Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.04
22:11
Із рокера він став перукарем,
його поглинула проза життя,
він став підкаблучником
у домашніх капцях.
Жалюгідне видовище!
Музика більше не б'ється
об його серце, ніби прибій.
Його душа вкривається пилом,
його поглинула проза життя,
він став підкаблучником
у домашніх капцях.
Жалюгідне видовище!
Музика більше не б'ється
об його серце, ніби прибій.
Його душа вкривається пилом,
2025.11.04
21:58
Кволі у полі тополі,
В Полі доволі квасолі.
В Полі доволі квасолі.
2025.11.04
12:43
Мій рідний край – це неосяжний простір,
Де у безхмарні, чи
скрутні часи,
Я – невід’ємна частка, дивний розчин
Кохання, волі, гідності, краси.
Мій рідний край – це ясноокі діти,
Турботою оточені родин,
Де у безхмарні, чи
скрутні часи,
Я – невід’ємна частка, дивний розчин
Кохання, волі, гідності, краси.
Мій рідний край – це ясноокі діти,
Турботою оточені родин,
2025.11.04
11:55
Що бачить читач, який натрапив на публікацію одного з діючих авторів "Поетичних майстерень"?
Побачене буде віршем, висота якого складає дві строфи з промовистою назвою "Гекзаметр гніву". Ось воно:
"Гнів, оспівай, богине, народу, який не здається,
2025.11.04
10:09
А минулої доби повернули сотні тіл.
І сьогодні біль не вщух, полонив…
Московитий педофіл
Наслідив.
Ну нехай, цей сучий син… Боже праведний, вгамуй!
Підскажи — з яких провин розхитавсь наш білий світ…
Не молюсь. Кричу — почуй!
І сьогодні біль не вщух, полонив…
Московитий педофіл
Наслідив.
Ну нехай, цей сучий син… Боже праведний, вгамуй!
Підскажи — з яких провин розхитавсь наш білий світ…
Не молюсь. Кричу — почуй!
2025.11.04
07:38
Мене щоб не помітили, забули,
Ховаю душу в чорному плащі.
О, листопаде! Ти - моє минуле,
Таке ж похмуре, як твої дощі.
Не треба сліз, бо в моді - безтурботність,
Усі міняють душу на протез.
О, листопаде! Ти - моя самотність
Ховаю душу в чорному плащі.
О, листопаде! Ти - моє минуле,
Таке ж похмуре, як твої дощі.
Не треба сліз, бо в моді - безтурботність,
Усі міняють душу на протез.
О, листопаде! Ти - моя самотність
2025.11.03
23:33
Аморальні і безпринципні найбільше переймаються моральними принципами.
Нечесні беруться пильнувати за чеснотами, нечисті – за чистотою, душогуби – за спасінням душ.
Інстинкт заробляння грошей заступає усі інші інстинкти.
Мізерним душам кортить ро
2025.11.03
21:29
Повертаюсь по колу в колишні кордони.
В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.
Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем,
В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.
Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем,
2025.11.03
19:06
Цьом-цьом, лялюнь! Як в тебе справи?
Чим Лондон дихає, Париж?
Сідай, примощуйся до кави.
Куди так, Сонечко, летиш?
Абзацно кажеж? Це цікаво!
Розводиш круто мудаків!
Ти п’єш без цукру? Не гіркаво?
Чим Лондон дихає, Париж?
Сідай, примощуйся до кави.
Куди так, Сонечко, летиш?
Абзацно кажеж? Це цікаво!
Розводиш круто мудаків!
Ти п’єш без цукру? Не гіркаво?
2025.11.03
16:31
У сльозовирі вона іде
Іще роки минають
Місця для плачу немає
Я збився десь
Розуміння є чеснотою та не для всіх
Ти навчиш мене любити
Додаси зусиль
Іще роки минають
Місця для плачу немає
Я збився десь
Розуміння є чеснотою та не для всіх
Ти навчиш мене любити
Додаси зусиль
2025.11.03
14:22
Прекрасний ранок, трохи сонний,
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
2025.11.03
09:53
і черги на вулиці
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
А хтось не противиться
А хтось відганя
З очей на потилицю
Місцева фіґня…
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
А хтось не противиться
А хтось відганя
З очей на потилицю
Місцева фіґня…
2025.11.02
21:31
Пожовкле листя падає в обличчя,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
2025.11.02
20:59
Слова сліпі, тавровані тобою
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
2025.11.02
20:29
Розгулявся північний, та так уже крепко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
2025.11.02
18:46
Я люблю не стільки з кимось чи з комп’ютером грати, скільки відтворювати партії майстрів з шахів. Для мене це щось схоже на читання цікавої книжки чи прослуховування класичної музики.
