ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Ковзун (2005) /
Проза
Про бджолу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про бджолу
Я сиділа в садку і мрійливо покачувалась на гойдалці. Навколо буяли пишні трави, причаровували чарівливими ароматами розкішні троянди близько п’яти різних відтінків, заливались піснями невидимі птахи. Нещодавно достигли груші. Деякі з них, певно, дійшли висновку, що просто собі висіти на дереві, погойдуючись на вітрі, надто нудно, і вирішили спробувати, так би мовити, на смак, життя на землі грішній — іншими словами, взяли та попадали на землю. До речі, про смак: дуже люблю груші. Та я була в такому сонливо-мрійливому стані, що встати й підібрати ті груші було мені не під силу...
Тоді увагу мою враз привернула одна річ. Ну... річ не річ — бджола. Але що ж в ній було такого незвичайного? Я змалку звикла думати що усіх бджіл повинні цікавити лише квіти та їхній нектар. Але ця явно не розділяла моєї думки: об’єктом її зацікавленості була груша. Однак не одна вона така була: близько десятка інших бджіл також надали перевагу груші, а не якій-небудь квітці. Це я до того, що не ця деталь виділила її для мене з-поміж інших (ця деталь заявила, що моя думка про пріоритети бджіл взяла і виявилася хибною...). Річ ось у чому. Ми маємо на хазяйстві курей. А якщо на хазяйстві водяться кури, то у певний період року — якщо все йде по плану — водяться й курчата. Кури, якщо їх випустити в садок, забагато лиха нароблять (мінус газон, мінус квіти, мінус чистий тротуар обіч садка...), а курчата — ні, малі ще для такої шкоди. Тож вони вільно паслися у садку. І ось цим пернатим суб’єктам враз здалося, що зелена травичка — це уже не в моді (щодо вибору страв для задоволення важливої життєвої потреби у харчуванні), а от бджоли — саме те, що треба! Досі дивуюсь як цим дрібнотам вдається так схопити небезпечну комаху, щоб не спробувати на собі її жала... Та повернімося до вищезгаданої — чимось особливої — бджоли. Вона саме взяла курс на жадану грушу й по-маленьку добиралася до цілі. Та за кількадесят сантиметрів від неї просто нізвідки взялося курча й схопило трудівничку своїм клювом. На щастя для бджоли, малеча була ще надто недосвідчена, щоб з першого разу та й розібратися з жертвою, і та змогла уникнути смертельної участі. Бджола вирвалась й сяк-так відлетіла до безпечного місця. Курча про втрату не довго жаліло і пішло собі кудись по своїх справах. І ось ця бджола — поранена, підбита, ледве махаючи крильцями, короткими перельотами, радше схожими на стрибки — знову направилась до грушки. Навіщо?! Небезпечний ворог й досі тут! Будь-якої миті може обірватись нетривке життя комашки! Навіщо так ризикувати?! На всю вулицю тільки в нас ті кури водяться, уже в наступному садку ніщо не загрожуватиме вільно насолоджуватись розкошами груші!.. Але ні — бджола усе-одно не відмовилась від початкової цілі. Підбігло курча і проковтнуло її.
За 10 хвилин мені на маршрутку. Однак усі мої думки повністю зайняла бджола. Навіщо вона це зробила — пішла на вірну смерть?! У чому сенс її існування? День у день збирати нектар, а потім просто взяти й загинути під час виконання завдання, нікому не принісши жодної користі? Невже її життя було просто марним?.. Невже? Так я й незчулась, що 10 хвилин уже минули. Я запізнилась на маршрутку і дуже за це розсердилась на себе. А потім на бджолу... А увечері в новинах дізналась, що та маршрутка потрапила в аварію.
Тоді увагу мою враз привернула одна річ. Ну... річ не річ — бджола. Але що ж в ній було такого незвичайного? Я змалку звикла думати що усіх бджіл повинні цікавити лише квіти та їхній нектар. Але ця явно не розділяла моєї думки: об’єктом її зацікавленості була груша. Однак не одна вона така була: близько десятка інших бджіл також надали перевагу груші, а не якій-небудь квітці. Це я до того, що не ця деталь виділила її для мене з-поміж інших (ця деталь заявила, що моя думка про пріоритети бджіл взяла і виявилася хибною...). Річ ось у чому. Ми маємо на хазяйстві курей. А якщо на хазяйстві водяться кури, то у певний період року — якщо все йде по плану — водяться й курчата. Кури, якщо їх випустити в садок, забагато лиха нароблять (мінус газон, мінус квіти, мінус чистий тротуар обіч садка...), а курчата — ні, малі ще для такої шкоди. Тож вони вільно паслися у садку. І ось цим пернатим суб’єктам враз здалося, що зелена травичка — це уже не в моді (щодо вибору страв для задоволення важливої життєвої потреби у харчуванні), а от бджоли — саме те, що треба! Досі дивуюсь як цим дрібнотам вдається так схопити небезпечну комаху, щоб не спробувати на собі її жала... Та повернімося до вищезгаданої — чимось особливої — бджоли. Вона саме взяла курс на жадану грушу й по-маленьку добиралася до цілі. Та за кількадесят сантиметрів від неї просто нізвідки взялося курча й схопило трудівничку своїм клювом. На щастя для бджоли, малеча була ще надто недосвідчена, щоб з першого разу та й розібратися з жертвою, і та змогла уникнути смертельної участі. Бджола вирвалась й сяк-так відлетіла до безпечного місця. Курча про втрату не довго жаліло і пішло собі кудись по своїх справах. І ось ця бджола — поранена, підбита, ледве махаючи крильцями, короткими перельотами, радше схожими на стрибки — знову направилась до грушки. Навіщо?! Небезпечний ворог й досі тут! Будь-якої миті може обірватись нетривке життя комашки! Навіщо так ризикувати?! На всю вулицю тільки в нас ті кури водяться, уже в наступному садку ніщо не загрожуватиме вільно насолоджуватись розкошами груші!.. Але ні — бджола усе-одно не відмовилась від початкової цілі. Підбігло курча і проковтнуло її.
За 10 хвилин мені на маршрутку. Однак усі мої думки повністю зайняла бджола. Навіщо вона це зробила — пішла на вірну смерть?! У чому сенс її існування? День у день збирати нектар, а потім просто взяти й загинути під час виконання завдання, нікому не принісши жодної користі? Невже її життя було просто марним?.. Невже? Так я й незчулась, що 10 хвилин уже минули. Я запізнилась на маршрутку і дуже за це розсердилась на себе. А потім на бджолу... А увечері в новинах дізналась, що та маршрутка потрапила в аварію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію