Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.08
07:18
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
2025.12.08
06:50
Перепілка ляскає у житі,
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
2025.12.08
00:02
Вранці протер очі заспаний день,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
2025.12.07
22:20
Заборонений плід закотився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
2025.12.07
22:16
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.12.07
22:02
Потребність спокою зросла…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
2025.12.07
19:04
твою поезію я глибоко шаную і ціню,
твого таланту поціновувач я й шанувальник!
Тому пришли мені свою світлину в жанрі "ню",
А сильно комплексуєш - то вдягни купальник...
твого таланту поціновувач я й шанувальник!
Тому пришли мені свою світлину в жанрі "ню",
А сильно комплексуєш - то вдягни купальник...
2025.12.07
18:01
Уроки лінь робити, купа всього у Сашка.
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в
2025.12.07
12:23
Збирається вже в хмари вороння,
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.
2025.12.07
08:06
Я плела тобі віночок
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
2025.12.07
06:13
Укрившись вогкою землею
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
2025.12.07
04:57
Володимиру Діброві
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
2025.12.06
22:19
Заблукав я в епохах минулих.
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
2025.12.06
15:04
З екрана телевізора в кімнату навпроти долинав голос американського президента Джо Байдена — трохи хриплий і, як завше, спокійний.
«Чи не щовечора чую застереження? — подумав Згурський, за звичкою вибираючи книгу для читання з сотень придбаних. — Невже з
2025.12.06
05:21
уже була ніч спекотна довга літня
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
2025.12.05
22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Панін (1948) /
Поеми
Дівчина-павук
Частина 1
За мотивами японської народної казки
Дія перенесена в Карпати
Гори,
де кожний камінчик
знайомий,
а хлопець-горянин
чомусь заблукав.
Хто стежки заплутав,
дорогу украв?
Втрапив ти, хлопче,
на посміх попав…
Спи на камінні,
в місячнім світлі,
підступу квіти
щойно
розквітли,
вдихни аромат
і дивний палац
побач…
Хреститься хлопець,
творить молитви -
і вже не палац, тільки
храму руїни,
Чаклунського Сходу
стіни величні…
Озвися, хазяїне,
відпочити дозволь...
А двері розбиті -
сторожко зайшов.
В місячнім світлі
сріблом горить
павутиння,
вогнище згасле сховане
в тіні,
сиплються іскри, запалено
трут,
що ж, заночую
тут.
Ти спати
в храм прийшов,
чи що?
Тобі не дадуть
заснути,
Сили таємні своє
візьмуть...
Служниця храму
вже вийшла
в путь...
Сходами розбитими
із кімнати
верхньої
дівчина спускається,
писана
краса.
Чудернацький одяг,
хоч красивий
дуже,
у руках бандура,
може скрипка,
кобза?
Інструмент незнаний
зветься
«Сямісен».
Слухай, гість незваний,
музику чаклунську
поміж древніх
стін.
Частина 2
Як хочеться спати, а спати
не смій,
ось вже павутинка оплутала
шию
і душить ласкаво,
та хлопець встигає
дістати кинджал…
За ниткою нитку він різав
до ранку,
нарешті наважився
зброю здійняти
на дівчину ніжну -
враз хлинула кров.
«Що ти наробив!» - шепотіла
вона.
Мов срібний дзвіночок лунав
її плач.
Вона заховалась у верхній
кімнаті,
а хлопець внизу
ціпенів.
Вже ранок і можна, здається,
піти,
та хлопець по сходах
крутих
піднявся в таємну
кімнату,
та дівчину вже
не знайшов…
Лише на лежанці –
великий,
корявий, мов пень,
і страшенний павук…
Поранений,
дихає тяжко і очі
закрив…
Юнак знерухомів,
тремтіла рука,
та він павука
подолав…
Щез храм і відкрилась
дорога,
і голос почувся
дівочий дзвінкий:
«Спасибі, юначе -
ти волю сьогодні
мені дарував.»
І що там чекає,
що станеться далі…
ніколи дівчину
юнак не забуде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дівчина-павук
Частина 1
За мотивами японської народної казки
Дія перенесена в Карпати
Гори,
де кожний камінчик
знайомий,
а хлопець-горянин
чомусь заблукав.
Хто стежки заплутав,
дорогу украв?
Втрапив ти, хлопче,
на посміх попав…
Спи на камінні,
в місячнім світлі,
підступу квіти
щойно
розквітли,
вдихни аромат
і дивний палац
побач…
Хреститься хлопець,
творить молитви -
і вже не палац, тільки
храму руїни,
Чаклунського Сходу
стіни величні…
Озвися, хазяїне,
відпочити дозволь...
А двері розбиті -
сторожко зайшов.
В місячнім світлі
сріблом горить
павутиння,
вогнище згасле сховане
в тіні,
сиплються іскри, запалено
трут,
що ж, заночую
тут.
Ти спати
в храм прийшов,
чи що?
Тобі не дадуть
заснути,
Сили таємні своє
візьмуть...
Служниця храму
вже вийшла
в путь...
Сходами розбитими
із кімнати
верхньої
дівчина спускається,
писана
краса.
Чудернацький одяг,
хоч красивий
дуже,
у руках бандура,
може скрипка,
кобза?
Інструмент незнаний
зветься
«Сямісен».
Слухай, гість незваний,
музику чаклунську
поміж древніх
стін.
Частина 2
Як хочеться спати, а спати
не смій,
ось вже павутинка оплутала
шию
і душить ласкаво,
та хлопець встигає
дістати кинджал…
За ниткою нитку він різав
до ранку,
нарешті наважився
зброю здійняти
на дівчину ніжну -
враз хлинула кров.
«Що ти наробив!» - шепотіла
вона.
Мов срібний дзвіночок лунав
її плач.
Вона заховалась у верхній
кімнаті,
а хлопець внизу
ціпенів.
Вже ранок і можна, здається,
піти,
та хлопець по сходах
крутих
піднявся в таємну
кімнату,
та дівчину вже
не знайшов…
Лише на лежанці –
великий,
корявий, мов пень,
і страшенний павук…
Поранений,
дихає тяжко і очі
закрив…
Юнак знерухомів,
тремтіла рука,
та він павука
подолав…
Щез храм і відкрилась
дорога,
і голос почувся
дівочий дзвінкий:
«Спасибі, юначе -
ти волю сьогодні
мені дарував.»
І що там чекає,
що станеться далі…
ніколи дівчину
юнак не забуде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
