
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш до царства снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Щука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щука
Не люблять нормальні люди трагічних історій та людей, чиї обличчя вкутані чорним сумом. Обходять стороною, боючись підчепити від них лихо-біду. Вельми дратуються, коли замість веселої беззмістовної розмови чують безкінечні охи та ахи про сердечні болі, негаразди в сім’ї та на роботі, трагедії любовного характеру та фінансові проблеми. Бо, як правило, в кінці такого монолога чується одне прохання: “Дай грошей”. Відмовити не можна, а дати не хочеться.
От і мій кум любить не свою буркітливу дружину, яка народила йому трьох дітей, а рожевощоку скалозубу сусідку Мотрю, від якої пахтить медом та яблуками, і ще чимось таким спокусливим, від чого чоловіки на старість казяться.
Єдиний мужчина в селі, якого не звабила ця відьма - це я. І то - ще б трохи і піддався на її принади. Виручило те, що і моя жінка — відьма. І така, що Мотря як її бачить - блідне та за серце хапається. Що там між ними сталося — одному Богові відомо. Ну і мені, звісно. А я ж тільки допоміг сусідці скошене сіно позгрібати в копиці на дальньому кінці лугу, аж під лісом. Знатні копички вийшли, скажу вам, лежати в них була одна насолода...
А кум прийшов у гості і звично бурчить:
- Загризає мене дружина, спасу від неї немає. Уранці пиляє за те, що уночі хропів і не давав їй відпочивати, а увечері за те, що мало грошей приніс. А я ж працюю мало не цілодобово!
Так і є. Бо село — не місто, тут часу на швендяння по театрам та пивницям у людей немає. З ранку до ночі клопіткі хазяї пораються по господарству: можна було б і подрімати, але голодні кабани не дадуть,- так верещатимуть, що все село збіжиться з дрючками. Корови та кури, гусаки та коні - кожній живій душі до схід сонця треба натоптати кендюха, прибрати у хліві та на сідалах, перевірити чи не хворі. А то й прийняти пологи, Бо доки той ветеринар приїде — можна тричі довкола землі оббігти. А ще ж є кіт, гавкун, теща...
Усім треба і втішливе слово сказати, і по голові погладити, і кісточку дати. Наче і підійнявся о третій, а спину розігнув — уже сьома! Пора тещу з жінкою будити і бігом на працю - ліс валити. А увечері ритуал повторюється. До того ж треба збігати на луки і підкосити свіжого пирію цицястій корівці, конюшини — вухатим кролям, а кропиви — куркам-чубатуркам.
- То може будеш пні корчувати?- питаю в кума. - За це платять більше, аніж ліс валити.
- Нє, не хочу. Надто важко. Мені ж не тридцять. У канадійців є машина, яка вириває сосни з землі разом з корінням і акуратно його обрізає. Я пропонував придбати одну таку директору лісгоспу. А він: “У нас є Микола і Степан. Жодна диво-техніка за ними не вженеться. І бензину не треба. Богатирі на самогоні працюють, який Гарбузиха з мухоморів та дубової кори жене: і дешево, і сердито. Її драконяче пійло таке, що двадцять годин поспіль можна сокирою колоддя гепати - і не втомишся.
- То, може, будеш зі мною уночі в рибгоспі, украденому в громади селищним головою, коропів красти? Одному мені трохи страшнувато. Треба аби хтось на шухері стояв і сигнал подавав, коли охоронці з собаками наближаються.
- А багато тієї риби за ніч ловиться?
- З центнер можна натягати. Мішок тобі — мішок мені. А в селі продамо за півціни. За сьогоднішніми цінами п’ятдесят кіло риби помнож на двадцять - це тисяча гривень. Тебе за такий приварок жінка на руках носитиме і гарчати як пантера вже не буде.
- А спати коли? Я ж лягаю після дванадцятої, а встаю удосвіта.
- На тому світі виспишся. Думай краще про жінку. А як утомишся — можна зробити паузу на день-другий. То як, згода?
Ніч була безмісячною і захмареною, хоч в око стрель. Коли біля порогу заворушилася тінь, то я спочатку подумав, що то лось забрів з лісу. Звично завив по вовчому, аби його одігнати. Але замість торохкотіння копитами сполоханої тварини отримав дрючком по горбакові. Гепнуло так, що я аж присів. Виявилося - це мій кум.
- Бодай тебе жінка так лупцювала, куме! - крикнув я в теплу літню ніч, розбудивши усіх собак на кутку.
- Вибачай, то я з переляку. Нащо було вити так страшно?
- Та переплутав тебе з лосем,- відповідаю. чухаючи забите місце.- Гаразд, проїхали. То що, їдемо рибалити?
- Їдемо.
На велосипедах дібралися до дамби найближчого до села ставка, вимкнули ліхтарики, залишили двоколісну техніку в лозах і в цілковитій тиші посунули до місця ловитви.
- Все, прийшли. Давай сітку розплутувати,- кажу кумові.
Розплутали, причепили тички.
- Я полізу у воду, а ти відпускай її потроху,
А комарі цього року ловкі: як тільки зняв із себе майку — позліталися з усього ставка попити моєї святої кровиці першої групи. Руки були зайняті сіткою, тож зграя кровопивць сміливо усілася на мого носа та вуха. Жабуриння між очеретом запліталося між ногами, ноги по коліна вгрузали в прибережне баговиння. Нарешті вийшов на глибоке. Щось зубате гризонуло крізь плавки сідницю і хутко втекло. Півколом завернув сітку і почав потроху підтягувати її до берега. І коли вже лишалося метрів тридцять, почув тихий голос кума:
- Їде охорона. Ховайся.
Рвонув мій напарник навтьоки прямо через хащі до села, а я відплив подалі від берега і завмер в очеретах, мов качка на гнізді.
Надбігли двійко гавкучих вовкодавів, а згодом і об’їжчики. Увімкнувся ліхтарик, його промінь освітлював мочарі позаду ставка, дорогу на дамбі, а потім почав ковзати поверхнею водойми. Довелося пірнути на дно. За хвилину випірнув. Дивлюся, а охоронець витягує сітку з води. А з нею і рибу, яка встигла туди начепитися. А собаки аж казяться, чують, що у воді хтось є, а стрибати не наважуються.
- А ну вилазь! - гарикнув охоронець.
“Дідька лисого”! - подумав я і тихцем відпливаючи до протилежного берега. За півгодини вичалапав на берег, мерзлякувато озираючись. І тут знову почув тупотіння здоровенних собачих лап та люте гарчання вовкодавів. Не гаючись пірнув в озеро і поплив назад. Допливаю. - а вони вже там! Гавкають як навіжені, а поруч охоронець, цього разу з гвинтівкою та напарником.
“Взяли в облогу” - подумав я. Як же вибратися?
На сході з’явилася ледь помітна заграва, отже скоро світанок і я буду як на долоні. Що робити?
І тут згадав! Неподалік будки охоронця є аварійна труба, яка з’єднує ставок з річкою, метр у діаметрі. Заліз у неї і затамувався.
Незабаром надбігли шобтиздохи та охоронці. Шукали мене, видивлялися по кущах, пару раз дали залп шротом по очеретах і за півгодини з матюччям рушили в свою будку пити оковиту. А я виліз з протилежного боку труби і з триметрової висоти, як мішок із цеглою, бухнувся в канал, який з’єднував річку Тетерів зі ставком. І так вдало, що гузном причавив голову двометрової щуки! Вхопив її за зябра і спробував втопити прямо в річці.
Але своїм падінням спричинив стільки шуму, що знову примчали шобтиздохи та охоронці.
- Сашко! - привітався один з них, мій односелець Іван. - Ти що тут робиш?
- Щук у каналі ловлю.
- Руками???
- Спінінгом тільки діти бавляться. А я люблю натурально. Сам на сам з суперником. Оце по-спортивному,- одказую зачудованим хлопакам і піднімаю з води річкового монстра.
- Ого! - вигукують охоронці. - Ми й не знали що тут такі водяться! Везе тобі. А от нам — ні.
- А що так?
- Та цілу ніч якогось гада ловили в озері, замість того аби спокійно пити горілку. Навіть собацюри не допомогли, втік, паразит. Ось, тільки його речі знайшли, в собачу буду запхали, аби їм тепліше спати було. Може ти знаєш — хто ж це міг бути? Чопок? Москаль? Збочень?
- Ні , Йване, не знаю. Коли щук ловиш голими руками - відволікатися не можна, інакше залишуся без кабаки.
Охоронці побрьохали здавати зміну, а я наштрикнув щуку на тичку і почалапав голяком до велосипеда. Добре, що жінка не бачила, як їхав через усе село в одних плавках. Ото б з мене стружку зняла!
А дружина спить в обнімку з подушкою, поперек ліжка. Перевдягнувся і пішов у повітку чистити щуку. Нічогенька вам скажу! Тринадцять кіло!
А як почистив та порізав на шматочки - поставив у літній кухні дві пательні та затопив грубу.
За годину, на металічній таці приніс у хату обсмажену рибу з цибулькою, та казан з юшкою.
- Доброго ранку, сонце! - кажу дружині. - Вставай, снідати будемо.
- А де це ти рибкою розжився? - питає благовірна.
- Зловив у річці.
- Поночі?
- Вночі найкраще клює,- переконливо кажу дружині, цілуючи її в рожеву щічку.
А як поснідали — стали до роботи: я до кабанів, а жінка - писати вірші.
Кум прийшов увечері з пляшкою самогону.
- Що ж ти мої штани не заховав? - питаю в нього.
- Я собак боюся, Як почув псяче гарчання — про все забув: і про штани, і про рибу.
“І про мене” - подумки закінчив я.
Налив кум по сто грамів. А я приніс тарілю з і смаженою рибою та підсунув під його носа.
- Ось закусь. Ти як дременув додому, то я сам уночі наловив,- кажу. - Їж, не соромся.
Не їв риби кум. Випив і пішов додому. А чому не їв - я так і не зрозумів. Може від щуки у нього алергія? Як ви гадаєте?
19.04.2020р.
От і мій кум любить не свою буркітливу дружину, яка народила йому трьох дітей, а рожевощоку скалозубу сусідку Мотрю, від якої пахтить медом та яблуками, і ще чимось таким спокусливим, від чого чоловіки на старість казяться.
Єдиний мужчина в селі, якого не звабила ця відьма - це я. І то - ще б трохи і піддався на її принади. Виручило те, що і моя жінка — відьма. І така, що Мотря як її бачить - блідне та за серце хапається. Що там між ними сталося — одному Богові відомо. Ну і мені, звісно. А я ж тільки допоміг сусідці скошене сіно позгрібати в копиці на дальньому кінці лугу, аж під лісом. Знатні копички вийшли, скажу вам, лежати в них була одна насолода...
А кум прийшов у гості і звично бурчить:
- Загризає мене дружина, спасу від неї немає. Уранці пиляє за те, що уночі хропів і не давав їй відпочивати, а увечері за те, що мало грошей приніс. А я ж працюю мало не цілодобово!
Так і є. Бо село — не місто, тут часу на швендяння по театрам та пивницям у людей немає. З ранку до ночі клопіткі хазяї пораються по господарству: можна було б і подрімати, але голодні кабани не дадуть,- так верещатимуть, що все село збіжиться з дрючками. Корови та кури, гусаки та коні - кожній живій душі до схід сонця треба натоптати кендюха, прибрати у хліві та на сідалах, перевірити чи не хворі. А то й прийняти пологи, Бо доки той ветеринар приїде — можна тричі довкола землі оббігти. А ще ж є кіт, гавкун, теща...
Усім треба і втішливе слово сказати, і по голові погладити, і кісточку дати. Наче і підійнявся о третій, а спину розігнув — уже сьома! Пора тещу з жінкою будити і бігом на працю - ліс валити. А увечері ритуал повторюється. До того ж треба збігати на луки і підкосити свіжого пирію цицястій корівці, конюшини — вухатим кролям, а кропиви — куркам-чубатуркам.
- То може будеш пні корчувати?- питаю в кума. - За це платять більше, аніж ліс валити.
- Нє, не хочу. Надто важко. Мені ж не тридцять. У канадійців є машина, яка вириває сосни з землі разом з корінням і акуратно його обрізає. Я пропонував придбати одну таку директору лісгоспу. А він: “У нас є Микола і Степан. Жодна диво-техніка за ними не вженеться. І бензину не треба. Богатирі на самогоні працюють, який Гарбузиха з мухоморів та дубової кори жене: і дешево, і сердито. Її драконяче пійло таке, що двадцять годин поспіль можна сокирою колоддя гепати - і не втомишся.
- То, може, будеш зі мною уночі в рибгоспі, украденому в громади селищним головою, коропів красти? Одному мені трохи страшнувато. Треба аби хтось на шухері стояв і сигнал подавав, коли охоронці з собаками наближаються.
- А багато тієї риби за ніч ловиться?
- З центнер можна натягати. Мішок тобі — мішок мені. А в селі продамо за півціни. За сьогоднішніми цінами п’ятдесят кіло риби помнож на двадцять - це тисяча гривень. Тебе за такий приварок жінка на руках носитиме і гарчати як пантера вже не буде.
- А спати коли? Я ж лягаю після дванадцятої, а встаю удосвіта.
- На тому світі виспишся. Думай краще про жінку. А як утомишся — можна зробити паузу на день-другий. То як, згода?
Ніч була безмісячною і захмареною, хоч в око стрель. Коли біля порогу заворушилася тінь, то я спочатку подумав, що то лось забрів з лісу. Звично завив по вовчому, аби його одігнати. Але замість торохкотіння копитами сполоханої тварини отримав дрючком по горбакові. Гепнуло так, що я аж присів. Виявилося - це мій кум.
- Бодай тебе жінка так лупцювала, куме! - крикнув я в теплу літню ніч, розбудивши усіх собак на кутку.
- Вибачай, то я з переляку. Нащо було вити так страшно?
- Та переплутав тебе з лосем,- відповідаю. чухаючи забите місце.- Гаразд, проїхали. То що, їдемо рибалити?
- Їдемо.
На велосипедах дібралися до дамби найближчого до села ставка, вимкнули ліхтарики, залишили двоколісну техніку в лозах і в цілковитій тиші посунули до місця ловитви.
- Все, прийшли. Давай сітку розплутувати,- кажу кумові.
Розплутали, причепили тички.
- Я полізу у воду, а ти відпускай її потроху,
А комарі цього року ловкі: як тільки зняв із себе майку — позліталися з усього ставка попити моєї святої кровиці першої групи. Руки були зайняті сіткою, тож зграя кровопивць сміливо усілася на мого носа та вуха. Жабуриння між очеретом запліталося між ногами, ноги по коліна вгрузали в прибережне баговиння. Нарешті вийшов на глибоке. Щось зубате гризонуло крізь плавки сідницю і хутко втекло. Півколом завернув сітку і почав потроху підтягувати її до берега. І коли вже лишалося метрів тридцять, почув тихий голос кума:
- Їде охорона. Ховайся.
Рвонув мій напарник навтьоки прямо через хащі до села, а я відплив подалі від берега і завмер в очеретах, мов качка на гнізді.
Надбігли двійко гавкучих вовкодавів, а згодом і об’їжчики. Увімкнувся ліхтарик, його промінь освітлював мочарі позаду ставка, дорогу на дамбі, а потім почав ковзати поверхнею водойми. Довелося пірнути на дно. За хвилину випірнув. Дивлюся, а охоронець витягує сітку з води. А з нею і рибу, яка встигла туди начепитися. А собаки аж казяться, чують, що у воді хтось є, а стрибати не наважуються.
