ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2022.01.25 13:19
Товкти у ступі воду я люблю,
І з раком на горі свистіти в квінту.
А потім в чарку простокваші "хлюп!"" ,
Щоб муза не одкинула копита.

Вона - панянка ніжна, о-го-го!
Щось не до шмиги - падає без пульсу.
- Вставай бігом! Агов! Лежиш чого?

Юлія Івченко
2022.01.25 12:19
От чому, саме, він, говорить і ти все слухаєш?
Про гібридну війну, що, напевне, усіх достала,
про те, що, навіть, дерева мають рідну мову рухів
і коли є потреба, то корінням її віддано захищають,
про те, що наші закони кроять під московські лекала
в

Віктор Кучерук
2022.01.25 06:55
Коли тону в стовпотворінні
Німому вуличних роззяв, –
Душа тремтить, як лист осінній
На килимку пожовклих трав.
І плачу в лютості безсилій,
Украй ображений на світ, –
Неначе сам утратив крила
І обірвав умить політ…

Микола Соболь
2022.01.25 06:22
Своїх Героїв тобі мало?
Чи ти не знаєш про таких?
Ідеш на поступки шакалам
породжуючи смертний гріх.
Але і там за тінню часу
не буде прощення тобі,
немає зрадникові спасу
через погиблих в боротьбі.

Юлія Радченко
2022.01.24 20:49
Коли якось зранку прокинуся й не пам’ятатиму більше про головне:
Кому до нестями молився й програв свою першу важливу битву,
Кого ти любив й навіщо в своїй молитві одного разу згадав мене,
Тоді, напевно, уперше в житті й сама згадаю якусь молитву

Олена Лоза
2022.01.24 13:18
Сяє вогнями ledo вечірнє місто.
Сотні машин біжать, наче кров по венах.
Маєш життєве кредо?
Цьому таксисту байдуже в кедах ти,
Чи на лабутенах.

Місто немовби вбралось в яскраві шати,
Вабить заможним лоском, святковим блиском,

Нічия Муза
2022.01.24 12:46
Якби ми знали ще маленькі,
що нас недоля не мине,
любила б я не Євтушенка
і малював би ти мене.

Тоді палітрою веселки
сіяло б личко чарівне...
була б я сонечко ясне,

Ігор Деркач
2022.01.24 12:43
Неуловимі ті сюжети,
що розлучили нас, коли
тебе цікавили поети,
які дорослими були.

А я ще не писав сонети,
коли амури-янголи
у небі виткати могли

Тетяна Левицька
2022.01.24 11:48
Тільки я
і в полі маки," —
не про мене, мила.
Скільки пам'ятаю заки,
матері годила.

Біль чужий на плечі кволі
не боялась брати,

Віктор Кучерук
2022.01.24 07:56
В невеселому світі
Не скорився журбі,
А навчився радіти
Незрівнянній тобі.
Десь події трагічні
Крають кулю земну,
А я думаю вічно
Лиш про тебе одну.

Тамара Шкіндер
2022.01.24 07:56
Заметіль жбурляє снігом у вікно.
Ласиці виблискують узором.
Розстеляє січень полотно,
А мороз підтримує дозором

Таємницю казки цих зимових днів.
Під снігами журиться калина...
Червоніють груди снігурів.

Олександр Сушко
2022.01.24 07:49
Ми з жінкою, звично, чаклували. Баба Гарбузиха сиділа зопрілим опеньком на дубовому стільці, закотивши очі під лоба. Хвороба у неї і справді була страшною: на носі вискочив чиряк. І такий болючий, що йой! А все тому, що її цюцько зі вдячності за індичу ко

Микола Соболь
2022.01.24 06:32
Не бідкайся на зиму, все мине.
Кульбабки змінять біле покривало
і сонечко всміхнеться, ніби знало:
час повертати до життя земне.

Напоїть соком пагонець бруньки,
струмки довкіл синиць переспівають…
Прийшла пора зеленого розмаю,

Ярослав Чорногуз
2022.01.23 20:21
Зима, зима — розкішниця білява,
Немов красуня у пуховику.
Побілені дерева величаво
Стоять зігріті в заморозь таку.

І справжня казка завітала в гості,
На дубі — листя жовтого мазки.
І жваве птаство в сірій високості --

Сергій Губерначук
2022.01.23 20:08
Нащо мій біль ти приспала
під колискову зорю?
Знати б, куди ти сховала
зброю безжальну мою.
Куплений лагідним словом
десь поміж ночі і дня
спав я, осяяний дивом,
геть відпустивши коня.

Євген Федчук
2022.01.23 19:52
Над річкою в долині між кущів
Пала багаття. Хлопці молодії
Навколо нього на землі сиділи.
Вогонь собі тихесенько тріщить
Та іскрами бува навкруг кидає.
А хлопці вже втомилися, мабуть,
Розмову тиху перед сном ведуть,
Про враження свої розповідають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Кравченко
2021.07.06

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Іван Вазов. Останній день ХХ сторіччя

Переклав Василь Білоцерківський



Застуда змусила молодого царя Івана на кілька днів затриматися в палаці. Одначе цього ранку він почувався вже цілком здоровим, а тому перебував у лагідному і піднесеному настрої.
Зимовий день був якийсь особливо м’який і теплий, хоча небо вслала хмарна заволока, крізь яку майже не просотувалося сонячне проміння.
Цар розчинив вікно і повними грудьми вдихнув напуте свіжістю повітря. З жадібним задоволенням він ковтав живильні струмені, милуючись високими ясенами міського парку, що розкинувся за мурами побілілої від снігу столиці, численними вежами, які злітали до неба, і високими склепіннями палаців, шпилями державних установ і позолоченими хрестами храмів. Ближче за всіх височіла будівля, яка приголомшувала своєю монументальною величавістю, – Народний театр.
Проте невдовзі монарх мусив відволіктися од чудових видів, оскільки прибув з доповіддю його ад’ютант генерал Шанов.
- Ваша Величносте, губернатор Охрида просить дозволу прийняти його. На ваш прийом очікують також інші посланці.
- Добре, нехай вони пройдуть до зали аудієнцій… Ця нестерпна хвороба надовго відволікла мене од справ. Що ж бо, надолужуватимемо пропущене.
Зачинивши вікна, цар одягнувся в офіційне вбрання і підійшов до великого письмового столу, на якому громадилися купи книжок і часописів. Тут-таки лежала акуратна пачка телеграм і листів, з якими ще належало ознайомитися. Трохи подумавши, Іван опустився у крісло і взявся вивчати пошту, – до прийому послів ще залишався час. За його спиною з великої позолоченої рами суворо позирав статечний образ царя Фердинанда І . Уподовж стін кабінету, вкритих килимами найфантастичнішого забарвлення, тяглася галерея портретів роботи славетних болгарських художників, які увічнили постаті царської родини. Особливою виразністю в цьому ряду виокремлювався портрет Іванового батька – монарха Бориса І. Благородне білобороде обличчя з пронизливо розумними очима небесного кольору справді навіювали глибоку повагу. Скінчивши розбирати пошту, цар Іван вирішив зв’язатися з сином. Він підійшов до закріпленого на стіні спеціального апарата – фоноскопа – і натиснув кнопку виклику. Прилад відгукнувся мелодичним дзвінком. Після повторного дзвінка цар наблизив губи до особливої перемовної слухавки з закріпленим над нею екраном, через який можна було споглядати співрозмовника. Екран освітлився, і на ньому виникло обличчя царського сина.
- Добридень, Костянтине!
- Здрастуй, тату. Як твоє здоров’я?
- Дякую, синку, я вже сливе здоровий, – своєю чергою відповідав монарх.
- Підозрюю, що ти маєш до мене якусь справу, батьку. Вгадав? Вгадав.
