Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Голод - не тітка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Голод - не тітка
Після Пасхи у господарстві поменшало на одну льоху. Кумова рохля теж пішла на святкові ковбаси та рульки. От на вихідних і чкурнули з ним до знайомця-фермера в райцентр прикупити кабанчиків. В господарстві без вереску голодних пацяток, мукання корівок та собачого гавкоту селянин почувається, наче на цвинтарі. Це так само ненормально як жити у столиці без автомобільного гуркоту, полчищ тарганів та смердючих вихлопних газів. Непорядок, одним словом.
Я своїх вухатих красунь відгодовую залишками хліба, борща, каші та варених овочей, які продукує військова частина, яка знаходиться неподалік. Щоранку, вдень та після вечері забираю по виварці цього добра. А ще підкришую їм свіжої кропиви та іншого зілля для підвищення смакових якостей майбутнього сала. А от у кума інша метода відгодівлі, діаметрально протилежна.
Уранці все село прокинулося від голодного вереску кумового поросятка. Крик був такий, що повставали з могил навіть свіжі метв’яки та сунулися на його подвір’я подивитися, кого там катують. Прибіг розлючений сусід Іван зі швайкою, Мотря з вилами. Я вже знав що до чого: набрав відро січки та вареної картоплі та пішов виручати родича. Тобто його голодну свинку. Коли зайшов у сарайчик то голодна твар мало не збила мене зніг, пориваючись швидше устромити рило у цебро з їдлом. Вилив бовтанку в ночви і відійшов. Голодний вереск змінився голодним чавканням.
Відігнав довбнею розлючених сусідів від кума і кажу йому:
- Куме, годуй тварину, бо сусіди тебе скоро розпіпнуть. Ти хоч розумієш, що людям потрібен спокій, а не цілодобовий вереск твого утриманця?
- Гаразд. Увечері трохи випив, забув погодувати. А вранці ще не встиг...
- Так постав собі будильника під вухо, аби деренчав коли потрібно.
- А що — ідея! Так і зроблю!
Наступного ранку оглушливий вереск кумового поросятка розбудив навіть мою глуху тещу!
- А хто це там так репетує? - питає мене. - Невже кум знову жінку б’є?
- Мамо,- одказую їй, підкріпивши слова відповідною жестикуляцією та мімікою,- та яка жінка? Вона від нього втекла рік тому! Кум горілку любить надто, немає часу у нього на жінку,- показую їй на мигах.
- То хто ж так репетує страшно?
- Кум свиню завів. Сала хоче.
- От гаспид! Та йому кота не можна довірити, не те що свиню! - сердито вигукнула теща. - Іди до нього, забери нещасну тваринку.
- Не дасть. Ще не награвся з живою душею.
- Ой, горе, ой біда-а-а-, - бідкалася стара жінка. І ледь не заплакала. - Так що ж робити?
Нічого їй не відповів, а знову утьопав цебро січки і пішов до кума.
Надворі зібрався чималий натовп односельців. Сімейство Попердюхів притисло Миколу вилами до стіни аби не заважав вирішенню проблеми, а Чикилдиха намагалася впіймати в мішок прудке поросятко. А тваринка як побачила мене — шасть у жінки між ногами і до мого цебра.
- Відпустіть його, люди,- кажу сусідам. - Ідіть додому з миром, я з ним буду балакати.
Послухалися, бо я — людина авторитетна у селі, вірші про кохання пишу. І про природу, до речі, також. Увечері заходьте на мою сторінку у фейсбуці, поставлю щось нове неодмінно.
Став від Миколи на віддалі, бо “вихлоп” перегару був таким, що збивав з ніг.
- Друже, так далі не піде,- кажу йому. - Якщо почую вереск - свині ти більше не побачиш, а сало купуватимеш тільки у “Форі” - оте, польське, що смаком нагадує мило, зрозумів?
- Всьо зрозумів! Свиня повинна сама собі знаходити покорм,- одказав кум. - Вони дуже смачні коли харчуються жолудями,- і випустив її пастися в лісі.
Добре, що у нас вовків немає, повбивали усіх гицелі столичні. Але є сім'я Москаліві. Як вони тут опинилися — окрема розмова, але поцупити що де погано лежить люблять понад усе. Увечері почув знайомий вереск на іншому кутку села і зрозумів, що трапилося щось лихе. Хутко вхопив сокиру до рук і побіг на лемент.
І що б ви думали? Москалі злапали кумову живність, прицургенили додому і вже навіть під мангалом вогнище розвели!
- Доброго вечора, пияки,- вітаюся з приязними односельцями.
- Чаво нада? Валі атсєдава, ми тєбя нє звалі.
- Гаразд, вже йду,- відповідаю підпилим злодіям.- От тільки заберу вкрадене.
