Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.09
19:14
У село на місяць бабці
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
2026.02.09
16:51
Ївґа горлала на третій день весілля
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
2026.02.09
16:39
Вись розчулила весною,
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
2026.02.09
14:24
«Служу Україні!» — від віку й донині
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б
2026.02.09
14:06
В червоній сукні жінка чарівна,
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.
Іще не осінь, та вже не весна.
Красиві форми і смарагд очей
Непересічних зваблюють людей.
Одним здається, що таких кобіт
Гойдає у долонях цілий світ.
Співають херувими в небесах,
Дарує лебедині крила птах.
2026.02.09
10:39
Відтепер і дотепер
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
Маю сотню зауважень.
Свідки поруч — власний нерв.
Правда, він без повноважень.
Є двигун, і є штовхач…
Є кажись, дивлюсь, предтеча:
Після неї знову плач —
2026.02.09
10:36
Мовчання, мов кактус в пустелі німій,
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
Родилося після словесних завій.
Мовчання, мов крапка в поемі життя,
Що скине з вершини в степи каяття.
Мовчання, мов клекіт природних стихій,
Пронизливі звуки в сонаті сумній.
Так звершиться сила холодних
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Ромен Роллан. Нотатка про Генделівське товариство [1]
Передусім хвалю їх за те, що вони поставили своє Товариство під егіду великого Генделя. По-перше, тому, що він – митець здоровий, сильний, щасливий, ясний, а ми більше, аніж будь-чого, потребуємо радості, сили й здоров’я. Але й також тому, що цей широкий розум, який розлого відкритий перед усіма ідеями Європи свого і попереднього віків, є найліпшим взірцем і мовби символом того, що ми хочемо утворити: Товариства, присвяченого не виключному культові одного майстра, одного єдиного стилю, одного способу мислення, а всьому, що було великим і в чому продовжує палати полум’я життя і краси.
Який би не був поступ, досягнутий за останні роки у Франції в сенсі знайомства зі старовинними творами й любові до них, ще потрібно багато чого, аби ми прийшли до володіння вірним поглядом, бодай сумарним, на наше найближче музичне минуле, на наших класиків XVII I XVIII сторіч, аби справедливо судити про них. Ось уже двадцять років, як ми намагаємося оживити декотрих великих людей. Це правильно; але ми надто пожертвували заради них усіма іншими. А це означає, що ми припускаємося тих самих історичних помилок і позбавляємо себе багатьох радощів.
Ми пишаємося розсудливістю наших художніх суджень, гадаючи, що вельми переважаємо своїх пращурів, які жили в XVIII сторіччі, бо вони зневажали готичне мистецтво, а ми нині розуміємо його велич. Одначе ми не роздумуємо про те, що самі часто не варті більшого, недооцінюючи мистецтво, яке захоплювало наших пращурів і яке, цілковито відмінне од готичного, можливо, не менш прекрасне. Ми не знаємо, як би ще виразити свою зневагу до музикантів XVIII сторіччя, котрі не підозрювали про велич Й.-С. Баха. Але чи набагато ми далекоглядніші, коли, своєю чергою, не знаємо або зневажаємо таких митців його часу, якими захоплювалися ці музиканти XVIII сторіччя і які були справді гідні їхньої любові? У мистецтві немає однісінького прекрасного мистецтва. У кожному сторіччі немає єдино істинного стилю. Чудова готика, змішана з бароко, у Й.-С. Баха може і повинна захоплювати, не завдаючи шкоди благородній неоантичності великих італійців і великих італізованих німців його доби. Наслідуймо самого Й.-С. Баха, який був другом Гассе, і Генделя, який був другом обох Скарлатті. Будьмо достатньо щедрими душею, аби любити все, що прекрасне: Перґолезі й Рамо, Бетговена і Россіні. Позбудьмося штучних ідей, якими живимося: теорій рас і епох, теорій еволюції й занепаду мистецтв. Розплющмо очі й побачмо, що геній постійно спростовує всі наші теорії. На нашому осяйному Заході немає ані привілейованих рас, ані привілейованих епох. Краса, душевна велич, сила життя розквітають, де і коли їм завгодно і часто в тих місцях і в ті часи, де їх найменше очікують. Сицилієць Алессандро Скарлатті й неаполітанець Провенцале, належачи до часу, званого добою занепаду, бувають, коли того схочуть, так само глибокими, як Бах, і так само досконалими, як Гендель. Італійське XVIII сторіччя, яке вважається часом занепаду мистецтва Італії, вирує геніями. І у творчості декотрих із цих майстрів, яких затьмарила слава Генделя і Баха, майстрів, безсумнівно, менш великих, менш різнобічних, можливо, була найвища краса, суто класична геніальність, гідна Моцарта, якого вони віщували.
Чим більше вміють дивитися, слухати, тим більше вміють жити й розуміти, який багатий світ; тим більше жалю викликають убогі люди з пересиченими або несприйнятливими душами, люди, які не здатні або не бажають нічого розуміти, окрім дуже небагатьох речей. Існує лише одна достеменна журба – свідомість того, що ми ніколи не подужаємо охопити всієї краси, накопиченої віками. Але це – щаслива журба; нехай кожен із нас побажає її іншому. Втішно – сказати одне одному, що ми можемо вічно пити з джерела нашої коханої музики, ніколи не вичерпуючи його.
Тож подякуймо Е. Боррелеві й Феліксу Рожелеві за те, що вони відкривають для нас витоки великої ріки; схилившись над нею, кожен може знайти, мов у чарівному дзеркалі, той потаємний образ, якого шукає, відбиття свого ідеалу, мелодію своєї душі.
І хай принесе могутній і ясний Гендель звитягу присвяченому йому чину!
Січень 1909 року.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ромен Роллан. Нотатка про Генделівське товариство [1]
Переклав Василь Білоцерківський
Молоде товариство, яке під орудою Еж. Борреля і Фелікса Рожеля взялося до воскресіння двох сторіч музики, зробило мені честь, попросивши представити його паризькій публіці. Роблю це з усією своєю симпатією до його членів та їхньої праці.
Передусім хвалю їх за те, що вони поставили своє Товариство під егіду великого Генделя. По-перше, тому, що він – митець здоровий, сильний, щасливий, ясний, а ми більше, аніж будь-чого, потребуємо радості, сили й здоров’я. Але й також тому, що цей широкий розум, який розлого відкритий перед усіма ідеями Європи свого і попереднього віків, є найліпшим взірцем і мовби символом того, що ми хочемо утворити: Товариства, присвяченого не виключному культові одного майстра, одного єдиного стилю, одного способу мислення, а всьому, що було великим і в чому продовжує палати полум’я життя і краси.
Який би не був поступ, досягнутий за останні роки у Франції в сенсі знайомства зі старовинними творами й любові до них, ще потрібно багато чого, аби ми прийшли до володіння вірним поглядом, бодай сумарним, на наше найближче музичне минуле, на наших класиків XVII I XVIII сторіч, аби справедливо судити про них. Ось уже двадцять років, як ми намагаємося оживити декотрих великих людей. Це правильно; але ми надто пожертвували заради них усіма іншими. А це означає, що ми припускаємося тих самих історичних помилок і позбавляємо себе багатьох радощів.
Ми пишаємося розсудливістю наших художніх суджень, гадаючи, що вельми переважаємо своїх пращурів, які жили в XVIII сторіччі, бо вони зневажали готичне мистецтво, а ми нині розуміємо його велич. Одначе ми не роздумуємо про те, що самі часто не варті більшого, недооцінюючи мистецтво, яке захоплювало наших пращурів і яке, цілковито відмінне од готичного, можливо, не менш прекрасне. Ми не знаємо, як би ще виразити свою зневагу до музикантів XVIII сторіччя, котрі не підозрювали про велич Й.-С. Баха. Але чи набагато ми далекоглядніші, коли, своєю чергою, не знаємо або зневажаємо таких митців його часу, якими захоплювалися ці музиканти XVIII сторіччя і які були справді гідні їхньої любові? У мистецтві немає однісінького прекрасного мистецтва. У кожному сторіччі немає єдино істинного стилю. Чудова готика, змішана з бароко, у Й.-С. Баха може і повинна захоплювати, не завдаючи шкоди благородній неоантичності великих італійців і великих італізованих німців його доби. Наслідуймо самого Й.-С. Баха, який був другом Гассе, і Генделя, який був другом обох Скарлатті. Будьмо достатньо щедрими душею, аби любити все, що прекрасне: Перґолезі й Рамо, Бетговена і Россіні. Позбудьмося штучних ідей, якими живимося: теорій рас і епох, теорій еволюції й занепаду мистецтв. Розплющмо очі й побачмо, що геній постійно спростовує всі наші теорії. На нашому осяйному Заході немає ані привілейованих рас, ані привілейованих епох. Краса, душевна велич, сила життя розквітають, де і коли їм завгодно і часто в тих місцях і в ті часи, де їх найменше очікують. Сицилієць Алессандро Скарлатті й неаполітанець Провенцале, належачи до часу, званого добою занепаду, бувають, коли того схочуть, так само глибокими, як Бах, і так само досконалими, як Гендель. Італійське XVIII сторіччя, яке вважається часом занепаду мистецтва Італії, вирує геніями. І у творчості декотрих із цих майстрів, яких затьмарила слава Генделя і Баха, майстрів, безсумнівно, менш великих, менш різнобічних, можливо, була найвища краса, суто класична геніальність, гідна Моцарта, якого вони віщували.
Чим більше вміють дивитися, слухати, тим більше вміють жити й розуміти, який багатий світ; тим більше жалю викликають убогі люди з пересиченими або несприйнятливими душами, люди, які не здатні або не бажають нічого розуміти, окрім дуже небагатьох речей. Існує лише одна достеменна журба – свідомість того, що ми ніколи не подужаємо охопити всієї краси, накопиченої віками. Але це – щаслива журба; нехай кожен із нас побажає її іншому. Втішно – сказати одне одному, що ми можемо вічно пити з джерела нашої коханої музики, ніколи не вичерпуючи його.
Тож подякуймо Е. Боррелеві й Феліксу Рожелеві за те, що вони відкривають для нас витоки великої ріки; схилившись над нею, кожен може знайти, мов у чарівному дзеркалі, той потаємний образ, якого шукає, відбиття свого ідеалу, мелодію своєї душі.
І хай принесе могутній і ясний Гендель звитягу присвяченому йому чину!
Січень 1909 року.
1. Першодрук статті («Noticе sur la Société Haendel») - у бюлетені S.I.M. (V, 1910, р. 73–74).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
