Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
2026.04.26
10:31
Весляр потребує репостів,
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
2026.04.26
09:45
Не стримать років цибатих,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
2026.04.26
09:01
В уяві літає жар-птиця.
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
2026.04.26
08:34
А місто дитинства шумить соковитим березовим листям,
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
2026.04.26
07:11
Над містом ширяє пронизливий вітер
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
2026.04.25
17:50
Немов старенька бабця враз,
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
2026.04.25
14:59
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
2026.04.25
14:11
Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
2026.04.25
13:47
Запрошую на свій канал на ютубі, підписуйтеся.
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
"Любій Учительці від неслухняного учня"
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце недавно була в мене Ліна Костенко, почастував її яблуками з нашого саду. Шкода, що не застали її». І ось (тепер уже до пуття не пригадую) чи то з намови Євгена Олександровича, чи й просто самому попри думку відомих літературознавців про мої вірші закортіло дізнатися від Майстра номер один в Поезії про вартісність власних опусів.
Намірився і надіслав Ліні Василівні кілька віршів, а сам поїхав у відпустку в Крим. Яким же було моє здивування, коли дружина переслала в Планерське лист від поетеси зі схвальним відгуком та проханням продовжувати листування. Радості моєї не було меж. Я читав і перечитував надіслане.
А повернувшись до Києва, негайно ж надіслав новуву низку поезій. Кілька місяців тривало наше листування.На мій подив Ліна Василівна з Києва в Київ надсилала свої листівки…авіапоштою!? Крім листування час од часу я ще й телефонував своїй наставниці. Якогось разу в зі слухавки долинув не голос, а ридання. «Що з Вами?»- запитав я й почув: «Мені нізким говорити в Україні».
Коли в мене згромадилось чимало відгуків, я напросився в гості до Ліни Василівни. Відмови не було і ось я в скромному помешканні на Шулявці.
«Не тіштесь моїми відгуками,- почала поетеса. – Вони були необхідні, щоб спонукати Вас до писання. Але набагато більше в мене зауважень і побажань». І показала чималий стос папірців. Поговоривши про кожен вірш зокрема, попри їхні недоліки на мій подив співрозмовниця запропонувала видати твори окремою книгою.
«Я не думав про це»,- неохоче відповів я.
«Треба друкуватись, долаючи всі перепони, бо якщо не ми, то вони!» Ліна Василівна піднялася й показала на сусідній стіл: «Погляньте – скільки мною підготовлено до друку. Настане час і люди дізнаються, що й у мовчанці я не гайнувала час».
Я був неймовірно схвильований, що Поетеса, вища на голову від своїх орденоносних і лауреатських колег залучила мене, фактично початківця, в коло своїх однодумців. І вже насправді вразила її пропозиція: «Так що лишайте свою добірку. Попрацюємо над нею і видамо».
До такого розв’язку я справді не був готовий не тільки з огляду на те, що відволікатиму Поетесу на те, що маю зробити сам, а насамперед з дивовижної ситуації, коли позбавлена можливості друкуватися сама, вона клопотатиметься виданням моєї книги, не вартої жодного з її численних рукописів. Серед яких була й знаменита «Маруся Чурай».
Поглянувщи ще раз на столик з невиданими шедеврами, я подякував Ліні Василівні за таку щедру пропозицію і сказав: «Не можу залишити наразі добірку, бо їду в своє село на Канівщині, де маю намір виступити».
Ліна Василівна не заперечувала, щоправда, нагадавши про повернення рукопису. Я вже зібрався прощатись, як нагодився чоловік поетеси - Василь Цвіркунов, директор кіностудії імені Довженка. Випили по чарці на прощання, побажавши один одному здоров’я й наснаги.
Я таки справді побував у своїх рідних Грищенцях. Проте за численними застіллями ніколи та, зрештою, й негоже було читати вірші тим, з ким у далекому дитинстві пас кози, заробляючи на харч і сяку-таку одежину. Звелося все до спогадів про голодні повоєнні роки.
Повернувшись до Києва, я остаточно вирішив не турбувати Ліну Василівну.Впоравшись з її зауваженнями й побажаннями, з допомогою Павла Мовчана та Юрія Щербака почав потроху друкуватися. Настав нарешті час, коли здалося, що збірка готова. Почав шукати хто б з маститих поетів зголосився написати передмову до неї. Звернувся до Івана Драча. Попри схвальний відгук почув :»Хто ж таке надрукує?» Борис Олійник, не читаючи, заявив: «Мені як парторгові Спілки заборонено».
Не маючи іншого виходу, після тривалої перерви я зателефонував Ліні Василівні. «Ви зрадили мене»,- почув у відповідь. Не став виправдовуватись листовно, бо вважав, що більшим гріхом було б забирати в неї час на марні зусилля.
Тільки мізерна частка моєї збірки ввійшла в обойму з іншими такими ж, як і я сам, поетами-переростками «Ніжний кремінь». Збулася моя мрія вже в Ізраїлі, куди я переїхав на побажання дружини. Зібравши належну суму, я видав самостійну книгу «Заплутавшись у гомоні століть» з передмовою світлої памяті Євгена Олександровича Сверстюка.
Серед тих, кому хотілося подарувати видане, першою, звісно, була Ліна Костенко. Написав присвяту: «Любій Учительці від неслухняного учня».На щастя, трапилася й нагода передати книгу через Дмитра Дроздовського . Коли ж спитав , якою була реакція Ліни Василівни, почув невтішне для себе: «Це моя особиста трагедія». Трагедія й для мене, бо, маючи таку щасливу нагоду, не скористався вповні наговоритись з цією напрочуд дивовижною Жінкою.
--
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Любій Учительці від неслухняного учня"
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце недавно була в мене Ліна Костенко, почастував її яблуками з нашого саду. Шкода, що не застали її». І ось (тепер уже до пуття не пригадую) чи то з намови Євгена Олександровича, чи й просто самому попри думку відомих літературознавців про мої вірші закортіло дізнатися від Майстра номер один в Поезії про вартісність власних опусів.
Намірився і надіслав Ліні Василівні кілька віршів, а сам поїхав у відпустку в Крим. Яким же було моє здивування, коли дружина переслала в Планерське лист від поетеси зі схвальним відгуком та проханням продовжувати листування. Радості моєї не було меж. Я читав і перечитував надіслане.
А повернувшись до Києва, негайно ж надіслав новуву низку поезій. Кілька місяців тривало наше листування.На мій подив Ліна Василівна з Києва в Київ надсилала свої листівки…авіапоштою!? Крім листування час од часу я ще й телефонував своїй наставниці. Якогось разу в зі слухавки долинув не голос, а ридання. «Що з Вами?»- запитав я й почув: «Мені нізким говорити в Україні».
Коли в мене згромадилось чимало відгуків, я напросився в гості до Ліни Василівни. Відмови не було і ось я в скромному помешканні на Шулявці.
«Не тіштесь моїми відгуками,- почала поетеса. – Вони були необхідні, щоб спонукати Вас до писання. Але набагато більше в мене зауважень і побажань». І показала чималий стос папірців. Поговоривши про кожен вірш зокрема, попри їхні недоліки на мій подив співрозмовниця запропонувала видати твори окремою книгою.
«Я не думав про це»,- неохоче відповів я.
«Треба друкуватись, долаючи всі перепони, бо якщо не ми, то вони!» Ліна Василівна піднялася й показала на сусідній стіл: «Погляньте – скільки мною підготовлено до друку. Настане час і люди дізнаються, що й у мовчанці я не гайнувала час».
Я був неймовірно схвильований, що Поетеса, вища на голову від своїх орденоносних і лауреатських колег залучила мене, фактично початківця, в коло своїх однодумців. І вже насправді вразила її пропозиція: «Так що лишайте свою добірку. Попрацюємо над нею і видамо».
До такого розв’язку я справді не був готовий не тільки з огляду на те, що відволікатиму Поетесу на те, що маю зробити сам, а насамперед з дивовижної ситуації, коли позбавлена можливості друкуватися сама, вона клопотатиметься виданням моєї книги, не вартої жодного з її численних рукописів. Серед яких була й знаменита «Маруся Чурай».
Поглянувщи ще раз на столик з невиданими шедеврами, я подякував Ліні Василівні за таку щедру пропозицію і сказав: «Не можу залишити наразі добірку, бо їду в своє село на Канівщині, де маю намір виступити».
Ліна Василівна не заперечувала, щоправда, нагадавши про повернення рукопису. Я вже зібрався прощатись, як нагодився чоловік поетеси - Василь Цвіркунов, директор кіностудії імені Довженка. Випили по чарці на прощання, побажавши один одному здоров’я й наснаги.
Я таки справді побував у своїх рідних Грищенцях. Проте за численними застіллями ніколи та, зрештою, й негоже було читати вірші тим, з ким у далекому дитинстві пас кози, заробляючи на харч і сяку-таку одежину. Звелося все до спогадів про голодні повоєнні роки.
Повернувшись до Києва, я остаточно вирішив не турбувати Ліну Василівну.Впоравшись з її зауваженнями й побажаннями, з допомогою Павла Мовчана та Юрія Щербака почав потроху друкуватися. Настав нарешті час, коли здалося, що збірка готова. Почав шукати хто б з маститих поетів зголосився написати передмову до неї. Звернувся до Івана Драча. Попри схвальний відгук почув :»Хто ж таке надрукує?» Борис Олійник, не читаючи, заявив: «Мені як парторгові Спілки заборонено».
Не маючи іншого виходу, після тривалої перерви я зателефонував Ліні Василівні. «Ви зрадили мене»,- почув у відповідь. Не став виправдовуватись листовно, бо вважав, що більшим гріхом було б забирати в неї час на марні зусилля.
Тільки мізерна частка моєї збірки ввійшла в обойму з іншими такими ж, як і я сам, поетами-переростками «Ніжний кремінь». Збулася моя мрія вже в Ізраїлі, куди я переїхав на побажання дружини. Зібравши належну суму, я видав самостійну книгу «Заплутавшись у гомоні століть» з передмовою світлої памяті Євгена Олександровича Сверстюка.
Серед тих, кому хотілося подарувати видане, першою, звісно, була Ліна Костенко. Написав присвяту: «Любій Учительці від неслухняного учня».На щастя, трапилася й нагода передати книгу через Дмитра Дроздовського . Коли ж спитав , якою була реакція Ліни Василівни, почув невтішне для себе: «Це моя особиста трагедія». Трагедія й для мене, бо, маючи таку щасливу нагоду, не скористався вповні наговоритись з цією напрочуд дивовижною Жінкою.
--
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
