
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
сковзнеш оце в безпам’ятство
іще цілунка одного
блаженства невимовного
ще одного ще одного
у день ясний і болю повний
мене твій ніжний дощ огорне
цей безум ~ утікати годі
іще цілунка одного
блаженства невимовного
ще одного ще одного
у день ясний і болю повний
мене твій ніжний дощ огорне
цей безум ~ утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Панін (1948) /
Поеми
Дівчина-павук
Частина 1
За мотивами японської народної казки
Дія перенесена в Карпати
Гори,
де кожний камінчик
знайомий,
а хлопець-горянин
чомусь заблукав.
Хто стежки заплутав,
дорогу украв?
Втрапив ти, хлопче,
на посміх попав…
Спи на камінні,
в місячнім світлі,
підступу квіти
щойно
розквітли,
вдихни аромат
і дивний палац
побач…
Хреститься хлопець,
творить молитви -
і вже не палац, тільки
храму руїни,
Чаклунського Сходу
стіни величні…
Озвися, хазяїне,
відпочити дозволь...
А двері розбиті -
сторожко зайшов.
В місячнім світлі
сріблом горить
павутиння,
вогнище згасле сховане
в тіні,
сиплються іскри, запалено
трут,
що ж, заночую
тут.
Ти спати
в храм прийшов,
чи що?
Тобі не дадуть
заснути,
Сили таємні своє
візьмуть...
Служниця храму
вже вийшла
в путь...
Сходами розбитими
із кімнати
верхньої
дівчина спускається,
писана
краса.
Чудернацький одяг,
хоч красивий
дуже,
у руках бандура,
може скрипка,
кобза?
Інструмент незнаний
зветься
«Сямісен».
Слухай, гість незваний,
музику чаклунську
поміж древніх
стін.
Частина 2
Як хочеться спати, а спати
не смій,
ось вже павутинка оплутала
шию
і душить ласкаво,
та хлопець встигає
дістати кинджал…
За ниткою нитку він різав
до ранку,
нарешті наважився
зброю здійняти
на дівчину ніжну -
враз хлинула кров.
«Що ти наробив!» - шепотіла
вона.
Мов срібний дзвіночок лунав
її плач.
Вона заховалась у верхній
кімнаті,
а хлопець внизу
ціпенів.
Вже ранок і можна, здається,
піти,
та хлопець по сходах
крутих
піднявся в таємну
кімнату,
та дівчину вже
не знайшов…
Лише на лежанці –
великий,
корявий, мов пень,
і страшенний павук…
Поранений,
дихає тяжко і очі
закрив…
Юнак знерухомів,
тремтіла рука,
та він павука
подолав…
Щез храм і відкрилась
дорога,
і голос почувся
дівочий дзвінкий:
«Спасибі, юначе -
ти волю сьогодні
мені дарував.»
І що там чекає,
що станеться далі…
ніколи дівчину
юнак не забуде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дівчина-павук
Частина 1
За мотивами японської народної казки
Дія перенесена в Карпати
Гори,
де кожний камінчик
знайомий,
а хлопець-горянин
чомусь заблукав.
Хто стежки заплутав,
дорогу украв?
Втрапив ти, хлопче,
на посміх попав…
Спи на камінні,
в місячнім світлі,
підступу квіти
щойно
розквітли,
вдихни аромат
і дивний палац
побач…
Хреститься хлопець,
творить молитви -
і вже не палац, тільки
храму руїни,
Чаклунського Сходу
стіни величні…
Озвися, хазяїне,
відпочити дозволь...
А двері розбиті -
сторожко зайшов.
В місячнім світлі
сріблом горить
павутиння,
вогнище згасле сховане
в тіні,
сиплються іскри, запалено
трут,
що ж, заночую
тут.
Ти спати
в храм прийшов,
чи що?
Тобі не дадуть
заснути,
Сили таємні своє
візьмуть...
Служниця храму
вже вийшла
в путь...
Сходами розбитими
із кімнати
верхньої
дівчина спускається,
писана
краса.
Чудернацький одяг,
хоч красивий
дуже,
у руках бандура,
може скрипка,
кобза?
Інструмент незнаний
зветься
«Сямісен».
Слухай, гість незваний,
музику чаклунську
поміж древніх
стін.
Частина 2
Як хочеться спати, а спати
не смій,
ось вже павутинка оплутала
шию
і душить ласкаво,
та хлопець встигає
дістати кинджал…
За ниткою нитку він різав
до ранку,
нарешті наважився
зброю здійняти
на дівчину ніжну -
враз хлинула кров.
«Що ти наробив!» - шепотіла
вона.
Мов срібний дзвіночок лунав
її плач.
Вона заховалась у верхній
кімнаті,
а хлопець внизу
ціпенів.
Вже ранок і можна, здається,
піти,
та хлопець по сходах
крутих
піднявся в таємну
кімнату,
та дівчину вже
не знайшов…
Лише на лежанці –
великий,
корявий, мов пень,
і страшенний павук…
Поранений,
дихає тяжко і очі
закрив…
Юнак знерухомів,
тремтіла рука,
та він павука
подолав…
Щез храм і відкрилась
дорога,
і голос почувся
дівочий дзвінкий:
«Спасибі, юначе -
ти волю сьогодні
мені дарував.»
І що там чекає,
що станеться далі…
ніколи дівчину
юнак не забуде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію