Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.20
08:07
Залізна «черепаха»
«Коли фортуна зраджує царів,
золото їхніх обладунків стає їхньою труною».
Давньоримський афоризм часів Александрійської війни
Клинки легіонерів вириваються з піхов із пронизливим, холодним скреготом. Цей залізний звук я вже чу
2026.08.20
07:04
Пекуче сонце вище й вище
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
2026.08.19
21:33
Краватка в синю рисочку, сорочка біла,
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
2026.08.19
21:09
Вже навхрест шиє дощ думки- печалі.
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
2026.08.19
21:00
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
2026.08.19
20:54
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2026.08.19
19:09
скажи мені скажи
чого нейметься вітру
за вікнами хлипкими
розсохлими дверми
що він прожити мав
що саме донести
і що із цим робити
на світі вітровім
чого нейметься вітру
за вікнами хлипкими
розсохлими дверми
що він прожити мав
що саме донести
і що із цим робити
на світі вітровім
2026.08.19
18:35
Націоналіст не нацист – есей
0 Українцям на часі.
1 Є країни з титульними націями.
2 Є в цих краях гості – етнічні діаспори.
3 Є націоналізм в них.
4 Є національна держава, що піклується за свій народ, спонукає до бажання бути тут, або поверн
2026.08.19
15:45
Поклич мене зажуреним сонетом -
І я прийду. Як важко б не було, -
Прорвуся крізь заплутані тенета,
Знесилений, постукаю у скло.
Поклич мене замріяним ронделем -
І я прийду крізь пафосну юрбу.
Дамо початок райдужним новелам,
І я прийду. Як важко б не було, -
Прорвуся крізь заплутані тенета,
Знесилений, постукаю у скло.
Поклич мене замріяним ронделем -
І я прийду крізь пафосну юрбу.
Дамо початок райдужним новелам,
2026.08.19
14:51
Сусідський кіт зайшов до хати,
хоч не його мені б чекати.
На крісло зліз,
примружив очі.
Сидіти довго так охочий...
Й навіщо, справді, гості інші,
коли з котом аж ллються вірші?
хоч не його мені б чекати.
На крісло зліз,
примружив очі.
Сидіти довго так охочий...
Й навіщо, справді, гості інші,
коли з котом аж ллються вірші?
2026.08.19
13:55
Яка палка гармонія і дикість
Цієї пари, що руйнує світ
І трощить скелі, мов несамовитість!
Летить у небо пристрасть, як болід.
Вони злились, не можуть зупинитись
На березі, мов непоборной цвіт.
Такий коханець гарний і потужний
Цієї пари, що руйнує світ
І трощить скелі, мов несамовитість!
Летить у небо пристрасть, як болід.
Вони злились, не можуть зупинитись
На березі, мов непоборной цвіт.
Такий коханець гарний і потужний
2026.08.19
10:38
Дарунок Середземного моря
«Помста – це напій, який найкраще смакує,
коли він зачерпнутий з глибин моря».
Афоризм Стародавнього Єгипту
…Центуріон піднімає руку, даючи знак своїм людям оточити сходи. Позаду нього чути шум прибою Егейського мор
2026.08.19
07:54
Наближається вже осінь,
Раз у мене за вікном
Зароїлись дружно оси,
Зграї ластівок кругом.
Вже затьмарюється далеч
І по травах суне дим, -
І тривожно кряка галич
На городи та сади.
Раз у мене за вікном
Зароїлись дружно оси,
Зграї ластівок кругом.
Вже затьмарюється далеч
І по травах суне дим, -
І тривожно кряка галич
На городи та сади.
2026.08.18
20:06
у сутінок
вагоміших відлуннях
чи вистачить мені
завзяття чи снаги
казати щось посутньо
і невмисне
зворушуючись
напростець углиб
вагоміших відлуннях
чи вистачить мені
завзяття чи снаги
казати щось посутньо
і невмисне
зворушуючись
напростець углиб
2026.08.18
17:45
Гребці налягають на весла -
Їх ваблять в імлі вечорниці,
Шахрай невеликого зросту
Готує для них печериці,
Корма розчиняється стрімко
Легкою тендітною в кучках
У піні мигдальній Одетти,
Їх ваблять в імлі вечорниці,
Шахрай невеликого зросту
Готує для них печериці,
Корма розчиняється стрімко
Легкою тендітною в кучках
У піні мигдальній Одетти,
2026.08.18
14:39
В нього чоботи вкрилися пилом,
аж до бронзи засмагло чоло,
і утома на плечах, як брила…
Так вертає наш дід у село.
Лише зрідка їздить машиною,
запрягає нечасто й коня,
путівцем прошкує і нивою,
щоб посіяти не навмання,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...аж до бронзи засмагло чоло,
і утома на плечах, як брила…
Так вертає наш дід у село.
Лише зрідка їздить машиною,
запрягає нечасто й коня,
путівцем прошкує і нивою,
щоб посіяти не навмання,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Ковзун (2005) /
Проза
Про бджолу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про бджолу
Я сиділа в садку і мрійливо покачувалась на гойдалці. Навколо буяли пишні трави, причаровували чарівливими ароматами розкішні троянди близько п’яти різних відтінків, заливались піснями невидимі птахи. Нещодавно достигли груші. Деякі з них, певно, дійшли висновку, що просто собі висіти на дереві, погойдуючись на вітрі, надто нудно, і вирішили спробувати, так би мовити, на смак, життя на землі грішній — іншими словами, взяли та попадали на землю. До речі, про смак: дуже люблю груші. Та я була в такому сонливо-мрійливому стані, що встати й підібрати ті груші було мені не під силу...
Тоді увагу мою враз привернула одна річ. Ну... річ не річ — бджола. Але що ж в ній було такого незвичайного? Я змалку звикла думати що усіх бджіл повинні цікавити лише квіти та їхній нектар. Але ця явно не розділяла моєї думки: об’єктом її зацікавленості була груша. Однак не одна вона така була: близько десятка інших бджіл також надали перевагу груші, а не якій-небудь квітці. Це я до того, що не ця деталь виділила її для мене з-поміж інших (ця деталь заявила, що моя думка про пріоритети бджіл взяла і виявилася хибною...). Річ ось у чому. Ми маємо на хазяйстві курей. А якщо на хазяйстві водяться кури, то у певний період року — якщо все йде по плану — водяться й курчата. Кури, якщо їх випустити в садок, забагато лиха нароблять (мінус газон, мінус квіти, мінус чистий тротуар обіч садка...), а курчата — ні, малі ще для такої шкоди. Тож вони вільно паслися у садку. І ось цим пернатим суб’єктам враз здалося, що зелена травичка — це уже не в моді (щодо вибору страв для задоволення важливої життєвої потреби у харчуванні), а от бджоли — саме те, що треба! Досі дивуюсь як цим дрібнотам вдається так схопити небезпечну комаху, щоб не спробувати на собі її жала... Та повернімося до вищезгаданої — чимось особливої — бджоли. Вона саме взяла курс на жадану грушу й по-маленьку добиралася до цілі. Та за кількадесят сантиметрів від неї просто нізвідки взялося курча й схопило трудівничку своїм клювом. На щастя для бджоли, малеча була ще надто недосвідчена, щоб з першого разу та й розібратися з жертвою, і та змогла уникнути смертельної участі. Бджола вирвалась й сяк-так відлетіла до безпечного місця. Курча про втрату не довго жаліло і пішло собі кудись по своїх справах. І ось ця бджола — поранена, підбита, ледве махаючи крильцями, короткими перельотами, радше схожими на стрибки — знову направилась до грушки. Навіщо?! Небезпечний ворог й досі тут! Будь-якої миті може обірватись нетривке життя комашки! Навіщо так ризикувати?! На всю вулицю тільки в нас ті кури водяться, уже в наступному садку ніщо не загрожуватиме вільно насолоджуватись розкошами груші!.. Але ні — бджола усе-одно не відмовилась від початкової цілі. Підбігло курча і проковтнуло її.
За 10 хвилин мені на маршрутку. Однак усі мої думки повністю зайняла бджола. Навіщо вона це зробила — пішла на вірну смерть?! У чому сенс її існування? День у день збирати нектар, а потім просто взяти й загинути під час виконання завдання, нікому не принісши жодної користі? Невже її життя було просто марним?.. Невже? Так я й незчулась, що 10 хвилин уже минули. Я запізнилась на маршрутку і дуже за це розсердилась на себе. А потім на бджолу... А увечері в новинах дізналась, що та маршрутка потрапила в аварію.
Тоді увагу мою враз привернула одна річ. Ну... річ не річ — бджола. Але що ж в ній було такого незвичайного? Я змалку звикла думати що усіх бджіл повинні цікавити лише квіти та їхній нектар. Але ця явно не розділяла моєї думки: об’єктом її зацікавленості була груша. Однак не одна вона така була: близько десятка інших бджіл також надали перевагу груші, а не якій-небудь квітці. Це я до того, що не ця деталь виділила її для мене з-поміж інших (ця деталь заявила, що моя думка про пріоритети бджіл взяла і виявилася хибною...). Річ ось у чому. Ми маємо на хазяйстві курей. А якщо на хазяйстві водяться кури, то у певний період року — якщо все йде по плану — водяться й курчата. Кури, якщо їх випустити в садок, забагато лиха нароблять (мінус газон, мінус квіти, мінус чистий тротуар обіч садка...), а курчата — ні, малі ще для такої шкоди. Тож вони вільно паслися у садку. І ось цим пернатим суб’єктам враз здалося, що зелена травичка — це уже не в моді (щодо вибору страв для задоволення важливої життєвої потреби у харчуванні), а от бджоли — саме те, що треба! Досі дивуюсь як цим дрібнотам вдається так схопити небезпечну комаху, щоб не спробувати на собі її жала... Та повернімося до вищезгаданої — чимось особливої — бджоли. Вона саме взяла курс на жадану грушу й по-маленьку добиралася до цілі. Та за кількадесят сантиметрів від неї просто нізвідки взялося курча й схопило трудівничку своїм клювом. На щастя для бджоли, малеча була ще надто недосвідчена, щоб з першого разу та й розібратися з жертвою, і та змогла уникнути смертельної участі. Бджола вирвалась й сяк-так відлетіла до безпечного місця. Курча про втрату не довго жаліло і пішло собі кудись по своїх справах. І ось ця бджола — поранена, підбита, ледве махаючи крильцями, короткими перельотами, радше схожими на стрибки — знову направилась до грушки. Навіщо?! Небезпечний ворог й досі тут! Будь-якої миті може обірватись нетривке життя комашки! Навіщо так ризикувати?! На всю вулицю тільки в нас ті кури водяться, уже в наступному садку ніщо не загрожуватиме вільно насолоджуватись розкошами груші!.. Але ні — бджола усе-одно не відмовилась від початкової цілі. Підбігло курча і проковтнуло її.
За 10 хвилин мені на маршрутку. Однак усі мої думки повністю зайняла бджола. Навіщо вона це зробила — пішла на вірну смерть?! У чому сенс її існування? День у день збирати нектар, а потім просто взяти й загинути під час виконання завдання, нікому не принісши жодної користі? Невже її життя було просто марним?.. Невже? Так я й незчулась, що 10 хвилин уже минули. Я запізнилась на маршрутку і дуже за це розсердилась на себе. А потім на бджолу... А увечері в новинах дізналась, що та маршрутка потрапила в аварію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
