ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
Красиві, вишукані, свіжі,
одружені та незаміжні —
не доторкнутися руки.
В їх погляді і крутизна,
і незбагненність магнетична,
хода і усмішка незвична
Наче відгомін погроз.
Навздогін штовхає сніг,
Ніби доленосний сміх.
Він з собою забере
Все нікчемне і старе.
Я навпроти, я за вас
Ви за мене і за Бога.
Я не проти, зробим пас.
А, ворота?.. Спільна квота.
Мій відрізок — мій ґешефт.
Хтось питає, чути: - Хто там?
«Хто» — той самий рикошет…
Безголоса симфонія грудня.
Несміливо сказати щось хоче
Тихий спогад - поламана лютня.
Німота безпорадної тиші.
Ніч мене, мов дитину гойдає.
Але руки святі, найрідніші
Як героїчно предки воювали,
Як ворогів усіх перемагали.
Нема, мовляв, сильніших на землі,
Ніж москалі. І носяться із тим.
Роти всім «русофобам» закривають,
Які москальську «правду» не сприймають.
Уже всі вуха просвис
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Іншомовна поезія): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Воспоминанья наши стали...
по всей квартире вдоль стены.
Осталась капля в одеяле
твоей осознанной вины.
Черты́ веков в руках предплечий,
пои́мки чувств из высоты,
и глубина противоречий
везде, где я, везде, где ты.
13 апреля 2004 г., Киев
"Воспоминанья наши стали по всей квартире вдоль стены."
Сергей Губерначук
Да нет, не снимки на стене
имел в виду он… Сами стены.
То вдруг понятно стало мне…
И есть, и будут перемены.
Но и незыблемое есть,
что память наша не утратит,
что сохранить – для сердца честь,
и что с души не снять, как платье.
Воспоминания храним
в своей душе располагая.
И всё же прислоняя к ним –
к тем стенам, в коих проживаем,
на дне души, на высоте,
что всё ещё недостижима
пока для нас… Храним в Христе…
Он не даёт пройти им мимо…
––––––
Жил-был поэт… Губерначук.
Он в нашей памяти остался.
Я не могу, и не хочу
забыть тот стих, что в нём рождался…
Ольга Диденко-Шипкова,
28 марта 2020 г.
___________________________________________________________
"…измы́ю на вся́ку нощь ло́же мое, слеза́ми моими посте́лю омочу́."
Псалтирь, 6:7.
"Осталась капля в одеяле твоей осознанной вины."
Сергей Губерначук
Рыдала женщина… рыдала…
Хранило каплю одеяло
тех слёз, что женщина проли́ла
и водопад слёз сохранила.
Подушка, как и простыня…
Но слёзы высохнут средь дня.
Их словно солнце испарит…
И всё-таки душа болит.
Свою вину осознавая…
Ночь… Снова женщина рыдает,
набрав – по капле – водопад…
С душой болящею – не спят…
Ольга Диденко-Шипкова,
28 марта 2020 г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.207 seconds