Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Чортове весілля
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чортове весілля
“О, дух України, орел!
Дух вільний, смілий і високий!
Злети, стурбуй цей мертвий спокій
І влий життя з своїх джерел!”
О. Олесь
Випадково потрапив на весілля до чорта, який видавав заміж свою дочку. Та ви його всі знаєте! У нього кум є у Москві. Теж чортяка. Найголовніший з усіх! Колись валізи з брудними шкарпетками Санкт-Петербурзькому градоначальнику носив, а тепер очолює бісівську єпархію на одній шостій частині землі. І київський куць, і московський мріють об’єднати свої вотчини в одну. От щотижня і мотається київський гаспид до свого московського упиряки за грошима на свою підривну діяльність, бо українці не бажають йти служити сатані. А от перекинчики — залюбки. І коли отих - російськомовних - стане переважна більшість, Україна припинить своє існування.
Знає бісівське сім’я як розділити нашу землю та наших людей. Найдієвіший спосіб — вкласти у вуста козаків ординську говірку, аби забули вони якого роду-племені. І тоді їх можна брати голими руками. Наприклад, ввести зарізяцькі війська під приводом захисту російськомовного населення. Дезорганізована отара і бекнути не встигне, як буде в ярмах. Бачили, як ловко провернули цей фокус-покус в Криму?
Не відає погань що таке совість, люто ненавидить нашу землю. Подивіться на вилупків з ОПЗЖ, наприклад. Подобаються персонажі? А ви ж за них голосуєте, людоньки!
За весільним столом, прицмокуючи язиком від задоволення, сидить одесную Народний депутат України Рабінович у вишиванці, шматочки сала вмочає у хрон і вкидає у свою кошерну пащу. Питаю:
- Срулю Кацебомбовичу! От скажіть, що було б, якби у Кнессеті чорний, як свята земля, негр арабською мовою почав учити євреїв як їм жити у власній країні?
- Та нічого особливого,- одказує мудрий нащадок Адама та Єви, чвакаючи шкваркою. - Поставили б до Стіни плачу і розстріляли б. Це якби той негр добіг до тієї стіни.
- А що було б, якби у Верховній Раді України, породистий семіт чистою кацапською мовою навчав українців як їм жити?
- Теж нічого особливого: став би міністром. А то й Президентом.
Сруль каже правду. Нині у кого не плюнь — всі знають ординську мову, українською розмовляють тільки на камеру, про Україну піклуються теж тільки на камеру, аби показати себе дбайливими господарями нашої батьківщини. А як тільки двері за журналістами зачиняються...
- Эти долбанные хахлы сами не знают чего хотят,- сичить гадюкою Падловчук. - Проголосовали за Зеленского. Вот идиоты! Да через несколько лет его правления украинцы станут самой бедной нацией мира! Вот и хорошо! Мы возьмем эту страну голыми руками. Вот только землю не вовремя он начал продавать. Ну ичего,- прийдем к власти — закон откатим назад и разрешим ее покупать россиянам.
Харківський градоначальник додає:
- Мы у себя уже возобновляем памятники времен СССР. Жукова вот на место ставим, улицу его именем называем снова. То, что он утопил в Днепре миллион украинцев — это хорошо. Пускай помнят хахлы, кто тут хозяин.
- А в Одессе памятник Екатерине второй построим выше киевской лавры,- доточує його колега з південної Пальміри.
Геть весело стало на весіллі. Підпилі гості та господарі розв’язали язики, а я слухав. Чом би не послухати таких хороших людей? Десять колишніх міністрів часів Януковича, розсунувши маслаком на столі чарки і тарілки з їдлом, ділили майбутні зони впливу.
- Закарпаття моє,- годі Балозі там правити,- одказує один.
- А мені Дніпропетровщину та Одесу,- каже інший.
- А я повернуся на Донбас,- сичить третій.
Падловчук, підперши щоку рукою, посміхається до цієї зграї і слушно зауважує:
- Це якщо ми прийдемо до влади. А якщо ні - будемо і далі гавкати на українців та Україну. Підточуватимо її зсередини, наче черви.
- А де це наш поет-байкар? - питає господар цього дійства і обводить усіх прискіпливим поглядом.- Ану покажи себе! Звесели наше серце добрим Словом. Хай люди не забувають, що цим світом править прекрасне.
Устав я з-за столу, поглянув за вікно. А там весна! А там квітнуть абрикоси і світить чисте сонечко. А з небес на мене дивляться неня, батько, бойові побратими, ненароджені сини та онуки, невідомі але рідні по духу і по крові земляки, які віддали за цю державу своє життя. І так їх багато, як зірок у небі.
“Скажи правду” - мовить неня. - Не бійся, ми з тобою”.
Кипить безсилим гнівом Україна
Де спокій був — тепер бездонний вир.
Осипалася у рівачак хвилина
Тривожно-чорним спогадом про мир.
З Росії “дар” - снаряди у Камазах,
А на додачу — цигарки, шмурдяк.
Поширила ненависть метастази,
А, може, ми щось робимо не так?
Майнуло у похмільному тумані,
Що розум чорт навіки одібрав.
А чи брати — кацапи з-під Рязані,
Чи щирі українці з-за Дніпра?
Пробила міна мрій рожеву кульку,
Бікфордів шнур втикаю в динаміт.
Бо сатана з Кремля уклав у руку
Меча, аби понищив власний рід.
Аби продав країну, віру, мову
І слугував озлобленій орді.
Пишаймось, малороси безголові
Що з матерів ми робимо удів.
Тепер щодня всміхається Геката,
Відточені простягує ножі.
А москалі стріляти вчать у тата...
Убив старого! Бачте, он лежить...
