Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.27
21:24
Літо вислизає із-під нас,
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
2025.10.27
09:17
Крок за кроком… Слово в слово
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
2025.10.27
08:32
Накрила ніч все темною габою,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
2025.10.27
06:13
Споконвіку невдержима,
Жвава, осяйна, -
Грає хвилями дзвінкими
Гомінка Десна.
Неглибока, неширока,
Має стільки сил,
Що розрізує потоком
Світлий виднокіл.
Жвава, осяйна, -
Грає хвилями дзвінкими
Гомінка Десна.
Неглибока, неширока,
Має стільки сил,
Що розрізує потоком
Світлий виднокіл.
2025.10.27
00:05
Рідне Слово моє —
ти і слабкість, і сила.
Ти і сонце розпечене,
і пустота.
Ти даруєш політ
моїм раненим крилам,
у простори нові
прочиняєш врата.
ти і слабкість, і сила.
Ти і сонце розпечене,
і пустота.
Ти даруєш політ
моїм раненим крилам,
у простори нові
прочиняєш врата.
2025.10.26
22:22
мов на мене раптом навели туман
я циганські очі покохав
циганські очі покохав о так
ей
циганко
на самоті усівшись біля вогнища
я циганські очі покохав
циганські очі покохав о так
ей
циганко
на самоті усівшись біля вогнища
2025.10.26
21:36
Це дуже спекотне літо,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.
Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.
Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,
2025.10.26
21:12
Зазвичай блукати там, де тільки заманеться
(Що взяти з того, в кого не всі дома?),
Зійшов Корній на гору край села
І бачить куряву, і незвичний гуркіт чує.
«Ти староста?–гукнув передній з мотоциклу.-
А де ж обіцяні хліб-сіль?»
«Та ж хліб ми вже здал
2025.10.26
18:54
Був лицарський сон і минув непорядний,
Був панцир із мушлі і голос ошатний,
Була попередня історій гомілка -
Кошлата як кішка, тремтлива як бджілка.
Пропали без вісті далеке і доля,
Пробуджені хвилі, солодка сваволя.
Втекли!
Захо
Був панцир із мушлі і голос ошатний,
Була попередня історій гомілка -
Кошлата як кішка, тремтлива як бджілка.
Пропали без вісті далеке і доля,
Пробуджені хвилі, солодка сваволя.
Втекли!
Захо
2025.10.26
17:41
Вона поїхала у далеч невідому –
Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.
А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,
Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.
А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,
2025.10.26
16:29
Не відчув він тепла середземних країн,
Незнайомі Берлін, Люксембург.
Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
Не блукав, та й ніколи не був!
Засмагав він під сонцем донецьких степів,
Соледар у підвалах вивчав.
Хоч за віком було йому 20 років –
Ще к
Незнайомі Берлін, Люксембург.
Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
Не блукав, та й ніколи не був!
Засмагав він під сонцем донецьких степів,
Соледар у підвалах вивчав.
Хоч за віком було йому 20 років –
Ще к
2025.10.26
15:27
Прадавнина з мого роду)
1
Повертався солдат зі служби у далекому Петербурзі в шістдесятих роках дев’ятнадцятого століття. Їхав на коні, бачив навкруг вишневу заметіль і радів, що йо
2025.10.26
15:13
Сидять в корчмі над шляхом козаки.
Димлять їх люльки, що аж ріже очі.
Корчмар до них підходить неохоче,
Бо вже добряче випили-таки.
Як козак випив, краще не чіпать,
Бо з’їздить кулацюгою у вухо.
Чи й шаблею… Нікого не послуха.
Отож корчмар, аби не
Димлять їх люльки, що аж ріже очі.
Корчмар до них підходить неохоче,
Бо вже добряче випили-таки.
Як козак випив, краще не чіпать,
Бо з’їздить кулацюгою у вухо.
Чи й шаблею… Нікого не послуха.
Отож корчмар, аби не
2025.10.26
14:35
І на останок зникнуть обрії і далі,
і твердю висушеному єству, в запалі
ще усього минулого свого,- як води -
спадуть, відкриються забутні насолоди.
Пребудь, хоча б тепер, у дійснім світі!
Почуйся птахою, щасливим квітом в житі,
стрімкою рибою у о
і твердю висушеному єству, в запалі
ще усього минулого свого,- як води -
спадуть, відкриються забутні насолоди.
Пребудь, хоча б тепер, у дійснім світі!
Почуйся птахою, щасливим квітом в житі,
стрімкою рибою у о
2025.10.26
06:06
Ридала мати: «Вбили сина!»
