний
зветься
«Сямісен».
Слухай, гість незваний,
музику чаклунську
поміж древніх
стін.
Частина 2
Як хочеться спати, а спати
не смій,
ось вже павутинка оплутала
шию
і душить ласкаво,
та хлопець встигає
дістати кинджал…
За ниткою нитку він різав
до ранку,
нарешті наважився
зброю здійняти
на дівчину ніжну -
враз хлинула кров.
«Що ти наробив!» - шепотіла
вона.
Мов срібний дзвіночок лунав
її плач.
Вона заховалась у верхній
кімнаті,
а хлопець внизу
ціпенів.
Вже ранок і можна, здається,
піти,
та хлопець по сходах
крутих
піднявся в таємну
кімнату,
та дівчину вже
не знайшов…
Лише на лежанці –
великий,
корявий, мов пень,
і страшенний павук…
Поранений,
дихає тяжко і очі
закрив…
Юнак знерухомів,
тремтіла рука,
та він павука
подолав…
Щез храм і відкрилась
дорога,
і голос почувся
дівочий дзвінкий:
«Спасибі, юначе -
ти волю сьогодні
мені дарував.»
І що там чекає,
що станеться далі…
ніколи дівчину
юнак не забуде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
