
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Всі жінки - відьми!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Всі жінки - відьми!
Коли вже й любити — то до гробу, до останнього подиху на цьому грішному світі. А якщо пощастить - то і на тому світі треба залишатися разом зі своєю сердечною половинкою. А то переважна більшість чоловіків перебирає жінками як бомжі викинутими речами у сміттєвому баці. Бабраються в тому, що під руку попаде, вишукують що можна гризнути, а що можна здати в пункт вторсировини. Ну хіба так годиться чинити в таких тонких матеріях як любов? Ні, ні і ще раз ні!
Ось я, наприклад, впіймав свою мавку на спінінга в річці Тетереві і відтоді ні до кого більше не залицяюся, не знаджую, не пропоную руку та серце, не даю сподівань на більш глибокі стосунки окрім товариських. Дбаю про свою сердечну половинку, а вона дбає про мене.
А чи сварилися ми, чи надокучали одне одному як гірка редька? Всякого бувало. То і що - це ж не привід дати коханій людині копняка під зад, а до хати привести більш молодшу господиню з пишними цицьками.
А от у сусіда все навпаки. Погрався з однією бідолашною кілька років, змайстрував дитятко, надокучили пелюшки та вимогливий вереск турботливої жінки — і всьо!
“Адью, кохання золоте,
.Пора іти шукати інше”.
Тиждень-другий - і в його хаті танцює нова краля, ще не вагітна, а струнка як газель. А буває, що і дві одночасно. Нині так модно. Кажуть.
Якби я був на місці його супружниці, то не просто б образився, а удавив би за сердечну зраду, бо надто чутливий. Не терплю несправедливості. Коли ж сусід, привів до себе в господу двадятилітню юнку, впійману по інтернету - я не витримав. Кажу дружині:
- Сонце моє! Подивися, он що Микола витворяє! Взяв собі за жінку дитину, яка щойно закінчила школу. У самого ж борода і вуса вже сиві, майталають між коліньми, голова без жодної волосини, а в роті один зуб лишився. Совращєніє малолітніх — от як це називається, а не любов. Треба викликати поліцію.
- Не лізь у чужісердечні стосунки, чоловіче.Бо нічого путнього з цього не вийде — тільки ворогів наживеш. У нас дозволені шлюби з 17-ти років. Думаю цій дівчині подобаються волохаті та небриті чоловіки змалку. Не всім же до вподоби молоді. Є й такі, які клюють на ходячі трупи.
- Але ж це — дитина! Він не сьогодні-завтра копита відкине, а хто дітей годувати буде?
- От проблема! Не зможе доглядати — здасть в дитбудинок або циганам продасть.
- А давай я побалакаю з сердешною, можливо одумається, покине цей пень трухлявий та поїде шукати свою долю деінде?
- Не раджу. Нині у неї пік закоханості. Може очі видряпати.
Не послухав дружину, дочекався доки Микола піде рибалити і шасть у його двір до вродливої молодиці. Зайшов у господу, чемно привітався.
- Доброго дня, сусідко!
- Доброго дня Олександре Батьковичу! Сідайте до столу, будемо чай пити з кунделиками які я спекла. Є з сиром, є з мнясом, є з курагою та родзинками. Ви які будете? - і підсовує мені три таці зі здобою.
- Е-е-е-е, - промимрив я, розгубившись. - З мнясом, мабуть.
- Гаразд. А чай вам який — чорний? Зелений? З шипшиною, лимоном, корицею, імбирем чи м’ятою?
- Е-е-е-е-е. З м“ятою. Для заспокоєння…
Клопітка газдиня чкурнула надвір аби нарвати зеленої м“яти з грядки, а я огледівся. На вікнах висіли нові фіранки з рожевими слониками, в хаті прибрано, вибілену піч розцяцьковано казковими півниками з павичевими хвостами, а в кутку зникло ліжко з панцирною сіткою. Натомість з“явився дорогий ортопедичний сексодром два на два. У нас із дружиною точно такий, зручний я вам скажу, до біса.
П’ємо чай, сьорбаючи потроху духм’яний кріп. А хазяйка до мене усміхається, мружить оченята від задоволення, бісики пускає. А потім сіла поруч зі мною, поклала свою тендітну кисть в мою тверду як дубова дошка долоню і схвильованим шепотом мовила:
- Так про що ви мені хотіли сказати, шановний сусіде?
Злегка розкосі очі з поволокою впритул наблизилися до мого обличчя, рожеві вуста молодої кралі прошептали щось нерозбірливе, але таке заманливе, що я вмить напружився.
“Відьма!” - майнуло в голові. Я в таких справах розбираюся, бо моя дружина — знатна мольфарка, берегиня сили неймовірної. Їй і чаклувати непотрібно, бо вона сама — чиста магія. Навчає і мене цьому диву дивному, коли худобу попораю та півням корму підсиплю.
Скрутив я дулю в умі, тицьнув її під носа цій відьмі та прошепотів подумки:
“Щезни, мано упиряча! Розвійся полудо бісівська! Пропади пропадом обмаро пекельна!”
І потому голосно чхнув, аж сопляк повиснув на носі. І що ви думаєте? Облізла молодість з цієї молодиці як позолота з бані покинутої церкви. Шовковиста коса до коліна перетворилася на брудну мичку з нечесаними ковтунами, елегантний носик - на гачкувату обприщену грушу зизуватих відтінків, а на спині виріс горб завбільшки з подушку. Вищирилася на мене ця гаргара двома передніми зубиськами, вчепилася в горлянку пазурами і засичала:
- Скажеш моєму чоловікові хто я така — ковтну разом з кістками, зрозумів?
- Дружино-о-о-о-о! Спаса-а-а-ай! - гукнув я у прочинене вікно.
Слава Богові, що жінка почула мій несамовитий крик, вхопила сокиру і бігом до мене. За мить двері розчахнулися і на порозі, розмахуючи колуном, з’явилася розлютована Немезида.
Сусідова вродливиця випустила горлянку і з інтересом глипнула на мою розлютовану гарпію. І сталося диво! Жінки усміхнулися та радісно кинулися в обійми одна до одної.
- Здрастуйте, тітонько! - вигукнула моя дружина.
- Здрастуй, племіннице! Давно ж тебе не бачила, ой давно!
- Чоловіче, знайомся,- це рідна тітка, Діана Спокусниця. Дуже хороша відьма, добра, лагідна, покладиста.
- Ее-е-е-е,- пробелькотів я у відповідь, мацаючи синці на горлі. - Приємно познайомитися.
Зиркнув у розчахнуте вікно, а там Микола з риболовлі повертається. Кажу:
- Хутко шпаклюйте лик, шановна Діано, бо іде ваш суджений. Я — людина до всього звична, а от як вас уздріє у такому вигляді чоловік, то помре зі страху.
Махнула гаргара рукою - і знову стала молодою дівкою. Ні прищів, ні беззубої пащі! Рум’яні щічки з ямочками та білозуба усмішка від вуха до вуха! От дає!
Зайшов Микола, побачив нас разом і аж розцвів!
- Ой, гості дорогі! Радий вас бачити! Думав сам до вас на днях зайти, а тут на мислився звір сам прибіг. Є до вас справа велика.
- Шукаєш для свого бізнесу компаньйонів?
- Та нє, буде у нас із дружиною дитина. Хочу аби ви стали хрещеними батьками. То як, згодні?
Хто ж від такого відмовляється? Навіть чорт - і той не має права сказати: “Не хочу”. А ми ж люди віруючі, православні, молимося, до церкви іноді ходимо.
Жінка вже спить, а я допізна дивився якусь муру політичну по телевізору. Там Рабінович із Шуфричем розказували які українці дурні, що не обрали Медведчука Президентом України. Плюнув на цю пропаганду, розраховану на ідіотів та умостився поруч зі своєю дружиною. Звично поторсав фіолетового хвостика над її імпозантною сідницею і подумав: страшну силу має кохання!
Не має любов кордонів! Чорняві уподобують білявих, чоловіки - чоловіків, жінки — жінок, старі — молодих і навпаки, красуні — негарних, хворих, бідних. А звичайні люди — відьом. Хоча я особисто переконаний, що всі жінки — відьми.
Але в амурних справах хіба це важливо?
20.04.2020р.
Ось я, наприклад, впіймав свою мавку на спінінга в річці Тетереві і відтоді ні до кого більше не залицяюся, не знаджую, не пропоную руку та серце, не даю сподівань на більш глибокі стосунки окрім товариських. Дбаю про свою сердечну половинку, а вона дбає про мене.
А чи сварилися ми, чи надокучали одне одному як гірка редька? Всякого бувало. То і що - це ж не привід дати коханій людині копняка під зад, а до хати привести більш молодшу господиню з пишними цицьками.
А от у сусіда все навпаки. Погрався з однією бідолашною кілька років, змайстрував дитятко, надокучили пелюшки та вимогливий вереск турботливої жінки — і всьо!
“Адью, кохання золоте,
.Пора іти шукати інше”.
Тиждень-другий - і в його хаті танцює нова краля, ще не вагітна, а струнка як газель. А буває, що і дві одночасно. Нині так модно. Кажуть.
Якби я був на місці його супружниці, то не просто б образився, а удавив би за сердечну зраду, бо надто чутливий. Не терплю несправедливості. Коли ж сусід, привів до себе в господу двадятилітню юнку, впійману по інтернету - я не витримав. Кажу дружині:
- Сонце моє! Подивися, он що Микола витворяє! Взяв собі за жінку дитину, яка щойно закінчила школу. У самого ж борода і вуса вже сиві, майталають між коліньми, голова без жодної волосини, а в роті один зуб лишився. Совращєніє малолітніх — от як це називається, а не любов. Треба викликати поліцію.
- Не лізь у чужісердечні стосунки, чоловіче.Бо нічого путнього з цього не вийде — тільки ворогів наживеш. У нас дозволені шлюби з 17-ти років. Думаю цій дівчині подобаються волохаті та небриті чоловіки змалку. Не всім же до вподоби молоді. Є й такі, які клюють на ходячі трупи.
- Але ж це — дитина! Він не сьогодні-завтра копита відкине, а хто дітей годувати буде?
- От проблема! Не зможе доглядати — здасть в дитбудинок або циганам продасть.
- А давай я побалакаю з сердешною, можливо одумається, покине цей пень трухлявий та поїде шукати свою долю деінде?
- Не раджу. Нині у неї пік закоханості. Може очі видряпати.
Не послухав дружину, дочекався доки Микола піде рибалити і шасть у його двір до вродливої молодиці. Зайшов у господу, чемно привітався.
- Доброго дня, сусідко!
- Доброго дня Олександре Батьковичу! Сідайте до столу, будемо чай пити з кунделиками які я спекла. Є з сиром, є з мнясом, є з курагою та родзинками. Ви які будете? - і підсовує мені три таці зі здобою.
- Е-е-е-е, - промимрив я, розгубившись. - З мнясом, мабуть.
- Гаразд. А чай вам який — чорний? Зелений? З шипшиною, лимоном, корицею, імбирем чи м’ятою?
- Е-е-е-е-е. З м“ятою. Для заспокоєння…
Клопітка газдиня чкурнула надвір аби нарвати зеленої м“яти з грядки, а я огледівся. На вікнах висіли нові фіранки з рожевими слониками, в хаті прибрано, вибілену піч розцяцьковано казковими півниками з павичевими хвостами, а в кутку зникло ліжко з панцирною сіткою. Натомість з“явився дорогий ортопедичний сексодром два на два. У нас із дружиною точно такий, зручний я вам скажу, до біса.
П’ємо чай, сьорбаючи потроху духм’яний кріп. А хазяйка до мене усміхається, мружить оченята від задоволення, бісики пускає. А потім сіла поруч зі мною, поклала свою тендітну кисть в мою тверду як дубова дошка долоню і схвильованим шепотом мовила:
- Так про що ви мені хотіли сказати, шановний сусіде?