Вихопив порося з рук старшого Москаля та запхав сердешну тваринку до мішка.
- Ану атда-а-ай! - загелготала орда.
- А оце хочете? - і показую іншою рукою замашну сокиру. Відступилися супостати, знають, що я їх “люблю”.
Тваринку спочатку приніс до себе, нагодував від пуза, а вже потім відцургенив кумовів.
- Ой, дякую-ю-ю! - вигукнув той, як побачив знайоме рило. - Давай розцілую! - і потягнувся до мене.
Цілуватися я не дозволив — від Миколи знову тягнуло перегаром. А от під зад копняка дав. І додав:
- Доглядай за живою душею. Ти ж не Москаль. Інакше зроблю бо-бо.
Гепнув дверима і піщов додому. А уранці викликали мене до столиці у справах. Довелося затриматися там на цілий тиждень. За своїх поросят не боюся: дружина у мене — клопітка і дбайлива господиня, сама не поїсть поки худоби не погодує. А от про кумове...
Повернувся аж у травні. Як вийшов з автобусу, то одразу вчув голодний вереск Миколиного нещастя. Заходжу до кума в хату, а той лежить п’яний і хропе. Пішов у сарай, глянув, а там світить ребрами, схоже на хорта, поросятко. І вже навіть не кричить, а страшно підвиває, аж волосся на голові ворушиться.
Забрав я кабанчика до себе, друзі. Просто відкрив хвіртку в загоні, а воно за мною бігло до нового обійстя, як собачатко і повискувало від радості.
Уранці прийшов аж чорний від горілки кум і каже:
- Десь порося поділося. Може ти знаєш?
- У мене твоє порося. Прогризло уночі штахетину і втекло від тебе.
- То, може, віддаси?
- Скажи чесно,- воно тобі потрібне? Чи знову моритимеш голодом? Воно ж цілу ніч біля корита лежало і їло! Хіба так можна?
Зайшли з кумом до свинарника, а його порося впізнало свого мучителя і з гарчанням кинулося на свого господаря, вчепилося зубами в халяву чобота і давай її люто гризти.
Пішов кум з відірваною халявою та погризеними штанами. А я сів на лаві у садку та журюся. А поросятко лащиться та віддано в очі зазирає. Ще й ратиці мені на коліна поставило, порохкує від задоволення.
Навчу його шукати білі гриби по запаху в лісі, так як його італійські та французькі брати - трюфелі. Буде бігати в пущі на пару з моїм шобтиздохом. Вони вже подружилися: А якщо хочете - приводьте і своїх поросяток на грибний вишкіл. То як — гарна пропозиція?
Я своїх вухатих красунь відгодовую залишками хліба, борща, каші та варених овочей, які продукує військова частина, яка знаходиться неподалік. Щоранку, вдень та після вечері забираю по виварці цього добра. А ще підкришую їм свіжої кропиви та іншого зілля для підвищення смакових якостей майбутнього сала. А от у кума інша метода відгодівлі, діаметрально протилежна.
Уранці все село прокинулося від голодного вереску кумового поросятка. Крик був такий, що повставали з могил навіть свіжі метв’яки та сунулися на його подвір’я подивитися, кого там катують. Прибіг розлючений сусід Іван зі швайкою, Мотря з вилами. Я вже знав що до чого: набрав відро січки та вареної картоплі та пішов виручати родича. Тобто його голодну свинку. Коли зайшов у сарайчик то голодна твар мало не збила мене зніг, пориваючись швидше устромити рило у цебро з їдлом. Вилив бовтанку в ночви і відійшов. Голодний вереск змінився голодним чавканням.
Відігнав довбнею розлючених сусідів від кума і кажу йому:
- Куме, годуй тварину, бо сусіди тебе скоро розпіпнуть. Ти хоч розумієш, що людям потрібен спокій, а не цілодобовий вереск твого утриманця?
- Гаразд. Увечері трохи випив, забув погодувати. А вранці ще не встиг...
- Так постав собі будильника під вухо, аби деренчав коли потрібно.
- А що — ідея! Так і зроблю!
Наступного ранку оглушливий вереск кумового поросятка розбудив навіть мою глуху тещу!
- А хто це там так репетує? - питає мене. - Невже кум знову жінку б’є?
- Мамо,- одказую їй, підкріпивши слова відповідною жестикуляцією та мімікою,- та яка жінка? Вона від нього втекла рік тому! Кум горілку любить надто, немає часу у нього на жінку,- показую їй на мигах.
- То хто ж так репетує страшно?
- Кум свиню завів. Сала хоче.
- От гаспид! Та йому кота не можна довірити, не те що свиню! - сердито вигукнула теща. - Іди до нього, забери нещасну тваринку.
