ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.04.06 19:03
не перевершити себе
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин

С М
2026.04.06 18:31
На улиці леви неспішні
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув

На Південь курс, через кордон

С М
2026.04.06 18:31
не торкаться долу
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім

дім на пагорбі

Костянтин Ватульов
2026.04.06 17:06
Коли я повернусь, перший сніг долетить до землі,
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.

Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п

Борис Костиря
2026.04.06 16:34
Столітній парк розорений, розбитий,
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.

Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце

Олена Побийголод
2026.04.06 15:53
Сергій Островой (1911-2005)

У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;

замети нагортала,

Юрій Гундарів
2026.04.06 11:35
лютого 2026 року в Україну повернули тисячу тіл (останків) загиблих захисників…

В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…

Нам повернули лиш тіла,

Юрій Гундарів
2026.04.06 11:24
…Як дні летять! Їх годі зупинити. І аркуші злітають стрімголов З календаря, мов невідчутні миті, Та крізь папери проступає кров. Зима, весна і літо пронесуться, Як марення, як навіжений сон. Крізь них прогляне невмолима сутність, Немов гучн

Артур Курдіновський
2026.04.06 09:22
Весна заграє радісну симфонію,
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.

Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!

Ольга Олеандра
2026.04.06 08:54
Втрачені сенси неможливо відновити.
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.

Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замаскова

Віктор Кучерук
2026.04.06 05:56
Коли поволі повзаю
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.

Іван Потьомкін
2026.04.05 19:35
Найперше зійшлась грищенецька рідня,
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч

Тетяна Левицька
2026.04.05 17:54
Мовчазна жура у домі
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.

Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом

Юхим Семеняко
2026.04.05 17:51
  Скажу чесно, без дешевої доброти і цехової фамільярності: модернізм, як Ви зазначили у таблиці, у цього вірша є, але "легкий", така собі модерністська стилізація експериментальної поезії без ознак високого модерну. Втім, є модерністські риси, які у в

Микола Дудар
2026.04.05 17:31
Шановні друзі - однодумці! Вибачайте, це мій останій допис в Поетичні Майстерні. Маю вам зізнатись, що був інколи нестримний до ваших зауважень щодо моєї писанини… Огризався на гризотню де-яких… Але я горжусь тим, що прожив свій час, Богом даним, у пошука

хома дідим
2026.04.05 17:01
ніч постає
безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іванна Сріблицька
2026.03.31

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Ave Maria


– Понимаешь, – начал он, когда мы подошли к тому состоянию, при котором хочется во что бы то ни стало выговориться.
Он – главный инженер крупного предприятия. Я – журналист. Он направлялся в командировку, а я – домой. Ехали мы в вагоне первого класса. Вдвоем. Только лишь поезд тронулся, мой попутчик начал выставлять на столик бутылки и снедь. Я тоже хотел последовать его примеру, но он сказал, что это потом, если понадобится. Как-никак он из дому. Познакомились. И, как водится в таких случаях, закрепили наше знакомство тостом. Потом пошло по известной пословице, подойдя к четвертой рюмке.
– Понимаешь, – продолжал Алексей, пожелавший, чтобы мы перешли на “ты”. – Не люблю я, когда подвыпившие мужики начинают хвастаться своими победами над “бабами”. Всякий раз так и хочется, чтобы хотя бы одна из них послушала да рассказала настоящую правду. То-то было бы смеху. Уверен на все сто. И все-таки хочу поведать тебе одну историю из нашего мужского репертуара, правда, в другом ключе...
Побывал я в прошлом году у себя на родине, что в ваших краях. Без жены и детей. Понятное дело, собралась родня. Сели за стол. Я возле мамы. Налил и ей, старенькой, рюмашечку. Положил закусочки. И не столько пью да закусываю, сколько слушаю маму. И вдруг замечаю на себе такой пристальный-пристальный взгляд Маши – сестры жены моего старшего брата.
Было поздно, когда закончилась трапеза. Я сказал, что должен еще заскочить хотя бы на полчаса к своему сокурснику. И тут Маша (она пришла одна) говорит:
– Вот и хорошо. Заодно и меня проводишь.
– Только не так, как в песне поется: “Де дівчину чую, там і заночую. А де молодичку – то й цілу нічку “, – то ли всерьез, то ли шутя вмешалась сестра.
– Не бойся, я его не изнасилую, – в том же духе ответила Маша.
Где-то через четверть часа мы уже выходили из такси.
– Ты и в самом деле хочешь зайти к приятелю именно сегодня? – спросила Маша, пристально, как и за столом, поглядев мне в глаза.
– Да нет, не обязательно, – пролепетал я, как бы забыв, что завтра до обеда должен уезжать.
– Тогда, может, зайдешь да увидишь наконец, как поживает твоя родственница?..
И мы зашли в довольно просторную квартиру. Пока я рассматривал книжные полки, Маша успела выставить бутылку вина, фужеры и конфеты.
– Ну, за знакомство? – сказала она и пригубила фужер. – Неделю я сама себе хозяйка. Все мои домочадцы разъехались кто куда.
Поговорили о работе, о детях.
– Ну, не боишься остаться переночевать у меня? Я постелила тебе в комнате сына.
Пожелав друг другу спокойной ночи, мы разошлись. По привычке я еще немного почитал, погасил свет и принялся считать, чтобы побыстрее уснуть. И тут то ли во сне, то ли наяву вдруг слышу, что кто-то зовет меня. Открыл глаза, прислушался – и в самом деле откуда-то доносится:
– Алеша, мне холодно.
Поднимаюсь. Подхожу к комнате Маши. Дверь полуоткрыта. Стучу.
– Маша, это ты только что говорила или мне приснилось?
– Никак не могу уснуть. Вся дрожу от холода, хоть за окном задуха. Приляг. Может, успокоюсь да и усну.
Маша подвинулась, и я прилег. Какое-то время молчали. А потом сквозь слезы Маша зашептала мне на ухо:
– Ты, наверное, такой же внимательный и ласковый дома. Правда? – и, не дожидаясь ответа, продолжала: – Как я завидую твоей жене...
– А разве Гриша не такой?
– Не напоминай мне о нем, – и Маша по-настоящему разрыдалась, уткнувшись лицом в мою грудь.
Перед плачущей женщиной я бессилен. Не знаю, что говорить и делать в таких случаях. Приподнялся. Взял голову Маши в свои руки и поцеловал ее в лоб. Она вся прильнула ко мне и, как котенок, начала лизать ухо. Было страшно щекотно. Не припомню уж, как это получилось, но я коснулся кончиком языка ее груди и автоматически стал один сосок сосать, а другой, как младенец, сжимать пальцами. Маша ничего не говорила и лишь, когда, видимо, я, распаляясь, стал не сосать, а кусать, прошептала (точь-в-точь повторив слова моей жены):
– Только не кусай...
Понимаешь сам, что произошло дальше. Маша разошлась так, что я уже почувствовал – вот-вот кончу и тогда пиши пропало. Ведь напарница моя только лишь вошла в раж. Почти ничего не делаю, чтобы хоть как-то продержаться подольше. И тут решаю воспользоваться испытанным средством и прошу ее “поработать” сверху. Перевернулся на спину, а она как заправская наездница уселась на меня и продолжает в том же боевом духе. А я, чтобы поскорее подвести ее к желаемой концовке, интенсивнее сосу сосочки да поглаживаю упругую попку. А в мыслях только одно: именно там, усевшись, как лев, поставить последнюю точку... Это сравнение пришло мне в голову после того, как на обложке какого-то журнала увидел его на львице, которая от удовольствия аж глаза закрыла. И когда после нескольких “ахов” и “охов” в изнеможении Маша свалилась с меня, после короткой паузы я осуществил задуманное. Еще раз слились в поцелуе, и, кажется, уже засыпая, я прошептал:
– Ты не Маша... Ты Ave Maria…
Я привык просыпаться с первыми голосами птиц. Но на сей раз меня разбудил небесный голос Робертино Лоретти. Квартиру заполнила божественная мелодия “AVE MARIA”.
Открываю глаза и ощущаю на губах поцелуй склонившейся надо мной Маши.
– Так что ты там говорил насчет Марии? – спросила Маша, когда мы сели завтракать.
– Послушай, как после двух родов и стольких лет супружеской жизни ты сумела сохранить такую просто девичью грудь? Будто и впрямь непорочное зачатие...
– Поверь, не от хорошей жизни. Ты сам видел, как я истосковалась по мужскому телу. Но об этом не стоит сейчас говорить.
Молча доели завтрак. Поцеловались на прощанье, и в утренних сумерках я оставил Машу-Марию. Хотелось побыть одному, и я побрел еще влажными от росы улицами. А в голове всплывали последние, сказанные не столько с горечью, сколько с какой-то щемящей безнадежностью слова Маши о своей женской доле. Ощущая свое бессилие чем-то помочь еще совсем молодой женщине, я проклинал в душе и Гришу, и тех мужей, которые только то и знают, что взять свое, а как там ей – им и невдомек. И не потому, что они немощны. Нет. А просто потому, что не видят совокупление как Б-ом данный дар. Дар, сравнимый разве что с самой жизнью. Наши братья меньшие свой первобытный инстинкт начинают с любовных игр, танцев, пения и шаг за шагом, не спеша подводят друг друга, сказать бы, к естественной точке кипения. Осмелюсь предположить, что в кончиках наших пальцев сексуальной энергии не меньше, чем в хваленом-расхваленом ”конце”. Но об этом лучше спросить у женщин.
Ну да ладно. Можно бы много говорить, да завтра вставать ни свет ни заря. А так хотелось бы послушать и тебя. И поэтому обещай вскорости заглянуть ко мне или встретиться на нейтральной территории. Как хочешь.
...На следующее утро мы расстались, будто давние знакомые, а не просто случайные попутчики..






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-08-25 12:01:14
Переглядів сторінки твору 606
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.047 / 5.62)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.239 / 5.86)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.04.06 21:25
Автор у цю хвилину відсутній