ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Панін (1948) /
Проза
Задзеркалля кривих дзеркал
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Задзеркалля кривих дзеркал
Драматична мініатюра-сюр
Згущаються хмари, злітаються,
Сплітаються, розплітаються…
Енергетичних вихорів шал…
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
***
Міжмір’я,
Птиці-Надії спалені пір’я,
світів божевілля, пристрасті шал,
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
Ось – уламок,
привид планети людей,
Молитов і прокльонів ріка,
привид, привид –
історія його така…,
…Коли я зайшов, він вже стовбичив біля стойки, мабуть, гуляв ще з ранку… Ми довго пили... А чи пили взагалі? Те, що думки плутаються – ще не доказ пиятики…
…Вечір, ми сунемо крутим брукованим узвозом. Узвіз, це ж – униз, а ми деремось вгору, чудасія… Обабіч дороги – темні древні будинки, де майже не світяться віконця.
… Якась кімната. Лампочка тьмяно висвічує хазяїна, який вже всівся за стіл, сховав обличчя у долонях. Дурна ситуація…
<<Що це?» - питаю, аби не мовчати. – «Га?» - стрепенувся хазяїн. - «Оце» - показав на стіну. – «Подивись, якщо цікаво» - і знову обличчя у долонях.
Підійшов до стіни, придивився до єдиної прикраси – картини, яка виявилась великою фотографією.
Нічний пейзаж: темне небо, повний Місяць. На карнизі великого будинку, на тлі яскравого небесного диска, балансує молода дівчина. Її руки простягнуті вгору, вітерець розвиває довгу білу сорочку. Очі заплющені, обличчя теж спрямоване до нічного світила.
Вдивляюсь в обличчя і важко спираюсь на стіл.
«Де ти взяв це?» - «Сам зробив, через вікно».
Недавній знайомий рвучко підхопився: «Тобі цікаво? Чекай!». Він відчинив непомітні двері і щез. Згодом я теж зайшов у велику кімнату, яку освітлював лише повний місяць.
«Хочеш знати – дивись!» – з темного кутка на мене насувався скелет у розстібнутому піджаку. «Тримай!» - простягнув він кістляву кисть. Я машинально потиснув, відчувши гарячу живу руку, не кістку.
«Пробач, погарячкував. Я – винахідник-аматор. Оце, рука скелета описала напівколо, - моя майстерня, мій барліг. Якось вирішив стати невидимкою. Став, не до кінця, кістки залишились видимі. Видимі також і очі, як про це писав Уеллс.
Тиждень всепоглинаючого болю, особливо вдень. Чи переживу я чергові муки, чи ні – загадка. Вночі місячне світло трохи пом’якшувало страждання. На третю добу помітив на карнизі протилежного будинку якусь постать. У телескоп розгледів дівчину-красуню, яка повільно йшла з одного краю даху до протилежного. Вона рухалась синхронно з Місяцем, потім щезала у розчиненому вікні.
Мені здалось, що наші долі пов’язані: коли дівчина щасливо пройде свій шлях, то я переживу наступний день. Цієї ночі трансформація завершилась, а дівчина… вона впала…
Я важко дихаю, мені перехоплює подих, питаю майже пошепки: «Чому не попередив, що вона ходить у ві сні?» - «Не міг вийти з дому, сьогодні, під гримом, зробив це вперше.» - «Ти мусив, будь що!». – «Та хто ти такий, щоб судити!» - зривається він.
«Вона моя наречена… Приїхав на заручини, а потрапив на горе… Під вечір вперше у житті зайшов у кабак».
«Маєш рацію, я повинен був спробувати, хоч би й вмер на власному порозі… Дивись, це – вона!» – він схопив бінокль, згодом, важко зітхнувши, опустив його.
Я й собі подивився – на тлі яскравого місяця поволі рухалась хмаринка…
«У мене не залишилось нікого» - тихо сказав скелет у піджаку.
«У мене теж» - промовив я.
Місяць поволі танув у вранішньому небі.
P. S.
«Привид планети людей» плине між світами. Слідом за ним рухається щось, схоже на білу хмаринку.
«Куди ж ви, обоє? Не додивились сон. Чому вирішили, що я загинула? Виявляється, що я ще й наречена? Чекайте!
Згущаються хмари, злітаються,
Сплітаються, розплітаються…
Енергетичних вихорів шал…
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
Згущаються хмари, злітаються,
Сплітаються, розплітаються…
Енергетичних вихорів шал…
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
***
Міжмір’я,
Птиці-Надії спалені пір’я,
світів божевілля, пристрасті шал,
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
Ось – уламок,
привид планети людей,
Молитов і прокльонів ріка,
привид, привид –
історія його така…,
…Коли я зайшов, він вже стовбичив біля стойки, мабуть, гуляв ще з ранку… Ми довго пили... А чи пили взагалі? Те, що думки плутаються – ще не доказ пиятики…
…Вечір, ми сунемо крутим брукованим узвозом. Узвіз, це ж – униз, а ми деремось вгору, чудасія… Обабіч дороги – темні древні будинки, де майже не світяться віконця.
… Якась кімната. Лампочка тьмяно висвічує хазяїна, який вже всівся за стіл, сховав обличчя у долонях. Дурна ситуація…
<<Що це?» - питаю, аби не мовчати. – «Га?» - стрепенувся хазяїн. - «Оце» - показав на стіну. – «Подивись, якщо цікаво» - і знову обличчя у долонях.
Підійшов до стіни, придивився до єдиної прикраси – картини, яка виявилась великою фотографією.
Нічний пейзаж: темне небо, повний Місяць. На карнизі великого будинку, на тлі яскравого небесного диска, балансує молода дівчина. Її руки простягнуті вгору, вітерець розвиває довгу білу сорочку. Очі заплющені, обличчя теж спрямоване до нічного світила.
Вдивляюсь в обличчя і важко спираюсь на стіл.
«Де ти взяв це?» - «Сам зробив, через вікно».
Недавній знайомий рвучко підхопився: «Тобі цікаво? Чекай!». Він відчинив непомітні двері і щез. Згодом я теж зайшов у велику кімнату, яку освітлював лише повний місяць.
«Хочеш знати – дивись!» – з темного кутка на мене насувався скелет у розстібнутому піджаку. «Тримай!» - простягнув він кістляву кисть. Я машинально потиснув, відчувши гарячу живу руку, не кістку.
«Пробач, погарячкував. Я – винахідник-аматор. Оце, рука скелета описала напівколо, - моя майстерня, мій барліг. Якось вирішив стати невидимкою. Став, не до кінця, кістки залишились видимі. Видимі також і очі, як про це писав Уеллс.
Тиждень всепоглинаючого болю, особливо вдень. Чи переживу я чергові муки, чи ні – загадка. Вночі місячне світло трохи пом’якшувало страждання. На третю добу помітив на карнизі протилежного будинку якусь постать. У телескоп розгледів дівчину-красуню, яка повільно йшла з одного краю даху до протилежного. Вона рухалась синхронно з Місяцем, потім щезала у розчиненому вікні.
Мені здалось, що наші долі пов’язані: коли дівчина щасливо пройде свій шлях, то я переживу наступний день. Цієї ночі трансформація завершилась, а дівчина… вона впала…
Я важко дихаю, мені перехоплює подих, питаю майже пошепки: «Чому не попередив, що вона ходить у ві сні?» - «Не міг вийти з дому, сьогодні, під гримом, зробив це вперше.» - «Ти мусив, будь що!». – «Та хто ти такий, щоб судити!» - зривається він.
«Вона моя наречена… Приїхав на заручини, а потрапив на горе… Під вечір вперше у житті зайшов у кабак».
«Маєш рацію, я повинен був спробувати, хоч би й вмер на власному порозі… Дивись, це – вона!» – він схопив бінокль, згодом, важко зітхнувши, опустив його.
Я й собі подивився – на тлі яскравого місяця поволі рухалась хмаринка…
«У мене не залишилось нікого» - тихо сказав скелет у піджаку.
«У мене теж» - промовив я.
Місяць поволі танув у вранішньому небі.
P. S.
«Привид планети людей» плине між світами. Слідом за ним рухається щось, схоже на білу хмаринку.
«Куди ж ви, обоє? Не додивились сон. Чому вирішили, що я загинула? Виявляється, що я ще й наречена? Чекайте!
Згущаються хмари, злітаються,
Сплітаються, розплітаються…
Енергетичних вихорів шал…
Задзеркалля Кривих Дзеркал…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію