Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Хлеб
Всякий раз, когда в полночный час после работы подхожу к хлебозаводу с таким неземным названием “Анжель”, так и подмывает нарисовать картину. Вот спускаются с небес ангелы в белых халатах и с белыми шапочками на головах. Вот садятся они на широкие крылья орлов, от чего собственно и произошло название прилегающей к заводу улицы... И начинают небесные посланцы печь да выпекать для нас, иерусалимцев, хлеба разных сортов, булки да пирожные... А у нас, поздних прохожих, кружится голова то ли от дурманящего запаха сдобного теста, то ли от предвкушения встречи с искусством ангелов.
Но эта картина в одночасье исчезает, когда ранним утром встречаю тех, кто на самом деле трудился целую ночь на “Анжеле”. Усталые, с покрасневшими от бессонницы глазами выходят они через проходную и всматриваются, не их ли автобус показался вдали. И на смену той идиллической картине наплывают воспоминания, связанные с хлебом.
...Первые послевоенные годы. Мы, пастушки, оставив на произвол своих подопечных, скользим босыми ногами по такой донельзя колючей стерне. Но не занозы и кровь беспокоят нас, а колхозный объездчик, чей отец в годы немецкой оккупации служил в полиции. Будто коршун, кружит он над полем, чтобы ни один колосок не попал в личное пользование односельчан. Все в закрома страны! На непослушных взрослых – донос, а там уж как кому повезет: штраф или же тюрьма. С детьми попроще – плеткой по спине, по рукам, а то и по лицу. И, конечно, все собранное отбирается.
...Детский дом. Всю неделю старшая группа после уроков ходит на железнодорожную станцию: авось привезут хлеб. Все нет и нет. Те, что поменьше, собирают лебеду, щавель, крапиву. Какой-никакой обед все же будет. Но вот прошел слух, что старшеклассники несут хлеб. То-то радость! Пусть не выпечен как следует и по цвету напоминает торф – ничего. С борщецом сойдет за милую душу. Обедаем на веранде бывшего помещичьего дома. Тишину нарушает разве что чавканье. Но это не карается. А вот за разговоры... И тут какая-то нечистая сила заставила меня что-то спросить у соседа. Да еще тогда, когда только-только подносил хлеб ко рту. Вдруг – бах по руке и такой долгожданный кусочек мой, описав дугу, полетел через веранду. Поднять – не смей. Наказание будет еще посуровей, чем за разговоры.
...Студенческие каникулы на целинных землях в Казахстане. Я – завхоз отряда. Ребята трудятся под палящим солнцем, возводя фермы и домики. Аппетит у всех зверский. Вот и приходится с утра до вечера метаться по всей округе, чтобы накормить парней и девчат. Добыл даже арбузы и дыни. Но более всего в ходу хлеб. Без него и борщ не борщ, и баранина не так вкусна. Несмотря на усталость после ужина мы, как обычно, пели. И вот посреди этого импровизированного концерта замечаю, что к нам приближается жена поселкового пекаря.
– Присаживайтесь, Матвеевна.
– Извините, милые, не до песен мне сейчас. Мужику моему что-то нездоровится...Боюсь – не управлюсь сама.
– Ничего, подсобим.
И вот всю ночь напролет, обливаясь потом, преодолевая неуемное желание хоть на мгновенье закрыть глаза, помогаю Матвеевне делать замес, садить хлеба в пышущую жаром печь... А под утро, когда ноздри защекотал запах свежеиспеченного хлеба, шатаясь, вышел я из пекарни и в каком-то исступленьи начал шептать подобие молитвы за то, что мои товарищи да и весь поселок будут с хлебом.
...На школьном подворье дети играют в футбол. Круглой поджаристой паляницей.
– Ребята, что вы делаете? – спрашиваю детвору, еле сдерживая себя. – Да вы знаете, что такое хлеб?...
– А что? Да его же вокруг навалом...
И в самом деле. Я и сам видел хлеб не только на мусорнике, но и на улицах.
Уже здесь, в Израиле, дошло до меня, что развал не только экономики, но и морали начинается с пренебрежения хлебом. Он, как говорится, – всему голова. И потому так больно смотреть на Землю, называемую Святой, когда на ней вырастают изо дня в день горы мусора и объедки. А среди них – и такой дорогой моему сердцу хлеб.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хлеб
“Как хлеба край, так и под елью рай.
