
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила,
в сонячному катрені —
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила,
в сонячному катрені —
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Святе і грішне
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Святе і грішне
Отже, про що я щойно говорив? Ага, згадав,- про кохання!
А чому це мені така складна і сувора тема скакнула в голову? - спитаєте ви.
А тому, що доля закинула під ворота Києво-Печерської лаври і я отримав насолоду спостерігати і за товпами вірян, і за монахами, і за монашками. Несамовиті, самозаглиблені погляди останніх, стулені вуста та висушені під рясами тіла в чорних клобуках явно контрастували з Божою настановою Адамові та Єві: “Ідіть і розмножуйтесь”.
Не послухалися вони свого Господа, закрили плоть на замок, залишивши для себе єдину втіху — молитву. Чи такого прагнув їхній покровитель небесний?
А життя в них ох і складне! Схимомонахині та монахині прокидаються 0 4.30, а вже за півгодини стоять навколішки і читають три акафісти: Спасителю, Божій матері і Святому, пам’ять якого вшановується цього дня. О шостій читається полуночниця, далі - три акафісти, водосвятний молебень, відправляється літургія. В 17-00 читається вечірня. Увечері трапезничають — їдять сухий коржик, запиваючи його чистою водицею. У цілковитій тиші, ковтаючи крихти хліба, сестри-послушниці нашорошують вуха на читання з життя святого. А після натоптування ковбиків їх очікує повечір’я з канонами, молитви, пом’яник. І аж по тому жінки розходяться по келіям, продовжувати молитися. До того ж у кожної з сестер є своє келійне правило, призначене ігуменею: якщо проштрафився — читаєш півночі таку чи таку молитву, якщо вимучують гріховні видива - читаєш “Згинь, сатано”, ну і так далі.
Думаю, Ісус вельми дивується, коли спостерігає з небес на таку форму організації життя одухотвореного жіноцтва. Бо ні в його часи, ні в часи апостолів монастирів не існувало. Не додумалися засновники церкви до такого. Вони з’явилися набагато пізніше — на рубежі 3-го та 4-століття нашої ери. Перші монахи були вільні у своїх діях, а жорсткі обмеження та вимучування власної плоті прийшли в монастирські устави набагато пізніше.
Перший жіночий монастир в Україні, кажуть, збудував князь Ярослав Мудрий. Його батько, намагаючись привчити жителів власної держави до нової віри, убив за один рік 40 відсотків населення Києва. Не хотіли наші предки добровільно молитися новому Богу, довелося їх до цього присилувати. А хто відмовлявся— знищували.
Є напроти Лаври зупинка громадського транспорту. Сиджу, чекаю 520-ї маршрутки, аби рушити в сторону метро “Печерська”. Поруч сіла молода монашка. Питаю:
- Здрастуйте, сестро. А чого ви такі сумні?
Окинула мене суворим поглядом, в якому читалося: “Чого пристав? Чеши своєю дорогою” і нічого не сказала.
А я продовжую:
- Складно, мабуть, вам? Піст, молитви, тяжка фізична праця. І все во славу Господа. Ви, бачу, кудись їдете. Настоятильниця послала з важливим завданням?
А молода вродлива монашка розтулила пошерхлі від недоїдання вуста і тихо мовила:
- Нащо воно вам знати, куди і нащо я іду? Не тривожте моїх думок питаннями.
Каптур з її голови здмухнув вітерець і я побачив куцу темно-каштанову гриву з обрізаною косою. І темні кола під очима від регулярного недосипу.
- Мені потрібна допомога, - кажу їй. - Ось, їду в Київський військовий госпіталь, везу замовлені ліки пораненим воякам. Декого з них так покалічила війна, що постійно думають про те, як на себе накласти руки.
- Так хай моляться, працюють з психологом. І каштелян до них, мабуть, ходить.
- Та ходить. Але якийсь безтолковий. Людям і так погано, а він нещасних ще якимись карами небесними лякає. Морально добиває. Може б знайшли вільну хвилину і змоталися зі мною, га? - і святенно склав руки на пузі.
- У мене обмаль часу, за годину мушу бути в монастирі.
- Та будете ви в монастирі, там до станції метро рукою подати. Поглянете що до чого, потім порадитеся з наставницею, може щось і надумаєте. Мати Тереза не цуралася ходити до вояків та розмовляти з ними. І допомагала покаліченим до самої смерті...
Пробив таки дірку в коконі цієї самітниці. А яка ж вона гарна, люди добрі! Ангел небесний! І таким благочестям та вірою віяло від неї, що навіть забув, що вона - людина непроста, а наближена до Бога, і роздивлятися її непристойно.
Як побачили вояки КОГО я до них привів — сіпнулися, мов від пожежі: воно й не дивно, оскільки всі лежали в ліжках в одних трусах.
- Доброго дня, солдати,- промовила оксамитовим голосом монашка. - Чим може вам допомогти свята церква?
- Здрастуйте! - весело вигукнула чоловіча ватага. - А чи можна організувати екскурсію в Києво-Печерську лавру? - запитав один з них.
- Звичайно можна,- одказала монахиня. - Буду про це клопотатися. Може ще якісь прохання будуть?
Прохання були. Але якісь несерйозні. Не буду про них говорити, оскільки скажете, що хлопці усі не такі як треба.
А монашку відвів до станції метро та поїхав з нею на Поштову площу. І провів її пішки до Свято-Вознесенського Флорівського монастиря.
- Пробачте мене,- кажу монахині,- але як до вас звертатися? Ми ж навть ім’я одне одного не спитали!
- Зовіть мене Мариною.
- А я Олександр. Ось мій телефон,- простягую їй потерту візитівку. - Сподіваюся, що вам не перепаде за порушення статуту.
- Перепаде. І ще й як. Але годі про це. Як тільки все виясню — дам знати. Гаразд?
Тиснув руку цій дівчині в чорній рясі, наче прощався зі своєю долею. І вона це відчула, не відсмикнула долоню, не відсторонилася.
Дзвінок пролунав несподівано, за тиждень. Вже й не очікував. Думав, навряд чи Марина (це її чернече ім’я чи світське?) одізветься. Аж ні, помилився.
- До Києво-Печерської лаври можете приходити завтра. Годині о другій. Вас це влаштує?
- Влаштує! - схвильовано промовив я. - Сьогодні піду й домовлюся з керівництвом відділення. Підуть ті солдати, яких скоро виписують. Пообідають - і одразу прижену їх до вас.
- От і добре,- промовила вона і зв’язок урвався.
А коли побачив її перед входом у святиню, то моя радість була такою явною, усмішка такою сяйнистою, що й вона лагідно усміхнулася. Але хутко сховала усмішку, бо поруч стояла сувора як смерть її наставниця, в очах якої я прочитав осуд. Мабуть, мудра жінка все зрозуміла, або була ясновидицею.
Думаєте просто кохати монашку? Нічого подібного! Тут одне плотське бажання нічого не важить. Божий промисел як дамоклів меч висить над головою і заважає нормально розвиватися любовному роману. А Марині думаєте просто було віддатися мені, як чоловікові, порушивши і церковний устав, і власну клятву цноти і ще цілу купу дурних заборон?
А через три місяці, коли її опуклий живіт не ховала навіть простора ряса, Марина опинилася в моїй однокімнатній хрущовці на Борщагівці. Схима закінчилася. І добре що закінчилася, оскільки голоднеча заважала б нормально розвиватися моїй майбутній дитині.
А як потрапила в лабети монастиря моя кохана? Та дуже просто: винувате кохання. Розлюбив її хлопець, кинув. Зарюмсана стояла на зупинці. А поруч монашка. От і підбила її сховатися в келію від світу. Добре, що не на все життя, а лише на три роки.
На Великдень народилася трійня. З монастиря, де вона провела три роки, на хрестини не прийшов ніхто. Прийшли бойові побратими: хто без руки, хто без ноги, хто без ока, зі своїми дружинами та коханими. Прийшов військовий капелан, який і хрестив наших дітей.
А чи по божеськи вчинив, що вирвав з монастиря цю жінку? Чи гріх вкрасти у Господа її наречену? Навряд. Думаю я її виручив з біди в якій вона опинилася. А заодно і себе. Бо любов чоловіка і жінки - це саме те, чого хоче наш небесний покровитель. Чи я не правий?
