Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.15
20:37
розваж мене чимось небесний зодчий
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
2026.06.15
13:25
Я розхлюпую час, ніби воду вечірню.
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
2026.06.15
10:42
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
2026.06.15
09:44
Колобки натхнення в павутині сірій,
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
2026.06.15
08:00
Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
2026.06.15
06:14
Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
2026.06.14
21:55
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2026.06.14
20:11
іще на хвилину дитинство городом недостигаючих полуниць · строго зелений нечервоніючий аґрус усе дозволяється їсти навіть не миючи · старий холодильник кавказ із характерною залізною ручкою що в одноруких бандитів тільки стирчить не догори а додолу · херн
2026.06.14
19:27
Ще прізвищ в давнину не існувало,
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
2026.06.14
17:29
Так сонце смажить невідступно
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Київ
Ремонт міських доріг змінив автобусний маршрут. І я несподівано поїхав вулицями свого дитинства.
Ось виринула будівля пологового будинку. Згадалися ще ті часи, коли на його місті був луг, на якому хазяйновиті селяни з прилеглого до міста села косили траву та пасли худобу. Цікаво було спостерігати, як фактично, під самими багатоповерхівками ремигали корови та жували траву тлусті коні..
Наша зграя молодих шибеників вирила на полі окоп, наскладала туди сухих кізяків, і коли корови наближалися достатньо близько , з криками "Бий фашистів!" кидали ті "гранати" у цицястих корівок. Ошелешені телички кумедно підстрибували і тікали прудко геть. А ми з радісними криками вистрибували з ями і гналися за "фріцами" допоки якийсь дядько не кидав косу та не брався за лозину.
Там, де росли дві гігантські верби нині облаштоване автостійбище. А галявину, де ми будували вігвам та палили індійські вогнища з метою спекти картоплі - заасфальтовано. Нині там ятка з шаурмою. Узбецька біляшна мафія пустила свої моцаки навіть на Борщагівці.
Промайнула циклопічна споруда багатоповерхівки, під нею приречено хлюпається мертвотне озерце -відстійник. Дві інших водойми засипали піском. Знесли і місток між ними.
Які ж там були карасі! А лини! А раки! Вистачало усім: ловили і мешканці села, і ми - містяни. Коли почали будувати мікрорайон, то пісок просто зсипали в озера , які невблаганно зменшувалися. Посередині лишився маленький острівець, на який збіглася уся озерна звірина. Страшно було дивитися, як на мікроскопічній грудці землі купно бігають ондатри, лисиці, їжаки та нутрії. Вони кричали від жаху. А бульдозери гребли і гребли пісок.
Ми повтікали, бо було несила дивитися на той геноцид. Так будувалася Південна Борщагівка. Нині там церква московського патріархату та школа для розумово відсталих діток.
Нещасне озерце має штучний стік, труба проходить під Кільцевою дорогою вливаючись у річку Нивку. На іншій стороні дороги була колись прекрасна водойма., де відпочивали люди, була станція човнів. Але земля стала дуже дорогою, озеро спустили, потічок став захованою під землю бетонною трубою, а усе довкілля забудовали котеджами. Була прекрасна кінна школа зі стайнями., куди ми ходили після уроків вчитися кататися на цих прекрасних тваринах. Стайні вже немає, є торгівельний центр з продажу китайських автомобілей.
Ось автобус проїхав повз довгобуд - застиглий у бетоні пам'ятник людському шахрайству. Тут з розмахом "попрацював" "Еліта-центр". На дахах кучерявлятся молоді берізки.
Дубова алея, яка вела до заводу "Кристал" зникла. Уже за цієї влади - "дбайливої" до людей та довкілля. Дітлахами гралися там у квача, стрибаючи не згірш тарганів по розлогих голляках. Промайнула будівля дитячої поліклініки , де мені без наркозу рвали молоденьки зубчики. Поле за нею зникло. Скільки бачить око - багатоповерхівки; смітники на коліщатках упираються в людські вікна, облуплені фасадні кахлі незграбними купками позгрібані під нечупарні споруди.
А каштани хворі! Не було раніше цієї зарази! А нині іржаве листя покриває дерева суціль. Асфальт не латався з часів перебудови, інкше й бути не може: це не Хрещатик, а райони з людськими житлами бідаків, куди депутати навідуються виключно перед виборами.
Промайнув завод "Ложки-виделки", його пусті цехи орендують цигани. Нащо - знають усі. Тому цигарки у столиці завжди будуть дешевими, і їх буде вдосталь.
Мене щось тривожило. спогади і реальність дико контрастували. І, врешті, я зрозумів: це місто - чуже. Те, в якому я колись жив - померло. Місто, у якому пахло травою і сонцем, яке було чистим від поліетилену, жуйних гумок і "бичків" виродилося в оцей запущений напівмертвий смітник.
Люди метушилися, поспішали у своїх справах, виконуючи важливі місії, і не дуже. І навіть не підозрювали, що зовсім скоро їх чекає доля ондатр і нутрій зі спогадів мого щасливого дитинства.
18.10.2017р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Київ
Ремонт міських доріг змінив автобусний маршрут. І я несподівано поїхав вулицями свого дитинства.
Ось виринула будівля пологового будинку. Згадалися ще ті часи, коли на його місті був луг, на якому хазяйновиті селяни з прилеглого до міста села косили траву та пасли худобу. Цікаво було спостерігати, як фактично, під самими багатоповерхівками ремигали корови та жували траву тлусті коні..
Наша зграя молодих шибеників вирила на полі окоп, наскладала туди сухих кізяків, і коли корови наближалися достатньо близько , з криками "Бий фашистів!" кидали ті "гранати" у цицястих корівок. Ошелешені телички кумедно підстрибували і тікали прудко геть. А ми з радісними криками вистрибували з ями і гналися за "фріцами" допоки якийсь дядько не кидав косу та не брався за лозину.
Там, де росли дві гігантські верби нині облаштоване автостійбище. А галявину, де ми будували вігвам та палили індійські вогнища з метою спекти картоплі - заасфальтовано. Нині там ятка з шаурмою. Узбецька біляшна мафія пустила свої моцаки навіть на Борщагівці.
Промайнула циклопічна споруда багатоповерхівки, під нею приречено хлюпається мертвотне озерце -відстійник. Дві інших водойми засипали піском. Знесли і місток між ними.
Які ж там були карасі! А лини! А раки! Вистачало усім: ловили і мешканці села, і ми - містяни. Коли почали будувати мікрорайон, то пісок просто зсипали в озера , які невблаганно зменшувалися. Посередині лишився маленький острівець, на який збіглася уся озерна звірина. Страшно було дивитися, як на мікроскопічній грудці землі купно бігають ондатри, лисиці, їжаки та нутрії. Вони кричали від жаху. А бульдозери гребли і гребли пісок.
Ми повтікали, бо було несила дивитися на той геноцид. Так будувалася Південна Борщагівка. Нині там церква московського патріархату та школа для розумово відсталих діток.
Нещасне озерце має штучний стік, труба проходить під Кільцевою дорогою вливаючись у річку Нивку. На іншій стороні дороги була колись прекрасна водойма., де відпочивали люди, була станція човнів. Але земля стала дуже дорогою, озеро спустили, потічок став захованою під землю бетонною трубою, а усе довкілля забудовали котеджами. Була прекрасна кінна школа зі стайнями., куди ми ходили після уроків вчитися кататися на цих прекрасних тваринах. Стайні вже немає, є торгівельний центр з продажу китайських автомобілей.
Ось автобус проїхав повз довгобуд - застиглий у бетоні пам'ятник людському шахрайству. Тут з розмахом "попрацював" "Еліта-центр". На дахах кучерявлятся молоді берізки.
Дубова алея, яка вела до заводу "Кристал" зникла. Уже за цієї влади - "дбайливої" до людей та довкілля. Дітлахами гралися там у квача, стрибаючи не згірш тарганів по розлогих голляках. Промайнула будівля дитячої поліклініки , де мені без наркозу рвали молоденьки зубчики. Поле за нею зникло. Скільки бачить око - багатоповерхівки; смітники на коліщатках упираються в людські вікна, облуплені фасадні кахлі незграбними купками позгрібані під нечупарні споруди.
А каштани хворі! Не було раніше цієї зарази! А нині іржаве листя покриває дерева суціль. Асфальт не латався з часів перебудови, інкше й бути не може: це не Хрещатик, а райони з людськими житлами бідаків, куди депутати навідуються виключно перед виборами.
Промайнув завод "Ложки-виделки", його пусті цехи орендують цигани. Нащо - знають усі. Тому цигарки у столиці завжди будуть дешевими, і їх буде вдосталь.
Мене щось тривожило. спогади і реальність дико контрастували. І, врешті, я зрозумів: це місто - чуже. Те, в якому я колись жив - померло. Місто, у якому пахло травою і сонцем, яке було чистим від поліетилену, жуйних гумок і "бичків" виродилося в оцей запущений напівмертвий смітник.
Люди метушилися, поспішали у своїх справах, виконуючи важливі місії, і не дуже. І навіть не підозрювали, що зовсім скоро їх чекає доля ондатр і нутрій зі спогадів мого щасливого дитинства.
18.10.2017р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
