ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Оксана Логоша
2020.09.27 22:05
О! Я сумую без твоїх листів.
Сумую, бо довірилась неспокою.
Очікування річкою глибокою
Пливу поміж розведених мостів.

Іти водою легше,ніж плисти-
Супротив менший страху і невіри-
Як я сумую глибоко, без міри,

Володимир Бойко
2020.09.27 21:29
Аполітична партія Прогресуюча регресія Презумпція дурнуватості Нелогічний неологізм Непарламентська етика Неконтрольований контролер Неорганізований організатор Недобрий добродій Недобудована буда

Олександр Сушко
2020.09.27 20:51
Завтра пора до пекла. Бо до раю вже не потраплю - черга занадто довга. Рай може вмістити приблизно 144 тисячі чоловік, більше не влазить. Про це каже Біблія. І, до речі, - так воно і є насправді. Клапоть землі занадто малий. Там і так люди одне одно

Євген Федчук
2020.09.27 19:13
Сьогодні встали рано з дідусем,
Бо в ліс сходити з вечора зібрались.
Наготували в торбинки усе.
Хоч і весна та ще тепленько вбрались,
Поснідали та й хутко подались,
Щоб повернутись встигнуть до обіду.
Шлях по травичці по м’якій стеливсь,
Що пригин

Вікторія Лимарівна
2020.09.27 15:36
Страшні аварії в повітрі.
Перелік їх значний, на жаль.
Та тільки інколи Всевишній
спасіння надсилає сам.

Кому? Коли? Це вибірковість?
Чи доленосний долі звіт?
Не віриться у випадковість.

Олександр Панін
2020.09.27 14:45
Легенда

Кохання сильніше за богів!

***

Ловив у тенета
Спокусник -

Сергій Губерначук
2020.09.27 08:00
Стріла летіла
Убити не хотіла.
Поранити не хотіла
Налякати не хотіла.

А налякала.
А поранила.
А вбила.

Дума Козак
2020.09.27 07:02
Тендітно-мила і струнка
крокує жваво по алеї,
тримає зонт її рука –
земна, прекрасна галатея.

Чарівна осінь навкруги,
кружляє в танці жовте листя –
відлуння літньої жаги,

Ірина Вовк
2020.09.27 01:29
Картинка VІ. ВІЛЛА «ЮЛІЄТКА» ЗАХАРЕВИЧІВ. ДИТЯЧИЙ САДОК-ЯСЛА, 48 Героїня нашої оповіді – Ірочка Вовк, як і більшість діточок шістдесятих років минулого століття (і тисячоліття теж!), мала нагоду пізнати всю привабливість і зрадливість радянської сист

Дума Козак
2020.09.26 19:05
Троянди зачекалися на тебе
у кришталевій вазі на столі
і з вишини в Інгул упало небо,
а ранками уже бракує слів…

Нагадує про тебе, моя мила,
мартіні келих, лишений цукат,
вчорашній запах, люба, твого тіла,

Шон Маклех
2020.09.26 15:44
Віра моя
Схована в чорній кам’яній скрині,
Що лежить серед кинутого ірландського дому,
Що стоїть на пустищі,
Де колись цвіли квіти – рожеві і запашні.
Дому, в якому ховались повстанці
І грілись біля печі мурованої.

Ярослав Чорногуз
2020.09.26 15:13
Жила у Римі дівчина Тарпея,
Що мріяла прославитися чимсь.
І злота блиск – це щось було для неї –
Дурне дівчисько – краще не дивись.

Даремно пестиш ним уяву хвору,
І мрієш ти про нього кожну мить.
Воно блищить лише тобі на горе…

Ігор Федів
2020.09.26 13:31
Хрести… Беруть хрести на свої плечі люди.
І мріють, аби ноша легшою була,
Аби її не змінювала доля дуже,
А ще дорогою по рівному вела.

Вони воліють, оминаючи підйоми,
Жадану нішу полонити у житті.
Кому потрібні болі і судоми,

Дума Козак
2020.09.26 11:22
Чим пахнуть ранки? Росами зірниць
і молоком туманів на світанні,
і глибиною погляду зіниць
твоїх очей, наповнених коханням.

