Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.05
17:03
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
2025.12.05
15:26
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
2025.12.05
14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
2025.12.05
14:15
Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
2025.12.04
17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
2025.12.04
10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
2025.12.04
06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
2025.12.04
03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я.
Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Голод - не тітка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Голод - не тітка
Після Пасхи у господарстві поменшало на одну льоху. Кумова рохля теж пішла на святкові ковбаси та рульки. От на вихідних і чкурнули з ним до знайомця-фермера в райцентр прикупити кабанчиків. В господарстві без вереску голодних пацяток, мукання корівок та собачого гавкоту селянин почувається, наче на цвинтарі. Це так само ненормально як жити у столиці без автомобільного гуркоту, полчищ тарганів та смердючих вихлопних газів. Непорядок, одним словом.
Я своїх вухатих красунь відгодовую залишками хліба, борща, каші та варених овочей, які продукує військова частина, яка знаходиться неподалік. Щоранку, вдень та після вечері забираю по виварці цього добра. А ще підкришую їм свіжої кропиви та іншого зілля для підвищення смакових якостей майбутнього сала. А от у кума інша метода відгодівлі, діаметрально протилежна.
Уранці все село прокинулося від голодного вереску кумового поросятка. Крик був такий, що повставали з могил навіть свіжі метв’яки та сунулися на його подвір’я подивитися, кого там катують. Прибіг розлючений сусід Іван зі швайкою, Мотря з вилами. Я вже знав що до чого: набрав відро січки та вареної картоплі та пішов виручати родича. Тобто його голодну свинку. Коли зайшов у сарайчик то голодна твар мало не збила мене зніг, пориваючись швидше устромити рило у цебро з їдлом. Вилив бовтанку в ночви і відійшов. Голодний вереск змінився голодним чавканням.
Відігнав довбнею розлючених сусідів від кума і кажу йому:
- Куме, годуй тварину, бо сусіди тебе скоро розпіпнуть. Ти хоч розумієш, що людям потрібен спокій, а не цілодобовий вереск твого утриманця?
- Гаразд. Увечері трохи випив, забув погодувати. А вранці ще не встиг...
- Так постав собі будильника під вухо, аби деренчав коли потрібно.
- А що — ідея! Так і зроблю!
Наступного ранку оглушливий вереск кумового поросятка розбудив навіть мою глуху тещу!
- А хто це там так репетує? - питає мене. - Невже кум знову жінку б’є?
- Мамо,- одказую їй, підкріпивши слова відповідною жестикуляцією та мімікою,- та яка жінка? Вона від нього втекла рік тому! Кум горілку любить надто, немає часу у нього на жінку,- показую їй на мигах.
- То хто ж так репетує страшно?
- Кум свиню завів. Сала хоче.
- От гаспид! Та йому кота не можна довірити, не те що свиню! - сердито вигукнула теща. - Іди до нього, забери нещасну тваринку.
- Не дасть. Ще не награвся з живою душею.
- Ой, горе, ой біда-а-а-, - бідкалася стара жінка. І ледь не заплакала. - Так що ж робити?
Нічого їй не відповів, а знову утьопав цебро січки і пішов до кума.
Надворі зібрався чималий натовп односельців. Сімейство Попердюхів притисло Миколу вилами до стіни аби не заважав вирішенню проблеми, а Чикилдиха намагалася впіймати в мішок прудке поросятко. А тваринка як побачила мене — шасть у жінки між ногами і до мого цебра.
- Відпустіть його, люди,- кажу сусідам. - Ідіть додому з миром, я з ним буду балакати.
Послухалися, бо я — людина авторитетна у селі, вірші про кохання пишу. І про природу, до речі, також. Увечері заходьте на мою сторінку у фейсбуці, поставлю щось нове неодмінно.
Став від Миколи на віддалі, бо “вихлоп” перегару був таким, що збивав з ніг.
- Друже, так далі не піде,- кажу йому. - Якщо почую вереск - свині ти більше не побачиш, а сало купуватимеш тільки у “Форі” - оте, польське, що смаком нагадує мило, зрозумів?
- Всьо зрозумів! Свиня повинна сама собі знаходити покорм,- одказав кум. - Вони дуже смачні коли харчуються жолудями,- і випустив її пастися в лісі.
Добре, що у нас вовків немає, повбивали усіх гицелі столичні. Але є сім'я Москаліві. Як вони тут опинилися — окрема розмова, але поцупити що де погано лежить люблять понад усе. Увечері почув знайомий вереск на іншому кутку села і зрозумів, що трапилося щось лихе. Хутко вхопив сокиру до рук і побіг на лемент.
І що б ви думали? Москалі злапали кумову живність, прицургенили додому і вже навіть під мангалом вогнище розвели!
- Доброго вечора, пияки,- вітаюся з приязними односельцями.
