Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
2026.03.09
08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
2026.03.09
07:04
Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
2026.03.08
16:08
Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
2026.03.08
15:58
Сидять діди, розмовляють, згадують минуле.
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
2026.03.08
14:49
Зима пішла, весна надходить,
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
2026.03.08
13:07
Це молоде вино терпке, жагуче
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
2026.03.08
12:08
Ще оживаю думкою. Моя
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.
Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.
Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
2026.03.08
12:03
Мені ночами ще, буває, сниться
уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.
Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.
Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Третій роман Євгена Хміля
Євген Хміль. Десять дзвіночків: роман. – Біла Церква: ТОВ «Час Змін Інформ», 2020. – 248 с., іл.
Тернополянин Євген Хміль, котрий родом із села Криве Козівського району Тернопільської області, випускник ТДТУ імені Івана Пулюя, порівняно недавно став письменником. І відразу успішним. Його дебютний (2018 р.) любовно-пригодницький роман «Amor fati» про молодого вчителя географії, якому судилася надзвичайна доля із шаленим коханням, яскравими пригодами, неймовірними подорожами у далекі країни ураз завоював багато шанувальників. (Газета «Вільне життя плюс» друкувала мою рецензію «Намистини долі» на цей роман).
За рік, 2019-го, з’явився другий роман «Сув'язь», що продовжив лірико-драматичну тему першого і також насичений подіями, які круто і несподівано змінюють життя молодого бізнесмена Стефана, підданого Її Величності Королеви Великої Британії, котрий супроводжує свого батька, вимушеного емігранта, в подорожі на Батьківщину. Євген Хміль розповідає історію української родини, що на вітрах двадцятого століття була роз’єднана, розкидана, розпорошена. Час оповіді – початок дев'яносних. Письменник будує сюжет, де ключовим моментом є зустріч майже через півстоліття головних героїв старшого покоління: Дмитра, вимушеного емігранта і його сестри Лесі. Інтрига досліджує явні та приховані мотиви діючих осіб, їх багаторазові перетинання, переплетення, зрештою – сув’язь: батьки і діти, брати і сестри, молодість, кохання, секс, любовні трикутники, навіть спроба суїциду…У фіналі автор намагається за допомогою красивого happy end-у згармонізувати складну картину взаємостосунків між своїми персонажами. Як я зрозуміла, це була, швидше, ознака романтичного погляду на життя самого автора: добро перемагає, зло покаране. Прозаїк ще молодий (1977 р. н.), з часом це промине!
І ось тримаємо в руках третій роман Євгена Хміля «Десять дзвіночків». У рецензіі на роман «Сув’язь” («Через фільтр історії», сайт «Поетичні майстерні») я висловила припущення, що точка кристалізації сюжетних ліній, принаймні, у любовному трикутнику – Стефан, Кетрін, Оксана – ховається десь у лондонському тумані. Саме час повідомити читачів, що вони зустрінуть у новій книзі багато персонажів із попереднього роману «Сув’язь”. Автор продовжує розповідати про те, як склалася подальша їхня доля після переїзду до Лондона. Вищеназваний трикутник отримує новий розвиток.
Головна географічна ознака розповідного хисту письменника: дія в його романах розгортається в Україні та Лондоні. Роман «Десять дзвіночків» за всіма ознаками – детектив. Сюжетна канва твору вельми вибаглива. Картина кривавого злочину на початку роману переплетена із долями наших героїв дуже тісно. Цей і подальші вбивства, котрі час від часу стаються, визначають буття головних персонажів, керують їхніми вчинками, присутні цілодобово в їхніх думках, адже вбивають страхом, наче отруйні хмари, знищують радість повсякденного життя. Картини численних жорстоких вбивств, на які здатен хворий розум маніяка-насильника, вражають деталями.
У центрального героя, детектива, українця, непроста кар’єрна ситуація, що на самому початку стрімко рветься, і він опиняється у Британії без будь-яких засобів існування, на «вовчих» правах… Волею авторської фантазії у Лондоні вони зустрічаються: вбивця, котрий втік з України та детектив, який мав би його викрити…Зауважу, що кримінальна інтрига збудована майстерно, щоправда, трохи заповільно на початку, та поступово ритміка розвитку сюжету прискорюється, додаються нові персонажі зі Скотланд-Ярду. Любовні стосунки загострюються, драматизуються, принаймні письменник не змальовує своїх героїв «білими й пухнастими». Все як у житті: кохання, зрада, образа, ненависть, жаль і каяття… Прикрашають оповідну манеру прозаїка опис архітектурних родзинок Лондона, Неаполя, що природно вплетені у сюжет; зацікавлять факти з англійської історії, зокрема про Джека-Патрача, не впійманого маніяка, що став примарою й легендою англійської кримінальної історії. До речі, назва роману напряму пов’язана із цим персонажем, адже столітній лондонський паб «The ten bells” був, так би мовити, «тусовочним» місцем цього бандита. Помітне прагнення автора провести слідчу паралель між практикою далекого минулого й сучасного розслідувань. Проте не тільки це. У романі існують багато інших цікавих протиставлень-порівнянь. Пропоную цитату: «Звичайний сірий будинок виявився резиденцією прем’єр-міністра. Жодних високих стін навколо маєтку. Звичайний триповерховий будинок був обгороджений металевою решіткою в людський зріст. Оселі можновладців на їхній батьківщині дуже відрізнялись від цих, що квінтет туристів мовчки розглядав…». І ще одна цитата, що стосується заробітчанства; у Євгена Хміля – це образ робітника-будівельника Петровича, котрий змальований письменником із зворушливою теплотою: «Колись він обов’язково повернеться додому…Мамона змінює людей і роздає багатство в кредит. Його доведеться повернути. Ціною, про яку більшість людей, осліплених банкнотами, дізнається занадто пізно. Ця ціна – роки. Роки короткого людського життя».
Треба віддати належне автору – від щасливих happy end-ів у попередніх книжках, за які я дорікнула авторові раніше, назвавши їх дещо штучними, майже не залишилося й сліду! Жорстка реальність, а точніше, знання законів жанру, беруть верх над романтичними вставками; майже, як у знаменитому серіалі «Чисто англійські вбивства», у нашому романі багато насилля й крові, автор без жалю робить «генеральне прибирання». Щоправда, один виняток усе ж залишився, головний герой-детектив насамкінець вирішує всі свої проблеми: кінець кінцем вбивцю знайдено, звучить традиційний постріл, однак… тут моє перо мусить зупинитися. Переповідати авантюрний сюжет – справа марна. Я прочитала роман із задоволенням читачки, яка полюбляє детективи. Читайте й ви, дорогі читачі, насолоджуйтеся і/або критикуйте, не заперечую, адже саме для вас працює талановитий наш краянин і співвітчизник Євген Хміль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Третій роман Євгена Хміля
Євген Хміль. Десять дзвіночків: роман. – Біла Церква: ТОВ «Час Змін Інформ», 2020. – 248 с., іл.
Тернополянин Євген Хміль, котрий родом із села Криве Козівського району Тернопільської області, випускник ТДТУ імені Івана Пулюя, порівняно недавно став письменником. І відразу успішним. Його дебютний (2018 р.) любовно-пригодницький роман «Amor fati» про молодого вчителя географії, якому судилася надзвичайна доля із шаленим коханням, яскравими пригодами, неймовірними подорожами у далекі країни ураз завоював багато шанувальників. (Газета «Вільне життя плюс» друкувала мою рецензію «Намистини долі» на цей роман).
За рік, 2019-го, з’явився другий роман «Сув'язь», що продовжив лірико-драматичну тему першого і також насичений подіями, які круто і несподівано змінюють життя молодого бізнесмена Стефана, підданого Її Величності Королеви Великої Британії, котрий супроводжує свого батька, вимушеного емігранта, в подорожі на Батьківщину. Євген Хміль розповідає історію української родини, що на вітрах двадцятого століття була роз’єднана, розкидана, розпорошена. Час оповіді – початок дев'яносних. Письменник будує сюжет, де ключовим моментом є зустріч майже через півстоліття головних героїв старшого покоління: Дмитра, вимушеного емігранта і його сестри Лесі. Інтрига досліджує явні та приховані мотиви діючих осіб, їх багаторазові перетинання, переплетення, зрештою – сув’язь: батьки і діти, брати і сестри, молодість, кохання, секс, любовні трикутники, навіть спроба суїциду…У фіналі автор намагається за допомогою красивого happy end-у згармонізувати складну картину взаємостосунків між своїми персонажами. Як я зрозуміла, це була, швидше, ознака романтичного погляду на життя самого автора: добро перемагає, зло покаране. Прозаїк ще молодий (1977 р. н.), з часом це промине!
