
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Рапсодія любові
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рапсодія любові
Писати про кохання найтяжче. Це тільки на перший погляд здається, що сльозоточиве любовне мусі-пусі не варте уваги справжніх митців пера. Інша справа, що сердечну тему експлуатують всі кому не ліньки, особливо налягаючи на ридання з приводу розлук, зраду партнера та власні божественно чисті любовні почуття. А коли починаєш казати, що у зраді винний ти сам, любовні почуття партнера не чим не гірші за твої, а розлука спровокована вашими нерозумними вчинками - майстер мильної опери зобижається і блокує мене в соцмережах назавжди. Ще й строчить адміністраторам фейсбуку на мене кляузу з приводу того, що я розпалюю вогонь ненависті між людьми, організовую травлю видатної творчої особистості та порушую гендерну рівність між бабами і дідами.
Зі ста віршів, які публікує один з сайтів протягом години - 95 стосуються справ амурних. От чим забиті голови людські! От що їм справді близьке і конче потрібне! Так що правду казали мудреці минувшини: без кохання світ гигне. А я б додав - і не стане високого мистецтва. І українська його складова - не виняток. Так що зважив усі за і проти, та вирішив також крапнути власної солоної води у любовний океан. А ви, шановні читачі, йдіть у ньому купатися, сподіваюся що отримаєте насолоду не меншу, аніж пірнання у хвилі Чорного моря посеред спекотного літа.
Що можна сказати про мого кума? Дурний він. На старість штрикнув його біс у ребро, закортіло молодечих утіх. І нічого кращого не придумав як узяти собі за жінку двадцятип’ятилітню піранію-блондинку. Це при тому, що йому вже за шістдесят.
- Куме,- кажу родичу,- вона тебе за рік покладе в гроб. Ти знаєш які мавки молоді люті до кохання? А ти старий, щоночі до ранку втішати юну кралю вже не здатен, тобі й п’яти хвилин на місяць уже забагато.
- Неправда! Я ще козак о-го-го! Два роки без дружини живу, одинокість виїла зсередини. Тому це кохання для мене - манна з неба. Можливо і помру в люблячих руках…
- Так візьми собі за жінку сусідку Одарку. Вона теж одинока, їсти варить просто божественно, господарство любить і до тебе небайдужа.
- Але ж вона вже сива.
- Тю! Хіба жінок розумні чоловіки вибирають за кольором волосся та віком? Одарка розумна і покладиста. А ця молодуха, яка тобі сіла на шию і хвицає ногами нічого не вміє. Ти їй і їсти вариш, і по крамницям бігаєш за продуктами, і споднє переш. А вона тільки їсть, гроші рахує і тебе, старого, уночі до інфаркту доводить. І доведе. Бо нащо їй старий дідуган, коли у неї столичний мачо є.
- Який такий мачо? - ошелешено перепитує Микола.
- А такий. Ти коли їздиш до райцентру в банк гроші знімати на подарунки молодій дружині, то до неї приїздить чорний лендровер, за кермом якого не раз бачив жагучого брюнета атлетичної статури.
- Ой лихо! - вигукнув кум. А номер пам'ятаєш? Я його по базі данних проб'ю у своїх знайомців.
- Цифри ні, а от букви так.
- І які?
- ХУ. Чи УХ. Щось таке. Чорного лендровера з таким номером знайти легко.
Кум того ж вечора подався до свого друга - столичного чиновника з поліцейського відомства. Разом колись служили в карному розшуку, полюючи на педофілів та групових маніяків. А увечері з вікон його будинку навпроти уперше почув сварку закоханих молодят.
- Оксано! Ти зраджуєш мені! - волав Микола.
- Ні, мій муже! Я люблю тільки тебе!
- То нащо до тебе приїздить торговець шкіряними куртками на дорогому авто?
- Ти за мною слідкуєш? Хочеш контролювати навіть особисте життя? Та хто тобі дав право диктувати з ким мені зустрічатися?
- Але ж ти моя дружина! Я маю право знати – хто твої знайомці! І нащо вони приходять у мій дім.
- Це мій…майбутній начальник. Буду працювати на столичному ринку.
- Ким? Продавщицею шкірянок? Та в нас щомісячного доходу тисяч 50 тільки за депозитами! І фірма моя ще тисяч 100 приносить прибутку. А ти за вісім тисяч мрієш щодня стояти за прилавком?