18.04.2020р.
А чому це мені така складна і сувора тема скакнула в голову? - спитаєте ви.
А тому, що доля закинула під ворота Києво-Печерської лаври і я отримав насолоду спостерігати і за товпами вірян, і за монахами, і за монашками. Несамовиті, самозаглиблені погляди останніх, стулені вуста та висушені під рясами тіла в чорних клобуках явно контрастували з Божою настановою Адамові та Єві: “Ідіть і розмножуйтесь”.
Не послухалися вони свого Господа, закрили плоть на замок, залишивши для себе єдину втіху — молитву. Чи такого прагнув їхній покровитель небесний?
А життя в них ох і складне! Схимомонахині та монахині прокидаються 0 4.30, а вже за півгодини стоять навколішки і читають три акафісти: Спасителю, Божій матері і Святому, пам’ять якого вшановується цього дня. О шостій читається полуночниця, далі - три акафісти, водосвятний молебень, відправляється літургія. В 17-00 читається вечірня. Увечері трапезничають — їдять сухий коржик, запиваючи його чистою водицею. У цілковитій тиші, ковтаючи крихти хліба, сестри-послушниці нашорошують вуха на читання з життя святого. А після натоптування ковбиків їх очікує повечір’я з канонами, молитви, пом’яник. І аж по тому жінки розходяться по келіям, продовжувати молитися. До того ж у кожної з сестер є своє келійне правило, призначене ігуменею: якщо проштрафився — читаєш півночі таку чи таку молитву, якщо вимучують гріховні видива - читаєш “Згинь, сатано”, ну і так далі.
Думаю, Ісус вельми дивується, коли спостерігає з небес на таку форму організації життя одухотвореного жіноцтва. Бо ні в його часи, ні в часи апостолів монастирів не існувало. Не додумалися засновники церкви до такого. Вони з’явилися набагато пізніше — на рубежі 3-го та 4-століття нашої ери. Перші монахи були вільні у своїх діях, а жорсткі обмеження та вимучування власної плоті прийшли в монастирські устави набагато пізніше.
Перший жіночий монастир в Україні, кажуть, збудував князь Ярослав Мудрий. Його батько, намагаючись привчити жителів власної держави до нової віри, убив за один рік 40 відсотків населення Києва. Не хотіли наші предки добровільно молитися новому Богу, довелося їх до цього присилувати. А хто відмовлявся— знищували.
Є напроти Лаври зупинка громадського транспорту. Сиджу, чекаю 520-ї маршрутки, аби рушити в сторону метро “Печерська”. Поруч сіла молода монашка. Питаю:
- Здрастуйте, сестро. А чого ви такі сумні?
Окинула мене суворим поглядом, в якому читалося: “Чого пристав? Чеши своєю дорогою” і нічого не сказала.
А я продовжую:
- Складно, мабуть, вам? Піст, молитви, тяжка фізична праця. І все во славу Господа. Ви, бачу, кудись їдете. Настоятильниця послала з важливим завданням?
А молода вродлива монашка розтулила пошерхлі від недоїдання вуста і тихо мовила:
- Нащо воно вам знати, куди і нащо я іду? Не тривожте моїх думок питаннями.
Каптур з її голови здмухнув вітерець і я побачив куцу темно-каштанову гриву з обрізаною косою. І темні кола під очима від регулярного недосипу.
- Мені потрібна допомога, - кажу їй. - Ось, їду в Київський військовий госпіталь, везу замовлені ліки пораненим воякам. Декого з них так покалічила війна, що постійно думають про те, як на себе накласти руки.
- Так хай моляться, працюють з психологом. І каштелян до них, мабуть, ходить.
- Та ходить. Але якийсь безтолковий. Людям і так погано, а він нещасних ще якимись карами небесними лякає. Морально добиває. Може б знайшли вільну хвилину і змоталися зі мною, га? - і святенно склав руки на пузі.
- У мене обмаль часу, за годину мушу бути в монастирі.
- Та будете ви в монастирі, там до станції метро рукою подати. Поглянете що до чого, потім порадитеся з наставницею, може щось і надумаєте. Мати Тереза не цуралася ходити до вояків та розмовляти з ними. І допомагала покаліченим до самої смерті...
Пробив таки дірку в коконі цієї самітниці. А яка ж вона гарна, люди добрі! Ангел небесний! І таким благочестям та вірою віяло від неї, що навіть забув, що вона - людина непроста, а наближена до Бога, і роздивлятися її непристойно.
Як побачили вояки КОГО я до них привів — сіпнулися, мов від пожежі: воно й не дивно, оскільки всі лежали в ліжках в одних трусах.
- Доброго дня, солдати,- промовила оксамитовим голосом монашка. - Чим може вам допомогти свята церква?
- Здрастуйте! - весело вигукнула чоловіча ватага. - А чи можна організувати екскурсію в Києво-Печерську лавру? - запитав один з них.
- Звичайно можна,- одказала монахиня. - Буду про це клопотатися. Може ще якісь прохання будуть?
Прохання були. Але якісь несерйозні. Не буду про них говорити, оскільки скажете, що хлопці усі не такі як треба.
А монашку відвів до станції метро та поїхав з нею на Поштову площу. І провів її пішки до Свято-Вознесенського Флорівського монастиря.
- Пробачте мене,- кажу монахині,- але як до вас звертатися? Ми ж навть ім’я одне одного не спитали!
- Зовіть мене Мариною.
- А я Олександр. Ось мій телефон,- простягую їй потерту візитівку. - Сподіваюся, що вам не перепаде за порушення статуту.
- Перепаде. І ще й як. Але годі про це. Як тільки все виясню — дам знати. Гаразд?
Тиснув руку цій дівчині в чорній рясі, наче прощався зі своєю долею. І вона це відчула, не відсмикнула долоню, не відсторонилася.
Дзвінок пролунав несподівано, за тиждень. Вже й не очікував. Думав, навряд чи Марина (це її чернече ім’я чи світське?) одізветься. Аж ні, помилився.
- До Києво-Печерської лаври можете приходити завтра. Годині о другій. Вас це влаштує?
- Влаштує! - схвильовано промовив я. - Сьогодні піду й домовлюся з керівництвом відділення. Підуть ті солдати, яких скоро виписують. Пообідають - і одразу прижену їх до вас.
- От і добре,- промовила вона і зв’язок урвався.
А коли побачив її перед входом у святиню, то моя радість була такою явною, усмішка такою сяйнистою, що й вона лагідно усміхнулася. Але хутко сховала усмішку, бо поруч стояла сувора як смерть її наставниця, в очах якої я прочитав осуд. Мабуть, мудра жінка все зрозуміла, або була ясновидицею.
Думаєте просто кохати монашку? Нічого подібного! Тут одне плотське бажання нічого не важить. Божий промисел як дамоклів меч висить над головою і заважає нормально розвиватися любовному роману. А Марині думаєте просто було віддатися мені, як чоловікові, порушивши і церковний устав, і власну клятву цноти і ще цілу купу дурних заборон?
А через три місяці, коли її опуклий живіт не ховала навіть простора ряса, Марина опинилася в моїй однокімнатній хрущовці на Борщагівці. Схима закінчилася. І добре що закінчилася, оскільки голоднеча заважала б нормально розвиватися моїй майбутній дитині.
А як потрапила в лабети монастиря моя кохана? Та дуже просто: винувате кохання. Розлюбив її хлопець, кинув. Зарюмсана стояла на зупинці. А поруч монашка. От і підбила її сховатися в келію від світу. Добре, що не на все життя, а лише на три роки.
На Великдень народилася трійня. З монастиря, де вона провела три роки, на хрестини не прийшов ніхто. Прийшли бойові побратими: хто без руки, хто без ноги, хто без ока, зі своїми дружинами та коханими. Прийшов військовий капелан, який і хрестив наших дітей.
А чи по божеськи вчинив, що вирвав з монастиря цю жінку? Чи гріх вкрасти у Господа її наречену? Навряд. Думаю я її виручив з біди в якій вона опинилася. А заодно і себе. Бо любов чоловіка і жінки - це саме те, чого хоче наш небесний покровитель. Чи я не правий?
18.04.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію