Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Володимир Стасов. Автограф О. С. Даргомижського, пожертвуваний до публічної бібліотеки
Йому було відомо, що він більше не встане; останніми днями він часто зазнавав нестерпних страждань від хвороби, яка забрала його, а одначе, попри все, він продовжував творити й слабкою рукою закінчував свою оперу, своє найкраще і найдосконаліше творіння, ясно розуміючи все її велике значення і кваплячись, аби смерть його не випередила. Ця звитяга духа над тілом, цей тріумф творчого духа над найнестерпнішими стражданнями, ця безмежна відданість справі, якою одною тільки й сповнена вся душа, – хіба це не велич! І справді, такі колосальні творіння, як «Кам’яний гість», можуть виходити з голови лише того, для кого творіння його людського духа є всім, усе життя, уся любов, усе його існування.
Ми не знаємо, яка доля очікує «Кам’яного гостя» на нашій сцені: щиросердно бажаємо, аби публіка відразу зрозуміла і полюбила цей твір, який виходить поза всі правила й усі приклади. Ми б бажали цього не так творові, як публіці. У нас досі вже було забагато прикладів того, як через недостатню художню освіченість, через завелику відданість старовинним правилам і поняттям багато (забагато) людей з нудьгою або зі зневагою відверталися од найкращих і найглибших творінь наших митців, не розуміючи, що тут лежать наша гордість, наша слава, наші права на значущість у ряду народів. Чи не втішно було б бачити, що ті, хто більш розвинений, хто ширше дивиться, хто більше розуміє, – нині здатні, навіть одразу, віддавати справедливість геніальним творінням? Але не треба йти слухати «Кам’яного гостя» з давніми оперними вимогами, з давніми оперними рутинними поняттями; не можна пов’язувати з ними такий твір, який, власне, з усіма ними скінчив, який розпочинає собою нову добу в музиці – добу опери реальної, що наближається до життя і до словесного, позбавленого умовності вираження настільки, наскільки наближаються до нього будь-яка нинішня драма і комедія. А проте, якщо на «Кам’яного гостя» ще очікують нові пригоди навіть і тепер, коли він, нарешті, подолав численні поневіряння і спротиви протягом цілих трьох років від часу смерті Даргомижського, – ми все-таки можемо, мусимо вважати себе щасливими, що таке значне творіння народилося в нас, у нашій вітчизні, і що його авторові вдалося вирвати останні хвилини у смерті й докінчити той твір, який робить його одним із найбільших наших співвітчизників.
Постановка «Кам’яного гостя» найретельніша, вивчали цю оперу з усією можливою увагою, декорації й костюми – чудові.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир Стасов. Автограф О. С. Даргомижського, пожертвуваний до публічної бібліотеки
Переклав Василь Білоцерківський
Днями доправлено в імператорську публічну бібліотеку написану рукою самого композитора повну фортепіанну партитуру опери «Кам’яний гість» Даргомижського, яку принесли в дар спадкоємці композитора. Отже, у нашій публічній бібліотеці тепер містяться автографи трьох найславетніших російських опер: «Життя за царя», «Руслан і Людмила» і «Кам’яний гість», себто автографи всього найліпшого, що досі створила російська музична школа. Як відомо, Даргомижський помер, не встигши оркеструвати свою оперу [1], і тому вона залишилася після нього у вигляді твору, де написано голосові партії дійових осіб, а оркестрові викладено лише для фортепіано. Автограф уключає чотири зошити, відповідно до чотирьох сцен, із яких у Пушкіна складається цей драматичний твір. Другу і третю дії цілковито закінчено, крім небагатьох заключних тактів, яких автор не дописав, наприкінці другої й третьої дій; але їх легко було дописати, по-перше, тому, що їх послідовність ясно випливає з попереднього, і, по-друге, – сам автор не раз розповідав свої наміри музикантам, які оточували його в останній час життя. Єдина справді значна прогалина в опері – це останні 11 віршів пушкінського тексту, наприкінці першої картини першої дії (розмова Дон Жуана з Лепорелло від слів: «Слухай, Лепорелло, я з нею познайомлюся»): цю прогалину мусила заповнити вже стороння рука, утім, також за вказівкою самого автора. Але в автографі партитури «Кам’яного гостя» є кілька сторінок, на які, посеред усього великого, що містить ця опера, не можна не дивитися особливо побожно. Це чотири сторінки, написані олівцем, які містять частину сцени між Дон Жуаном, ченцем і Лепорелло наприкінці тієї самої сцени: цю музику Даргомижський написав хворий, у ліжку, коли вже відчував свій близький кінець.
Йому було відомо, що він більше не встане; останніми днями він часто зазнавав нестерпних страждань від хвороби, яка забрала його, а одначе, попри все, він продовжував творити й слабкою рукою закінчував свою оперу, своє найкраще і найдосконаліше творіння, ясно розуміючи все її велике значення і кваплячись, аби смерть його не випередила. Ця звитяга духа над тілом, цей тріумф творчого духа над найнестерпнішими стражданнями, ця безмежна відданість справі, якою одною тільки й сповнена вся душа, – хіба це не велич! І справді, такі колосальні творіння, як «Кам’яний гість», можуть виходити з голови лише того, для кого творіння його людського духа є всім, усе життя, уся любов, усе його існування.
Ми не знаємо, яка доля очікує «Кам’яного гостя» на нашій сцені: щиросердно бажаємо, аби публіка відразу зрозуміла і полюбила цей твір, який виходить поза всі правила й усі приклади. Ми б бажали цього не так творові, як публіці. У нас досі вже було забагато прикладів того, як через недостатню художню освіченість, через завелику відданість старовинним правилам і поняттям багато (забагато) людей з нудьгою або зі зневагою відверталися од найкращих і найглибших творінь наших митців, не розуміючи, що тут лежать наша гордість, наша слава, наші права на значущість у ряду народів. Чи не втішно було б бачити, що ті, хто більш розвинений, хто ширше дивиться, хто більше розуміє, – нині здатні, навіть одразу, віддавати справедливість геніальним творінням? Але не треба йти слухати «Кам’яного гостя» з давніми оперними вимогами, з давніми оперними рутинними поняттями; не можна пов’язувати з ними такий твір, який, власне, з усіма ними скінчив, який розпочинає собою нову добу в музиці – добу опери реальної, що наближається до життя і до словесного, позбавленого умовності вираження настільки, наскільки наближаються до нього будь-яка нинішня драма і комедія. А проте, якщо на «Кам’яного гостя» ще очікують нові пригоди навіть і тепер, коли він, нарешті, подолав численні поневіряння і спротиви протягом цілих трьох років від часу смерті Даргомижського, – ми все-таки можемо, мусимо вважати себе щасливими, що таке значне творіння народилося в нас, у нашій вітчизні, і що його авторові вдалося вирвати останні хвилини у смерті й докінчити той твір, який робить його одним із найбільших наших співвітчизників.
Постановка «Кам’яного гостя» найретельніша, вивчали цю оперу з усією можливою увагою, декорації й костюми – чудові.
Статтю вперше надруковано 1872 року («С.-Петербургские ведомости», 12 лютого, № 43). Вона – одна з трьох статей, які Стасов присвятив виключно цій опері Даргомижського. І саме завдяки старанням ученого публічна бібліотека отримала рукопис композитора.
1. Інструментування опери здійснив М. Римський-Корсаков (пізніше, 1902 року, додав також невелику увертюру), а дописав незакінчені матеріали Даргомижського Ц. Кюї. – Прим. перекл.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Юліуш Словацький. Кілька слів відповіді на статтю пана З. К.[1] "
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Нотатки про пересувну виставку"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Нотатки про пересувну виставку"
Про публікацію
