ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Верста (1994) / Проза

 Зоряний замок. Темрява — Світло
Темрява

Я не знаю, як тут опинився. Не знаю, скільки часу тут перебуваю: інколи здається, що минула вже вічність, а інколи — що лише декілька хвилин. Тут нікого немає, хоча, можливо, це я просто нікого не зустрічав. Лише довгі коридори… Широкі зали… І багато дверей — у кожному коридорі та залі. Вони тягнуться до безкінечності… Спочатку я просто йшов, не відчиняючи їх. Не знаю, чи це був страх, чи просто мене не цікавило, що за ними, лише хотілося простувати вперед довжелезними коридорами.
Та виходу не було видно, лише місяць заглядав усередину через високі вікна, які теж чергувались одне за одним. Завжди був лише місяць, і виникало таке відчуття, що він кудись мене веде, та шлях був нескінченний.
Якось я спробував відчинити одні із численних дверей, моя рука тремтіла, втім, я схопив ручку і повернув її — нічого складного. Я ще постояв деякий час, думаючи, чи варто їх відчиняти, бо треба було йти вперед, і чи варто відволікатись на те, що там за ними. Все ж я наважився, однак побачити, що в кімнаті за ними, не міг, бо треба було пройти крізь темряву. Я зайшов… Й одразу після того, розчинившись у темряві, я вийшов із сусідніх дверей, у яких вхід також перегороджувала темрява. Я не міг зрозуміти, навіщо всі ці двері, якщо вони однаково ведуть назад у коридор. Насмілившись, я спробував зайти ще в декілька дверей, можливо, у десяток, а може, і в сотню, та знову й знову опинявся в коридорі, розуміючи, що лише згаяв час.
Я починав себе ненавидіти: можливо, я б уже дійшов до виходу, а так я й надалі залишався в коридорі. Згодом я облишив це і просто йшов уперед, не відволікаючись, та коридору не було кінця, і з кожним кроком дедалі більше розпалювалася цікавість, а в голові звучали німі запитання: «А якщо це не ті двері?», «А якщо саме ось за цими дверима вихід?..» Ненависть до себе замість того, щоб розвіюватись, зростала дедалі більше — тепер уже через те, що я йшов повз усі двері й не відчиняв їх…
Але й відчиняти їх я теж не бачив сенсу — знову втратити час і опинитись назад у коридорі… Час, якого, здається, тут і так немає, чи, можливо, його так багато, що я не можу осягнути…
Я далі йшов, світло місяця яскраво розливалося залами, осяюючи шлях уперед, та виходу навіть не було видно. Я зупинився, просто стояв на місці, і тут я усвідомив, що до цього навіть жодного разу не зупинявся, постійно йшов уперед… Я визирнув у високе вікно і поглянув на місяць — ми довго дивилися один на одного.
Аж раптом я помітив, що світло від нього падає на двері неподалік від мене. Я підійшов до дверей і потягнувся до ручки. У голові знову зазвучали німі запитання: «Невже це вихід?», «Можливо, це знову двері, які заведуть у нікуди?..»
Я відчинив двері, але замість темряви, яку я бачив раніше в інших дверях, тут я побачив світло…

Світло

Переді мною сяяло яскраве світло. Я пройшов крізь нього й опинився в кімнаті. Світлом була залита вся кімната, і мені здавалося, що воно ніжно торкається моєї шкіри. У голові звучали німі запитання: «Невже це вихід?», «Можливо, це те, що я так довго шукав, блукаючи по цьому замку?..»
Сяйво не було хаотичним, воно мало джерело: посередині кімнати воно здавалося набагато яскравішим. Я довго все розглядав і милувався й уперше відчув час: здавалось, у мене його дуже мало…
Я насолоджувався кожною секундою, проведеною в кімнаті, ловлячи кожен момент.
Я вирішив наблизитись до епіцентру світла. Кожен крок я робив обережно, бо боявся, що, якщо я надто наближусь, воно або згасне, або обпече мене.
Раптом світло в центрі теж почало пересуватись — воно прямувало до мене.
Я далі йшов йому назустріч, секунди здавалися вічністю, водночас дуже швидко збігаючи.
Увесь шлях, який я пройшов до цього, втратив сенс, як і ненависть до себе. Все тонуло в минулому.
Єдине, що мало сенс, — світло переді мною і саме цей момент.
Ми наблизились одне до одного. Тепер воно сяяло ще яскравіше і не обпікало, тільки ніжно зігрівало.
Я промовив:
— Хто ти, Світло?
— Я думала, це ти — Світло!

Новела «Зоряний замок. Темрява — Світло»
© Володимир Верста
Дата написання: 17.03.20

З книги «Наношок».




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-05-16 11:30:27
Переглядів сторінки твору 666
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.800
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.11.24 16:42
Автор у цю хвилину відсутній