ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Верста (1994) / Проза

 Зоряний замок. Темрява — Світло
Темрява

Я не знаю, як тут опинився. Не знаю, скільки часу тут перебуваю: інколи здається, що минула вже вічність, а інколи — що лише декілька хвилин. Тут нікого немає, хоча, можливо, це я просто нікого не зустрічав. Лише довгі коридори… Широкі зали… І багато дверей — у кожному коридорі та залі. Вони тягнуться до безкінечності… Спочатку я просто йшов, не відчиняючи їх. Не знаю, чи це був страх, чи просто мене не цікавило, що за ними, лише хотілося простувати вперед довжелезними коридорами.
Та виходу не було видно, лише місяць заглядав усередину через високі вікна, які теж чергувались одне за одним. Завжди був лише місяць, і виникало таке відчуття, що він кудись мене веде, та шлях був нескінченний.
Якось я спробував відчинити одні із численних дверей, моя рука тремтіла, втім, я схопив ручку і повернув її — нічого складного. Я ще постояв деякий час, думаючи, чи варто їх відчиняти, бо треба було йти вперед, і чи варто відволікатись на те, що там за ними. Все ж я наважився, однак побачити, що в кімнаті за ними, не міг, бо треба було пройти крізь темряву. Я зайшов… Й одразу після того, розчинившись у темряві, я вийшов із сусідніх дверей, у яких вхід також перегороджувала темрява. Я не міг зрозуміти, навіщо всі ці двері, якщо вони однаково ведуть назад у коридор. Насмілившись, я спробував зайти ще в декілька дверей, можливо, у десяток, а може, і в сотню, та знову й знову опинявся в коридорі, розуміючи, що лише згаяв час.
Я починав себе ненавидіти: можливо, я б уже дійшов до виходу, а так я й надалі залишався в коридорі. Згодом я облишив це і просто йшов уперед, не відволікаючись, та коридору не було кінця, і з кожним кроком дедалі більше розпалювалася цікавість, а в голові звучали німі запитання: «А якщо це не ті двері?», «А якщо саме ось за цими дверима вихід?..» Ненависть до себе замість того, щоб розвіюватись, зростала дедалі більше — тепер уже через те, що я йшов повз усі двері й не відчиняв їх…
Але й відчиняти їх я теж не бачив сенсу — знову втратити час і опинитись назад у коридорі… Час, якого, здається, тут і так немає, чи, можливо, його так багато, що я не можу осягнути…
Я далі йшов, світло місяця яскраво розливалося залами, осяюючи шлях уперед, та виходу навіть не було видно. Я зупинився, просто стояв на місці, і тут я усвідомив, що до цього навіть жодного разу не зупинявся, постійно йшов уперед… Я визирнув у високе вікно і поглянув на місяць — ми довго дивилися один на одного.
Аж раптом я помітив, що світло від нього падає на двері неподалік від мене. Я підійшов до дверей і потягнувся до ручки. У голові знову зазвучали німі запитання: «Невже це вихід?», «Можливо, це знову двері, які заведуть у нікуди?..»
Я відчинив двері, але замість темряви, яку я бачив раніше в інших дверях, тут я побачив світло…

Світло

Переді мною сяяло яскраве світло. Я пройшов крізь нього й опинився в кімнаті. Світлом була залита вся кімната, і мені здавалося, що воно ніжно торкається моєї шкіри. У голові звучали німі запитання: «Невже це вихід?», «Можливо, це те, що я так довго шукав, блукаючи по цьому замку?..»
Сяйво не було хаотичним, воно мало джерело: посередині кімнати воно здавалося набагато яскравішим. Я довго все розглядав і милувався й уперше відчув час: здавалось, у мене його дуже мало…
Я насолоджувався кожною секундою, проведеною в кімнаті, ловлячи кожен момент.
Я вирішив наблизитись до епіцентру світла. Кожен крок я робив обережно, бо боявся, що, якщо я надто наближусь, воно або згасне, або обпече мене.
Раптом світло в центрі теж почало пересуватись — воно прямувало до мене.
Я далі йшов йому назустріч, секунди здавалися вічністю, водночас дуже швидко збігаючи.
Увесь шлях, який я пройшов до цього, втратив сенс, як і ненависть до себе. Все тонуло в минулому.
Єдине, що мало сенс, — світло переді мною і саме цей момент.
Ми наблизились одне до одного. Тепер воно сяяло ще яскравіше і не обпікало, тільки ніжно зігрівало.
Я промовив:
— Хто ти, Світло?
— Я думала, це ти — Світло!

Новела «Зоряний замок. Темрява — Світло»
© Володимир Верста
Дата написання: 17.03.20

З книги «Наношок».




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-05-16 11:30:27
Переглядів сторінки твору 676
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.800
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.11.24 16:42
Автор у цю хвилину відсутній