Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Ромен Роллан. «Геракл» [1] (1744)
Другу дію присвячено ревнощам Деяніри – безглуздим і тим більш лютим, – безумством, яке наслали боги, аби погубити героя. Ця пристрасть утілюється у славетному хорі, який і прикликає, і проклинає її: «Ревнощі! Виплодок пекла!» Цей хор – ціла поема. Бетговенські фрази. Трагічні вигуки у ґлюківському дусі. Похмурий канонічний підйом голосів, який приводить до fortissimo в мажорі: лихо розгортається на всю свою потугу. Потім іде понура фуга, подібна до блукання без просування вперед. І знову збуджені вигуки, бетговенські фрази.
Змістом третьої дії, яка у драматичному плані набагато перевищує інші, є смерть і перетворення Геракла. Дія відкривається справжнім драматичним вступом (sinfonia), який почергово змальовує лють Геракла, скорботну велич долі й душі, яка її приймає. Далі йдуть рецитації й ламентації трахінянок. Жалобний хор викладений з дещо банальною величавістю, мало розвивається, потім раптово, наприкінці, розростається захопливим чином; він розгортається, потім згортається, ніби пригнічений, зі стогонами сопрано й альтів, на які відповідає скорботне гудіння решти хору. А наступні дві сцени за напругою пристрастей перевершують усі інші в доґлюківських музичних драмах XVIII сторіччя. Спершу йде сцена Гераклової люті. Її речитативний початковий розділ – романтичний, а потім вона набуває строгих формальних обрисів класичної арії, в якій пристрасна лють уподібнюється потокові, що ринув річищем, котре його стискає. Стрімкі вокалізи ллються, скидаються, зметають усе. Ще разючіша сцена відчаю Деяніри. У речитативі, який вирізняється свободою і приголомшливою правдивістю, змінюють одна одну знемога і лють; усе це наголошене розкотистим ходом в оркестрі, який упродовж усієї сцени є своєрідним лейтмотивом, що зображає сердечний трепет, кипіння крові. Потім іде арія з її вигуками, які повторює оркестр, з її стрімкими й нестійкими фразами, її круговими вокалізами й з усе тим же оркестровим ходом, який, задихаючись, марно проривається вперед. За цим втіленням люті йде понуре адажіо, яке з маніакальною впертістю нескінченно повторює в басу одній ті самі чотири ноти. Поновлюються приступи люті, ще більш непогамовної. Звучання голосу наприкінці доходить до граничного відчаю, скрики й вокалізи досягають несамовитої пристрасності. Годі й казати про Рамо, навіть у Ґлюка немає арії більш бурхливої й полум’яної.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ромен Роллан. «Геракл» [1] (1744)
Переклав Василь Білоцерківський
«Геракл» – одна з вершин генделівського мистецтва, один із найдосконаліших взірців тих великих драматичних епопей, до яких несправедливо застосовують умовне найменування «ораторія». Точніше, заголовок твору такий: «Hercules, a musical drama» [2]. Гендель написав його влітку 1744 року, під час вимушених пауз у творенні «Валтасара», лібретист якого Дженненс змушував композитора чекати продовження віршів. Сюжетом є смерть Геракла за твором Томаса Бровтона; зразком для лібрето послугували «Трахінянки» Софокла. Кожна з трьох дій вже сам по собі – маленька драма. Зміст першої дії – повернення Геракла, якого його народ вважав загиблим і вже оплакав. По чудових жалобних сценах, які приводять на пам’ять вступи до декотрих давньогрецьких трагедій, Ліхас вістує повернення героя. Скорботу відразу змінюють веселощі. І ось з’являється звитяжне Гераклове військо, штовхаючи перед собою юрбу переможених. Серед бранців – Йола, дочка царя Евріта, якого вбив Геракл. Вона співає просто бетговенську за своєю схвильованістю арію, що контрастує з радощами переможців. До цієї арії входить ларгето до-мінор на 4/4 з сумними акцентами й ларгето мі-бемоль мажор на 3/4, яке захоплює душевною чистотою і ясністю мелодичної лінії. Вона закінчується своєрідною речитативною кодою, елегійною, глибоко зворушливою. Ця ламентація залишається без відгуку серед егоїстичної радості переможців; і перша дія закінчується хором, повним безбережних веселощів; він заснований на італійських народних мелодіях, які іноді тісно межують із вульгарністю, але такі свіжі, юні й життєрадісні, що подібні до них творив лише один Моцарт.
Другу дію присвячено ревнощам Деяніри – безглуздим і тим більш лютим, – безумством, яке наслали боги, аби погубити героя. Ця пристрасть утілюється у славетному хорі, який і прикликає, і проклинає її: «Ревнощі! Виплодок пекла!» Цей хор – ціла поема. Бетговенські фрази. Трагічні вигуки у ґлюківському дусі. Похмурий канонічний підйом голосів, який приводить до fortissimo в мажорі: лихо розгортається на всю свою потугу. Потім іде понура фуга, подібна до блукання без просування вперед. І знову збуджені вигуки, бетговенські фрази.
Змістом третьої дії, яка у драматичному плані набагато перевищує інші, є смерть і перетворення Геракла. Дія відкривається справжнім драматичним вступом (sinfonia), який почергово змальовує лють Геракла, скорботну велич долі й душі, яка її приймає. Далі йдуть рецитації й ламентації трахінянок. Жалобний хор викладений з дещо банальною величавістю, мало розвивається, потім раптово, наприкінці, розростається захопливим чином; він розгортається, потім згортається, ніби пригнічений, зі стогонами сопрано й альтів, на які відповідає скорботне гудіння решти хору. А наступні дві сцени за напругою пристрастей перевершують усі інші в доґлюківських музичних драмах XVIII сторіччя. Спершу йде сцена Гераклової люті. Її речитативний початковий розділ – романтичний, а потім вона набуває строгих формальних обрисів класичної арії, в якій пристрасна лють уподібнюється потокові, що ринув річищем, котре його стискає. Стрімкі вокалізи ллються, скидаються, зметають усе. Ще разючіша сцена відчаю Деяніри. У речитативі, який вирізняється свободою і приголомшливою правдивістю, змінюють одна одну знемога і лють; усе це наголошене розкотистим ходом в оркестрі, який упродовж усієї сцени є своєрідним лейтмотивом, що зображає сердечний трепет, кипіння крові. Потім іде арія з її вигуками, які повторює оркестр, з її стрімкими й нестійкими фразами, її круговими вокалізами й з усе тим же оркестровим ходом, який, задихаючись, марно проривається вперед. За цим втіленням люті йде понуре адажіо, яке з маніакальною впертістю нескінченно повторює в басу одній ті самі чотири ноти. Поновлюються приступи люті, ще більш непогамовної. Звучання голосу наприкінці доходить до граничного відчаю, скрики й вокалізи досягають несамовитої пристрасності. Годі й казати про Рамо, навіть у Ґлюка немає арії більш бурхливої й полум’яної.
1. Вперше опубліковано в програмі концерту Генделівського товариства, який відбувся 7 березня 1913 року.
2. «Геракл, музична драма» (англ.).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Ромен Роллан. Нотатка про Генделівське товариство [1] "
• Перейти на сторінку •
"Ромен Роллан. «Ода Святій Цецилії» [1] (1739)"
• Перейти на сторінку •
"Ромен Роллан. «Ода Святій Цецилії» [1] (1739)"
Про публікацію
