
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.22
18:38
Ходім туди — до мертвої води,
де падають з дерев достиглі сови,
де біла ніч пускає чорний дим
і білий вірш латає чорним словом.
Куди стара йде помирати тінь,
коли нову народжує світанок,
де біла ніч у чорному пальті
де падають з дерев достиглі сови,
де біла ніч пускає чорний дим
і білий вірш латає чорним словом.
Куди стара йде помирати тінь,
коли нову народжує світанок,
де біла ніч у чорному пальті
2021.01.22
18:37
Остання осіння ніч. В безмісячнім стиглім мороці,
мов скалочка світла в заплющенім оці, тріпоче самотня ватра.
Зчепившись худими руками, навколо вогню уробориться
живий циферблат, що на кожному кроці відлічує миті до завтра.
Вже дряпають чорне небо
мов скалочка світла в заплющенім оці, тріпоче самотня ватра.
Зчепившись худими руками, навколо вогню уробориться
живий циферблат, що на кожному кроці відлічує миті до завтра.
Вже дряпають чорне небо
2021.01.22
15:24
Серпневий день так швидко промайне.
Скупає Вас в теплі останнім літо.
І Ви тоді згадаєте мене,
Як вересень зігріє зелен-жито,
Згадаєте мої зболілі очі,
І душу, що не вірить вже словам.
І Вас замучить совість опівночі
Скупає Вас в теплі останнім літо.
І Ви тоді згадаєте мене,
Як вересень зігріє зелен-жито,
Згадаєте мої зболілі очі,
І душу, що не вірить вже словам.
І Вас замучить совість опівночі
2021.01.22
15:21
Усе святе вкраїнське - на смітник!
І ні до чого всі перестороги.
Народ, який у рабстві жити звик,
Покинула надія, навіть боги.
І розуму у нації нема,
Бо владу віддає завжди чужинцям.
А їй зостались біди і сума
І ні до чого всі перестороги.
Народ, який у рабстві жити звик,
Покинула надія, навіть боги.
І розуму у нації нема,
Бо владу віддає завжди чужинцям.
А їй зостались біди і сума
2021.01.22
14:09
Буріє вечір, зірка сяйна
у небі краплею сльоти.
Я знов на відстанні мовчання,
в тенетах болю, самоти.
Згущає тіні у кімнаті
полудою тутешня ніч,
і тільки думи пелехаті
у небі краплею сльоти.
Я знов на відстанні мовчання,
в тенетах болю, самоти.
Згущає тіні у кімнаті
полудою тутешня ніч,
і тільки думи пелехаті
2021.01.22
13:14
Хоча на чудеса немає моди,
гармонія – основа із основ
будови первозданної природи,
увінчаної іменем Любов.
На цьому ґрунті виросли народи,
яким не зайве нагадати знов,
що ми на благо волі і свободи
гармонія – основа із основ
будови первозданної природи,
увінчаної іменем Любов.
На цьому ґрунті виросли народи,
яким не зайве нагадати знов,
що ми на благо волі і свободи
2021.01.22
12:56
Озовись, не мовчи, розкажи…
Бо ніхто не почує за мене.
Забоїшся – іди в міражі,
У гареми чи до Мельпомени.
Не вимвлюй усеньке до дна.
Залиши жалкування, докори
Полюби дивака – джиґуна.
Бо ніхто не почує за мене.
Забоїшся – іди в міражі,
У гареми чи до Мельпомени.
Не вимвлюй усеньке до дна.
Залиши жалкування, докори
Полюби дивака – джиґуна.
2021.01.22
10:59
Квилить за вікнами майже приречено вітер,
гоне по небу хмарини в далекі краї.
Нині зима, але всі мої мрії про літо,
в літо полинули думи кудлаті мої.
Вітер, вітер… Роздуває сотні літер,
не дає зібратись під пером.
Вітер, вітер… Ти поету добрий рит
гоне по небу хмарини в далекі краї.
Нині зима, але всі мої мрії про літо,
в літо полинули думи кудлаті мої.
Вітер, вітер… Роздуває сотні літер,
не дає зібратись під пером.
Вітер, вітер… Ти поету добрий рит
2021.01.22
09:58
Тримаю платіжку за газ.
Її не намажеш на хліб.
Хто дурнем тоді був із нас?
Не світло горить – смолоскип.
Водицю гарячу боюсь…
Та скільки тієї зими?
І митись не тягне чомусь.
П’ять тижнів лише до весни.
Її не намажеш на хліб.
Хто дурнем тоді був із нас?
Не світло горить – смолоскип.
Водицю гарячу боюсь…
Та скільки тієї зими?
І митись не тягне чомусь.
П’ять тижнів лише до весни.
2021.01.22
08:34
До України крок лише один
з усіх її вершин, з усіх глибин!
До пісні, що бринить на видноколі
з її душі, яка живе на волі!
До серця між коханням і зітханням!
До неньки, оповитої чеканням!
До джерела, яке струмить так чисто
лісами снів, по спогадах д
з усіх її вершин, з усіх глибин!
До пісні, що бринить на видноколі
з її душі, яка живе на волі!
До серця між коханням і зітханням!
До неньки, оповитої чеканням!
До джерела, яке струмить так чисто
лісами снів, по спогадах д
2021.01.22
05:27
Від сили волі лиш залежить
Чи я надовго в смуток влип, –
Буває скорий він, як нежить,
Або тривкий, неначе грип.
Бува, забудеться вже завтра,
У вирі явищ і подій, –
Те, що в душі лишать не варто
А гнати з рідної мерщій.
Чи я надовго в смуток влип, –
Буває скорий він, як нежить,
Або тривкий, неначе грип.
Бува, забудеться вже завтра,
У вирі явищ і подій, –
Те, що в душі лишать не варто
А гнати з рідної мерщій.
2021.01.21
23:47
Неправедні судді судам непідсудні.
Законодавцям закон не писаний. Їм достатньо законів фізики.
Закон сполучених посудин – якщо бюджет грошей недоодержує, то хтось їх одержує.
Ворогам – закон, друзям – усе, собі – понад усе.
Найчастіше під личи
2021.01.21
23:37
Мело, мело по всій землі
На всесвіт цілий.
Горіла свічка на столі,
Усе горіла.
Як тьмою літня мошкара
Летить на пломінь,
Летіла сніжна мішура
На всесвіт цілий.
Горіла свічка на столі,
Усе горіла.
Як тьмою літня мошкара
Летить на пломінь,
Летіла сніжна мішура
2021.01.21
17:56
Шановний пане, ви чому очима
немов павук вп‘ялись у мої груди?
У вас півсотні років за плечима,
а тут народ з малими дітьми всюди!
Я молода, але порядна жінка,
вам не дозволю так себе вести!
А ще у вас розстебнута ширінька
немов павук вп‘ялись у мої груди?
У вас півсотні років за плечима,
а тут народ з малими дітьми всюди!
Я молода, але порядна жінка,
вам не дозволю так себе вести!
А ще у вас розстебнута ширінька
2021.01.21
15:09
Твій годинник йшов повільно,
вибивав сріблясто - дзвін,
та час мури безнадійно,
перетворює на тлін.
Навесні гуляла вітром,
абрикосою цвіла.
Не натішилась, а літо
вибивав сріблясто - дзвін,
та час мури безнадійно,
перетворює на тлін.
Навесні гуляла вітром,
абрикосою цвіла.
Не натішилась, а літо
2021.01.21
15:05
А він іде, збуваючись у світі,
Перед народом, що за ним в рядах.
Він далі бачить, що йому не з квітів -
Камінням ворогів покритий шлях.
А він іде, штовхаючи планету,
Яка загусла в темряві, імлі.
Хоча зосталось мало вже до злету,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перед народом, що за ним в рядах.
Він далі бачить, що йому не з квітів -
Камінням ворогів покритий шлях.
А він іде, штовхаючи планету,
Яка загусла в темряві, імлі.
Хоча зосталось мало вже до злету,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
2017.06.30
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Критика | Аналітика
Життєдайна сила
Нова книжка Олександра Сушка – «Скарбничка усмішок» –
містить і поезію, і прозу. На відміну від попередніх видань – «Вітражі» (2019, вірші), «Берегиня» (2020, есеї, повість).
Гумористичні та сатиричні твори частково були представлені в книжках Сушка й раніше, але «Скарбничка усмішок» – це
тільки гумор і сатира. На різноманітні теми: від громадянсько-політичних до інтимних та побутових. І навіть про філософські
проблеми автор уміє говорити смішно, влучно висміюючи те, що
треба висміяти, або підсміюючись із того, із чого таки треба посміятися.
Книжка складається з чотирьох поетичних розділів: «Іграшка для паяца» (теми політичні), «Ори, Пегасе!» (літературна творчість і навколо неї), «Залоскочи мене, русалко!» (про кохання й
не тільки), «Гоп, куме, не журись!» (побут, стосунки в родині й
таке інше) – та п’ятого, прозового, названого «Житіє моє».
І в кожній із цих частин автор, звісно, сміється. З усього: з
недолугих політиків, митців, коханців, із «патріотів» і брехунів, із
недоукраїнців і писак-«геніїв»… І – сам із себе, що є найпершою
ознакою душевного здоров’я та щирості. Сміється, використовуючи всі прийоми комічного. Є тут і м’який та незлостивий гумор,
і гостра сатира, і пекучий сарказм та химерний гротеск (перепрошую за плеоназми J).
Поетичні гуморески завдають суспільним негараздам або
людським вадам влучних точкових ударів. Причому в цій книжці
помітне й образне, і технічне зростання Сушка-поета.
Розділ есеїв «Житіє моє» розгортає перед читачем досить
широке комічне полотно в основному сільського життя з елементами казкової фантастики. Ці твори хочеться читати й перечитувати. І навіть не тому, що вони смішні, а тому, що добрі, затишні,
що в них таки перемагає добро – як завжди в казках.5
Можливо, хтось із критиків-літературознавців сьогодні назве Олександра Сушка письменником-гумористом. Незважаючи
на немалу кількість віршів і громадянського, і філософського, й
інтимного спрямування. І на гостро актуальні, драматичні аж до
трагізму есеї та повість «Два роки». Хоч на твори такого плану,
такого рівня не можна не зважати.
Проте справді: найбільше в цього автора таки гумористично-сатиричних віршів. І в прозі він частенько переходить на сміх,
почавши ніби й серйозну тему.
Може, тому, що індивідуальний стиль Сушка – гранична
відвертість і простота, суто українське влучне слівце з перцем
(народ скаже – як зав’яже), вдалі авторські неологізми, міцна
дружба зі здоровим глуздом (на тлі сучасного божевілля в житті й
мистецтві), чесність, прямота, самокритичність, – може, тому, що
все це легко-просто узгоджується з вимогами жанрів комічного.
А може, тому, що письменник знає/здогадується про те, що
сміх – не лише найкраща в світі зброя проти зла та брехні, але й
найкращі ж таки ліки від усіх недуг, і фізичних, і душевних.
Тож і стоїть на сторожі добра та здоров’я для своїх земляків – такий собі привітний, відкритий новий «пасічник Рудий Панько»,
лицар-захисник і цілитель водночас. Стоїть – і протистоїть (J)
усьому жахові та безглуздю сьогоднішнього світу.
І хоч Сушко ставиться до своєї творчості дуже самокритично
й, на перший погляд, невисоко цінує смішне в літературі («Бо
з лірики – наваристий борщець, а із сатири – водяниста зупа»),
але… після прочитання його гумору, навіть і втретє чи вдесяте,
щоразу на душі стає легше. Хочеться радіти, творити, жити. Мабуть, оця життєдайна сила мистецтва в наш час – коли, здається,
ось-ось остаточно переможуть зло й абсурд, – мабуть, ця сила…
найпотрібніша.
Світлана Козаченко, викладач, літредактор
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Життєдайна сила
Нова книжка Олександра Сушка – «Скарбничка усмішок» –
містить і поезію, і прозу. На відміну від попередніх видань – «Вітражі» (2019, вірші), «Берегиня» (2020, есеї, повість).
Гумористичні та сатиричні твори частково були представлені в книжках Сушка й раніше, але «Скарбничка усмішок» – це
тільки гумор і сатира. На різноманітні теми: від громадянсько-політичних до інтимних та побутових. І навіть про філософські
проблеми автор уміє говорити смішно, влучно висміюючи те, що
треба висміяти, або підсміюючись із того, із чого таки треба посміятися.
Книжка складається з чотирьох поетичних розділів: «Іграшка для паяца» (теми політичні), «Ори, Пегасе!» (літературна творчість і навколо неї), «Залоскочи мене, русалко!» (про кохання й
не тільки), «Гоп, куме, не журись!» (побут, стосунки в родині й
таке інше) – та п’ятого, прозового, названого «Житіє моє».
І в кожній із цих частин автор, звісно, сміється. З усього: з
недолугих політиків, митців, коханців, із «патріотів» і брехунів, із
недоукраїнців і писак-«геніїв»… І – сам із себе, що є найпершою
ознакою душевного здоров’я та щирості. Сміється, використовуючи всі прийоми комічного. Є тут і м’який та незлостивий гумор,
і гостра сатира, і пекучий сарказм та химерний гротеск (перепрошую за плеоназми J).
Поетичні гуморески завдають суспільним негараздам або
людським вадам влучних точкових ударів. Причому в цій книжці
помітне й образне, і технічне зростання Сушка-поета.
Розділ есеїв «Житіє моє» розгортає перед читачем досить
широке комічне полотно в основному сільського життя з елементами казкової фантастики. Ці твори хочеться читати й перечитувати. І навіть не тому, що вони смішні, а тому, що добрі, затишні,
що в них таки перемагає добро – як завжди в казках.5
Можливо, хтось із критиків-літературознавців сьогодні назве Олександра Сушка письменником-гумористом. Незважаючи
на немалу кількість віршів і громадянського, і філософського, й
інтимного спрямування. І на гостро актуальні, драматичні аж до
трагізму есеї та повість «Два роки». Хоч на твори такого плану,
такого рівня не можна не зважати.
Проте справді: найбільше в цього автора таки гумористично-сатиричних віршів. І в прозі він частенько переходить на сміх,
почавши ніби й серйозну тему.
Може, тому, що індивідуальний стиль Сушка – гранична
відвертість і простота, суто українське влучне слівце з перцем
(народ скаже – як зав’яже), вдалі авторські неологізми, міцна
дружба зі здоровим глуздом (на тлі сучасного божевілля в житті й
мистецтві), чесність, прямота, самокритичність, – може, тому, що
все це легко-просто узгоджується з вимогами жанрів комічного.
А може, тому, що письменник знає/здогадується про те, що
сміх – не лише найкраща в світі зброя проти зла та брехні, але й
найкращі ж таки ліки від усіх недуг, і фізичних, і душевних.
Тож і стоїть на сторожі добра та здоров’я для своїх земляків – такий собі привітний, відкритий новий «пасічник Рудий Панько»,
лицар-захисник і цілитель водночас. Стоїть – і протистоїть (J)
усьому жахові та безглуздю сьогоднішнього світу.
І хоч Сушко ставиться до своєї творчості дуже самокритично
й, на перший погляд, невисоко цінує смішне в літературі («Бо
з лірики – наваристий борщець, а із сатири – водяниста зупа»),
але… після прочитання його гумору, навіть і втретє чи вдесяте,
щоразу на душі стає легше. Хочеться радіти, творити, жити. Мабуть, оця життєдайна сила мистецтва в наш час – коли, здається,
ось-ось остаточно переможуть зло й абсурд, – мабуть, ця сила…
найпотрібніша.
Світлана Козаченко, викладач, літредактор
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію