Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Третій роман Євгена Хміля
Євген Хміль. Десять дзвіночків: роман. – Біла Церква: ТОВ «Час Змін Інформ», 2020. – 248 с., іл.
Тернополянин Євген Хміль, котрий родом із села Криве Козівського району Тернопільської області, випускник ТДТУ імені Івана Пулюя, порівняно недавно став письменником. І відразу успішним. Його дебютний (2018 р.) любовно-пригодницький роман «Amor fati» про молодого вчителя географії, якому судилася надзвичайна доля із шаленим коханням, яскравими пригодами, неймовірними подорожами у далекі країни ураз завоював багато шанувальників. (Газета «Вільне життя плюс» друкувала мою рецензію «Намистини долі» на цей роман).
За рік, 2019-го, з’явився другий роман «Сув'язь», що продовжив лірико-драматичну тему першого і також насичений подіями, які круто і несподівано змінюють життя молодого бізнесмена Стефана, підданого Її Величності Королеви Великої Британії, котрий супроводжує свого батька, вимушеного емігранта, в подорожі на Батьківщину. Євген Хміль розповідає історію української родини, що на вітрах двадцятого століття була роз’єднана, розкидана, розпорошена. Час оповіді – початок дев'яносних. Письменник будує сюжет, де ключовим моментом є зустріч майже через півстоліття головних героїв старшого покоління: Дмитра, вимушеного емігранта і його сестри Лесі. Інтрига досліджує явні та приховані мотиви діючих осіб, їх багаторазові перетинання, переплетення, зрештою – сув’язь: батьки і діти, брати і сестри, молодість, кохання, секс, любовні трикутники, навіть спроба суїциду…У фіналі автор намагається за допомогою красивого happy end-у згармонізувати складну картину взаємостосунків між своїми персонажами. Як я зрозуміла, це була, швидше, ознака романтичного погляду на життя самого автора: добро перемагає, зло покаране. Прозаїк ще молодий (1977 р. н.), з часом це промине!
І ось тримаємо в руках третій роман Євгена Хміля «Десять дзвіночків». У рецензіі на роман «Сув’язь” («Через фільтр історії», сайт «Поетичні майстерні») я висловила припущення, що точка кристалізації сюжетних ліній, принаймні, у любовному трикутнику – Стефан, Кетрін, Оксана – ховається десь у лондонському тумані. Саме час повідомити читачів, що вони зустрінуть у новій книзі багато персонажів із попереднього роману «Сув’язь”. Автор продовжує розповідати про те, як склалася подальша їхня доля після переїзду до Лондона. Вищеназваний трикутник отримує новий розвиток.
Головна географічна ознака розповідного хисту письменника: дія в його романах розгортається в Україні та Лондоні. Роман «Десять дзвіночків» за всіма ознаками – детектив. Сюжетна канва твору вельми вибаглива. Картина кривавого злочину на початку роману переплетена із долями наших героїв дуже тісно. Цей і подальші вбивства, котрі час від часу стаються, визначають буття головних персонажів, керують їхніми вчинками, присутні цілодобово в їхніх думках, адже вбивають страхом, наче отруйні хмари, знищують радість повсякденного життя. Картини численних жорстоких вбивств, на які здатен хворий розум маніяка-насильника, вражають деталями.
У центрального героя, детектива, українця, непроста кар’єрна ситуація, що на самому початку стрімко рветься, і він опиняється у Британії без будь-яких засобів існування, на «вовчих» правах… Волею авторської фантазії у Лондоні вони зустрічаються: вбивця, котрий втік з України та детектив, який мав би його викрити…Зауважу, що кримінальна інтрига збудована майстерно, щоправда, трохи заповільно на початку, та поступово ритміка розвитку сюжету прискорюється, додаються нові персонажі зі Скотланд-Ярду. Любовні стосунки загострюються, драматизуються, принаймні письменник не змальовує своїх героїв «білими й пухнастими». Все як у житті: кохання, зрада, образа, ненависть, жаль і каяття… Прикрашають оповідну манеру прозаїка опис архітектурних родзинок Лондона, Неаполя, що природно вплетені у сюжет; зацікавлять факти з англійської історії, зокрема про Джека-Патрача, не впійманого маніяка, що став примарою й легендою англійської кримінальної історії. До речі, назва роману напряму пов’язана із цим персонажем, адже столітній лондонський паб «The ten bells” був, так би мовити, «тусовочним» місцем цього бандита. Помітне прагнення автора провести слідчу паралель між практикою далекого минулого й сучасного розслідувань. Проте не тільки це. У романі існують багато інших цікавих протиставлень-порівнянь. Пропоную цитату: «Звичайний сірий будинок виявився резиденцією прем’єр-міністра. Жодних високих стін навколо маєтку. Звичайний триповерховий будинок був обгороджений металевою решіткою в людський зріст. Оселі можновладців на їхній батьківщині дуже відрізнялись від цих, що квінтет туристів мовчки розглядав…». І ще одна цитата, що стосується заробітчанства; у Євгена Хміля – це образ робітника-будівельника Петровича, котрий змальований письменником із зворушливою теплотою: «Колись він обов’язково повернеться додому…Мамона змінює людей і роздає багатство в кредит. Його доведеться повернути. Ціною, про яку більшість людей, осліплених банкнотами, дізнається занадто пізно. Ця ціна – роки. Роки короткого людського життя».
Треба віддати належне автору – від щасливих happy end-ів у попередніх книжках, за які я дорікнула авторові раніше, назвавши їх дещо штучними, майже не залишилося й сліду! Жорстка реальність, а точніше, знання законів жанру, беруть верх над романтичними вставками; майже, як у знаменитому серіалі «Чисто англійські вбивства», у нашому романі багато насилля й крові, автор без жалю робить «генеральне прибирання». Щоправда, один виняток усе ж залишився, головний герой-детектив насамкінець вирішує всі свої проблеми: кінець кінцем вбивцю знайдено, звучить традиційний постріл, однак… тут моє перо мусить зупинитися. Переповідати авантюрний сюжет – справа марна. Я прочитала роман із задоволенням читачки, яка полюбляє детективи. Читайте й ви, дорогі читачі, насолоджуйтеся і/або критикуйте, не заперечую, адже саме для вас працює талановитий наш краянин і співвітчизник Євген Хміль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Третій роман Євгена Хміля
Євген Хміль. Десять дзвіночків: роман. – Біла Церква: ТОВ «Час Змін Інформ», 2020. – 248 с., іл.
Тернополянин Євген Хміль, котрий родом із села Криве Козівського району Тернопільської області, випускник ТДТУ імені Івана Пулюя, порівняно недавно став письменником. І відразу успішним. Його дебютний (2018 р.) любовно-пригодницький роман «Amor fati» про молодого вчителя географії, якому судилася надзвичайна доля із шаленим коханням, яскравими пригодами, неймовірними подорожами у далекі країни ураз завоював багато шанувальників. (Газета «Вільне життя плюс» друкувала мою рецензію «Намистини долі» на цей роман).
За рік, 2019-го, з’явився другий роман «Сув'язь», що продовжив лірико-драматичну тему першого і також насичений подіями, які круто і несподівано змінюють життя молодого бізнесмена Стефана, підданого Її Величності Королеви Великої Британії, котрий супроводжує свого батька, вимушеного емігранта, в подорожі на Батьківщину. Євген Хміль розповідає історію української родини, що на вітрах двадцятого століття була роз’єднана, розкидана, розпорошена. Час оповіді – початок дев'яносних. Письменник будує сюжет, де ключовим моментом є зустріч майже через півстоліття головних героїв старшого покоління: Дмитра, вимушеного емігранта і його сестри Лесі. Інтрига досліджує явні та приховані мотиви діючих осіб, їх багаторазові перетинання, переплетення, зрештою – сув’язь: батьки і діти, брати і сестри, молодість, кохання, секс, любовні трикутники, навіть спроба суїциду…У фіналі автор намагається за допомогою красивого happy end-у згармонізувати складну картину взаємостосунків між своїми персонажами. Як я зрозуміла, це була, швидше, ознака романтичного погляду на життя самого автора: добро перемагає, зло покаране. Прозаїк ще молодий (1977 р. н.), з часом це промине!
І ось тримаємо в руках третій роман Євгена Хміля «Десять дзвіночків». У рецензіі на роман «Сув’язь” («Через фільтр історії», сайт «Поетичні майстерні») я висловила припущення, що точка кристалізації сюжетних ліній, принаймні, у любовному трикутнику – Стефан, Кетрін, Оксана – ховається десь у лондонському тумані. Саме час повідомити читачів, що вони зустрінуть у новій книзі багато персонажів із попереднього роману «Сув’язь”. Автор продовжує розповідати про те, як склалася подальша їхня доля після переїзду до Лондона. Вищеназваний трикутник отримує новий розвиток.
Головна географічна ознака розповідного хисту письменника: дія в його романах розгортається в Україні та Лондоні. Роман «Десять дзвіночків» за всіма ознаками – детектив. Сюжетна канва твору вельми вибаглива. Картина кривавого злочину на початку роману переплетена із долями наших героїв дуже тісно. Цей і подальші вбивства, котрі час від часу стаються, визначають буття головних персонажів, керують їхніми вчинками, присутні цілодобово в їхніх думках, адже вбивають страхом, наче отруйні хмари, знищують радість повсякденного життя. Картини численних жорстоких вбивств, на які здатен хворий розум маніяка-насильника, вражають деталями.
У центрального героя, детектива, українця, непроста кар’єрна ситуація, що на самому початку стрімко рветься, і він опиняється у Британії без будь-яких засобів існування, на «вовчих» правах… Волею авторської фантазії у Лондоні вони зустрічаються: вбивця, котрий втік з України та детектив, який мав би його викрити…Зауважу, що кримінальна інтрига збудована майстерно, щоправда, трохи заповільно на початку, та поступово ритміка розвитку сюжету прискорюється, додаються нові персонажі зі Скотланд-Ярду. Любовні стосунки загострюються, драматизуються, принаймні письменник не змальовує своїх героїв «білими й пухнастими». Все як у житті: кохання, зрада, образа, ненависть, жаль і каяття… Прикрашають оповідну манеру прозаїка опис архітектурних родзинок Лондона, Неаполя, що природно вплетені у сюжет; зацікавлять факти з англійської історії, зокрема про Джека-Патрача, не впійманого маніяка, що став примарою й легендою англійської кримінальної історії. До речі, назва роману напряму пов’язана із цим персонажем, адже столітній лондонський паб «The ten bells” був, так би мовити, «тусовочним» місцем цього бандита. Помітне прагнення автора провести слідчу паралель між практикою далекого минулого й сучасного розслідувань. Проте не тільки це. У романі існують багато інших цікавих протиставлень-порівнянь. Пропоную цитату: «Звичайний сірий будинок виявився резиденцією прем’єр-міністра. Жодних високих стін навколо маєтку. Звичайний триповерховий будинок був обгороджений металевою решіткою в людський зріст. Оселі можновладців на їхній батьківщині дуже відрізнялись від цих, що квінтет туристів мовчки розглядав…». І ще одна цитата, що стосується заробітчанства; у Євгена Хміля – це образ робітника-будівельника Петровича, котрий змальований письменником із зворушливою теплотою: «Колись він обов’язково повернеться додому…Мамона змінює людей і роздає багатство в кредит. Його доведеться повернути. Ціною, про яку більшість людей, осліплених банкнотами, дізнається занадто пізно. Ця ціна – роки. Роки короткого людського життя».
Треба віддати належне автору – від щасливих happy end-ів у попередніх книжках, за які я дорікнула авторові раніше, назвавши їх дещо штучними, майже не залишилося й сліду! Жорстка реальність, а точніше, знання законів жанру, беруть верх над романтичними вставками; майже, як у знаменитому серіалі «Чисто англійські вбивства», у нашому романі багато насилля й крові, автор без жалю робить «генеральне прибирання». Щоправда, один виняток усе ж залишився, головний герой-детектив насамкінець вирішує всі свої проблеми: кінець кінцем вбивцю знайдено, звучить традиційний постріл, однак… тут моє перо мусить зупинитися. Переповідати авантюрний сюжет – справа марна. Я прочитала роман із задоволенням читачки, яка полюбляє детективи. Читайте й ви, дорогі читачі, насолоджуйтеся і/або критикуйте, не заперечую, адже саме для вас працює талановитий наш краянин і співвітчизник Євген Хміль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
