Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.25
18:48
Все хваляться по світу москалі,
Як героїчно предки воювали,
Як ворогів усіх перемагали.
Нема, мовляв, сильніших на землі,
Ніж москалі. І носяться із тим.
Роти всім «русофобам» закривають,
Які москальську «правду» не сприймають.
Уже всі вуха просвис
Як героїчно предки воювали,
Як ворогів усіх перемагали.
Нема, мовляв, сильніших на землі,
Ніж москалі. І носяться із тим.
Роти всім «русофобам» закривають,
Які москальську «правду» не сприймають.
Уже всі вуха просвис
2025.12.25
14:53
Феєричне колесо Ярила
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
2025.12.25
14:03
Я іду крізь незміряне поле
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
2025.12.25
09:09
Різдвяна зірочка ясніє
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
2025.12.25
08:06
Замерехтіли трояндові свічі,
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
При случае
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего израильтянина, а является скорее исключением из правил.
Тысячи лиц промелькнули передо мной за это время, не оставив следа в памяти, а он запомнился, кажется, навсегда. Может, потому, что был первым моим работодателем в Израиле?
– Как ты попал ко мне? – спросил Шломо, когда я пришел к нему.
С трудом подбирая ивритские слова, рассказал я хозяину, как почти ежедневно искал работу. Сначала – близкую к моей прошлой редакторской и журналистской деятельности, а потом хоть какую-нибудь. Даже ходил с младшим сыном – студентом музыкальной академии – на бензоколонку... Ничего. И вдруг – работа в типографии. Да это же то, что нужно. Вспомнилось, как, работая в Политиздате Украины, а потом и в журнале, неоднократно приходилось не только бывать на полиграф¬комбинате, но и помогать наборщикам – исправлять ошибки в матрицах. Особенно памятны ночи в типографии перед выпуском книги об Украине на трех языках к приезду президента США Ричарда Никсона. Словом, думалось, особых проблем, кроме, разумеется, языковых, не должно быть.
– Но ведь ты по-настоящему не работал в типографии, – вел свою линию хозяина Шломо.
– Ничего, зато я хороший ученик.
Этого, по-видимому, Шломо не ожидал и тут же перешел к делу. А заключалось это дело в фальцовке продукции, которую хозяин в другой комнатке на допотопном станке печатал вручную. Шломо показал, как выполнять эту нехитрую операцию, и удалился. И я наконец-то приступил к работе, за которую в ту пору он обещал платить по минимуму – пять шекелей в час.
Хозяином Шломо оказался непокладистым. Заглянув как-то в мой закуток, он тут же попросил прекратить работу и спросил:
– Я как тебе показывал?
– Да, но мне удобнее так.
– Делай только так, как я требую.
Я тоже был под стать хозяину и ни за что не соглашался работать по его системе, даже смутно догадываясь, чем это может кончиться. Ну и пусть. Буду искать что-то другое, но с этим самодуром работать не буду. А самодуром Шломо был и во время короткого перерыва. Бывало, заработавшись, я не замечал, что пора отложить работу в сторону и приняться за еду. Но хозяин фиксировал другое. И стоило мне задержаться на каких-то пять-десять минут, как он тут же показывал на часы. Мол, пора приступать к работе. Хоть и видел, когда я начинал перерыв.
И все же не этим запомнился мне Шломо. Были и покруче хозяева, когда уже не о еде шла речь, а о том, без чего просто нельзя в силу естественной необходимости обойтись. Только, бывало, подходишь к туалету, как на весь супермаркет раздается:
– Йоханан, где ты?
Но даже самодуры этого сорта не отложились в памяти. А вот Шломо – да...
В Тубишват у моей учительницы иврита, а точнее – просто наставницы в израильской жизни, Дины Верт, был день рождения. Он тогда совпал с присуждением ей почетного звания “Дорогая Иерусалима”. В честь “мамы Дины”, как называли за глаза ее многочисленные ученики, я посадил утром небольшую пальму, купил букет цветов и решил присовокупить к нему одну из открыток, которые еще совсем недавно фальцевал у Шломо. Кстати, при первом знакомстве, когда в разговоре я упомянул имя Дины Верт, мой будущий хозяин тут же заметил:
– Что ты!.. Да это же генерал. А муж у нее известный на весь Израиль врач...
Вспомнив все это, перед началом чествования моей учительницы я зашел к Шломо. Не застав его в типографии, поднялся в квартиру и сказал, по какому случаю побеспокоил его.
– Понимаешь, – ответил Шломо, – у меня сейчас нет времени.
Но, видимо, увидев мою растерянность, поспешил добавить:
– Давай как-нибудь потом. При случае...
