Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - лише у замащених берцях
Об тягучої глини окопної ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю к
Об тягучої глини окопної ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю к
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
2025.10.28
11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
2025.10.28
06:11
Хто сказав, що збайдужіло
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
2025.10.27
21:24
Літо вислизає із-під нас,
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
2025.10.27
09:17
Крок за кроком… Слово в слово
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
2025.10.27
08:32
Накрила ніч все темною габою,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Критика | Аналітика
Життєдайна сила
Нова книжка Олександра Сушка – «Скарбничка усмішок» –
містить і поезію, і прозу. На відміну від попередніх видань – «Вітражі» (2019, вірші), «Берегиня» (2020, есеї, повість).
Гумористичні та сатиричні твори частково були представлені в книжках Сушка й раніше, але «Скарбничка усмішок» – це
тільки гумор і сатира. На різноманітні теми: від громадянсько-політичних до інтимних та побутових. І навіть про філософські
проблеми автор уміє говорити смішно, влучно висміюючи те, що
треба висміяти, або підсміюючись із того, із чого таки треба посміятися.
Книжка складається з чотирьох поетичних розділів: «Іграшка для паяца» (теми політичні), «Ори, Пегасе!» (літературна творчість і навколо неї), «Залоскочи мене, русалко!» (про кохання й
не тільки), «Гоп, куме, не журись!» (побут, стосунки в родині й
таке інше) – та п’ятого, прозового, названого «Житіє моє».
І в кожній із цих частин автор, звісно, сміється. З усього: з
недолугих політиків, митців, коханців, із «патріотів» і брехунів, із
недоукраїнців і писак-«геніїв»… І – сам із себе, що є найпершою
ознакою душевного здоров’я та щирості. Сміється, використовуючи всі прийоми комічного. Є тут і м’який та незлостивий гумор,
і гостра сатира, і пекучий сарказм та химерний гротеск (перепрошую за плеоназми J).
Поетичні гуморески завдають суспільним негараздам або
людським вадам влучних точкових ударів. Причому в цій книжці
помітне й образне, і технічне зростання Сушка-поета.
Розділ есеїв «Житіє моє» розгортає перед читачем досить
широке комічне полотно в основному сільського життя з елементами казкової фантастики. Ці твори хочеться читати й перечитувати. І навіть не тому, що вони смішні, а тому, що добрі, затишні,
що в них таки перемагає добро – як завжди в казках.5
Можливо, хтось із критиків-літературознавців сьогодні назве Олександра Сушка письменником-гумористом. Незважаючи
на немалу кількість віршів і громадянського, і філософського, й
інтимного спрямування. І на гостро актуальні, драматичні аж до
трагізму есеї та повість «Два роки». Хоч на твори такого плану,
такого рівня не можна не зважати.
Проте справді: найбільше в цього автора таки гумористично-сатиричних віршів. І в прозі він частенько переходить на сміх,
почавши ніби й серйозну тему.
Може, тому, що індивідуальний стиль Сушка – гранична
відвертість і простота, суто українське влучне слівце з перцем
(народ скаже – як зав’яже), вдалі авторські неологізми, міцна
дружба зі здоровим глуздом (на тлі сучасного божевілля в житті й
мистецтві), чесність, прямота, самокритичність, – може, тому, що
все це легко-просто узгоджується з вимогами жанрів комічного.
А може, тому, що письменник знає/здогадується про те, що
сміх – не лише найкраща в світі зброя проти зла та брехні, але й
найкращі ж таки ліки від усіх недуг, і фізичних, і душевних.
Тож і стоїть на сторожі добра та здоров’я для своїх земляків – такий собі привітний, відкритий новий «пасічник Рудий Панько»,
лицар-захисник і цілитель водночас. Стоїть – і протистоїть (J)
усьому жахові та безглуздю сьогоднішнього світу.
І хоч Сушко ставиться до своєї творчості дуже самокритично
й, на перший погляд, невисоко цінує смішне в літературі («Бо
з лірики – наваристий борщець, а із сатири – водяниста зупа»),
але… після прочитання його гумору, навіть і втретє чи вдесяте,
щоразу на душі стає легше. Хочеться радіти, творити, жити. Мабуть, оця життєдайна сила мистецтва в наш час – коли, здається,
ось-ось остаточно переможуть зло й абсурд, – мабуть, ця сила…
найпотрібніша.
Світлана Козаченко, викладач, літредактор
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Життєдайна сила
Нова книжка Олександра Сушка – «Скарбничка усмішок» –
містить і поезію, і прозу. На відміну від попередніх видань – «Вітражі» (2019, вірші), «Берегиня» (2020, есеї, повість).
Гумористичні та сатиричні твори частково були представлені в книжках Сушка й раніше, але «Скарбничка усмішок» – це
тільки гумор і сатира. На різноманітні теми: від громадянсько-політичних до інтимних та побутових. І навіть про філософські
проблеми автор уміє говорити смішно, влучно висміюючи те, що
треба висміяти, або підсміюючись із того, із чого таки треба посміятися.
Книжка складається з чотирьох поетичних розділів: «Іграшка для паяца» (теми політичні), «Ори, Пегасе!» (літературна творчість і навколо неї), «Залоскочи мене, русалко!» (про кохання й
не тільки), «Гоп, куме, не журись!» (побут, стосунки в родині й
таке інше) – та п’ятого, прозового, названого «Житіє моє».
І в кожній із цих частин автор, звісно, сміється. З усього: з
недолугих політиків, митців, коханців, із «патріотів» і брехунів, із
недоукраїнців і писак-«геніїв»… І – сам із себе, що є найпершою
ознакою душевного здоров’я та щирості. Сміється, використовуючи всі прийоми комічного. Є тут і м’який та незлостивий гумор,
і гостра сатира, і пекучий сарказм та химерний гротеск (перепрошую за плеоназми J).
Поетичні гуморески завдають суспільним негараздам або
людським вадам влучних точкових ударів. Причому в цій книжці
помітне й образне, і технічне зростання Сушка-поета.
Розділ есеїв «Житіє моє» розгортає перед читачем досить
широке комічне полотно в основному сільського життя з елементами казкової фантастики. Ці твори хочеться читати й перечитувати. І навіть не тому, що вони смішні, а тому, що добрі, затишні,
що в них таки перемагає добро – як завжди в казках.5
Можливо, хтось із критиків-літературознавців сьогодні назве Олександра Сушка письменником-гумористом. Незважаючи
на немалу кількість віршів і громадянського, і філософського, й
інтимного спрямування. І на гостро актуальні, драматичні аж до
трагізму есеї та повість «Два роки». Хоч на твори такого плану,
такого рівня не можна не зважати.
Проте справді: найбільше в цього автора таки гумористично-сатиричних віршів. І в прозі він частенько переходить на сміх,
почавши ніби й серйозну тему.
Може, тому, що індивідуальний стиль Сушка – гранична
відвертість і простота, суто українське влучне слівце з перцем
(народ скаже – як зав’яже), вдалі авторські неологізми, міцна
дружба зі здоровим глуздом (на тлі сучасного божевілля в житті й
мистецтві), чесність, прямота, самокритичність, – може, тому, що
все це легко-просто узгоджується з вимогами жанрів комічного.
А може, тому, що письменник знає/здогадується про те, що
сміх – не лише найкраща в світі зброя проти зла та брехні, але й
найкращі ж таки ліки від усіх недуг, і фізичних, і душевних.
Тож і стоїть на сторожі добра та здоров’я для своїх земляків – такий собі привітний, відкритий новий «пасічник Рудий Панько»,
лицар-захисник і цілитель водночас. Стоїть – і протистоїть (J)
усьому жахові та безглуздю сьогоднішнього світу.
І хоч Сушко ставиться до своєї творчості дуже самокритично
й, на перший погляд, невисоко цінує смішне в літературі («Бо
з лірики – наваристий борщець, а із сатири – водяниста зупа»),
але… після прочитання його гумору, навіть і втретє чи вдесяте,
щоразу на душі стає легше. Хочеться радіти, творити, жити. Мабуть, оця життєдайна сила мистецтва в наш час – коли, здається,
ось-ось остаточно переможуть зло й абсурд, – мабуть, ця сила…
найпотрібніша.
Світлана Козаченко, викладач, літредактор
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
