Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Третій роман Євгена Хміля
Євген Хміль. Десять дзвіночків: роман. – Біла Церква: ТОВ «Час Змін Інформ», 2020. – 248 с., іл.
Тернополянин Євген Хміль, котрий родом із села Криве Козівського району Тернопільської області, випускник ТДТУ імені Івана Пулюя, порівняно недавно став письменником. І відразу успішним. Його дебютний (2018 р.) любовно-пригодницький роман «Amor fati» про молодого вчителя географії, якому судилася надзвичайна доля із шаленим коханням, яскравими пригодами, неймовірними подорожами у далекі країни ураз завоював багато шанувальників. (Газета «Вільне життя плюс» друкувала мою рецензію «Намистини долі» на цей роман).
За рік, 2019-го, з’явився другий роман «Сув'язь», що продовжив лірико-драматичну тему першого і також насичений подіями, які круто і несподівано змінюють життя молодого бізнесмена Стефана, підданого Її Величності Королеви Великої Британії, котрий супроводжує свого батька, вимушеного емігранта, в подорожі на Батьківщину. Євген Хміль розповідає історію української родини, що на вітрах двадцятого століття була роз’єднана, розкидана, розпорошена. Час оповіді – початок дев'яносних. Письменник будує сюжет, де ключовим моментом є зустріч майже через півстоліття головних героїв старшого покоління: Дмитра, вимушеного емігранта і його сестри Лесі. Інтрига досліджує явні та приховані мотиви діючих осіб, їх багаторазові перетинання, переплетення, зрештою – сув’язь: батьки і діти, брати і сестри, молодість, кохання, секс, любовні трикутники, навіть спроба суїциду…У фіналі автор намагається за допомогою красивого happy end-у згармонізувати складну картину взаємостосунків між своїми персонажами. Як я зрозуміла, це була, швидше, ознака романтичного погляду на життя самого автора: добро перемагає, зло покаране. Прозаїк ще молодий (1977 р. н.), з часом це промине!
І ось тримаємо в руках третій роман Євгена Хміля «Десять дзвіночків». У рецензіі на роман «Сув’язь” («Через фільтр історії», сайт «Поетичні майстерні») я висловила припущення, що точка кристалізації сюжетних ліній, принаймні, у любовному трикутнику – Стефан, Кетрін, Оксана – ховається десь у лондонському тумані. Саме час повідомити читачів, що вони зустрінуть у новій книзі багато персонажів із попереднього роману «Сув’язь”. Автор продовжує розповідати про те, як склалася подальша їхня доля після переїзду до Лондона. Вищеназваний трикутник отримує новий розвиток.
Головна географічна ознака розповідного хисту письменника: дія в його романах розгортається в Україні та Лондоні. Роман «Десять дзвіночків» за всіма ознаками – детектив. Сюжетна канва твору вельми вибаглива. Картина кривавого злочину на початку роману переплетена із долями наших героїв дуже тісно. Цей і подальші вбивства, котрі час від часу стаються, визначають буття головних персонажів, керують їхніми вчинками, присутні цілодобово в їхніх думках, адже вбивають страхом, наче отруйні хмари, знищують радість повсякденного життя. Картини численних жорстоких вбивств, на які здатен хворий розум маніяка-насильника, вражають деталями.
У центрального героя, детектива, українця, непроста кар’єрна ситуація, що на самому початку стрімко рветься, і він опиняється у Британії без будь-яких засобів існування, на «вовчих» правах… Волею авторської фантазії у Лондоні вони зустрічаються: вбивця, котрий втік з України та детектив, який мав би його викрити…Зауважу, що кримінальна інтрига збудована майстерно, щоправда, трохи заповільно на початку, та поступово ритміка розвитку сюжету прискорюється, додаються нові персонажі зі Скотланд-Ярду. Любовні стосунки загострюються, драматизуються, принаймні письменник не змальовує своїх героїв «білими й пухнастими». Все як у житті: кохання, зрада, образа, ненависть, жаль і каяття… Прикрашають оповідну манеру прозаїка опис архітектурних родзинок Лондона, Неаполя, що природно вплетені у сюжет; зацікавлять факти з англійської історії, зокрема про Джека-Патрача, не впійманого маніяка, що став примарою й легендою англійської кримінальної історії. До речі, назва роману напряму пов’язана із цим персонажем, адже столітній лондонський паб «The ten bells” був, так би мовити, «тусовочним» місцем цього бандита. Помітне прагнення автора провести слідчу паралель між практикою далекого минулого й сучасного розслідувань. Проте не тільки це. У романі існують багато інших цікавих протиставлень-порівнянь. Пропоную цитату: «Звичайний сірий будинок виявився резиденцією прем’єр-міністра. Жодних високих стін навколо маєтку. Звичайний триповерховий будинок був обгороджений металевою решіткою в людський зріст. Оселі можновладців на їхній батьківщині дуже відрізнялись від цих, що квінтет туристів мовчки розглядав…». І ще одна цитата, що стосується заробітчанства; у Євгена Хміля – це образ робітника-будівельника Петровича, котрий змальований письменником із зворушливою теплотою: «Колись він обов’язково повернеться додому…Мамона змінює людей і роздає багатство в кредит. Його доведеться повернути. Ціною, про яку більшість людей, осліплених банкнотами, дізнається занадто пізно. Ця ціна – роки. Роки короткого людського життя».
Треба віддати належне автору – від щасливих happy end-ів у попередніх книжках, за які я дорікнула авторові раніше, назвавши їх дещо штучними, майже не залишилося й сліду! Жорстка реальність, а точніше, знання законів жанру, беруть верх над романтичними вставками; майже, як у знаменитому серіалі «Чисто англійські вбивства», у нашому романі багато насилля й крові, автор без жалю робить «генеральне прибирання». Щоправда, один виняток усе ж залишився, головний герой-детектив насамкінець вирішує всі свої проблеми: кінець кінцем вбивцю знайдено, звучить традиційний постріл, однак… тут моє перо мусить зупинитися. Переповідати авантюрний сюжет – справа марна. Я прочитала роман із задоволенням читачки, яка полюбляє детективи. Читайте й ви, дорогі читачі, насолоджуйтеся і/або критикуйте, не заперечую, адже саме для вас працює талановитий наш краянин і співвітчизник Євген Хміль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Третій роман Євгена Хміля
Євген Хміль. Десять дзвіночків: роман. – Біла Церква: ТОВ «Час Змін Інформ», 2020. – 248 с., іл.
Тернополянин Євген Хміль, котрий родом із села Криве Козівського району Тернопільської області, випускник ТДТУ імені Івана Пулюя, порівняно недавно став письменником. І відразу успішним. Його дебютний (2018 р.) любовно-пригодницький роман «Amor fati» про молодого вчителя географії, якому судилася надзвичайна доля із шаленим коханням, яскравими пригодами, неймовірними подорожами у далекі країни ураз завоював багато шанувальників. (Газета «Вільне життя плюс» друкувала мою рецензію «Намистини долі» на цей роман).
За рік, 2019-го, з’явився другий роман «Сув'язь», що продовжив лірико-драматичну тему першого і також насичений подіями, які круто і несподівано змінюють життя молодого бізнесмена Стефана, підданого Її Величності Королеви Великої Британії, котрий супроводжує свого батька, вимушеного емігранта, в подорожі на Батьківщину. Євген Хміль розповідає історію української родини, що на вітрах двадцятого століття була роз’єднана, розкидана, розпорошена. Час оповіді – початок дев'яносних. Письменник будує сюжет, де ключовим моментом є зустріч майже через півстоліття головних героїв старшого покоління: Дмитра, вимушеного емігранта і його сестри Лесі. Інтрига досліджує явні та приховані мотиви діючих осіб, їх багаторазові перетинання, переплетення, зрештою – сув’язь: батьки і діти, брати і сестри, молодість, кохання, секс, любовні трикутники, навіть спроба суїциду…У фіналі автор намагається за допомогою красивого happy end-у згармонізувати складну картину взаємостосунків між своїми персонажами. Як я зрозуміла, це була, швидше, ознака романтичного погляду на життя самого автора: добро перемагає, зло покаране. Прозаїк ще молодий (1977 р. н.), з часом це промине!
І ось тримаємо в руках третій роман Євгена Хміля «Десять дзвіночків». У рецензіі на роман «Сув’язь” («Через фільтр історії», сайт «Поетичні майстерні») я висловила припущення, що точка кристалізації сюжетних ліній, принаймні, у любовному трикутнику – Стефан, Кетрін, Оксана – ховається десь у лондонському тумані. Саме час повідомити читачів, що вони зустрінуть у новій книзі багато персонажів із попереднього роману «Сув’язь”. Автор продовжує розповідати про те, як склалася подальша їхня доля після переїзду до Лондона. Вищеназваний трикутник отримує новий розвиток.
Головна географічна ознака розповідного хисту письменника: дія в його романах розгортається в Україні та Лондоні. Роман «Десять дзвіночків» за всіма ознаками – детектив. Сюжетна канва твору вельми вибаглива. Картина кривавого злочину на початку роману переплетена із долями наших героїв дуже тісно. Цей і подальші вбивства, котрі час від часу стаються, визначають буття головних персонажів, керують їхніми вчинками, присутні цілодобово в їхніх думках, адже вбивають страхом, наче отруйні хмари, знищують радість повсякденного життя. Картини численних жорстоких вбивств, на які здатен хворий розум маніяка-насильника, вражають деталями.
У центрального героя, детектива, українця, непроста кар’єрна ситуація, що на самому початку стрімко рветься, і він опиняється у Британії без будь-яких засобів існування, на «вовчих» правах… Волею авторської фантазії у Лондоні вони зустрічаються: вбивця, котрий втік з України та детектив, який мав би його викрити…Зауважу, що кримінальна інтрига збудована майстерно, щоправда, трохи заповільно на початку, та поступово ритміка розвитку сюжету прискорюється, додаються нові персонажі зі Скотланд-Ярду. Любовні стосунки загострюються, драматизуються, принаймні письменник не змальовує своїх героїв «білими й пухнастими». Все як у житті: кохання, зрада, образа, ненависть, жаль і каяття… Прикрашають оповідну манеру прозаїка опис архітектурних родзинок Лондона, Неаполя, що природно вплетені у сюжет; зацікавлять факти з англійської історії, зокрема про Джека-Патрача, не впійманого маніяка, що став примарою й легендою англійської кримінальної історії. До речі, назва роману напряму пов’язана із цим персонажем, адже столітній лондонський паб «The ten bells” був, так би мовити, «тусовочним» місцем цього бандита. Помітне прагнення автора провести слідчу паралель між практикою далекого минулого й сучасного розслідувань. Проте не тільки це. У романі існують багато інших цікавих протиставлень-порівнянь. Пропоную цитату: «Звичайний сірий будинок виявився резиденцією прем’єр-міністра. Жодних високих стін навколо маєтку. Звичайний триповерховий будинок був обгороджений металевою решіткою в людський зріст. Оселі можновладців на їхній батьківщині дуже відрізнялись від цих, що квінтет туристів мовчки розглядав…». І ще одна цитата, що стосується заробітчанства; у Євгена Хміля – це образ робітника-будівельника Петровича, котрий змальований письменником із зворушливою теплотою: «Колись він обов’язково повернеться додому…Мамона змінює людей і роздає багатство в кредит. Його доведеться повернути. Ціною, про яку більшість людей, осліплених банкнотами, дізнається занадто пізно. Ця ціна – роки. Роки короткого людського життя».
Треба віддати належне автору – від щасливих happy end-ів у попередніх книжках, за які я дорікнула авторові раніше, назвавши їх дещо штучними, майже не залишилося й сліду! Жорстка реальність, а точніше, знання законів жанру, беруть верх над романтичними вставками; майже, як у знаменитому серіалі «Чисто англійські вбивства», у нашому романі багато насилля й крові, автор без жалю робить «генеральне прибирання». Щоправда, один виняток усе ж залишився, головний герой-детектив насамкінець вирішує всі свої проблеми: кінець кінцем вбивцю знайдено, звучить традиційний постріл, однак… тут моє перо мусить зупинитися. Переповідати авантюрний сюжет – справа марна. Я прочитала роман із задоволенням читачки, яка полюбляє детективи. Читайте й ви, дорогі читачі, насолоджуйтеся і/або критикуйте, не заперечую, адже саме для вас працює талановитий наш краянин і співвітчизник Євген Хміль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
