Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Київська соната
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Київська соната
Знову прийшла поліція, цього разу з двірником. Питали жінку де чоловік, аби вручити повістку в воєнкомат. Сказала, що поїхав на заробітки десь під три чорти, а як повернеться – неодмінно до них навідається. От розумниця!
А я що? Після праці їду не до хати, а на дачу. Ну її до біса ту армію. Як подивився по телебаченню що робиться під Іловайськом – патріотизм та гнів на окупантів кудись зникли. Та й можновладці не поспішають своїх дорогоцінних чад виштовхувати у плечі на фронтові дороги. Ділять бабло, посади, торгують краденим державним добром, горлопанять про захист батьківщини. Один тільки Руслан Кошулинський пішов воювати. Але він зі «Свободи», оглашенний націоналіст. А нормальна людина ніколи цього не зробить. Хай москальня хоч шкуру живцем здирає з моєї дитини – не піду. А от торгувати м’ясом під Святошинським мостом буду до самої смерті.
Кум теж філонив по чорному, десь довідку дістав, що у нього ішемія, а на додачу хвороба заразна, невиліковна. А сам торгує шаурмою, м’ясо до якої постачають цигани з Подолу. Наловчивася готувати страви навіть з котів та собак, спробуйте якось – пальчики оближете. А жінка смажить біляші - начинка теж із собачого фаршу.
Пересиділи ми лихо, перечекали. І тепер живемо на повну. Може десь війна і йде, але нас це не стосується.
От скажіть: нащо нам той Крим? Там завжди населення нерівно дихало і на Україну, і на українців. Або Донбас? Там теж усе скацаплене. А за великим рахунком хіба погано нам жилося в СРСР? Ні. Всі працювали, вчилися, квартири отримували в порядку черги, пияків ліккували в ЛТП. І влада була справжньою, а не оцією як нині – як не клоуни то бариги. І слава Богові, що тридцять років у владі бардак, бо якщо прийдуть націоналісти - беззаконня припиниться. А кому з нормальних бізнесменів таке до шмиги, га?
Люди собі таксують по тихому, не сплачуючи податків, фрілансерствують, їздять на заробітки, отримуючи зарплатню чорним налом, торгують з рук, мурують крезам палаци без офіційного працевлаштування. І все наче непогано крутиться. Правда грошей на пенсії та розвиток інфраструктури катастрофічно не вистачає. Але ж то винна влада, а не ми – прості трудівники, правда ж?
Обросли під час війни жирком, триповерховий заміський будинок собі збудували, машину нову придбали. Синок бакалаврат закінчив, прилаштував його працювати в прокуратурі. Небезкоштовно, але то таке. З часом усі витрачені кошти відіб'ються востократ. А дехто і досі воює. Захищає неньку-Україну від сепаратистів. Та тих сепаратистів на Україні – більшість населення! Якщо прийдуть російські вояки до Києва – самі будуть водити їх за руку по квартирах і показувати де живуть свободівці, рухівці, вчителі української мови та літератури. А треба – то й розстрілювати допоможуть. То від кого ж вони нас захищають? Від нас самих?
Закінчувати війну потрібно. Здаватися. Російську мову зробити другою державною, відмінити усі мовні квоти, визнати Крим російським, а окупованим територія Донбасу надати спеціальний статус. Все можна зробити аби людям стало легше жити. То нащо ж противитися?
Росія має ядерну зброю, має газ та нафту, має майже двісті мільйонів населення, чисельну та озброєну до зубів армію. А у нас Президент – найкращий клоун СНД, неукраїнець та ще й російськомовний. На камеру ще намагається двоє слів сплести докупи, а як софіти вимикаються – переходить на російську. Сміх і гріх. І хто купиться на таку показуху?
Який народ – такий і правитель. Ми достойні того, кого обрали. А раз так, то не варто очікувати дива: є можливість – кради, немає – очікуй свого шансу.
Нині планету накрила коронавірусна пошесть. Як на мене - це в головах людських коронавірус. Не розуміють бевзі, що таким чином бідних людей зробили ще біднішими, а багатих – ще багатшими. Хто від цього виграв? Торгаші. Як би не повернулася ситуація, а бариги-перекупщики завжди будуть з наваром, оскільки торгівля товарами першої необхідності – справа прибуткова. Люди хочуть мняса – а ми вже тут! Люди хочуть яблучок - а ми вже тут! Ось де, беріть! І платіть. Утридорога! Вдесятеро! Але платіть. І нікуди не дінетеся, бо їсти хочеться.
Все браття мої та сестри, пора до праці, цигани собак оббілованих доставили. Зараз розбатую, зроблю фарш для дружини і піду торгувати мнясом під Святошинстьким мостом. І Ви приходьте, ціни у нас набагато нижчі ринкових, будете задоволені.
А про війну забудьте, хай вона сказиться та війна.
26.05.2020р.
А я що? Після праці їду не до хати, а на дачу. Ну її до біса ту армію. Як подивився по телебаченню що робиться під Іловайськом – патріотизм та гнів на окупантів кудись зникли. Та й можновладці не поспішають своїх дорогоцінних чад виштовхувати у плечі на фронтові дороги. Ділять бабло, посади, торгують краденим державним добром, горлопанять про захист батьківщини. Один тільки Руслан Кошулинський пішов воювати. Але він зі «Свободи», оглашенний націоналіст. А нормальна людина ніколи цього не зробить. Хай москальня хоч шкуру живцем здирає з моєї дитини – не піду. А от торгувати м’ясом під Святошинським мостом буду до самої смерті.
Кум теж філонив по чорному, десь довідку дістав, що у нього ішемія, а на додачу хвороба заразна, невиліковна. А сам торгує шаурмою, м’ясо до якої постачають цигани з Подолу. Наловчивася готувати страви навіть з котів та собак, спробуйте якось – пальчики оближете. А жінка смажить біляші - начинка теж із собачого фаршу.
Пересиділи ми лихо, перечекали. І тепер живемо на повну. Може десь війна і йде, але нас це не стосується.
От скажіть: нащо нам той Крим? Там завжди населення нерівно дихало і на Україну, і на українців. Або Донбас? Там теж усе скацаплене. А за великим рахунком хіба погано нам жилося в СРСР? Ні. Всі працювали, вчилися, квартири отримували в порядку черги, пияків ліккували в ЛТП. І влада була справжньою, а не оцією як нині – як не клоуни то бариги. І слава Богові, що тридцять років у владі бардак, бо якщо прийдуть націоналісти - беззаконня припиниться. А кому з нормальних бізнесменів таке до шмиги, га?
Люди собі таксують по тихому, не сплачуючи податків, фрілансерствують, їздять на заробітки, отримуючи зарплатню чорним налом, торгують з рук, мурують крезам палаци без офіційного працевлаштування. І все наче непогано крутиться. Правда грошей на пенсії та розвиток інфраструктури катастрофічно не вистачає. Але ж то винна влада, а не ми – прості трудівники, правда ж?
Обросли під час війни жирком, триповерховий заміський будинок собі збудували, машину нову придбали. Синок бакалаврат закінчив, прилаштував його працювати в прокуратурі. Небезкоштовно, але то таке. З часом усі витрачені кошти відіб'ються востократ. А дехто і досі воює. Захищає неньку-Україну від сепаратистів. Та тих сепаратистів на Україні – більшість населення! Якщо прийдуть російські вояки до Києва – самі будуть водити їх за руку по квартирах і показувати де живуть свободівці, рухівці, вчителі української мови та літератури. А треба – то й розстрілювати допоможуть. То від кого ж вони нас захищають? Від нас самих?
Закінчувати війну потрібно. Здаватися. Російську мову зробити другою державною, відмінити усі мовні квоти, визнати Крим російським, а окупованим територія Донбасу надати спеціальний статус. Все можна зробити аби людям стало легше жити. То нащо ж противитися?
Росія має ядерну зброю, має газ та нафту, має майже двісті мільйонів населення, чисельну та озброєну до зубів армію. А у нас Президент – найкращий клоун СНД, неукраїнець та ще й російськомовний. На камеру ще намагається двоє слів сплести докупи, а як софіти вимикаються – переходить на російську. Сміх і гріх. І хто купиться на таку показуху?
Який народ – такий і правитель. Ми достойні того, кого обрали. А раз так, то не варто очікувати дива: є можливість – кради, немає – очікуй свого шансу.
Нині планету накрила коронавірусна пошесть. Як на мене - це в головах людських коронавірус. Не розуміють бевзі, що таким чином бідних людей зробили ще біднішими, а багатих – ще багатшими. Хто від цього виграв? Торгаші. Як би не повернулася ситуація, а бариги-перекупщики завжди будуть з наваром, оскільки торгівля товарами першої необхідності – справа прибуткова. Люди хочуть мняса – а ми вже тут! Люди хочуть яблучок - а ми вже тут! Ось де, беріть! І платіть. Утридорога! Вдесятеро! Але платіть. І нікуди не дінетеся, бо їсти хочеться.
Все браття мої та сестри, пора до праці, цигани собак оббілованих доставили. Зараз розбатую, зроблю фарш для дружини і піду торгувати мнясом під Святошинстьким мостом. І Ви приходьте, ціни у нас набагато нижчі ринкових, будете задоволені.
А про війну забудьте, хай вона сказиться та війна.
26.05.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
