ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Іншомовна поезія): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Воспоминанья наши стали...
по всей квартире вдоль стены.
Осталась капля в одеяле
твоей осознанной вины.
Черты́ веков в руках предплечий,
пои́мки чувств из высоты,
и глубина противоречий
везде, где я, везде, где ты.
13 апреля 2004 г., Киев
"Воспоминанья наши стали по всей квартире вдоль стены."
Сергей Губерначук
Да нет, не снимки на стене
имел в виду он… Сами стены.
То вдруг понятно стало мне…
И есть, и будут перемены.
Но и незыблемое есть,
что память наша не утратит,
что сохранить – для сердца честь,
и что с души не снять, как платье.
Воспоминания храним
в своей душе располагая.
И всё же прислоняя к ним –
к тем стенам, в коих проживаем,
на дне души, на высоте,
что всё ещё недостижима
пока для нас… Храним в Христе…
Он не даёт пройти им мимо…
––––––
Жил-был поэт… Губерначук.
Он в нашей памяти остался.
Я не могу, и не хочу
забыть тот стих, что в нём рождался…
Ольга Диденко-Шипкова,
28 марта 2020 г.
___________________________________________________________
"…измы́ю на вся́ку нощь ло́же мое, слеза́ми моими посте́лю омочу́."
Псалтирь, 6:7.
"Осталась капля в одеяле твоей осознанной вины."
Сергей Губерначук
Рыдала женщина… рыдала…
Хранило каплю одеяло
тех слёз, что женщина проли́ла
и водопад слёз сохранила.
Подушка, как и простыня…
Но слёзы высохнут средь дня.
Их словно солнце испарит…
И всё-таки душа болит.
Свою вину осознавая…
Ночь… Снова женщина рыдает,
набрав – по капле – водопад…
С душой болящею – не спят…
Ольга Диденко-Шипкова,
28 марта 2020 г.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2188 seconds