Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Ромен Роллан. Нотатка про Генделівське товариство [1]
Передусім хвалю їх за те, що вони поставили своє Товариство під егіду великого Генделя. По-перше, тому, що він – митець здоровий, сильний, щасливий, ясний, а ми більше, аніж будь-чого, потребуємо радості, сили й здоров’я. Але й також тому, що цей широкий розум, який розлого відкритий перед усіма ідеями Європи свого і попереднього віків, є найліпшим взірцем і мовби символом того, що ми хочемо утворити: Товариства, присвяченого не виключному культові одного майстра, одного єдиного стилю, одного способу мислення, а всьому, що було великим і в чому продовжує палати полум’я життя і краси.
Який би не був поступ, досягнутий за останні роки у Франції в сенсі знайомства зі старовинними творами й любові до них, ще потрібно багато чого, аби ми прийшли до володіння вірним поглядом, бодай сумарним, на наше найближче музичне минуле, на наших класиків XVII I XVIII сторіч, аби справедливо судити про них. Ось уже двадцять років, як ми намагаємося оживити декотрих великих людей. Це правильно; але ми надто пожертвували заради них усіма іншими. А це означає, що ми припускаємося тих самих історичних помилок і позбавляємо себе багатьох радощів.
Ми пишаємося розсудливістю наших художніх суджень, гадаючи, що вельми переважаємо своїх пращурів, які жили в XVIII сторіччі, бо вони зневажали готичне мистецтво, а ми нині розуміємо його велич. Одначе ми не роздумуємо про те, що самі часто не варті більшого, недооцінюючи мистецтво, яке захоплювало наших пращурів і яке, цілковито відмінне од готичного, можливо, не менш прекрасне. Ми не знаємо, як би ще виразити свою зневагу до музикантів XVIII сторіччя, котрі не підозрювали про велич Й.-С. Баха. Але чи набагато ми далекоглядніші, коли, своєю чергою, не знаємо або зневажаємо таких митців його часу, якими захоплювалися ці музиканти XVIII сторіччя і які були справді гідні їхньої любові? У мистецтві немає однісінького прекрасного мистецтва. У кожному сторіччі немає єдино істинного стилю. Чудова готика, змішана з бароко, у Й.-С. Баха може і повинна захоплювати, не завдаючи шкоди благородній неоантичності великих італійців і великих італізованих німців його доби. Наслідуймо самого Й.-С. Баха, який був другом Гассе, і Генделя, який був другом обох Скарлатті. Будьмо достатньо щедрими душею, аби любити все, що прекрасне: Перґолезі й Рамо, Бетговена і Россіні. Позбудьмося штучних ідей, якими живимося: теорій рас і епох, теорій еволюції й занепаду мистецтв. Розплющмо очі й побачмо, що геній постійно спростовує всі наші теорії. На нашому осяйному Заході немає ані привілейованих рас, ані привілейованих епох. Краса, душевна велич, сила життя розквітають, де і коли їм завгодно і часто в тих місцях і в ті часи, де їх найменше очікують. Сицилієць Алессандро Скарлатті й неаполітанець Провенцале, належачи до часу, званого добою занепаду, бувають, коли того схочуть, так само глибокими, як Бах, і так само досконалими, як Гендель. Італійське XVIII сторіччя, яке вважається часом занепаду мистецтва Італії, вирує геніями. І у творчості декотрих із цих майстрів, яких затьмарила слава Генделя і Баха, майстрів, безсумнівно, менш великих, менш різнобічних, можливо, була найвища краса, суто класична геніальність, гідна Моцарта, якого вони віщували.
Чим більше вміють дивитися, слухати, тим більше вміють жити й розуміти, який багатий світ; тим більше жалю викликають убогі люди з пересиченими або несприйнятливими душами, люди, які не здатні або не бажають нічого розуміти, окрім дуже небагатьох речей. Існує лише одна достеменна журба – свідомість того, що ми ніколи не подужаємо охопити всієї краси, накопиченої віками. Але це – щаслива журба; нехай кожен із нас побажає її іншому. Втішно – сказати одне одному, що ми можемо вічно пити з джерела нашої коханої музики, ніколи не вичерпуючи його.
Тож подякуймо Е. Боррелеві й Феліксу Рожелеві за те, що вони відкривають для нас витоки великої ріки; схилившись над нею, кожен може знайти, мов у чарівному дзеркалі, той потаємний образ, якого шукає, відбиття свого ідеалу, мелодію своєї душі.
І хай принесе могутній і ясний Гендель звитягу присвяченому йому чину!
Січень 1909 року.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ромен Роллан. Нотатка про Генделівське товариство [1]
Переклав Василь Білоцерківський
Молоде товариство, яке під орудою Еж. Борреля і Фелікса Рожеля взялося до воскресіння двох сторіч музики, зробило мені честь, попросивши представити його паризькій публіці. Роблю це з усією своєю симпатією до його членів та їхньої праці.
Передусім хвалю їх за те, що вони поставили своє Товариство під егіду великого Генделя. По-перше, тому, що він – митець здоровий, сильний, щасливий, ясний, а ми більше, аніж будь-чого, потребуємо радості, сили й здоров’я. Але й також тому, що цей широкий розум, який розлого відкритий перед усіма ідеями Європи свого і попереднього віків, є найліпшим взірцем і мовби символом того, що ми хочемо утворити: Товариства, присвяченого не виключному культові одного майстра, одного єдиного стилю, одного способу мислення, а всьому, що було великим і в чому продовжує палати полум’я життя і краси.
Який би не був поступ, досягнутий за останні роки у Франції в сенсі знайомства зі старовинними творами й любові до них, ще потрібно багато чого, аби ми прийшли до володіння вірним поглядом, бодай сумарним, на наше найближче музичне минуле, на наших класиків XVII I XVIII сторіч, аби справедливо судити про них. Ось уже двадцять років, як ми намагаємося оживити декотрих великих людей. Це правильно; але ми надто пожертвували заради них усіма іншими. А це означає, що ми припускаємося тих самих історичних помилок і позбавляємо себе багатьох радощів.
Ми пишаємося розсудливістю наших художніх суджень, гадаючи, що вельми переважаємо своїх пращурів, які жили в XVIII сторіччі, бо вони зневажали готичне мистецтво, а ми нині розуміємо його велич. Одначе ми не роздумуємо про те, що самі часто не варті більшого, недооцінюючи мистецтво, яке захоплювало наших пращурів і яке, цілковито відмінне од готичного, можливо, не менш прекрасне. Ми не знаємо, як би ще виразити свою зневагу до музикантів XVIII сторіччя, котрі не підозрювали про велич Й.-С. Баха. Але чи набагато ми далекоглядніші, коли, своєю чергою, не знаємо або зневажаємо таких митців його часу, якими захоплювалися ці музиканти XVIII сторіччя і які були справді гідні їхньої любові? У мистецтві немає однісінького прекрасного мистецтва. У кожному сторіччі немає єдино істинного стилю. Чудова готика, змішана з бароко, у Й.-С. Баха може і повинна захоплювати, не завдаючи шкоди благородній неоантичності великих італійців і великих італізованих німців його доби. Наслідуймо самого Й.-С. Баха, який був другом Гассе, і Генделя, який був другом обох Скарлатті. Будьмо достатньо щедрими душею, аби любити все, що прекрасне: Перґолезі й Рамо, Бетговена і Россіні. Позбудьмося штучних ідей, якими живимося: теорій рас і епох, теорій еволюції й занепаду мистецтв. Розплющмо очі й побачмо, що геній постійно спростовує всі наші теорії. На нашому осяйному Заході немає ані привілейованих рас, ані привілейованих епох. Краса, душевна велич, сила життя розквітають, де і коли їм завгодно і часто в тих місцях і в ті часи, де їх найменше очікують. Сицилієць Алессандро Скарлатті й неаполітанець Провенцале, належачи до часу, званого добою занепаду, бувають, коли того схочуть, так само глибокими, як Бах, і так само досконалими, як Гендель. Італійське XVIII сторіччя, яке вважається часом занепаду мистецтва Італії, вирує геніями. І у творчості декотрих із цих майстрів, яких затьмарила слава Генделя і Баха, майстрів, безсумнівно, менш великих, менш різнобічних, можливо, була найвища краса, суто класична геніальність, гідна Моцарта, якого вони віщували.
Чим більше вміють дивитися, слухати, тим більше вміють жити й розуміти, який багатий світ; тим більше жалю викликають убогі люди з пересиченими або несприйнятливими душами, люди, які не здатні або не бажають нічого розуміти, окрім дуже небагатьох речей. Існує лише одна достеменна журба – свідомість того, що ми ніколи не подужаємо охопити всієї краси, накопиченої віками. Але це – щаслива журба; нехай кожен із нас побажає її іншому. Втішно – сказати одне одному, що ми можемо вічно пити з джерела нашої коханої музики, ніколи не вичерпуючи його.
Тож подякуймо Е. Боррелеві й Феліксу Рожелеві за те, що вони відкривають для нас витоки великої ріки; схилившись над нею, кожен може знайти, мов у чарівному дзеркалі, той потаємний образ, якого шукає, відбиття свого ідеалу, мелодію своєї душі.
І хай принесе могутній і ясний Гендель звитягу присвяченому йому чину!
Січень 1909 року.
1. Першодрук статті («Noticе sur la Société Haendel») - у бюлетені S.I.M. (V, 1910, р. 73–74).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
