ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Панін
2020.05.26 23:01
Миниатюры


"Наколка"

У бродяги,
у Серого Волка,
Криминальная где-то

Олександр Сушко
2020.05.26 21:23
На 74-му році життя помер український письменник і перекладач, член Українського ПЕН та Національної спілки письменників України Мойсей Фішбейн. Джерело: Facebook-сторінка голови спілки письменників України Михайла Сидоржевського Пряма мова Сидоржев

Євген Федчук
2020.05.26 20:05
Проводжає парубок дівчину додому.
Йдуть повільно стежкою. Літо, а, проте,
Їй, напевно, холодно в платтячку легкому,
Тож до нього тулиться, а він аж цвіте.
Соловей старається пісні їм співати.
Зорі з неба дивляться, блимають здаля.
І вже геть забулос

Ігор Деркач
2020.05.26 18:13
           І
Всі, кому я винен – у Союзі.
Не вертаю на свої круги,
та і досі віддаю борги...
У минуле еміґрують друзі,
що не хочу, маю по заслузі,
що бажаю, додає снаги.

Марія Дем'янюк
2020.05.26 16:35
Сонце ходить в піднебессі
В жовтих черевичках,
Опустило рудий промінь
Марічці на щічки.
Усміхалася привітно,
В небеса гляділа,
Доки хмара не сховала
Сонечка вудила.

Дума Козак
2020.05.26 16:13
В ресторані Ян до танку дівку запросив
і мов кицю ту коханку на руках носив.
Пишногруду, струнконогу, у очах огонь,
не пускав і до порогу зі своїх долонь!

Почало згасати світло, грає марш оркестр –
оплатив козак рахунок і її реєстр.
Тачку визвав і

Маріанна Алетея
2020.05.26 14:57
Троянди пелюстки і сойки спів
І мрії знову ляжуть на пороги
Веселки арки, джерела розлив
Усі скарби покинуто під ноги

Солодкий сон і відгомін зірок
Не здатне серце бачити заграву
Цвітіння пишнота і тихий крок

Тетяна Левицька
2020.05.26 12:23
Коли Тамара прокинулася, то почула, що на вулиці стугонить осінній дощ. Великі, шумні краплини торохкотіли, ляскали по підвіконню лоджії, тарабанили дробом. Не хотілося розплющувати очі. Вона любила дощ. Лежала б і слухала б мелодію дощу безкінечно, вишу

Олександр Сушко
2020.05.26 11:46
Невірці, православні чи погани -
Яка різниця? Всі - моя сім'я.
І первісток не мій, і не останній,
Але для всіх добрезний вітчим я.

Паплюжити своїх богів негоже,
Тому вони й потрапили в біду.
Ви ж - чужаки, Дажбоже і Свароже,

Олена Лоза
2020.05.26 11:06
Макового шовку хитавиця,

Полум'ям на тлі бетонних стін

Спалахне її легка спідниця,

Що прикрила гостроту колін,

Сергій Губерначук
2020.05.26 09:17
Люди псуються. Годинники – теж.
Стрілка мінливо погрожує.
Гинуть легенди, стрибаючи з веж
в прірвища новопороджені.

Тільки Тебе я несу крізь думки,
вірю у Тебе єдиного,
Дух відмикає старезні замки

Олександр Сушко
2020.05.26 06:56
Знову прийшла поліція, цього разу з двірником. Питали жінку де чоловік, аби вручити повістку в воєнкомат. Сказала, що поїхав на заробітки десь під три чорти, а як повернеться – неодмінно до них навідається. От розумниця! А я що? Після праці їду не до ха

Микола Соболь
2020.05.26 06:13
Ось мій Батько, подивись росіє,
Ти мені у вічі подивись!
Бо якщо козак зерна не сіє,
То його душа злетіла ввись.
Я не плачу. Козаки не плачуть…
Та настане божий день коли
Самопала я заб’ю на вдачу
Бо ми є Вкраїнські соколи…

Іван Потьомкін
2020.05.25 22:05
– Никогда не думал, – догнал меня во время вечерней прогулки один из знакомых, – чтобы стихи так быстро становились действительностью во сне... Не прекращая ходьбы, мы начали подниматься по крутой лестнице, преодолев последнюю ступеньку, отдышались немно

Ігор Деркач
2020.05.25 21:19
Оспівую і волю, і свободу,
і не рахую лайки за сонет,
але мені за це немає оди,
що у сучліті є такий поет.

Нечесана поезія у моді,
тому богема має пієтет.
Що не папуга – то із уст народу

Євген Федчук
2020.05.25 19:05
В одному українському селі
Жила козачка на ім’я Горпина.
Багато літ, як чоловік загинув,
Синочки залишилися малі.
Росли вони, як із води, немов.
Із кожним роком все гарніш ставали
І мужності та сили набирали.
Адже у них текла козацька кров.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Олехо (1954) / Проза

 Іронічне фентезі

Йшов 666 день карантину. Закінчився останній сухарик із трьох міхів, заздалегідь засушених. Закінчилась остання чайна ложечка цукру із трьох міхів, заздалегідь куплених. Закінчився останній ковток горілчаної продукції із трьох десятилітрових бутлів, заздалегідь вигнаної … Одним словом закінчилося оте все «заздалегідь» і наступив день «Амба!». Я відчинив двері і обережно виглянув в коридор, стіни якого почорніли від часу, а в кутках рясно засіялося павутиння. Тиша і… тиш блукали тим коридором. Я кахикнув і суголосно з луною відразу з’явилися якісь сторонні звуки. Наче сусіди, наче за дверима, наче відсахнулися… І знову все завмерло. В м’яких домашніх тапках(звукоізоляція) я прочовгав(порушення звукоізоляції) до дверей ліфта і натиснув(тильною стороною долоні) кнопку. Ліфт, як не дивно, загуркотів і приїхав. Спустився донизу. Вийшов на вулицю. Січень місяць, свято Різдва Христового. На дворі було сухо і відносно тепло, як в той березень, коли все тільки починалося. Широкий проспект до самого обрію не виказував жодної ознаки життя. Було страшно і цікаво. Тільки за вчора, як повідомили по каналу «Країна Карантинія», двоє не заразилися(мабуть, випадково), а троє не вилікувалося (цілком закономірно).
- Люди! Ау! – закричав я і не почув свого голосу, бо за ті 666 днів розучився не тільки кричати, а й говорити. Спілкувався із собою лиш мислями і кахиканням… не вірусного походженням, а скоріше дурнуватою звичкою починати думку. Хитаючись від вітру(насправді його не було), я пішов дорогою вгору, що вела до Храму. На його дверях висіла стара іржава колодка. Упс! Свята не буде. Та хай. Віра не будівлі, а глибоко десь там… у людській глибині. Повернув до супермаркету «Ласково просимо». Там я побачив першу людину. Живу. Вона самотньо стояла біля входу, запакована, заізольована, замаскована… з голови до ніг. Упс! А я ж без нічого. От дурень. Чисто забув. Тільки-но я усвідомив вразливість свого становища, як біля мене різко загальмував автомобіль і з нього вийшли «люди в чорному» без знаків і облич. Один з них, не кажучи ні слова, спрямував у мій бік якусь палицю і я незчувся, як відчув на собі усю міць електрошокерного розряду. Отямився в темній кімнаті на холодному ліжку. Пахло хлоркою і, вибачте, сечею. Я замерз і почав потроху пускати дрижаки, коли в кімнату зайшов космонавт, судячи з обладунків. Особливо вражав громіздкий шлем на голові. За склом на мене дивилися жіночі очі, сповнені віковою втомою і вічною надією.
- Ну як Ви так? – докірливо пролунав механічний голос. - Ми Вас перевірили. На щастя, Ви – не носій… Але у Вас явно порушена психіка. В такий час на вулицю без захисних засобів може вийти або не сповна розуму, або самогубець, або… далеко не герой нашого часу.
- Відпустіть мене, будь ласка – подумав я, але назовні вирвалося лиш: - … ласка.
- Яка ласка? – зреагував механічний голос. - Зараз Вам випишуть штраф і відвезуть додому. Наступного разу так легко не відбудетеся. Потрапите в зону Особливого Карантинного Режиму. ОКР, не чули?
- Як не чув? – подумав я. 95-й Квартал вже й серіал почав знімати. Реаліті-шоу в прямому етері. Свої закони, свої авторитети, свої куми і т. д. Все це я подумав, але вголос спромігся лиш на тихий шепіт:
- Вибачте, сам не знаю, як таке сталося… Дідько попутав.
- Та вже – очі за склом потеплішали і голос набув тієї чарівної жіночності, яка останнім часом почала вже забуватися. - Але сплатіть штраф у 17 тисяч гривень. Бачите, як держава піклується про людей. Майже два роки, а штраф ні на копійку не збільшився…
- Дякую. Дуже дякую – видушив я з себе. А дійсно, хіба заперечиш? Хіба не піклується?...
І от я вдома. Хай і не герой, але ж і не носій… По дорозі добрі «люди в чорному» майже спустошили мої накопичення за рік, знявши з пенсійної картки суму штрафу і оплативши за моїм замовленням їстівних запасів на наступні 100 днів. Будєм жіть, як сказав колись кіношний герой героїчного минулого. Це найважче, перші 666 днів. Далі все внормується і устаканиться. Хоча відносно останнього є сумніви. Стакан є, а наливати закінчилося… І дріжджі перестали продавати. Не «Амба», звичайно, але десь у першому наближенні…

30.03.2020





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-03-31 07:48:52
Переглядів сторінки твору 116
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.265 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.319 / 5.61)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ФЕНТЕЗІ
Автор востаннє на сайті 2020.05.22 21:36
Автор у цю хвилину відсутній