Чим пахне день, що з ночі постає
на обрії ранковою зорею?
Пташиним співом, що єство своє

Ігор Шоха
2020.09.26 10:38
Чи ризи одягаємо, чи рясу,
однакова картина житія,
в якому пізнаю себе і я...
..............................................
Долаючи нові космічні траси,.
у безмірі енергії і маси
пливе terra incognita моя.

Тетяна Левицька
2020.09.26 10:27
Там болить а там пече -
подруга жаліється:
то викручує плече,
то щемить голівонька.
Ноги ватні, хоч не встань,
і не йди нікуди.

- То чому ж про тебе, Мань,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Проза

 "АНГЕЛ ПРИСУТНІЙ". Картинка ІІІ (картинки буття на межі з реальністю)
Картинка ІІІ. ВІТЧИМ ОЛІЙНИК ТА СТАРА ЛИПА ЗАМОЙСЬКИХ

За рік до смерті бабці Сивульки, у 1967 році, десь по Різдву в нашій Вовчо-Михайлівській родині прибуло – з’явився новий член сім’ї, мій вітчим Зеновій Олійник. Він працював у ливарному цеху Львівського автобусного заводу і був родом із села Куткора на Львівщині.
Весілля мами Лідії-Надії з вітчимом Олійником було великою подією для малої Ірочки, як казали німці «Hochzeit». Вона крім Сивулькиної «прикоси» попросила у бабці ще і вельон з фіранки, прикрашений рожевим віночком з яблуневого цвіту. Венеціанське старе дзеркало відображало малу Ірочку з вельоном на голові і раділо її радістю.
Коли мама Лідія-Надія по реєстрації шлюбу стала з Олійником на порозі мешкання Шпитальної, 15 вся в білому і з ніжно-рожевим мережаним шалем на голові (надворі лютували січневі морози!), мала Ірочка під загальний гучний сміх запитала: «Мамо, ти сьогодні така гарна! А коли ти ще будеш нареченою?».
Вітчим Зеновій Олійник був футбольним патріотом «Карпат», намагався не пропускати жодного матчу. У 1968 році знаменитий матч «Карпати»(Україна) -«Бразілія» ми бачили з ним наживо.
Окрім того, він прекрасно шив. Ставив на дубову табуретку, ним же змайстровану, ручну швейну машинку – і за роботу. Так у мами з’явилися штапельний костюм і кілька ситцевих простеньких, але елегантних суконок, а в мене марлева пачка «Сніжинки» для новорічного ранку у дитячому садочку і нові балетки, прикрашені перловими намистинами на мої маленькі ніжки, найменші в молодшій групі.
У нас з вітчимом Олійником були свої окремі заняття – він довіряв мені розклеювати профспілкові марки у книжечках. Марки були кольорові і позначали різну вартість – я вивчила цю просту математику і з задоволенням виконувала це завдання.
Окрім того, з появою вітчима Олійника в квартирі на Поліграфічній почали відбуватися дрібні ремонтні роботи – він власноруч клав підлогу, потім малював її, майстрував дерев’яні табуретки та залізні крісла. У хаті відчулася присутність дбайливих робочих чоловічих рук.
Мені було весело і безтурботно з вітчимом Олійником. Коли сім’я святкувала родинні або загальні державні свята – неодмінним символом свята мав бути торт. Та мені було цього не досить. Я запропонувала, що для мене має бути куплений окремий маленький тортик з лимонадом. Вітчим залюбки виконував моє бажання: я їла свій окремий маленький тортик за уже знайомою тобі, читачу, дубовою табуреткою, що слугувала для мене столом, до якої долучився ще й дитячий стільчик, теж майстерно зроблений вітчимом.
Сімейна ідилія тривала в часі років 3-4… допоки вітчим не знайшов собі надійнішу компанію друзів – працівників ливарного цеху Автобусного заводу, які збиралися на чоловічі посиденьки в «Чебуречній» на розі вулиці Івана Франка, коли спільно виплавляли якусь окрему позапланову деталь і продавали її приватному замовнику. А тоді на радощах гроші пропивали в «Чебуречній». Одного разу мама привела мене, малу, в цю «Чебуречну». Я злякалась – за столами сиділи виключно одні чоловіки, без дружин і дітей. Мій вітчим був серед них і був одним із них.
На той час я тяжко хворіла – у мене з трьох рочків виявили слабе горло з хронічним тонзилітом. У рік було до 12 «фолікулярних», себто гнійних ангін, виступили лімфи на шиї, почалися шуми в серці. Настала пора лікарень та операцій: перша - у три рочки, друга – в шість. Ангіни супроводжувалися високими температурами і антибіотиками. У цей час вітчим був уважним і винахідливим, намагаючись дарувати мені вдома маленькі дитячі радощі.
Це було в розпалі чергової хвороби напередодні Нового 1968 року, я майже марила від височенних температур. Проте відчуття наближення Нового року з неодмінним персонажем – Дідом Морозом – вселяли в маленьку Ірочку радість і надію на швидке одужання. І от несподівано під вечір 31 грудня двері у першу велику кімнату на Поліграфічній відчинилися і ввійшов «справжнісінький» Дід Мороз з міхом подарунків через плече, аби персонально привітати хвору Ірочку зі святом. Ірочка була щаслива і дуже здивована: як Дід Мороз довідався, де вона живе, як її звати, скільки їй років і що вона хоче отримати під ялинку на Новий Рік? Мама через багато років розповідала, що вітчим тоді на кухні сам пошив собі одяг Діда Мороза з усіма класичними його атрибутами – високою червоною патерицею, шапкою, отороченою білою ватяною смугою та білосніжною ватяною бородою, – і нагородою йому за це стало усміхнене обличчя малої хворої дівчинки, що сприйняла його прихід як реальну подію свого не надто сонячного дитячого життя.
У 1968 сталася надзвичайна подія на кордоні колишнього СРСР та Чехословаччини, яку тепер називають історики «Празькою весною», а тоді це був збройний конлікт, у який були втягнуті військовозобов’язані чоловіки призовного віку з усього Радянського Союзу. Вітчим Зеновій Олійник пішов з дому також і зник на цілий рік. Уже всі інші давним-давно повернулися, а вітчима не було та й не було, і офіційних відомостей щодо нього не давав ніхто. Мама ночами гірко плакала в подушку. Ми по-тихеньку звикалися з думкою, що вітчим загинув.
У нашому дворі, у самому центрі розкинулася 400-літня липа, про яку Іван Крип’якевич в «Історичних проходах по Львову» писав, що на розі вулиці Замойських ще з кінця ХVI століття (так у часи Австрії та Старої Польщі називали нашу вулицю Поліграфічну) влаштовували торги, збиралися на багатоденні ярмарки з ночівлею і «ставали обозами біля пралітніх дерев». Отож, вірогідно, наша липа Замойських вже у той далекий час була «пралітньою». Маленька Ірочка любила липу як живу істоту, бавилася поруч, розмовляла з нею, любила опертися на її могутній надійний стовбур, охопити який могло шестеро чи семеро дорослих мешканців теперішньої Поліграфічної,15. І того дня, про який ідеться в оповіді, Ірочка теж описувала круги довкола її стовбура, коли хтось у військовій формі пересік подвір’я і усміхнувся: «Мама вдома?» Ірочка зніяковіла, вітчима у військовому вона до того ніколи не бачила, а от після повернення військова форма стала для нього парадним одягом. Він її одягав усюди, де треба було виглядати значимо, навіть на батьківські збори в школу. Радості в нашій хаті тоді було багато: мама сяяла від щастя, заливалася дзвінким особливим «співочим» сміхом, а що вже Ірочка – не злізала з вітчимової шиї, і було багато розмов про поранення в чоло, де виднівся свіжий шрам від кулі, що пролетіла поруч і «заледве подряпала» обличчя. Саме це поранення не давало можливості вітчиму повернутися додому вчасно та, хвалити Бога, все добре, що добре закінчилося.
Пам’ятаю, тоді вперше мене взяли на дорослу виставу в Театр імені Марії Заньковецької на виставу приїжджого польського театру, де повстанці в землянці співали пісню, яку мама потім наспівувала все життя. Вистава була про щось пов’язане з війною, а для українців перегукувалася з історією Усусів і була дуже тепло зустрінута львівськими глядачами.
Спогадом про цю подію став мій вірш, написаний вже в дорослому житті , коли вже мами не стало. Зате в Україну прийшли неспокійні буревійні смертоносні часи, що тривають по нині. Увійшов цей вірш у збірку «Обрані Світлом» з присвятою мамі, Лідії-Надії Стасів-Вовк.

«Dżiś do ciebie pcżyic’ nie mogę
Zaraz pójdę w nocy mrok.
Nie wyglądaj za mną oknem
W mgle utonie prużno wzrok.
Poco ż ci, kochana, wiedziec’
że do lasu pójdę spac’ –
Dłużej tu nie mogę siedżiec’,
Na mnie czeka leśna brac’».
(Фрагмент пісні з вистави польського театру)

Там у лісі-пралісі шумлять дерева́…
Там у лісі-пралісі сивіючі ранки…
Подаруй мені серця живого слова
На схололі обійми старої землянки.
Не чекай мене на́ніч, бо я не прийду,
Не труди свої очі в імлі безпросвітній –
Я у листя пошерхле безмовно впаду,
Затріпочу крильми, наче птах перелітний.
Подаруй мені серця жагучі слова –
Попри хащі лісні, попри вирви пропащі…
(В глупій темряві ночі кохана співа,
Її голос могучий – над вирви і хащі)!..

Там у лісі-пралісі відлунює крок…
В німоті підвіконня кохана заплаче –
Пломеніють у світлі нетлінних зірок
До своєї Вітчизни пориви юначі.

ДАЛІ БУДЕ)))...






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-09-14 11:26:02
Переглядів сторінки твору 79
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.932 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.945 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2020.09.27 10:33
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Дяченко (Л.П./М.К.) [ 2020-09-14 14:56:23 ]

Почну з другорядних речей після головної про те, що читав і сподобалося. Можна сказати, прижилося, "зайшло".

У моєму сприйнятті рідної мови прислівник "аби" означає "щоби тільки": щоб хтось відчепився або щось відбулось.
Якщо декількома словами, то мала відбутися штучно створена подія або навмисно викликаний рух.
Але то таке...
І справді дрібниця.

"Не знайшов". Я продовжив би речення з відмінком "кого/чого". Не знайшов часу, не знайшов щастя. Це як приклад.

В цілому цікаво. Інформативно, художньо. Мої дрібні претензії - не більше ніж ремарки.

Щодо ангін. В мої 14-16 вони були звичайним явищем. Можливо, як наслідок якихось ядерних випробовувань нашої держави на морі та в повітрі. Море чи не море, суша чи не суша.
Ту владу населення мало цікавило.


Не знаю щодо німців, бо не застав, але "цейт" мені відомий. Цікава мова, але багато чого збігалося з німецькою, то воно як не дуже рідне, якось відійшло.

Щоб багато не писати, маю намір зупинитися.

Творчих успіхів, гарного настрою.

Додам, що читається, сприймається, і нічого зайвого. Було цікаво, а сьогоднішнє розставання з написаним було досить сумним.
Колись читав "Стару фортецю". Дещо подібне.




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2020-09-14 23:20:08 ]
))..Дякую за відгук.

Щодо "Гохцайт" - образно по-німецьки "на вістрі часу", дослівно "високий час".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Дяченко (Л.П./М.К.) [ 2020-09-15 06:35:20 ]

Дякую і я.
Керуючись словником, я гадав, що це означає "весілля".
Нічого не маю проти будь-яких інших, більш поетичних значень.
Зичу подальших успіхів і продовження історії.