Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.19
16:39
о серце моє...
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
2026.06.19
15:46
Навколо світ - як молитовний спів,
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
2026.06.19
12:50
Закінчився ярмарок. Блазні спочили,
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
2026.06.19
12:10
Інерційне чекання того, на що чекаєш, здається безкінечною піснею зоряного неба, жодного куплета якої ти можеш не почути. Та твоя наука чекання не знає ні мойр, ні Кайроса, ні Гамлета. Тут не стежать за стрілками годинника. Тут обслуговують механізм, що м
2026.06.19
08:19
стояв мовчав дивився
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
2026.06.19
07:02
Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
2026.06.19
06:21
Жвріє вогник знеднілого сонця за містом -
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
2026.06.19
06:18
Коли облітала акація біла
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
2026.06.18
22:09
Танець у піску на морі ]
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Хлеб
Всякий раз, когда в полночный час после работы подхожу к хлебозаводу с таким неземным названием “Анжель”, так и подмывает нарисовать картину. Вот спускаются с небес ангелы в белых халатах и с белыми шапочками на головах. Вот садятся они на широкие крылья орлов, от чего собственно и произошло название прилегающей к заводу улицы... И начинают небесные посланцы печь да выпекать для нас, иерусалимцев, хлеба разных сортов, булки да пирожные... А у нас, поздних прохожих, кружится голова то ли от дурманящего запаха сдобного теста, то ли от предвкушения встречи с искусством ангелов.
Но эта картина в одночасье исчезает, когда ранним утром встречаю тех, кто на самом деле трудился целую ночь на “Анжеле”. Усталые, с покрасневшими от бессонницы глазами выходят они через проходную и всматриваются, не их ли автобус показался вдали. И на смену той идиллической картине наплывают воспоминания, связанные с хлебом.
...Первые послевоенные годы. Мы, пастушки, оставив на произвол своих подопечных, скользим босыми ногами по такой донельзя колючей стерне. Но не занозы и кровь беспокоят нас, а колхозный объездчик, чей отец в годы немецкой оккупации служил в полиции. Будто коршун, кружит он над полем, чтобы ни один колосок не попал в личное пользование односельчан. Все в закрома страны! На непослушных взрослых – донос, а там уж как кому повезет: штраф или же тюрьма. С детьми попроще – плеткой по спине, по рукам, а то и по лицу. И, конечно, все собранное отбирается.
...Детский дом. Всю неделю старшая группа после уроков ходит на железнодорожную станцию: авось привезут хлеб. Все нет и нет. Те, что поменьше, собирают лебеду, щавель, крапиву. Какой-никакой обед все же будет. Но вот прошел слух, что старшеклассники несут хлеб. То-то радость! Пусть не выпечен как следует и по цвету напоминает торф – ничего. С борщецом сойдет за милую душу. Обедаем на веранде бывшего помещичьего дома. Тишину нарушает разве что чавканье. Но это не карается. А вот за разговоры... И тут какая-то нечистая сила заставила меня что-то спросить у соседа. Да еще тогда, когда только-только подносил хлеб ко рту. Вдруг – бах по руке и такой долгожданный кусочек мой, описав дугу, полетел через веранду. Поднять – не смей. Наказание будет еще посуровей, чем за разговоры.
...Студенческие каникулы на целинных землях в Казахстане. Я – завхоз отряда. Ребята трудятся под палящим солнцем, возводя фермы и домики. Аппетит у всех зверский. Вот и приходится с утра до вечера метаться по всей округе, чтобы накормить парней и девчат. Добыл даже арбузы и дыни. Но более всего в ходу хлеб. Без него и борщ не борщ, и баранина не так вкусна. Несмотря на усталость после ужина мы, как обычно, пели. И вот посреди этого импровизированного концерта замечаю, что к нам приближается жена поселкового пекаря.
– Присаживайтесь, Матвеевна.
– Извините, милые, не до песен мне сейчас. Мужику моему что-то нездоровится...Боюсь – не управлюсь сама.
– Ничего, подсобим.
И вот всю ночь напролет, обливаясь потом, преодолевая неуемное желание хоть на мгновенье закрыть глаза, помогаю Матвеевне делать замес, садить хлеба в пышущую жаром печь... А под утро, когда ноздри защекотал запах свежеиспеченного хлеба, шатаясь, вышел я из пекарни и в каком-то исступленьи начал шептать подобие молитвы за то, что мои товарищи да и весь поселок будут с хлебом.
...На школьном подворье дети играют в футбол. Круглой поджаристой паляницей.
– Ребята, что вы делаете? – спрашиваю детвору, еле сдерживая себя. – Да вы знаете, что такое хлеб?...
– А что? Да его же вокруг навалом...
И в самом деле. Я и сам видел хлеб не только на мусорнике, но и на улицах.
