Бог творив світ шість днів. На сьомий відпочивав. Так написано в Біблії. А що ж це за сьомий день, га? Що ж це за день, коли він став календарним?
До реформ першої чверті четвертого століття нікому і в голову б не прийшло переносити шабат на інший день тижня.
У 1-3 століттях н.ери за допомогою циклічного рахунку, запозиченого ще в етрусків, послуговувалися «торговою» восьмиденкою. (див. Макробій, «Сатурналії» (1.16.32)). Дні такого загальноприйнятого громадянського тижня позначалися першими літерами латинського алфавіту (nundinae). Восьмий день - Н – базарний. Але астрологи, в дуже вузьких колах, для своїх цілей, використовували семиденку, яку ввели ще в далекій давнині на Сході. Вона пов’язана з уявленням вавілонян та ассирійців про віддаленість Сонця, Місяця і планет від Землі. Лише в четвертому столітті семиденку ввели в якості цивільного тижня. І не просто так.
321 року імператор Костянтин видав рескрипт, згідно з яким міські чиновники та ремісники «в шанований день Сонця зобов’язані відпочивати” - кодекс Юстиніана (11.12.2.). Трохи пізніше семиденний тиждень узаконили і для хліборобів.
Християнські єпископи, з якими загравав Костянтин, і якого християнська церква чомусь проголосила святим, незважаючи на те, що він усе життя залишався язичником, наполягли на Нікейському соборі (325 р.н.е.) на введенні «дня Господнього», українською нині - «неділі», російською - «воскрєсєнья», в якості вихідного дня для своєї пастви.
Так стверджують історики. Так стверджують взагалі всі історики, які не читають історичних документів., бо незалежно від того, чи скликався Нікейський собор (він скликався, але це був не собор, а збори єпископів Східного обряду, на якому були представлені всього 20 відсотків єпархій), в документах, датованих раніше 20-х років четвертого століття, немає ніяких згадок про семиденку і про «день Господній».
Але язичник Костянтин сприймав все інакше, бо вважав себе богом і Господом, та й носив такі звання офіційно. Такі тоді були часи. Нехристиянська більшість імперії теж не працювала в «день Господній - Господа Костянтина), який збігався з раніше введеним його імператорським указом днем відпочинку.
Субота - арамейське слово. Воно означає - заспокоїтися, вгамуватися. Звідси і слово «шабаш» - кінець роботи. А «Воскрєсєніє» - слово хоч і російське, але в смисловому плані походить від грецького «дня Господнього». В цей день святкується християнська Пасха, воскресіння Ісуса.
День Господній потрапив у європейські мови, але не в усі. В ангійській – Sunday, німецькій - Sonntag. Там вони лишилися і донині як язичницькі дні - дні Сонця.
Дивимося грецький варіант Апокаліпсису у викладці Івана Богослова. І бачимо, що там написано «день Господній», що не дає можливості опустити дату написання тексту нижче четвертого століття. А церква стверджує, що цей святий жив на початку першої ери. Явний підлог. І дуже грубий. Надто грубий, щоб його могли «з’їсти» історики. А християнська паства вірить.
Чому? А тому, що не читає історичних хронік, сприймає все на віру.
В цей день у Константинополі віншували імператора, співали оди на його честь, приносили дари, влаштовували спектаклі та ігрища. Як живому богові. Такі тоді були часи, такі вірування.
Івану Богослову не було потреби приховувати, що він користується прийнятим у той час календарем. Своє одкровення – послання пророк адресує семи церковним громадам, які перебували в містах Малої Азії, і вирішуються в посланні принципові, з точки зору автора, питання внутрішніх стосунків цих громад.
А ось авторам євангелій, що описують події, які стосуються античних часів, необхідно було приховати, що самі вони рахують дні так, як стали рахувати християни після реформи Костянтина.
Приховати новий рахунок, принаймні євангелісту Івану, не вдалося.
Іван (19.42): «Там поклали Ісуса ради п’ятниці юдейської, тому що гріб був близько”.
Чому ж раптом п’ятниця в Івана названа юдейською? Невже п'ятниці бувають різними? Подивимося, що написано в грецькому оригіналі.
Там стоїть, дослівно «приготування юдейське», тобто приготування до пасхальної суботи, саме про той день, коли розіп'яли Ісуса Христа.
Є очевидним, що вірш (19.42) написав християнин, що дуже обережно користувався словом «приготування», тому що боявся плутанини. Адже християни, починаючи з четвертого століття вже мали свій день приготування до дня Господнього, який, як день тижня, мав язичницьку назву «die Saturni», - день Сатурна, який збігався з юдейською суботою.
Тільки через століття християнські автори почали сміливо вживати ці глупства. В результаті, в російській мові, наприклад, з’явилася свята Параскева П’ятниця, тобто свята П’ятниця П’ятниця, або, якщо завгодно,- «свята Приготування Приготування».
А в той час, коли на так званому Нікейському соборі єпископ святий Миколай Чудотворець влупив що є духу іншому єпископу - Арію - в ніс, імператор Костянтин займався справами невідкладної державної ваги: вирішував – як стратити власного сина - відрубати йому голову чи четвертувати? (йому відрубали голову). У чому зварити власну дружину - у воді чи в олії? (її зварили у воді). А в цей час громадяни імперії святкували день Господа - день імператора Костянтина, який нині християни віншують, як день відпочинку Єгови – творця всього сущого - від трудів сотворення світу. Сиріч - у неділю. Хоча до такого святотацтва іудеї не опустилися. Для них шабат - це шабат, не понеділок і не неділя. І навіть не п'ятниця.
Парнусем лехайм.
За матеріалами книги Ігора Мельниченка «Коли і скільки заплатили Іуді Іскаріоту», «Історія Європи» Нормана Дейвіса, «Дослідження історії» Арнольда Тойнбі. І трішки від дяді Саші.