ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес

Віктор Кучерук
2025.07.10 08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.

Борис Костиря
2025.07.09 22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.

Ярослав Чорногуз
2025.07.09 12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?

Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,

Ольга Олеандра
2025.07.09 09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.

Тетяна Левицька
2025.07.09 08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,

Віктор Кучерук
2025.07.09 06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Куснути чи ні?
Хочу вкусити дружину! Аж зуби чешуться! Мабуть так і зроблю, бо сил терпіти вже немає. Вона сама винна, що я, не дивлячись на люту любов до неї, зважився на такий відчайдушний та вельми неестетичний вчинок.
А кохана спить. Тихо сопе на батистовій ортопедичній подушці не відаючи, що збоку до неї, з вампіряцькими мислями в голові, підкрадається коханий мужчина. Ось уже зблиснули жовтаві, сточені часом ікла, в очах загорівся демонічний вогник. Але замість рвучкого укусу в сонну артерію — зронюю легкий, ледь відчутний поцілунок. І так стало млосно і приємно, наче лизнув льодяника, обмазаного персиковим варенням. Ну що ж — хай живе і пасеться моя люба на цьому світі й далі. Не зміг я справедливо покарати це небесне створіння, І хоч навіть небо шептало: “Вкуси!” - граційний гамалик милоданки лишився нерозтерзаним.
А чого це я таким кровожерливим став? - запитаєте ви.
І справді - як це можна загризти власну дружину? За які гріхи? Жінки ж апріорі — істоти безгрішні! Ну, принаймні ті, з якими я знайомий. А якщо якась жінка й согрішила, то виключно з вини чоловіка. Хіба не так?
Ось дивіться,- живе собі подружня пара, насолоджується життям. Дитинка з’явилася. Аж тут бац! - чоловіка скоротили і грошей стало замало. Що робити бідній жінці? Правильно — йти на роботу самій. Та ще й на низькооплачувану: секретаркою, прибиральницею, старшою куди пошлють. Або повертатися до вчителювання. Це найстрашніше. Своє чадо просить їсти, а ти йди чукикати і навчати уму-розуму чужих дітей. Хіба це нормально?
Приходить увечері така сердешна додому втомлена, голова болить від криків підлітків, і замість перепочинку — стає куховарити до плити, аби нагодувати дитину. А на додачу і чоловіка. А той лежить боровом на дивані і дивиться по телевізору якусь муру. А голодне чадо кричить в колисочці.
- Чоловіче! Ну невже не можна було нагодувати дитину?
- Та годував її уже. Може, гази?
- Які такі гази? Ти годував її уранці, а вже вечір! Де молочні суміші, де кашка? Чому компота не зварив?
- Е-е-е-е,- бекнув коханий муж і знову втюпився в телевізор.
Дитинку нагодовоно, помито. Тепер потрібно випрати забруднені речі, збігати до маркету, заплатити за комунальні послуги, бо скоро кінець місяця. І аж по тому сісти до учнівських зошитів перевіряти помилки, а потім ще й готувати плани уроків на завтра. Тобто вже на сьогодні. Вночі доводиться кілька разів підходити до дитинки аби приглянути за нею, підтягнути ковдру, поправити памперса, пошепотіти щось заспокійливе.
А чоловік спить як убитий, хропе так, аж павутиння під стелею дрижить.
І так кілька місяців поспіль. Наростає невдоволення. А потім стається серйозна розмова, де кохані вже не вибирають виразів. І батькування, і прокльони — все йде в хід. І хто у цьому винен — жінка? Ні, чоловік. Захотілося любові? Так працюй на благо сім’ї та не видригуйся. А як не здатен — купи собі надувну гумову Барбі та бався з нею все життя. Хіба не так?
А жінки ламаються, забувають про себе, стають нещасними. І одинокими. Живуть без чоловіків усе життя, звикнувши до нестатків та несправедливості.
Вийшов з хати вантажити гній на хуру. Аж тут вулицею суне мара — мій сусід Іван Смоктун. Чалапає з нічного чергування на заводі, де він сторожує. Заводу там уже давно немає, але є пилорама та гори краденого лісу. Звечора до нього приходить кум і вони удвох починають охороняти об’єкт: спочатку розпивають чекушку казьонки, а потім пляшку чикилдихи. Поночі бігають до Гарбузихи підкупити ще одну. А уранці, після зміни, вилазять з будки охоронця навкарачки.
- Що, Миколо? Тяжка сьогодні нічка видалася? - питаю в сусіда, коли той проповзає повз мою хату.
- Ой, і не питай,- відповідає той неслухняним язиком.
- Сьогодні ж оранка, треба гній розкидувати. А ти п’яний як чіп! - кажу йому.
- А-а-а-а. Хай жінка розкидає, вона у мене стожильна,- одказує Микола і падає носом у баюру.
А в його дружини здоров’я на такі фізичні вправи немає. Є пахова грижа і протрузії в хребті. А синок у столиці працює, до батьків навідується раз на рік. І тільки аби виклянчити грошей.
Сплюнув я спересердя, взяв вила в сараї та потрюхикав на Степанидине поле гній розкидати. А Микола встряг головою в тин і хропе. Приходжу на поле, а Степанида вже там.
- Сядь на стежці, не заважай,- кажу сусідці і починаю розтрушувати купки по ріллі. Ледь устиг все зробити, добре що тракторист приїхав через три години.
Степанида сотенну купюру намагалася до кишені увіпхнути. Кажу їй:
- Не ображай мене, сусідко. Я тобі щиро допомагаю, не за гроші. Ходімо тепер твого чоловіка додому доцургичемо, доки йому собаки штани не полатали.
То хто в тому винен, що чоловік у неї горілку любить — жінка? Чоловік винен. Він скалічив життя цій горопашній. Все життя за ним кавалки підбирає.
Проходимо Байстрюкове обійстя. Нова хата, обкладена дорогою цеглою під мармур, спорткар посеред двору за півмільйона доларів. З десяток молодих весталок веселою зграйкою бігають просторим ворищем. За півроку обнесе його Байстрюк десятиметровим парканом і сусіди вже не зможуть підглядати що там діється. А діється вельми і вельми неприємне. Сутенерство — ось чим займається цей “благородний” муж. Постачає для сексуальних розваг дівчаток в столичні готелі-борделі. Кажуть - товар і за кордон постачає. Кого туди доправить — вже не повертається ніколи. Бере виключно тих, хто від нестатків готовий на все. А таких немало.
Жалілися односельці селищному голові на п’яні оргії, а той тільки руками розводить: “Нічого вдіяти не можу, якщо зачеплю — приїдуть бандюки і селищну раду спалять”.
Перестрів якось одну з рабинь Байстрюка в крамниці, кажу:
- Тікай, дочко, від свого чорта. Не барися, інакше буде біда.
А вона скрушно зітхнула та каже:
- Гірше не буде. Я з сім’ї втекла. Їсти часто не було чого, батько бив щодня і мене, і братика. Обидві руки зламав мені в зап’ястках. Часто на ланцюгу тримав у підвалі. Бувало і гвалтував. А тут і годують, і виспатися дають, і гроші з’явилися.
- А що через десять років буде, ти подумала?
- А нащо так далеко заглядувати? Може через місяць я від коронавірусу помру. Або ця дурнувати влада державу розвалить. А ви кажете — через десять років.
Що їй сказати? Аби шукала чоловіка, який її любитиме та про неї дбатиме? Це у індійських фільмах рожеві хеппі енди, а в справжньому житті все не так. Понурив погляд, аж бачу — її щиколотки та ікри аж чорні від крововиливів.
- А це що таке? - питаю дівчину.
- Хотіла втекти, але...
На папірчику хутко писнув номер свого телефону. Кажу:
- Надумаєш зникнути з пекла в якому опинилася — телефонуй. Ніхто не довідається. Матимеш новий паспорт. Жити будеш на західній Україні. Роботу теж отримаєш. Але якщо зважишся порвати з минулим. Якщо ж ні - будеш і далі обслуговувати покидьків.
Уночі дівчина зателефонувала. Дружина прокинулася, питає:
- Це хто?
- Одна з сексуальних рабинь нашого сусіда. Зараз прийде до нас. Зв’яжуся зараз з Остапом аби зустрів її у Львові. Він там заступником голови обласного СБУ працює. Одвезу її туди сам, прямо зараз. Бо ці вилупки почнуть пошуки вже вранці, перевернуть тут кожен камінь. А від влади користі нуль.
Завів старі “Жигулі”, прогрів двигуна. Підлив гасу в бензобак, перевірив рівень мастила.
