Коли вже й любити — то до гробу, до останнього подиху на цьому грішному світі. А якщо пощастить - то і на тому світі треба залишатися разом зі своєю сердечною половинкою. А то переважна більшість чоловіків перебирає жінками як бомжі викинутими речами у сміттєвому баці. Бабраються в тому, що під руку попаде, вишукують що можна гризнути, а що можна здати в пункт вторсировини. Ну хіба так годиться чинити в таких тонких матеріях як любов? Ні, ні і ще раз ні!
Ось я, наприклад, впіймав свою мавку на спінінга в річці Тетереві і відтоді ні до кого більше не залицяюся, не знаджую, не пропоную руку та серце, не даю сподівань на більш глибокі стосунки окрім товариських. Дбаю про свою сердечну половинку, а вона дбає про мене.
А чи сварилися ми, чи надокучали одне одному як гірка редька? Всякого бувало. То і що - це ж не привід дати коханій людині копняка під зад, а до хати привести більш молодшу господиню з пишними цицьками.
А от у сусіда все навпаки. Погрався з однією бідолашною кілька років, змайстрував дитятко, надокучили пелюшки та вимогливий вереск турботливої жінки — і всьо!
“Адью, кохання золоте,
.Пора іти шукати інше”.
Тиждень-другий - і в його хаті танцює нова краля, ще не вагітна, а струнка як газель. А буває, що і дві одночасно. Нині так модно. Кажуть.
Якби я був на місці його супружниці, то не просто б образився, а удавив би за сердечну зраду, бо надто чутливий. Не терплю несправедливості. Коли ж сусід, привів до себе в господу двадятилітню юнку, впійману по інтернету - я не витримав. Кажу дружині:
- Сонце моє! Подивися, он що Микола витворяє! Взяв собі за жінку дитину, яка щойно закінчила школу. У самого ж борода і вуса вже сиві, майталають між коліньми, голова без жодної волосини, а в роті один зуб лишився. Совращєніє малолітніх — от як це називається, а не любов. Треба викликати поліцію.
- Не лізь у чужісердечні стосунки, чоловіче.Бо нічого путнього з цього не вийде — тільки ворогів наживеш. У нас дозволені шлюби з 17-ти років. Думаю цій дівчині подобаються волохаті та небриті чоловіки змалку. Не всім же до вподоби молоді. Є й такі, які клюють на ходячі трупи.
- Але ж це — дитина! Він не сьогодні-завтра копита відкине, а хто дітей годувати буде?
- От проблема! Не зможе доглядати — здасть в дитбудинок або циганам продасть.
- А давай я побалакаю з сердешною, можливо одумається, покине цей пень трухлявий та поїде шукати свою долю деінде?
- Не раджу. Нині у неї пік закоханості. Може очі видряпати.
Не послухав дружину, дочекався доки Микола піде рибалити і шасть у його двір до вродливої молодиці. Зайшов у господу, чемно привітався.
- Доброго дня, сусідко!
- Доброго дня Олександре Батьковичу! Сідайте до столу, будемо чай пити з кунделиками які я спекла. Є з сиром, є з мнясом, є з курагою та родзинками. Ви які будете? - і підсовує мені три таці зі здобою.
- Е-е-е-е, - промимрив я, розгубившись. - З мнясом, мабуть.
- Гаразд. А чай вам який — чорний? Зелений? З шипшиною, лимоном, корицею, імбирем чи м’ятою?
- Е-е-е-е-е. З м“ятою. Для заспокоєння…
Клопітка газдиня чкурнула надвір аби нарвати зеленої м“яти з грядки, а я огледівся. На вікнах висіли нові фіранки з рожевими слониками, в хаті прибрано, вибілену піч розцяцьковано казковими півниками з павичевими хвостами, а в кутку зникло ліжко з панцирною сіткою. Натомість з“явився дорогий ортопедичний сексодром два на два. У нас із дружиною точно такий, зручний я вам скажу, до біса.
П’ємо чай, сьорбаючи потроху духм’яний кріп. А хазяйка до мене усміхається, мружить оченята від задоволення, бісики пускає. А потім сіла поруч зі мною, поклала свою тендітну кисть в мою тверду як дубова дошка долоню і схвильованим шепотом мовила:
- Так про що ви мені хотіли сказати, шановний сусіде?
