ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Петро Скоропис
2020.10.31 12:45
"Він був такий зухвалий, що запрагнув
себе пізнать..." Не більше, і не менше,
але всього себе. Йдучи на цей,
властиво, мужній крок, він попередньо
озброївся був дзеркалом, та згодом,
погодившись, що трудність поляга

Вікторія Лимарівна
2020.10.31 11:05
Листопад є завершальним
для осінньої пори.
Хід розмірений,нагальний.
Листя падає згори.
Позбуваються дерева
дивовижного вбрання.
Осінь – вогняна пантера!
Часом діє навмання.

Сергій Губерначук
2020.10.31 07:34
Ото лізе павук по сходах,
от уже і десятий поверх,
а у жінки високий каблук:
стук та стук.

Закидає павук петлицю
на жіночу пухку спідницю,
а у неї високий каблук:

Микола Соболь
2020.10.31 07:07
Я на сповідь піду у поля,
де волошки співають пісні
(для маленьких іще янголят)
і молочні тумани рясні.
Там бджола над нектаром дзумить
і стривожений охкає грім…
Відчуваю нутром кожну мить
злуки тіла із Духом Святим…

Олександр Панін
2020.10.31 01:35
Моя ти зваба,
ти моя омана,
З тобою загубила
розум я,
Моя спокуса, сила
нездоланна,
Ти - згубне, ти пекельне
полум'я.

Олена Багрянцева
2020.10.30 22:48
Це всього лише крапля дощу, а ти думав, що злива.
Липне листя вологе до щік, до нічного вікна.
І наступна зупинка вагону така особлива:
Там чекає вона…

Це безгучний гудок сповіщає про тишу перону.
Не важливо, що станеться потім, як буде зима.
Ха

Борис Костиря
2020.10.30 21:22
Я шукаю інформацію в Інтернеті,
Ніби в морі, сповненому піску.
Таке море нагадує безмежну пустелю,
У якій неможливо нічого впіймати.
Голос волаючого у такій пустелі
Може бути страхітливим,
Але нечутним.
Навіщо закидати невід

Олександр Сушко
2020.10.30 21:11
Кошлате мудромисліє отруює творчий спадок митців. Казав про це Йвану, моєму сусідові. А той пише і пише, пише і пише. Спочатку про кохання, а потім копнув глибше: узявся за пейзажну лірику. А цьогоріч оглушив недопереляканих читачів роздумами про вічне:

Сергій Губерначук
2020.10.30 15:05
– Скажіть,
чому ви не приєднуєтесь до компанії?
чому ви тікаєте з балу на свій корабель?
Ви чините, як громадянка
консервативної Анґлії, чи то Британії,
або як міністр,
у якого поцупили портфель.
Я, власне, перейняв її,

Марія Дем'янюк
2020.10.30 14:30
Крутить вітер золоті педалі
Та спокійно їде собі далі.
Лист берізки, клена та тополі -
Накатався вітерець доволі.
Вже доїхав до своєї хатини,
Зайде й буде дути зсередини,
Щоб осінньо-жовте листовиння
Закружляло у таночку нині.

Микола Дудар
2020.10.30 09:51
Присядь. Не стій. Розмова буде
Не про кіно, не про театри
За Листопадом стрітим Грудень
Якщо світогляд не розтратим…
А там, дивись, проснемось в Січні
Ти що, ти проти снігопаду?
Дивись мені… не падай ввідчай
Якщо утримаєш пораду…

Олександр Бобошко Заколотний
2020.10.30 08:44
Ти не лай мене, осене. Рацію маєш, авжеж.
Сам же бовкнув: «Люблю» – значить, мав би частіше з’являтись.
То затримався в офісі (хай мене Бог береже!),
то пішов на нараду з шановним кавказьким земляцтвом.

Так життя і мине, без якихось просвітлень і д

Тетяна Левицька
2020.10.30 08:12
Пожовкло волосся, мов листя кленове,
навколо очей ниточки променисті.
Бабуся потрапила в казку чудову,
їй так до лиця кольори падолиста.

Беретик із фетру, пальто старомодне,
в руках повідочок, коричнева сумка.
Вона пересічна, тутешня, природна,

Микола Соболь
2020.10.30 07:18
За вікном завиває зима,
мокрий сніг налипає на віти…
У квартирі сумуєш сама,
як, скажи, твоє серце зігріти?
Ліхтарі засвітилися вряд.
Через хмари не жди зорепаду…
Поміж срібного снігу лампад
потаємно рушаю до саду.

Ігор Деркач
2020.10.29 21:58
Кримінальна влада дуже пильна –
знає що, куди й кому несуть.
І уже не виглядає дивно,
що юрбою обрана дитина,
має свій конституційний суд.

Мали візи і свої, і наші...
На заваді не стояв ковід...

