Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Хлеб
Всякий раз, когда в полночный час после работы подхожу к хлебозаводу с таким неземным названием “Анжель”, так и подмывает нарисовать картину. Вот спускаются с небес ангелы в белых халатах и с белыми шапочками на головах. Вот садятся они на широкие крылья орлов, от чего собственно и произошло название прилегающей к заводу улицы... И начинают небесные посланцы печь да выпекать для нас, иерусалимцев, хлеба разных сортов, булки да пирожные... А у нас, поздних прохожих, кружится голова то ли от дурманящего запаха сдобного теста, то ли от предвкушения встречи с искусством ангелов.
Но эта картина в одночасье исчезает, когда ранним утром встречаю тех, кто на самом деле трудился целую ночь на “Анжеле”. Усталые, с покрасневшими от бессонницы глазами выходят они через проходную и всматриваются, не их ли автобус показался вдали. И на смену той идиллической картине наплывают воспоминания, связанные с хлебом.
...Первые послевоенные годы. Мы, пастушки, оставив на произвол своих подопечных, скользим босыми ногами по такой донельзя колючей стерне. Но не занозы и кровь беспокоят нас, а колхозный объездчик, чей отец в годы немецкой оккупации служил в полиции. Будто коршун, кружит он над полем, чтобы ни один колосок не попал в личное пользование односельчан. Все в закрома страны! На непослушных взрослых – донос, а там уж как кому повезет: штраф или же тюрьма. С детьми попроще – плеткой по спине, по рукам, а то и по лицу. И, конечно, все собранное отбирается.
...Детский дом. Всю неделю старшая группа после уроков ходит на железнодорожную станцию: авось привезут хлеб. Все нет и нет. Те, что поменьше, собирают лебеду, щавель, крапиву. Какой-никакой обед все же будет. Но вот прошел слух, что старшеклассники несут хлеб. То-то радость! Пусть не выпечен как следует и по цвету напоминает торф – ничего. С борщецом сойдет за милую душу. Обедаем на веранде бывшего помещичьего дома. Тишину нарушает разве что чавканье. Но это не карается. А вот за разговоры... И тут какая-то нечистая сила заставила меня что-то спросить у соседа. Да еще тогда, когда только-только подносил хлеб ко рту. Вдруг – бах по руке и такой долгожданный кусочек мой, описав дугу, полетел через веранду. Поднять – не смей. Наказание будет еще посуровей, чем за разговоры.
...Студенческие каникулы на целинных землях в Казахстане. Я – завхоз отряда. Ребята трудятся под палящим солнцем, возводя фермы и домики. Аппетит у всех зверский. Вот и приходится с утра до вечера метаться по всей округе, чтобы накормить парней и девчат. Добыл даже арбузы и дыни. Но более всего в ходу хлеб. Без него и борщ не борщ, и баранина не так вкусна. Несмотря на усталость после ужина мы, как обычно, пели. И вот посреди этого импровизированного концерта замечаю, что к нам приближается жена поселкового пекаря.
– Присаживайтесь, Матвеевна.
– Извините, милые, не до песен мне сейчас. Мужику моему что-то нездоровится...Боюсь – не управлюсь сама.
– Ничего, подсобим.
И вот всю ночь напролет, обливаясь потом, преодолевая неуемное желание хоть на мгновенье закрыть глаза, помогаю Матвеевне делать замес, садить хлеба в пышущую жаром печь... А под утро, когда ноздри защекотал запах свежеиспеченного хлеба, шатаясь, вышел я из пекарни и в каком-то исступленьи начал шептать подобие молитвы за то, что мои товарищи да и весь поселок будут с хлебом.
...На школьном подворье дети играют в футбол. Круглой поджаристой паляницей.
– Ребята, что вы делаете? – спрашиваю детвору, еле сдерживая себя. – Да вы знаете, что такое хлеб?...
– А что? Да его же вокруг навалом...
И в самом деле. Я и сам видел хлеб не только на мусорнике, но и на улицах.
Уже здесь, в Израиле, дошло до меня, что развал не только экономики, но и морали начинается с пренебрежения хлебом. Он, как говорится, – всему голова. И потому так больно смотреть на Землю, называемую Святой, когда на ней вырастают изо дня в день горы мусора и объедки. А среди них – и такой дорогой моему сердцу хлеб.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хлеб
“Как хлеба край, так и под елью рай.
А хлеба ни куска, так и в тереме тоска”.
Русская пословица
Всякий раз, когда в полночный час после работы подхожу к хлебозаводу с таким неземным названием “Анжель”, так и подмывает нарисовать картину. Вот спускаются с небес ангелы в белых халатах и с белыми шапочками на головах. Вот садятся они на широкие крылья орлов, от чего собственно и произошло название прилегающей к заводу улицы... И начинают небесные посланцы печь да выпекать для нас, иерусалимцев, хлеба разных сортов, булки да пирожные... А у нас, поздних прохожих, кружится голова то ли от дурманящего запаха сдобного теста, то ли от предвкушения встречи с искусством ангелов.
Но эта картина в одночасье исчезает, когда ранним утром встречаю тех, кто на самом деле трудился целую ночь на “Анжеле”. Усталые, с покрасневшими от бессонницы глазами выходят они через проходную и всматриваются, не их ли автобус показался вдали. И на смену той идиллической картине наплывают воспоминания, связанные с хлебом.
...Первые послевоенные годы. Мы, пастушки, оставив на произвол своих подопечных, скользим босыми ногами по такой донельзя колючей стерне. Но не занозы и кровь беспокоят нас, а колхозный объездчик, чей отец в годы немецкой оккупации служил в полиции. Будто коршун, кружит он над полем, чтобы ни один колосок не попал в личное пользование односельчан. Все в закрома страны! На непослушных взрослых – донос, а там уж как кому повезет: штраф или же тюрьма. С детьми попроще – плеткой по спине, по рукам, а то и по лицу. И, конечно, все собранное отбирается.
...Детский дом. Всю неделю старшая группа после уроков ходит на железнодорожную станцию: авось привезут хлеб. Все нет и нет. Те, что поменьше, собирают лебеду, щавель, крапиву. Какой-никакой обед все же будет. Но вот прошел слух, что старшеклассники несут хлеб. То-то радость! Пусть не выпечен как следует и по цвету напоминает торф – ничего. С борщецом сойдет за милую душу. Обедаем на веранде бывшего помещичьего дома. Тишину нарушает разве что чавканье. Но это не карается. А вот за разговоры... И тут какая-то нечистая сила заставила меня что-то спросить у соседа. Да еще тогда, когда только-только подносил хлеб ко рту. Вдруг – бах по руке и такой долгожданный кусочек мой, описав дугу, полетел через веранду. Поднять – не смей. Наказание будет еще посуровей, чем за разговоры.
...Студенческие каникулы на целинных землях в Казахстане. Я – завхоз отряда. Ребята трудятся под палящим солнцем, возводя фермы и домики. Аппетит у всех зверский. Вот и приходится с утра до вечера метаться по всей округе, чтобы накормить парней и девчат. Добыл даже арбузы и дыни. Но более всего в ходу хлеб. Без него и борщ не борщ, и баранина не так вкусна. Несмотря на усталость после ужина мы, как обычно, пели. И вот посреди этого импровизированного концерта замечаю, что к нам приближается жена поселкового пекаря.
– Присаживайтесь, Матвеевна.
– Извините, милые, не до песен мне сейчас. Мужику моему что-то нездоровится...Боюсь – не управлюсь сама.
– Ничего, подсобим.
И вот всю ночь напролет, обливаясь потом, преодолевая неуемное желание хоть на мгновенье закрыть глаза, помогаю Матвеевне делать замес, садить хлеба в пышущую жаром печь... А под утро, когда ноздри защекотал запах свежеиспеченного хлеба, шатаясь, вышел я из пекарни и в каком-то исступленьи начал шептать подобие молитвы за то, что мои товарищи да и весь поселок будут с хлебом.
...На школьном подворье дети играют в футбол. Круглой поджаристой паляницей.
– Ребята, что вы делаете? – спрашиваю детвору, еле сдерживая себя. – Да вы знаете, что такое хлеб?...
– А что? Да его же вокруг навалом...
И в самом деле. Я и сам видел хлеб не только на мусорнике, но и на улицах.
Уже здесь, в Израиле, дошло до меня, что развал не только экономики, но и морали начинается с пренебрежения хлебом. Он, как говорится, – всему голова. И потому так больно смотреть на Землю, называемую Святой, когда на ней вырастают изо дня в день горы мусора и объедки. А среди них – и такой дорогой моему сердцу хлеб.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
