Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.11
10:43
Господи, я дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, я слухаю мову мого татусьо.
Господи, я чую Твоє "Поклич. Я озвуся".
Господи, мій Любий Пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Госп
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, я слухаю мову мого татусьо.
Господи, я чую Твоє "Поклич. Я озвуся".
Господи, мій Любий Пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Госп
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
2026.11.10
23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
2026.11.10
21:23
Онкодиспансер. Первинний огляд лікаря.
Пацієнт - чоловік років 45-50.
Підозра на рак легень.
- Палите?
- Палю.
- Як довго?
- З 4го класу. Може з 5го.
- З якого конкретно року?
- Я не помню.
- В школу ви в якому році пішли?
- (кашляє) Точно не п
2026.11.10
21:06
Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
2026.11.10
20:26
Не знадобиться відпускати
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
2026.11.10
20:17
Перед тим, як назавжди покинуть
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
2026.11.10
18:06
«Які ми гарні!»- пишаються суцвіття,
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
2026.11.10
12:22
А наш взірець – Сцевола Муцій,
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
2026.11.10
07:14
Радію вранішньому світлу,
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
2026.11.09
23:45
отакої, буркоче собі під сиві вуса достопамятний улюблений протагоніст, відомий за попередніми епізодами, шкандибаючи додому через дитячий майданчик, де пісочниця зі собачим лайном, отакої · у манері одиноких під старість усіма забутих уперто не вмираючих
2026.11.09
16:15
Друзі до мене прийшли вчора, надвечір
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
...Плюс внучка
...ПЛЮС ВНУЧКА
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает, не знаю ли я, как найти улицу Набережную. Объяснила, но вижу, что вряд ли найдет старушка нужный ей адрес в такой поздний час.
Вышли из электрички вместе, и, хоть рано утром мне нужно торопиться в школу, все же как-то неудобно оставлять женщину одну. Ведь ни автобусов, ни такси тогда еще у нас не было. Ничего не стоило обойти городок за какой-то час-полтора.
– А кто у вас там на Набережной? – спрашиваю любопытства ради, когда решила помочь старушке.
– Да вы понимаете, не знаю, как и сказать...
– Сын, дочь, внуки?
– Давайте расскажу все по порядку, а вы уже тогда решайте сами...
...Получаю я на днях письмо из армии от своего дорогого внучка. Пишет, что приснилось ему, будто девушка, с которой он дружил, вскорости должна рожать. Так вот, просит меня внучек поехать по адресу, что мы с вами ищем, встретиться с его любимой и передать, что как только он демобилизуется, то сразу же и распишется с ней. Вот такая история.
– Да, но почему именно вы должны ехать, а не отец или мать?
– Дело в том, голубушка, что отец и мать его разбежались в разные стороны, а я осталась как бы в трех ипостасях. К кому же ему, бедняжке, и обращаться, как не ко мне?
Где-то в третьем часу ночи нашли мы дом будущей невесты, но в какой квартире она живет, влюбленный солдат не написал. Ничего не поделаешь – звоним в первую попавшуюся. Никто не отвечает. Звоним в следующую. На счастье, выходит женщина и, не удивляясь за звонок в столь неподходящее время, спокойно так отвечает на наш вопрос. Оказывается, девушка действительно беременна и уехала вместе с родителями отдыхать. Завтра должны уже и вернуться.
– Ну что ж, завтра так завтра, а сегодня идемте спать ко мне, – говорю я довольной старушке.
Приходим домой, гостья моя ставит на стол целую корзину пирожков, но я, поблагодарив, отказываюсь кушать и предлагаю спать. Перед выходом на работу прошу ее просто захлопнуть дверь квартиры. Когда возвратилась из школы, старушки уже не было, а на столе стояла горка пирожков и записка со словами благодарности.
Прошло несколько месяцев. И вот я получаю письмо без обратного адреса. Пишет та самая ночная гостья и сообщает, что внук женился на той самой девушке, которую мы когда-то искали, и что та благополучно родила девочку. А назвали малышку Лариса. В мою честь. Так вот я к своим внукам – Богданчику и Васильку добавила еще и внучку.
Вот и вся история. Даже не история, а просто случай, каких у каждого из нас полным-полно...
...Я смотрел на Ларису, совсем молодую бабушку, и думал: дай Б-г, чтобы и в самом деле в каждом из нас так же, как у моей собеседницы, было неизбывным желание помочь ближнему даже без его просьбы. Без подспудной мысли – некогда. Без оглядки, что кто-то другой поможет незрячему не натолкнуться на преграду, а бабушке или ребенку – преодолеть непреодолимый из-за осатаневших водителей нерегули¬руемый перекресток, и т.д. и т.п. Дай-то Б-г, чтобы и в самом деле, как кажется Ларисе, у каждого из нас было полным-полно этих и других случаев. Чтобы каждый из нас считал, что это именно о нем сказал Поэт:
“Раз добром налито сердце –
Вовек не остынет”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
...Плюс внучка
...ПЛЮС ВНУЧКА
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает, не знаю ли я, как найти улицу Набережную. Объяснила, но вижу, что вряд ли найдет старушка нужный ей адрес в такой поздний час.
Вышли из электрички вместе, и, хоть рано утром мне нужно торопиться в школу, все же как-то неудобно оставлять женщину одну. Ведь ни автобусов, ни такси тогда еще у нас не было. Ничего не стоило обойти городок за какой-то час-полтора.
– А кто у вас там на Набережной? – спрашиваю любопытства ради, когда решила помочь старушке.
– Да вы понимаете, не знаю, как и сказать...
– Сын, дочь, внуки?
– Давайте расскажу все по порядку, а вы уже тогда решайте сами...
...Получаю я на днях письмо из армии от своего дорогого внучка. Пишет, что приснилось ему, будто девушка, с которой он дружил, вскорости должна рожать. Так вот, просит меня внучек поехать по адресу, что мы с вами ищем, встретиться с его любимой и передать, что как только он демобилизуется, то сразу же и распишется с ней. Вот такая история.
– Да, но почему именно вы должны ехать, а не отец или мать?
– Дело в том, голубушка, что отец и мать его разбежались в разные стороны, а я осталась как бы в трех ипостасях. К кому же ему, бедняжке, и обращаться, как не ко мне?
Где-то в третьем часу ночи нашли мы дом будущей невесты, но в какой квартире она живет, влюбленный солдат не написал. Ничего не поделаешь – звоним в первую попавшуюся. Никто не отвечает. Звоним в следующую. На счастье, выходит женщина и, не удивляясь за звонок в столь неподходящее время, спокойно так отвечает на наш вопрос. Оказывается, девушка действительно беременна и уехала вместе с родителями отдыхать. Завтра должны уже и вернуться.
– Ну что ж, завтра так завтра, а сегодня идемте спать ко мне, – говорю я довольной старушке.
Приходим домой, гостья моя ставит на стол целую корзину пирожков, но я, поблагодарив, отказываюсь кушать и предлагаю спать. Перед выходом на работу прошу ее просто захлопнуть дверь квартиры. Когда возвратилась из школы, старушки уже не было, а на столе стояла горка пирожков и записка со словами благодарности.
Прошло несколько месяцев. И вот я получаю письмо без обратного адреса. Пишет та самая ночная гостья и сообщает, что внук женился на той самой девушке, которую мы когда-то искали, и что та благополучно родила девочку. А назвали малышку Лариса. В мою честь. Так вот я к своим внукам – Богданчику и Васильку добавила еще и внучку.
Вот и вся история. Даже не история, а просто случай, каких у каждого из нас полным-полно...
...Я смотрел на Ларису, совсем молодую бабушку, и думал: дай Б-г, чтобы и в самом деле в каждом из нас так же, как у моей собеседницы, было неизбывным желание помочь ближнему даже без его просьбы. Без подспудной мысли – некогда. Без оглядки, что кто-то другой поможет незрячему не натолкнуться на преграду, а бабушке или ребенку – преодолеть непреодолимый из-за осатаневших водителей нерегули¬руемый перекресток, и т.д. и т.п. Дай-то Б-г, чтобы и в самом деле, как кажется Ларисе, у каждого из нас было полным-полно этих и других случаев. Чтобы каждый из нас считал, что это именно о нем сказал Поэт:
“Раз добром налито сердце –
Вовек не остынет”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