Злегка розкосі очі з поволокою впритул наблизилися до мого обличчя, рожеві вуста молодої кралі прошептали щось нерозбірливе, але таке заманливе, що я вмить напружився.
“Відьма!” - майнуло в голові. Я в таких справах розбираюся, бо моя дружина — знатна мольфарка, берегиня сили неймовірної. Їй і чаклувати непотрібно, бо вона сама — чиста магія. Навчає і мене цьому диву дивному, коли худобу попораю та півням корму підсиплю.
Скрутив я дулю в умі, тицьнув її під носа цій відьмі та прошепотів подумки:
“Щезни, мано упиряча! Розвійся полудо бісівська! Пропади пропадом обмаро пекельна!”
І потому голосно чхнув, аж сопляк повиснув на носі. І що ви думаєте? Облізла молодість з цієї молодиці як позолота з бані покинутої церкви. Шовковиста коса до коліна перетворилася на брудну мичку з нечесаними ковтунами, елегантний носик - на гачкувату обприщену грушу зизуватих відтінків, а на спині виріс горб завбільшки з подушку. Вищирилася на мене ця гаргара двома передніми зубиськами, вчепилася в горлянку пазурами і засичала:
- Скажеш моєму чоловікові хто я така — ковтну разом з кістками, зрозумів?
- Дружино-о-о-о-о! Спаса-а-а-ай! - гукнув я у прочинене вікно.
Слава Богові, що жінка почула мій несамовитий крик, вхопила сокиру і бігом до мене. За мить двері розчахнулися і на порозі, розмахуючи колуном, з’явилася розлютована Немезида.
Сусідова вродливиця випустила горлянку і з інтересом глипнула на мою розлютовану гарпію. І сталося диво! Жінки усміхнулися та радісно кинулися в обійми одна до одної.
- Здрастуйте, тітонько! - вигукнула моя дружина.
- Здрастуй, племіннице! Давно ж тебе не бачила, ой давно!
- Чоловіче, знайомся,- це рідна тітка, Діана Спокусниця. Дуже хороша відьма, добра, лагідна, покладиста.
- Ее-е-е-е,- пробелькотів я у відповідь, мацаючи синці на горлі. - Приємно познайомитися.
Зиркнув у розчахнуте вікно, а там Микола з риболовлі повертається. Кажу:
- Хутко шпаклюйте лик, шановна Діано, бо іде ваш суджений. Я — людина до всього звична, а от як вас уздріє у такому вигляді чоловік, то помре зі страху.
Махнула гаргара рукою - і знову стала молодою дівкою. Ні прищів, ні беззубої пащі! Рум’яні щічки з ямочками та білозуба усмішка від вуха до вуха! От дає!
Зайшов Микола, побачив нас разом і аж розцвів!
- Ой, гості дорогі! Радий вас бачити! Думав сам до вас на днях зайти, а тут на мислився звір сам прибіг. Є до вас справа велика.
- Шукаєш для свого бізнесу компаньйонів?
- Та нє, буде у нас із дружиною дитина. Хочу аби ви стали хрещеними батьками. То як, згодні?
Хто ж від такого відмовляється? Навіть чорт - і той не має права сказати: “Не хочу”. А ми ж люди віруючі, православні, молимося, до церкви іноді ходимо.
Жінка вже спить, а я допізна дивився якусь муру політичну по телевізору. Там Рабінович із Шуфричем розказували які українці дурні, що не обрали Медведчука Президентом України. Плюнув на цю пропаганду, розраховану на ідіотів та умостився поруч зі своєю дружиною. Звично поторсав фіолетового хвостика над її імпозантною сідницею і подумав: страшну силу має кохання!
Не має любов кордонів! Чорняві уподобують білявих, чоловіки - чоловіків, жінки — жінок, старі — молодих і навпаки, красуні — негарних, хворих, бідних. А звичайні люди — відьом. Хоча я особисто переконаний, що всі жінки — відьми.
Але в амурних справах хіба це важливо?
20.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію