Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.02
07:00
Краплинки холодні, прозорі і чисті
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
2026.09.01
22:13
Я нікуди не хочу іти.
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
2026.09.01
21:07
— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
2026.09.01
20:27
щось було у цім
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
2026.09.01
17:45
Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
2026.09.01
07:40
Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
2026.08.31
21:18
сонцезаходом палає
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
2026.08.31
14:55
Рай балачок бринить у грушах,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
2026.08.31
12:25
Ніякі греблі пристрасть не зупинять.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
2026.08.31
06:25
ЦИКЛ ІІІ. ЮДЕЯ
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
2026.08.31
06:15
Відкладаю сон на потім,
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
2026.08.30
22:33
Ще сипле трохи сонця рань в шовки барвисті,
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
2026.08.30
21:36
Як московські комуняки народ свій любили,
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
2026.08.30
21:25
Чобітки червоні
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Лялька
Коли я була маленькою, знала, що на небі живе Бог і що в нього є янголи, і що я особлива дівчинка з кучерявим волоссям, зеленими очима та щирою усмішкою. І завше мріяла про ляльку. Вірила, що якщо попрошу Бога, то він обов’язково виконає моє прохання, але не знала молитов і соромилася просити. Просила маму, але вона не купувала, казала, що немає грошей на хліб – не те що на іграшки.
У шість років я заходила в магазин подивитися на ляльок, які сиділи в рядочок на верхній полиці, щоб діти не могли їх дістати. Там були різні: великі, малі, із милими зворушливими обличчями, кирпатими носиками й карими, смарагдовими, блакитними очима. Смішні, з веснянками на личках, веселі, сумні, байдужі. Були такі, що кліпали повіками й казали «Мама», це здавалося милим і втішним для дитячого серця.
Я могла годинами знаходитися в тому універмазі, не помічаючи, як спливає час, аж поки якась продавчиня не починала хвилюватись і підозріло дивитися, щоб я чогось не вкрала. Тоді вибігала на вулицю й ще довго думала про ляльку, яка мені подобалася найбільше.
На день народження чекала, що мені її подарують. Пригорну до себе, нашию їй багато різного одягу, це буде моя донечка, яку я любитиму найбільше… але отримувала шкільні зошити, щоденник, ручку. Була розчарована, що моя мрія не здійснюється, і водночас рада, бо батьки гладили по голівці й вітали хоч тим, чого потребувала школа.
Мені часто снилася та лялька, що кліпала очима й казала «Мама». Улітку я йшла на город і з качанів кукурудзи робила сліпих ляльок, заплітала їм коси. За кілька днів вони іржавіли, в’яли, а я знову рвала кукурудзу на нові ляльки. Пам’ятаю, десь у п’ятому класі вже не так хотілося тієї ляльки, я змирилася з тим, що в мене її ніколи не буде.
У будинку піонерів перед Новим роком улаштували карнавал. Я надягла сукню з накрохмаленої марлі, срібну корону, зроблену власними руками з картону, обсипаного битими ялинковими прикрасами. Свято було чудове. Ми співали, раділи, кружляли в хороводі… І тут учителька попросила всіх замовкнути й витягла з-під ялинки… ляльку. Це була неймовірна красуня з великими здивованими очима й закрученими віями. Мало того, що розмовляла й кліпала повіками, – ще й мала розкішну рожеву сукню з органзи та блискучі блакитні кучері. Вона була схожа на Мальвіну, але вчителька обвела всіх поглядом і оголосила: «Хто скаже, як звати цю ляльку, тому я її подарую!».
І тут почалося! Усі діти, перекрикуючи одне одного, горланили: «Таня!», «Лєна!», «Наташа!», «Валя!», «Алла!»… Учителька сміялася й заперечувала: «Ні, не вгадали, не вгадали!». У приміщенні стояв такий галас, що мало що було чутно.
– Зоя!.. Люда!.. Люба!.. Лариса!.. Свєта!..
– Ні... ні... ні… – ще дужче сміялася вчителька. – Мабуть, мені доведеться цю гарну лялечку залишити собі!
І тоді я вперше в житті почала просити Бога, щоб ця лялька дісталася саме мені: «Боженьку, допоможи, ти ж знаєш, що я найбільше хочу цей приз!». Я подивилася на задоволену, збуджену вчительку й, перекрикуючи всіх, голосно гукнула:
– Цю ляльку звуть Белла!
Усмішка вчительки зразу зникла з обличчя, настала тиша. Усі мовчали й пильно дивилися то на розгублену вчительку, то на ляльку, то на мене.
– Ти, мабуть, знала, що мою маму звати Белла, тому вгадала? – сумно спитала вона.
Звідки мені було знати, як було звати її маму, яка жила в іншому місті?
І все ж таки, хоч та лялька дісталася мені, я чомусь ніколи нею не гралася. Згадувала, як учителька відривала її від серця і як заздрісно дивилися діти, коли мені вручали мою мрію. Дуже скоро ту ляльку подарувала молодшій двоюрідній сестрі, бо бажання, які здійснюються невчасно, не приносять особливих радощів. Швидко зрозуміла, що переросла свою мрію. Тоді вже мріяла про інше, і це була не лялька.
15.05.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лялька
Коли я була маленькою, знала, що на небі живе Бог і що в нього є янголи, і що я особлива дівчинка з кучерявим волоссям, зеленими очима та щирою усмішкою. І завше мріяла про ляльку. Вірила, що якщо попрошу Бога, то він обов’язково виконає моє прохання, але не знала молитов і соромилася просити. Просила маму, але вона не купувала, казала, що немає грошей на хліб – не те що на іграшки.
У шість років я заходила в магазин подивитися на ляльок, які сиділи в рядочок на верхній полиці, щоб діти не могли їх дістати. Там були різні: великі, малі, із милими зворушливими обличчями, кирпатими носиками й карими, смарагдовими, блакитними очима. Смішні, з веснянками на личках, веселі, сумні, байдужі. Були такі, що кліпали повіками й казали «Мама», це здавалося милим і втішним для дитячого серця.
Я могла годинами знаходитися в тому універмазі, не помічаючи, як спливає час, аж поки якась продавчиня не починала хвилюватись і підозріло дивитися, щоб я чогось не вкрала. Тоді вибігала на вулицю й ще довго думала про ляльку, яка мені подобалася найбільше.
На день народження чекала, що мені її подарують. Пригорну до себе, нашию їй багато різного одягу, це буде моя донечка, яку я любитиму найбільше… але отримувала шкільні зошити, щоденник, ручку. Була розчарована, що моя мрія не здійснюється, і водночас рада, бо батьки гладили по голівці й вітали хоч тим, чого потребувала школа.
Мені часто снилася та лялька, що кліпала очима й казала «Мама». Улітку я йшла на город і з качанів кукурудзи робила сліпих ляльок, заплітала їм коси. За кілька днів вони іржавіли, в’яли, а я знову рвала кукурудзу на нові ляльки. Пам’ятаю, десь у п’ятому класі вже не так хотілося тієї ляльки, я змирилася з тим, що в мене її ніколи не буде.
У будинку піонерів перед Новим роком улаштували карнавал. Я надягла сукню з накрохмаленої марлі, срібну корону, зроблену власними руками з картону, обсипаного битими ялинковими прикрасами. Свято було чудове. Ми співали, раділи, кружляли в хороводі… І тут учителька попросила всіх замовкнути й витягла з-під ялинки… ляльку. Це була неймовірна красуня з великими здивованими очима й закрученими віями. Мало того, що розмовляла й кліпала повіками, – ще й мала розкішну рожеву сукню з органзи та блискучі блакитні кучері. Вона була схожа на Мальвіну, але вчителька обвела всіх поглядом і оголосила: «Хто скаже, як звати цю ляльку, тому я її подарую!».
І тут почалося! Усі діти, перекрикуючи одне одного, горланили: «Таня!», «Лєна!», «Наташа!», «Валя!», «Алла!»… Учителька сміялася й заперечувала: «Ні, не вгадали, не вгадали!». У приміщенні стояв такий галас, що мало що було чутно.
– Зоя!.. Люда!.. Люба!.. Лариса!.. Свєта!..
– Ні... ні... ні… – ще дужче сміялася вчителька. – Мабуть, мені доведеться цю гарну лялечку залишити собі!
І тоді я вперше в житті почала просити Бога, щоб ця лялька дісталася саме мені: «Боженьку, допоможи, ти ж знаєш, що я найбільше хочу цей приз!». Я подивилася на задоволену, збуджену вчительку й, перекрикуючи всіх, голосно гукнула:
– Цю ляльку звуть Белла!
Усмішка вчительки зразу зникла з обличчя, настала тиша. Усі мовчали й пильно дивилися то на розгублену вчительку, то на ляльку, то на мене.
– Ти, мабуть, знала, що мою маму звати Белла, тому вгадала? – сумно спитала вона.
Звідки мені було знати, як було звати її маму, яка жила в іншому місті?
І все ж таки, хоч та лялька дісталася мені, я чомусь ніколи нею не гралася. Згадувала, як учителька відривала її від серця і як заздрісно дивилися діти, коли мені вручали мою мрію. Дуже скоро ту ляльку подарувала молодшій двоюрідній сестрі, бо бажання, які здійснюються невчасно, не приносять особливих радощів. Швидко зрозуміла, що переросла свою мрію. Тоді вже мріяла про інше, і це була не лялька.
15.05.2020р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
