
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Чортове весілля
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чортове весілля
“О, дух України, орел!
Дух вільний, смілий і високий!
Злети, стурбуй цей мертвий спокій
І влий життя з своїх джерел!”
О. Олесь
Випадково потрапив на весілля до чорта, який видавав заміж свою дочку. Та ви його всі знаєте! У нього кум є у Москві. Теж чортяка. Найголовніший з усіх! Колись валізи з брудними шкарпетками Санкт-Петербурзькому градоначальнику носив, а тепер очолює бісівську єпархію на одній шостій частині землі. І київський куць, і московський мріють об’єднати свої вотчини в одну. От щотижня і мотається київський гаспид до свого московського упиряки за грошима на свою підривну діяльність, бо українці не бажають йти служити сатані. А от перекинчики — залюбки. І коли отих - російськомовних - стане переважна більшість, Україна припинить своє існування.
Знає бісівське сім’я як розділити нашу землю та наших людей. Найдієвіший спосіб — вкласти у вуста козаків ординську говірку, аби забули вони якого роду-племені. І тоді їх можна брати голими руками. Наприклад, ввести зарізяцькі війська під приводом захисту російськомовного населення. Дезорганізована отара і бекнути не встигне, як буде в ярмах. Бачили, як ловко провернули цей фокус-покус в Криму?
Не відає погань що таке совість, люто ненавидить нашу землю. Подивіться на вилупків з ОПЗЖ, наприклад. Подобаються персонажі? А ви ж за них голосуєте, людоньки!
За весільним столом, прицмокуючи язиком від задоволення, сидить одесную Народний депутат України Рабінович у вишиванці, шматочки сала вмочає у хрон і вкидає у свою кошерну пащу. Питаю:
- Срулю Кацебомбовичу! От скажіть, що було б, якби у Кнессеті чорний, як свята земля, негр арабською мовою почав учити євреїв як їм жити у власній країні?
- Та нічого особливого,- одказує мудрий нащадок Адама та Єви, чвакаючи шкваркою. - Поставили б до Стіни плачу і розстріляли б. Це якби той негр добіг до тієї стіни.
- А що було б, якби у Верховній Раді України, породистий семіт чистою кацапською мовою навчав українців як їм жити?
- Теж нічого особливого: став би міністром. А то й Президентом.
Сруль каже правду. Нині у кого не плюнь — всі знають ординську мову, українською розмовляють тільки на камеру, про Україну піклуються теж тільки на камеру, аби показати себе дбайливими господарями нашої батьківщини. А як тільки двері за журналістами зачиняються...
- Эти долбанные хахлы сами не знают чего хотят,- сичить гадюкою Падловчук. - Проголосовали за Зеленского. Вот идиоты! Да через несколько лет его правления украинцы станут самой бедной нацией мира! Вот и хорошо! Мы возьмем эту страну голыми руками. Вот только землю не вовремя он начал продавать. Ну ичего,- прийдем к власти — закон откатим назад и разрешим ее покупать россиянам.
Харківський градоначальник додає:
- Мы у себя уже возобновляем памятники времен СССР. Жукова вот на место ставим, улицу его именем называем снова. То, что он утопил в Днепре миллион украинцев — это хорошо. Пускай помнят хахлы, кто тут хозяин.
- А в Одессе памятник Екатерине второй построим выше киевской лавры,- доточує його колега з південної Пальміри.
Геть весело стало на весіллі. Підпилі гості та господарі розв’язали язики, а я слухав. Чом би не послухати таких хороших людей? Десять колишніх міністрів часів Януковича, розсунувши маслаком на столі чарки і тарілки з їдлом, ділили майбутні зони впливу.
- Закарпаття моє,- годі Балозі там правити,- одказує один.
- А мені Дніпропетровщину та Одесу,- каже інший.
- А я повернуся на Донбас,- сичить третій.
Падловчук, підперши щоку рукою, посміхається до цієї зграї і слушно зауважує:
- Це якщо ми прийдемо до влади. А якщо ні - будемо і далі гавкати на українців та Україну. Підточуватимо її зсередини, наче черви.
- А де це наш поет-байкар? - питає господар цього дійства і обводить усіх прискіпливим поглядом.- Ану покажи себе! Звесели наше серце добрим Словом. Хай люди не забувають, що цим світом править прекрасне.
Устав я з-за столу, поглянув за вікно. А там весна! А там квітнуть абрикоси і світить чисте сонечко. А з небес на мене дивляться неня, батько, бойові побратими, ненароджені сини та онуки, невідомі але рідні по духу і по крові земляки, які віддали за цю державу своє життя. І так їх багато, як зірок у небі.
“Скажи правду” - мовить неня. - Не бійся, ми з тобою”.
Кипить безсилим гнівом Україна
Де спокій був — тепер бездонний вир.
Осипалася у рівачак хвилина
Тривожно-чорним спогадом про мир.
З Росії “дар” - снаряди у Камазах,
А на додачу — цигарки, шмурдяк.
Поширила ненависть метастази,
А, може, ми щось робимо не так?
Майнуло у похмільному тумані,
Що розум чорт навіки одібрав.
А чи брати — кацапи з-під Рязані,
Чи щирі українці з-за Дніпра?
Пробила міна мрій рожеву кульку,
Бікфордів шнур втикаю в динаміт.
Бо сатана з Кремля уклав у руку
Меча, аби понищив власний рід.
Аби продав країну, віру, мову
І слугував озлобленій орді.
Пишаймось, малороси безголові
Що з матерів ми робимо удів.
Тепер щодня всміхається Геката,
Відточені простягує ножі.
А москалі стріляти вчать у тата...
Убив старого! Бачте, он лежить...
