Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Юліуш Словацький. Кілька слів відповіді на статтю пана З. К.[1]
Перші томи моїх поезій – без душі. Мою молоду уяву вабили сонце, блиск, форми, коли я писав поезії. Я вдягнув свої стопи у театральні танкетки, аби, ще будучи дитиною, примножити собі зросту. Тож я вперше як артист з’явився людям, котрі про артистичність зовсім не думали… зайняті важливою і жахливою справжньою трагедією. Першими двома томами я згубив себе на все своє життя і тепер мушу співати без відлуння (хоча співаю інакше), адже Польща не має ані сильних критиків, які б зауважили зміну моєї лютні, ані читачів, які достатньо швидко судять і які б самі позбулися першого свого судження та з чистою уважністю пішли за новою піснею поета. До цієї першої й головної причини хай пан З. К. додасть трохи вирахуваної байдужості з боку тих наших поетів, які досить мають легко зробленої слави, а одначе стоять, ніби Коклеси [2], на мості літератури й чекають, доки цар зрубає його, аби стрибнути в воду, захистивши польську поезію від нових тріумфаторів – тих поетів, які, подібно до політичних міністрів, колись разом об’єднавшись в опозицію проти Осінського і Козьмяна [3], досягли скіпетра й сьогодні вони стоять супроти нових авторів як партія Осінських і Козьмянів. Хай пан З. К. ще додасть вплив на польську публіку таких статей, якою є його остання стаття, де він хоче зробити «Батька зачумлених» наслідуванням Уґоліно [4], власне так, якби хтось сказав, що група Ніоби, яка втрачає дітей, є наслідуванням статуї Лаокоона з двома синами, яких з’їдають вужі. Хай він додасть, що теперішня Польща подібна до Прометея, котрому шуліка виїдає не серце, а мозок і розум; і тоді, може, він сам зрозуміє, чому поезії Словацького не мають розголосу в Польщі; чому душа Ангеллі на марно виходить із тіла і по снопу місячного світла вертає до вітчизни, думаючи, що її там упізнають і приймуть зі сльозами: чому, нарешті, білий Ангеллі й темний Батько зачумлених, і швейцарська німфа, і Вацлав з Еоліоном ще довго-довго будуть постатями, незрозумілими для душі народу, поки, може, якась раптова блискавка освітить обличчя цих творінь і покаже їх, аж до глибини серця, прозорими народним очам.
Хай там як, сумління говорить мені, що упродовж восьми років я працював без жодного заохочення для того народу, в якому захоплене й холодне ставлення є епідемічними хворобами; працював єдино для того, аби нашу літературу, скільки є мені до снаги, зробити міцнішою і важчою для зламання північними вітрами. «Кордіан» засвідчує, що я – лицар тієї надповітряної боротьби, яка точиться за нашу національність. Упродовж восьми років кожну хвилину свого життя я виривав у розсіяності, старань про особисте щастя, аби присвятити себе єдино цій меті… А якщо я її не досягнув, то це тому, що Бог дав мені більше волі, ніж здібностей – бо він хотів, аби моя безрезультатна самопосвята була додана до числа тих більших жертв, котрі поляки приносять на могилу вітчизни; аж, марно винищивши усі душевні сили й усю міць індивідуальної волі, вони мусять іти на спочинок у землю, струджені й смутні, що їх меч не був перуном, а слово не було гаслом воскресіння.
Юліуш С.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Юліуш Словацький. Кілька слів відповіді на статтю пана З. К.[1]
Переклав Василь Білоцерківський
Волію прямо в часопису «Молода Польща» відповісти на статтю пана З.К. про мої поеми, аніж цю відповідь залишати до написання вступних сторінок якого-небудь майбутнього твору, якщо на нові труди Бог залишить мені достатньо життя, а знеохочена публіка – досить терпіння і запалу. Останній критик трьох поем торкнувся найглибшої струни моєї совісті своїм питанням: чому, попри вишукані форми, мої поезії мають так мало відгуку в Польщі? Для поета це є «to be, or not to be», над котрим я, наче Гамлет, роздумую… і розв’язання котрого Бог, напевне, залишить по моєму відходу. Тимчасом пан З. К., своїм довгим вступом до критики трьох поем і короткою критикою трьох поем, цього питання не розв’язав… адже знаємо лише зі вступу, що пан З. К., а з ним і Польща, люблять читати Біблію… Данте і «Манфреда»… а не люблять моїх поем. Уже таке наближення моїх поезій до великих майстрів є досить улесливе для мене, хоча зроблене з метою знеохочення мене, аби я за це дуже розгнівався. Тут скажу тільки: як авторське самолюбство мене захищає, так польська холодність приводить у розпач… розповім пану З. К., які причини позбавили мене досі й, певне, надовго, а може, назавжди, відгуку в Польщі.
Перші томи моїх поезій – без душі. Мою молоду уяву вабили сонце, блиск, форми, коли я писав поезії. Я вдягнув свої стопи у театральні танкетки, аби, ще будучи дитиною, примножити собі зросту. Тож я вперше як артист з’явився людям, котрі про артистичність зовсім не думали… зайняті важливою і жахливою справжньою трагедією. Першими двома томами я згубив себе на все своє життя і тепер мушу співати без відлуння (хоча співаю інакше), адже Польща не має ані сильних критиків, які б зауважили зміну моєї лютні, ані читачів, які достатньо швидко судять і які б самі позбулися першого свого судження та з чистою уважністю пішли за новою піснею поета. До цієї першої й головної причини хай пан З. К. додасть трохи вирахуваної байдужості з боку тих наших поетів, які досить мають легко зробленої слави, а одначе стоять, ніби Коклеси [2], на мості літератури й чекають, доки цар зрубає його, аби стрибнути в воду, захистивши польську поезію від нових тріумфаторів – тих поетів, які, подібно до політичних міністрів, колись разом об’єднавшись в опозицію проти Осінського і Козьмяна [3], досягли скіпетра й сьогодні вони стоять супроти нових авторів як партія Осінських і Козьмянів. Хай пан З. К. ще додасть вплив на польську публіку таких статей, якою є його остання стаття, де він хоче зробити «Батька зачумлених» наслідуванням Уґоліно [4], власне так, якби хтось сказав, що група Ніоби, яка втрачає дітей, є наслідуванням статуї Лаокоона з двома синами, яких з’їдають вужі. Хай він додасть, що теперішня Польща подібна до Прометея, котрому шуліка виїдає не серце, а мозок і розум; і тоді, може, він сам зрозуміє, чому поезії Словацького не мають розголосу в Польщі; чому душа Ангеллі на марно виходить із тіла і по снопу місячного світла вертає до вітчизни, думаючи, що її там упізнають і приймуть зі сльозами: чому, нарешті, білий Ангеллі й темний Батько зачумлених, і швейцарська німфа, і Вацлав з Еоліоном ще довго-довго будуть постатями, незрозумілими для душі народу, поки, може, якась раптова блискавка освітить обличчя цих творінь і покаже їх, аж до глибини серця, прозорими народним очам.
Хай там як, сумління говорить мені, що упродовж восьми років я працював без жодного заохочення для того народу, в якому захоплене й холодне ставлення є епідемічними хворобами; працював єдино для того, аби нашу літературу, скільки є мені до снаги, зробити міцнішою і важчою для зламання північними вітрами. «Кордіан» засвідчує, що я – лицар тієї надповітряної боротьби, яка точиться за нашу національність. Упродовж восьми років кожну хвилину свого життя я виривав у розсіяності, старань про особисте щастя, аби присвятити себе єдино цій меті… А якщо я її не досягнув, то це тому, що Бог дав мені більше волі, ніж здібностей – бо він хотів, аби моя безрезультатна самопосвята була додана до числа тих більших жертв, котрі поляки приносять на могилу вітчизни; аж, марно винищивши усі душевні сили й усю міць індивідуальної волі, вони мусять іти на спочинок у землю, струджені й смутні, що їх меч не був перуном, а слово не було гаслом воскресіння.
Юліуш С.
1. Тобто на статтю Зиґмунта Красінського – польського поета-романтика, з яким неодноразово ідейно полемізував Словацький, найвизначнішим прикладом чого є його «Відповідь авторові „Трьох псалмів”». – Прим. перекл.
2. Публій Горацій Коклес – напівлегендарний давньоримський герой (VІ століття до н. е.), який захистив Пальовий міст під час війни з царем етрусків Порсеною. – Прим. перекл.
3. Людвік Осінський і Каєтан Козьмян – провідні польські літературні критики того часу. – Прим. перекл.
4. Алюзія до вірша П.-Б. Шеллі, який, своєю чергою, наслідує Данте. – Прим. перекл.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Стасов Ювілей Стравинського [1] "
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Автограф О. С. Даргомижського, пожертвуваний до публічної бібліотеки"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Автограф О. С. Даргомижського, пожертвуваний до публічної бібліотеки"
Про публікацію
