Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
2026.07.15
23:19
Вони здравствують за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на все, що піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Талант і талан
Жанна Юзва (Яськів). Думки на…підсвічнику. Сентенції. НаписАнки. Тернопіль: Джура, 2020, 96 с.
Письменниця Жанна Юзва належить до літературного покоління, котре в наш час перебуває в зениті своєї творчої зрілості, у всеозброєнні життєвого і мистецького досвіду, і своєю творчістю яскраво презентує унікальний тип лірико-філософського обдарування. Її перу належать декілька збірок поетичної мініатюрної прози, біографічний роман «Тече вода…», численні публікацій у ЗМІ та мережевих сайтах.
Нова і незвичайна книга, про яку йдеться, добра і для читання й для перечитування, адже в ній чимало тонких роздумів і спостережень, життєвого, психологічного, філософського і навіть привабливо казкового… Прості знайомі слова складають різноликі форми їхнього використання, що натомість фокусують у собі авторське стремління-бажання знайти-створити одне-єдине – своє, неповторне… Невипадково мій особливий інтерес викликала творча робота письменниці у найкоротшому жанрі афоризмів, що складають перші два розділи збірки: «Думки на…підсвічнику» та «Поезія – кава розчинна».
Подібні книги пишуться все життя, хоча, думаю, багато важить першоімпульс, відповідний настрій та здатність фіксувати їх, щось на взірець щоденникових нотаток або записників. Думки, що виникають начебто спонтанно, насправді свідчать про безперервну працю підсвідомості, яка нічого не пропускає, все помічає і запам’ятовує… згодом гостра оголена думка знаходить одежу метафори і набуває завершеності й досконалості висловлення. Різноплановість висловів не заперечує певної послідовності й внутрішньої психологічної сув’язі різних думок й спостережень. І не має значення, що одні вислови мають алегоричну чи інтимну обгортку, інші існують у формі безпосередніх логічних суджень. Об’єднавчою субстанцією слугує достатньо правильне відчуття часу; звідси актуальність більшості авторських афоризмів, яка не викликає жодних заперечень. Це одночасно й класика, і сучасність, тобто мистецтво слова у найвищому стилі виконання.
Авторка по більшості звертається до людей мислячих, інтелектуальних, яких турбує власне місце у житті, можливість знайти баланс між бажаним і дійсним, що в реальності далеко не завжди збігається… Особливий інтерес становить оптимістичний світогляд письменниці, яка чудово розуміє людські проблеми але нікого нікуди насилу не заганяє, поважаючи особистий простір свого потенційного читача. Однак, упевнена, принаймні впливає на вибір певних координат і робить його, цей вибір, скажімо так, чеснішим, складнішим й тоншим. Привертають увагу роздуми авторки про психологію творчості, зокрема поетичної, про умови повноцінного розвитку й самопізнання особистості. Та не тільки. Для неї важливі проблеми загально філософські, якість моральних принципів людської поведінки: «Пекло і совість. Чи пекла когось совість?», «Плюралізм думок не походить від слова «плювати», «Наклепнику треба негайно міняти клепку!», «Де ворожнеча – там порожнеча». Жанна – правдива християнка, проте вона не боїться оприлюднювати свою своєрідну, окремішну позицію з приводу «больових точок» нашого трагічного сьогодення, зокрема, про роль релігії та церкви у суспільстві: «Навчились молитись, а жити по вірі – ні…», «Церква може стати бізнесом, але бізнес церквою – ніколи». Для письменниці – говорити правду – обов’язок, який вона сама для себе визначила, тому вона має право сказати: «У нас свобода слова. Можна говорити все, крім правди»
Третій розділ невеличкої збірки носить вельми поетичну назву – «НаписАнки» – саме так, із наголосом на на «А». Це улюблений жанр письменниці – прозові мініатюри (я сказала би – міні-мініатюри, бо деякі з них складаються з двох-п’яти речень – «Життя», «Гірко», «Бабця в торбину…», «Діалоги доброти»). Впадає в око різноманітність тематики й стилістики: декотрі мініатюри побудовані на лексичній грі, на зіткненні контрастного, на парадоксі: «Жінка – дієслово», «Сміялись люди з художника»; інші нагадують байки з іронічно-сатиричним підтекстом або притчі: «Гроші», «Філософ», «О часи! О звичаї!»; треті ескізно промальовують настрій, пейзаж, картинку: «Абрикосина», «Весняне», «Мелодія весни», «Літо». Проте кожна мініатюра за своєю цілісністю перетворюється на крихітний психологічний, сюжетний чи мемуарний етюд.
Багато різних думок викликає прочитана книга, автору якої довіряєш. Наприклад, що вільний політ творчої думки нікому й нічому не підкоряється, тільки власному сумлінню, тільки внутрішній еволюції. І ще – найскладніші ходи роздумів не завжди потребують лабіринтів форми: глибока виважена суть може бути висловлена простими, до тривіальності, словами. Саме про вислів Леонардо да Вінчі – «Простота – це те, що є найскладнішим у світі, це крайня межа досвіду й завершальне зусилля генія», нагадала мені маленька книжечка нашої краянки, сучасної письменниці й скромної людини Жанни Юзви. І на завершення запрошую – причастіться талановитим словом: «Несміло оглянулась на оголений світ. Верховіття кістляве в розвесніле небо простягнула. Лиш вранці розсміялась біло…абрикосина біля хати. Із неї весна починається! Ось напружила бруньки вишня, жовтооко розкидались на клумбі нарциси, стривожили спокій широколисті тюльпани і спрагло всмоктують першу дощівку. Земля прокидається! А потім зраділий птах витче срібну пісню у синю високість, забавиться вітер у сонячних променях і знову омолодить-озеленить землю нашу прийдешній день».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Талант і талан
Жанна Юзва (Яськів). Думки на…підсвічнику. Сентенції. НаписАнки. Тернопіль: Джура, 2020, 96 с.
Письменниця Жанна Юзва належить до літературного покоління, котре в наш час перебуває в зениті своєї творчої зрілості, у всеозброєнні життєвого і мистецького досвіду, і своєю творчістю яскраво презентує унікальний тип лірико-філософського обдарування. Її перу належать декілька збірок поетичної мініатюрної прози, біографічний роман «Тече вода…», численні публікацій у ЗМІ та мережевих сайтах.
Нова і незвичайна книга, про яку йдеться, добра і для читання й для перечитування, адже в ній чимало тонких роздумів і спостережень, життєвого, психологічного, філософського і навіть привабливо казкового… Прості знайомі слова складають різноликі форми їхнього використання, що натомість фокусують у собі авторське стремління-бажання знайти-створити одне-єдине – своє, неповторне… Невипадково мій особливий інтерес викликала творча робота письменниці у найкоротшому жанрі афоризмів, що складають перші два розділи збірки: «Думки на…підсвічнику» та «Поезія – кава розчинна».
Подібні книги пишуться все життя, хоча, думаю, багато важить першоімпульс, відповідний настрій та здатність фіксувати їх, щось на взірець щоденникових нотаток або записників. Думки, що виникають начебто спонтанно, насправді свідчать про безперервну працю підсвідомості, яка нічого не пропускає, все помічає і запам’ятовує… згодом гостра оголена думка знаходить одежу метафори і набуває завершеності й досконалості висловлення. Різноплановість висловів не заперечує певної послідовності й внутрішньої психологічної сув’язі різних думок й спостережень. І не має значення, що одні вислови мають алегоричну чи інтимну обгортку, інші існують у формі безпосередніх логічних суджень. Об’єднавчою субстанцією слугує достатньо правильне відчуття часу; звідси актуальність більшості авторських афоризмів, яка не викликає жодних заперечень. Це одночасно й класика, і сучасність, тобто мистецтво слова у найвищому стилі виконання.
Авторка по більшості звертається до людей мислячих, інтелектуальних, яких турбує власне місце у житті, можливість знайти баланс між бажаним і дійсним, що в реальності далеко не завжди збігається… Особливий інтерес становить оптимістичний світогляд письменниці, яка чудово розуміє людські проблеми але нікого нікуди насилу не заганяє, поважаючи особистий простір свого потенційного читача. Однак, упевнена, принаймні впливає на вибір певних координат і робить його, цей вибір, скажімо так, чеснішим, складнішим й тоншим. Привертають увагу роздуми авторки про психологію творчості, зокрема поетичної, про умови повноцінного розвитку й самопізнання особистості. Та не тільки. Для неї важливі проблеми загально філософські, якість моральних принципів людської поведінки: «Пекло і совість. Чи пекла когось совість?», «Плюралізм думок не походить від слова «плювати», «Наклепнику треба негайно міняти клепку!», «Де ворожнеча – там порожнеча». Жанна – правдива християнка, проте вона не боїться оприлюднювати свою своєрідну, окремішну позицію з приводу «больових точок» нашого трагічного сьогодення, зокрема, про роль релігії та церкви у суспільстві: «Навчились молитись, а жити по вірі – ні…», «Церква може стати бізнесом, але бізнес церквою – ніколи». Для письменниці – говорити правду – обов’язок, який вона сама для себе визначила, тому вона має право сказати: «У нас свобода слова. Можна говорити все, крім правди»
Третій розділ невеличкої збірки носить вельми поетичну назву – «НаписАнки» – саме так, із наголосом на на «А». Це улюблений жанр письменниці – прозові мініатюри (я сказала би – міні-мініатюри, бо деякі з них складаються з двох-п’яти речень – «Життя», «Гірко», «Бабця в торбину…», «Діалоги доброти»). Впадає в око різноманітність тематики й стилістики: декотрі мініатюри побудовані на лексичній грі, на зіткненні контрастного, на парадоксі: «Жінка – дієслово», «Сміялись люди з художника»; інші нагадують байки з іронічно-сатиричним підтекстом або притчі: «Гроші», «Філософ», «О часи! О звичаї!»; треті ескізно промальовують настрій, пейзаж, картинку: «Абрикосина», «Весняне», «Мелодія весни», «Літо». Проте кожна мініатюра за своєю цілісністю перетворюється на крихітний психологічний, сюжетний чи мемуарний етюд.
Багато різних думок викликає прочитана книга, автору якої довіряєш. Наприклад, що вільний політ творчої думки нікому й нічому не підкоряється, тільки власному сумлінню, тільки внутрішній еволюції. І ще – найскладніші ходи роздумів не завжди потребують лабіринтів форми: глибока виважена суть може бути висловлена простими, до тривіальності, словами. Саме про вислів Леонардо да Вінчі – «Простота – це те, що є найскладнішим у світі, це крайня межа досвіду й завершальне зусилля генія», нагадала мені маленька книжечка нашої краянки, сучасної письменниці й скромної людини Жанни Юзви. І на завершення запрошую – причастіться талановитим словом: «Несміло оглянулась на оголений світ. Верховіття кістляве в розвесніле небо простягнула. Лиш вранці розсміялась біло…абрикосина біля хати. Із неї весна починається! Ось напружила бруньки вишня, жовтооко розкидались на клумбі нарциси, стривожили спокій широколисті тюльпани і спрагло всмоктують першу дощівку. Земля прокидається! А потім зраділий птах витче срібну пісню у синю високість, забавиться вітер у сонячних променях і знову омолодить-озеленить землю нашу прийдешній день».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" Філософський погляд на сучасний літературний процес"
• Перейти на сторінку •
"Третій роман Євгена Хміля "
• Перейти на сторінку •
"Третій роман Євгена Хміля "
Про публікацію