Дівчина прибігла в одній нічній сорочці та капцях на босу ногу. А разом з нею ще двійко подружок, вдягнених як і вона. Моя дружина порилася в речах, знайшла пару підходящих спортивних костюмів, куртки та споднє. Нагодувала дітей од пуза, а я взяв з собою пару тисяч гривень на дорогу.
Сонце зійшло, коли ми були вже за Немировим.
Повернувся того ж дня, увечері. А в хаті вже сидять дяді з золотими ланцюгами, нунчаками граються. Мабуть, якась добра душа вже про нас щось наплела.
- Так гдє наши мачалкі, чувак? - питає один з них.
- Хрест на пузі, звьозди на колєнях, не знаю,- одказую допитливим візитерам.
Ті перезирнулися і вирішили взятися за мене всерйоз.
- Ти што думаєш, ми іскать нє умеєєм? - і не очікуючи відповіді як торохне мене кулаком по кумполу.
Не знали чоловіки, що тут обійстя не простих людей, а чаклунське гніздо. Жінка моя мольфарка, я — її учень небезталанний. І кіт Жоржик у нас теж казковий. Може перевтілюватися, якщо його просить моя золота дружина. І коли я почув до болю знайоме “Жоржик! Чужі” - вже знав що станеться. Кіт виріс до розмірів слоненяти і хутко кинувся на візитерів. Один удар лапою — і дядя з нунчаками вилетів у вікно. Другий удар - і його напарник виламав головою вхідні двері. Ревнувши на все село, розлютований котяра чкурнув надвір за бандюками продовжувати екзекуцію, а дружина побігла за бодягою аби прикласти мені до побитої голови компреса. А я після лікарських маніпуляцій пішов до клуні, витягнув старі дубові двері і взявся ставити їх навзаєм потрощених. Поставив їх — узявся за вікно.
Увечері завітала районна поліція. Чоловік двадцять, а може й більше, ми не рахували. Разом з гицелями та санітарно-епідеміологічною службою.
- Доброго вечора. До нас надійшла скарга, що ви дикого тигра на людей нацьковуєте. Ану показуйте вольєр з твариною! — вимогливо пискнув капітан.
- Ніяких у нас тигрів немає. А кіт у нас звичайний, рудий,- одказує жінка. Он, дивіться.
З-за дверей на незнайомців опасливо визирав Жоржик, перевальцем підійшов до капітана, підняв хвоста і дав на казенні штани пахучу цівку.
- Ах ти ж паразит! - вигукнув той і одскочив у сторону.
- А може він скажений? Ми його у вас вилучаємо, перевіримо на наявність хвороби,- одказує гицель і просовує поперед себе сачка з сіткою для ловитви диких тварин.
- Ніякий він не скажений,- одказує жінка. Ось санітарний паспорт мого кота, в ньому вказані всі щеплення, які йому робили ветеринари. Так що беріть свій сачок і зловіть краще туди нашого сусіда-сутенера. Він своїм працівницям ніяких щеплень від хвороб нехороших не робить. І сам вже заразний давно. Куди тільки влада дивиться.
Погомоніли ми ще трохи для годиться, посперечалися та й розбрелися у своїх справах: поліція — ловити бомжів, кіт Жоржик — ловити бліх, а ми з дружиною — ловити задоволення від спілкування одне з одним.
Тьху! Забув сказати чому хотів куснути власну дружину! Грошей відклав я трішки аби видати книжку власних опусів. А вона знайшла заначку і...купила за них нову відьомську мітлу, виготовлену в Толедо. У зв’язку з коронавірусом на них нині скидка велика. Я б і так дав, бо така мітла — річ украй необхідна в нашому господарстві. Але ж вона мене не попередила, що грошей на найближчий місяць у нас не буде. Ось що прикро.
А потім подумав, що важливіше: книжка чи мітла? Звичайно мітла! І мови бути не може. А куснути її я таки хотів. Може, й мене трохи її екзорцизмами зачепило, коли вона Жоржика робила кровожерливим упирякою? Як ви гадаєте?

12.04.2020р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-04-12 09:56:13
Переглядів сторінки твору 436
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.963 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.965 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.789
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.04.20 10:17
Автор у цю хвилину відсутній