Писати про кохання найтяжче. Це тільки на перший погляд здається, що сльозоточиве любовне мусі-пусі не варте уваги справжніх митців пера. Інша справа, що сердечну тему експлуатують всі кому не ліньки, особливо налягаючи на ридання з приводу розлук, зраду партнера та власні божественно чисті любовні почуття. А коли починаєш казати, що у зраді винний ти сам, любовні почуття партнера не чим не гірші за твої, а розлука спровокована вашими нерозумними вчинками - майстер мильної опери зобижається і блокує мене в соцмережах назавжди. Ще й строчить адміністраторам фейсбуку на мене кляузу з приводу того, що я розпалюю вогонь ненависті між людьми, організовую травлю видатної творчої особистості та порушую гендерну рівність між бабами і дідами.
Зі ста віршів, які публікує один з сайтів протягом години - 95 стосуються справ амурних. От чим забиті голови людські! От що їм справді близьке і конче потрібне! Так що правду казали мудреці минувшини: без кохання світ гигне. А я б додав - і не стане високого мистецтва. І українська його складова - не виняток. Так що зважив усі за і проти, та вирішив також крапнути власної солоної води у любовний океан. А ви, шановні читачі, йдіть у ньому купатися, сподіваюся що отримаєте насолоду не меншу, аніж пірнання у хвилі Чорного моря посеред спекотного літа.
Що можна сказати про мого кума? Дурний він. На старість штрикнув його біс у ребро, закортіло молодечих утіх. І нічого кращого не придумав як узяти собі за жінку двадцятип’ятилітню піранію-блондинку. Це при тому, що йому вже за шістдесят.
- Куме,- кажу родичу,- вона тебе за рік покладе в гроб. Ти знаєш які мавки молоді люті до кохання? А ти старий, щоночі до ранку втішати юну кралю вже не здатен, тобі й п’яти хвилин на місяць уже забагато.
- Неправда! Я ще козак о-го-го! Два роки без дружини живу, одинокість виїла зсередини. Тому це кохання для мене - манна з неба. Можливо і помру в люблячих руках…
- Так візьми собі за жінку сусідку Одарку. Вона теж одинока, їсти варить просто божественно, господарство любить і до тебе небайдужа.
- Але ж вона вже сива.
- Тю! Хіба жінок розумні чоловіки вибирають за кольором волосся та віком? Одарка розумна і покладиста. А ця молодуха, яка тобі сіла на шию і хвицає ногами нічого не вміє. Ти їй і їсти вариш, і по крамницям бігаєш за продуктами, і споднє переш. А вона тільки їсть, гроші рахує і тебе, старого, уночі до інфаркту доводить. І доведе. Бо нащо їй старий дідуган, коли у неї столичний мачо є.
- Який такий мачо? - ошелешено перепитує Микола.
- А такий. Ти коли їздиш до райцентру в банк гроші знімати на подарунки молодій дружині, то до неї приїздить чорний лендровер, за кермом якого не раз бачив жагучого брюнета атлетичної статури.
- Ой лихо! - вигукнув кум. А номер пам'ятаєш? Я його по базі данних проб'ю у своїх знайомців.
- Цифри ні, а от букви так.
- І які?
- ХУ. Чи УХ. Щось таке. Чорного лендровера з таким номером знайти легко.
Кум того ж вечора подався до свого друга - столичного чиновника з поліцейського відомства. Разом колись служили в карному розшуку, полюючи на педофілів та групових маніяків. А увечері з вікон його будинку навпроти уперше почув сварку закоханих молодят.
- Оксано! Ти зраджуєш мені! - волав Микола.
- Ні, мій муже! Я люблю тільки тебе!
- То нащо до тебе приїздить торговець шкіряними куртками на дорогому авто?
- Ти за мною слідкуєш? Хочеш контролювати навіть особисте життя? Та хто тобі дав право диктувати з ким мені зустрічатися?
- Але ж ти моя дружина! Я маю право знати – хто твої знайомці! І нащо вони приходять у мій дім.
- Це мій…майбутній начальник. Буду працювати на столичному ринку.
- Ким? Продавщицею шкірянок? Та в нас щомісячного доходу тисяч 50 тільки за депозитами! І фірма моя ще тисяч 100 приносить прибутку. А ти за вісім тисяч мрієш щодня стояти за прилавком?
