ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.09.17 23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само

Галина Кучеренко
2026.09.17 21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...

Віктор Насипаний
2026.09.17 19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.

Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.

Євген Федчук
2026.09.17 19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив

Юрко Бужанин
2026.09.17 16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.

Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..

Артур Курдіновський
2026.09.17 15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...

Борис Костиря
2026.09.17 12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.

Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій

Сергій Губерначук
2026.09.17 11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),

Артур Сіренко
2026.09.17 10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.

Я жодної ілюзії не цінував,

Вячеслав Руденко
2026.09.17 08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.

давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.

Віктор Кучерук
2026.09.17 06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем

хома дідим
2026.09.16 23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши

Олена Балера
2026.09.16 21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.

Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни

Ольга Садкова
2026.09.16 18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,

Вячеслав Руденко
2026.09.16 17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?

Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,

Ігор Шоха
2026.09.16 16:34
                  І
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Ave Maria


– Понимаешь, – начал он, когда мы подошли к тому состоянию, при котором хочется во что бы то ни стало выговориться.
Он – главный инженер крупного предприятия. Я – журналист. Он направлялся в командировку, а я – домой. Ехали мы в вагоне первого класса. Вдвоем. Только лишь поезд тронулся, мой попутчик начал выставлять на столик бутылки и снедь. Я тоже хотел последовать его примеру, но он сказал, что это потом, если понадобится. Как-никак он из дому. Познакомились. И, как водится в таких случаях, закрепили наше знакомство тостом. Потом пошло по известной пословице, подойдя к четвертой рюмке.
– Понимаешь, – продолжал Алексей, пожелавший, чтобы мы перешли на “ты”. – Не люблю я, когда подвыпившие мужики начинают хвастаться своими победами над “бабами”. Всякий раз так и хочется, чтобы хотя бы одна из них послушала да рассказала настоящую правду. То-то было бы смеху. Уверен на все сто. И все-таки хочу поведать тебе одну историю из нашего мужского репертуара, правда, в другом ключе...
Побывал я в прошлом году у себя на родине, что в ваших краях. Без жены и детей. Понятное дело, собралась родня. Сели за стол. Я возле мамы. Налил и ей, старенькой, рюмашечку. Положил закусочки. И не столько пью да закусываю, сколько слушаю маму. И вдруг замечаю на себе такой пристальный-пристальный взгляд Маши – сестры жены моего старшего брата.
Было поздно, когда закончилась трапеза. Я сказал, что должен еще заскочить хотя бы на полчаса к своему сокурснику. И тут Маша (она пришла одна) говорит:
– Вот и хорошо. Заодно и меня проводишь.
– Только не так, как в песне поется: “Де дівчину чую, там і заночую. А де молодичку – то й цілу нічку “, – то ли всерьез, то ли шутя вмешалась сестра.
– Не бойся, я его не изнасилую, – в том же духе ответила Маша.
Где-то через четверть часа мы уже выходили из такси.
– Ты и в самом деле хочешь зайти к приятелю именно сегодня? – спросила Маша, пристально, как и за столом, поглядев мне в глаза.
– Да нет, не обязательно, – пролепетал я, как бы забыв, что завтра до обеда должен уезжать.
– Тогда, может, зайдешь да увидишь наконец, как поживает твоя родственница?..
И мы зашли в довольно просторную квартиру. Пока я рассматривал книжные полки, Маша успела выставить бутылку вина, фужеры и конфеты.
– Ну, за знакомство? – сказала она и пригубила фужер. – Неделю я сама себе хозяйка. Все мои домочадцы разъехались кто куда.
Поговорили о работе, о детях.
– Ну, не боишься остаться переночевать у меня? Я постелила тебе в комнате сына.
Пожелав друг другу спокойной ночи, мы разошлись. По привычке я еще немного почитал, погасил свет и принялся считать, чтобы побыстрее уснуть. И тут то ли во сне, то ли наяву вдруг слышу, что кто-то зовет меня. Открыл глаза, прислушался – и в самом деле откуда-то доносится:
– Алеша, мне холодно.
Поднимаюсь. Подхожу к комнате Маши. Дверь полуоткрыта. Стучу.
– Маша, это ты только что говорила или мне приснилось?
– Никак не могу уснуть. Вся дрожу от холода, хоть за окном задуха. Приляг. Может, успокоюсь да и усну.
Маша подвинулась, и я прилег. Какое-то время молчали. А потом сквозь слезы Маша зашептала мне на ухо:
– Ты, наверное, такой же внимательный и ласковый дома. Правда? – и, не дожидаясь ответа, продолжала: – Как я завидую твоей жене...
– А разве Гриша не такой?
– Не напоминай мне о нем, – и Маша по-настоящему разрыдалась, уткнувшись лицом в мою грудь.
Перед плачущей женщиной я бессилен. Не знаю, что говорить и делать в таких случаях. Приподнялся. Взял голову Маши в свои руки и поцеловал ее в лоб. Она вся прильнула ко мне и, как котенок, начала лизать ухо. Было страшно щекотно. Не припомню уж, как это получилось, но я коснулся кончиком языка ее груди и автоматически стал один сосок сосать, а другой, как младенец, сжимать пальцами. Маша ничего не говорила и лишь, когда, видимо, я, распаляясь, стал не сосать, а кусать, прошептала (точь-в-точь повторив слова моей жены):
– Только не кусай...
Понимаешь сам, что произошло дальше. Маша разошлась так, что я уже почувствовал – вот-вот кончу и тогда пиши пропало. Ведь напарница моя только лишь вошла в раж. Почти ничего не делаю, чтобы хоть как-то продержаться подольше. И тут решаю воспользоваться испытанным средством и прошу ее “поработать” сверху. Перевернулся на спину, а она как заправская наездница уселась на меня и продолжает в том же боевом духе. А я, чтобы поскорее подвести ее к желаемой концовке, интенсивнее сосу сосочки да поглаживаю упругую попку. А в мыслях только одно: именно там, усевшись, как лев, поставить последнюю точку... Это сравнение пришло мне в голову после того, как на обложке какого-то журнала увидел его на львице, которая от удовольствия аж глаза закрыла. И когда после нескольких “ахов” и “охов” в изнеможении Маша свалилась с меня, после короткой паузы я осуществил задуманное. Еще раз слились в поцелуе, и, кажется, уже засыпая, я прошептал:
– Ты не Маша... Ты Ave Maria…
Я привык просыпаться с первыми голосами птиц. Но на сей раз меня разбудил небесный голос Робертино Лоретти. Квартиру заполнила божественная мелодия “AVE MARIA”.
Открываю глаза и ощущаю на губах поцелуй склонившейся надо мной Маши.
– Так что ты там говорил насчет Марии? – спросила Маша, когда мы сели завтракать.
– Послушай, как после двух родов и стольких лет супружеской жизни ты сумела сохранить такую просто девичью грудь? Будто и впрямь непорочное зачатие...
– Поверь, не от хорошей жизни. Ты сам видел, как я истосковалась по мужскому телу. Но об этом не стоит сейчас говорить.
Молча доели завтрак. Поцеловались на прощанье, и в утренних сумерках я оставил Машу-Марию. Хотелось побыть одному, и я побрел еще влажными от росы улицами. А в голове всплывали последние, сказанные не столько с горечью, сколько с какой-то щемящей безнадежностью слова Маши о своей женской доле. Ощущая свое бессилие чем-то помочь еще совсем молодой женщине, я проклинал в душе и Гришу, и тех мужей, которые только то и знают, что взять свое, а как там ей – им и невдомек. И не потому, что они немощны. Нет. А просто потому, что не видят совокупление как Б-ом данный дар. Дар, сравнимый разве что с самой жизнью. Наши братья меньшие свой первобытный инстинкт начинают с любовных игр, танцев, пения и шаг за шагом, не спеша подводят друг друга, сказать бы, к естественной точке кипения. Осмелюсь предположить, что в кончиках наших пальцев сексуальной энергии не меньше, чем в хваленом-расхваленом ”конце”. Но об этом лучше спросить у женщин.
Ну да ладно. Можно бы много говорить, да завтра вставать ни свет ни заря. А так хотелось бы послушать и тебя. И поэтому обещай вскорости заглянуть ко мне или встретиться на нейтральной территории. Как хочешь.
...На следующее утро мы расстались, будто давние знакомые, а не просто случайные попутчики..






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-08-25 12:01:14
Переглядів сторінки твору 807
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.055 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.247 / 5.87)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.09.16 18:49
Автор у цю хвилину відсутній