Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Юліуш Словацький. Кілька слів відповіді на статтю пана З. К.[1]
Перші томи моїх поезій – без душі. Мою молоду уяву вабили сонце, блиск, форми, коли я писав поезії. Я вдягнув свої стопи у театральні танкетки, аби, ще будучи дитиною, примножити собі зросту. Тож я вперше як артист з’явився людям, котрі про артистичність зовсім не думали… зайняті важливою і жахливою справжньою трагедією. Першими двома томами я згубив себе на все своє життя і тепер мушу співати без відлуння (хоча співаю інакше), адже Польща не має ані сильних критиків, які б зауважили зміну моєї лютні, ані читачів, які достатньо швидко судять і які б самі позбулися першого свого судження та з чистою уважністю пішли за новою піснею поета. До цієї першої й головної причини хай пан З. К. додасть трохи вирахуваної байдужості з боку тих наших поетів, які досить мають легко зробленої слави, а одначе стоять, ніби Коклеси [2], на мості літератури й чекають, доки цар зрубає його, аби стрибнути в воду, захистивши польську поезію від нових тріумфаторів – тих поетів, які, подібно до політичних міністрів, колись разом об’єднавшись в опозицію проти Осінського і Козьмяна [3], досягли скіпетра й сьогодні вони стоять супроти нових авторів як партія Осінських і Козьмянів. Хай пан З. К. ще додасть вплив на польську публіку таких статей, якою є його остання стаття, де він хоче зробити «Батька зачумлених» наслідуванням Уґоліно [4], власне так, якби хтось сказав, що група Ніоби, яка втрачає дітей, є наслідуванням статуї Лаокоона з двома синами, яких з’їдають вужі. Хай він додасть, що теперішня Польща подібна до Прометея, котрому шуліка виїдає не серце, а мозок і розум; і тоді, може, він сам зрозуміє, чому поезії Словацького не мають розголосу в Польщі; чому душа Ангеллі на марно виходить із тіла і по снопу місячного світла вертає до вітчизни, думаючи, що її там упізнають і приймуть зі сльозами: чому, нарешті, білий Ангеллі й темний Батько зачумлених, і швейцарська німфа, і Вацлав з Еоліоном ще довго-довго будуть постатями, незрозумілими для душі народу, поки, може, якась раптова блискавка освітить обличчя цих творінь і покаже їх, аж до глибини серця, прозорими народним очам.
Хай там як, сумління говорить мені, що упродовж восьми років я працював без жодного заохочення для того народу, в якому захоплене й холодне ставлення є епідемічними хворобами; працював єдино для того, аби нашу літературу, скільки є мені до снаги, зробити міцнішою і важчою для зламання північними вітрами. «Кордіан» засвідчує, що я – лицар тієї надповітряної боротьби, яка точиться за нашу національність. Упродовж восьми років кожну хвилину свого життя я виривав у розсіяності, старань про особисте щастя, аби присвятити себе єдино цій меті… А якщо я її не досягнув, то це тому, що Бог дав мені більше волі, ніж здібностей – бо він хотів, аби моя безрезультатна самопосвята була додана до числа тих більших жертв, котрі поляки приносять на могилу вітчизни; аж, марно винищивши усі душевні сили й усю міць індивідуальної волі, вони мусять іти на спочинок у землю, струджені й смутні, що їх меч не був перуном, а слово не було гаслом воскресіння.
Юліуш С.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Юліуш Словацький. Кілька слів відповіді на статтю пана З. К.[1]
Переклав Василь Білоцерківський
Волію прямо в часопису «Молода Польща» відповісти на статтю пана З.К. про мої поеми, аніж цю відповідь залишати до написання вступних сторінок якого-небудь майбутнього твору, якщо на нові труди Бог залишить мені достатньо життя, а знеохочена публіка – досить терпіння і запалу. Останній критик трьох поем торкнувся найглибшої струни моєї совісті своїм питанням: чому, попри вишукані форми, мої поезії мають так мало відгуку в Польщі? Для поета це є «to be, or not to be», над котрим я, наче Гамлет, роздумую… і розв’язання котрого Бог, напевне, залишить по моєму відходу. Тимчасом пан З. К., своїм довгим вступом до критики трьох поем і короткою критикою трьох поем, цього питання не розв’язав… адже знаємо лише зі вступу, що пан З. К., а з ним і Польща, люблять читати Біблію… Данте і «Манфреда»… а не люблять моїх поем. Уже таке наближення моїх поезій до великих майстрів є досить улесливе для мене, хоча зроблене з метою знеохочення мене, аби я за це дуже розгнівався. Тут скажу тільки: як авторське самолюбство мене захищає, так польська холодність приводить у розпач… розповім пану З. К., які причини позбавили мене досі й, певне, надовго, а може, назавжди, відгуку в Польщі.
Перші томи моїх поезій – без душі. Мою молоду уяву вабили сонце, блиск, форми, коли я писав поезії. Я вдягнув свої стопи у театральні танкетки, аби, ще будучи дитиною, примножити собі зросту. Тож я вперше як артист з’явився людям, котрі про артистичність зовсім не думали… зайняті важливою і жахливою справжньою трагедією. Першими двома томами я згубив себе на все своє життя і тепер мушу співати без відлуння (хоча співаю інакше), адже Польща не має ані сильних критиків, які б зауважили зміну моєї лютні, ані читачів, які достатньо швидко судять і які б самі позбулися першого свого судження та з чистою уважністю пішли за новою піснею поета. До цієї першої й головної причини хай пан З. К. додасть трохи вирахуваної байдужості з боку тих наших поетів, які досить мають легко зробленої слави, а одначе стоять, ніби Коклеси [2], на мості літератури й чекають, доки цар зрубає його, аби стрибнути в воду, захистивши польську поезію від нових тріумфаторів – тих поетів, які, подібно до політичних міністрів, колись разом об’єднавшись в опозицію проти Осінського і Козьмяна [3], досягли скіпетра й сьогодні вони стоять супроти нових авторів як партія Осінських і Козьмянів. Хай пан З. К. ще додасть вплив на польську публіку таких статей, якою є його остання стаття, де він хоче зробити «Батька зачумлених» наслідуванням Уґоліно [4], власне так, якби хтось сказав, що група Ніоби, яка втрачає дітей, є наслідуванням статуї Лаокоона з двома синами, яких з’їдають вужі. Хай він додасть, що теперішня Польща подібна до Прометея, котрому шуліка виїдає не серце, а мозок і розум; і тоді, може, він сам зрозуміє, чому поезії Словацького не мають розголосу в Польщі; чому душа Ангеллі на марно виходить із тіла і по снопу місячного світла вертає до вітчизни, думаючи, що її там упізнають і приймуть зі сльозами: чому, нарешті, білий Ангеллі й темний Батько зачумлених, і швейцарська німфа, і Вацлав з Еоліоном ще довго-довго будуть постатями, незрозумілими для душі народу, поки, може, якась раптова блискавка освітить обличчя цих творінь і покаже їх, аж до глибини серця, прозорими народним очам.
Хай там як, сумління говорить мені, що упродовж восьми років я працював без жодного заохочення для того народу, в якому захоплене й холодне ставлення є епідемічними хворобами; працював єдино для того, аби нашу літературу, скільки є мені до снаги, зробити міцнішою і важчою для зламання північними вітрами. «Кордіан» засвідчує, що я – лицар тієї надповітряної боротьби, яка точиться за нашу національність. Упродовж восьми років кожну хвилину свого життя я виривав у розсіяності, старань про особисте щастя, аби присвятити себе єдино цій меті… А якщо я її не досягнув, то це тому, що Бог дав мені більше волі, ніж здібностей – бо він хотів, аби моя безрезультатна самопосвята була додана до числа тих більших жертв, котрі поляки приносять на могилу вітчизни; аж, марно винищивши усі душевні сили й усю міць індивідуальної волі, вони мусять іти на спочинок у землю, струджені й смутні, що їх меч не був перуном, а слово не було гаслом воскресіння.
Юліуш С.
1. Тобто на статтю Зиґмунта Красінського – польського поета-романтика, з яким неодноразово ідейно полемізував Словацький, найвизначнішим прикладом чого є його «Відповідь авторові „Трьох псалмів”». – Прим. перекл.
2. Публій Горацій Коклес – напівлегендарний давньоримський герой (VІ століття до н. е.), який захистив Пальовий міст під час війни з царем етрусків Порсеною. – Прим. перекл.
3. Людвік Осінський і Каєтан Козьмян – провідні польські літературні критики того часу. – Прим. перекл.
4. Алюзія до вірша П.-Б. Шеллі, який, своєю чергою, наслідує Данте. – Прим. перекл.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Стасов Ювілей Стравинського [1] "
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Автограф О. С. Даргомижського, пожертвуваний до публічної бібліотеки"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Автограф О. С. Даргомижського, пожертвуваний до публічної бібліотеки"
Про публікацію
