Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Панін (1948) /
Проза
Задзеркалля кривих дзеркал
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Задзеркалля кривих дзеркал
Драматична мініатюра-сюр
Згущаються хмари, злітаються,
Сплітаються, розплітаються…
Енергетичних вихорів шал…
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
***
Міжмір’я,
Птиці-Надії спалені пір’я,
світів божевілля, пристрасті шал,
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
Ось – уламок,
привид планети людей,
Молитов і прокльонів ріка,
привид, привид –
історія його така…,
…Коли я зайшов, він вже стовбичив біля стойки, мабуть, гуляв ще з ранку… Ми довго пили... А чи пили взагалі? Те, що думки плутаються – ще не доказ пиятики…
…Вечір, ми сунемо крутим брукованим узвозом. Узвіз, це ж – униз, а ми деремось вгору, чудасія… Обабіч дороги – темні древні будинки, де майже не світяться віконця.
… Якась кімната. Лампочка тьмяно висвічує хазяїна, який вже всівся за стіл, сховав обличчя у долонях. Дурна ситуація…
<<Що це?» - питаю, аби не мовчати. – «Га?» - стрепенувся хазяїн. - «Оце» - показав на стіну. – «Подивись, якщо цікаво» - і знову обличчя у долонях.
Підійшов до стіни, придивився до єдиної прикраси – картини, яка виявилась великою фотографією.
Нічний пейзаж: темне небо, повний Місяць. На карнизі великого будинку, на тлі яскравого небесного диска, балансує молода дівчина. Її руки простягнуті вгору, вітерець розвиває довгу білу сорочку. Очі заплющені, обличчя теж спрямоване до нічного світила.
Вдивляюсь в обличчя і важко спираюсь на стіл.
«Де ти взяв це?» - «Сам зробив, через вікно».
Недавній знайомий рвучко підхопився: «Тобі цікаво? Чекай!». Він відчинив непомітні двері і щез. Згодом я теж зайшов у велику кімнату, яку освітлював лише повний місяць.
«Хочеш знати – дивись!» – з темного кутка на мене насувався скелет у розстібнутому піджаку. «Тримай!» - простягнув він кістляву кисть. Я машинально потиснув, відчувши гарячу живу руку, не кістку.
«Пробач, погарячкував. Я – винахідник-аматор. Оце, рука скелета описала напівколо, - моя майстерня, мій барліг. Якось вирішив стати невидимкою. Став, не до кінця, кістки залишились видимі. Видимі також і очі, як про це писав Уеллс.
Тиждень всепоглинаючого болю, особливо вдень. Чи переживу я чергові муки, чи ні – загадка. Вночі місячне світло трохи пом’якшувало страждання. На третю добу помітив на карнизі протилежного будинку якусь постать. У телескоп розгледів дівчину-красуню, яка повільно йшла з одного краю даху до протилежного. Вона рухалась синхронно з Місяцем, потім щезала у розчиненому вікні.
Мені здалось, що наші долі пов’язані: коли дівчина щасливо пройде свій шлях, то я переживу наступний день. Цієї ночі трансформація завершилась, а дівчина… вона впала…
Я важко дихаю, мені перехоплює подих, питаю майже пошепки: «Чому не попередив, що вона ходить у ві сні?» - «Не міг вийти з дому, сьогодні, під гримом, зробив це вперше.» - «Ти мусив, будь що!». – «Та хто ти такий, щоб судити!» - зривається він.
«Вона моя наречена… Приїхав на заручини, а потрапив на горе… Під вечір вперше у житті зайшов у кабак».
«Маєш рацію, я повинен був спробувати, хоч би й вмер на власному порозі… Дивись, це – вона!» – він схопив бінокль, згодом, важко зітхнувши, опустив його.
Я й собі подивився – на тлі яскравого місяця поволі рухалась хмаринка…
«У мене не залишилось нікого» - тихо сказав скелет у піджаку.
«У мене теж» - промовив я.
Місяць поволі танув у вранішньому небі.
P. S.
«Привид планети людей» плине між світами. Слідом за ним рухається щось, схоже на білу хмаринку.
«Куди ж ви, обоє? Не додивились сон. Чому вирішили, що я загинула? Виявляється, що я ще й наречена? Чекайте!
