ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.04.24 13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.

Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства

Сергій Губерначук
2026.04.24 11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.

4 квітня 1989 р., Київ

Тетяна Левицька
2026.04.24 10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.

Юрій Гундарів
2026.04.24 09:44
Звичайно, такий відгук свідчить про щире бажання його автора знайти ключик від серця того чи тієї, хто може допомогти стати членом якоїсь творчої спілки, видати власну збірку за рахунок видавництва, зрештою, стати лавреатом… А якщо не зможе, ось тоді можн

Іван Потьомкін
2026.04.24 08:16
А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.

Віктор Кучерук
2026.04.24 05:50
Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.

Охмуд Песецький
2026.04.23 22:07
Крізь версти юності - до зрілості й сивин,
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.

Коханням ділячись, його я не ділив,
А щиро поділяв - і вистачало.
І стільки розливав, що мій полив

Володимир Невесенко
2026.04.23 21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.

Та я чекав.
Вслухався в голоси,

хома дідим
2026.04.23 21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої

Євген Федчук
2026.04.23 21:13
Волоколамський Йосиф вивів строго
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с

Іван Потьомкін
2026.04.23 19:09
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем

Костянтин Ватульов
2026.04.23 18:48
Мовчазні твої губи до біса приємні та трохи вологі,
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не

Ігор Терен
2026.04.23 17:39
                    І
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,

С М
2026.04.23 13:00
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі

Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову

Борис Костиря
2026.04.23 12:49
Впадаєш в сон, як у нову затоку
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.

На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині

Тетяна Левицька
2026.04.23 10:35
Дорогі коліжанки, не тіште мене,
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.

Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Лялька

Коли я була маленькою, знала, що на небі живе Бог і що в нього є янголи, і що я особлива дівчинка з кучерявим волоссям, зеленими очима та щирою усмішкою. І завше мріяла про ляльку. Вірила, що якщо попрошу Бога, то він обов’язково виконає моє прохання, але не знала молитов і соромилася просити. Просила маму, але вона не купувала, казала, що немає грошей на хліб – не те що на іграшки.
У шість років я заходила в магазин подивитися на ляльок, які сиділи в рядочок на верхній полиці, щоб діти не могли їх дістати. Там були різні: великі, малі, із милими зворушливими обличчями, кирпатими носиками й карими, смарагдовими, блакитними очима. Смішні, з веснянками на личках, веселі, сумні, байдужі. Були такі, що кліпали повіками й казали «Мама», це здавалося милим і втішним для дитячого серця.
Я могла годинами знаходитися в тому універмазі, не помічаючи, як спливає час, аж поки якась продавчиня не починала хвилюватись і підозріло дивитися, щоб я чогось не вкрала. Тоді вибігала на вулицю й ще довго думала про ляльку, яка мені подобалася найбільше.
На день народження чекала, що мені її подарують. Пригорну до себе, нашию їй багато різного одягу, це буде моя донечка, яку я любитиму найбільше… але отримувала шкільні зошити, щоденник, ручку. Була розчарована, що моя мрія не здійснюється, і водночас рада, бо батьки гладили по голівці й вітали хоч тим, чого потребувала школа.
Мені часто снилася та лялька, що кліпала очима й казала «Мама». Улітку я йшла на город і з качанів кукурудзи робила сліпих ляльок, заплітала їм коси. За кілька днів вони іржавіли, в’яли, а я знову рвала кукурудзу на нові ляльки. Пам’ятаю, десь у п’ятому класі вже не так хотілося тієї ляльки, я змирилася з тим, що в мене її ніколи не буде.
У будинку піонерів перед Новим роком улаштували карнавал. Я надягла сукню з накрохмаленої марлі, срібну корону, зроблену власними руками з картону, обсипаного битими ялинковими прикрасами. Свято було чудове. Ми співали, раділи, кружляли в хороводі… І тут учителька попросила всіх замовкнути й витягла з-під ялинки… ляльку. Це була неймовірна красуня з великими здивованими очима й закрученими віями. Мало того, що розмовляла й кліпала повіками, – ще й мала розкішну рожеву сукню з органзи та блискучі блакитні кучері. Вона була схожа на Мальвіну, але вчителька обвела всіх поглядом і оголосила: «Хто скаже, як звати цю ляльку, тому я її подарую!».
І тут почалося! Усі діти, перекрикуючи одне одного, горланили: «Таня!», «Лєна!», «Наташа!», «Валя!», «Алла!»… Учителька сміялася й заперечувала: «Ні, не вгадали, не вгадали!». У приміщенні стояв такий галас, що мало що було чутно.
– Зоя!.. Люда!.. Люба!.. Лариса!.. Свєта!..
– Ні... ні... ні… – ще дужче сміялася вчителька. – Мабуть, мені доведеться цю гарну лялечку залишити собі!
І тоді я вперше в житті почала просити Бога, щоб ця лялька дісталася саме мені: «Боженьку, допоможи, ти ж знаєш, що я найбільше хочу цей приз!». Я подивилася на задоволену, збуджену вчительку й, перекрикуючи всіх, голосно гукнула:
– Цю ляльку звуть Белла!
Усмішка вчительки зразу зникла з обличчя, настала тиша. Усі мовчали й пильно дивилися то на розгублену вчительку, то на ляльку, то на мене.
– Ти, мабуть, знала, що мою маму звати Белла, тому вгадала? – сумно спитала вона.
Звідки мені було знати, як було звати її маму, яка жила в іншому місті?
І все ж таки, хоч та лялька дісталася мені, я чомусь ніколи нею не гралася. Згадувала, як учителька відривала її від серця і як заздрісно дивилися діти, коли мені вручали мою мрію. Дуже скоро ту ляльку подарувала молодшій двоюрідній сестрі, бо бажання, які здійснюються невчасно, не приносять особливих радощів. Швидко зрозуміла, що переросла свою мрію. Тоді вже мріяла про інше, і це була не лялька.


15.05.2020р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-05-15 11:49:30
Переглядів сторінки твору 1821
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.591 / 6.23)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.672 / 6.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.835
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.04.24 11:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-05-15 12:01:03 ]
Читається на одному подиху, психологічно вивірено. Шкода, що в своїм дитинстві я й гадки не мав про якісь там ляльки чи й загалом про іграшки. Воно й не дивно - дитина війни...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-05-17 16:54:07 ]
Дякую, дорогий пане Іване, співчуваю, бо для дитини так важливо мати іграшку. Звичайно хлопчини не граються ляльками, але хвба Ви не мріяли про якусь іграшку? Мабуть, у дітей війни були інші мрії.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Терен (Л.П./М.К.) [ 2020-05-15 13:44:21 ]
Цікаво, чи вгадаю я те інше?
Настає час, коли дівчата починають мріяти про живу ляльку:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-05-17 16:57:56 ]
ДЯКУЮ, пане Ігорю!))) Ні, Ви не вгадали!))) Хвба у п'ятому класі мрієш про дітей? Ще рано про це думати. Скоріш всього я мріяла про сукню, як у принцеси, чи про те, щоб стати відмінницею і у сьомому класі нею стала, але це вже інша історія.