Уже здесь, в Израиле, дошло до меня, что развал не только экономики, но и морали начинается с пренебрежения хлебом. Он, как говорится, – всему голова. И потому так больно смотреть на Землю, называемую Святой, когда на ней вырастают изо дня в день горы мусора и объедки. А среди них – и такой дорогой моему сердцу хлеб.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хлеб
“Как хлеба край, так и под елью рай.
А хлеба ни куска, так и в тереме тоска”.
Русская пословица
Всякий раз, когда в полночный час после работы подхожу к хлебозаводу с таким неземным названием “Анжель”, так и подмывает нарисовать картину. Вот спускаются с небес ангелы в белых халатах и с белыми шапочками на головах. Вот садятся они на широкие крылья орлов, от чего собственно и произошло название прилегающей к заводу улицы... И начинают небесные посланцы печь да выпекать для нас, иерусалимцев, хлеба разных сортов, булки да пирожные... А у нас, поздних прохожих, кружится голова то ли от дурманящего запаха сдобного теста, то ли от предвкушения встречи с искусством ангелов.
Но эта картина в одночасье исчезает, когда ранним утром встречаю тех, кто на самом деле трудился целую ночь на “Анжеле”. Усталые, с покрасневшими от бессонницы глазами выходят они через проходную и всматриваются, не их ли автобус показался вдали. И на смену той идиллической картине наплывают воспоминания, связанные с хлебом.
...Первые послевоенные годы. Мы, пастушки, оставив на произвол своих подопечных, скользим босыми ногами по такой донельзя колючей стерне. Но не занозы и кровь беспокоят нас, а колхозный объездчик, чей отец в годы немецкой оккупации служил в полиции. Будто коршун, кружит он над полем, чтобы ни один колосок не попал в личное пользование односельчан. Все в закрома страны! На непослушных взрослых – донос, а там уж как кому повезет: штраф или же тюрьма. С детьми попроще – плеткой по спине, по рукам, а то и по лицу. И, конечно, все собранное отбирается.
...Детский дом. Всю неделю старшая группа после уроков ходит на железнодорожную станцию: авось привезут хлеб. Все нет и нет. Те, что поменьше, собирают лебеду, щавель, крапиву. Какой-никакой обед все же будет. Но вот прошел слух, что старшеклассники несут хлеб. То-то радость! Пусть не выпечен как следует и по цвету напоминает торф – ничего. С борщецом сойдет за милую душу. Обедаем на веранде бывшего помещичьего дома. Тишину нарушает разве что чавканье. Но это не карается. А вот за разговоры... И тут какая-то нечистая сила заставила меня что-то спросить у соседа. Да еще тогда, когда только-только подносил хлеб ко рту. Вдруг – бах по руке и такой долгожданный кусочек мой, описав дугу, полетел через веранду. Поднять – не смей. Наказание будет еще посуровей, чем за разговоры.
...Студенческие каникулы на целинных землях в Казахстане. Я – завхоз отряда. Ребята трудятся под палящим солнцем, возводя фермы и домики. Аппетит у всех зверский. Вот и приходится с утра до вечера метаться по всей округе, чтобы накормить парней и девчат. Добыл даже арбузы и дыни. Но более всего в ходу хлеб. Без него и борщ не борщ, и баранина не так вкусна. Несмотря на усталость после ужина мы, как обычно, пели. И вот посреди этого импровизированного концерта замечаю, что к нам приближается жена поселкового пекаря.
– Присаживайтесь, Матвеевна.
– Извините, милые, не до песен мне сейчас. Мужику моему что-то нездоровится...Боюсь – не управлюсь сама.
– Ничего, подсобим.
И вот всю ночь напролет, обливаясь потом, преодолевая неуемное желание хоть на мгновенье закрыть глаза, помогаю Матвеевне делать замес, садить хлеба в пышущую жаром печь... А под утро, когда ноздри защекотал запах свежеиспеченного хлеба, шатаясь, вышел я из пекарни и в каком-то исступленьи начал шептать подобие молитвы за то, что мои товарищи да и весь поселок будут с хлебом.
...На школьном подворье дети играют в футбол. Круглой поджаристой паляницей.
– Ребята, что вы делаете? – спрашиваю детвору, еле сдерживая себя. – Да вы знаете, что такое хлеб?...
– А что? Да его же вокруг навалом...
И в самом деле. Я и сам видел хлеб не только на мусорнике, но и на улицах.
Уже здесь, в Израиле, дошло до меня, что развал не только экономики, но и морали начинается с пренебрежения хлебом. Он, как говорится, – всему голова. И потому так больно смотреть на Землю, называемую Святой, когда на ней вырастают изо дня в день горы мусора и объедки. А среди них – и такой дорогой моему сердцу хлеб.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
