Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Публіцистика
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Вчора коли збирали посилки на передову, то, в основному, траплялися на дорозі гарні, чуйні люди: і чудові господині з кафе, які напекли пасок і стрічкою кольору нашого прапору усі прикрасили. Здавалося, ну що там особливого, та на тлі того, що національні символи з приходом нової влади відійшли на якийсь сотий план, а декому не потрібно уже кривити душею, що ці символи для нього чогось варті і ці лицеміри полегшено зітхнули, ця жовто -синя стрічечка на кожній пасці із самого ранку зробила наш настрій святковим. І ми з Сергієм Ніконовим на усіх парах мчали забирати м'ясну продукцію, а там запакували нам усе найсвіжіше з гарним терміном придатності і гарну скидку у ціні зробили. Касирка в АТБ приязно і чекала поки я декілька разів бігала туди-сюди, щоб з найбільшою користю витратити залишок коштів, купуючи каву і різні приправи. Коли освятили все, то можете уявити, яке велике піднесення відчували у душі.
Та завжди є та ложка дьогтю, яка може зіпсувати бочку меду, так і у нас вийшло. Щоб не наражати на небезпеку подвір'я родини Подобних під час карантину, де ми зазвичай пакуємо і готуємо усе на відправлення, я цього разу попросила виділити нам клаптик місця на одному з підприємств неподалік від Нової пошти. Нам добрі люди дозволили і ми з Сергієм Степановичем за якихось півтори години управились, запакували усі сім посилок. Коли завершили роботу, і мали їхати у відділення пошти повернулися з обіду декілька робітників на свої робочі місця. Слово за слово і почалося... - А коли воно там закінчиться на тому Донбасі? А що колись було погано, коли жили усі в Радянському Союзі дружно і мирно? Так я голосував за Зеленського бо Порошенко такий-сякий і в такому дусі ще багато чого - і у сто разів збагатився, а нам от і досі зарплати не виплатили. Багато ще чого було сказано з великою злістю і несприйняттям: і про мову, і про церкву... Що Ющенко могилами вкрив усю Україну( це про Голодомор), а Порошенко вкрив свічками. На конкретні запитання:Сергія: - а як ти уявляєш собі, що у 100 разів збагатився? Ти ж уявляєш, що маючи до війни статків у 1,5млрд. збагатився до 150млрд. це ж майже бюджет України? Те що зараз так погано, то в усьому, по їх версії, винен Порох і іншого пояснення вони не приймають і не приймуть. Сергій Степанович ставив їм жорсткі, незручні і конкретні запитання, на які у них звичайно не було відповіді, та все ж затято стояли на своєму. У словесному поединку Він бився з ними, як лев, аргументованим і виваженим словом.
Відправивши посилки, їхали до мого дому у важкому мовчанні. Мені боляче було дивитися на Сергія, адже я розуміла, що відчуває батько загиблого Героя, зіткнувшись з відвертим ігноруванням усіх цінностей, які пішов захищати його син. . Уже не вперше Сергій Степанович звернувся до мене їз запитанням: - Чому в українців немає гордості за свою державу, чому більшості із них все одно буде держава, чи ні, чому не думають за майбутнє своїх дітей, онуків, скільки їм горя Росія зробила, а вони все одно ладні спину перед нею гнути, плазувати, продавати свою гідність за шмат ковбаси, яка була колись в СРСР і то не всюди.Нас з ним не чули і не хотіли чути і це саме страшне у нашій надскладній ситуації сьогодні.. Як з цього стану буде виходити країна і чи буде шанс у неї перебороти усю цю безпросвітну розумову сірість і відсталість? День за днем ситуація в країні стає усе більш напруженою і якого нового " месію" оберуть ці малороси на нашу голову невідомо?
15.04. 2020р. Надія Таршин
Та завжди є та ложка дьогтю, яка може зіпсувати бочку меду, так і у нас вийшло. Щоб не наражати на небезпеку подвір'я родини Подобних під час карантину, де ми зазвичай пакуємо і готуємо усе на відправлення, я цього разу попросила виділити нам клаптик місця на одному з підприємств неподалік від Нової пошти. Нам добрі люди дозволили і ми з Сергієм Степановичем за якихось півтори години управились, запакували усі сім посилок. Коли завершили роботу, і мали їхати у відділення пошти повернулися з обіду декілька робітників на свої робочі місця. Слово за слово і почалося... - А коли воно там закінчиться на тому Донбасі? А що колись було погано, коли жили усі в Радянському Союзі дружно і мирно? Так я голосував за Зеленського бо Порошенко такий-сякий і в такому дусі ще багато чого - і у сто разів збагатився, а нам от і досі зарплати не виплатили. Багато ще чого було сказано з великою злістю і несприйняттям: і про мову, і про церкву... Що Ющенко могилами вкрив усю Україну( це про Голодомор), а Порошенко вкрив свічками. На конкретні запитання:Сергія: - а як ти уявляєш собі, що у 100 разів збагатився? Ти ж уявляєш, що маючи до війни статків у 1,5млрд. збагатився до 150млрд. це ж майже бюджет України? Те що зараз так погано, то в усьому, по їх версії, винен Порох і іншого пояснення вони не приймають і не приймуть. Сергій Степанович ставив їм жорсткі, незручні і конкретні запитання, на які у них звичайно не було відповіді, та все ж затято стояли на своєму. У словесному поединку Він бився з ними, як лев, аргументованим і виваженим словом.
Відправивши посилки, їхали до мого дому у важкому мовчанні. Мені боляче було дивитися на Сергія, адже я розуміла, що відчуває батько загиблого Героя, зіткнувшись з відвертим ігноруванням усіх цінностей, які пішов захищати його син. . Уже не вперше Сергій Степанович звернувся до мене їз запитанням: - Чому в українців немає гордості за свою державу, чому більшості із них все одно буде держава, чи ні, чому не думають за майбутнє своїх дітей, онуків, скільки їм горя Росія зробила, а вони все одно ладні спину перед нею гнути, плазувати, продавати свою гідність за шмат ковбаси, яка була колись в СРСР і то не всюди.Нас з ним не чули і не хотіли чути і це саме страшне у нашій надскладній ситуації сьогодні.. Як з цього стану буде виходити країна і чи буде шанс у неї перебороти усю цю безпросвітну розумову сірість і відсталість? День за днем ситуація в країні стає усе більш напруженою і якого нового " месію" оберуть ці малороси на нашу голову невідомо?
15.04. 2020р. Надія Таршин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
