Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Воспоминанья наши стали...
по всей квартире вдоль стены.
Осталась капля в одеяле
твоей осознанной вины.
Черты́ веков в руках предплечий,
пои́мки чувств из высоты,
и глубина противоречий
везде, где я, везде, где ты.
13 апреля 2004 г., Киев
"Воспоминанья наши стали по всей квартире вдоль стены."
Сергей Губерначук
Да нет, не снимки на стене
имел в виду он… Сами стены.
То вдруг понятно стало мне…
И есть, и будут перемены.
Но и незыблемое есть,
что память наша не утратит,
что сохранить – для сердца честь,
и что с души не снять, как платье.
Воспоминания храним
в своей душе располагая.
И всё же прислоняя к ним –
к тем стенам, в коих проживаем,
на дне души, на высоте,
что всё ещё недостижима
пока для нас… Храним в Христе…
Он не даёт пройти им мимо…
––––––
Жил-был поэт… Губерначук.
Он в нашей памяти остался.
Я не могу, и не хочу
забыть тот стих, что в нём рождался…
Ольга Диденко-Шипкова,
28 марта 2020 г.
___________________________________________________________
"…измы́ю на вся́ку нощь ло́же мое, слеза́ми моими посте́лю омочу́."
Псалтирь, 6:7.
"Осталась капля в одеяле твоей осознанной вины."
Сергей Губерначук
Рыдала женщина… рыдала…
Хранило каплю одеяло
тех слёз, что женщина проли́ла
и водопад слёз сохранила.
Подушка, как и простыня…
Но слёзы высохнут средь дня.
Их словно солнце испарит…
И всё-таки душа болит.
Свою вину осознавая…
Ночь… Снова женщина рыдает,
набрав – по капле – водопад…
С душой болящею – не спят…
Ольга Диденко-Шипкова,
28 марта 2020 г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