І ось серед інших видатних майстрів сициліанського захисту я натрапи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
При случае
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего израильтянина, а является скорее исключением из правил.
Тысячи лиц промелькнули передо мной за это время, не оставив следа в памяти, а он запомнился, кажется, навсегда. Может, потому, что был первым моим работодателем в Израиле?
– Как ты попал ко мне? – спросил Шломо, когда я пришел к нему.
С трудом подбирая ивритские слова, рассказал я хозяину, как почти ежедневно искал работу. Сначала – близкую к моей прошлой редакторской и журналистской деятельности, а потом хоть какую-нибудь. Даже ходил с младшим сыном – студентом музыкальной академии – на бензоколонку... Ничего. И вдруг – работа в типографии. Да это же то, что нужно. Вспомнилось, как, работая в Политиздате Украины, а потом и в журнале, неоднократно приходилось не только бывать на полиграф¬комбинате, но и помогать наборщикам – исправлять ошибки в матрицах. Особенно памятны ночи в типографии перед выпуском книги об Украине на трех языках к приезду президента США Ричарда Никсона. Словом, думалось, особых проблем, кроме, разумеется, языковых, не должно быть.
– Но ведь ты по-настоящему не работал в типографии, – вел свою линию хозяина Шломо.
– Ничего, зато я хороший ученик.
Этого, по-видимому, Шломо не ожидал и тут же перешел к делу. А заключалось это дело в фальцовке продукции, которую хозяин в другой комнатке на допотопном станке печатал вручную. Шломо показал, как выполнять эту нехитрую операцию, и удалился. И я наконец-то приступил к работе, за которую в ту пору он обещал платить по минимуму – пять шекелей в час.
Хозяином Шломо оказался непокладистым. Заглянув как-то в мой закуток, он тут же попросил прекратить работу и спросил:
– Я как тебе показывал?
– Да, но мне удобнее так.
– Делай только так, как я требую.
Я тоже был под стать хозяину и ни за что не соглашался работать по его системе, даже смутно догадываясь, чем это может кончиться. Ну и пусть. Буду искать что-то другое, но с этим самодуром работать не буду. А самодуром Шломо был и во время короткого перерыва. Бывало, заработавшись, я не замечал, что пора отложить работу в сторону и приняться за еду. Но хозяин фиксировал другое. И стоило мне задержаться на каких-то пять-десять минут, как он тут же показывал на часы. Мол, пора приступать к работе. Хоть и видел, когда я начинал перерыв.
И все же не этим запомнился мне Шломо. Были и покруче хозяева, когда уже не о еде шла речь, а о том, без чего просто нельзя в силу естественной необходимости обойтись. Только, бывало, подходишь к туалету, как на весь супермаркет раздается:
– Йоханан, где ты?
Но даже самодуры этого сорта не отложились в памяти. А вот Шломо – да...
В Тубишват у моей учительницы иврита, а точнее – просто наставницы в израильской жизни, Дины Верт, был день рождения. Он тогда совпал с присуждением ей почетного звания “Дорогая Иерусалима”. В честь “мамы Дины”, как называли за глаза ее многочисленные ученики, я посадил утром небольшую пальму, купил букет цветов и решил присовокупить к нему одну из открыток, которые еще совсем недавно фальцевал у Шломо. Кстати, при первом знакомстве, когда в разговоре я упомянул имя Дины Верт, мой будущий хозяин тут же заметил:
– Что ты!.. Да это же генерал. А муж у нее известный на весь Израиль врач...
Вспомнив все это, перед началом чествования моей учительницы я зашел к Шломо. Не застав его в типографии, поднялся в квартиру и сказал, по какому случаю побеспокоил его.
– Понимаешь, – ответил Шломо, – у меня сейчас нет времени.
Но, видимо, увидев мою растерянность, поспешил добавить:
– Давай как-нибудь потом. При случае...
Не попрощавшись, я навсегда оставил Шломо. И только сидя в зале Театрона, где мэр Иерусалима рассказывал присутствующим о Дине Верт, дружбой с которой дорожили Голда Меир и Моше Даян, чьи воспитанницы сейчас то ли на высоких командных должностях в армии, то ли преуспевают в гражданской жизни, я успокоился: “Слава Б-гу, что не Шломо и ему подобные, а такие люди, как моя наставница, закладывали моральные устои Израиля”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
При случае
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего израильтянина, а является скорее исключением из правил.
Тысячи лиц промелькнули передо мной за это время, не оставив следа в памяти, а он запомнился, кажется, навсегда. Может, потому, что был первым моим работодателем в Израиле?
– Как ты попал ко мне? – спросил Шломо, когда я пришел к нему.
С трудом подбирая ивритские слова, рассказал я хозяину, как почти ежедневно искал работу. Сначала – близкую к моей прошлой редакторской и журналистской деятельности, а потом хоть какую-нибудь. Даже ходил с младшим сыном – студентом музыкальной академии – на бензоколонку... Ничего. И вдруг – работа в типографии. Да это же то, что нужно. Вспомнилось, как, работая в Политиздате Украины, а потом и в журнале, неоднократно приходилось не только бывать на полиграф¬комбинате, но и помогать наборщикам – исправлять ошибки в матрицах. Особенно памятны ночи в типографии перед выпуском книги об Украине на трех языках к приезду президента США Ричарда Никсона. Словом, думалось, особых проблем, кроме, разумеется, языковых, не должно быть.
– Но ведь ты по-настоящему не работал в типографии, – вел свою линию хозяина Шломо.
– Ничего, зато я хороший ученик.
Этого, по-видимому, Шломо не ожидал и тут же перешел к делу. А заключалось это дело в фальцовке продукции, которую хозяин в другой комнатке на допотопном станке печатал вручную. Шломо показал, как выполнять эту нехитрую операцию, и удалился. И я наконец-то приступил к работе, за которую в ту пору он обещал платить по минимуму – пять шекелей в час.
Хозяином Шломо оказался непокладистым. Заглянув как-то в мой закуток, он тут же попросил прекратить работу и спросил:
– Я как тебе показывал?
– Да, но мне удобнее так.
– Делай только так, как я требую.
Я тоже был под стать хозяину и ни за что не соглашался работать по его системе, даже смутно догадываясь, чем это может кончиться. Ну и пусть. Буду искать что-то другое, но с этим самодуром работать не буду. А самодуром Шломо был и во время короткого перерыва. Бывало, заработавшись, я не замечал, что пора отложить работу в сторону и приняться за еду. Но хозяин фиксировал другое. И стоило мне задержаться на каких-то пять-десять минут, как он тут же показывал на часы. Мол, пора приступать к работе. Хоть и видел, когда я начинал перерыв.
И все же не этим запомнился мне Шломо. Были и покруче хозяева, когда уже не о еде шла речь, а о том, без чего просто нельзя в силу естественной необходимости обойтись. Только, бывало, подходишь к туалету, как на весь супермаркет раздается:
– Йоханан, где ты?
Но даже самодуры этого сорта не отложились в памяти. А вот Шломо – да...
В Тубишват у моей учительницы иврита, а точнее – просто наставницы в израильской жизни, Дины Верт, был день рождения. Он тогда совпал с присуждением ей почетного звания “Дорогая Иерусалима”. В честь “мамы Дины”, как называли за глаза ее многочисленные ученики, я посадил утром небольшую пальму, купил букет цветов и решил присовокупить к нему одну из открыток, которые еще совсем недавно фальцевал у Шломо. Кстати, при первом знакомстве, когда в разговоре я упомянул имя Дины Верт, мой будущий хозяин тут же заметил:
– Что ты!.. Да это же генерал. А муж у нее известный на весь Израиль врач...
Вспомнив все это, перед началом чествования моей учительницы я зашел к Шломо. Не застав его в типографии, поднялся в квартиру и сказал, по какому случаю побеспокоил его.
– Понимаешь, – ответил Шломо, – у меня сейчас нет времени.
Но, видимо, увидев мою растерянность, поспешил добавить:
– Давай как-нибудь потом. При случае...
Не попрощавшись, я навсегда оставил Шломо. И только сидя в зале Театрона, где мэр Иерусалима рассказывал присутствующим о Дине Верт, дружбой с которой дорожили Голда Меир и Моше Даян, чьи воспитанницы сейчас то ли на высоких командных должностях в армии, то ли преуспевают в гражданской жизни, я успокоился: “Слава Б-гу, что не Шломо и ему подобные, а такие люди, как моя наставница, закладывали моральные устои Израиля”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