І проклинала Україну,
І рвала коси на собі.
Колола серце гостра голка,
В труні лежав її Миколка,
В якого очі голубі.
«Тебе ж, — волала рідна мати, —
І проклинала Україну,
І рвала коси на собі.
Колола серце гостра голка,
В труні лежав її Миколка,
В якого очі голубі.
«Тебе ж, — волала рідна мати, —
2025.10.26
05:33
У могилах, у руїнах
Рідна сторона, -
Кривду робить Україні
Проклята війна.
Вбивства, болі та страждання,
Де б я не ходив, -
Не існує заклинання
В світі од біди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Рідна сторона, -
Кривду робить Україні
Проклята війна.
Вбивства, болі та страждання,
Де б я не ходив, -
Не існує заклинання
В світі од біди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Третій роман Євгена Хміля
Євген Хміль. Десять дзвіночків: роман. – Біла Церква: ТОВ «Час Змін Інформ», 2020. – 248 с., іл.
Тернополянин Євген Хміль, котрий родом із села Криве Козівського району Тернопільської області, випускник ТДТУ імені Івана Пулюя, порівняно недавно став письменником. І відразу успішним. Його дебютний (2018 р.) любовно-пригодницький роман «Amor fati» про молодого вчителя географії, якому судилася надзвичайна доля із шаленим коханням, яскравими пригодами, неймовірними подорожами у далекі країни ураз завоював багато шанувальників. (Газета «Вільне життя плюс» друкувала мою рецензію «Намистини долі» на цей роман).
За рік, 2019-го, з’явився другий роман «Сув'язь», що продовжив лірико-драматичну тему першого і також насичений подіями, які круто і несподівано змінюють життя молодого бізнесмена Стефана, підданого Її Величності Королеви Великої Британії, котрий супроводжує свого батька, вимушеного емігранта, в подорожі на Батьківщину. Євген Хміль розповідає історію української родини, що на вітрах двадцятого століття була роз’єднана, розкидана, розпорошена. Час оповіді – початок дев'яносних. Письменник будує сюжет, де ключовим моментом є зустріч майже через півстоліття головних героїв старшого покоління: Дмитра, вимушеного емігранта і його сестри Лесі. Інтрига досліджує явні та приховані мотиви діючих осіб, їх багаторазові перетинання, переплетення, зрештою – сув’язь: батьки і діти, брати і сестри, молодість, кохання, секс, любовні трикутники, навіть спроба суїциду…У фіналі автор намагається за допомогою красивого happy end-у згармонізувати складну картину взаємостосунків між своїми персонажами. Як я зрозуміла, це була, швидше, ознака романтичного погляду на життя самого автора: добро перемагає, зло покаране. Прозаїк ще молодий (1977 р. н.), з часом це промине!
І ось тримаємо в руках третій роман Євгена Хміля «Десять дзвіночків». У рецензіі на роман «Сув’язь” («Через фільтр історії», сайт «Поетичні майстерні») я висловила припущення, що точка кристалізації сюжетних ліній, принаймні, у любовному трикутнику – Стефан, Кетрін, Оксана – ховається десь у лондонському тумані. Саме час повідомити читачів, що вони зустрінуть у новій книзі багато персонажів із попереднього роману «Сув’язь”. Автор продовжує розповідати про те, як склалася подальша їхня доля після переїзду до Лондона. Вищеназваний трикутник отримує новий розвиток.
Головна географічна ознака розповідного хисту письменника: дія в його романах розгортається в Україні та Лондоні. Роман «Десять дзвіночків» за всіма ознаками – детектив. Сюжетна канва твору вельми вибаглива. Картина кривавого злочину на початку роману переплетена із долями наших героїв дуже тісно. Цей і подальші вбивства, котрі час від часу стаються, визначають буття головних персонажів, керують їхніми вчинками, присутні цілодобово в їхніх думках, адже вбивають страхом, наче отруйні хмари, знищують радість повсякденного життя. Картини численних жорстоких вбивств, на які здатен хворий розум маніяка-насильника, вражають деталями.
У центрального героя, детектива, українця, непроста кар’єрна ситуація, що на самому початку стрімко рветься, і він опиняється у Британії без будь-яких засобів існування, на «вовчих» правах… Волею авторської фантазії у Лондоні вони зустрічаються: вбивця, котрий втік з України та детектив, який мав би його викрити…Зауважу, що кримінальна інтрига збудована майстерно, щоправда, трохи заповільно на початку, та поступово ритміка розвитку сюжету прискорюється, додаються нові персонажі зі Скотланд-Ярду. Любовні стосунки загострюються, драматизуються, принаймні письменник не змальовує своїх героїв «білими й пухнастими». Все як у житті: кохання, зрада, образа, ненависть, жаль і каяття… Прикрашають оповідну манеру прозаїка опис архітектурних родзинок Лондона, Неаполя, що природно вплетені у сюжет; зацікавлять факти з англійської історії, зокрема про Джека-Патрача, не впійманого маніяка, що став примарою й легендою англійської кримінальної історії. До речі, назва роману напряму пов’язана із цим персонажем, адже столітній лондонський паб «The ten bells” був, так би мовити, «тусовочним» місцем цього бандита. Помітне прагнення автора провести слідчу паралель між практикою далекого минулого й сучасного розслідувань. Проте не тільки це. У романі існують багато інших цікавих протиставлень-порівнянь. Пропоную цитату: «Звичайний сірий будинок виявився резиденцією прем’єр-міністра. Жодних високих стін навколо маєтку. Звичайний триповерховий будинок був обгороджений металевою решіткою в людський зріст. Оселі можновладців на їхній батьківщині дуже відрізнялись від цих, що квінтет туристів мовчки розглядав…». І ще одна цитата, що стосується заробітчанства; у Євгена Хміля – це образ робітника-будівельника Петровича, котрий змальований письменником із зворушливою теплотою: «Колись він обов’язково повернеться додому…Мамона змінює людей і роздає багатство в кредит. Його доведеться повернути. Ціною, про яку більшість людей, осліплених банкнотами, дізнається занадто пізно. Ця ціна – роки. Роки короткого людського життя».
Треба віддати належне автору – від щасливих happy end-ів у попередніх книжках, за які я дорікнула авторові раніше, назвавши їх дещо штучними, майже не залишилося й сліду! Жорстка реальність, а точніше, знання законів жанру, беруть верх над романтичними вставками; майже, як у знаменитому серіалі «Чисто англійські вбивства», у нашому романі багато насилля й крові, автор без жалю робить «генеральне прибирання». Щоправда, один виняток усе ж залишився, головний герой-детектив насамкінець вирішує всі свої проблеми: кінець кінцем вбивцю знайдено, звучить традиційний постріл, однак… тут моє перо мусить зупинитися. Переповідати авантюрний сюжет – справа марна. Я прочитала роман із задоволенням читачки, яка полюбляє детективи. Читайте й ви, дорогі читачі, насолоджуйтеся і/або критикуйте, не заперечую, адже саме для вас працює талановитий наш краянин і співвітчизник Євген Хміль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Третій роман Євгена Хміля
Євген Хміль. Десять дзвіночків: роман. – Біла Церква: ТОВ «Час Змін Інформ», 2020. – 248 с., іл.
Тернополянин Євген Хміль, котрий родом із села Криве Козівського району Тернопільської області, випускник ТДТУ імені Івана Пулюя, порівняно недавно став письменником. І відразу успішним. Його дебютний (2018 р.) любовно-пригодницький роман «Amor fati» про молодого вчителя географії, якому судилася надзвичайна доля із шаленим коханням, яскравими пригодами, неймовірними подорожами у далекі країни ураз завоював багато шанувальників. (Газета «Вільне життя плюс» друкувала мою рецензію «Намистини долі» на цей роман).
За рік, 2019-го, з’явився другий роман «Сув'язь», що продовжив лірико-драматичну тему першого і також насичений подіями, які круто і несподівано змінюють життя молодого бізнесмена Стефана, підданого Її Величності Королеви Великої Британії, котрий супроводжує свого батька, вимушеного емігранта, в подорожі на Батьківщину. Євген Хміль розповідає історію української родини, що на вітрах двадцятого століття була роз’єднана, розкидана, розпорошена. Час оповіді – початок дев'яносних. Письменник будує сюжет, де ключовим моментом є зустріч майже через півстоліття головних героїв старшого покоління: Дмитра, вимушеного емігранта і його сестри Лесі. Інтрига досліджує явні та приховані мотиви діючих осіб, їх багаторазові перетинання, переплетення, зрештою – сув’язь: батьки і діти, брати і сестри, молодість, кохання, секс, любовні трикутники, навіть спроба суїциду…У фіналі автор намагається за допомогою красивого happy end-у згармонізувати складну картину взаємостосунків між своїми персонажами. Як я зрозуміла, це була, швидше, ознака романтичного погляду на життя самого автора: добро перемагає, зло покаране. Прозаїк ще молодий (1977 р. н.), з часом це промине!
І ось тримаємо в руках третій роман Євгена Хміля «Десять дзвіночків». У рецензіі на роман «Сув’язь” («Через фільтр історії», сайт «Поетичні майстерні») я висловила припущення, що точка кристалізації сюжетних ліній, принаймні, у любовному трикутнику – Стефан, Кетрін, Оксана – ховається десь у лондонському тумані. Саме час повідомити читачів, що вони зустрінуть у новій книзі багато персонажів із попереднього роману «Сув’язь”. Автор продовжує розповідати про те, як склалася подальша їхня доля після переїзду до Лондона. Вищеназваний трикутник отримує новий розвиток.
Головна географічна ознака розповідного хисту письменника: дія в його романах розгортається в Україні та Лондоні. Роман «Десять дзвіночків» за всіма ознаками – детектив. Сюжетна канва твору вельми вибаглива. Картина кривавого злочину на початку роману переплетена із долями наших героїв дуже тісно. Цей і подальші вбивства, котрі час від часу стаються, визначають буття головних персонажів, керують їхніми вчинками, присутні цілодобово в їхніх думках, адже вбивають страхом, наче отруйні хмари, знищують радість повсякденного життя. Картини численних жорстоких вбивств, на які здатен хворий розум маніяка-насильника, вражають деталями.
У центрального героя, детектива, українця, непроста кар’єрна ситуація, що на самому початку стрімко рветься, і він опиняється у Британії без будь-яких засобів існування, на «вовчих» правах… Волею авторської фантазії у Лондоні вони зустрічаються: вбивця, котрий втік з України та детектив, який мав би його викрити…Зауважу, що кримінальна інтрига збудована майстерно, щоправда, трохи заповільно на початку, та поступово ритміка розвитку сюжету прискорюється, додаються нові персонажі зі Скотланд-Ярду. Любовні стосунки загострюються, драматизуються, принаймні письменник не змальовує своїх героїв «білими й пухнастими». Все як у житті: кохання, зрада, образа, ненависть, жаль і каяття… Прикрашають оповідну манеру прозаїка опис архітектурних родзинок Лондона, Неаполя, що природно вплетені у сюжет; зацікавлять факти з англійської історії, зокрема про Джека-Патрача, не впійманого маніяка, що став примарою й легендою англійської кримінальної історії. До речі, назва роману напряму пов’язана із цим персонажем, адже столітній лондонський паб «The ten bells” був, так би мовити, «тусовочним» місцем цього бандита. Помітне прагнення автора провести слідчу паралель між практикою далекого минулого й сучасного розслідувань. Проте не тільки це. У романі існують багато інших цікавих протиставлень-порівнянь. Пропоную цитату: «Звичайний сірий будинок виявився резиденцією прем’єр-міністра. Жодних високих стін навколо маєтку. Звичайний триповерховий будинок був обгороджений металевою решіткою в людський зріст. Оселі можновладців на їхній батьківщині дуже відрізнялись від цих, що квінтет туристів мовчки розглядав…». І ще одна цитата, що стосується заробітчанства; у Євгена Хміля – це образ робітника-будівельника Петровича, котрий змальований письменником із зворушливою теплотою: «Колись він обов’язково повернеться додому…Мамона змінює людей і роздає багатство в кредит. Його доведеться повернути. Ціною, про яку більшість людей, осліплених банкнотами, дізнається занадто пізно. Ця ціна – роки. Роки короткого людського життя».
Треба віддати належне автору – від щасливих happy end-ів у попередніх книжках, за які я дорікнула авторові раніше, назвавши їх дещо штучними, майже не залишилося й сліду! Жорстка реальність, а точніше, знання законів жанру, беруть верх над романтичними вставками; майже, як у знаменитому серіалі «Чисто англійські вбивства», у нашому романі багато насилля й крові, автор без жалю робить «генеральне прибирання». Щоправда, один виняток усе ж залишився, головний герой-детектив насамкінець вирішує всі свої проблеми: кінець кінцем вбивцю знайдено, звучить традиційний постріл, однак… тут моє перо мусить зупинитися. Переповідати авантюрний сюжет – справа марна. Я прочитала роман із задоволенням читачки, яка полюбляє детективи. Читайте й ви, дорогі читачі, насолоджуйтеся і/або критикуйте, не заперечую, адже саме для вас працює талановитий наш краянин і співвітчизник Євген Хміль.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
