ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
У незміннім кожушку, -
Спозарана дід худобу
Доглядає на лужку.
З-під верби спостерігає,
Добре бачачи здаля,
Що наблизилось до гаю
Недосвідчене теля.
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…
Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі
Стільки постів і молитов сумних.
Та все ж не знайдеш серед них
Оту, аби гірке минуле не вертало.
Як зненависть здолати безпричинну,
Одвічну зненависть людини до людини?
Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
Як Аве
порятунок лише в боротьбі.
Святе діло – убити ка*апа
і не так у бою як в собі.
***
Важко бути поетом епохи
де в болоті зав’яз криголам,
Зачинені всі двері крамниць:
Вітер зітхає –
Щось шепоче про човен
В зеленому морі вишень,
А може про крихітку
Яку звуть Нетреба.
Рахую свічки-зірки
Замолиться, заспокоїться, завершиться тризною,
Але уважно поглянь на мої руки:
Жодних відбитків від обручок,
Шлейфів шрамів та ліній життя.
На обличчі сонмище зморшок,
У відцвілих очах жодної сльози,
Бо ча
і маєш на все — незатьмарений погляд.
Що коїться у потаємній душі —
не знає ніхто, окрім чуйного Бога.
Ти любиш повторювати: «Не така!»
Так! — Зіткана з ніжної квітки і криці.
Образи прощаєш, та підла рука
не
Ким стати - щось ніяк я не збагну.
На світі так багато є професій,
Але з усіх я оберу одну.
Відважним буду, героїчним, сильним!
Я впевнений, що вірний шлях обрав.
Завжди спостерігатиму я пильно,
Спокійне, виважене, тихе,
Прискорює серцебиття
І будить призабуте лихо.
На струнах суму й каяття
Долає він підводні рифи.
Хтось уривається у сон,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Іншомовна поезія): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Воспоминанья наши стали...
по всей квартире вдоль стены.
Осталась капля в одеяле
твоей осознанной вины.
Черты́ веков в руках предплечий,
пои́мки чувств из высоты,
и глубина противоречий
везде, где я, везде, где ты.
13 апреля 2004 г., Киев
"Воспоминанья наши стали по всей квартире вдоль стены."
Сергей Губерначук
Да нет, не снимки на стене
имел в виду он… Сами стены.
То вдруг понятно стало мне…
И есть, и будут перемены.
Но и незыблемое есть,
что память наша не утратит,
что сохранить – для сердца честь,
и что с души не снять, как платье.
Воспоминания храним
в своей душе располагая.
И всё же прислоняя к ним –
к тем стенам, в коих проживаем,
на дне души, на высоте,
что всё ещё недостижима
пока для нас… Храним в Христе…
Он не даёт пройти им мимо…
––––––
Жил-был поэт… Губерначук.
Он в нашей памяти остался.
Я не могу, и не хочу
забыть тот стих, что в нём рождался…
Ольга Диденко-Шипкова,
28 марта 2020 г.
___________________________________________________________
"…измы́ю на вся́ку нощь ло́же мое, слеза́ми моими посте́лю омочу́."
Псалтирь, 6:7.
"Осталась капля в одеяле твоей осознанной вины."
Сергей Губерначук
Рыдала женщина… рыдала…
Хранило каплю одеяло
тех слёз, что женщина проли́ла
и водопад слёз сохранила.
Подушка, как и простыня…
Но слёзы высохнут средь дня.
Их словно солнце испарит…
И всё-таки душа болит.
Свою вину осознавая…
Ночь… Снова женщина рыдает,
набрав – по капле – водопад…
С душой болящею – не спят…
Ольга Диденко-Шипкова,
28 марта 2020 г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1666 seconds