ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.11.22 22:10
На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.

На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,

Сергій СергійКо
2025.11.22 20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.

Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –

Іван Потьомкін
2025.11.22 20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...

В Горова Леся
2025.11.22 14:41
Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.

Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,

Тетяна Левицька
2025.11.22 09:14
Ти казав, що любов не згасає
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!

Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,

Віктор Насипаний
2025.11.22 07:30
Хочу щось намалювати. – мовив батьку син.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.

Артур Курдіновський
2025.11.22 06:28
Життя - вистава. Скрізь горять софіти.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!

Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан

Борис Костиря
2025.11.21 22:14
На цвинтарі листя опале
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.

На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,

Юрій Лазірко
2025.11.21 21:13
мовчіть боги
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів

Юрій Лазірко
2025.11.21 21:11
вже тебе немає поруч і тепла
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі

я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам

Сергій Губерначук
2025.11.21 16:14
І прийшла Перемога!
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім

Ігор Шоха
2025.11.21 16:07
У мене дуже мало часу
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,

Микола Дудар
2025.11.21 15:58
Багатострадний верші пад
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів

Тетяна Левицька
2025.11.21 09:21
Осені прощальної мотив
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.

Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав

Олександр Буй
2025.11.21 02:48
Димок мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!

Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,

Борис Костиря
2025.11.20 22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.

Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Ave Maria


– Понимаешь, – начал он, когда мы подошли к тому состоянию, при котором хочется во что бы то ни стало выговориться.
Он – главный инженер крупного предприятия. Я – журналист. Он направлялся в командировку, а я – домой. Ехали мы в вагоне первого класса. Вдвоем. Только лишь поезд тронулся, мой попутчик начал выставлять на столик бутылки и снедь. Я тоже хотел последовать его примеру, но он сказал, что это потом, если понадобится. Как-никак он из дому. Познакомились. И, как водится в таких случаях, закрепили наше знакомство тостом. Потом пошло по известной пословице, подойдя к четвертой рюмке.
– Понимаешь, – продолжал Алексей, пожелавший, чтобы мы перешли на “ты”. – Не люблю я, когда подвыпившие мужики начинают хвастаться своими победами над “бабами”. Всякий раз так и хочется, чтобы хотя бы одна из них послушала да рассказала настоящую правду. То-то было бы смеху. Уверен на все сто. И все-таки хочу поведать тебе одну историю из нашего мужского репертуара, правда, в другом ключе...
Побывал я в прошлом году у себя на родине, что в ваших краях. Без жены и детей. Понятное дело, собралась родня. Сели за стол. Я возле мамы. Налил и ей, старенькой, рюмашечку. Положил закусочки. И не столько пью да закусываю, сколько слушаю маму. И вдруг замечаю на себе такой пристальный-пристальный взгляд Маши – сестры жены моего старшего брата.
Было поздно, когда закончилась трапеза. Я сказал, что должен еще заскочить хотя бы на полчаса к своему сокурснику. И тут Маша (она пришла одна) говорит:
– Вот и хорошо. Заодно и меня проводишь.
– Только не так, как в песне поется: “Де дівчину чую, там і заночую. А де молодичку – то й цілу нічку “, – то ли всерьез, то ли шутя вмешалась сестра.
– Не бойся, я его не изнасилую, – в том же духе ответила Маша.
Где-то через четверть часа мы уже выходили из такси.
– Ты и в самом деле хочешь зайти к приятелю именно сегодня? – спросила Маша, пристально, как и за столом, поглядев мне в глаза.
– Да нет, не обязательно, – пролепетал я, как бы забыв, что завтра до обеда должен уезжать.
– Тогда, может, зайдешь да увидишь наконец, как поживает твоя родственница?..
И мы зашли в довольно просторную квартиру. Пока я рассматривал книжные полки, Маша успела выставить бутылку вина, фужеры и конфеты.
– Ну, за знакомство? – сказала она и пригубила фужер. – Неделю я сама себе хозяйка. Все мои домочадцы разъехались кто куда.
Поговорили о работе, о детях.
– Ну, не боишься остаться переночевать у меня? Я постелила тебе в комнате сына.
Пожелав друг другу спокойной ночи, мы разошлись. По привычке я еще немного почитал, погасил свет и принялся считать, чтобы побыстрее уснуть. И тут то ли во сне, то ли наяву вдруг слышу, что кто-то зовет меня. Открыл глаза, прислушался – и в самом деле откуда-то доносится:
– Алеша, мне холодно.
Поднимаюсь. Подхожу к комнате Маши. Дверь полуоткрыта. Стучу.
– Маша, это ты только что говорила или мне приснилось?
– Никак не могу уснуть. Вся дрожу от холода, хоть за окном задуха. Приляг. Может, успокоюсь да и усну.
Маша подвинулась, и я прилег. Какое-то время молчали. А потом сквозь слезы Маша зашептала мне на ухо:
– Ты, наверное, такой же внимательный и ласковый дома. Правда? – и, не дожидаясь ответа, продолжала: – Как я завидую твоей жене...
– А разве Гриша не такой?
– Не напоминай мне о нем, – и Маша по-настоящему разрыдалась, уткнувшись лицом в мою грудь.
Перед плачущей женщиной я бессилен. Не знаю, что говорить и делать в таких случаях. Приподнялся. Взял голову Маши в свои руки и поцеловал ее в лоб. Она вся прильнула ко мне и, как котенок, начала лизать ухо. Было страшно щекотно. Не припомню уж, как это получилось, но я коснулся кончиком языка ее груди и автоматически стал один сосок сосать, а другой, как младенец, сжимать пальцами. Маша ничего не говорила и лишь, когда, видимо, я, распаляясь, стал не сосать, а кусать, прошептала (точь-в-точь повторив слова моей жены):
– Только не кусай...
Понимаешь сам, что произошло дальше. Маша разошлась так, что я уже почувствовал – вот-вот кончу и тогда пиши пропало. Ведь напарница моя только лишь вошла в раж. Почти ничего не делаю, чтобы хоть как-то продержаться подольше. И тут решаю воспользоваться испытанным средством и прошу ее “поработать” сверху. Перевернулся на спину, а она как заправская наездница уселась на меня и продолжает в том же боевом духе. А я, чтобы поскорее подвести ее к желаемой концовке, интенсивнее сосу сосочки да поглаживаю упругую попку. А в мыслях только одно: именно там, усевшись, как лев, поставить последнюю точку... Это сравнение пришло мне в голову после того, как на обложке какого-то журнала увидел его на львице, которая от удовольствия аж глаза закрыла. И когда после нескольких “ахов” и “охов” в изнеможении Маша свалилась с меня, после короткой паузы я осуществил задуманное. Еще раз слились в поцелуе, и, кажется, уже засыпая, я прошептал:
– Ты не Маша... Ты Ave Maria…
Я привык просыпаться с первыми голосами птиц. Но на сей раз меня разбудил небесный голос Робертино Лоретти. Квартиру заполнила божественная мелодия “AVE MARIA”.
Открываю глаза и ощущаю на губах поцелуй склонившейся надо мной Маши.
– Так что ты там говорил насчет Марии? – спросила Маша, когда мы сели завтракать.
– Послушай, как после двух родов и стольких лет супружеской жизни ты сумела сохранить такую просто девичью грудь? Будто и впрямь непорочное зачатие...
– Поверь, не от хорошей жизни. Ты сам видел, как я истосковалась по мужскому телу. Но об этом не стоит сейчас говорить.
Молча доели завтрак. Поцеловались на прощанье, и в утренних сумерках я оставил Машу-Марию. Хотелось побыть одному, и я побрел еще влажными от росы улицами. А в голове всплывали последние, сказанные не столько с горечью, сколько с какой-то щемящей безнадежностью слова Маши о своей женской доле. Ощущая свое бессилие чем-то помочь еще совсем молодой женщине, я проклинал в душе и Гришу, и тех мужей, которые только то и знают, что взять свое, а как там ей – им и невдомек. И не потому, что они немощны. Нет. А просто потому, что не видят совокупление как Б-ом данный дар. Дар, сравнимый разве что с самой жизнью. Наши братья меньшие свой первобытный инстинкт начинают с любовных игр, танцев, пения и шаг за шагом, не спеша подводят друг друга, сказать бы, к естественной точке кипения. Осмелюсь предположить, что в кончиках наших пальцев сексуальной энергии не меньше, чем в хваленом-расхваленом ”конце”. Но об этом лучше спросить у женщин.
Ну да ладно. Можно бы много говорить, да завтра вставать ни свет ни заря. А так хотелось бы послушать и тебя. И поэтому обещай вскорости заглянуть ко мне или встретиться на нейтральной территории. Как хочешь.
...На следующее утро мы расстались, будто давние знакомые, а не просто случайные попутчики..






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-08-25 12:01:14
Переглядів сторінки твору 498
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.038 / 5.61)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.227 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.11.22 20:00
Автор у цю хвилину відсутній