Частина 1

За мотивами японської народної казки

Дія перенесена в Карпати


Гори,
де кожний камінчик
знайомий,
а хлопець-горянин
чомусь заблукав.
Хто стежки заплутав,
дорогу украв?
Втрапив ти, хлопче,
на посміх попав…

Спи на камінні,
в місячнім світлі,
підступу квіти
щойно
розквітли,
вдихни аромат
і дивний палац
побач…

Хреститься хлопець,
творить молитви -
і вже не палац, тільки
храму руїни,
Чаклунського Сходу
стіни величні…

Озвися, хазяїне,
відпочити дозволь...
А двері розбиті -
сторожко зайшов.

В місячнім світлі
сріблом горить
павутиння,
вогнище згасле сховане
в тіні,
сиплються іскри, запалено
трут,
що ж, заночую
тут.

Ти спати
в храм прийшов,
чи що?
Тобі не дадуть
заснути,
Сили таємні своє
візьмуть...
Служниця храму
вже вийшла
в путь...

Сходами розбитими
із кімнати
верхньої
дівчина спускається,
писана
краса.

Чудернацький одяг,
хоч красивий
дуже,
у руках бандура,
може скрипка,
кобза?
Інструмент незнаний
зветься
«Сямісен».

Слухай, гість незваний,
музику чаклунську
поміж древніх
стін.

Частина 2

Як хочеться спати, а спати
не смій,
ось вже павутинка оплутала
шию
і душить ласкаво,
та хлопець встигає
дістати кинджал…

За ниткою нитку він різав
до ранку,
нарешті наважився
зброю здійняти
на дівчину ніжну -
враз хлинула кров.

«Що ти наробив!» - шепотіла
вона.
Мов срібний дзвіночок лунав
її плач.

Вона заховалась у верхній
кімнаті,
а хлопець внизу
ціпенів.

Вже ранок і можна, здається,
піти,
та хлопець по сходах
крутих
піднявся в таємну
кімнату,
та дівчину вже
не знайшов…

Лише на лежанці –
великий,
корявий, мов пень,
і страшенний павук…

Поранений,
дихає тяжко і очі
закрив…

Юнак знерухомів,
тремтіла рука,
та він павука
подолав…

Щез храм і відкрилась
дорога,
і голос почувся
дівочий дзвінкий:
«Спасибі, юначе -
ти волю сьогодні
мені дарував.»

І що там чекає,
що станеться далі…
ніколи дівчину
юнак не забуде.