- А ну вилазь! - гарикнув охоронець.
“Дідька лисого”! - подумав я і тихцем відпливаючи до протилежного берега. За півгодини вичалапав на берег, мерзлякувато озираючись. І тут знову почув тупотіння здоровенних собачих лап та люте гарчання вовкодавів. Не гаючись пірнув в озеро і поплив назад. Допливаю. - а вони вже там! Гавкають як навіжені, а поруч охоронець, цього разу з гвинтівкою та напарником.
“Взяли в облогу” - подумав я. Як же вибратися?
На сході з’явилася ледь помітна заграва, отже скоро світанок і я буду як на долоні. Що робити?
І тут згадав! Неподалік будки охоронця є аварійна труба, яка з’єднує ставок з річкою, метр у діаметрі. Заліз у неї і затамувався.
Незабаром надбігли шобтиздохи та охоронці. Шукали мене, видивлялися по кущах, пару раз дали залп шротом по очеретах і за півгодини з матюччям рушили в свою будку пити оковиту. А я виліз з протилежного боку труби і з триметрової висоти, як мішок із цеглою, бухнувся в канал, який з’єднував річку Тетерів зі ставком. І так вдало, що гузном причавив голову двометрової щуки! Вхопив її за зябра і спробував втопити прямо в річці.
Але своїм падінням спричинив стільки шуму, що знову примчали шобтиздохи та охоронці.
- Сашко! - привітався один з них, мій односелець Іван. - Ти що тут робиш?
- Щук у каналі ловлю.
- Руками???
- Спінінгом тільки діти бавляться. А я люблю натурально. Сам на сам з суперником. Оце по-спортивному,- одказую зачудованим хлопакам і піднімаю з води річкового монстра.
- Ого! - вигукують охоронці. - Ми й не знали що тут такі водяться! Везе тобі. А от нам — ні.
- А що так?
- Та цілу ніч якогось гада ловили в озері, замість того аби спокійно пити горілку. Навіть собацюри не допомогли, втік, паразит. Ось, тільки його речі знайшли, в собачу буду запхали, аби їм тепліше спати було. Може ти знаєш — хто ж це міг бути? Чопок? Москаль? Збочень?
- Ні , Йване, не знаю. Коли щук ловиш голими руками - відволікатися не можна, інакше залишуся без кабаки.
Охоронці побрьохали здавати зміну, а я наштрикнув щуку на тичку і почалапав голяком до велосипеда. Добре, що жінка не бачила, як їхав через усе село в одних плавках. Ото б з мене стружку зняла!
А дружина спить в обнімку з подушкою, поперек ліжка. Перевдягнувся і пішов у повітку чистити щуку. Нічогенька вам скажу! Тринадцять кіло!
А як почистив та порізав на шматочки - поставив у літній кухні дві пательні та затопив грубу.
За годину, на металічній таці приніс у хату обсмажену рибу з цибулькою, та казан з юшкою.
- Доброго ранку, сонце! - кажу дружині. - Вставай, снідати будемо.
- А де це ти рибкою розжився? - питає благовірна.
- Зловив у річці.
- Поночі?
- Вночі найкраще клює,- переконливо кажу дружині, цілуючи її в рожеву щічку.
А як поснідали — стали до роботи: я до кабанів, а жінка - писати вірші.
Кум прийшов увечері з пляшкою самогону.
- Що ж ти мої штани не заховав? - питаю в нього.
- Я собак боюся, Як почув псяче гарчання — про все забув: і про штани, і про рибу.
“І про мене” - подумки закінчив я.
Налив кум по сто грамів. А я приніс тарілю з і смаженою рибою та підсунув під його носа.
- Ось закусь. Ти як дременув додому, то я сам уночі наловив,- кажу. - Їж, не соромся.
Не їв риби кум. Випив і пішов додому. А чому не їв - я так і не зрозумів. Може від щуки у нього алергія? Як ви гадаєте?
19.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію