Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.26
00:46
Солодке життя починалося з медового місяця, а закінчилося цукровим діабетом.
Де келих по вінця, там і море по коліна.
Той, хто ледве ворушить кінцівками, навряд чи здатний на порухи душі.
Там, де вхід безкоштовний, вихід проблемний.
Словесний
2026.03.25
20:51
Римовано буяють квіти
І не чекають на антракт.
Поезією треба жити,
І з нею дихати у такт!
Давати їй святу присягу,
Коли планета вся - чужа!
Поезія - це не розвага!
І не чекають на антракт.
Поезією треба жити,
І з нею дихати у такт!
Давати їй святу присягу,
Коли планета вся - чужа!
Поезія - це не розвага!
2026.03.25
12:27
І п’є весна солодкий сік берези,
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
2026.03.25
12:04
Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
2026.03.25
05:33
Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
2026.03.25
03:43
Незнану, невідому серцю тугу
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
2026.03.24
20:26
Як горить у небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Ромен Роллан. «Геракл» [1] (1744)
Другу дію присвячено ревнощам Деяніри – безглуздим і тим більш лютим, – безумством, яке наслали боги, аби погубити героя. Ця пристрасть утілюється у славетному хорі, який і прикликає, і проклинає її: «Ревнощі! Виплодок пекла!» Цей хор – ціла поема. Бетговенські фрази. Трагічні вигуки у ґлюківському дусі. Похмурий канонічний підйом голосів, який приводить до fortissimo в мажорі: лихо розгортається на всю свою потугу. Потім іде понура фуга, подібна до блукання без просування вперед. І знову збуджені вигуки, бетговенські фрази.
Змістом третьої дії, яка у драматичному плані набагато перевищує інші, є смерть і перетворення Геракла. Дія відкривається справжнім драматичним вступом (sinfonia), який почергово змальовує лють Геракла, скорботну велич долі й душі, яка її приймає. Далі йдуть рецитації й ламентації трахінянок. Жалобний хор викладений з дещо банальною величавістю, мало розвивається, потім раптово, наприкінці, розростається захопливим чином; він розгортається, потім згортається, ніби пригнічений, зі стогонами сопрано й альтів, на які відповідає скорботне гудіння решти хору. А наступні дві сцени за напругою пристрастей перевершують усі інші в доґлюківських музичних драмах XVIII сторіччя. Спершу йде сцена Гераклової люті. Її речитативний початковий розділ – романтичний, а потім вона набуває строгих формальних обрисів класичної арії, в якій пристрасна лють уподібнюється потокові, що ринув річищем, котре його стискає. Стрімкі вокалізи ллються, скидаються, зметають усе. Ще разючіша сцена відчаю Деяніри. У речитативі, який вирізняється свободою і приголомшливою правдивістю, змінюють одна одну знемога і лють; усе це наголошене розкотистим ходом в оркестрі, який упродовж усієї сцени є своєрідним лейтмотивом, що зображає сердечний трепет, кипіння крові. Потім іде арія з її вигуками, які повторює оркестр, з її стрімкими й нестійкими фразами, її круговими вокалізами й з усе тим же оркестровим ходом, який, задихаючись, марно проривається вперед. За цим втіленням люті йде понуре адажіо, яке з маніакальною впертістю нескінченно повторює в басу одній ті самі чотири ноти. Поновлюються приступи люті, ще більш непогамовної. Звучання голосу наприкінці доходить до граничного відчаю, скрики й вокалізи досягають несамовитої пристрасності. Годі й казати про Рамо, навіть у Ґлюка немає арії більш бурхливої й полум’яної.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ромен Роллан. «Геракл» [1] (1744)
Переклав Василь Білоцерківський
«Геракл» – одна з вершин генделівського мистецтва, один із найдосконаліших взірців тих великих драматичних епопей, до яких несправедливо застосовують умовне найменування «ораторія». Точніше, заголовок твору такий: «Hercules, a musical drama» [2]. Гендель написав його влітку 1744 року, під час вимушених пауз у творенні «Валтасара», лібретист якого Дженненс змушував композитора чекати продовження віршів. Сюжетом є смерть Геракла за твором Томаса Бровтона; зразком для лібрето послугували «Трахінянки» Софокла. Кожна з трьох дій вже сам по собі – маленька драма. Зміст першої дії – повернення Геракла, якого його народ вважав загиблим і вже оплакав. По чудових жалобних сценах, які приводять на пам’ять вступи до декотрих давньогрецьких трагедій, Ліхас вістує повернення героя. Скорботу відразу змінюють веселощі. І ось з’являється звитяжне Гераклове військо, штовхаючи перед собою юрбу переможених. Серед бранців – Йола, дочка царя Евріта, якого вбив Геракл. Вона співає просто бетговенську за своєю схвильованістю арію, що контрастує з радощами переможців. До цієї арії входить ларгето до-мінор на 4/4 з сумними акцентами й ларгето мі-бемоль мажор на 3/4, яке захоплює душевною чистотою і ясністю мелодичної лінії. Вона закінчується своєрідною речитативною кодою, елегійною, глибоко зворушливою. Ця ламентація залишається без відгуку серед егоїстичної радості переможців; і перша дія закінчується хором, повним безбережних веселощів; він заснований на італійських народних мелодіях, які іноді тісно межують із вульгарністю, але такі свіжі, юні й життєрадісні, що подібні до них творив лише один Моцарт.
Другу дію присвячено ревнощам Деяніри – безглуздим і тим більш лютим, – безумством, яке наслали боги, аби погубити героя. Ця пристрасть утілюється у славетному хорі, який і прикликає, і проклинає її: «Ревнощі! Виплодок пекла!» Цей хор – ціла поема. Бетговенські фрази. Трагічні вигуки у ґлюківському дусі. Похмурий канонічний підйом голосів, який приводить до fortissimo в мажорі: лихо розгортається на всю свою потугу. Потім іде понура фуга, подібна до блукання без просування вперед. І знову збуджені вигуки, бетговенські фрази.
Змістом третьої дії, яка у драматичному плані набагато перевищує інші, є смерть і перетворення Геракла. Дія відкривається справжнім драматичним вступом (sinfonia), який почергово змальовує лють Геракла, скорботну велич долі й душі, яка її приймає. Далі йдуть рецитації й ламентації трахінянок. Жалобний хор викладений з дещо банальною величавістю, мало розвивається, потім раптово, наприкінці, розростається захопливим чином; він розгортається, потім згортається, ніби пригнічений, зі стогонами сопрано й альтів, на які відповідає скорботне гудіння решти хору. А наступні дві сцени за напругою пристрастей перевершують усі інші в доґлюківських музичних драмах XVIII сторіччя. Спершу йде сцена Гераклової люті. Її речитативний початковий розділ – романтичний, а потім вона набуває строгих формальних обрисів класичної арії, в якій пристрасна лють уподібнюється потокові, що ринув річищем, котре його стискає. Стрімкі вокалізи ллються, скидаються, зметають усе. Ще разючіша сцена відчаю Деяніри. У речитативі, який вирізняється свободою і приголомшливою правдивістю, змінюють одна одну знемога і лють; усе це наголошене розкотистим ходом в оркестрі, який упродовж усієї сцени є своєрідним лейтмотивом, що зображає сердечний трепет, кипіння крові. Потім іде арія з її вигуками, які повторює оркестр, з її стрімкими й нестійкими фразами, її круговими вокалізами й з усе тим же оркестровим ходом, який, задихаючись, марно проривається вперед. За цим втіленням люті йде понуре адажіо, яке з маніакальною впертістю нескінченно повторює в басу одній ті самі чотири ноти. Поновлюються приступи люті, ще більш непогамовної. Звучання голосу наприкінці доходить до граничного відчаю, скрики й вокалізи досягають несамовитої пристрасності. Годі й казати про Рамо, навіть у Ґлюка немає арії більш бурхливої й полум’яної.
1. Вперше опубліковано в програмі концерту Генделівського товариства, який відбувся 7 березня 1913 року.
2. «Геракл, музична драма» (англ.).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Ромен Роллан. Нотатка про Генделівське товариство [1] "
• Перейти на сторінку •
"Ромен Роллан. «Ода Святій Цецилії» [1] (1739)"
• Перейти на сторінку •
"Ромен Роллан. «Ода Святій Цецилії» [1] (1739)"
Про публікацію