І ось тримаємо в руках третій роман Євгена Хміля «Десять дзвіночків». У рецензіі на роман «Сув’язь” («Через фільтр історії», сайт «Поетичні майстерні») я висловила припущення, що точка кристалізації сюжетних ліній, принаймні, у любовному трикутнику – Стефан, Кетрін, Оксана – ховається десь у лондонському тумані. Саме час повідомити читачів, що вони зустрінуть у новій книзі багато персонажів із попереднього роману «Сув’язь”. Автор продовжує розповідати про те, як склалася подальша їхня доля після переїзду до Лондона. Вищеназваний трикутник отримує новий розвиток.
Головна географічна ознака розповідного хисту письменника: дія в його романах розгортається в Україні та Лондоні. Роман «Десять дзвіночків» за всіма ознаками – детектив. Сюжетна канва твору вельми вибаглива. Картина кривавого злочину на початку роману переплетена із долями наших героїв дуже тісно. Цей і подальші вбивства, котрі час від часу стаються, визначають буття головних персонажів, керують їхніми вчинками, присутні цілодобово в їхніх думках, адже вбивають страхом, наче отруйні хмари, знищують радість повсякденного життя. Картини численних жорстоких вбивств, на які здатен хворий розум маніяка-насильника, вражають деталями.
У центрального героя, детектива, українця, непроста кар’єрна ситуація, що на самому початку стрімко рветься, і він опиняється у Британії без будь-яких засобів існування, на «вовчих» правах… Волею авторської фантазії у Лондоні вони зустрічаються: вбивця, котрий втік з України та детектив, який мав би його викрити…Зауважу, що кримінальна інтрига збудована майстерно, щоправда, трохи заповільно на початку, та поступово ритміка розвитку сюжету прискорюється, додаються нові персонажі зі Скотланд-Ярду. Любовні стосунки загострюються, драматизуються, принаймні письменник не змальовує своїх героїв «білими й пухнастими». Все як у житті: кохання, зрада, образа, ненависть, жаль і каяття… Прикрашають оповідну манеру прозаїка опис архітектурних родзинок Лондона, Неаполя, що природно вплетені у сюжет; зацікавлять факти з англійської історії, зокрема про Джека-Патрача, не впійманого маніяка, що став примарою й легендою англійської кримінальної історії. До речі, назва роману напряму пов’язана із цим персонажем, адже столітній лондонський паб «The ten bells” був, так би мовити, «тусовочним» місцем цього бандита. Помітне прагнення автора провести слідчу паралель між практикою далекого минулого й сучасного розслідувань. Проте не тільки це. У романі існують багато інших цікавих протиставлень-порівнянь. Пропоную цитату: «Звичайний сірий будинок виявився резиденцією прем’єр-міністра. Жодних високих стін навколо маєтку. Звичайний триповерховий будинок був обгороджений металевою решіткою в людський зріст. Оселі можновладців на їхній батьківщині дуже відрізнялись від цих, що квінтет туристів мовчки розглядав…». І ще одна цитата, що стосується заробітчанства; у Євгена Хміля – це образ робітника-будівельника Петровича, котрий змальований письменником із зворушливою теплотою: «Колись він обов’язково повернеться додому…Мамона змінює людей і роздає багатство в кредит. Його доведеться повернути. Ціною, про яку більшість людей, осліплених банкнотами, дізнається занадто пізно. Ця ціна – роки. Роки короткого людського життя».
Треба віддати належне автору – від щасливих happy end-ів у попередніх книжках, за які я дорікнула авторові раніше, назвавши їх дещо штучними, майже не залишилося й сліду! Жорстка реальність, а точніше, знання законів жанру, беруть верх над романтичними вставками; майже, як у знаменитому серіалі «Чисто англійські вбивства», у нашому романі багато насилля й крові, автор без жалю робить «генеральне прибирання». Щоправда, один виняток усе ж залишився, головний герой-детектив насамкінець вирішує всі свої проблеми: кінець кінцем вбивцю знайдено, звучить традиційний постріл, однак… тут моє перо мусить зупинитися. Переповідати авантюрний сюжет – справа марна. Я прочитала роман із задоволенням читачки, яка полюбляє детективи. Читайте й ви, дорогі читачі, насолоджуйтеся і/або критикуйте, не заперечую, адже саме для вас працює талановитий наш краянин і співвітчизник Євген Хміль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
