Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Володимир Стасов. Автограф О. С. Даргомижського, пожертвуваний до публічної бібліотеки
Йому було відомо, що він більше не встане; останніми днями він часто зазнавав нестерпних страждань від хвороби, яка забрала його, а одначе, попри все, він продовжував творити й слабкою рукою закінчував свою оперу, своє найкраще і найдосконаліше творіння, ясно розуміючи все її велике значення і кваплячись, аби смерть його не випередила. Ця звитяга духа над тілом, цей тріумф творчого духа над найнестерпнішими стражданнями, ця безмежна відданість справі, якою одною тільки й сповнена вся душа, – хіба це не велич! І справді, такі колосальні творіння, як «Кам’яний гість», можуть виходити з голови лише того, для кого творіння його людського духа є всім, усе життя, уся любов, усе його існування.
Ми не знаємо, яка доля очікує «Кам’яного гостя» на нашій сцені: щиросердно бажаємо, аби публіка відразу зрозуміла і полюбила цей твір, який виходить поза всі правила й усі приклади. Ми б бажали цього не так творові, як публіці. У нас досі вже було забагато прикладів того, як через недостатню художню освіченість, через завелику відданість старовинним правилам і поняттям багато (забагато) людей з нудьгою або зі зневагою відверталися од найкращих і найглибших творінь наших митців, не розуміючи, що тут лежать наша гордість, наша слава, наші права на значущість у ряду народів. Чи не втішно було б бачити, що ті, хто більш розвинений, хто ширше дивиться, хто більше розуміє, – нині здатні, навіть одразу, віддавати справедливість геніальним творінням? Але не треба йти слухати «Кам’яного гостя» з давніми оперними вимогами, з давніми оперними рутинними поняттями; не можна пов’язувати з ними такий твір, який, власне, з усіма ними скінчив, який розпочинає собою нову добу в музиці – добу опери реальної, що наближається до життя і до словесного, позбавленого умовності вираження настільки, наскільки наближаються до нього будь-яка нинішня драма і комедія. А проте, якщо на «Кам’яного гостя» ще очікують нові пригоди навіть і тепер, коли він, нарешті, подолав численні поневіряння і спротиви протягом цілих трьох років від часу смерті Даргомижського, – ми все-таки можемо, мусимо вважати себе щасливими, що таке значне творіння народилося в нас, у нашій вітчизні, і що його авторові вдалося вирвати останні хвилини у смерті й докінчити той твір, який робить його одним із найбільших наших співвітчизників.
Постановка «Кам’яного гостя» найретельніша, вивчали цю оперу з усією можливою увагою, декорації й костюми – чудові.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир Стасов. Автограф О. С. Даргомижського, пожертвуваний до публічної бібліотеки
Переклав Василь Білоцерківський
Днями доправлено в імператорську публічну бібліотеку написану рукою самого композитора повну фортепіанну партитуру опери «Кам’яний гість» Даргомижського, яку принесли в дар спадкоємці композитора. Отже, у нашій публічній бібліотеці тепер містяться автографи трьох найславетніших російських опер: «Життя за царя», «Руслан і Людмила» і «Кам’яний гість», себто автографи всього найліпшого, що досі створила російська музична школа. Як відомо, Даргомижський помер, не встигши оркеструвати свою оперу [1], і тому вона залишилася після нього у вигляді твору, де написано голосові партії дійових осіб, а оркестрові викладено лише для фортепіано. Автограф уключає чотири зошити, відповідно до чотирьох сцен, із яких у Пушкіна складається цей драматичний твір. Другу і третю дії цілковито закінчено, крім небагатьох заключних тактів, яких автор не дописав, наприкінці другої й третьої дій; але їх легко було дописати, по-перше, тому, що їх послідовність ясно випливає з попереднього, і, по-друге, – сам автор не раз розповідав свої наміри музикантам, які оточували його в останній час життя. Єдина справді значна прогалина в опері – це останні 11 віршів пушкінського тексту, наприкінці першої картини першої дії (розмова Дон Жуана з Лепорелло від слів: «Слухай, Лепорелло, я з нею познайомлюся»): цю прогалину мусила заповнити вже стороння рука, утім, також за вказівкою самого автора. Але в автографі партитури «Кам’яного гостя» є кілька сторінок, на які, посеред усього великого, що містить ця опера, не можна не дивитися особливо побожно. Це чотири сторінки, написані олівцем, які містять частину сцени між Дон Жуаном, ченцем і Лепорелло наприкінці тієї самої сцени: цю музику Даргомижський написав хворий, у ліжку, коли вже відчував свій близький кінець.
Йому було відомо, що він більше не встане; останніми днями він часто зазнавав нестерпних страждань від хвороби, яка забрала його, а одначе, попри все, він продовжував творити й слабкою рукою закінчував свою оперу, своє найкраще і найдосконаліше творіння, ясно розуміючи все її велике значення і кваплячись, аби смерть його не випередила. Ця звитяга духа над тілом, цей тріумф творчого духа над найнестерпнішими стражданнями, ця безмежна відданість справі, якою одною тільки й сповнена вся душа, – хіба це не велич! І справді, такі колосальні творіння, як «Кам’яний гість», можуть виходити з голови лише того, для кого творіння його людського духа є всім, усе життя, уся любов, усе його існування.
Ми не знаємо, яка доля очікує «Кам’яного гостя» на нашій сцені: щиросердно бажаємо, аби публіка відразу зрозуміла і полюбила цей твір, який виходить поза всі правила й усі приклади. Ми б бажали цього не так творові, як публіці. У нас досі вже було забагато прикладів того, як через недостатню художню освіченість, через завелику відданість старовинним правилам і поняттям багато (забагато) людей з нудьгою або зі зневагою відверталися од найкращих і найглибших творінь наших митців, не розуміючи, що тут лежать наша гордість, наша слава, наші права на значущість у ряду народів. Чи не втішно було б бачити, що ті, хто більш розвинений, хто ширше дивиться, хто більше розуміє, – нині здатні, навіть одразу, віддавати справедливість геніальним творінням? Але не треба йти слухати «Кам’яного гостя» з давніми оперними вимогами, з давніми оперними рутинними поняттями; не можна пов’язувати з ними такий твір, який, власне, з усіма ними скінчив, який розпочинає собою нову добу в музиці – добу опери реальної, що наближається до життя і до словесного, позбавленого умовності вираження настільки, наскільки наближаються до нього будь-яка нинішня драма і комедія. А проте, якщо на «Кам’яного гостя» ще очікують нові пригоди навіть і тепер, коли він, нарешті, подолав численні поневіряння і спротиви протягом цілих трьох років від часу смерті Даргомижського, – ми все-таки можемо, мусимо вважати себе щасливими, що таке значне творіння народилося в нас, у нашій вітчизні, і що його авторові вдалося вирвати останні хвилини у смерті й докінчити той твір, який робить його одним із найбільших наших співвітчизників.
Постановка «Кам’яного гостя» найретельніша, вивчали цю оперу з усією можливою увагою, декорації й костюми – чудові.
Статтю вперше надруковано 1872 року («С.-Петербургские ведомости», 12 лютого, № 43). Вона – одна з трьох статей, які Стасов присвятив виключно цій опері Даргомижського. І саме завдяки старанням ученого публічна бібліотека отримала рукопис композитора.
1. Інструментування опери здійснив М. Римський-Корсаков (пізніше, 1902 року, додав також невелику увертюру), а дописав незакінчені матеріали Даргомижського Ц. Кюї. – Прим. перекл.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Юліуш Словацький. Кілька слів відповіді на статтю пана З. К.[1] "
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Нотатки про пересувну виставку"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Нотатки про пересувну виставку"
Про публікацію
