Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.09
17:20
Старезний дід геть сивий помирав.
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
2026.08.09
15:52
Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
2026.08.09
13:08
Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
2026.08.09
10:35
обіцяючи
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
2026.08.09
07:12
Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
2026.08.09
00:07
Перші кроки серед руїн
Посеред цього згарища, оточені щільним кільцем німецьких тілоохоронців Цезаря, з'явилися володарі доль. Юлій Цезар ішов першим. На ньому був похідний панцир, але поверх нього – пурпуровий плащ імператора. Його обличчя виглядало
2026.08.08
21:48
Серед річки — ну й дива! —
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
2026.08.08
20:10
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв
2026.08.08
19:31
на двох старих китах
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
2026.08.08
17:13
Не піду під щитом я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
2026.08.08
16:11
А бики не зарили сокири
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
2026.08.08
15:10
Весна барвиста, лагідно-казкова,
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
2026.08.08
13:44
Я ночую в пустельнім вокзалі,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
2026.08.08
11:56
Задощило.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
2026.08.08
11:56
коли розвиднюється
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
2026.08.08
09:52
P.S. Четвер – есей
0 Друзям. Песах. Смеркалось.
1 От і Четвер. З Петром приготували Пасху, запекли ягня, щоб Учитель спожив зі Своїми учнями.
2 Знайомий воду приніс*. В цей час і учні зайшли.
3 Накритий стіл в світлиці. З’явивсь Ісус і почали. Ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Ковзун (2005) /
Проза
Про бджолу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про бджолу
Я сиділа в садку і мрійливо покачувалась на гойдалці. Навколо буяли пишні трави, причаровували чарівливими ароматами розкішні троянди близько п’яти різних відтінків, заливались піснями невидимі птахи. Нещодавно достигли груші. Деякі з них, певно, дійшли висновку, що просто собі висіти на дереві, погойдуючись на вітрі, надто нудно, і вирішили спробувати, так би мовити, на смак, життя на землі грішній — іншими словами, взяли та попадали на землю. До речі, про смак: дуже люблю груші. Та я була в такому сонливо-мрійливому стані, що встати й підібрати ті груші було мені не під силу...
Тоді увагу мою враз привернула одна річ. Ну... річ не річ — бджола. Але що ж в ній було такого незвичайного? Я змалку звикла думати що усіх бджіл повинні цікавити лише квіти та їхній нектар. Але ця явно не розділяла моєї думки: об’єктом її зацікавленості була груша. Однак не одна вона така була: близько десятка інших бджіл також надали перевагу груші, а не якій-небудь квітці. Це я до того, що не ця деталь виділила її для мене з-поміж інших (ця деталь заявила, що моя думка про пріоритети бджіл взяла і виявилася хибною...). Річ ось у чому. Ми маємо на хазяйстві курей. А якщо на хазяйстві водяться кури, то у певний період року — якщо все йде по плану — водяться й курчата. Кури, якщо їх випустити в садок, забагато лиха нароблять (мінус газон, мінус квіти, мінус чистий тротуар обіч садка...), а курчата — ні, малі ще для такої шкоди. Тож вони вільно паслися у садку. І ось цим пернатим суб’єктам враз здалося, що зелена травичка — це уже не в моді (щодо вибору страв для задоволення важливої життєвої потреби у харчуванні), а от бджоли — саме те, що треба! Досі дивуюсь як цим дрібнотам вдається так схопити небезпечну комаху, щоб не спробувати на собі її жала... Та повернімося до вищезгаданої — чимось особливої — бджоли. Вона саме взяла курс на жадану грушу й по-маленьку добиралася до цілі. Та за кількадесят сантиметрів від неї просто нізвідки взялося курча й схопило трудівничку своїм клювом. На щастя для бджоли, малеча була ще надто недосвідчена, щоб з першого разу та й розібратися з жертвою, і та змогла уникнути смертельної участі. Бджола вирвалась й сяк-так відлетіла до безпечного місця. Курча про втрату не довго жаліло і пішло собі кудись по своїх справах. І ось ця бджола — поранена, підбита, ледве махаючи крильцями, короткими перельотами, радше схожими на стрибки — знову направилась до грушки. Навіщо?! Небезпечний ворог й досі тут! Будь-якої миті може обірватись нетривке життя комашки! Навіщо так ризикувати?! На всю вулицю тільки в нас ті кури водяться, уже в наступному садку ніщо не загрожуватиме вільно насолоджуватись розкошами груші!.. Але ні — бджола усе-одно не відмовилась від початкової цілі. Підбігло курча і проковтнуло її.
