ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2020.05.30 08:52
Я пишу, а вона не читає…
Я читаю – не чує вона…
Уляглася безмовно безкрая
Між серцями двома далина.
Хоч кохана ні слова не чує
І поезій не бачить країв, –
Я страждаю, й надіюся всує,
Бо люблю несказанно її…

Микола Соболь
2020.05.30 08:21
Вітер колише ще сонні лілеї,
Трави спивають ранкову росу,
Мрія прокинулась, лину до неї.
Хочу побачити неба ясу.
Сонечко сходить, радіє планета,
Води Дніпрові шепочуть: «Привіт…» –
А на воротах розкинув тенета
Хоче зловити павук цілий світ.

Сергій Губерначук
2020.05.30 07:16
Ховала ніч закохані дощі
удалині, ген-ген поза лісами.
Ми втрьох зустрілися й мовчали без причин,
порозумілися – й співали все те ж саме .

Ця вірна пара і єдин поет
спинили час розмовою про Всесвіт –
бо в кожного душа відчула злет

Євген Федчук
2020.05.29 19:36
У Римі паніка – розгнівані боги
Струснули землю й величезна яма
У римлян утворилась під ногами,
Яку й перестрибнуть не до снаги.
Сенат зібрався:що робити мають?
Рішили, щоб уникнути біди,
Хай кожен житель кидає туди
Землі по жмені. Та й позасипають

Олександр Панін
2020.05.29 16:35
Є Дивний Келих -
Панацеї Кубок,
Якого прагнуть
Пересохлі губи…
Невидимий жаданий
Келих цей -
Небес Дарунок,
Чи Пекельна Згуба?

Ін О
2020.05.29 12:58
Ця тисяча літ і тумани й хуртечі!
Триває зима, як війна, до оскоми.
Мій воїне,
серце болить від зневіри та втоми,
Від льодяних з півночі віхол та течій!
Ця тисяча літ, мов покута приречень...
Ми вбиті й воскреслі в покорі достроку.
Молитвами серця

Віктор Кучерук
2020.05.29 09:28
Блиснуло і гримнуло зненацька,
Різко і протяжливо притьмом, -
І дощу таночок чудернацький
Зашумів відрадно за вікном.
Плюскотів і нісся на всі боки,
Вправність демонструючи і спіх, -
Навіть хтось уважний та стоокий
Виконавців не злічив би всіх.

Сергій Губерначук
2020.05.29 08:43
У деяких містах лежать мої листи.
У декількох листах тісняться вірші.
Є в двох чи трьох рядках, звертаючись на ти,
моє колишнє… почуття поспішне.

Як промінь попереджує зорю –
так сонце понароджує проміння.
Що першим є, коли в тобі горю, –

Микола Соболь
2020.05.29 06:21
На болоті жаба ква та ква
Витирає сопляки зелені:
«Порятуй нас, матінко Москва,
Від бандер спаси, великий Ленін!
Мову відбери нам, хай язик
Чоботи сатрапові оближе,
Бо для мене Україна – пшик,
Мокшинська братва до серця ближче…»

Ігор Деркач
2020.05.28 21:33
Світає... і світиться світ
у сяєві іншого світу.
Коли не минає політ,
життю не пиши заповіту.

Не знає ніхто і ніде,
кудою надія літає.
За обрії сонце зайде,

Євген Федчук
2020.05.28 19:19
У широкім степу понад шляхом
Одинока береза стоїть.
Чорна смуга, що схожа на рану,
Білий стовбур берези ятрить.
Пам’ятає береза багато,
Бо вже років і років пройшло,
Як колись на узбіччі дороги
Гомонілося людне село.

Олександр Панін
2020.05.28 16:02
Привиддя тяжкі
Мені душу гнітили…

Л. Українка

***

Вітались

Галина Сливка
2020.05.28 15:15
І як воно? Здійнятися в політ,
Коли усе змаліле, мов полова,
Летить за вітром і хурделить світ...
А ти - навпроти... Ти - на крилах слова...
Тобі - піском солоним в очі, в рот.
Тобі іржавий свист вражає вуха
Так, що не годна вже знайти чеснот
В ска

Шон Маклех
2020.05.28 12:28
Сурма босоногого ангела
Зроблена з синього повітря:
Густого – наче сльози старої берези
Пораненої диким лісовим привидом,
Що блукає одвіку стежками,
Якими ніхто не ходить –
Ніхто, навіть олені з очима-тінями,
Навіть тупоноги голкоспинні.

Тетяна Левицька
2020.05.28 12:10
Листопад зривав іржаве листя з дерев, шматував і кидав на мокру бруківку під ноги перехожим. Обважніле небо торкалося верхівок пірамідальних тополь, ніби хотіло на них спочити. Різко похолодало, погода була глибоко осінньою, та я маиже кожного дня забирал

Дума Козак
2020.05.28 11:12
У ревній повені думок
втопає смуток мій.
Над нею стелиться димок
із нездійсненних мрій
і тане в озері зі снів,
без берега і дна,
поміж затоплених човнів
і присмаку вина…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Лялька
Коли я була маленькою знала, що на небі живе Бог і що у нього є янголи, що я особлива дівчинка з кучерявим волоссям, зеленими очима і щирою усмішкою. Колись жила на цьому світі і завше  мріяла про ляльку. А якщо попрошу зараз у Бога, то він обов'язково виконає моє прохання, але я не знала молитв і стидалася просити в Бога. Просила маму, але вона не купувала, казала, що немає грошей на хліб не те, що на іграшки. У шість років я заходила в магазин подивитися на ляльок, які сиділи в рядочок на верхній полиці, щоб діти не могли їх дістати. Там були різні - великі, малі з милими зворушливими обличчями, кирпатими носиками і карими, смарагдовими, блакитними очима. Смішні з веснянками на обличчі, веселі, сумні, байдужі.  Були такі, що кліпали повіками і казали: "Мама", це було так мило і втішно дитячому серцю. Я могла годинами знаходитися у тому універмазі не помічаючи, як спливає час, аж поки, якась продавщиця не починала хвилюватися і підозріло дивитися, щоб чогось не вкрала і я вибігала з магазину на вулицю ще довго думаючи про ляльку, яка мені подобалася найбільше. На День народження  чекала, що мені її подарують і я пригорну до себе, нашию їй багато різної одежі, вона буде моя донечка, яку я буду любити найбільше за всіх, але отримувала в подарунок шкільні зошити, щоденник, ручку. Була розчарована, що моя мрія не здійснюється і водночас рада, бо батьки гладили по голівці і вітали хоч тим, що потребувала школа. Мені часто снилася та лялька, що кліпала очима і казала, "Мама". Літом я йшла на город і з качанів кукурудзи робила сліпих ляльок, заплітала їм коси, які через декілька днів ржавіли, в'яли, а я йшла і знову рвала кукурудзу на нові ляльки. Пам'ятаю той день, коли мені вже не так сильно хотілося тієї ляльки і я змирилася у п'ятому класі з тим, що у мене її ніколи не буде.
У будинку піонерів перед Новим роком влаштували карнавал. Я була у сукні із накрохмаленої марлі і срібною короною на голові зробленою власними руками з картону обсипаного битими ялинковими іграшками. Свято було чудове. Ми співали, раділи, кружляли хороводи і тут вчителька попросила всіх замовчати і витягла з-під ялинки - ляльку. Це була неймовірна лялька з великими здивованими очима і закрученими віями. Мало того, що ця лялька розмовляла і кліпала повіками у неї була розкішна рожева сукня з органзи і блакитні блискучі кучері. Вона була схожа на Мальвіну, але вчителька обвела усіх поглядом  і оголосила:" Хто скаже, як звати цю ляльку, тому я її подарую!" І тут почалося. Всі діти  перекрикуючи один одного горланили - Таня! Лєна! Наташа! Валя! Алла! Вчителька сміялася і заперечувала: "Ні, не вгадали, не вгадали".  В приміщенні був такий галас, що мало що було чути. Зоя! Люда! Люба! Лариса! Свєта! -  "Ні...ні...ні" - ще дужче сміялася вчителька: "Мабуть, мені прийдеться цю гарну лялечку залишити собі". І тоді я вперше в житті почала просити Бога, щоб ця лялька дісталася саме мені. "Боженько, допоможи, ти ж знаєш, що я найбільше хочу цей приз." Я подивилася на задоволену, збуджену вчительку і перекрикуючи всіх голосно прокричала: "Цю ляльку звати - Белла!". У вчительки зразу посмішка зникла з обличчя, наступила тиша.  Всі замовчали і пильно дивилися то на розгублену вчительку, то на ляльку, а то на мене. "Ти мабуть знала, що мою маму звати Белла, тому вгадала, як звати ляльку?" - сумно сказала  вона. Звідки мені було знати, як було звати її маму, яка проживала у іншому місті. І все ж таки, хоч та лялька дісталася мені, але я чомусь ніколи нею не гралася. Згадувала, як вчителька відривала її від серця і як заздрісно дивилися діти, коли мені вручали мою мрію. Дуже швидко ту ляльку подарувала молодшій двоюрідній сестрі, бо бажання, які здійснюються невчасно не приносять особливих радощів. Швидко зрозуміла, що переросла свою мрію. Я тоді уже мріяла про інше і це була не лялька.

15.05.2020р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-05-15 11:49:30
Переглядів сторінки твору 188
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.153 / 5.76)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.248 / 5.88)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.856
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.05.29 07:56
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-05-15 12:01:03 ]
Читається на одному подиху, психологічно вивірено. Шкода, що в своїм дитинстві я й гадки не мав про якісь там ляльки чи й загалом про іграшки. Воно й не дивно - дитина війни...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-05-17 16:54:07 ]
Дякую, дорогий пане Іване, співчуваю, бо для дитини так важливо мати іграшку. Звичайно хлопчини не граються ляльками, але хвба Ви не мріяли про якусь іграшку? Мабуть, у дітей війни були інші мрії.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2020-05-15 13:44:21 ]
Цікаво, чи вгадаю я те інше?
Настає час, коли дівчата починають мріяти про живу ляльку:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-05-17 16:57:56 ]
ДЯКУЮ, пане Ігорю!))) Ні, Ви не вгадали!))) Хвба у п'ятому класі мрієш про дітей? Ще рано про це думати. Скоріш всього я мріяла про сукню, як у принцеси, чи про те, щоб стати відмінницею і у сьомому класі нею стала, але це вже інша історія.