Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Рапсодія любові
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рапсодія любові
Писати про кохання найтяжче. Це тільки на перший погляд здається, що сльозоточиве любовне мусі-пусі не варте уваги справжніх митців пера. Інша справа, що сердечну тему експлуатують всі кому не ліньки, особливо налягаючи на ридання з приводу розлук, зраду партнера та власні божественно чисті любовні почуття. А коли починаєш казати, що у зраді винний ти сам, любовні почуття партнера не чим не гірші за твої, а розлука спровокована вашими нерозумними вчинками - майстер мильної опери зобижається і блокує мене в соцмережах назавжди. Ще й строчить адміністраторам фейсбуку на мене кляузу з приводу того, що я розпалюю вогонь ненависті між людьми, організовую травлю видатної творчої особистості та порушую гендерну рівність між бабами і дідами.
Зі ста віршів, які публікує один з сайтів протягом години - 95 стосуються справ амурних. От чим забиті голови людські! От що їм справді близьке і конче потрібне! Так що правду казали мудреці минувшини: без кохання світ гигне. А я б додав - і не стане високого мистецтва. І українська його складова - не виняток. Так що зважив усі за і проти, та вирішив також крапнути власної солоної води у любовний океан. А ви, шановні читачі, йдіть у ньому купатися, сподіваюся що отримаєте насолоду не меншу, аніж пірнання у хвилі Чорного моря посеред спекотного літа.
Що можна сказати про мого кума? Дурний він. На старість штрикнув його біс у ребро, закортіло молодечих утіх. І нічого кращого не придумав як узяти собі за жінку двадцятип’ятилітню піранію-блондинку. Це при тому, що йому вже за шістдесят.
- Куме,- кажу родичу,- вона тебе за рік покладе в гроб. Ти знаєш які мавки молоді люті до кохання? А ти старий, щоночі до ранку втішати юну кралю вже не здатен, тобі й п’яти хвилин на місяць уже забагато.
- Неправда! Я ще козак о-го-го! Два роки без дружини живу, одинокість виїла зсередини. Тому це кохання для мене - манна з неба. Можливо і помру в люблячих руках…
- Так візьми собі за жінку сусідку Одарку. Вона теж одинока, їсти варить просто божественно, господарство любить і до тебе небайдужа.
- Але ж вона вже сива.
- Тю! Хіба жінок розумні чоловіки вибирають за кольором волосся та віком? Одарка розумна і покладиста. А ця молодуха, яка тобі сіла на шию і хвицає ногами нічого не вміє. Ти їй і їсти вариш, і по крамницям бігаєш за продуктами, і споднє переш. А вона тільки їсть, гроші рахує і тебе, старого, уночі до інфаркту доводить. І доведе. Бо нащо їй старий дідуган, коли у неї столичний мачо є.
- Який такий мачо? - ошелешено перепитує Микола.
- А такий. Ти коли їздиш до райцентру в банк гроші знімати на подарунки молодій дружині, то до неї приїздить чорний лендровер, за кермом якого не раз бачив жагучого брюнета атлетичної статури.
- Ой лихо! - вигукнув кум. А номер пам'ятаєш? Я його по базі данних проб'ю у своїх знайомців.
- Цифри ні, а от букви так.
- І які?
- ХУ. Чи УХ. Щось таке. Чорного лендровера з таким номером знайти легко.
Кум того ж вечора подався до свого друга - столичного чиновника з поліцейського відомства. Разом колись служили в карному розшуку, полюючи на педофілів та групових маніяків. А увечері з вікон його будинку навпроти уперше почув сварку закоханих молодят.
- Оксано! Ти зраджуєш мені! - волав Микола.
- Ні, мій муже! Я люблю тільки тебе!
- То нащо до тебе приїздить торговець шкіряними куртками на дорогому авто?
- Ти за мною слідкуєш? Хочеш контролювати навіть особисте життя? Та хто тобі дав право диктувати з ким мені зустрічатися?
- Але ж ти моя дружина! Я маю право знати – хто твої знайомці! І нащо вони приходять у мій дім.
- Це мій…майбутній начальник. Буду працювати на столичному ринку.
- Ким? Продавщицею шкірянок? Та в нас щомісячного доходу тисяч 50 тільки за депозитами! І фірма моя ще тисяч 100 приносить прибутку. А ти за вісім тисяч мрієш щодня стояти за прилавком?