- Е-е-е-е-е,- розплакалася Миколина дружина. – Не любиш ти мене, серця в тебе немає-є-є-є! Я не можу цілими днями сидіти в хаті і нічого не робити, мені потрібно реалізовувати свої творчі нахили, а то скоро й розмовляти розучуся.
Кинувся Микола її заспокоювати, на руках навіть носив, ще б трохи - і соску до рота встромив би. А так тільки обцілував з голови до п'ят і спати поклав. І сам поруч ліг, дивлячись на жінку залюбленими очима.
Зрозумів я, що кум може пропасти. Пустить його з торбою по світу ця молода пройдисвітка, або зажене на той світ. Вирішив допомогти.
Сам я теж у молодості займався не дуже почесними справами, маю такі зв'язки та здібності, що якби дізналися сусіди, то прибігли б усім селом з осиковими кілками палити моє обійстя. Це зараз я зморщений сморчок, а колись…
Вивідав, що цей чолов'яга на катафалку – професійний аферист. Командує ще десятком отаких от дівуль, вивуджуючи гроші з підстаркуватих дон-жуанів. Є в нього й двоє підручних. Один полює за потрібною інформацією про потенційні жертви, інший - забезпечує юридичні послуги нотаріуса для переоформлення майна та бізнесу. І, судячи з авто, на яких їздить ця банда, справи у них ідуть о-го-го.
Що ж, для початку вирішив позбавити їх мобільності. І коли бандюки приїхали вечеряти в один з ресторанів біля Дніпра - підірвав всі їхні три авта. Як же вони гарно горіли! Навіть на лівому березі, аж на Видубичах, було видно. А гараж, де стояло ще дві машини отого дяді з номером ХУ спалив. І це був тільки початок.
Наступного дня обшарив його хату і забрав мільйон гривень та купу дорогоцінностей, накрадених у закоханих лохів. І підклав кілограмовий пакет з героїном, зробивши попередній дзвоник знайомому слідаку, аби знав де шукати.
Коли хазяїн повернувся додому і побачив грабунок - зателефонував у поліцію. Ну, далі ви самі все знаєте – про це навіть в ТСН репортаж був. Хай прості люди пишаються, що у нас органи правопорядку недаремно свій хліб їдять, тяжко працюючи на терені викорінення злочинності у столиці.
А увечері прийшом кум з пляшкою коньяку.
- Давай вип’ємо, друже.
- Це ж чого? Ти ж, наче, не вживаєш?
- Кохана влаштувала скандал і пішла від мене. Назавжди.
- Тю! То, може, воно і на краще?
- Та я ж її люблю! Хіба серцю наказати можна?
- Звичайно можна, друже! Я своєму наказав: «люби Мотрю, бо вона розумна». І ні разу в житті про це не пожалкував. Та й віком ми приблизно однакові були, царство їй небесне. Хай молоді вертихвістки окручують молодих бевзів. А ти бери за жінку Одарку, я її питав і вона, до речі, не проти.
- Але ж вона вірші пише!
- От за це її можна любити у сто разів більше, аніж звичайно людину.
- Це чого ж?
- Бо людина, яка пише – істота вищого порядку, наділена почуттям гармонії та добра. І їсти варить просто бомбезно, до того ж. Ну, то як – береш Одарку за жінку?
- Треба до неї сходити, побалакати…
- Нащо ходити? Одарко-о-о! - гукаю крізь прочинене вікно. – Ходи до нас з літньої кухні, годі карасів на пательні смажити! Микола пропонуватиме тобі руку й серце!
Карочє - одружив я двоє одиноких душ. І живуть вони тепер непогано, Одарка карасиків смажених через день приносить, віддячує за добру справу. А я нині один. Немає жінки. А так хочеться ласки і люблячих обіймів. То може хтось і вас згодиться, шановні жінки? Я навіть вірші писати почав. Отакі от:
Я – Бог!
Хранитель я жіночої краси,
Серйозний і водночас шалапутик.
В моїх обіймах гарно геть усім,
У смертних крапля щастя мусить бути.
Стрілою поціляю у соньків,
Мерці - і ті розклеплюють повіки.
Мужик хропів. А нині, бач який -
Не може і хвилини жить без жінки.
Рука чуттєвий пінить океан,
Здригає спазм тілес підводні скелі.