- Повертайся-но з Адріанополя сьогодні ж увечері. Хочу, аби ти особисто взяв участь у підготовці новорічних урочистостей. Адже ти знаєш, як я ціную твою думку. Загалом, маєш у запасі ще цілих дві години… Щось не так, синку?
- Ні, тату, усе добре. Та тільки… Адже я вже пообіцяв великому князеві Олександру бути цього вечора в Царгороді .
- Ось як?
- Він влаштовує урочистості в «Мирі Софії», а потім у Босфорі в Олександрівському палаці відбудеться бал. Я не зміг відмовитися од запрошення. Ти вже вибач, батьку.
- Що ж бо, Костянтине, раз ти дав обіцянку… Перекажи наші щирі віншування Великому князеві й Великій княгині. Проведіть ХХ сторіччя в радості, адже це був найщасливіший вік для всього слов’янського люду!
Поговоривши з сином, монарх пішов до зали аудієнцій, де на нього вже очікували посли й уповноважені представники. Першою він вислухав доповідь губернатора Охрида про безладдя на південних кордонах, яке вкотре вчинили невгомонні албанці під проводом вояки-заколотника Іренека Мівоша. Потім цар прийняв недавно призначеного екзархом сливенського митрополита. Головнокомандувач болгарським флотом доповів про взяття порту Кавали в ході спільних маневрів з російським флотом. Затим попросили аудієнції посли Великої Британії й Сербії… Останнім у цій, здавалося, нескінченній вервечці відвідувачів був уповноважений представник Іспанської республіки.
Повністю знеможений, цар повернувся до кабінету. Трохи віддихавшись, він натиснув кнопку електричного дзвінка, і за мить перед монаршими очима постав ад’ютант.
- Славомире, накажіть запрягти коляску, я їду на прогулянку… Не хвилюйтеся, лікар дозволив. І прошу вас, поки мене не буде, простежте за приготуваннями до вечірнього свята. Не шкодуйте вогнів, цієї ночі палац мусить сяяти!
- Так, мій державцю.
- До речі, як там наша цариця? Порядкує у справах без мене?
- Напередодні вони зволили особисто роздавати щедрі подарунки бідоті.
- Знаменито! Воістину, мій друже, ця жінка – сама чеснота. Піди спитай царицю, чи не бажає вона супроводжувати мене.
Ледве за ад’ютантом зачинилися двері, цар перевів погляд на портрет дружини – жінки достеменно російської краси. На картині вона була зображена у стилізованому строї кюстендильської селянки, який зазвичай одягають із нагоди палацових свят й інших офіційних церемоній. За деякий час повернувся ад’ютант і повідомив, що цариця втомлена і просить вибачення.
- Що ж бо, – тільки й мовив монарх і рушив до виходу.
Біля палацової брами на нього вже очікувала коляска, запряжена двома якнайвідміннішими чорними огирами – султанів дарунок.
Погода стояла дивовижна, і, подумавши, цар вирішив пройтися пішки. Метушливий ад’ютант намагався переконати державця взяти з собою тілоохоронців, одначе той усміхнено, але рішуче відмовився.
Вдягнений у просте вбрання, цар Іван вийшов на святково осяйну вулицю Царя Визволителя, уподовж якої тяглися ряди розкішно прикрашених будинків.
Проминувши стару, почорнілу від часу будівлю Військового клубу і Дім народних зборів, він зупинився біля величної бронзової статуї імператорові Олександру ІІ, де оточений молоддю старий генерал Шайханов емоційно оповідав славні й надзвичай тяжкі події війни 1972 року. Монарх теж якийсь час не без задоволення слухав захопливу розповідь генерала, а тоді неспішно продовжив свою путь – алеєю акацій, що простяглися між двома рядами палаців, і врешті вийшла до величної будівлі університету. Обігнувши її, цар минув Сенат і Міністерство мореплавання.
На вулицях він зустрічав без ліку людей, котрі, подібно до нього, вийшли порадіти гожому зимовому дню сторіччя, яке відходило. І на обличчях містян цар читав вираз щирої любові й глибокої поваги.
На другому боці Орлиного мосту він розминувся з дрібним князьком, який мчав на останній новинці техніки – фліхтвегу (модернізований вид велосипеда, споряджений каучуковими крилами, що дозволяло йому переміщуватися і в повітрі). Монарх провів князька захопленим поглядом, а тоді озирнувся і жестом підкликав свій екіпаж, який увесь цей час їхав на певній віддалі. І вже в колясці цар Іван продовжив свою путь до Столітньої гори, на якій розташований Борисівський парк.
Парк зустрів його засніженим безлюддям і зануреними у вічне мармурове мовчання скульптурами богинь і дріад. Звідси, з майже двокілометрової висоти, було добре видно палаци, будинки й навіть дрібні споруди, десятки фабричних труб на периферії міста, які нагадували гарматні стволи, котрі, здавалося, підпирали імлисте небо. З почуттям задоволення цар поглядав на розкинуту до без краю столицю, в якій мешкало і працювало 350 тисяч містян – людський вир, що клекотів, подібно до моря, розбудовуючи нове щасливе життя. На своє задоволення цар виявився не єдиним відвідувачем парку цього передсвяткового дня. На стежці він зустрів кількох шопів , які бавилися в зимові ігри. Їхні обличчя, як і обличчя всіх людей цього часу, сяяли здоров’ям, розумом і гарнотою. Дуже скоро вони вступили у жваву бесіду з державцем. Цар Іван ніколи не цурався спілкування з простими людьми. Зрештою, цар-бо мусить особисто знати радощі й смутки, потреби коханого народу, гостро цікавитися ними. Такий звичай. Такий порядок речей.
Потім усі вони вкупі довго милувалися містом, яке наприкінці ХХ сторіччя перетворилося на центр багатства, культури й просвіти розлогого царства. А на півдні величаво білів горб Вітоші , на якому знайшла прихисток осяйна баня захмарного готелю «Кругозір», куди з Драголевці вела зубчаста залізниця. У літній час на Вітошу з’їжджаються тисячі туристів з усієї Європи, аби насолодитися цілющим повітрям і чарівними видами.
Сильні почуття переповнювали серце царя цього останнього дня ХХ сторіччя. Перед його мисленим зором пролітали фрагменти великих подій – сумних і радісних, які ознаменували його панування у столітті, що минає, і привели країну до щастя. Пам'ять перегортала сторінки минулого, а Іванів погляд поринав у майбутнє, приховане завісою таємниці, занурене в пітьму манливої невідомості. Що говорить нам близьке Завтра? Які дива і струси чекають на нас у цій туманній далечі?..
Вже вечоріло, коли цар повернувся з прогулянки. Він увійшов до палацу, забарвленого святковою ілюмінацією. Людство готувалося радісно зустріти ХХ сторіччя.








1. Охрид – місто в Північній Македонії.
2. Фердинанд І (1861–1948) – князь (з 1887) і цар (1908–1918) Болгарії, представник Заксен-Кобурґ-Ґотської династії. Знаний також як ботанік, ентомолог і філателіст. Тут Вазов певною мірою виступив у ролі пророка, оскільки на момент написання оповідання Фердинанд І був лише князем Болгарії.
3. Тобто Едірне – місто в Туреччині, неподалік болгарського кордону.
4. Тобто у Стамбулі.
5. Кавала – місто на північному сході Греції. Болгарські війська кілька разів здобували його під час Балканських воєн і Першої світової війни.
6. Шопи – народна назва населення Західної Болгарії, головно – мешканців околиць Софії.
7. Вітоша – гірський масив на південь від Софії, де розташовано Національний парк. Донині є популярним туристичним об’єктом.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-06-25 11:03:30
Переглядів сторінки твору 215
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2022.01.12 13:01
Автор у цю хвилину відсутній