Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Іронічне фентезі
Йшов 666 день карантину. Закінчився останній сухарик із трьох міхів, заздалегідь засушених. Закінчилась остання чайна ложечка цукру із трьох міхів, заздалегідь куплених. Закінчився останній ковток горілчаної продукції із трьох десятилітрових бутлів, заздалегідь вигнаної … Одним словом закінчилося оте все «заздалегідь» і наступив день «Амба!». Я відчинив двері і обережно виглянув в коридор, стіни якого почорніли від часу, а в кутках рясно засіялося павутиння. Тиша і… тиш блукали тим коридором. Я кахикнув і суголосно з луною відразу з’явилися якісь сторонні звуки. Наче сусіди, наче за дверима, наче відсахнулися… І знову все завмерло. В м’яких домашніх тапках(звукоізоляція) я прочовгав(порушення звукоізоляції) до дверей ліфта і натиснув(тильною стороною долоні) кнопку. Ліфт, як не дивно, загуркотів і приїхав. Спустився донизу. Вийшов на вулицю. Січень місяць, свято Різдва Христового. На дворі було сухо і відносно тепло, як в той березень, коли все тільки починалося. Широкий проспект до самого обрію не виказував жодної ознаки життя. Було страшно і цікаво. Тільки за вчора, як повідомили по каналу «Країна Карантинія», двоє не заразилися(мабуть, випадково), а троє не вилікувалося (цілком закономірно).
- Люди! Ау! – закричав я і не почув свого голосу, бо за ті 666 днів розучився не тільки кричати, а й говорити. Спілкувався із собою лиш мислями і кахиканням… не вірусного походженням, а скоріше дурнуватою звичкою починати думку. Хитаючись від вітру(насправді його не було), я пішов дорогою вгору, що вела до Храму. На його дверях висіла стара іржава колодка. Упс! Свята не буде. Та хай. Віра не будівлі, а глибоко десь там… у людській глибині. Повернув до супермаркету «Ласково просимо». Там я побачив першу людину. Живу. Вона самотньо стояла біля входу, запакована, заізольована, замаскована… з голови до ніг. Упс! А я ж без нічого. От дурень. Чисто забув. Тільки-но я усвідомив вразливість свого становища, як біля мене різко загальмував автомобіль і з нього вийшли «люди в чорному» без знаків і облич. Один з них, не кажучи ні слова, спрямував у мій бік якусь палицю і я незчувся, як відчув на собі усю міць електрошокерного розряду. Отямився в темній кімнаті на холодному ліжку. Пахло хлоркою і, вибачте, сечею. Я замерз і почав потроху пускати дрижаки, коли в кімнату зайшов космонавт, судячи з обладунків. Особливо вражав громіздкий шлем на голові. За склом на мене дивилися жіночі очі, сповнені віковою втомою і вічною надією.
- Ну як Ви так? – докірливо пролунав механічний голос. - Ми Вас перевірили. На щастя, Ви – не носій… Але у Вас явно порушена психіка. В такий час на вулицю без захисних засобів може вийти або не сповна розуму, або самогубець, або… далеко не герой нашого часу.
- Відпустіть мене, будь ласка – подумав я, але назовні вирвалося лиш: - … ласка.
- Яка ласка? – зреагував механічний голос. - Зараз Вам випишуть штраф і відвезуть додому. Наступного разу так легко не відбудетеся. Потрапите в зону Особливого Карантинного Режиму. ОКР, не чули?
- Як не чув? – подумав я. 95-й Квартал вже й серіал почав знімати. Реаліті-шоу в прямому етері. Свої закони, свої авторитети, свої куми і т. д. Все це я подумав, але вголос спромігся лиш на тихий шепіт:
- Вибачте, сам не знаю, як таке сталося… Дідько попутав.
- Та вже – очі за склом потеплішали і голос набув тієї чарівної жіночності, яка останнім часом почала вже забуватися. - Але сплатіть штраф у 17 тисяч гривень. Бачите, як держава піклується про людей. Майже два роки, а штраф ні на копійку не збільшився…
- Дякую. Дуже дякую – видушив я з себе. А дійсно, хіба заперечиш? Хіба не піклується?...
І от я вдома. Хай і не герой, але ж і не носій… По дорозі добрі «люди в чорному» майже спустошили мої накопичення за рік, знявши з пенсійної картки суму штрафу і оплативши за моїм замовленням їстівних запасів на наступні 100 днів. Будєм жіть, як сказав колись кіношний герой героїчного минулого. Це найважче, перші 666 днів. Далі все внормується і устаканиться. Хоча відносно останнього є сумніви. Стакан є, а наливати закінчилося… І дріжджі перестали продавати. Не «Амба», звичайно, але десь у першому наближенні…
30.03.2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іронічне фентезі
Йшов 666 день карантину. Закінчився останній сухарик із трьох міхів, заздалегідь засушених. Закінчилась остання чайна ложечка цукру із трьох міхів, заздалегідь куплених. Закінчився останній ковток горілчаної продукції із трьох десятилітрових бутлів, заздалегідь вигнаної … Одним словом закінчилося оте все «заздалегідь» і наступив день «Амба!». Я відчинив двері і обережно виглянув в коридор, стіни якого почорніли від часу, а в кутках рясно засіялося павутиння. Тиша і… тиш блукали тим коридором. Я кахикнув і суголосно з луною відразу з’явилися якісь сторонні звуки. Наче сусіди, наче за дверима, наче відсахнулися… І знову все завмерло. В м’яких домашніх тапках(звукоізоляція) я прочовгав(порушення звукоізоляції) до дверей ліфта і натиснув(тильною стороною долоні) кнопку. Ліфт, як не дивно, загуркотів і приїхав. Спустився донизу. Вийшов на вулицю. Січень місяць, свято Різдва Христового. На дворі було сухо і відносно тепло, як в той березень, коли все тільки починалося. Широкий проспект до самого обрію не виказував жодної ознаки життя. Було страшно і цікаво. Тільки за вчора, як повідомили по каналу «Країна Карантинія», двоє не заразилися(мабуть, випадково), а троє не вилікувалося (цілком закономірно).
- Люди! Ау! – закричав я і не почув свого голосу, бо за ті 666 днів розучився не тільки кричати, а й говорити. Спілкувався із собою лиш мислями і кахиканням… не вірусного походженням, а скоріше дурнуватою звичкою починати думку. Хитаючись від вітру(насправді його не було), я пішов дорогою вгору, що вела до Храму. На його дверях висіла стара іржава колодка. Упс! Свята не буде. Та хай. Віра не будівлі, а глибоко десь там… у людській глибині. Повернув до супермаркету «Ласково просимо». Там я побачив першу людину. Живу. Вона самотньо стояла біля входу, запакована, заізольована, замаскована… з голови до ніг. Упс! А я ж без нічого. От дурень. Чисто забув. Тільки-но я усвідомив вразливість свого становища, як біля мене різко загальмував автомобіль і з нього вийшли «люди в чорному» без знаків і облич. Один з них, не кажучи ні слова, спрямував у мій бік якусь палицю і я незчувся, як відчув на собі усю міць електрошокерного розряду. Отямився в темній кімнаті на холодному ліжку. Пахло хлоркою і, вибачте, сечею. Я замерз і почав потроху пускати дрижаки, коли в кімнату зайшов космонавт, судячи з обладунків. Особливо вражав громіздкий шлем на голові. За склом на мене дивилися жіночі очі, сповнені віковою втомою і вічною надією.
- Ну як Ви так? – докірливо пролунав механічний голос. - Ми Вас перевірили. На щастя, Ви – не носій… Але у Вас явно порушена психіка. В такий час на вулицю без захисних засобів може вийти або не сповна розуму, або самогубець, або… далеко не герой нашого часу.
- Відпустіть мене, будь ласка – подумав я, але назовні вирвалося лиш: - … ласка.
- Яка ласка? – зреагував механічний голос. - Зараз Вам випишуть штраф і відвезуть додому. Наступного разу так легко не відбудетеся. Потрапите в зону Особливого Карантинного Режиму. ОКР, не чули?
- Як не чув? – подумав я. 95-й Квартал вже й серіал почав знімати. Реаліті-шоу в прямому етері. Свої закони, свої авторитети, свої куми і т. д. Все це я подумав, але вголос спромігся лиш на тихий шепіт:
- Вибачте, сам не знаю, як таке сталося… Дідько попутав.
- Та вже – очі за склом потеплішали і голос набув тієї чарівної жіночності, яка останнім часом почала вже забуватися. - Але сплатіть штраф у 17 тисяч гривень. Бачите, як держава піклується про людей. Майже два роки, а штраф ні на копійку не збільшився…
- Дякую. Дуже дякую – видушив я з себе. А дійсно, хіба заперечиш? Хіба не піклується?...
І от я вдома. Хай і не герой, але ж і не носій… По дорозі добрі «люди в чорному» майже спустошили мої накопичення за рік, знявши з пенсійної картки суму штрафу і оплативши за моїм замовленням їстівних запасів на наступні 100 днів. Будєм жіть, як сказав колись кіношний герой героїчного минулого. Це найважче, перші 666 днів. Далі все внормується і устаканиться. Хоча відносно останнього є сумніви. Стакан є, а наливати закінчилося… І дріжджі перестали продавати. Не «Амба», звичайно, але десь у першому наближенні…
30.03.2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