14.04.2020р.
Дух вільний, смілий і високий!
Злети, стурбуй цей мертвий спокій
І влий життя з своїх джерел!”
О. Олесь
Випадково потрапив на весілля до чорта, який видавав заміж свою дочку. Та ви його всі знаєте! У нього кум є у Москві. Теж чортяка. Найголовніший з усіх! Колись валізи з брудними шкарпетками Санкт-Петербурзькому градоначальнику носив, а тепер очолює бісівську єпархію на одній шостій частині землі. І київський куць, і московський мріють об’єднати свої вотчини в одну. От щотижня і мотається київський гаспид до свого московського упиряки за грошима на свою підривну діяльність, бо українці не бажають йти служити сатані. А от перекинчики — залюбки. І коли отих - російськомовних - стане переважна більшість, Україна припинить своє існування.
Знає бісівське сім’я як розділити нашу землю та наших людей. Найдієвіший спосіб — вкласти у вуста козаків ординську говірку, аби забули вони якого роду-племені. І тоді їх можна брати голими руками. Наприклад, ввести зарізяцькі війська під приводом захисту російськомовного населення. Дезорганізована отара і бекнути не встигне, як буде в ярмах. Бачили, як ловко провернули цей фокус-покус в Криму?
Не відає погань що таке совість, люто ненавидить нашу землю. Подивіться на вилупків з ОПЗЖ, наприклад. Подобаються персонажі? А ви ж за них голосуєте, людоньки!
За весільним столом, прицмокуючи язиком від задоволення, сидить одесную Народний депутат України Рабінович у вишиванці, шматочки сала вмочає у хрон і вкидає у свою кошерну пащу. Питаю:
- Срулю Кацебомбовичу! От скажіть, що було б, якби у Кнессеті чорний, як свята земля, негр арабською мовою почав учити євреїв як їм жити у власній країні?
- Та нічого особливого,- одказує мудрий нащадок Адама та Єви, чвакаючи шкваркою. - Поставили б до Стіни плачу і розстріляли б. Це якби той негр добіг до тієї стіни.
- А що було б, якби у Верховній Раді України, породистий семіт чистою кацапською мовою навчав українців як їм жити?
- Теж нічого особливого: став би міністром. А то й Президентом.
Сруль каже правду. Нині у кого не плюнь — всі знають ординську мову, українською розмовляють тільки на камеру, про Україну піклуються теж тільки на камеру, аби показати себе дбайливими господарями нашої батьківщини. А як тільки двері за журналістами зачиняються...
- Эти долбанные хахлы сами не знают чего хотят,- сичить гадюкою Падловчук. - Проголосовали за Зеленского. Вот идиоты! Да через несколько лет его правления украинцы станут самой бедной нацией мира! Вот и хорошо! Мы возьмем эту страну голыми руками. Вот только землю не вовремя он начал продавать. Ну ичего,- прийдем к власти — закон откатим назад и разрешим ее покупать россиянам.
Харківський градоначальник додає:
- Мы у себя уже возобновляем памятники времен СССР. Жукова вот на место ставим, улицу его именем называем снова. То, что он утопил в Днепре миллион украинцев — это хорошо. Пускай помнят хахлы, кто тут хозяин.
- А в Одессе памятник Екатерине второй построим выше киевской лавры,- доточує його колега з південної Пальміри.
Геть весело стало на весіллі. Підпилі гості та господарі розв’язали язики, а я слухав. Чом би не послухати таких хороших людей? Десять колишніх міністрів часів Януковича, розсунувши маслаком на столі чарки і тарілки з їдлом, ділили майбутні зони впливу.
- Закарпаття моє,- годі Балозі там правити,- одказує один.
- А мені Дніпропетровщину та Одесу,- каже інший.
- А я повернуся на Донбас,- сичить третій.
Падловчук, підперши щоку рукою, посміхається до цієї зграї і слушно зауважує:
- Це якщо ми прийдемо до влади. А якщо ні - будемо і далі гавкати на українців та Україну. Підточуватимо її зсередини, наче черви.
- А де це наш поет-байкар? - питає господар цього дійства і обводить усіх прискіпливим поглядом.- Ану покажи себе! Звесели наше серце добрим Словом. Хай люди не забувають, що цим світом править прекрасне.
Устав я з-за столу, поглянув за вікно. А там весна! А там квітнуть абрикоси і світить чисте сонечко. А з небес на мене дивляться неня, батько, бойові побратими, ненароджені сини та онуки, невідомі але рідні по духу і по крові земляки, які віддали за цю державу своє життя. І так їх багато, як зірок у небі.
“Скажи правду” - мовить неня. - Не бійся, ми з тобою”.
Кипить безсилим гнівом Україна
Де спокій був — тепер бездонний вир.
Осипалася у рівачак хвилина
Тривожно-чорним спогадом про мир.
З Росії “дар” - снаряди у Камазах,
А на додачу — цигарки, шмурдяк.
Поширила ненависть метастази,
А, може, ми щось робимо не так?
Майнуло у похмільному тумані,
Що розум чорт навіки одібрав.
А чи брати — кацапи з-під Рязані,
Чи щирі українці з-за Дніпра?
Пробила міна мрій рожеву кульку,
Бікфордів шнур втикаю в динаміт.
Бо сатана з Кремля уклав у руку
Меча, аби понищив власний рід.
Аби продав країну, віру, мову
І слугував озлобленій орді.
Пишаймось, малороси безголові
Що з матерів ми робимо удів.
Тепер щодня всміхається Геката,
Відточені простягує ножі.
А москалі стріляти вчать у тата...
Убив старого! Бачте, он лежить...
14.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