Не попрощавшись, я навсегда оставил Шломо. И только сидя в зале Театрона, где мэр Иерусалима рассказывал присутствующим о Дине Верт, дружбой с которой дорожили Голда Меир и Моше Даян, чьи воспитанницы сейчас то ли на высоких командных должностях в армии, то ли преуспевают в гражданской жизни, я успокоился: “Слава Б-гу, что не Шломо и ему подобные, а такие люди, как моя наставница, закладывали моральные устои Израиля”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
При случае
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего израильтянина, а является скорее исключением из правил.
Тысячи лиц промелькнули передо мной за это время, не оставив следа в памяти, а он запомнился, кажется, навсегда. Может, потому, что был первым моим работодателем в Израиле?
– Как ты попал ко мне? – спросил Шломо, когда я пришел к нему.
С трудом подбирая ивритские слова, рассказал я хозяину, как почти ежедневно искал работу. Сначала – близкую к моей прошлой редакторской и журналистской деятельности, а потом хоть какую-нибудь. Даже ходил с младшим сыном – студентом музыкальной академии – на бензоколонку... Ничего. И вдруг – работа в типографии. Да это же то, что нужно. Вспомнилось, как, работая в Политиздате Украины, а потом и в журнале, неоднократно приходилось не только бывать на полиграф¬комбинате, но и помогать наборщикам – исправлять ошибки в матрицах. Особенно памятны ночи в типографии перед выпуском книги об Украине на трех языках к приезду президента США Ричарда Никсона. Словом, думалось, особых проблем, кроме, разумеется, языковых, не должно быть.
– Но ведь ты по-настоящему не работал в типографии, – вел свою линию хозяина Шломо.
– Ничего, зато я хороший ученик.
Этого, по-видимому, Шломо не ожидал и тут же перешел к делу. А заключалось это дело в фальцовке продукции, которую хозяин в другой комнатке на допотопном станке печатал вручную. Шломо показал, как выполнять эту нехитрую операцию, и удалился. И я наконец-то приступил к работе, за которую в ту пору он обещал платить по минимуму – пять шекелей в час.
Хозяином Шломо оказался непокладистым. Заглянув как-то в мой закуток, он тут же попросил прекратить работу и спросил:
– Я как тебе показывал?
– Да, но мне удобнее так.
– Делай только так, как я требую.
Я тоже был под стать хозяину и ни за что не соглашался работать по его системе, даже смутно догадываясь, чем это может кончиться. Ну и пусть. Буду искать что-то другое, но с этим самодуром работать не буду. А самодуром Шломо был и во время короткого перерыва. Бывало, заработавшись, я не замечал, что пора отложить работу в сторону и приняться за еду. Но хозяин фиксировал другое. И стоило мне задержаться на каких-то пять-десять минут, как он тут же показывал на часы. Мол, пора приступать к работе. Хоть и видел, когда я начинал перерыв.
И все же не этим запомнился мне Шломо. Были и покруче хозяева, когда уже не о еде шла речь, а о том, без чего просто нельзя в силу естественной необходимости обойтись. Только, бывало, подходишь к туалету, как на весь супермаркет раздается:
– Йоханан, где ты?
Но даже самодуры этого сорта не отложились в памяти. А вот Шломо – да...
В Тубишват у моей учительницы иврита, а точнее – просто наставницы в израильской жизни, Дины Верт, был день рождения. Он тогда совпал с присуждением ей почетного звания “Дорогая Иерусалима”. В честь “мамы Дины”, как называли за глаза ее многочисленные ученики, я посадил утром небольшую пальму, купил букет цветов и решил присовокупить к нему одну из открыток, которые еще совсем недавно фальцевал у Шломо. Кстати, при первом знакомстве, когда в разговоре я упомянул имя Дины Верт, мой будущий хозяин тут же заметил:
– Что ты!.. Да это же генерал. А муж у нее известный на весь Израиль врач...
Вспомнив все это, перед началом чествования моей учительницы я зашел к Шломо. Не застав его в типографии, поднялся в квартиру и сказал, по какому случаю побеспокоил его.
– Понимаешь, – ответил Шломо, – у меня сейчас нет времени.
Но, видимо, увидев мою растерянность, поспешил добавить:
– Давай как-нибудь потом. При случае...
Не попрощавшись, я навсегда оставил Шломо. И только сидя в зале Театрона, где мэр Иерусалима рассказывал присутствующим о Дине Верт, дружбой с которой дорожили Голда Меир и Моше Даян, чьи воспитанницы сейчас то ли на высоких командных должностях в армии, то ли преуспевают в гражданской жизни, я успокоился: “Слава Б-гу, что не Шломо и ему подобные, а такие люди, как моя наставница, закладывали моральные устои Израиля”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