- Не дасть. Ще не награвся з живою душею.
- Ой, горе, ой біда-а-а-, - бідкалася стара жінка. І ледь не заплакала. - Так що ж робити?
Нічого їй не відповів, а знову утьопав цебро січки і пішов до кума.
Надворі зібрався чималий натовп односельців. Сімейство Попердюхів притисло Миколу вилами до стіни аби не заважав вирішенню проблеми, а Чикилдиха намагалася впіймати в мішок прудке поросятко. А тваринка як побачила мене — шасть у жінки між ногами і до мого цебра.
- Відпустіть його, люди,- кажу сусідам. - Ідіть додому з миром, я з ним буду балакати.
Послухалися, бо я — людина авторитетна у селі, вірші про кохання пишу. І про природу, до речі, також. Увечері заходьте на мою сторінку у фейсбуці, поставлю щось нове неодмінно.
Став від Миколи на віддалі, бо “вихлоп” перегару був таким, що збивав з ніг.
- Друже, так далі не піде,- кажу йому. - Якщо почую вереск - свині ти більше не побачиш, а сало купуватимеш тільки у “Форі” - оте, польське, що смаком нагадує мило, зрозумів?
- Всьо зрозумів! Свиня повинна сама собі знаходити покорм,- одказав кум. - Вони дуже смачні коли харчуються жолудями,- і випустив її пастися в лісі.
Добре, що у нас вовків немає, повбивали усіх гицелі столичні. Але є сім'я Москаліві. Як вони тут опинилися — окрема розмова, але поцупити що де погано лежить люблять понад усе. Увечері почув знайомий вереск на іншому кутку села і зрозумів, що трапилося щось лихе. Хутко вхопив сокиру до рук і побіг на лемент.
І що б ви думали? Москалі злапали кумову живність, прицургенили додому і вже навіть під мангалом вогнище розвели!
- Доброго вечора, пияки,- вітаюся з приязними односельцями.
- Чаво нада? Валі атсєдава, ми тєбя нє звалі.
- Гаразд, вже йду,- відповідаю підпилим злодіям.- От тільки заберу вкрадене.
Вихопив порося з рук старшого Москаля та запхав сердешну тваринку до мішка.
- Ану атда-а-ай! - загелготала орда.
- А оце хочете? - і показую іншою рукою замашну сокиру. Відступилися супостати, знають, що я їх “люблю”.
Тваринку спочатку приніс до себе, нагодував від пуза, а вже потім відцургенив кумовів.
- Ой, дякую-ю-ю! - вигукнув той, як побачив знайоме рило. - Давай розцілую! - і потягнувся до мене.
Цілуватися я не дозволив — від Миколи знову тягнуло перегаром. А от під зад копняка дав. І додав:
- Доглядай за живою душею. Ти ж не Москаль. Інакше зроблю бо-бо.
Гепнув дверима і піщов додому. А уранці викликали мене до столиці у справах. Довелося затриматися там на цілий тиждень. За своїх поросят не боюся: дружина у мене — клопітка і дбайлива господиня, сама не поїсть поки худоби не погодує. А от про кумове...
Повернувся аж у травні. Як вийшов з автобусу, то одразу вчув голодний вереск Миколиного нещастя. Заходжу до кума в хату, а той лежить п’яний і хропе. Пішов у сарай, глянув, а там світить ребрами, схоже на хорта, поросятко. І вже навіть не кричить, а страшно підвиває, аж волосся на голові ворушиться.
Забрав я кабанчика до себе, друзі. Просто відкрив хвіртку в загоні, а воно за мною бігло до нового обійстя, як собачатко і повискувало від радості.
Уранці прийшов аж чорний від горілки кум і каже:
- Десь порося поділося. Може ти знаєш?
- У мене твоє порося. Прогризло уночі штахетину і втекло від тебе.
- То, може, віддаси?
- Скажи чесно,- воно тобі потрібне? Чи знову моритимеш голодом? Воно ж цілу ніч біля корита лежало і їло! Хіба так можна?
Зайшли з кумом до свинарника, а його порося впізнало свого мучителя і з гарчанням кинулося на свого господаря, вчепилося зубами в халяву чобота і давай її люто гризти.
Пішов кум з відірваною халявою та погризеними штанами. А я сів на лаві у садку та журюся. А поросятко лащиться та віддано в очі зазирає. Ще й ратиці мені на коліна поставило, порохкує від задоволення.
Навчу його шукати білі гриби по запаху в лісі, так як його італійські та французькі брати - трюфелі. Буде бігати в пущі на пару з моїм шобтиздохом. Вони вже подружилися: А якщо хочете - приводьте і своїх поросяток на грибний вишкіл. То як — гарна пропозиція?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