- Е-е-е-е-е,- розплакалася Миколина дружина. – Не любиш ти мене, серця в тебе немає-є-є-є! Я не можу цілими днями сидіти в хаті і нічого не робити, мені потрібно реалізовувати свої творчі нахили, а то скоро й розмовляти розучуся.
Кинувся Микола її заспокоювати, на руках навіть носив, ще б трохи - і соску до рота встромив би. А так тільки обцілував з голови до п'ят і спати поклав. І сам поруч ліг, дивлячись на жінку залюбленими очима.
Зрозумів я, що кум може пропасти. Пустить його з торбою по світу ця молода пройдисвітка, або зажене на той світ. Вирішив допомогти.
Сам я теж у молодості займався не дуже почесними справами, маю такі зв'язки та здібності, що якби дізналися сусіди, то прибігли б усім селом з осиковими кілками палити моє обійстя. Це зараз я зморщений сморчок, а колись…
Вивідав, що цей чолов'яга на катафалку – професійний аферист. Командує ще десятком отаких от дівуль, вивуджуючи гроші з підстаркуватих дон-жуанів. Є в нього й двоє підручних. Один полює за потрібною інформацією про потенційні жертви, інший - забезпечує юридичні послуги нотаріуса для переоформлення майна та бізнесу. І, судячи з авто, на яких їздить ця банда, справи у них ідуть о-го-го.
Що ж, для початку вирішив позбавити їх мобільності. І коли бандюки приїхали вечеряти в один з ресторанів біля Дніпра - підірвав всі їхні три авта. Як же вони гарно горіли! Навіть на лівому березі, аж на Видубичах, було видно. А гараж, де стояло ще дві машини отого дяді з номером ХУ спалив. І це був тільки початок.
Наступного дня обшарив його хату і забрав мільйон гривень та купу дорогоцінностей, накрадених у закоханих лохів. І підклав кілограмовий пакет з героїном, зробивши попередній дзвоник знайомому слідаку, аби знав де шукати.
Коли хазяїн повернувся додому і побачив грабунок - зателефонував у поліцію. Ну, далі ви самі все знаєте – про це навіть в ТСН репортаж був. Хай прості люди пишаються, що у нас органи правопорядку недаремно свій хліб їдять, тяжко працюючи на терені викорінення злочинності у столиці.
А увечері прийшом кум з пляшкою коньяку.
- Давай вип’ємо, друже.
- Це ж чого? Ти ж, наче, не вживаєш?
- Кохана влаштувала скандал і пішла від мене. Назавжди.
- Тю! То, може, воно і на краще?
- Та я ж її люблю! Хіба серцю наказати можна?
- Звичайно можна, друже! Я своєму наказав: «люби Мотрю, бо вона розумна». І ні разу в житті про це не пожалкував. Та й віком ми приблизно однакові були, царство їй небесне. Хай молоді вертихвістки окручують молодих бевзів. А ти бери за жінку Одарку, я її питав і вона, до речі, не проти.
- Але ж вона вірші пише!
- От за це її можна любити у сто разів більше, аніж звичайно людину.
- Це чого ж?
- Бо людина, яка пише – істота вищого порядку, наділена почуттям гармонії та добра. І їсти варить просто бомбезно, до того ж. Ну, то як – береш Одарку за жінку?
- Треба до неї сходити, побалакати…
- Нащо ходити? Одарко-о-о! - гукаю крізь прочинене вікно. – Ходи до нас з літньої кухні, годі карасів на пательні смажити! Микола пропонуватиме тобі руку й серце!
Карочє - одружив я двоє одиноких душ. І живуть вони тепер непогано, Одарка карасиків смажених через день приносить, віддячує за добру справу. А я нині один. Немає жінки. А так хочеться ласки і люблячих обіймів. То може хтось і вас згодиться, шановні жінки? Я навіть вірші писати почав. Отакі от:

Я – Бог!

Хранитель я жіночої краси,
Серйозний і водночас шалапутик.
В моїх обіймах гарно геть усім,
У смертних крапля щастя мусить бути.

Стрілою поціляю у соньків,
Мерці - і ті розклеплюють повіки.
Мужик хропів. А нині, бач який -
Не може і хвилини жить без жінки.

Рука чуттєвий пінить океан,
Здригає спазм тілес підводні скелі.
Монахиню управний бонвіан
Закручує в любовній каруселі.

Під себе курка лапою гребе,
Ділитися добром не хочуть люди.
А я (презентом) часточку себе -
Усім, хто хоче до небес торкнутись.

Пливуть у гості пави молоді,
Усім наллю по кухлику амріти.
О, світе ясний! Не журись,- радій!
Я - бог Ерот! Без мене сумно жити.

08.01.2019р.