Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.03
01:32
Тополя - високе дерево
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
2026.09.02
23:39
Я нікуди не хочу йти,
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
2026.09.02
22:01
деякий текст на початку
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
2026.09.02
21:47
Загаснув серпень. Літо відбулося
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
2026.09.02
19:44
І раніш, коли розлунювалась сирена «швидкої»,
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
2026.09.02
16:01
Долонi заховали вiд думок,
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
2026.09.02
15:32
Скоро осінь. І я у дорозі
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
2026.09.02
14:52
Зимова казка швидко закінчилась.
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
2026.09.02
13:21
Крихти чорних черепашок,
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
2026.09.02
12:34
Часто згадую, любий, як той листопад
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою тоді, після болісних зрад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у зваблив
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою тоді, після болісних зрад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у зваблив
2026.09.02
07:00
Краплинки холодні, прозорі і чисті
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
2026.09.01
22:13
Я нікуди не хочу іти.
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
2026.09.01
21:07
— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
2026.09.01
20:27
щось було у цім
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
2026.09.01
17:45
Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Критика | Аналітика
Життєдайна сила
Нова книжка Олександра Сушка – «Скарбничка усмішок» –
містить і поезію, і прозу. На відміну від попередніх видань – «Вітражі» (2019, вірші), «Берегиня» (2020, есеї, повість).
Гумористичні та сатиричні твори частково були представлені в книжках Сушка й раніше, але «Скарбничка усмішок» – це
тільки гумор і сатира. На різноманітні теми: від громадянсько-політичних до інтимних та побутових. І навіть про філософські
проблеми автор уміє говорити смішно, влучно висміюючи те, що
треба висміяти, або підсміюючись із того, із чого таки треба посміятися.
Книжка складається з чотирьох поетичних розділів: «Іграшка для паяца» (теми політичні), «Ори, Пегасе!» (літературна творчість і навколо неї), «Залоскочи мене, русалко!» (про кохання й
не тільки), «Гоп, куме, не журись!» (побут, стосунки в родині й
таке інше) – та п’ятого, прозового, названого «Житіє моє».
І в кожній із цих частин автор, звісно, сміється. З усього: з
недолугих політиків, митців, коханців, із «патріотів» і брехунів, із
недоукраїнців і писак-«геніїв»… І – сам із себе, що є найпершою
ознакою душевного здоров’я та щирості. Сміється, використовуючи всі прийоми комічного. Є тут і м’який та незлостивий гумор,
і гостра сатира, і пекучий сарказм та химерний гротеск (перепрошую за плеоназми J).
Поетичні гуморески завдають суспільним негараздам або
людським вадам влучних точкових ударів. Причому в цій книжці
помітне й образне, і технічне зростання Сушка-поета.
Розділ есеїв «Житіє моє» розгортає перед читачем досить
широке комічне полотно в основному сільського життя з елементами казкової фантастики. Ці твори хочеться читати й перечитувати. І навіть не тому, що вони смішні, а тому, що добрі, затишні,
що в них таки перемагає добро – як завжди в казках.5
Можливо, хтось із критиків-літературознавців сьогодні назве Олександра Сушка письменником-гумористом. Незважаючи
на немалу кількість віршів і громадянського, і філософського, й
інтимного спрямування. І на гостро актуальні, драматичні аж до
трагізму есеї та повість «Два роки». Хоч на твори такого плану,
такого рівня не можна не зважати.
Проте справді: найбільше в цього автора таки гумористично-сатиричних віршів. І в прозі він частенько переходить на сміх,
почавши ніби й серйозну тему.
Може, тому, що індивідуальний стиль Сушка – гранична
відвертість і простота, суто українське влучне слівце з перцем
(народ скаже – як зав’яже), вдалі авторські неологізми, міцна
дружба зі здоровим глуздом (на тлі сучасного божевілля в житті й
мистецтві), чесність, прямота, самокритичність, – може, тому, що
все це легко-просто узгоджується з вимогами жанрів комічного.
А може, тому, що письменник знає/здогадується про те, що
сміх – не лише найкраща в світі зброя проти зла та брехні, але й
найкращі ж таки ліки від усіх недуг, і фізичних, і душевних.
Тож і стоїть на сторожі добра та здоров’я для своїх земляків – такий собі привітний, відкритий новий «пасічник Рудий Панько»,
лицар-захисник і цілитель водночас. Стоїть – і протистоїть (J)
усьому жахові та безглуздю сьогоднішнього світу.
І хоч Сушко ставиться до своєї творчості дуже самокритично
й, на перший погляд, невисоко цінує смішне в літературі («Бо
з лірики – наваристий борщець, а із сатири – водяниста зупа»),
але… після прочитання його гумору, навіть і втретє чи вдесяте,
щоразу на душі стає легше. Хочеться радіти, творити, жити. Мабуть, оця життєдайна сила мистецтва в наш час – коли, здається,
ось-ось остаточно переможуть зло й абсурд, – мабуть, ця сила…
найпотрібніша.
Світлана Козаченко, викладач, літредактор
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Життєдайна сила
Нова книжка Олександра Сушка – «Скарбничка усмішок» –
містить і поезію, і прозу. На відміну від попередніх видань – «Вітражі» (2019, вірші), «Берегиня» (2020, есеї, повість).
Гумористичні та сатиричні твори частково були представлені в книжках Сушка й раніше, але «Скарбничка усмішок» – це
тільки гумор і сатира. На різноманітні теми: від громадянсько-політичних до інтимних та побутових. І навіть про філософські
проблеми автор уміє говорити смішно, влучно висміюючи те, що
треба висміяти, або підсміюючись із того, із чого таки треба посміятися.
Книжка складається з чотирьох поетичних розділів: «Іграшка для паяца» (теми політичні), «Ори, Пегасе!» (літературна творчість і навколо неї), «Залоскочи мене, русалко!» (про кохання й
не тільки), «Гоп, куме, не журись!» (побут, стосунки в родині й
таке інше) – та п’ятого, прозового, названого «Житіє моє».
І в кожній із цих частин автор, звісно, сміється. З усього: з
недолугих політиків, митців, коханців, із «патріотів» і брехунів, із
недоукраїнців і писак-«геніїв»… І – сам із себе, що є найпершою
ознакою душевного здоров’я та щирості. Сміється, використовуючи всі прийоми комічного. Є тут і м’який та незлостивий гумор,
і гостра сатира, і пекучий сарказм та химерний гротеск (перепрошую за плеоназми J).
Поетичні гуморески завдають суспільним негараздам або
людським вадам влучних точкових ударів. Причому в цій книжці
помітне й образне, і технічне зростання Сушка-поета.
Розділ есеїв «Житіє моє» розгортає перед читачем досить
широке комічне полотно в основному сільського життя з елементами казкової фантастики. Ці твори хочеться читати й перечитувати. І навіть не тому, що вони смішні, а тому, що добрі, затишні,
що в них таки перемагає добро – як завжди в казках.5
Можливо, хтось із критиків-літературознавців сьогодні назве Олександра Сушка письменником-гумористом. Незважаючи
на немалу кількість віршів і громадянського, і філософського, й
інтимного спрямування. І на гостро актуальні, драматичні аж до
трагізму есеї та повість «Два роки». Хоч на твори такого плану,
такого рівня не можна не зважати.
Проте справді: найбільше в цього автора таки гумористично-сатиричних віршів. І в прозі він частенько переходить на сміх,
почавши ніби й серйозну тему.
Може, тому, що індивідуальний стиль Сушка – гранична
відвертість і простота, суто українське влучне слівце з перцем
(народ скаже – як зав’яже), вдалі авторські неологізми, міцна
дружба зі здоровим глуздом (на тлі сучасного божевілля в житті й
мистецтві), чесність, прямота, самокритичність, – може, тому, що
все це легко-просто узгоджується з вимогами жанрів комічного.
А може, тому, що письменник знає/здогадується про те, що
сміх – не лише найкраща в світі зброя проти зла та брехні, але й
найкращі ж таки ліки від усіх недуг, і фізичних, і душевних.
Тож і стоїть на сторожі добра та здоров’я для своїх земляків – такий собі привітний, відкритий новий «пасічник Рудий Панько»,
лицар-захисник і цілитель водночас. Стоїть – і протистоїть (J)
усьому жахові та безглуздю сьогоднішнього світу.
І хоч Сушко ставиться до своєї творчості дуже самокритично
й, на перший погляд, невисоко цінує смішне в літературі («Бо
з лірики – наваристий борщець, а із сатири – водяниста зупа»),
але… після прочитання його гумору, навіть і втретє чи вдесяте,
щоразу на душі стає легше. Хочеться радіти, творити, жити. Мабуть, оця життєдайна сила мистецтва в наш час – коли, здається,
ось-ось остаточно переможуть зло й абсурд, – мабуть, ця сила…
найпотрібніша.
Світлана Козаченко, викладач, літредактор
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
