Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
2026.06.11
15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
2026.06.11
15:44
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
2026.06.11
13:22
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
2026.06.11
08:10
Везувій винищив Помпеї
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
2026.06.11
07:41
Як інакше назвати довге чекання чогось для тебе важливого? Певно, хворобою, яку треба перенести, знаючи, що вона не марна і колись відпустить.
Ти ковтаєш казенні ліки у палаті своєї байдужості до всього, що є довкола, і слухаєш лікаря часу. Він лікує мов
2026.06.11
06:54
верлібри дуже навіть
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
2026.06.11
05:55
Лисуватий, крутолобий,
У незміннім кожушку, -
Спозарана дід худобу
Доглядає на лужку.
З-під верби спостерігає,
Добре бачачи здаля,
Що наблизилось до гаю
Недосвідчене теля.
У незміннім кожушку, -
Спозарана дід худобу
Доглядає на лужку.
З-під верби спостерігає,
Добре бачачи здаля,
Що наблизилось до гаю
Недосвідчене теля.
2026.06.10
23:58
Нумо в коло йдіть до нас,
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…
Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…
Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі
2026.06.10
21:26
Стільки причин в юдеїв для печалі.
Стільки постів і молитов сумних.
Та все ж не знайдеш серед них
Оту, аби гірке минуле не вертало.
Як зненависть здолати безпричинну,
Одвічну зненависть людини до людини?
Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
Як Аве
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стільки постів і молитов сумних.
Та все ж не знайдеш серед них
Оту, аби гірке минуле не вертало.
Як зненависть здолати безпричинну,
Одвічну зненависть людини до людини?
Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
Як Аве
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Хлеб
Всякий раз, когда в полночный час после работы подхожу к хлебозаводу с таким неземным названием “Анжель”, так и подмывает нарисовать картину. Вот спускаются с небес ангелы в белых халатах и с белыми шапочками на головах. Вот садятся они на широкие крылья орлов, от чего собственно и произошло название прилегающей к заводу улицы... И начинают небесные посланцы печь да выпекать для нас, иерусалимцев, хлеба разных сортов, булки да пирожные... А у нас, поздних прохожих, кружится голова то ли от дурманящего запаха сдобного теста, то ли от предвкушения встречи с искусством ангелов.
Но эта картина в одночасье исчезает, когда ранним утром встречаю тех, кто на самом деле трудился целую ночь на “Анжеле”. Усталые, с покрасневшими от бессонницы глазами выходят они через проходную и всматриваются, не их ли автобус показался вдали. И на смену той идиллической картине наплывают воспоминания, связанные с хлебом.
...Первые послевоенные годы. Мы, пастушки, оставив на произвол своих подопечных, скользим босыми ногами по такой донельзя колючей стерне. Но не занозы и кровь беспокоят нас, а колхозный объездчик, чей отец в годы немецкой оккупации служил в полиции. Будто коршун, кружит он над полем, чтобы ни один колосок не попал в личное пользование односельчан. Все в закрома страны! На непослушных взрослых – донос, а там уж как кому повезет: штраф или же тюрьма. С детьми попроще – плеткой по спине, по рукам, а то и по лицу. И, конечно, все собранное отбирается.
...Детский дом. Всю неделю старшая группа после уроков ходит на железнодорожную станцию: авось привезут хлеб. Все нет и нет. Те, что поменьше, собирают лебеду, щавель, крапиву. Какой-никакой обед все же будет. Но вот прошел слух, что старшеклассники несут хлеб. То-то радость! Пусть не выпечен как следует и по цвету напоминает торф – ничего. С борщецом сойдет за милую душу. Обедаем на веранде бывшего помещичьего дома. Тишину нарушает разве что чавканье. Но это не карается. А вот за разговоры... И тут какая-то нечистая сила заставила меня что-то спросить у соседа. Да еще тогда, когда только-только подносил хлеб ко рту. Вдруг – бах по руке и такой долгожданный кусочек мой, описав дугу, полетел через веранду. Поднять – не смей. Наказание будет еще посуровей, чем за разговоры.
...Студенческие каникулы на целинных землях в Казахстане. Я – завхоз отряда. Ребята трудятся под палящим солнцем, возводя фермы и домики. Аппетит у всех зверский. Вот и приходится с утра до вечера метаться по всей округе, чтобы накормить парней и девчат. Добыл даже арбузы и дыни. Но более всего в ходу хлеб. Без него и борщ не борщ, и баранина не так вкусна. Несмотря на усталость после ужина мы, как обычно, пели. И вот посреди этого импровизированного концерта замечаю, что к нам приближается жена поселкового пекаря.
– Присаживайтесь, Матвеевна.
– Извините, милые, не до песен мне сейчас. Мужику моему что-то нездоровится...Боюсь – не управлюсь сама.
– Ничего, подсобим.
И вот всю ночь напролет, обливаясь потом, преодолевая неуемное желание хоть на мгновенье закрыть глаза, помогаю Матвеевне делать замес, садить хлеба в пышущую жаром печь... А под утро, когда ноздри защекотал запах свежеиспеченного хлеба, шатаясь, вышел я из пекарни и в каком-то исступленьи начал шептать подобие молитвы за то, что мои товарищи да и весь поселок будут с хлебом.
...На школьном подворье дети играют в футбол. Круглой поджаристой паляницей.
– Ребята, что вы делаете? – спрашиваю детвору, еле сдерживая себя. – Да вы знаете, что такое хлеб?...
– А что? Да его же вокруг навалом...
И в самом деле. Я и сам видел хлеб не только на мусорнике, но и на улицах.
Уже здесь, в Израиле, дошло до меня, что развал не только экономики, но и морали начинается с пренебрежения хлебом. Он, как говорится, – всему голова. И потому так больно смотреть на Землю, называемую Святой, когда на ней вырастают изо дня в день горы мусора и объедки. А среди них – и такой дорогой моему сердцу хлеб.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хлеб
“Как хлеба край, так и под елью рай.
А хлеба ни куска, так и в тереме тоска”.
Русская пословица
Всякий раз, когда в полночный час после работы подхожу к хлебозаводу с таким неземным названием “Анжель”, так и подмывает нарисовать картину. Вот спускаются с небес ангелы в белых халатах и с белыми шапочками на головах. Вот садятся они на широкие крылья орлов, от чего собственно и произошло название прилегающей к заводу улицы... И начинают небесные посланцы печь да выпекать для нас, иерусалимцев, хлеба разных сортов, булки да пирожные... А у нас, поздних прохожих, кружится голова то ли от дурманящего запаха сдобного теста, то ли от предвкушения встречи с искусством ангелов.
Но эта картина в одночасье исчезает, когда ранним утром встречаю тех, кто на самом деле трудился целую ночь на “Анжеле”. Усталые, с покрасневшими от бессонницы глазами выходят они через проходную и всматриваются, не их ли автобус показался вдали. И на смену той идиллической картине наплывают воспоминания, связанные с хлебом.
...Первые послевоенные годы. Мы, пастушки, оставив на произвол своих подопечных, скользим босыми ногами по такой донельзя колючей стерне. Но не занозы и кровь беспокоят нас, а колхозный объездчик, чей отец в годы немецкой оккупации служил в полиции. Будто коршун, кружит он над полем, чтобы ни один колосок не попал в личное пользование односельчан. Все в закрома страны! На непослушных взрослых – донос, а там уж как кому повезет: штраф или же тюрьма. С детьми попроще – плеткой по спине, по рукам, а то и по лицу. И, конечно, все собранное отбирается.
...Детский дом. Всю неделю старшая группа после уроков ходит на железнодорожную станцию: авось привезут хлеб. Все нет и нет. Те, что поменьше, собирают лебеду, щавель, крапиву. Какой-никакой обед все же будет. Но вот прошел слух, что старшеклассники несут хлеб. То-то радость! Пусть не выпечен как следует и по цвету напоминает торф – ничего. С борщецом сойдет за милую душу. Обедаем на веранде бывшего помещичьего дома. Тишину нарушает разве что чавканье. Но это не карается. А вот за разговоры... И тут какая-то нечистая сила заставила меня что-то спросить у соседа. Да еще тогда, когда только-только подносил хлеб ко рту. Вдруг – бах по руке и такой долгожданный кусочек мой, описав дугу, полетел через веранду. Поднять – не смей. Наказание будет еще посуровей, чем за разговоры.
...Студенческие каникулы на целинных землях в Казахстане. Я – завхоз отряда. Ребята трудятся под палящим солнцем, возводя фермы и домики. Аппетит у всех зверский. Вот и приходится с утра до вечера метаться по всей округе, чтобы накормить парней и девчат. Добыл даже арбузы и дыни. Но более всего в ходу хлеб. Без него и борщ не борщ, и баранина не так вкусна. Несмотря на усталость после ужина мы, как обычно, пели. И вот посреди этого импровизированного концерта замечаю, что к нам приближается жена поселкового пекаря.
– Присаживайтесь, Матвеевна.
– Извините, милые, не до песен мне сейчас. Мужику моему что-то нездоровится...Боюсь – не управлюсь сама.
– Ничего, подсобим.
И вот всю ночь напролет, обливаясь потом, преодолевая неуемное желание хоть на мгновенье закрыть глаза, помогаю Матвеевне делать замес, садить хлеба в пышущую жаром печь... А под утро, когда ноздри защекотал запах свежеиспеченного хлеба, шатаясь, вышел я из пекарни и в каком-то исступленьи начал шептать подобие молитвы за то, что мои товарищи да и весь поселок будут с хлебом.
...На школьном подворье дети играют в футбол. Круглой поджаристой паляницей.
– Ребята, что вы делаете? – спрашиваю детвору, еле сдерживая себя. – Да вы знаете, что такое хлеб?...
– А что? Да его же вокруг навалом...
И в самом деле. Я и сам видел хлеб не только на мусорнике, но и на улицах.
Уже здесь, в Израиле, дошло до меня, что развал не только экономики, но и морали начинается с пренебрежения хлебом. Он, как говорится, – всему голова. И потому так больно смотреть на Землю, называемую Святой, когда на ней вырастают изо дня в день горы мусора и объедки. А среди них – и такой дорогой моему сердцу хлеб.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