А хлеба ни куска, так и в тереме тоска”.
Русская пословица
Всякий раз, когда в полночный час после работы подхожу к хлебозаводу с таким неземным названием “Анжель”, так и подмывает нарисовать картину. Вот спускаются с небес ангелы в белых халатах и с белыми шапочками на головах. Вот садятся они на широкие крылья орлов, от чего собственно и произошло название прилегающей к заводу улицы... И начинают небесные посланцы печь да выпекать для нас, иерусалимцев, хлеба разных сортов, булки да пирожные... А у нас, поздних прохожих, кружится голова то ли от дурманящего запаха сдобного теста, то ли от предвкушения встречи с искусством ангелов.
Но эта картина в одночасье исчезает, когда ранним утром встречаю тех, кто на самом деле трудился целую ночь на “Анжеле”. Усталые, с покрасневшими от бессонницы глазами выходят они через проходную и всматриваются, не их ли автобус показался вдали. И на смену той идиллической картине наплывают воспоминания, связанные с хлебом.
...Первые послевоенные годы. Мы, пастушки, оставив на произвол своих подопечных, скользим босыми ногами по такой донельзя колючей стерне. Но не занозы и кровь беспокоят нас, а колхозный объездчик, чей отец в годы немецкой оккупации служил в полиции. Будто коршун, кружит он над полем, чтобы ни один колосок не попал в личное пользование односельчан. Все в закрома страны! На непослушных взрослых – донос, а там уж как кому повезет: штраф или же тюрьма. С детьми попроще – плеткой по спине, по рукам, а то и по лицу. И, конечно, все собранное отбирается.
...Детский дом. Всю неделю старшая группа после уроков ходит на железнодорожную станцию: авось привезут хлеб. Все нет и нет. Те, что поменьше, собирают лебеду, щавель, крапиву. Какой-никакой обед все же будет. Но вот прошел слух, что старшеклассники несут хлеб. То-то радость! Пусть не выпечен как следует и по цвету напоминает торф – ничего. С борщецом сойдет за милую душу. Обедаем на веранде бывшего помещичьего дома. Тишину нарушает разве что чавканье. Но это не карается. А вот за разговоры... И тут какая-то нечистая сила заставила меня что-то спросить у соседа. Да еще тогда, когда только-только подносил хлеб ко рту. Вдруг – бах по руке и такой долгожданный кусочек мой, описав дугу, полетел через веранду. Поднять – не смей. Наказание будет еще посуровей, чем за разговоры.
...Студенческие каникулы на целинных землях в Казахстане. Я – завхоз отряда. Ребята трудятся под палящим солнцем, возводя фермы и домики. Аппетит у всех зверский. Вот и приходится с утра до вечера метаться по всей округе, чтобы накормить парней и девчат. Добыл даже арбузы и дыни. Но более всего в ходу хлеб. Без него и борщ не борщ, и баранина не так вкусна. Несмотря на усталость после ужина мы, как обычно, пели. И вот посреди этого импровизированного концерта замечаю, что к нам приближается жена поселкового пекаря.
– Присаживайтесь, Матвеевна.
– Извините, милые, не до песен мне сейчас. Мужику моему что-то нездоровится...Боюсь – не управлюсь сама.
– Ничего, подсобим.
И вот всю ночь напролет, обливаясь потом, преодолевая неуемное желание хоть на мгновенье закрыть глаза, помогаю Матвеевне делать замес, садить хлеба в пышущую жаром печь... А под утро, когда ноздри защекотал запах свежеиспеченного хлеба, шатаясь, вышел я из пекарни и в каком-то исступленьи начал шептать подобие молитвы за то, что мои товарищи да и весь поселок будут с хлебом.
...На школьном подворье дети играют в футбол. Круглой поджаристой паляницей.
– Ребята, что вы делаете? – спрашиваю детвору, еле сдерживая себя. – Да вы знаете, что такое хлеб?...
– А что? Да его же вокруг навалом...
И в самом деле. Я и сам видел хлеб не только на мусорнике, но и на улицах.
Уже здесь, в Израиле, дошло до меня, что развал не только экономики, но и морали начинается с пренебрежения хлебом. Он, как говорится, – всему голова. И потому так больно смотреть на Землю, называемую Святой, когда на ней вырастают изо дня в день горы мусора и объедки. А среди них – и такой дорогой моему сердцу хлеб.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