Оксана Логоша
2020.10.29 20:08
Перед холодом цим-безпорадна-
Я свої зачиняю крила.
Осінь вішає мокрі рядна,
Набундючує хмари-брили,
Котить, гонить мою надію
(Не відчуєш життя без болю).
Паперовим яскравим змієм
Відборю у мотуззя волю.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Володимир Стасов. Автограф О. С. Даргомижського, пожертвуваний до публічної бібліотеки

Переклав Василь Білоцерківський

Днями доправлено в імператорську публічну бібліотеку написану рукою самого композитора повну фортепіанну партитуру опери «Кам’яний гість» Даргомижського, яку принесли в дар спадкоємці композитора. Отже, у нашій публічній бібліотеці тепер містяться автографи трьох найславетніших російських опер: «Життя за царя», «Руслан і Людмила» і «Кам’яний гість», себто автографи всього найліпшого, що досі створила російська музична школа. Як відомо, Даргомижський помер, не встигши оркеструвати свою оперу [1], і тому вона залишилася після нього у вигляді твору, де написано голосові партії дійових осіб, а оркестрові викладено лише для фортепіано. Автограф уключає чотири зошити, відповідно до чотирьох сцен, із яких у Пушкіна складається цей драматичний твір. Другу і третю дії цілковито закінчено, крім небагатьох заключних тактів, яких автор не дописав, наприкінці другої й третьої дій; але їх легко було дописати, по-перше, тому, що їх послідовність ясно випливає з попереднього, і, по-друге, – сам автор не раз розповідав свої наміри музикантам, які оточували його в останній час життя. Єдина справді значна прогалина в опері – це останні 11 віршів пушкінського тексту, наприкінці першої картини першої дії (розмова Дон Жуана з Лепорелло від слів: «Слухай, Лепорелло, я з нею познайомлюся»): цю прогалину мусила заповнити вже стороння рука, утім, також за вказівкою самого автора. Але в автографі партитури «Кам’яного гостя» є кілька сторінок, на які, посеред усього великого, що містить ця опера, не можна не дивитися особливо побожно. Це чотири сторінки, написані олівцем, які містять частину сцени між Дон Жуаном, ченцем і Лепорелло наприкінці тієї самої сцени: цю музику Даргомижський написав хворий, у ліжку, коли вже відчував свій близький кінець.
Йому було відомо, що він більше не встане; останніми днями він часто зазнавав нестерпних страждань від хвороби, яка забрала його, а одначе, попри все, він продовжував творити й слабкою рукою закінчував свою оперу, своє найкраще і найдосконаліше творіння, ясно розуміючи все її велике значення і кваплячись, аби смерть його не випередила. Ця звитяга духа над тілом, цей тріумф творчого духа над найнестерпнішими стражданнями, ця безмежна відданість справі, якою одною тільки й сповнена вся душа, – хіба це не велич! І справді, такі колосальні творіння, як «Кам’яний гість», можуть виходити з голови лише того, для кого творіння його людського духа є всім, усе життя, уся любов, усе його існування.
Ми не знаємо, яка доля очікує «Кам’яного гостя» на нашій сцені: щиросердно бажаємо, аби публіка відразу зрозуміла і полюбила цей твір, який виходить поза всі правила й усі приклади. Ми б бажали цього не так творові, як публіці. У нас досі вже було забагато прикладів того, як через недостатню художню освіченість, через завелику відданість старовинним правилам і поняттям багато (забагато) людей з нудьгою або зі зневагою відверталися од найкращих і найглибших творінь наших митців, не розуміючи, що тут лежать наша гордість, наша слава, наші права на значущість у ряду народів. Чи не втішно було б бачити, що ті, хто більш розвинений, хто ширше дивиться, хто більше розуміє, – нині здатні, навіть одразу, віддавати справедливість геніальним творінням? Але не треба йти слухати «Кам’яного гостя» з давніми оперними вимогами, з давніми оперними рутинними поняттями; не можна пов’язувати з ними такий твір, який, власне, з усіма ними скінчив, який розпочинає собою нову добу в музиці – добу опери реальної, що наближається до життя і до словесного, позбавленого умовності вираження настільки, наскільки наближаються до нього будь-яка нинішня драма і комедія. А проте, якщо на «Кам’яного гостя» ще очікують нові пригоди навіть і тепер, коли він, нарешті, подолав численні поневіряння і спротиви протягом цілих трьох років від часу смерті Даргомижського, – ми все-таки можемо, мусимо вважати себе щасливими, що таке значне творіння народилося в нас, у нашій вітчизні, і що його авторові вдалося вирвати останні хвилини у смерті й докінчити той твір, який робить його одним із найбільших наших співвітчизників.
Постановка «Кам’яного гостя» найретельніша, вивчали цю оперу з усією можливою увагою, декорації й костюми – чудові.







Статтю вперше надруковано 1872 року («С.-Петербургские ведомости», 12 лютого, № 43). Вона – одна з трьох статей, які Стасов присвятив виключно цій опері Даргомижського. І саме завдяки старанням ученого публічна бібліотека отримала рукопис композитора.

1. Інструментування опери здійснив М. Римський-Корсаков (пізніше, 1902 року, додав також невелику увертюру), а дописав незакінчені матеріали Даргомижського Ц. Кюї. – Прим. перекл.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-07-22 11:49:39
Переглядів сторінки твору 77
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2020.10.31 08:29
Автор у цю хвилину відсутній