14.04.2020р.
Дух вільний, смілий і високий!
Злети, стурбуй цей мертвий спокій
І влий життя з своїх джерел!”
О. Олесь
Випадково потрапив на весілля до чорта, який видавав заміж свою дочку. Та ви його всі знаєте! У нього кум є у Москві. Теж чортяка. Найголовніший з усіх! Колись валізи з брудними шкарпетками Санкт-Петербурзькому градоначальнику носив, а тепер очолює бісівську єпархію на одній шостій частині землі. І київський куць, і московський мріють об’єднати свої вотчини в одну. От щотижня і мотається київський гаспид до свого московського упиряки за грошима на свою підривну діяльність, бо українці не бажають йти служити сатані. А от перекинчики — залюбки. І коли отих - російськомовних - стане переважна більшість, Україна припинить своє існування.
Знає бісівське сім’я як розділити нашу землю та наших людей. Найдієвіший спосіб — вкласти у вуста козаків ординську говірку, аби забули вони якого роду-племені. І тоді їх можна брати голими руками. Наприклад, ввести зарізяцькі війська під приводом захисту російськомовного населення. Дезорганізована отара і бекнути не встигне, як буде в ярмах. Бачили, як ловко провернули цей фокус-покус в Криму?
Не відає погань що таке совість, люто ненавидить нашу землю. Подивіться на вилупків з ОПЗЖ, наприклад. Подобаються персонажі? А ви ж за них голосуєте, людоньки!
За весільним столом, прицмокуючи язиком від задоволення, сидить одесную Народний депутат України Рабінович у вишиванці, шматочки сала вмочає у хрон і вкидає у свою кошерну пащу. Питаю:
- Срулю Кацебомбовичу! От скажіть, що було б, якби у Кнессеті чорний, як свята земля, негр арабською мовою почав учити євреїв як їм жити у власній країні?
- Та нічого особливого,- одказує мудрий нащадок Адама та Єви, чвакаючи шкваркою. - Поставили б до Стіни плачу і розстріляли б. Це якби той негр добіг до тієї стіни.
- А що було б, якби у Верховній Раді України, породистий семіт чистою кацапською мовою навчав українців як їм жити?
- Теж нічого особливого: став би міністром. А то й Президентом.
Сруль каже правду. Нині у кого не плюнь — всі знають ординську мову, українською розмовляють тільки на камеру, про Україну піклуються теж тільки на камеру, аби показати себе дбайливими господарями нашої батьківщини. А як тільки двері за журналістами зачиняються...
- Эти долбанные хахлы сами не знают чего хотят,- сичить гадюкою Падловчук. - Проголосовали за Зеленского. Вот идиоты! Да через несколько лет его правления украинцы станут самой бедной нацией мира! Вот и хорошо! Мы возьмем эту страну голыми руками. Вот только землю не вовремя он начал продавать. Ну ичего,- прийдем к власти — закон откатим назад и разрешим ее покупать россиянам.
Харківський градоначальник додає:
- Мы у себя уже возобновляем памятники времен СССР. Жукова вот на место ставим, улицу его именем называем снова. То, что он утопил в Днепре миллион украинцев — это хорошо. Пускай помнят хахлы, кто тут хозяин.
- А в Одессе памятник Екатерине второй построим выше киевской лавры,- доточує його колега з південної Пальміри.
Геть весело стало на весіллі. Підпилі гості та господарі розв’язали язики, а я слухав. Чом би не послухати таких хороших людей? Десять колишніх міністрів часів Януковича, розсунувши маслаком на столі чарки і тарілки з їдлом, ділили майбутні зони впливу.
- Закарпаття моє,- годі Балозі там правити,- одказує один.
- А мені Дніпропетровщину та Одесу,- каже інший.
- А я повернуся на Донбас,- сичить третій.
Падловчук, підперши щоку рукою, посміхається до цієї зграї і слушно зауважує:
- Це якщо ми прийдемо до влади. А якщо ні - будемо і далі гавкати на українців та Україну. Підточуватимо її зсередини, наче черви.
- А де це наш поет-байкар? - питає господар цього дійства і обводить усіх прискіпливим поглядом.- Ану покажи себе! Звесели наше серце добрим Словом. Хай люди не забувають, що цим світом править прекрасне.
Устав я з-за столу, поглянув за вікно. А там весна! А там квітнуть абрикоси і світить чисте сонечко. А з небес на мене дивляться неня, батько, бойові побратими, ненароджені сини та онуки, невідомі але рідні по духу і по крові земляки, які віддали за цю державу своє життя. І так їх багато, як зірок у небі.
“Скажи правду” - мовить неня. - Не бійся, ми з тобою”.
Кипить безсилим гнівом Україна
Де спокій був — тепер бездонний вир.
Осипалася у рівачак хвилина
Тривожно-чорним спогадом про мир.
З Росії “дар” - снаряди у Камазах,
А на додачу — цигарки, шмурдяк.
Поширила ненависть метастази,
А, може, ми щось робимо не так?
Майнуло у похмільному тумані,
Що розум чорт навіки одібрав.
А чи брати — кацапи з-під Рязані,
Чи щирі українці з-за Дніпра?
Пробила міна мрій рожеву кульку,
Бікфордів шнур втикаю в динаміт.
Бо сатана з Кремля уклав у руку
Меча, аби понищив власний рід.
Аби продав країну, віру, мову
І слугував озлобленій орді.
Пишаймось, малороси безголові
Що з матерів ми робимо удів.
Тепер щодня всміхається Геката,
Відточені простягує ножі.
А москалі стріляти вчать у тата...
Убив старого! Бачте, он лежить...
14.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію