ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Ромен Роллан. «Геракл» [1] (1744)
Другу дію присвячено ревнощам Деяніри – безглуздим і тим більш лютим, – безумством, яке наслали боги, аби погубити героя. Ця пристрасть утілюється у славетному хорі, який і прикликає, і проклинає її: «Ревнощі! Виплодок пекла!» Цей хор – ціла поема. Бетговенські фрази. Трагічні вигуки у ґлюківському дусі. Похмурий канонічний підйом голосів, який приводить до fortissimo в мажорі: лихо розгортається на всю свою потугу. Потім іде понура фуга, подібна до блукання без просування вперед. І знову збуджені вигуки, бетговенські фрази.
Змістом третьої дії, яка у драматичному плані набагато перевищує інші, є смерть і перетворення Геракла. Дія відкривається справжнім драматичним вступом (sinfonia), який почергово змальовує лють Геракла, скорботну велич долі й душі, яка її приймає. Далі йдуть рецитації й ламентації трахінянок. Жалобний хор викладений з дещо банальною величавістю, мало розвивається, потім раптово, наприкінці, розростається захопливим чином; він розгортається, потім згортається, ніби пригнічений, зі стогонами сопрано й альтів, на які відповідає скорботне гудіння решти хору. А наступні дві сцени за напругою пристрастей перевершують усі інші в доґлюківських музичних драмах XVIII сторіччя. Спершу йде сцена Гераклової люті. Її речитативний початковий розділ – романтичний, а потім вона набуває строгих формальних обрисів класичної арії, в якій пристрасна лють уподібнюється потокові, що ринув річищем, котре його стискає. Стрімкі вокалізи ллються, скидаються, зметають усе. Ще разючіша сцена відчаю Деяніри. У речитативі, який вирізняється свободою і приголомшливою правдивістю, змінюють одна одну знемога і лють; усе це наголошене розкотистим ходом в оркестрі, який упродовж усієї сцени є своєрідним лейтмотивом, що зображає сердечний трепет, кипіння крові. Потім іде арія з її вигуками, які повторює оркестр, з її стрімкими й нестійкими фразами, її круговими вокалізами й з усе тим же оркестровим ходом, який, задихаючись, марно проривається вперед. За цим втіленням люті йде понуре адажіо, яке з маніакальною впертістю нескінченно повторює в басу одній ті самі чотири ноти. Поновлюються приступи люті, ще більш непогамовної. Звучання голосу наприкінці доходить до граничного відчаю, скрики й вокалізи досягають несамовитої пристрасності. Годі й казати про Рамо, навіть у Ґлюка немає арії більш бурхливої й полум’яної.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ромен Роллан. «Геракл» [1] (1744)
Переклав Василь Білоцерківський
«Геракл» – одна з вершин генделівського мистецтва, один із найдосконаліших взірців тих великих драматичних епопей, до яких несправедливо застосовують умовне найменування «ораторія». Точніше, заголовок твору такий: «Hercules, a musical drama» [2]. Гендель написав його влітку 1744 року, під час вимушених пауз у творенні «Валтасара», лібретист якого Дженненс змушував композитора чекати продовження віршів. Сюжетом є смерть Геракла за твором Томаса Бровтона; зразком для лібрето послугували «Трахінянки» Софокла. Кожна з трьох дій вже сам по собі – маленька драма. Зміст першої дії – повернення Геракла, якого його народ вважав загиблим і вже оплакав. По чудових жалобних сценах, які приводять на пам’ять вступи до декотрих давньогрецьких трагедій, Ліхас вістує повернення героя. Скорботу відразу змінюють веселощі. І ось з’являється звитяжне Гераклове військо, штовхаючи перед собою юрбу переможених. Серед бранців – Йола, дочка царя Евріта, якого вбив Геракл. Вона співає просто бетговенську за своєю схвильованістю арію, що контрастує з радощами переможців. До цієї арії входить ларгето до-мінор на 4/4 з сумними акцентами й ларгето мі-бемоль мажор на 3/4, яке захоплює душевною чистотою і ясністю мелодичної лінії. Вона закінчується своєрідною речитативною кодою, елегійною, глибоко зворушливою. Ця ламентація залишається без відгуку серед егоїстичної радості переможців; і перша дія закінчується хором, повним безбережних веселощів; він заснований на італійських народних мелодіях, які іноді тісно межують із вульгарністю, але такі свіжі, юні й життєрадісні, що подібні до них творив лише один Моцарт.
Другу дію присвячено ревнощам Деяніри – безглуздим і тим більш лютим, – безумством, яке наслали боги, аби погубити героя. Ця пристрасть утілюється у славетному хорі, який і прикликає, і проклинає її: «Ревнощі! Виплодок пекла!» Цей хор – ціла поема. Бетговенські фрази. Трагічні вигуки у ґлюківському дусі. Похмурий канонічний підйом голосів, який приводить до fortissimo в мажорі: лихо розгортається на всю свою потугу. Потім іде понура фуга, подібна до блукання без просування вперед. І знову збуджені вигуки, бетговенські фрази.
Змістом третьої дії, яка у драматичному плані набагато перевищує інші, є смерть і перетворення Геракла. Дія відкривається справжнім драматичним вступом (sinfonia), який почергово змальовує лють Геракла, скорботну велич долі й душі, яка її приймає. Далі йдуть рецитації й ламентації трахінянок. Жалобний хор викладений з дещо банальною величавістю, мало розвивається, потім раптово, наприкінці, розростається захопливим чином; він розгортається, потім згортається, ніби пригнічений, зі стогонами сопрано й альтів, на які відповідає скорботне гудіння решти хору. А наступні дві сцени за напругою пристрастей перевершують усі інші в доґлюківських музичних драмах XVIII сторіччя. Спершу йде сцена Гераклової люті. Її речитативний початковий розділ – романтичний, а потім вона набуває строгих формальних обрисів класичної арії, в якій пристрасна лють уподібнюється потокові, що ринув річищем, котре його стискає. Стрімкі вокалізи ллються, скидаються, зметають усе. Ще разючіша сцена відчаю Деяніри. У речитативі, який вирізняється свободою і приголомшливою правдивістю, змінюють одна одну знемога і лють; усе це наголошене розкотистим ходом в оркестрі, який упродовж усієї сцени є своєрідним лейтмотивом, що зображає сердечний трепет, кипіння крові. Потім іде арія з її вигуками, які повторює оркестр, з її стрімкими й нестійкими фразами, її круговими вокалізами й з усе тим же оркестровим ходом, який, задихаючись, марно проривається вперед. За цим втіленням люті йде понуре адажіо, яке з маніакальною впертістю нескінченно повторює в басу одній ті самі чотири ноти. Поновлюються приступи люті, ще більш непогамовної. Звучання голосу наприкінці доходить до граничного відчаю, скрики й вокалізи досягають несамовитої пристрасності. Годі й казати про Рамо, навіть у Ґлюка немає арії більш бурхливої й полум’яної.
1. Вперше опубліковано в програмі концерту Генделівського товариства, який відбувся 7 березня 1913 року.
2. «Геракл, музична драма» (англ.).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Ромен Роллан. Нотатка про Генделівське товариство [1] "
• Перейти на сторінку •
"Ромен Роллан. «Ода Святій Цецилії» [1] (1739)"
• Перейти на сторінку •
"Ромен Роллан. «Ода Святій Цецилії» [1] (1739)"
Про публікацію