ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2026.03.26 00:46
Солодке життя починалося з медового місяця, а закінчилося цукровим діабетом. Де келих по вінця, там і море по коліна. Той, хто ледве ворушить кінцівками, навряд чи здатний на порухи душі. Там, де вхід безкоштовний, вихід проблемний. Словесний

Артур Курдіновський
2026.03.25 20:51
Римовано буяють квіти
І не чекають на антракт.
Поезією треба жити,
І з нею дихати у такт!

Давати їй святу присягу,
Коли планета вся - чужа!
Поезія - це не розвага!

Світлана Пирогова
2026.03.25 12:27
І п’є весна солодкий сік берези,
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.

Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —

Борис Костиря
2026.03.25 12:04
Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.

У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,

Віктор Кучерук
2026.03.25 05:33
Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.

Артур Курдіновський
2026.03.25 03:43
Незнану, невідому серцю тугу
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.

Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -

Юхим Семеняко
2026.03.24 20:26
Як горить у небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!

Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,

Іван Потьомкін
2026.03.24 18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл

С М
2026.03.24 15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я

герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими

Ігор Шоха
2026.03.24 14:43
                І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,

Борис Костиря
2026.03.24 11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.

Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.

Віктор Кучерук
2026.03.24 06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.

Іван Потьомкін
2026.03.23 21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Олена Побийголод
2026.03.23 15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)

Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!

І поціливши з нальоту

Охмуд Песецький
2026.03.23 13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.

Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали

Борис Костиря
2026.03.23 11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 ...А ночка темная была


– И ты не боишься ходить ночью? – спросил меня как-то один из новичков, когда я возвратился после очередного обхода огромнейшей территории школы-интерната.
Было далеко заполночь. Триста девятнадцать воспитанников смотрели сны, а ему, самому младшему, почему-то не спалось. Может быть, он вспомнил, как еще несколько лет тому назад, в другой стране вот в это же время кружился в хороводе вместе со своими друзьями вокруг новогодней елки, участвовал в конкурсах и получал подарки...
Закутавшись в одеяло, он восседал по-йоговски на моем месте охранника, положив руки на теплый радиатор. Можно было, конечно, повинуясь инструкциям, отправить мальчика в его комнату, но, вспомнив свое детдомовское прошлое, когда так хотелось поговорить наедине с кем-то из взрослых, я подсел к мальчику и вместо ответа начал рассказывать об одном памятном событии своего послевоенного детства...
...Мне было тогда семь-восемь лет. Я пас коз со всего кутка, то есть с нескольких близлежащих улиц села. В тот раз со мной был и мой младший брат. Кто хоть раз имел дело с козами, знает, что это за вредное животное. Так и норовит нашкодить. Не то что коровы или лошади. Словом, все время нужно было быть начеку. И вот в постоянном бдении о козах я совершенно забыл о своем маленьком брате. Вспомнил, когда тетя спросила:
– А где же Володя?
Ни слова не говоря, я отправился на окраину села. Было совсем темно. И вот, когда я подошел к оврагу, по ту сторону которого днем пас своих безумных коз, услышал плач брата.
– Иди сюда, – закричал я ему.
– Мне страшно.
Мне и самому было страшно, так как слышал, что ночью там бродят лисы и волки. Но делать было нечего, и, затаив дыхание, озираясь по сторонам, я все же спустился метров на сто вниз, перешел ложбину, поднялся наверх, а потом уже с братом совершил обратный путь...
Погрузившись в воспоминания, я и не заметил, как мой слушатель сначала смежил глазки, а потом и засопел. Я смотрел по-дедовски на его смешную рожицу и не досадовал, что не успел рассказать ему еще и о том, как мне по-настоящему стало страшно уже здесь, в Иерусалиме, в начале моей карьеры охранника...
...Под конец смены, когда я уже собирался домой, последовала команда идти работать ночью в Институт волокон. В мои обязанности входило каждых два часа обходить территорию, нажимать на соответствующие кнопки, фиксируя таким образом факт обхода. А самое главное – никого не впускать, так как во дворе находилось полтора десятка машин.
Моросил декабрьский нудный дождик. Стоял густой туман, сквозь который еле-еле пробивался худосочный свет фонаря. А в сторожевой будке было светло и тепло. Моя любимая музыкальная волна несла творения Вивальди, Моцарта, Шопена... Тепло, музыка и усталость сделали свое и, понятное дело, я задремал.
– Ты чего не открываешь ворота? – раздалось то ли во сне, то ли наяву. – Сколько можно сигналить?
И, не дожидаясь ответа, незнакомец на что-то нажал, ворота открылись. Когда я выскочил из будки, машина уже была вне досягаемости. На мой звонок в фирму о происшедшем сонная дежурная промямлила, что завтра утром начальство, мол, разберется.
– Вот и заработал, – пронеслось в голове. – Теперь до конца жизни придется выплачивать стоимость угнанной машины...
Сердце забилось с неведомой доселе скоростью, к горлу подступила тошнота... И вот в таком полубредовом состоянии я находился где-то с час, пока вновь не услышал тот же голос:
– Куда ты запропастился? Открывай же ворота!
Милее музыки стал для меня этот голос. Как можно скорее я открыл ворота и впустил машину.
– Ну что, проснулся? – спросил угонщик. – Тебе разве не говорили, что я здесь живу? – и он пошел к какому-то строению за пределами институтского двора.
До самого утра я уже не заходил в будку. Радость переполняла все существо, выливаясь в песни на всех доступных мне языках.
– Кто живет на территории института? – спросил я пришедшего на рассвете завхоза.
– А что, и тебе морочил голову этот варьят? – последовал ответ.
И тут уже во второй раз за смену я был вновь поражен, так как завхоз говорил на смеси иврита и... гуцульского.
...Не знаю, как бы прореагировал на этот рассказ мой маленький слушатель. Но он в это время посапывал и чему-то улыбался во сне. А я, тихо закрыв за собой дверь, снова вышел осматривать огромнейшую территорию школы-интерната, расположенную на одном из живописных холмов Иерусалима.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-07-22 10:40:06
Переглядів сторінки твору 547
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.047 / 5.62)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.239 / 5.86)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.03.25 20:05
Автор у цю хвилину відсутній