Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Панін (1948) /
Поеми
Дівчина-павук
Частина 1
За мотивами японської народної казки
Дія перенесена в Карпати
Гори,
де кожний камінчик
знайомий,
а хлопець-горянин
чомусь заблукав.
Хто стежки заплутав,
дорогу украв?
Втрапив ти, хлопче,
на посміх попав…
Спи на камінні,
в місячнім світлі,
підступу квіти
щойно
розквітли,
вдихни аромат
і дивний палац
побач…
Хреститься хлопець,
творить молитви -
і вже не палац, тільки
храму руїни,
Чаклунського Сходу
стіни величні…
Озвися, хазяїне,
відпочити дозволь...
А двері розбиті -
сторожко зайшов.
В місячнім світлі
сріблом горить
павутиння,
вогнище згасле сховане
в тіні,
сиплються іскри, запалено
трут,
що ж, заночую
тут.
Ти спати
в храм прийшов,
чи що?
Тобі не дадуть
заснути,
Сили таємні своє
візьмуть...
Служниця храму
вже вийшла
в путь...
Сходами розбитими
із кімнати
верхньої
дівчина спускається,
писана
краса.
Чудернацький одяг,
хоч красивий
дуже,
у руках бандура,
може скрипка,
кобза?
Інструмент незнаний
зветься
«Сямісен».
Слухай, гість незваний,
музику чаклунську
поміж древніх
стін.
Частина 2
Як хочеться спати, а спати
не смій,
ось вже павутинка оплутала
шию
і душить ласкаво,
та хлопець встигає
дістати кинджал…
За ниткою нитку він різав
до ранку,
нарешті наважився
зброю здійняти
на дівчину ніжну -
враз хлинула кров.
«Що ти наробив!» - шепотіла
вона.
Мов срібний дзвіночок лунав
її плач.
Вона заховалась у верхній
кімнаті,
а хлопець внизу
ціпенів.
Вже ранок і можна, здається,
піти,
та хлопець по сходах
крутих
піднявся в таємну
кімнату,
та дівчину вже
не знайшов…
Лише на лежанці –
великий,
корявий, мов пень,
і страшенний павук…
Поранений,
дихає тяжко і очі
закрив…
Юнак знерухомів,
тремтіла рука,
та він павука
подолав…
Щез храм і відкрилась
дорога,
і голос почувся
дівочий дзвінкий:
«Спасибі, юначе -
ти волю сьогодні
мені дарував.»
І що там чекає,
що станеться далі…
ніколи дівчину
юнак не забуде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дівчина-павук
Частина 1
За мотивами японської народної казки
Дія перенесена в Карпати
Гори,
де кожний камінчик
знайомий,
а хлопець-горянин
чомусь заблукав.
Хто стежки заплутав,
дорогу украв?
Втрапив ти, хлопче,
на посміх попав…
Спи на камінні,
в місячнім світлі,
підступу квіти
щойно
розквітли,
вдихни аромат
і дивний палац
побач…
Хреститься хлопець,
творить молитви -
і вже не палац, тільки
храму руїни,
Чаклунського Сходу
стіни величні…
Озвися, хазяїне,
відпочити дозволь...
А двері розбиті -
сторожко зайшов.
В місячнім світлі
сріблом горить
павутиння,
вогнище згасле сховане
в тіні,
сиплються іскри, запалено
трут,
що ж, заночую
тут.
Ти спати
в храм прийшов,
чи що?
Тобі не дадуть
заснути,
Сили таємні своє
візьмуть...
Служниця храму
вже вийшла
в путь...
Сходами розбитими
із кімнати
верхньої
дівчина спускається,
писана
краса.
Чудернацький одяг,
хоч красивий
дуже,
у руках бандура,
може скрипка,
кобза?
Інструмент незнаний
зветься
«Сямісен».
Слухай, гість незваний,
музику чаклунську
поміж древніх
стін.
Частина 2
Як хочеться спати, а спати
не смій,
ось вже павутинка оплутала
шию
і душить ласкаво,
та хлопець встигає
дістати кинджал…
За ниткою нитку він різав
до ранку,
нарешті наважився
зброю здійняти
на дівчину ніжну -
враз хлинула кров.
«Що ти наробив!» - шепотіла
вона.
Мов срібний дзвіночок лунав
її плач.
Вона заховалась у верхній
кімнаті,
а хлопець внизу
ціпенів.
Вже ранок і можна, здається,
піти,
та хлопець по сходах
крутих
піднявся в таємну
кімнату,
та дівчину вже
не знайшов…
Лише на лежанці –
великий,
корявий, мов пень,
і страшенний павук…
Поранений,
дихає тяжко і очі
закрив…
Юнак знерухомів,
тремтіла рука,
та він павука
подолав…
Щез храм і відкрилась
дорога,
і голос почувся
дівочий дзвінкий:
«Спасибі, юначе -
ти волю сьогодні
мені дарував.»
І що там чекає,
що станеться далі…
ніколи дівчину
юнак не забуде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
