
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Панін (1948) /
Проза
Задзеркалля кривих дзеркал
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Задзеркалля кривих дзеркал
Драматична мініатюра-сюр
Згущаються хмари, злітаються,
Сплітаються, розплітаються…
Енергетичних вихорів шал…
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
***
Міжмір’я,
Птиці-Надії спалені пір’я,
світів божевілля, пристрасті шал,
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
Ось – уламок,
привид планети людей,
Молитов і прокльонів ріка,
привид, привид –
історія його така…,
…Коли я зайшов, він вже стовбичив біля стойки, мабуть, гуляв ще з ранку… Ми довго пили... А чи пили взагалі? Те, що думки плутаються – ще не доказ пиятики…
…Вечір, ми сунемо крутим брукованим узвозом. Узвіз, це ж – униз, а ми деремось вгору, чудасія… Обабіч дороги – темні древні будинки, де майже не світяться віконця.
… Якась кімната. Лампочка тьмяно висвічує хазяїна, який вже всівся за стіл, сховав обличчя у долонях. Дурна ситуація…
<<Що це?» - питаю, аби не мовчати. – «Га?» - стрепенувся хазяїн. - «Оце» - показав на стіну. – «Подивись, якщо цікаво» - і знову обличчя у долонях.
Підійшов до стіни, придивився до єдиної прикраси – картини, яка виявилась великою фотографією.
Нічний пейзаж: темне небо, повний Місяць. На карнизі великого будинку, на тлі яскравого небесного диска, балансує молода дівчина. Її руки простягнуті вгору, вітерець розвиває довгу білу сорочку. Очі заплющені, обличчя теж спрямоване до нічного світила.
Вдивляюсь в обличчя і важко спираюсь на стіл.
«Де ти взяв це?» - «Сам зробив, через вікно».
Недавній знайомий рвучко підхопився: «Тобі цікаво? Чекай!». Він відчинив непомітні двері і щез. Згодом я теж зайшов у велику кімнату, яку освітлював лише повний місяць.
«Хочеш знати – дивись!» – з темного кутка на мене насувався скелет у розстібнутому піджаку. «Тримай!» - простягнув він кістляву кисть. Я машинально потиснув, відчувши гарячу живу руку, не кістку.
«Пробач, погарячкував. Я – винахідник-аматор. Оце, рука скелета описала напівколо, - моя майстерня, мій барліг. Якось вирішив стати невидимкою. Став, не до кінця, кістки залишились видимі. Видимі також і очі, як про це писав Уеллс.
Тиждень всепоглинаючого болю, особливо вдень. Чи переживу я чергові муки, чи ні – загадка. Вночі місячне світло трохи пом’якшувало страждання. На третю добу помітив на карнизі протилежного будинку якусь постать. У телескоп розгледів дівчину-красуню, яка повільно йшла з одного краю даху до протилежного. Вона рухалась синхронно з Місяцем, потім щезала у розчиненому вікні.
Мені здалось, що наші долі пов’язані: коли дівчина щасливо пройде свій шлях, то я переживу наступний день. Цієї ночі трансформація завершилась, а дівчина… вона впала…
Я важко дихаю, мені перехоплює подих, питаю майже пошепки: «Чому не попередив, що вона ходить у ві сні?» - «Не міг вийти з дому, сьогодні, під гримом, зробив це вперше.» - «Ти мусив, будь що!». – «Та хто ти такий, щоб судити!» - зривається він.
«Вона моя наречена… Приїхав на заручини, а потрапив на горе… Під вечір вперше у житті зайшов у кабак».
«Маєш рацію, я повинен був спробувати, хоч би й вмер на власному порозі… Дивись, це – вона!» – він схопив бінокль, згодом, важко зітхнувши, опустив його.
Я й собі подивився – на тлі яскравого місяця поволі рухалась хмаринка…
«У мене не залишилось нікого» - тихо сказав скелет у піджаку.
«У мене теж» - промовив я.
Місяць поволі танув у вранішньому небі.
P. S.
«Привид планети людей» плине між світами. Слідом за ним рухається щось, схоже на білу хмаринку.
«Куди ж ви, обоє? Не додивились сон. Чому вирішили, що я загинула? Виявляється, що я ще й наречена? Чекайте!
Згущаються хмари, злітаються,
Сплітаються, розплітаються…
Енергетичних вихорів шал…
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
Згущаються хмари, злітаються,
Сплітаються, розплітаються…
Енергетичних вихорів шал…
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
***
Міжмір’я,
Птиці-Надії спалені пір’я,
світів божевілля, пристрасті шал,
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
Ось – уламок,
привид планети людей,
Молитов і прокльонів ріка,
привид, привид –
історія його така…,
…Коли я зайшов, він вже стовбичив біля стойки, мабуть, гуляв ще з ранку… Ми довго пили... А чи пили взагалі? Те, що думки плутаються – ще не доказ пиятики…
…Вечір, ми сунемо крутим брукованим узвозом. Узвіз, це ж – униз, а ми деремось вгору, чудасія… Обабіч дороги – темні древні будинки, де майже не світяться віконця.
… Якась кімната. Лампочка тьмяно висвічує хазяїна, який вже всівся за стіл, сховав обличчя у долонях. Дурна ситуація…
<<Що це?» - питаю, аби не мовчати. – «Га?» - стрепенувся хазяїн. - «Оце» - показав на стіну. – «Подивись, якщо цікаво» - і знову обличчя у долонях.
Підійшов до стіни, придивився до єдиної прикраси – картини, яка виявилась великою фотографією.
Нічний пейзаж: темне небо, повний Місяць. На карнизі великого будинку, на тлі яскравого небесного диска, балансує молода дівчина. Її руки простягнуті вгору, вітерець розвиває довгу білу сорочку. Очі заплющені, обличчя теж спрямоване до нічного світила.
Вдивляюсь в обличчя і важко спираюсь на стіл.
«Де ти взяв це?» - «Сам зробив, через вікно».
Недавній знайомий рвучко підхопився: «Тобі цікаво? Чекай!». Він відчинив непомітні двері і щез. Згодом я теж зайшов у велику кімнату, яку освітлював лише повний місяць.
«Хочеш знати – дивись!» – з темного кутка на мене насувався скелет у розстібнутому піджаку. «Тримай!» - простягнув він кістляву кисть. Я машинально потиснув, відчувши гарячу живу руку, не кістку.
«Пробач, погарячкував. Я – винахідник-аматор. Оце, рука скелета описала напівколо, - моя майстерня, мій барліг. Якось вирішив стати невидимкою. Став, не до кінця, кістки залишились видимі. Видимі також і очі, як про це писав Уеллс.
Тиждень всепоглинаючого болю, особливо вдень. Чи переживу я чергові муки, чи ні – загадка. Вночі місячне світло трохи пом’якшувало страждання. На третю добу помітив на карнизі протилежного будинку якусь постать. У телескоп розгледів дівчину-красуню, яка повільно йшла з одного краю даху до протилежного. Вона рухалась синхронно з Місяцем, потім щезала у розчиненому вікні.
Мені здалось, що наші долі пов’язані: коли дівчина щасливо пройде свій шлях, то я переживу наступний день. Цієї ночі трансформація завершилась, а дівчина… вона впала…
Я важко дихаю, мені перехоплює подих, питаю майже пошепки: «Чому не попередив, що вона ходить у ві сні?» - «Не міг вийти з дому, сьогодні, під гримом, зробив це вперше.» - «Ти мусив, будь що!». – «Та хто ти такий, щоб судити!» - зривається він.
«Вона моя наречена… Приїхав на заручини, а потрапив на горе… Під вечір вперше у житті зайшов у кабак».
«Маєш рацію, я повинен був спробувати, хоч би й вмер на власному порозі… Дивись, це – вона!» – він схопив бінокль, згодом, важко зітхнувши, опустив його.
Я й собі подивився – на тлі яскравого місяця поволі рухалась хмаринка…
«У мене не залишилось нікого» - тихо сказав скелет у піджаку.
«У мене теж» - промовив я.
Місяць поволі танув у вранішньому небі.
P. S.
«Привид планети людей» плине між світами. Слідом за ним рухається щось, схоже на білу хмаринку.
«Куди ж ви, обоє? Не додивились сон. Чому вирішили, що я загинула? Виявляється, що я ще й наречена? Чекайте!
Згущаються хмари, злітаються,
Сплітаються, розплітаються…
Енергетичних вихорів шал…
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію