
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Лялька
Коли я була маленькою, знала, що на небі живе Бог і що в нього є янголи, і що я особлива дівчинка з кучерявим волоссям, зеленими очима та щирою усмішкою. І завше мріяла про ляльку. Вірила, що якщо попрошу Бога, то він обов’язково виконає моє прохання, але не знала молитов і соромилася просити. Просила маму, але вона не купувала, казала, що немає грошей на хліб – не те що на іграшки.
У шість років я заходила в магазин подивитися на ляльок, які сиділи в рядочок на верхній полиці, щоб діти не могли їх дістати. Там були різні: великі, малі, із милими зворушливими обличчями, кирпатими носиками й карими, смарагдовими, блакитними очима. Смішні, з веснянками на личках, веселі, сумні, байдужі. Були такі, що кліпали повіками й казали «Мама», це здавалося милим і втішним для дитячого серця.
Я могла годинами знаходитися в тому універмазі, не помічаючи, як спливає час, аж поки якась продавчиня не починала хвилюватись і підозріло дивитися, щоб я чогось не вкрала. Тоді вибігала на вулицю й ще довго думала про ляльку, яка мені подобалася найбільше.
На день народження чекала, що мені її подарують. Пригорну до себе, нашию їй багато різного одягу, це буде моя донечка, яку я любитиму найбільше… але отримувала шкільні зошити, щоденник, ручку. Була розчарована, що моя мрія не здійснюється, і водночас рада, бо батьки гладили по голівці й вітали хоч тим, чого потребувала школа.
Мені часто снилася та лялька, що кліпала очима й казала «Мама». Улітку я йшла на город і з качанів кукурудзи робила сліпих ляльок, заплітала їм коси. За кілька днів вони іржавіли, в’яли, а я знову рвала кукурудзу на нові ляльки. Пам’ятаю, десь у п’ятому класі вже не так хотілося тієї ляльки, я змирилася з тим, що в мене її ніколи не буде.
У будинку піонерів перед Новим роком улаштували карнавал. Я надягла сукню з накрохмаленої марлі, срібну корону, зроблену власними руками з картону, обсипаного битими ялинковими прикрасами. Свято було чудове. Ми співали, раділи, кружляли в хороводі… І тут учителька попросила всіх замовкнути й витягла з-під ялинки… ляльку. Це була неймовірна красуня з великими здивованими очима й закрученими віями. Мало того, що розмовляла й кліпала повіками, – ще й мала розкішну рожеву сукню з органзи та блискучі блакитні кучері. Вона була схожа на Мальвіну, але вчителька обвела всіх поглядом і оголосила: «Хто скаже, як звати цю ляльку, тому я її подарую!».
І тут почалося! Усі діти, перекрикуючи одне одного, горланили: «Таня!», «Лєна!», «Наташа!», «Валя!», «Алла!»… Учителька сміялася й заперечувала: «Ні, не вгадали, не вгадали!». У приміщенні стояв такий галас, що мало що було чутно.
– Зоя!.. Люда!.. Люба!.. Лариса!.. Свєта!..
– Ні... ні... ні… – ще дужче сміялася вчителька. – Мабуть, мені доведеться цю гарну лялечку залишити собі!
І тоді я вперше в житті почала просити Бога, щоб ця лялька дісталася саме мені: «Боженьку, допоможи, ти ж знаєш, що я найбільше хочу цей приз!». Я подивилася на задоволену, збуджену вчительку й, перекрикуючи всіх, голосно гукнула:
– Цю ляльку звуть Белла!
Усмішка вчительки зразу зникла з обличчя, настала тиша. Усі мовчали й пильно дивилися то на розгублену вчительку, то на ляльку, то на мене.
– Ти, мабуть, знала, що мою маму звати Белла, тому вгадала? – сумно спитала вона.
Звідки мені було знати, як було звати її маму, яка жила в іншому місті?
І все ж таки, хоч та лялька дісталася мені, я чомусь ніколи нею не гралася. Згадувала, як учителька відривала її від серця і як заздрісно дивилися діти, коли мені вручали мою мрію. Дуже скоро ту ляльку подарувала молодшій двоюрідній сестрі, бо бажання, які здійснюються невчасно, не приносять особливих радощів. Швидко зрозуміла, що переросла свою мрію. Тоді вже мріяла про інше, і це була не лялька.
15.05.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лялька
Коли я була маленькою, знала, що на небі живе Бог і що в нього є янголи, і що я особлива дівчинка з кучерявим волоссям, зеленими очима та щирою усмішкою. І завше мріяла про ляльку. Вірила, що якщо попрошу Бога, то він обов’язково виконає моє прохання, але не знала молитов і соромилася просити. Просила маму, але вона не купувала, казала, що немає грошей на хліб – не те що на іграшки.
У шість років я заходила в магазин подивитися на ляльок, які сиділи в рядочок на верхній полиці, щоб діти не могли їх дістати. Там були різні: великі, малі, із милими зворушливими обличчями, кирпатими носиками й карими, смарагдовими, блакитними очима. Смішні, з веснянками на личках, веселі, сумні, байдужі. Були такі, що кліпали повіками й казали «Мама», це здавалося милим і втішним для дитячого серця.
Я могла годинами знаходитися в тому універмазі, не помічаючи, як спливає час, аж поки якась продавчиня не починала хвилюватись і підозріло дивитися, щоб я чогось не вкрала. Тоді вибігала на вулицю й ще довго думала про ляльку, яка мені подобалася найбільше.
На день народження чекала, що мені її подарують. Пригорну до себе, нашию їй багато різного одягу, це буде моя донечка, яку я любитиму найбільше… але отримувала шкільні зошити, щоденник, ручку. Була розчарована, що моя мрія не здійснюється, і водночас рада, бо батьки гладили по голівці й вітали хоч тим, чого потребувала школа.
Мені часто снилася та лялька, що кліпала очима й казала «Мама». Улітку я йшла на город і з качанів кукурудзи робила сліпих ляльок, заплітала їм коси. За кілька днів вони іржавіли, в’яли, а я знову рвала кукурудзу на нові ляльки. Пам’ятаю, десь у п’ятому класі вже не так хотілося тієї ляльки, я змирилася з тим, що в мене її ніколи не буде.
У будинку піонерів перед Новим роком улаштували карнавал. Я надягла сукню з накрохмаленої марлі, срібну корону, зроблену власними руками з картону, обсипаного битими ялинковими прикрасами. Свято було чудове. Ми співали, раділи, кружляли в хороводі… І тут учителька попросила всіх замовкнути й витягла з-під ялинки… ляльку. Це була неймовірна красуня з великими здивованими очима й закрученими віями. Мало того, що розмовляла й кліпала повіками, – ще й мала розкішну рожеву сукню з органзи та блискучі блакитні кучері. Вона була схожа на Мальвіну, але вчителька обвела всіх поглядом і оголосила: «Хто скаже, як звати цю ляльку, тому я її подарую!».
І тут почалося! Усі діти, перекрикуючи одне одного, горланили: «Таня!», «Лєна!», «Наташа!», «Валя!», «Алла!»… Учителька сміялася й заперечувала: «Ні, не вгадали, не вгадали!». У приміщенні стояв такий галас, що мало що було чутно.
– Зоя!.. Люда!.. Люба!.. Лариса!.. Свєта!..
– Ні... ні... ні… – ще дужче сміялася вчителька. – Мабуть, мені доведеться цю гарну лялечку залишити собі!
І тоді я вперше в житті почала просити Бога, щоб ця лялька дісталася саме мені: «Боженьку, допоможи, ти ж знаєш, що я найбільше хочу цей приз!». Я подивилася на задоволену, збуджену вчительку й, перекрикуючи всіх, голосно гукнула:
– Цю ляльку звуть Белла!
Усмішка вчительки зразу зникла з обличчя, настала тиша. Усі мовчали й пильно дивилися то на розгублену вчительку, то на ляльку, то на мене.
– Ти, мабуть, знала, що мою маму звати Белла, тому вгадала? – сумно спитала вона.
Звідки мені було знати, як було звати її маму, яка жила в іншому місті?
І все ж таки, хоч та лялька дісталася мені, я чомусь ніколи нею не гралася. Згадувала, як учителька відривала її від серця і як заздрісно дивилися діти, коли мені вручали мою мрію. Дуже скоро ту ляльку подарувала молодшій двоюрідній сестрі, бо бажання, які здійснюються невчасно, не приносять особливих радощів. Швидко зрозуміла, що переросла свою мрію. Тоді вже мріяла про інше, і це була не лялька.
15.05.2020р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію