Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Юліуш Словацький. Кілька слів відповіді на статтю пана З. К.[1]
Перші томи моїх поезій – без душі. Мою молоду уяву вабили сонце, блиск, форми, коли я писав поезії. Я вдягнув свої стопи у театральні танкетки, аби, ще будучи дитиною, примножити собі зросту. Тож я вперше як артист з’явився людям, котрі про артистичність зовсім не думали… зайняті важливою і жахливою справжньою трагедією. Першими двома томами я згубив себе на все своє життя і тепер мушу співати без відлуння (хоча співаю інакше), адже Польща не має ані сильних критиків, які б зауважили зміну моєї лютні, ані читачів, які достатньо швидко судять і які б самі позбулися першого свого судження та з чистою уважністю пішли за новою піснею поета. До цієї першої й головної причини хай пан З. К. додасть трохи вирахуваної байдужості з боку тих наших поетів, які досить мають легко зробленої слави, а одначе стоять, ніби Коклеси [2], на мості літератури й чекають, доки цар зрубає його, аби стрибнути в воду, захистивши польську поезію від нових тріумфаторів – тих поетів, які, подібно до політичних міністрів, колись разом об’єднавшись в опозицію проти Осінського і Козьмяна [3], досягли скіпетра й сьогодні вони стоять супроти нових авторів як партія Осінських і Козьмянів. Хай пан З. К. ще додасть вплив на польську публіку таких статей, якою є його остання стаття, де він хоче зробити «Батька зачумлених» наслідуванням Уґоліно [4], власне так, якби хтось сказав, що група Ніоби, яка втрачає дітей, є наслідуванням статуї Лаокоона з двома синами, яких з’їдають вужі. Хай він додасть, що теперішня Польща подібна до Прометея, котрому шуліка виїдає не серце, а мозок і розум; і тоді, може, він сам зрозуміє, чому поезії Словацького не мають розголосу в Польщі; чому душа Ангеллі на марно виходить із тіла і по снопу місячного світла вертає до вітчизни, думаючи, що її там упізнають і приймуть зі сльозами: чому, нарешті, білий Ангеллі й темний Батько зачумлених, і швейцарська німфа, і Вацлав з Еоліоном ще довго-довго будуть постатями, незрозумілими для душі народу, поки, може, якась раптова блискавка освітить обличчя цих творінь і покаже їх, аж до глибини серця, прозорими народним очам.
Хай там як, сумління говорить мені, що упродовж восьми років я працював без жодного заохочення для того народу, в якому захоплене й холодне ставлення є епідемічними хворобами; працював єдино для того, аби нашу літературу, скільки є мені до снаги, зробити міцнішою і важчою для зламання північними вітрами. «Кордіан» засвідчує, що я – лицар тієї надповітряної боротьби, яка точиться за нашу національність. Упродовж восьми років кожну хвилину свого життя я виривав у розсіяності, старань про особисте щастя, аби присвятити себе єдино цій меті… А якщо я її не досягнув, то це тому, що Бог дав мені більше волі, ніж здібностей – бо він хотів, аби моя безрезультатна самопосвята була додана до числа тих більших жертв, котрі поляки приносять на могилу вітчизни; аж, марно винищивши усі душевні сили й усю міць індивідуальної волі, вони мусять іти на спочинок у землю, струджені й смутні, що їх меч не був перуном, а слово не було гаслом воскресіння.
Юліуш С.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Юліуш Словацький. Кілька слів відповіді на статтю пана З. К.[1]
Переклав Василь Білоцерківський
Волію прямо в часопису «Молода Польща» відповісти на статтю пана З.К. про мої поеми, аніж цю відповідь залишати до написання вступних сторінок якого-небудь майбутнього твору, якщо на нові труди Бог залишить мені достатньо життя, а знеохочена публіка – досить терпіння і запалу. Останній критик трьох поем торкнувся найглибшої струни моєї совісті своїм питанням: чому, попри вишукані форми, мої поезії мають так мало відгуку в Польщі? Для поета це є «to be, or not to be», над котрим я, наче Гамлет, роздумую… і розв’язання котрого Бог, напевне, залишить по моєму відходу. Тимчасом пан З. К., своїм довгим вступом до критики трьох поем і короткою критикою трьох поем, цього питання не розв’язав… адже знаємо лише зі вступу, що пан З. К., а з ним і Польща, люблять читати Біблію… Данте і «Манфреда»… а не люблять моїх поем. Уже таке наближення моїх поезій до великих майстрів є досить улесливе для мене, хоча зроблене з метою знеохочення мене, аби я за це дуже розгнівався. Тут скажу тільки: як авторське самолюбство мене захищає, так польська холодність приводить у розпач… розповім пану З. К., які причини позбавили мене досі й, певне, надовго, а може, назавжди, відгуку в Польщі.
Перші томи моїх поезій – без душі. Мою молоду уяву вабили сонце, блиск, форми, коли я писав поезії. Я вдягнув свої стопи у театральні танкетки, аби, ще будучи дитиною, примножити собі зросту. Тож я вперше як артист з’явився людям, котрі про артистичність зовсім не думали… зайняті важливою і жахливою справжньою трагедією. Першими двома томами я згубив себе на все своє життя і тепер мушу співати без відлуння (хоча співаю інакше), адже Польща не має ані сильних критиків, які б зауважили зміну моєї лютні, ані читачів, які достатньо швидко судять і які б самі позбулися першого свого судження та з чистою уважністю пішли за новою піснею поета. До цієї першої й головної причини хай пан З. К. додасть трохи вирахуваної байдужості з боку тих наших поетів, які досить мають легко зробленої слави, а одначе стоять, ніби Коклеси [2], на мості літератури й чекають, доки цар зрубає його, аби стрибнути в воду, захистивши польську поезію від нових тріумфаторів – тих поетів, які, подібно до політичних міністрів, колись разом об’єднавшись в опозицію проти Осінського і Козьмяна [3], досягли скіпетра й сьогодні вони стоять супроти нових авторів як партія Осінських і Козьмянів. Хай пан З. К. ще додасть вплив на польську публіку таких статей, якою є його остання стаття, де він хоче зробити «Батька зачумлених» наслідуванням Уґоліно [4], власне так, якби хтось сказав, що група Ніоби, яка втрачає дітей, є наслідуванням статуї Лаокоона з двома синами, яких з’їдають вужі. Хай він додасть, що теперішня Польща подібна до Прометея, котрому шуліка виїдає не серце, а мозок і розум; і тоді, може, він сам зрозуміє, чому поезії Словацького не мають розголосу в Польщі; чому душа Ангеллі на марно виходить із тіла і по снопу місячного світла вертає до вітчизни, думаючи, що її там упізнають і приймуть зі сльозами: чому, нарешті, білий Ангеллі й темний Батько зачумлених, і швейцарська німфа, і Вацлав з Еоліоном ще довго-довго будуть постатями, незрозумілими для душі народу, поки, може, якась раптова блискавка освітить обличчя цих творінь і покаже їх, аж до глибини серця, прозорими народним очам.
Хай там як, сумління говорить мені, що упродовж восьми років я працював без жодного заохочення для того народу, в якому захоплене й холодне ставлення є епідемічними хворобами; працював єдино для того, аби нашу літературу, скільки є мені до снаги, зробити міцнішою і важчою для зламання північними вітрами. «Кордіан» засвідчує, що я – лицар тієї надповітряної боротьби, яка точиться за нашу національність. Упродовж восьми років кожну хвилину свого життя я виривав у розсіяності, старань про особисте щастя, аби присвятити себе єдино цій меті… А якщо я її не досягнув, то це тому, що Бог дав мені більше волі, ніж здібностей – бо він хотів, аби моя безрезультатна самопосвята була додана до числа тих більших жертв, котрі поляки приносять на могилу вітчизни; аж, марно винищивши усі душевні сили й усю міць індивідуальної волі, вони мусять іти на спочинок у землю, струджені й смутні, що їх меч не був перуном, а слово не було гаслом воскресіння.
Юліуш С.
1. Тобто на статтю Зиґмунта Красінського – польського поета-романтика, з яким неодноразово ідейно полемізував Словацький, найвизначнішим прикладом чого є його «Відповідь авторові „Трьох псалмів”». – Прим. перекл.
2. Публій Горацій Коклес – напівлегендарний давньоримський герой (VІ століття до н. е.), який захистив Пальовий міст під час війни з царем етрусків Порсеною. – Прим. перекл.
3. Людвік Осінський і Каєтан Козьмян – провідні польські літературні критики того часу. – Прим. перекл.
4. Алюзія до вірша П.-Б. Шеллі, який, своєю чергою, наслідує Данте. – Прим. перекл.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Стасов Ювілей Стравинського [1] "
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Автограф О. С. Даргомижського, пожертвуваний до публічної бібліотеки"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Автограф О. С. Даргомижського, пожертвуваний до публічної бібліотеки"
Про публікацію