- Е-е-е-е-е,- розплакалася Миколина дружина. – Не любиш ти мене, серця в тебе немає-є-є-є! Я не можу цілими днями сидіти в хаті і нічого не робити, мені потрібно реалізовувати свої творчі нахили, а то скоро й розмовляти розучуся.
Кинувся Микола її заспокоювати, на руках навіть носив, ще б трохи - і соску до рота встромив би. А так тільки обцілував з голови до п'ят і спати поклав. І сам поруч ліг, дивлячись на жінку залюбленими очима.
Зрозумів я, що кум може пропасти. Пустить його з торбою по світу ця молода пройдисвітка, або зажене на той світ. Вирішив допомогти.
Сам я теж у молодості займався не дуже почесними справами, маю такі зв'язки та здібності, що якби дізналися сусіди, то прибігли б усім селом з осиковими кілками палити моє обійстя. Це зараз я зморщений сморчок, а колись…
Вивідав, що цей чолов'яга на катафалку – професійний аферист. Командує ще десятком отаких от дівуль, вивуджуючи гроші з підстаркуватих дон-жуанів. Є в нього й двоє підручних. Один полює за потрібною інформацією про потенційні жертви, інший - забезпечує юридичні послуги нотаріуса для переоформлення майна та бізнесу. І, судячи з авто, на яких їздить ця банда, справи у них ідуть о-го-го.
Що ж, для початку вирішив позбавити їх мобільності. І коли бандюки приїхали вечеряти в один з ресторанів біля Дніпра - підірвав всі їхні три авта. Як же вони гарно горіли! Навіть на лівому березі, аж на Видубичах, було видно. А гараж, де стояло ще дві машини отого дяді з номером ХУ спалив. І це був тільки початок.
Наступного дня обшарив його хату і забрав мільйон гривень та купу дорогоцінностей, накрадених у закоханих лохів. І підклав кілограмовий пакет з героїном, зробивши попередній дзвоник знайомому слідаку, аби знав де шукати.
Коли хазяїн повернувся додому і побачив грабунок - зателефонував у поліцію. Ну, далі ви самі все знаєте – про це навіть в ТСН репортаж був. Хай прості люди пишаються, що у нас органи правопорядку недаремно свій хліб їдять, тяжко працюючи на терені викорінення злочинності у столиці.
А увечері прийшом кум з пляшкою коньяку.
- Давай вип’ємо, друже.
- Це ж чого? Ти ж, наче, не вживаєш?
- Кохана влаштувала скандал і пішла від мене. Назавжди.
- Тю! То, може, воно і на краще?
- Та я ж її люблю! Хіба серцю наказати можна?
- Звичайно можна, друже! Я своєму наказав: «люби Мотрю, бо вона розумна». І ні разу в житті про це не пожалкував. Та й віком ми приблизно однакові були, царство їй небесне. Хай молоді вертихвістки окручують молодих бевзів. А ти бери за жінку Одарку, я її питав і вона, до речі, не проти.
- Але ж вона вірші пише!
- От за це її можна любити у сто разів більше, аніж звичайно людину.
- Це чого ж?
- Бо людина, яка пише – істота вищого порядку, наділена почуттям гармонії та добра. І їсти варить просто бомбезно, до того ж. Ну, то як – береш Одарку за жінку?
- Треба до неї сходити, побалакати…
- Нащо ходити? Одарко-о-о! - гукаю крізь прочинене вікно. – Ходи до нас з літньої кухні, годі карасів на пательні смажити! Микола пропонуватиме тобі руку й серце!
Карочє - одружив я двоє одиноких душ. І живуть вони тепер непогано, Одарка карасиків смажених через день приносить, віддячує за добру справу. А я нині один. Немає жінки. А так хочеться ласки і люблячих обіймів. То може хтось і вас згодиться, шановні жінки? Я навіть вірші писати почав. Отакі от:
Я – Бог!
Хранитель я жіночої краси,
Серйозний і водночас шалапутик.
В моїх обіймах гарно геть усім,
У смертних крапля щастя мусить бути.
Стрілою поціляю у соньків,
Мерці - і ті розклеплюють повіки.
Мужик хропів. А нині, бач який -
Не може і хвилини жить без жінки.
Рука чуттєвий пінить океан,
Здригає спазм тілес підводні скелі.
Монахиню управний бонвіан
Закручує в любовній каруселі.
Під себе курка лапою гребе,
Ділитися добром не хочуть люди.
А я (презентом) часточку себе -
Усім, хто хоче до небес торкнутись.
Пливуть у гості пави молоді,
Усім наллю по кухлику амріти.
О, світе ясний! Не журись,- радій!
Я - бог Ерот! Без мене сумно жити.
08.01.2019р.
Зі ста віршів, які публікує один з сайтів протягом години - 95 стосуються справ амурних. От чим забиті голови людські! От що їм справді близьке і конче потрібне! Так що правду казали мудреці минувшини: без кохання світ гигне. А я б додав - і не стане високого мистецтва. І українська його складова - не виняток. Так що зважив усі за і проти, та вирішив також крапнути власної солоної води у любовний океан. А ви, шановні читачі, йдіть у ньому купатися, сподіваюся що отримаєте насолоду не меншу, аніж пірнання у хвилі Чорного моря посеред спекотного літа.
Що можна сказати про мого кума? Дурний він. На старість штрикнув його біс у ребро, закортіло молодечих утіх. І нічого кращого не придумав як узяти собі за жінку двадцятип’ятилітню піранію-блондинку. Це при тому, що йому вже за шістдесят.
- Куме,- кажу родичу,- вона тебе за рік покладе в гроб. Ти знаєш які мавки молоді люті до кохання? А ти старий, щоночі до ранку втішати юну кралю вже не здатен, тобі й п’яти хвилин на місяць уже забагато.
- Неправда! Я ще козак о-го-го! Два роки без дружини живу, одинокість виїла зсередини. Тому це кохання для мене - манна з неба. Можливо і помру в люблячих руках…
- Так візьми собі за жінку сусідку Одарку. Вона теж одинока, їсти варить просто божественно, господарство любить і до тебе небайдужа.
- Але ж вона вже сива.
- Тю! Хіба жінок розумні чоловіки вибирають за кольором волосся та віком? Одарка розумна і покладиста. А ця молодуха, яка тобі сіла на шию і хвицає ногами нічого не вміє. Ти їй і їсти вариш, і по крамницям бігаєш за продуктами, і споднє переш. А вона тільки їсть, гроші рахує і тебе, старого, уночі до інфаркту доводить. І доведе. Бо нащо їй старий дідуган, коли у неї столичний мачо є.
- Який такий мачо? - ошелешено перепитує Микола.
- А такий. Ти коли їздиш до райцентру в банк гроші знімати на подарунки молодій дружині, то до неї приїздить чорний лендровер, за кермом якого не раз бачив жагучого брюнета атлетичної статури.
- Ой лихо! - вигукнув кум. А номер пам'ятаєш? Я його по базі данних проб'ю у своїх знайомців.
- Цифри ні, а от букви так.
- І які?
- ХУ. Чи УХ. Щось таке. Чорного лендровера з таким номером знайти легко.
Кум того ж вечора подався до свого друга - столичного чиновника з поліцейського відомства. Разом колись служили в карному розшуку, полюючи на педофілів та групових маніяків. А увечері з вікон його будинку навпроти уперше почув сварку закоханих молодят.
- Оксано! Ти зраджуєш мені! - волав Микола.
- Ні, мій муже! Я люблю тільки тебе!
- То нащо до тебе приїздить торговець шкіряними куртками на дорогому авто?
- Ти за мною слідкуєш? Хочеш контролювати навіть особисте життя? Та хто тобі дав право диктувати з ким мені зустрічатися?
- Але ж ти моя дружина! Я маю право знати – хто твої знайомці! І нащо вони приходять у мій дім.
- Це мій…майбутній начальник. Буду працювати на столичному ринку.
- Ким? Продавщицею шкірянок? Та в нас щомісячного доходу тисяч 50 тільки за депозитами! І фірма моя ще тисяч 100 приносить прибутку. А ти за вісім тисяч мрієш щодня стояти за прилавком?
- Е-е-е-е-е,- розплакалася Миколина дружина. – Не любиш ти мене, серця в тебе немає-є-є-є! Я не можу цілими днями сидіти в хаті і нічого не робити, мені потрібно реалізовувати свої творчі нахили, а то скоро й розмовляти розучуся.
Кинувся Микола її заспокоювати, на руках навіть носив, ще б трохи - і соску до рота встромив би. А так тільки обцілував з голови до п'ят і спати поклав. І сам поруч ліг, дивлячись на жінку залюбленими очима.
Зрозумів я, що кум може пропасти. Пустить його з торбою по світу ця молода пройдисвітка, або зажене на той світ. Вирішив допомогти.
Сам я теж у молодості займався не дуже почесними справами, маю такі зв'язки та здібності, що якби дізналися сусіди, то прибігли б усім селом з осиковими кілками палити моє обійстя. Це зараз я зморщений сморчок, а колись…
Вивідав, що цей чолов'яга на катафалку – професійний аферист. Командує ще десятком отаких от дівуль, вивуджуючи гроші з підстаркуватих дон-жуанів. Є в нього й двоє підручних. Один полює за потрібною інформацією про потенційні жертви, інший - забезпечує юридичні послуги нотаріуса для переоформлення майна та бізнесу. І, судячи з авто, на яких їздить ця банда, справи у них ідуть о-го-го.
Що ж, для початку вирішив позбавити їх мобільності. І коли бандюки приїхали вечеряти в один з ресторанів біля Дніпра - підірвав всі їхні три авта. Як же вони гарно горіли! Навіть на лівому березі, аж на Видубичах, було видно. А гараж, де стояло ще дві машини отого дяді з номером ХУ спалив. І це був тільки початок.
Наступного дня обшарив його хату і забрав мільйон гривень та купу дорогоцінностей, накрадених у закоханих лохів. І підклав кілограмовий пакет з героїном, зробивши попередній дзвоник знайомому слідаку, аби знав де шукати.
Коли хазяїн повернувся додому і побачив грабунок - зателефонував у поліцію. Ну, далі ви самі все знаєте – про це навіть в ТСН репортаж був. Хай прості люди пишаються, що у нас органи правопорядку недаремно свій хліб їдять, тяжко працюючи на терені викорінення злочинності у столиці.
А увечері прийшом кум з пляшкою коньяку.
- Давай вип’ємо, друже.
- Це ж чого? Ти ж, наче, не вживаєш?
- Кохана влаштувала скандал і пішла від мене. Назавжди.
- Тю! То, може, воно і на краще?
- Та я ж її люблю! Хіба серцю наказати можна?
- Звичайно можна, друже! Я своєму наказав: «люби Мотрю, бо вона розумна». І ні разу в житті про це не пожалкував. Та й віком ми приблизно однакові були, царство їй небесне. Хай молоді вертихвістки окручують молодих бевзів. А ти бери за жінку Одарку, я її питав і вона, до речі, не проти.
- Але ж вона вірші пише!
- От за це її можна любити у сто разів більше, аніж звичайно людину.
- Це чого ж?
- Бо людина, яка пише – істота вищого порядку, наділена почуттям гармонії та добра. І їсти варить просто бомбезно, до того ж. Ну, то як – береш Одарку за жінку?
- Треба до неї сходити, побалакати…
- Нащо ходити? Одарко-о-о! - гукаю крізь прочинене вікно. – Ходи до нас з літньої кухні, годі карасів на пательні смажити! Микола пропонуватиме тобі руку й серце!
Карочє - одружив я двоє одиноких душ. І живуть вони тепер непогано, Одарка карасиків смажених через день приносить, віддячує за добру справу. А я нині один. Немає жінки. А так хочеться ласки і люблячих обіймів. То може хтось і вас згодиться, шановні жінки? Я навіть вірші писати почав. Отакі от:
Я – Бог!
Хранитель я жіночої краси,
Серйозний і водночас шалапутик.
В моїх обіймах гарно геть усім,
У смертних крапля щастя мусить бути.
Стрілою поціляю у соньків,
Мерці - і ті розклеплюють повіки.
Мужик хропів. А нині, бач який -
Не може і хвилини жить без жінки.
Рука чуттєвий пінить океан,
Здригає спазм тілес підводні скелі.
Монахиню управний бонвіан
Закручує в любовній каруселі.
Під себе курка лапою гребе,
Ділитися добром не хочуть люди.
А я (презентом) часточку себе -
Усім, хто хоче до небес торкнутись.
Пливуть у гості пави молоді,
Усім наллю по кухлику амріти.
О, світе ясний! Не журись,- радій!
Я - бог Ерот! Без мене сумно жити.
08.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