Згущаються хмари, злітаються,
Сплітаються, розплітаються…
Енергетичних вихорів шал…
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
Згущаються хмари, злітаються,
Сплітаються, розплітаються…
Енергетичних вихорів шал…
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
***
Міжмір’я,
Птиці-Надії спалені пір’я,
світів божевілля, пристрасті шал,
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
Ось – уламок,
привид планети людей,
Молитов і прокльонів ріка,
привид, привид –
історія його така…,
…Коли я зайшов, він вже стовбичив біля стойки, мабуть, гуляв ще з ранку… Ми довго пили... А чи пили взагалі? Те, що думки плутаються – ще не доказ пиятики…
…Вечір, ми сунемо крутим брукованим узвозом. Узвіз, це ж – униз, а ми деремось вгору, чудасія… Обабіч дороги – темні древні будинки, де майже не світяться віконця.
… Якась кімната. Лампочка тьмяно висвічує хазяїна, який вже всівся за стіл, сховав обличчя у долонях. Дурна ситуація…
<<Що це?» - питаю, аби не мовчати. – «Га?» - стрепенувся хазяїн. - «Оце» - показав на стіну. – «Подивись, якщо цікаво» - і знову обличчя у долонях.
Підійшов до стіни, придивився до єдиної прикраси – картини, яка виявилась великою фотографією.
Нічний пейзаж: темне небо, повний Місяць. На карнизі великого будинку, на тлі яскравого небесного диска, балансує молода дівчина. Її руки простягнуті вгору, вітерець розвиває довгу білу сорочку. Очі заплющені, обличчя теж спрямоване до нічного світила.
Вдивляюсь в обличчя і важко спираюсь на стіл.
«Де ти взяв це?» - «Сам зробив, через вікно».
Недавній знайомий рвучко підхопився: «Тобі цікаво? Чекай!». Він відчинив непомітні двері і щез. Згодом я теж зайшов у велику кімнату, яку освітлював лише повний місяць.
«Хочеш знати – дивись!» – з темного кутка на мене насувався скелет у розстібнутому піджаку. «Тримай!» - простягнув він кістляву кисть. Я машинально потиснув, відчувши гарячу живу руку, не кістку.
«Пробач, погарячкував. Я – винахідник-аматор. Оце, рука скелета описала напівколо, - моя майстерня, мій барліг. Якось вирішив стати невидимкою. Став, не до кінця, кістки залишились видимі. Видимі також і очі, як про це писав Уеллс.
Тиждень всепоглинаючого болю, особливо вдень. Чи переживу я чергові муки, чи ні – загадка. Вночі місячне світло трохи пом’якшувало страждання. На третю добу помітив на карнизі протилежного будинку якусь постать. У телескоп розгледів дівчину-красуню, яка повільно йшла з одного краю даху до протилежного. Вона рухалась синхронно з Місяцем, потім щезала у розчиненому вікні.
Мені здалось, що наші долі пов’язані: коли дівчина щасливо пройде свій шлях, то я переживу наступний день. Цієї ночі трансформація завершилась, а дівчина… вона впала…
Я важко дихаю, мені перехоплює подих, питаю майже пошепки: «Чому не попередив, що вона ходить у ві сні?» - «Не міг вийти з дому, сьогодні, під гримом, зробив це вперше.» - «Ти мусив, будь що!». – «Та хто ти такий, щоб судити!» - зривається він.
«Вона моя наречена… Приїхав на заручини, а потрапив на горе… Під вечір вперше у житті зайшов у кабак».
«Маєш рацію, я повинен був спробувати, хоч би й вмер на власному порозі… Дивись, це – вона!» – він схопив бінокль, згодом, важко зітхнувши, опустив його.
Я й собі подивився – на тлі яскравого місяця поволі рухалась хмаринка…
«У мене не залишилось нікого» - тихо сказав скелет у піджаку.
«У мене теж» - промовив я.
Місяць поволі танув у вранішньому небі.
P. S.
«Привид планети людей» плине між світами. Слідом за ним рухається щось, схоже на білу хмаринку.
«Куди ж ви, обоє? Не додивились сон. Чому вирішили, що я загинула? Виявляється, що я ще й наречена? Чекайте!
Згущаються хмари, злітаються,
Сплітаються, розплітаються…
Енергетичних вихорів шал…
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