Злегка розкосі очі з поволокою впритул наблизилися до мого обличчя, рожеві вуста молодої кралі прошептали щось нерозбірливе, але таке заманливе, що я вмить напружився.
“Відьма!” - майнуло в голові. Я в таких справах розбираюся, бо моя дружина — знатна мольфарка, берегиня сили неймовірної. Їй і чаклувати непотрібно, бо вона сама — чиста магія. Навчає і мене цьому диву дивному, коли худобу попораю та півням корму підсиплю.
Скрутив я дулю в умі, тицьнув її під носа цій відьмі та прошепотів подумки:
“Щезни, мано упиряча! Розвійся полудо бісівська! Пропади пропадом обмаро пекельна!”
І потому голосно чхнув, аж сопляк повиснув на носі. І що ви думаєте? Облізла молодість з цієї молодиці як позолота з бані покинутої церкви. Шовковиста коса до коліна перетворилася на брудну мичку з нечесаними ковтунами, елегантний носик - на гачкувату обприщену грушу зизуватих відтінків, а на спині виріс горб завбільшки з подушку. Вищирилася на мене ця гаргара двома передніми зубиськами, вчепилася в горлянку пазурами і засичала:
- Скажеш моєму чоловікові хто я така — ковтну разом з кістками, зрозумів?
- Дружино-о-о-о-о! Спаса-а-а-ай! - гукнув я у прочинене вікно.
Слава Богові, що жінка почула мій несамовитий крик, вхопила сокиру і бігом до мене. За мить двері розчахнулися і на порозі, розмахуючи колуном, з’явилася розлютована Немезида.
Сусідова вродливиця випустила горлянку і з інтересом глипнула на мою розлютовану гарпію. І сталося диво! Жінки усміхнулися та радісно кинулися в обійми одна до одної.
- Здрастуйте, тітонько! - вигукнула моя дружина.
- Здрастуй, племіннице! Давно ж тебе не бачила, ой давно!
- Чоловіче, знайомся,- це рідна тітка, Діана Спокусниця. Дуже хороша відьма, добра, лагідна, покладиста.
- Ее-е-е-е,- пробелькотів я у відповідь, мацаючи синці на горлі. - Приємно познайомитися.
Зиркнув у розчахнуте вікно, а там Микола з риболовлі повертається. Кажу:
- Хутко шпаклюйте лик, шановна Діано, бо іде ваш суджений. Я — людина до всього звична, а от як вас уздріє у такому вигляді чоловік, то помре зі страху.
Махнула гаргара рукою - і знову стала молодою дівкою. Ні прищів, ні беззубої пащі! Рум’яні щічки з ямочками та білозуба усмішка від вуха до вуха! От дає!
Зайшов Микола, побачив нас разом і аж розцвів!
- Ой, гості дорогі! Радий вас бачити! Думав сам до вас на днях зайти, а тут на мислився звір сам прибіг. Є до вас справа велика.
- Шукаєш для свого бізнесу компаньйонів?
- Та нє, буде у нас із дружиною дитина. Хочу аби ви стали хрещеними батьками. То як, згодні?
Хто ж від такого відмовляється? Навіть чорт - і той не має права сказати: “Не хочу”. А ми ж люди віруючі, православні, молимося, до церкви іноді ходимо.
Жінка вже спить, а я допізна дивився якусь муру політичну по телевізору. Там Рабінович із Шуфричем розказували які українці дурні, що не обрали Медведчука Президентом України. Плюнув на цю пропаганду, розраховану на ідіотів та умостився поруч зі своєю дружиною. Звично поторсав фіолетового хвостика над її імпозантною сідницею і подумав: страшну силу має кохання!
Не має любов кордонів! Чорняві уподобують білявих, чоловіки - чоловіків, жінки — жінок, старі — молодих і навпаки, красуні — негарних, хворих, бідних. А звичайні люди — відьом. Хоча я особисто переконаний, що всі жінки — відьми.
Але в амурних справах хіба це важливо?

20.04.2020р.