
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Оранжевый Олег Олег (1946) /
Критика | Аналітика
Сон із Жолдаком
Контекст : Блог Олег Оранжевый
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сон із Жолдаком
Спроба анатомії творчої методи Андрія Жолдака. Спектакль «Життя з ідіотом» за оповіданням Віктора Єрофеєва
Власне немає жодної таємниці у цій методі.
Просто починаючи читати твір - майбутню виставу - Андрій уважно дослухається до власних асоціацій, ловить найглибшу, приховану, витягає її нагору і на основі її будує виставу.
Прикладом такої генеральної асоціації (однієї з!) у спектаклі «Життя з ідіотом» за оповіданням Віктора Єрофеєва може служити спогад про колись бачений (або навіть почутий) квартал червоних ліхтарів Амстердама, де розкішна жіноча плоть просто виставлена на вітрині. Звідти пішла й перебудова сценічного об’єму – вітрини у приховане зазвичай життя, а поява вітрин у стінах невеличких локалізованих кімнат обумовила появу проекційних екранів, щоб зробити простір дії доступним глядачеві… а метод показу дав нові інтимні, властиві лише кіно можливості візуалізації, створив нових персонажів-операторів-прозекторів...
І звідти ж веселий рекламно-неоновий напис OPEN на однієї з кімнат-просторів, який згодом перетворюється на жахливе апокаліптичне зеро… зіпсований блимаючий символ пекла, ніщо.
Ще один асоціативний «рядок» пов'язаний з асоціаціями самого Єрофеєва. Морква! «Это я, твой Вовка-моуковка!» - так хтивий анекдотичний Володя Ульянов стукав у двері Надії Костянтинівни. «Наденька, откуой. Откуой! Феликс Эдмундович, ломайте двей». (Це вже з моїх спогадів, а недарма ж рецензія названа «Сон із Жолдаком». )
Митець снить сам, але не заважає сновигати глядачеві. Це ще одна притаманна творчості Жолдака риса, і я-глядач в цім упевнився, почувши трактування моєї колеги – цей спектакль за її баченням – послідовна демонстрація розкладу, смертних гріхів… Важко мені судити її особистий сон, але я насамперед побачив у спектаклі не звертання до бога, а саме зневіру ба навіть атеїзм з цинічним ухилом… нехай – от вже відсутністю демократичності Жолдака не покартаєш.
Непостійність, ім’я твоє –жіночність. Frailty, thy name is Womаn… Спогад виринає відносно «Сна про Гамлета»… королева-мати, що почергово робить міньєт покійному королеві та його вбивці… найяскравіший символ зради… ремінісценції з Далі, інший спектакль – невблаганні фігури часу, що байдуже котять важкі сріблясті кулі у вікнах сценічного простору… всі ці дотичні думки виникають у сцені розкриття зради… а Дружина каючись у зраді молить… дозволу? прощення? цілуючи вимазані Вовиним лайном двері – в чому ж причина тієї зради? У прихованих та очевидних материнських почуттях, жаги надати турботу, піклування нещасному ідіоту, дитинному та дорослому разом… а він, брудний, мастурбуючий у нестямному жаданні любові й ласки, той, що є об’єктом та суб’єктом деменціальної любові та знаходить в ній сліпучій спокій… Звучить вальс Доги, з фільму «Мой ласковый и нежный зверь». Мовна, культурна та музична асоціації безпрограшні, в цей момент публіка, чудова, розумна наша театральна публіка аплодує.
Сутність жінки, її чисте мрійливе «щось» отримало зовнішність янгола… Дружина-Фражина… Ходити замріяно під м’яко спадаючим снігом… далеко від побуту… чекаючи щастя… і крила, вже підлатані скотчем… а зранку скривавлені, втрачені з крил пера від чергових побутових незгод та нестям… І коли вже втрачено все, «любовная лодка разбилась о быт», а янгол, загорнутий в ковдру, унесений на цвинтар або ще гірше –на некрофільське свято двох дбайливих підарасів – лишився лише потяг до чистоти, до скривавіння рук чистити, мити содою скелет крил – і він обертається на гладенький полірований каркас, на неживе. І тоді – патентована рідина для розпалювання мангалу, запальничка… як біля індуського поховального вогнища: син Індіри Ганді дбайливо підпалив ліворуч та праворуч коханого обличчя… все починається та закінчується вогнем, мовив Азазелло…
Спектакль супроводжує жорстокий, сталевий звук відрізання, удар катани з просвистом, з падінням та кінцевою втратою відрізаного минулого, остаточно перегорнутої сторінки Пруста, з його нескінченими, на кілька сторінок періодами. (Пруст символізує снобізм Чоловіка, його інтравертну надію на існування чогось високого та особистий спосіб досягнення рівноваги через самоповагу… і неможливість впрост дочитати клятий п’ятий том… небагато ж тих, хто спромігся та не втратив рівновагу від абсолютної заміни цінностей).
Щоправда, в фінішних «кадрах» місце катани займає постріл... але глядач здригається від цього доленосного звуку-просвисту сталі.
Відгримали касками шахтарі. Відгуркотіли овації.
Відобнімалися Жолдак з Єрофеєвим.
За мною гучно брязнули важкі двері… то свиснула катана, і відвалився кривавий шмат прожитого біля сцени життя.
Я, затинаючись, спустився викривленими морозом сто років тому кам’яними сходинками до Хрещатику, де гульбонив та торохтів новий псевдо-квазі-майдан.
Життя з ідіотом тривало,.. спливало.
2017
Власне немає жодної таємниці у цій методі.
Просто починаючи читати твір - майбутню виставу - Андрій уважно дослухається до власних асоціацій, ловить найглибшу, приховану, витягає її нагору і на основі її будує виставу.
Прикладом такої генеральної асоціації (однієї з!) у спектаклі «Життя з ідіотом» за оповіданням Віктора Єрофеєва може служити спогад про колись бачений (або навіть почутий) квартал червоних ліхтарів Амстердама, де розкішна жіноча плоть просто виставлена на вітрині. Звідти пішла й перебудова сценічного об’єму – вітрини у приховане зазвичай життя, а поява вітрин у стінах невеличких локалізованих кімнат обумовила появу проекційних екранів, щоб зробити простір дії доступним глядачеві… а метод показу дав нові інтимні, властиві лише кіно можливості візуалізації, створив нових персонажів-операторів-прозекторів...
І звідти ж веселий рекламно-неоновий напис OPEN на однієї з кімнат-просторів, який згодом перетворюється на жахливе апокаліптичне зеро… зіпсований блимаючий символ пекла, ніщо.
Ще один асоціативний «рядок» пов'язаний з асоціаціями самого Єрофеєва. Морква! «Это я, твой Вовка-моуковка!» - так хтивий анекдотичний Володя Ульянов стукав у двері Надії Костянтинівни. «Наденька, откуой. Откуой! Феликс Эдмундович, ломайте двей». (Це вже з моїх спогадів, а недарма ж рецензія названа «Сон із Жолдаком». )
Митець снить сам, але не заважає сновигати глядачеві. Це ще одна притаманна творчості Жолдака риса, і я-глядач в цім упевнився, почувши трактування моєї колеги – цей спектакль за її баченням – послідовна демонстрація розкладу, смертних гріхів… Важко мені судити її особистий сон, але я насамперед побачив у спектаклі не звертання до бога, а саме зневіру ба навіть атеїзм з цинічним ухилом… нехай – от вже відсутністю демократичності Жолдака не покартаєш.
Непостійність, ім’я твоє –жіночність. Frailty, thy name is Womаn… Спогад виринає відносно «Сна про Гамлета»… королева-мати, що почергово робить міньєт покійному королеві та його вбивці… найяскравіший символ зради… ремінісценції з Далі, інший спектакль – невблаганні фігури часу, що байдуже котять важкі сріблясті кулі у вікнах сценічного простору… всі ці дотичні думки виникають у сцені розкриття зради… а Дружина каючись у зраді молить… дозволу? прощення? цілуючи вимазані Вовиним лайном двері – в чому ж причина тієї зради? У прихованих та очевидних материнських почуттях, жаги надати турботу, піклування нещасному ідіоту, дитинному та дорослому разом… а він, брудний, мастурбуючий у нестямному жаданні любові й ласки, той, що є об’єктом та суб’єктом деменціальної любові та знаходить в ній сліпучій спокій… Звучить вальс Доги, з фільму «Мой ласковый и нежный зверь». Мовна, культурна та музична асоціації безпрограшні, в цей момент публіка, чудова, розумна наша театральна публіка аплодує.
Сутність жінки, її чисте мрійливе «щось» отримало зовнішність янгола… Дружина-Фражина… Ходити замріяно під м’яко спадаючим снігом… далеко від побуту… чекаючи щастя… і крила, вже підлатані скотчем… а зранку скривавлені, втрачені з крил пера від чергових побутових незгод та нестям… І коли вже втрачено все, «любовная лодка разбилась о быт», а янгол, загорнутий в ковдру, унесений на цвинтар або ще гірше –на некрофільське свято двох дбайливих підарасів – лишився лише потяг до чистоти, до скривавіння рук чистити, мити содою скелет крил – і він обертається на гладенький полірований каркас, на неживе. І тоді – патентована рідина для розпалювання мангалу, запальничка… як біля індуського поховального вогнища: син Індіри Ганді дбайливо підпалив ліворуч та праворуч коханого обличчя… все починається та закінчується вогнем, мовив Азазелло…
Спектакль супроводжує жорстокий, сталевий звук відрізання, удар катани з просвистом, з падінням та кінцевою втратою відрізаного минулого, остаточно перегорнутої сторінки Пруста, з його нескінченими, на кілька сторінок періодами. (Пруст символізує снобізм Чоловіка, його інтравертну надію на існування чогось високого та особистий спосіб досягнення рівноваги через самоповагу… і неможливість впрост дочитати клятий п’ятий том… небагато ж тих, хто спромігся та не втратив рівновагу від абсолютної заміни цінностей).
Щоправда, в фінішних «кадрах» місце катани займає постріл... але глядач здригається від цього доленосного звуку-просвисту сталі.
Відгримали касками шахтарі. Відгуркотіли овації.
Відобнімалися Жолдак з Єрофеєвим.
За мною гучно брязнули важкі двері… то свиснула катана, і відвалився кривавий шмат прожитого біля сцени життя.
Я, затинаючись, спустився викривленими морозом сто років тому кам’яними сходинками до Хрещатику, де гульбонив та торохтів новий псевдо-квазі-майдан.
Життя з ідіотом тривало,.. спливало.
2017
Контекст : Блог Олег Оранжевый
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію