
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
2025.10.13
20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно , безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно , безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Рапсодія любові
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рапсодія любові
Писати про кохання найтяжче. Це тільки на перший погляд здається, що сльозоточиве любовне мусі-пусі не варте уваги справжніх митців пера. Інша справа, що сердечну тему експлуатують всі кому не ліньки, особливо налягаючи на ридання з приводу розлук, зраду партнера та власні божественно чисті любовні почуття. А коли починаєш казати, що у зраді винний ти сам, любовні почуття партнера не чим не гірші за твої, а розлука спровокована вашими нерозумними вчинками - майстер мильної опери зобижається і блокує мене в соцмережах назавжди. Ще й строчить адміністраторам фейсбуку на мене кляузу з приводу того, що я розпалюю вогонь ненависті між людьми, організовую травлю видатної творчої особистості та порушую гендерну рівність між бабами і дідами.
Зі ста віршів, які публікує один з сайтів протягом години - 95 стосуються справ амурних. От чим забиті голови людські! От що їм справді близьке і конче потрібне! Так що правду казали мудреці минувшини: без кохання світ гигне. А я б додав - і не стане високого мистецтва. І українська його складова - не виняток. Так що зважив усі за і проти, та вирішив також крапнути власної солоної води у любовний океан. А ви, шановні читачі, йдіть у ньому купатися, сподіваюся що отримаєте насолоду не меншу, аніж пірнання у хвилі Чорного моря посеред спекотного літа.
Що можна сказати про мого кума? Дурний він. На старість штрикнув його біс у ребро, закортіло молодечих утіх. І нічого кращого не придумав як узяти собі за жінку двадцятип’ятилітню піранію-блондинку. Це при тому, що йому вже за шістдесят.
- Куме,- кажу родичу,- вона тебе за рік покладе в гроб. Ти знаєш які мавки молоді люті до кохання? А ти старий, щоночі до ранку втішати юну кралю вже не здатен, тобі й п’яти хвилин на місяць уже забагато.
- Неправда! Я ще козак о-го-го! Два роки без дружини живу, одинокість виїла зсередини. Тому це кохання для мене - манна з неба. Можливо і помру в люблячих руках…
- Так візьми собі за жінку сусідку Одарку. Вона теж одинока, їсти варить просто божественно, господарство любить і до тебе небайдужа.
- Але ж вона вже сива.
- Тю! Хіба жінок розумні чоловіки вибирають за кольором волосся та віком? Одарка розумна і покладиста. А ця молодуха, яка тобі сіла на шию і хвицає ногами нічого не вміє. Ти їй і їсти вариш, і по крамницям бігаєш за продуктами, і споднє переш. А вона тільки їсть, гроші рахує і тебе, старого, уночі до інфаркту доводить. І доведе. Бо нащо їй старий дідуган, коли у неї столичний мачо є.
- Який такий мачо? - ошелешено перепитує Микола.
- А такий. Ти коли їздиш до райцентру в банк гроші знімати на подарунки молодій дружині, то до неї приїздить чорний лендровер, за кермом якого не раз бачив жагучого брюнета атлетичної статури.
- Ой лихо! - вигукнув кум. А номер пам'ятаєш? Я його по базі данних проб'ю у своїх знайомців.
- Цифри ні, а от букви так.
- І які?
- ХУ. Чи УХ. Щось таке. Чорного лендровера з таким номером знайти легко.
Кум того ж вечора подався до свого друга - столичного чиновника з поліцейського відомства. Разом колись служили в карному розшуку, полюючи на педофілів та групових маніяків. А увечері з вікон його будинку навпроти уперше почув сварку закоханих молодят.
- Оксано! Ти зраджуєш мені! - волав Микола.
- Ні, мій муже! Я люблю тільки тебе!
- То нащо до тебе приїздить торговець шкіряними куртками на дорогому авто?
- Ти за мною слідкуєш? Хочеш контролювати навіть особисте життя? Та хто тобі дав право диктувати з ким мені зустрічатися?
- Але ж ти моя дружина! Я маю право знати – хто твої знайомці! І нащо вони приходять у мій дім.
- Це мій…майбутній начальник. Буду працювати на столичному ринку.
- Ким? Продавщицею шкірянок? Та в нас щомісячного доходу тисяч 50 тільки за депозитами! І фірма моя ще тисяч 100 приносить прибутку. А ти за вісім тисяч мрієш щодня стояти за прилавком?
- Е-е-е-е-е,- розплакалася Миколина дружина. – Не любиш ти мене, серця в тебе немає-є-є-є! Я не можу цілими днями сидіти в хаті і нічого не робити, мені потрібно реалізовувати свої творчі нахили, а то скоро й розмовляти розучуся.
Кинувся Микола її заспокоювати, на руках навіть носив, ще б трохи - і соску до рота встромив би. А так тільки обцілував з голови до п'ят і спати поклав. І сам поруч ліг, дивлячись на жінку залюбленими очима.
Зрозумів я, що кум може пропасти. Пустить його з торбою по світу ця молода пройдисвітка, або зажене на той світ. Вирішив допомогти.
Сам я теж у молодості займався не дуже почесними справами, маю такі зв'язки та здібності, що якби дізналися сусіди, то прибігли б усім селом з осиковими кілками палити моє обійстя. Це зараз я зморщений сморчок, а колись…
Вивідав, що цей чолов'яга на катафалку – професійний аферист. Командує ще десятком отаких от дівуль, вивуджуючи гроші з підстаркуватих дон-жуанів. Є в нього й двоє підручних. Один полює за потрібною інформацією про потенційні жертви, інший - забезпечує юридичні послуги нотаріуса для переоформлення майна та бізнесу. І, судячи з авто, на яких їздить ця банда, справи у них ідуть о-го-го.
Що ж, для початку вирішив позбавити їх мобільності. І коли бандюки приїхали вечеряти в один з ресторанів біля Дніпра - підірвав всі їхні три авта. Як же вони гарно горіли! Навіть на лівому березі, аж на Видубичах, було видно. А гараж, де стояло ще дві машини отого дяді з номером ХУ спалив. І це був тільки початок.
Наступного дня обшарив його хату і забрав мільйон гривень та купу дорогоцінностей, накрадених у закоханих лохів. І підклав кілограмовий пакет з героїном, зробивши попередній дзвоник знайомому слідаку, аби знав де шукати.
Коли хазяїн повернувся додому і побачив грабунок - зателефонував у поліцію. Ну, далі ви самі все знаєте – про це навіть в ТСН репортаж був. Хай прості люди пишаються, що у нас органи правопорядку недаремно свій хліб їдять, тяжко працюючи на терені викорінення злочинності у столиці.
А увечері прийшом кум з пляшкою коньяку.
- Давай вип’ємо, друже.
- Це ж чого? Ти ж, наче, не вживаєш?
- Кохана влаштувала скандал і пішла від мене. Назавжди.
- Тю! То, може, воно і на краще?
- Та я ж її люблю! Хіба серцю наказати можна?
- Звичайно можна, друже! Я своєму наказав: «люби Мотрю, бо вона розумна». І ні разу в житті про це не пожалкував. Та й віком ми приблизно однакові були, царство їй небесне. Хай молоді вертихвістки окручують молодих бевзів. А ти бери за жінку Одарку, я її питав і вона, до речі, не проти.
- Але ж вона вірші пише!
- От за це її можна любити у сто разів більше, аніж звичайно людину.
- Це чого ж?
- Бо людина, яка пише – істота вищого порядку, наділена почуттям гармонії та добра. І їсти варить просто бомбезно, до того ж. Ну, то як – береш Одарку за жінку?
- Треба до неї сходити, побалакати…
- Нащо ходити? Одарко-о-о! - гукаю крізь прочинене вікно. – Ходи до нас з літньої кухні, годі карасів на пательні смажити! Микола пропонуватиме тобі руку й серце!
Карочє - одружив я двоє одиноких душ. І живуть вони тепер непогано, Одарка карасиків смажених через день приносить, віддячує за добру справу. А я нині один. Немає жінки. А так хочеться ласки і люблячих обіймів. То може хтось і вас згодиться, шановні жінки? Я навіть вірші писати почав. Отакі от:
Я – Бог!
Хранитель я жіночої краси,
Серйозний і водночас шалапутик.
В моїх обіймах гарно геть усім,
У смертних крапля щастя мусить бути.
Стрілою поціляю у соньків,
Мерці - і ті розклеплюють повіки.
Мужик хропів. А нині, бач який -
Не може і хвилини жить без жінки.
Рука чуттєвий пінить океан,
Здригає спазм тілес підводні скелі.
Монахиню управний бонвіан
Закручує в любовній каруселі.
Під себе курка лапою гребе,
Ділитися добром не хочуть люди.
А я (презентом) часточку себе -
Усім, хто хоче до небес торкнутись.
Пливуть у гості пави молоді,
Усім наллю по кухлику амріти.
О, світе ясний! Не журись,- радій!
Я - бог Ерот! Без мене сумно жити.
08.01.2019р.
Зі ста віршів, які публікує один з сайтів протягом години - 95 стосуються справ амурних. От чим забиті голови людські! От що їм справді близьке і конче потрібне! Так що правду казали мудреці минувшини: без кохання світ гигне. А я б додав - і не стане високого мистецтва. І українська його складова - не виняток. Так що зважив усі за і проти, та вирішив також крапнути власної солоної води у любовний океан. А ви, шановні читачі, йдіть у ньому купатися, сподіваюся що отримаєте насолоду не меншу, аніж пірнання у хвилі Чорного моря посеред спекотного літа.
Що можна сказати про мого кума? Дурний він. На старість штрикнув його біс у ребро, закортіло молодечих утіх. І нічого кращого не придумав як узяти собі за жінку двадцятип’ятилітню піранію-блондинку. Це при тому, що йому вже за шістдесят.
- Куме,- кажу родичу,- вона тебе за рік покладе в гроб. Ти знаєш які мавки молоді люті до кохання? А ти старий, щоночі до ранку втішати юну кралю вже не здатен, тобі й п’яти хвилин на місяць уже забагато.
- Неправда! Я ще козак о-го-го! Два роки без дружини живу, одинокість виїла зсередини. Тому це кохання для мене - манна з неба. Можливо і помру в люблячих руках…
- Так візьми собі за жінку сусідку Одарку. Вона теж одинока, їсти варить просто божественно, господарство любить і до тебе небайдужа.
- Але ж вона вже сива.
- Тю! Хіба жінок розумні чоловіки вибирають за кольором волосся та віком? Одарка розумна і покладиста. А ця молодуха, яка тобі сіла на шию і хвицає ногами нічого не вміє. Ти їй і їсти вариш, і по крамницям бігаєш за продуктами, і споднє переш. А вона тільки їсть, гроші рахує і тебе, старого, уночі до інфаркту доводить. І доведе. Бо нащо їй старий дідуган, коли у неї столичний мачо є.
- Який такий мачо? - ошелешено перепитує Микола.
- А такий. Ти коли їздиш до райцентру в банк гроші знімати на подарунки молодій дружині, то до неї приїздить чорний лендровер, за кермом якого не раз бачив жагучого брюнета атлетичної статури.
- Ой лихо! - вигукнув кум. А номер пам'ятаєш? Я його по базі данних проб'ю у своїх знайомців.
- Цифри ні, а от букви так.
- І які?
- ХУ. Чи УХ. Щось таке. Чорного лендровера з таким номером знайти легко.
Кум того ж вечора подався до свого друга - столичного чиновника з поліцейського відомства. Разом колись служили в карному розшуку, полюючи на педофілів та групових маніяків. А увечері з вікон його будинку навпроти уперше почув сварку закоханих молодят.
- Оксано! Ти зраджуєш мені! - волав Микола.
- Ні, мій муже! Я люблю тільки тебе!
- То нащо до тебе приїздить торговець шкіряними куртками на дорогому авто?
- Ти за мною слідкуєш? Хочеш контролювати навіть особисте життя? Та хто тобі дав право диктувати з ким мені зустрічатися?
- Але ж ти моя дружина! Я маю право знати – хто твої знайомці! І нащо вони приходять у мій дім.
- Це мій…майбутній начальник. Буду працювати на столичному ринку.
- Ким? Продавщицею шкірянок? Та в нас щомісячного доходу тисяч 50 тільки за депозитами! І фірма моя ще тисяч 100 приносить прибутку. А ти за вісім тисяч мрієш щодня стояти за прилавком?
- Е-е-е-е-е,- розплакалася Миколина дружина. – Не любиш ти мене, серця в тебе немає-є-є-є! Я не можу цілими днями сидіти в хаті і нічого не робити, мені потрібно реалізовувати свої творчі нахили, а то скоро й розмовляти розучуся.
Кинувся Микола її заспокоювати, на руках навіть носив, ще б трохи - і соску до рота встромив би. А так тільки обцілував з голови до п'ят і спати поклав. І сам поруч ліг, дивлячись на жінку залюбленими очима.
Зрозумів я, що кум може пропасти. Пустить його з торбою по світу ця молода пройдисвітка, або зажене на той світ. Вирішив допомогти.
Сам я теж у молодості займався не дуже почесними справами, маю такі зв'язки та здібності, що якби дізналися сусіди, то прибігли б усім селом з осиковими кілками палити моє обійстя. Це зараз я зморщений сморчок, а колись…
Вивідав, що цей чолов'яга на катафалку – професійний аферист. Командує ще десятком отаких от дівуль, вивуджуючи гроші з підстаркуватих дон-жуанів. Є в нього й двоє підручних. Один полює за потрібною інформацією про потенційні жертви, інший - забезпечує юридичні послуги нотаріуса для переоформлення майна та бізнесу. І, судячи з авто, на яких їздить ця банда, справи у них ідуть о-го-го.
Що ж, для початку вирішив позбавити їх мобільності. І коли бандюки приїхали вечеряти в один з ресторанів біля Дніпра - підірвав всі їхні три авта. Як же вони гарно горіли! Навіть на лівому березі, аж на Видубичах, було видно. А гараж, де стояло ще дві машини отого дяді з номером ХУ спалив. І це був тільки початок.
Наступного дня обшарив його хату і забрав мільйон гривень та купу дорогоцінностей, накрадених у закоханих лохів. І підклав кілограмовий пакет з героїном, зробивши попередній дзвоник знайомому слідаку, аби знав де шукати.
Коли хазяїн повернувся додому і побачив грабунок - зателефонував у поліцію. Ну, далі ви самі все знаєте – про це навіть в ТСН репортаж був. Хай прості люди пишаються, що у нас органи правопорядку недаремно свій хліб їдять, тяжко працюючи на терені викорінення злочинності у столиці.
А увечері прийшом кум з пляшкою коньяку.
- Давай вип’ємо, друже.
- Це ж чого? Ти ж, наче, не вживаєш?
- Кохана влаштувала скандал і пішла від мене. Назавжди.
- Тю! То, може, воно і на краще?
- Та я ж її люблю! Хіба серцю наказати можна?
- Звичайно можна, друже! Я своєму наказав: «люби Мотрю, бо вона розумна». І ні разу в житті про це не пожалкував. Та й віком ми приблизно однакові були, царство їй небесне. Хай молоді вертихвістки окручують молодих бевзів. А ти бери за жінку Одарку, я її питав і вона, до речі, не проти.
- Але ж вона вірші пише!
- От за це її можна любити у сто разів більше, аніж звичайно людину.
- Це чого ж?
- Бо людина, яка пише – істота вищого порядку, наділена почуттям гармонії та добра. І їсти варить просто бомбезно, до того ж. Ну, то як – береш Одарку за жінку?
- Треба до неї сходити, побалакати…
- Нащо ходити? Одарко-о-о! - гукаю крізь прочинене вікно. – Ходи до нас з літньої кухні, годі карасів на пательні смажити! Микола пропонуватиме тобі руку й серце!
Карочє - одружив я двоє одиноких душ. І живуть вони тепер непогано, Одарка карасиків смажених через день приносить, віддячує за добру справу. А я нині один. Немає жінки. А так хочеться ласки і люблячих обіймів. То може хтось і вас згодиться, шановні жінки? Я навіть вірші писати почав. Отакі от:
Я – Бог!
Хранитель я жіночої краси,
Серйозний і водночас шалапутик.
В моїх обіймах гарно геть усім,
У смертних крапля щастя мусить бути.
Стрілою поціляю у соньків,
Мерці - і ті розклеплюють повіки.
Мужик хропів. А нині, бач який -
Не може і хвилини жить без жінки.
Рука чуттєвий пінить океан,
Здригає спазм тілес підводні скелі.
Монахиню управний бонвіан
Закручує в любовній каруселі.
Під себе курка лапою гребе,
Ділитися добром не хочуть люди.
А я (презентом) часточку себе -
Усім, хто хоче до небес торкнутись.
Пливуть у гості пави молоді,
Усім наллю по кухлику амріти.
О, світе ясний! Не журись,- радій!
Я - бог Ерот! Без мене сумно жити.
08.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію