Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.19
01:27
Не в своїй, не в Палестині,
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
2025.11.18
22:11
Ти - ніжна квітка орхідеї.
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
2025.11.18
19:20
Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
2025.11.18
18:38
Вавилон пітьми горобиної ночі зруйновано,
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
При случае
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего израильтянина, а является скорее исключением из правил.
Тысячи лиц промелькнули передо мной за это время, не оставив следа в памяти, а он запомнился, кажется, навсегда. Может, потому, что был первым моим работодателем в Израиле?
– Как ты попал ко мне? – спросил Шломо, когда я пришел к нему.
С трудом подбирая ивритские слова, рассказал я хозяину, как почти ежедневно искал работу. Сначала – близкую к моей прошлой редакторской и журналистской деятельности, а потом хоть какую-нибудь. Даже ходил с младшим сыном – студентом музыкальной академии – на бензоколонку... Ничего. И вдруг – работа в типографии. Да это же то, что нужно. Вспомнилось, как, работая в Политиздате Украины, а потом и в журнале, неоднократно приходилось не только бывать на полиграф¬комбинате, но и помогать наборщикам – исправлять ошибки в матрицах. Особенно памятны ночи в типографии перед выпуском книги об Украине на трех языках к приезду президента США Ричарда Никсона. Словом, думалось, особых проблем, кроме, разумеется, языковых, не должно быть.
– Но ведь ты по-настоящему не работал в типографии, – вел свою линию хозяина Шломо.
– Ничего, зато я хороший ученик.
Этого, по-видимому, Шломо не ожидал и тут же перешел к делу. А заключалось это дело в фальцовке продукции, которую хозяин в другой комнатке на допотопном станке печатал вручную. Шломо показал, как выполнять эту нехитрую операцию, и удалился. И я наконец-то приступил к работе, за которую в ту пору он обещал платить по минимуму – пять шекелей в час.
Хозяином Шломо оказался непокладистым. Заглянув как-то в мой закуток, он тут же попросил прекратить работу и спросил:
– Я как тебе показывал?
– Да, но мне удобнее так.
– Делай только так, как я требую.
Я тоже был под стать хозяину и ни за что не соглашался работать по его системе, даже смутно догадываясь, чем это может кончиться. Ну и пусть. Буду искать что-то другое, но с этим самодуром работать не буду. А самодуром Шломо был и во время короткого перерыва. Бывало, заработавшись, я не замечал, что пора отложить работу в сторону и приняться за еду. Но хозяин фиксировал другое. И стоило мне задержаться на каких-то пять-десять минут, как он тут же показывал на часы. Мол, пора приступать к работе. Хоть и видел, когда я начинал перерыв.
И все же не этим запомнился мне Шломо. Были и покруче хозяева, когда уже не о еде шла речь, а о том, без чего просто нельзя в силу естественной необходимости обойтись. Только, бывало, подходишь к туалету, как на весь супермаркет раздается:
– Йоханан, где ты?
Но даже самодуры этого сорта не отложились в памяти. А вот Шломо – да...
В Тубишват у моей учительницы иврита, а точнее – просто наставницы в израильской жизни, Дины Верт, был день рождения. Он тогда совпал с присуждением ей почетного звания “Дорогая Иерусалима”. В честь “мамы Дины”, как называли за глаза ее многочисленные ученики, я посадил утром небольшую пальму, купил букет цветов и решил присовокупить к нему одну из открыток, которые еще совсем недавно фальцевал у Шломо. Кстати, при первом знакомстве, когда в разговоре я упомянул имя Дины Верт, мой будущий хозяин тут же заметил:
– Что ты!.. Да это же генерал. А муж у нее известный на весь Израиль врач...
Вспомнив все это, перед началом чествования моей учительницы я зашел к Шломо. Не застав его в типографии, поднялся в квартиру и сказал, по какому случаю побеспокоил его.
– Понимаешь, – ответил Шломо, – у меня сейчас нет времени.
Но, видимо, увидев мою растерянность, поспешил добавить:
– Давай как-нибудь потом. При случае...
Не попрощавшись, я навсегда оставил Шломо. И только сидя в зале Театрона, где мэр Иерусалима рассказывал присутствующим о Дине Верт, дружбой с которой дорожили Голда Меир и Моше Даян, чьи воспитанницы сейчас то ли на высоких командных должностях в армии, то ли преуспевают в гражданской жизни, я успокоился: “Слава Б-гу, что не Шломо и ему подобные, а такие люди, как моя наставница, закладывали моральные устои Израиля”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
При случае
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего израильтянина, а является скорее исключением из правил.
Тысячи лиц промелькнули передо мной за это время, не оставив следа в памяти, а он запомнился, кажется, навсегда. Может, потому, что был первым моим работодателем в Израиле?
– Как ты попал ко мне? – спросил Шломо, когда я пришел к нему.
С трудом подбирая ивритские слова, рассказал я хозяину, как почти ежедневно искал работу. Сначала – близкую к моей прошлой редакторской и журналистской деятельности, а потом хоть какую-нибудь. Даже ходил с младшим сыном – студентом музыкальной академии – на бензоколонку... Ничего. И вдруг – работа в типографии. Да это же то, что нужно. Вспомнилось, как, работая в Политиздате Украины, а потом и в журнале, неоднократно приходилось не только бывать на полиграф¬комбинате, но и помогать наборщикам – исправлять ошибки в матрицах. Особенно памятны ночи в типографии перед выпуском книги об Украине на трех языках к приезду президента США Ричарда Никсона. Словом, думалось, особых проблем, кроме, разумеется, языковых, не должно быть.
– Но ведь ты по-настоящему не работал в типографии, – вел свою линию хозяина Шломо.
– Ничего, зато я хороший ученик.
Этого, по-видимому, Шломо не ожидал и тут же перешел к делу. А заключалось это дело в фальцовке продукции, которую хозяин в другой комнатке на допотопном станке печатал вручную. Шломо показал, как выполнять эту нехитрую операцию, и удалился. И я наконец-то приступил к работе, за которую в ту пору он обещал платить по минимуму – пять шекелей в час.
Хозяином Шломо оказался непокладистым. Заглянув как-то в мой закуток, он тут же попросил прекратить работу и спросил:
– Я как тебе показывал?
– Да, но мне удобнее так.
– Делай только так, как я требую.
Я тоже был под стать хозяину и ни за что не соглашался работать по его системе, даже смутно догадываясь, чем это может кончиться. Ну и пусть. Буду искать что-то другое, но с этим самодуром работать не буду. А самодуром Шломо был и во время короткого перерыва. Бывало, заработавшись, я не замечал, что пора отложить работу в сторону и приняться за еду. Но хозяин фиксировал другое. И стоило мне задержаться на каких-то пять-десять минут, как он тут же показывал на часы. Мол, пора приступать к работе. Хоть и видел, когда я начинал перерыв.
И все же не этим запомнился мне Шломо. Были и покруче хозяева, когда уже не о еде шла речь, а о том, без чего просто нельзя в силу естественной необходимости обойтись. Только, бывало, подходишь к туалету, как на весь супермаркет раздается:
– Йоханан, где ты?
Но даже самодуры этого сорта не отложились в памяти. А вот Шломо – да...
В Тубишват у моей учительницы иврита, а точнее – просто наставницы в израильской жизни, Дины Верт, был день рождения. Он тогда совпал с присуждением ей почетного звания “Дорогая Иерусалима”. В честь “мамы Дины”, как называли за глаза ее многочисленные ученики, я посадил утром небольшую пальму, купил букет цветов и решил присовокупить к нему одну из открыток, которые еще совсем недавно фальцевал у Шломо. Кстати, при первом знакомстве, когда в разговоре я упомянул имя Дины Верт, мой будущий хозяин тут же заметил:
– Что ты!.. Да это же генерал. А муж у нее известный на весь Израиль врач...
Вспомнив все это, перед началом чествования моей учительницы я зашел к Шломо. Не застав его в типографии, поднялся в квартиру и сказал, по какому случаю побеспокоил его.
– Понимаешь, – ответил Шломо, – у меня сейчас нет времени.
Но, видимо, увидев мою растерянность, поспешил добавить:
– Давай как-нибудь потом. При случае...
Не попрощавшись, я навсегда оставил Шломо. И только сидя в зале Театрона, где мэр Иерусалима рассказывал присутствующим о Дине Верт, дружбой с которой дорожили Голда Меир и Моше Даян, чьи воспитанницы сейчас то ли на высоких командных должностях в армии, то ли преуспевают в гражданской жизни, я успокоился: “Слава Б-гу, что не Шломо и ему подобные, а такие люди, как моя наставница, закладывали моральные устои Израиля”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
