Багато молодих людей, і я серед них, обтяжені непосильною ношею: знайти себе. Заголовки інтернет-видань та лекції для студентів перевантажені модними лозунгами про призначення, місію на Землі та подолання наслідків глобального потепління. Під напором і тиском із боку інформаційно-істеричного суспільства не хочеться вже нікуди длубати, а тільки втекти в Карпатську глубинку й стати псилоцибіновим королем із вусиками.

Що сьогодні жахає в масовій епопеї навколо вирішення життєво-обов'язкових питань (ні, чесно ж!), так це їх зведення до якогось популізму, загальноприйнятості, з однієї сторони, та нав'язування вирішених кимось вічних цінностей із другого корита. Правда для людини десь посередині, якщо дідусь-Аристотель був правим і поважним малим. Цю плідну тему по т. зв. "розвитку особистості" й "самореалізації" швиденько підхопила злісна грошопожиральна індустрія психології та психотерапії. Зараз розкажи другу чи батькам про свої негаразди чи вилий свою біль, так надзвичайно розумні й люблячі тут же відправлять куди подалі до спеціаліста (або, щонайкраще, в еротичну подорож). Але..

Ехх, ще Е. Фромм писав і кепкував із "чудодійних помічників" (і все в лапках, саме так), оскільки такий модус поведінки й напрямок стопорять людину, її творчі сили та природну спонтанність і зв'язок зі світом. Так, в одне речення можна вмістити всю благородну мету терапії та психоаналізу, і тільки коли він допомагає якомусь суб'єкту досягнути цього, то лише тоді має якийсь сенс та вагу.

Хоча, знаєте, краще йти самому, йти до справжнього себе й відчайдушно помилятися й падати. Щодо цілей, щодо планів і мудрих розписувань психотехнік на кілька аркушів паперу в клітинку? Життя відбувається тут і зараз, ось так от. І в наших головах, мізках, нейронах, і в нашому тілі, у будь-якій хаотичній ідеї та порухові з.. дивану на крісло. І як би трагедійно престарілі хлопчики-курці в рамках екзистенційної кризи не жалілися на життя, а ви заберіть у них профіль в Instagram, і вони просто полізуть на стіну :)

Наше снування важливе уже з народження, саме по собі. Попри вибори, попри стиль життя, попри кумедні страхи й разом із найсолодшими оргазмами, найдобрішими людьми, найгучнішим веселим вечором у п'ятницю.. Так, більшість деталей і дрібних радостей чи нещасть і складають пазл наших автобіографій, і часом вартує заспокоїтися, що ми ще не стали новими Стівами Джобсами, Елвісами Преслі чи Хемінгуеями.

Бо коли ми чомусь стоїмо на місці, то може нам уже добре? Або нав'язали як жити? Стремитися треба до свободи. До свободи від тата й мами, до свободи від свого минулого, до свободи від очікувань друзів і знайомих.. Там, за небокраєм, жевріє проміння нового часу, твого дорогого й унікального часу, твого єдино даного життя, і хай нас спинять тільки власні міркування. Вперед, до саме того!

2019