Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
09:42
Ліхтар негаснучий — латунь,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
2026.10.10
11:46
жовтня - День народження видатної української співачки
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
2026.10.10
11:21
Закортіло бабці втіхи,
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
2026.10.10
07:22
За межею літа -
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
2026.10.09
22:01
Уламки сну розкидані повсюди.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
2026.10.09
17:17
У квасолі джміль гуде:
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Лялька
Коли я була маленькою, знала, що на небі живе Бог і що в нього є янголи, і що я особлива дівчинка з кучерявим волоссям, зеленими очима та щирою усмішкою. І завше мріяла про ляльку. Вірила, що якщо попрошу Бога, то він обов’язково виконає моє прохання, але не знала молитов і соромилася просити. Просила маму, але вона не купувала, казала, що немає грошей на хліб – не те що на іграшки.
У шість років я заходила в магазин подивитися на ляльок, які сиділи в рядочок на верхній полиці, щоб діти не могли їх дістати. Там були різні: великі, малі, із милими зворушливими обличчями, кирпатими носиками й карими, смарагдовими, блакитними очима. Смішні, з веснянками на личках, веселі, сумні, байдужі. Були такі, що кліпали повіками й казали «Мама», це здавалося милим і втішним для дитячого серця.
Я могла годинами знаходитися в тому універмазі, не помічаючи, як спливає час, аж поки якась продавчиня не починала хвилюватись і підозріло дивитися, щоб я чогось не вкрала. Тоді вибігала на вулицю й ще довго думала про ляльку, яка мені подобалася найбільше.
На день народження чекала, що мені її подарують. Пригорну до себе, нашию їй багато різного одягу, це буде моя донечка, яку я любитиму найбільше… але отримувала шкільні зошити, щоденник, ручку. Була розчарована, що моя мрія не здійснюється, і водночас рада, бо батьки гладили по голівці й вітали хоч тим, чого потребувала школа.
Мені часто снилася та лялька, що кліпала очима й казала «Мама». Улітку я йшла на город і з качанів кукурудзи робила сліпих ляльок, заплітала їм коси. За кілька днів вони іржавіли, в’яли, а я знову рвала кукурудзу на нові ляльки. Пам’ятаю, десь у п’ятому класі вже не так хотілося тієї ляльки, я змирилася з тим, що в мене її ніколи не буде.
У будинку піонерів перед Новим роком улаштували карнавал. Я надягла сукню з накрохмаленої марлі, срібну корону, зроблену власними руками з картону, обсипаного битими ялинковими прикрасами. Свято було чудове. Ми співали, раділи, кружляли в хороводі… І тут учителька попросила всіх замовкнути й витягла з-під ялинки… ляльку. Це була неймовірна красуня з великими здивованими очима й закрученими віями. Мало того, що розмовляла й кліпала повіками, – ще й мала розкішну рожеву сукню з органзи та блискучі блакитні кучері. Вона була схожа на Мальвіну, але вчителька обвела всіх поглядом і оголосила: «Хто скаже, як звати цю ляльку, тому я її подарую!».
І тут почалося! Усі діти, перекрикуючи одне одного, горланили: «Таня!», «Лєна!», «Наташа!», «Валя!», «Алла!»… Учителька сміялася й заперечувала: «Ні, не вгадали, не вгадали!». У приміщенні стояв такий галас, що мало що було чутно.
– Зоя!.. Люда!.. Люба!.. Лариса!.. Свєта!..
– Ні... ні... ні… – ще дужче сміялася вчителька. – Мабуть, мені доведеться цю гарну лялечку залишити собі!
І тоді я вперше в житті почала просити Бога, щоб ця лялька дісталася саме мені: «Боженьку, допоможи, ти ж знаєш, що я найбільше хочу цей приз!». Я подивилася на задоволену, збуджену вчительку й, перекрикуючи всіх, голосно гукнула:
– Цю ляльку звуть Белла!
Усмішка вчительки зразу зникла з обличчя, настала тиша. Усі мовчали й пильно дивилися то на розгублену вчительку, то на ляльку, то на мене.
– Ти, мабуть, знала, що мою маму звати Белла, тому вгадала? – сумно спитала вона.
Звідки мені було знати, як було звати її маму, яка жила в іншому місті?
І все ж таки, хоч та лялька дісталася мені, я чомусь ніколи нею не гралася. Згадувала, як учителька відривала її від серця і як заздрісно дивилися діти, коли мені вручали мою мрію. Дуже скоро ту ляльку подарувала молодшій двоюрідній сестрі, бо бажання, які здійснюються невчасно, не приносять особливих радощів. Швидко зрозуміла, що переросла свою мрію. Тоді вже мріяла про інше, і це була не лялька.
15.05.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лялька
Коли я була маленькою, знала, що на небі живе Бог і що в нього є янголи, і що я особлива дівчинка з кучерявим волоссям, зеленими очима та щирою усмішкою. І завше мріяла про ляльку. Вірила, що якщо попрошу Бога, то він обов’язково виконає моє прохання, але не знала молитов і соромилася просити. Просила маму, але вона не купувала, казала, що немає грошей на хліб – не те що на іграшки.
У шість років я заходила в магазин подивитися на ляльок, які сиділи в рядочок на верхній полиці, щоб діти не могли їх дістати. Там були різні: великі, малі, із милими зворушливими обличчями, кирпатими носиками й карими, смарагдовими, блакитними очима. Смішні, з веснянками на личках, веселі, сумні, байдужі. Були такі, що кліпали повіками й казали «Мама», це здавалося милим і втішним для дитячого серця.
Я могла годинами знаходитися в тому універмазі, не помічаючи, як спливає час, аж поки якась продавчиня не починала хвилюватись і підозріло дивитися, щоб я чогось не вкрала. Тоді вибігала на вулицю й ще довго думала про ляльку, яка мені подобалася найбільше.
На день народження чекала, що мені її подарують. Пригорну до себе, нашию їй багато різного одягу, це буде моя донечка, яку я любитиму найбільше… але отримувала шкільні зошити, щоденник, ручку. Була розчарована, що моя мрія не здійснюється, і водночас рада, бо батьки гладили по голівці й вітали хоч тим, чого потребувала школа.
Мені часто снилася та лялька, що кліпала очима й казала «Мама». Улітку я йшла на город і з качанів кукурудзи робила сліпих ляльок, заплітала їм коси. За кілька днів вони іржавіли, в’яли, а я знову рвала кукурудзу на нові ляльки. Пам’ятаю, десь у п’ятому класі вже не так хотілося тієї ляльки, я змирилася з тим, що в мене її ніколи не буде.
У будинку піонерів перед Новим роком улаштували карнавал. Я надягла сукню з накрохмаленої марлі, срібну корону, зроблену власними руками з картону, обсипаного битими ялинковими прикрасами. Свято було чудове. Ми співали, раділи, кружляли в хороводі… І тут учителька попросила всіх замовкнути й витягла з-під ялинки… ляльку. Це була неймовірна красуня з великими здивованими очима й закрученими віями. Мало того, що розмовляла й кліпала повіками, – ще й мала розкішну рожеву сукню з органзи та блискучі блакитні кучері. Вона була схожа на Мальвіну, але вчителька обвела всіх поглядом і оголосила: «Хто скаже, як звати цю ляльку, тому я її подарую!».
І тут почалося! Усі діти, перекрикуючи одне одного, горланили: «Таня!», «Лєна!», «Наташа!», «Валя!», «Алла!»… Учителька сміялася й заперечувала: «Ні, не вгадали, не вгадали!». У приміщенні стояв такий галас, що мало що було чутно.
– Зоя!.. Люда!.. Люба!.. Лариса!.. Свєта!..
– Ні... ні... ні… – ще дужче сміялася вчителька. – Мабуть, мені доведеться цю гарну лялечку залишити собі!
І тоді я вперше в житті почала просити Бога, щоб ця лялька дісталася саме мені: «Боженьку, допоможи, ти ж знаєш, що я найбільше хочу цей приз!». Я подивилася на задоволену, збуджену вчительку й, перекрикуючи всіх, голосно гукнула:
– Цю ляльку звуть Белла!
Усмішка вчительки зразу зникла з обличчя, настала тиша. Усі мовчали й пильно дивилися то на розгублену вчительку, то на ляльку, то на мене.
– Ти, мабуть, знала, що мою маму звати Белла, тому вгадала? – сумно спитала вона.
Звідки мені було знати, як було звати її маму, яка жила в іншому місті?
І все ж таки, хоч та лялька дісталася мені, я чомусь ніколи нею не гралася. Згадувала, як учителька відривала її від серця і як заздрісно дивилися діти, коли мені вручали мою мрію. Дуже скоро ту ляльку подарувала молодшій двоюрідній сестрі, бо бажання, які здійснюються невчасно, не приносять особливих радощів. Швидко зрозуміла, що переросла свою мрію. Тоді вже мріяла про інше, і це була не лялька.
15.05.2020р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