За 10 хвилин мені на маршрутку. Однак усі мої думки повністю зайняла бджола. Навіщо вона це зробила — пішла на вірну смерть?! У чому сенс її існування? День у день збирати нектар, а потім просто взяти й загинути під час виконання завдання, нікому не принісши жодної користі? Невже її життя було просто марним?.. Невже? Так я й незчулась, що 10 хвилин уже минули. Я запізнилась на маршрутку і дуже за це розсердилась на себе. А потім на бджолу... А увечері в новинах дізналась, що та маршрутка потрапила в аварію.
Тоді увагу мою враз привернула одна річ. Ну... річ не річ — бджола. Але що ж в ній було такого незвичайного? Я змалку звикла думати що усіх бджіл повинні цікавити лише квіти та їхній нектар. Але ця явно не розділяла моєї думки: об’єктом її зацікавленості була груша. Однак не одна вона така була: близько десятка інших бджіл також надали перевагу груші, а не якій-небудь квітці. Це я до того, що не ця деталь виділила її для мене з-поміж інших (ця деталь заявила, що моя думка про пріоритети бджіл взяла і виявилася хибною...). Річ ось у чому. Ми маємо на хазяйстві курей. А якщо на хазяйстві водяться кури, то у певний період року — якщо все йде по плану — водяться й курчата. Кури, якщо їх випустити в садок, забагато лиха нароблять (мінус газон, мінус квіти, мінус чистий тротуар обіч садка...), а курчата — ні, малі ще для такої шкоди. Тож вони вільно паслися у садку. І ось цим пернатим суб’єктам враз здалося, що зелена травичка — це уже не в моді (щодо вибору страв для задоволення важливої життєвої потреби у харчуванні), а от бджоли — саме те, що треба! Досі дивуюсь як цим дрібнотам вдається так схопити небезпечну комаху, щоб не спробувати на собі її жала... Та повернімося до вищезгаданої — чимось особливої — бджоли. Вона саме взяла курс на жадану грушу й по-маленьку добиралася до цілі. Та за кількадесят сантиметрів від неї просто нізвідки взялося курча й схопило трудівничку своїм клювом. На щастя для бджоли, малеча була ще надто недосвідчена, щоб з першого разу та й розібратися з жертвою, і та змогла уникнути смертельної участі. Бджола вирвалась й сяк-так відлетіла до безпечного місця. Курча про втрату не довго жаліло і пішло собі кудись по своїх справах. І ось ця бджола — поранена, підбита, ледве махаючи крильцями, короткими перельотами, радше схожими на стрибки — знову направилась до грушки. Навіщо?! Небезпечний ворог й досі тут! Будь-якої миті може обірватись нетривке життя комашки! Навіщо так ризикувати?! На всю вулицю тільки в нас ті кури водяться, уже в наступному садку ніщо не загрожуватиме вільно насолоджуватись розкошами груші!.. Але ні — бджола усе-одно не відмовилась від початкової цілі. Підбігло курча і проковтнуло її.
За 10 хвилин мені на маршрутку. Однак усі мої думки повністю зайняла бджола. Навіщо вона це зробила — пішла на вірну смерть?! У чому сенс її існування? День у день збирати нектар, а потім просто взяти й загинути під час виконання завдання, нікому не принісши жодної користі? Невже її життя було просто марним?.. Невже? Так я й незчулась, що 10 хвилин уже минули. Я запізнилась на маршрутку і дуже за це розсердилась на себе. А потім на бджолу... А увечері в новинах дізналась, що та маршрутка потрапила в аварію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