Монахиню управний бонвіан
Закручує в любовній каруселі.
Під себе курка лапою гребе,
Ділитися добром не хочуть люди.
А я (презентом) часточку себе -
Усім, хто хоче до небес торкнутись.
Пливуть у гості пави молоді,
Усім наллю по кухлику амріти.
О, світе ясний! Не журись,- радій!
Я - бог Ерот! Без мене сумно жити.
08.01.2019р.
Зі ста віршів, які публікує один з сайтів протягом години - 95 стосуються справ амурних. От чим забиті голови людські! От що їм справді близьке і конче потрібне! Так що правду казали мудреці минувшини: без кохання світ гигне. А я б додав - і не стане високого мистецтва. І українська його складова - не виняток. Так що зважив усі за і проти, та вирішив також крапнути власної солоної води у любовний океан. А ви, шановні читачі, йдіть у ньому купатися, сподіваюся що отримаєте насолоду не меншу, аніж пірнання у хвилі Чорного моря посеред спекотного літа.
Що можна сказати про мого кума? Дурний він. На старість штрикнув його біс у ребро, закортіло молодечих утіх. І нічого кращого не придумав як узяти собі за жінку двадцятип’ятилітню піранію-блондинку. Це при тому, що йому вже за шістдесят.
- Куме,- кажу родичу,- вона тебе за рік покладе в гроб. Ти знаєш які мавки молоді люті до кохання? А ти старий, щоночі до ранку втішати юну кралю вже не здатен, тобі й п’яти хвилин на місяць уже забагато.
- Неправда! Я ще козак о-го-го! Два роки без дружини живу, одинокість виїла зсередини. Тому це кохання для мене - манна з неба. Можливо і помру в люблячих руках…
- Так візьми собі за жінку сусідку Одарку. Вона теж одинока, їсти варить просто божественно, господарство любить і до тебе небайдужа.
- Але ж вона вже сива.
- Тю! Хіба жінок розумні чоловіки вибирають за кольором волосся та віком? Одарка розумна і покладиста. А ця молодуха, яка тобі сіла на шию і хвицає ногами нічого не вміє. Ти їй і їсти вариш, і по крамницям бігаєш за продуктами, і споднє переш. А вона тільки їсть, гроші рахує і тебе, старого, уночі до інфаркту доводить. І доведе. Бо нащо їй старий дідуган, коли у неї столичний мачо є.
- Який такий мачо? - ошелешено перепитує Микола.
- А такий. Ти коли їздиш до райцентру в банк гроші знімати на подарунки молодій дружині, то до неї приїздить чорний лендровер, за кермом якого не раз бачив жагучого брюнета атлетичної статури.
- Ой лихо! - вигукнув кум. А номер пам'ятаєш? Я його по базі данних проб'ю у своїх знайомців.
- Цифри ні, а от букви так.
- І які?
- ХУ. Чи УХ. Щось таке. Чорного лендровера з таким номером знайти легко.
Кум того ж вечора подався до свого друга - столичного чиновника з поліцейського відомства. Разом колись служили в карному розшуку, полюючи на педофілів та групових маніяків. А увечері з вікон його будинку навпроти уперше почув сварку закоханих молодят.
- Оксано! Ти зраджуєш мені! - волав Микола.
- Ні, мій муже! Я люблю тільки тебе!
- То нащо до тебе приїздить торговець шкіряними куртками на дорогому авто?
- Ти за мною слідкуєш? Хочеш контролювати навіть особисте життя? Та хто тобі дав право диктувати з ким мені зустрічатися?
- Але ж ти моя дружина! Я маю право знати – хто твої знайомці! І нащо вони приходять у мій дім.
- Це мій…майбутній начальник. Буду працювати на столичному ринку.
- Ким? Продавщицею шкірянок? Та в нас щомісячного доходу тисяч 50 тільки за депозитами! І фірма моя ще тисяч 100 приносить прибутку. А ти за вісім тисяч мрієш щодня стояти за прилавком?
- Е-е-е-е-е,- розплакалася Миколина дружина. – Не любиш ти мене, серця в тебе немає-є-є-є! Я не можу цілими днями сидіти в хаті і нічого не робити, мені потрібно реалізовувати свої творчі нахили, а то скоро й розмовляти розучуся.
Кинувся Микола її заспокоювати, на руках навіть носив, ще б трохи - і соску до рота встромив би. А так тільки обцілував з голови до п'ят і спати поклав. І сам поруч ліг, дивлячись на жінку залюбленими очима.
Зрозумів я, що кум може пропасти. Пустить його з торбою по світу ця молода пройдисвітка, або зажене на той світ. Вирішив допомогти.
Сам я теж у молодості займався не дуже почесними справами, маю такі зв'язки та здібності, що якби дізналися сусіди, то прибігли б усім селом з осиковими кілками палити моє обійстя. Це зараз я зморщений сморчок, а колись…
Вивідав, що цей чолов'яга на катафалку – професійний аферист. Командує ще десятком отаких от дівуль, вивуджуючи гроші з підстаркуватих дон-жуанів. Є в нього й двоє підручних. Один полює за потрібною інформацією про потенційні жертви, інший - забезпечує юридичні послуги нотаріуса для переоформлення майна та бізнесу. І, судячи з авто, на яких їздить ця банда, справи у них ідуть о-го-го.
Що ж, для початку вирішив позбавити їх мобільності. І коли бандюки приїхали вечеряти в один з ресторанів біля Дніпра - підірвав всі їхні три авта. Як же вони гарно горіли! Навіть на лівому березі, аж на Видубичах, було видно. А гараж, де стояло ще дві машини отого дяді з номером ХУ спалив. І це був тільки початок.
Наступного дня обшарив його хату і забрав мільйон гривень та купу дорогоцінностей, накрадених у закоханих лохів. І підклав кілограмовий пакет з героїном, зробивши попередній дзвоник знайомому слідаку, аби знав де шукати.
Коли хазяїн повернувся додому і побачив грабунок - зателефонував у поліцію. Ну, далі ви самі все знаєте – про це навіть в ТСН репортаж був. Хай прості люди пишаються, що у нас органи правопорядку недаремно свій хліб їдять, тяжко працюючи на терені викорінення злочинності у столиці.
А увечері прийшом кум з пляшкою коньяку.
- Давай вип’ємо, друже.
- Це ж чого? Ти ж, наче, не вживаєш?
- Кохана влаштувала скандал і пішла від мене. Назавжди.
- Тю! То, може, воно і на краще?
- Та я ж її люблю! Хіба серцю наказати можна?
- Звичайно можна, друже! Я своєму наказав: «люби Мотрю, бо вона розумна». І ні разу в житті про це не пожалкував. Та й віком ми приблизно однакові були, царство їй небесне. Хай молоді вертихвістки окручують молодих бевзів. А ти бери за жінку Одарку, я її питав і вона, до речі, не проти.
- Але ж вона вірші пише!
- От за це її можна любити у сто разів більше, аніж звичайно людину.
- Це чого ж?
- Бо людина, яка пише – істота вищого порядку, наділена почуттям гармонії та добра. І їсти варить просто бомбезно, до того ж. Ну, то як – береш Одарку за жінку?
- Треба до неї сходити, побалакати…
- Нащо ходити? Одарко-о-о! - гукаю крізь прочинене вікно. – Ходи до нас з літньої кухні, годі карасів на пательні смажити! Микола пропонуватиме тобі руку й серце!
Карочє - одружив я двоє одиноких душ. І живуть вони тепер непогано, Одарка карасиків смажених через день приносить, віддячує за добру справу. А я нині один. Немає жінки. А так хочеться ласки і люблячих обіймів. То може хтось і вас згодиться, шановні жінки? Я навіть вірші писати почав. Отакі от:
Я – Бог!
Хранитель я жіночої краси,
Серйозний і водночас шалапутик.
В моїх обіймах гарно геть усім,
У смертних крапля щастя мусить бути.
Стрілою поціляю у соньків,
Мерці - і ті розклеплюють повіки.
Мужик хропів. А нині, бач який -
Не може і хвилини жить без жінки.
Рука чуттєвий пінить океан,
Здригає спазм тілес підводні скелі.
Монахиню управний бонвіан
Закручує в любовній каруселі.
Під себе курка лапою гребе,
Ділитися добром не хочуть люди.
А я (презентом) часточку себе -
Усім, хто хоче до небес торкнутись.
Пливуть у гості пави молоді,
Усім наллю по кухлику амріти.
О, світе ясний! Не журись,- радій!
Я - бог Ерот! Без мене сумно жити.
08.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію