Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Ковзун (2005) /
Проза
Про бджолу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про бджолу
Я сиділа в садку і мрійливо покачувалась на гойдалці. Навколо буяли пишні трави, причаровували чарівливими ароматами розкішні троянди близько п’яти різних відтінків, заливались піснями невидимі птахи. Нещодавно достигли груші. Деякі з них, певно, дійшли висновку, що просто собі висіти на дереві, погойдуючись на вітрі, надто нудно, і вирішили спробувати, так би мовити, на смак, життя на землі грішній — іншими словами, взяли та попадали на землю. До речі, про смак: дуже люблю груші. Та я була в такому сонливо-мрійливому стані, що встати й підібрати ті груші було мені не під силу...
Тоді увагу мою враз привернула одна річ. Ну... річ не річ — бджола. Але що ж в ній було такого незвичайного? Я змалку звикла думати що усіх бджіл повинні цікавити лише квіти та їхній нектар. Але ця явно не розділяла моєї думки: об’єктом її зацікавленості була груша. Однак не одна вона така була: близько десятка інших бджіл також надали перевагу груші, а не якій-небудь квітці. Це я до того, що не ця деталь виділила її для мене з-поміж інших (ця деталь заявила, що моя думка про пріоритети бджіл взяла і виявилася хибною...). Річ ось у чому. Ми маємо на хазяйстві курей. А якщо на хазяйстві водяться кури, то у певний період року — якщо все йде по плану — водяться й курчата. Кури, якщо їх випустити в садок, забагато лиха нароблять (мінус газон, мінус квіти, мінус чистий тротуар обіч садка...), а курчата — ні, малі ще для такої шкоди. Тож вони вільно паслися у садку. І ось цим пернатим суб’єктам враз здалося, що зелена травичка — це уже не в моді (щодо вибору страв для задоволення важливої життєвої потреби у харчуванні), а от бджоли — саме те, що треба! Досі дивуюсь як цим дрібнотам вдається так схопити небезпечну комаху, щоб не спробувати на собі її жала... Та повернімося до вищезгаданої — чимось особливої — бджоли. Вона саме взяла курс на жадану грушу й по-маленьку добиралася до цілі. Та за кількадесят сантиметрів від неї просто нізвідки взялося курча й схопило трудівничку своїм клювом. На щастя для бджоли, малеча була ще надто недосвідчена, щоб з першого разу та й розібратися з жертвою, і та змогла уникнути смертельної участі. Бджола вирвалась й сяк-так відлетіла до безпечного місця. Курча про втрату не довго жаліло і пішло собі кудись по своїх справах. І ось ця бджола — поранена, підбита, ледве махаючи крильцями, короткими перельотами, радше схожими на стрибки — знову направилась до грушки. Навіщо?! Небезпечний ворог й досі тут! Будь-якої миті може обірватись нетривке життя комашки! Навіщо так ризикувати?! На всю вулицю тільки в нас ті кури водяться, уже в наступному садку ніщо не загрожуватиме вільно насолоджуватись розкошами груші!.. Але ні — бджола усе-одно не відмовилась від початкової цілі. Підбігло курча і проковтнуло її.
За 10 хвилин мені на маршрутку. Однак усі мої думки повністю зайняла бджола. Навіщо вона це зробила — пішла на вірну смерть?! У чому сенс її існування? День у день збирати нектар, а потім просто взяти й загинути під час виконання завдання, нікому не принісши жодної користі? Невже її життя було просто марним?.. Невже? Так я й незчулась, що 10 хвилин уже минули. Я запізнилась на маршрутку і дуже за це розсердилась на себе. А потім на бджолу... А увечері в новинах дізналась, що та маршрутка потрапила в аварію.
Тоді увагу мою враз привернула одна річ. Ну... річ не річ — бджола. Але що ж в ній було такого незвичайного? Я змалку звикла думати що усіх бджіл повинні цікавити лише квіти та їхній нектар. Але ця явно не розділяла моєї думки: об’єктом її зацікавленості була груша. Однак не одна вона така була: близько десятка інших бджіл також надали перевагу груші, а не якій-небудь квітці. Це я до того, що не ця деталь виділила її для мене з-поміж інших (ця деталь заявила, що моя думка про пріоритети бджіл взяла і виявилася хибною...). Річ ось у чому. Ми маємо на хазяйстві курей. А якщо на хазяйстві водяться кури, то у певний період року — якщо все йде по плану — водяться й курчата. Кури, якщо їх випустити в садок, забагато лиха нароблять (мінус газон, мінус квіти, мінус чистий тротуар обіч садка...), а курчата — ні, малі ще для такої шкоди. Тож вони вільно паслися у садку. І ось цим пернатим суб’єктам враз здалося, що зелена травичка — це уже не в моді (щодо вибору страв для задоволення важливої життєвої потреби у харчуванні), а от бджоли — саме те, що треба! Досі дивуюсь як цим дрібнотам вдається так схопити небезпечну комаху, щоб не спробувати на собі її жала... Та повернімося до вищезгаданої — чимось особливої — бджоли. Вона саме взяла курс на жадану грушу й по-маленьку добиралася до цілі. Та за кількадесят сантиметрів від неї просто нізвідки взялося курча й схопило трудівничку своїм клювом. На щастя для бджоли, малеча була ще надто недосвідчена, щоб з першого разу та й розібратися з жертвою, і та змогла уникнути смертельної участі. Бджола вирвалась й сяк-так відлетіла до безпечного місця. Курча про втрату не довго жаліло і пішло собі кудись по своїх справах. І ось ця бджола — поранена, підбита, ледве махаючи крильцями, короткими перельотами, радше схожими на стрибки — знову направилась до грушки. Навіщо?! Небезпечний ворог й досі тут! Будь-якої миті може обірватись нетривке життя комашки! Навіщо так ризикувати?! На всю вулицю тільки в нас ті кури водяться, уже в наступному садку ніщо не загрожуватиме вільно насолоджуватись розкошами груші!.. Але ні — бджола усе-одно не відмовилась від початкової цілі. Підбігло курча і проковтнуло її.
За 10 хвилин мені на маршрутку. Однак усі мої думки повністю зайняла бджола. Навіщо вона це зробила — пішла на вірну смерть?! У чому сенс її існування? День у день збирати нектар, а потім просто взяти й загинути під час виконання завдання, нікому не принісши жодної користі? Невже її життя було просто марним?.. Невже? Так я й незчулась, що 10 хвилин уже минули. Я запізнилась на маршрутку і дуже за це розсердилась на себе. А потім на бджолу... А увечері в новинах дізналась, що та маршрутка потрапила в аварію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
