Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Ромен Роллан. «Геракл» [1] (1744)
Другу дію присвячено ревнощам Деяніри – безглуздим і тим більш лютим, – безумством, яке наслали боги, аби погубити героя. Ця пристрасть утілюється у славетному хорі, який і прикликає, і проклинає її: «Ревнощі! Виплодок пекла!» Цей хор – ціла поема. Бетговенські фрази. Трагічні вигуки у ґлюківському дусі. Похмурий канонічний підйом голосів, який приводить до fortissimo в мажорі: лихо розгортається на всю свою потугу. Потім іде понура фуга, подібна до блукання без просування вперед. І знову збуджені вигуки, бетговенські фрази.
Змістом третьої дії, яка у драматичному плані набагато перевищує інші, є смерть і перетворення Геракла. Дія відкривається справжнім драматичним вступом (sinfonia), який почергово змальовує лють Геракла, скорботну велич долі й душі, яка її приймає. Далі йдуть рецитації й ламентації трахінянок. Жалобний хор викладений з дещо банальною величавістю, мало розвивається, потім раптово, наприкінці, розростається захопливим чином; він розгортається, потім згортається, ніби пригнічений, зі стогонами сопрано й альтів, на які відповідає скорботне гудіння решти хору. А наступні дві сцени за напругою пристрастей перевершують усі інші в доґлюківських музичних драмах XVIII сторіччя. Спершу йде сцена Гераклової люті. Її речитативний початковий розділ – романтичний, а потім вона набуває строгих формальних обрисів класичної арії, в якій пристрасна лють уподібнюється потокові, що ринув річищем, котре його стискає. Стрімкі вокалізи ллються, скидаються, зметають усе. Ще разючіша сцена відчаю Деяніри. У речитативі, який вирізняється свободою і приголомшливою правдивістю, змінюють одна одну знемога і лють; усе це наголошене розкотистим ходом в оркестрі, який упродовж усієї сцени є своєрідним лейтмотивом, що зображає сердечний трепет, кипіння крові. Потім іде арія з її вигуками, які повторює оркестр, з її стрімкими й нестійкими фразами, її круговими вокалізами й з усе тим же оркестровим ходом, який, задихаючись, марно проривається вперед. За цим втіленням люті йде понуре адажіо, яке з маніакальною впертістю нескінченно повторює в басу одній ті самі чотири ноти. Поновлюються приступи люті, ще більш непогамовної. Звучання голосу наприкінці доходить до граничного відчаю, скрики й вокалізи досягають несамовитої пристрасності. Годі й казати про Рамо, навіть у Ґлюка немає арії більш бурхливої й полум’яної.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ромен Роллан. «Геракл» [1] (1744)
Переклав Василь Білоцерківський
«Геракл» – одна з вершин генделівського мистецтва, один із найдосконаліших взірців тих великих драматичних епопей, до яких несправедливо застосовують умовне найменування «ораторія». Точніше, заголовок твору такий: «Hercules, a musical drama» [2]. Гендель написав його влітку 1744 року, під час вимушених пауз у творенні «Валтасара», лібретист якого Дженненс змушував композитора чекати продовження віршів. Сюжетом є смерть Геракла за твором Томаса Бровтона; зразком для лібрето послугували «Трахінянки» Софокла. Кожна з трьох дій вже сам по собі – маленька драма. Зміст першої дії – повернення Геракла, якого його народ вважав загиблим і вже оплакав. По чудових жалобних сценах, які приводять на пам’ять вступи до декотрих давньогрецьких трагедій, Ліхас вістує повернення героя. Скорботу відразу змінюють веселощі. І ось з’являється звитяжне Гераклове військо, штовхаючи перед собою юрбу переможених. Серед бранців – Йола, дочка царя Евріта, якого вбив Геракл. Вона співає просто бетговенську за своєю схвильованістю арію, що контрастує з радощами переможців. До цієї арії входить ларгето до-мінор на 4/4 з сумними акцентами й ларгето мі-бемоль мажор на 3/4, яке захоплює душевною чистотою і ясністю мелодичної лінії. Вона закінчується своєрідною речитативною кодою, елегійною, глибоко зворушливою. Ця ламентація залишається без відгуку серед егоїстичної радості переможців; і перша дія закінчується хором, повним безбережних веселощів; він заснований на італійських народних мелодіях, які іноді тісно межують із вульгарністю, але такі свіжі, юні й життєрадісні, що подібні до них творив лише один Моцарт.
Другу дію присвячено ревнощам Деяніри – безглуздим і тим більш лютим, – безумством, яке наслали боги, аби погубити героя. Ця пристрасть утілюється у славетному хорі, який і прикликає, і проклинає її: «Ревнощі! Виплодок пекла!» Цей хор – ціла поема. Бетговенські фрази. Трагічні вигуки у ґлюківському дусі. Похмурий канонічний підйом голосів, який приводить до fortissimo в мажорі: лихо розгортається на всю свою потугу. Потім іде понура фуга, подібна до блукання без просування вперед. І знову збуджені вигуки, бетговенські фрази.
Змістом третьої дії, яка у драматичному плані набагато перевищує інші, є смерть і перетворення Геракла. Дія відкривається справжнім драматичним вступом (sinfonia), який почергово змальовує лють Геракла, скорботну велич долі й душі, яка її приймає. Далі йдуть рецитації й ламентації трахінянок. Жалобний хор викладений з дещо банальною величавістю, мало розвивається, потім раптово, наприкінці, розростається захопливим чином; він розгортається, потім згортається, ніби пригнічений, зі стогонами сопрано й альтів, на які відповідає скорботне гудіння решти хору. А наступні дві сцени за напругою пристрастей перевершують усі інші в доґлюківських музичних драмах XVIII сторіччя. Спершу йде сцена Гераклової люті. Її речитативний початковий розділ – романтичний, а потім вона набуває строгих формальних обрисів класичної арії, в якій пристрасна лють уподібнюється потокові, що ринув річищем, котре його стискає. Стрімкі вокалізи ллються, скидаються, зметають усе. Ще разючіша сцена відчаю Деяніри. У речитативі, який вирізняється свободою і приголомшливою правдивістю, змінюють одна одну знемога і лють; усе це наголошене розкотистим ходом в оркестрі, який упродовж усієї сцени є своєрідним лейтмотивом, що зображає сердечний трепет, кипіння крові. Потім іде арія з її вигуками, які повторює оркестр, з її стрімкими й нестійкими фразами, її круговими вокалізами й з усе тим же оркестровим ходом, який, задихаючись, марно проривається вперед. За цим втіленням люті йде понуре адажіо, яке з маніакальною впертістю нескінченно повторює в басу одній ті самі чотири ноти. Поновлюються приступи люті, ще більш непогамовної. Звучання голосу наприкінці доходить до граничного відчаю, скрики й вокалізи досягають несамовитої пристрасності. Годі й казати про Рамо, навіть у Ґлюка немає арії більш бурхливої й полум’яної.
1. Вперше опубліковано в програмі концерту Генделівського товариства, який відбувся 7 березня 1913 року.
2. «Геракл, музична драма» (англ.).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Ромен Роллан. Нотатка про Генделівське товариство [1] "
• Перейти на сторінку •
"Ромен Роллан. «Ода Святій Цецилії» [1] (1739)"
• Перейти на сторінку •
"Ромен Роллан. «Ода Святій Цецилії» [1] (1739)"
Про публікацію