- Чаво нада? Валі атсєдава, ми тєбя нє звалі.
- Гаразд, вже йду,- відповідаю підпилим злодіям.- От тільки заберу вкрадене.
Вихопив порося з рук старшого Москаля та запхав сердешну тваринку до мішка.
- Ану атда-а-ай! - загелготала орда.
- А оце хочете? - і показую іншою рукою замашну сокиру. Відступилися супостати, знають, що я їх “люблю”.
Тваринку спочатку приніс до себе, нагодував від пуза, а вже потім відцургенив кумовів.
- Ой, дякую-ю-ю! - вигукнув той, як побачив знайоме рило. - Давай розцілую! - і потягнувся до мене.
Цілуватися я не дозволив — від Миколи знову тягнуло перегаром. А от під зад копняка дав. І додав:
- Доглядай за живою душею. Ти ж не Москаль. Інакше зроблю бо-бо.
Гепнув дверима і піщов додому. А уранці викликали мене до столиці у справах. Довелося затриматися там на цілий тиждень. За своїх поросят не боюся: дружина у мене — клопітка і дбайлива господиня, сама не поїсть поки худоби не погодує. А от про кумове...
Повернувся аж у травні. Як вийшов з автобусу, то одразу вчув голодний вереск Миколиного нещастя. Заходжу до кума в хату, а той лежить п’яний і хропе. Пішов у сарай, глянув, а там світить ребрами, схоже на хорта, поросятко. І вже навіть не кричить, а страшно підвиває, аж волосся на голові ворушиться.
Забрав я кабанчика до себе, друзі. Просто відкрив хвіртку в загоні, а воно за мною бігло до нового обійстя, як собачатко і повискувало від радості.
Уранці прийшов аж чорний від горілки кум і каже:
- Десь порося поділося. Може ти знаєш?
- У мене твоє порося. Прогризло уночі штахетину і втекло від тебе.
- То, може, віддаси?
- Скажи чесно,- воно тобі потрібне? Чи знову моритимеш голодом? Воно ж цілу ніч біля корита лежало і їло! Хіба так можна?
Зайшли з кумом до свинарника, а його порося впізнало свого мучителя і з гарчанням кинулося на свого господаря, вчепилося зубами в халяву чобота і давай її люто гризти.
Пішов кум з відірваною халявою та погризеними штанами. А я сів на лаві у садку та журюся. А поросятко лащиться та віддано в очі зазирає. Ще й ратиці мені на коліна поставило, порохкує від задоволення.
Навчу його шукати білі гриби по запаху в лісі, так як його італійські та французькі брати - трюфелі. Буде бігати в пущі на пару з моїм шобтиздохом. Вони вже подружилися: А якщо хочете - приводьте і своїх поросяток на грибний вишкіл. То як — гарна пропозиція?
Я своїх вухатих красунь відгодовую залишками хліба, борща, каші та варених овочей, які продукує військова частина, яка знаходиться неподалік. Щоранку, вдень та після вечері забираю по виварці цього добра. А ще підкришую їм свіжої кропиви та іншого зілля для підвищення смакових якостей майбутнього сала. А от у кума інша метода відгодівлі, діаметрально протилежна.
Уранці все село прокинулося від голодного вереску кумового поросятка. Крик був такий, що повставали з могил навіть свіжі метв’яки та сунулися на його подвір’я подивитися, кого там катують. Прибіг розлючений сусід Іван зі швайкою, Мотря з вилами. Я вже знав що до чого: набрав відро січки та вареної картоплі та пішов виручати родича. Тобто його голодну свинку. Коли зайшов у сарайчик то голодна твар мало не збила мене зніг, пориваючись швидше устромити рило у цебро з їдлом. Вилив бовтанку в ночви і відійшов. Голодний вереск змінився голодним чавканням.
Відігнав довбнею розлючених сусідів від кума і кажу йому:
- Куме, годуй тварину, бо сусіди тебе скоро розпіпнуть. Ти хоч розумієш, що людям потрібен спокій, а не цілодобовий вереск твого утриманця?
- Гаразд. Увечері трохи випив, забув погодувати. А вранці ще не встиг...
- Так постав собі будильника під вухо, аби деренчав коли потрібно.
- А що — ідея! Так і зроблю!
Наступного ранку оглушливий вереск кумового поросятка розбудив навіть мою глуху тещу!
- А хто це там так репетує? - питає мене. - Невже кум знову жінку б’є?
- Мамо,- одказую їй, підкріпивши слова відповідною жестикуляцією та мімікою,- та яка жінка? Вона від нього втекла рік тому! Кум горілку любить надто, немає часу у нього на жінку,- показую їй на мигах.
- То хто ж так репетує страшно?
- Кум свиню завів. Сала хоче.
- От гаспид! Та йому кота не можна довірити, не те що свиню! - сердито вигукнула теща. - Іди до нього, забери нещасну тваринку.
- Не дасть. Ще не награвся з живою душею.
- Ой, горе, ой біда-а-а-, - бідкалася стара жінка. І ледь не заплакала. - Так що ж робити?
Нічого їй не відповів, а знову утьопав цебро січки і пішов до кума.
Надворі зібрався чималий натовп односельців. Сімейство Попердюхів притисло Миколу вилами до стіни аби не заважав вирішенню проблеми, а Чикилдиха намагалася впіймати в мішок прудке поросятко. А тваринка як побачила мене — шасть у жінки між ногами і до мого цебра.
- Відпустіть його, люди,- кажу сусідам. - Ідіть додому з миром, я з ним буду балакати.
Послухалися, бо я — людина авторитетна у селі, вірші про кохання пишу. І про природу, до речі, також. Увечері заходьте на мою сторінку у фейсбуці, поставлю щось нове неодмінно.
Став від Миколи на віддалі, бо “вихлоп” перегару був таким, що збивав з ніг.
- Друже, так далі не піде,- кажу йому. - Якщо почую вереск - свині ти більше не побачиш, а сало купуватимеш тільки у “Форі” - оте, польське, що смаком нагадує мило, зрозумів?
- Всьо зрозумів! Свиня повинна сама собі знаходити покорм,- одказав кум. - Вони дуже смачні коли харчуються жолудями,- і випустив її пастися в лісі.
Добре, що у нас вовків немає, повбивали усіх гицелі столичні. Але є сім'я Москаліві. Як вони тут опинилися — окрема розмова, але поцупити що де погано лежить люблять понад усе. Увечері почув знайомий вереск на іншому кутку села і зрозумів, що трапилося щось лихе. Хутко вхопив сокиру до рук і побіг на лемент.
І що б ви думали? Москалі злапали кумову живність, прицургенили додому і вже навіть під мангалом вогнище розвели!
- Доброго вечора, пияки,- вітаюся з приязними односельцями.
- Чаво нада? Валі атсєдава, ми тєбя нє звалі.
- Гаразд, вже йду,- відповідаю підпилим злодіям.- От тільки заберу вкрадене.
Вихопив порося з рук старшого Москаля та запхав сердешну тваринку до мішка.
- Ану атда-а-ай! - загелготала орда.
- А оце хочете? - і показую іншою рукою замашну сокиру. Відступилися супостати, знають, що я їх “люблю”.
Тваринку спочатку приніс до себе, нагодував від пуза, а вже потім відцургенив кумовів.
- Ой, дякую-ю-ю! - вигукнув той, як побачив знайоме рило. - Давай розцілую! - і потягнувся до мене.
Цілуватися я не дозволив — від Миколи знову тягнуло перегаром. А от під зад копняка дав. І додав:
- Доглядай за живою душею. Ти ж не Москаль. Інакше зроблю бо-бо.
Гепнув дверима і піщов додому. А уранці викликали мене до столиці у справах. Довелося затриматися там на цілий тиждень. За своїх поросят не боюся: дружина у мене — клопітка і дбайлива господиня, сама не поїсть поки худоби не погодує. А от про кумове...
Повернувся аж у травні. Як вийшов з автобусу, то одразу вчув голодний вереск Миколиного нещастя. Заходжу до кума в хату, а той лежить п’яний і хропе. Пішов у сарай, глянув, а там світить ребрами, схоже на хорта, поросятко. І вже навіть не кричить, а страшно підвиває, аж волосся на голові ворушиться.
Забрав я кабанчика до себе, друзі. Просто відкрив хвіртку в загоні, а воно за мною бігло до нового обійстя, як собачатко і повискувало від радості.
Уранці прийшов аж чорний від горілки кум і каже:
- Десь порося поділося. Може ти знаєш?
- У мене твоє порося. Прогризло уночі штахетину і втекло від тебе.
- То, може, віддаси?
- Скажи чесно,- воно тобі потрібне? Чи знову моритимеш голодом? Воно ж цілу ніч біля корита лежало і їло! Хіба так можна?
Зайшли з кумом до свинарника, а його порося впізнало свого мучителя і з гарчанням кинулося на свого господаря, вчепилося зубами в халяву чобота і давай її люто гризти.
Пішов кум з відірваною халявою та погризеними штанами. А я сів на лаві у садку та журюся. А поросятко лащиться та віддано в очі зазирає. Ще й ратиці мені на коліна поставило, порохкує від задоволення.
Навчу його шукати білі гриби по запаху в лісі, так як його італійські та французькі брати - трюфелі. Буде бігати в пущі на пару з моїм шобтиздохом. Вони вже подружилися: А якщо хочете - приводьте і своїх поросяток на грибний вишкіл. То як — гарна пропозиція?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
