Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Талант і талан
Жанна Юзва (Яськів). Думки на…підсвічнику. Сентенції. НаписАнки. Тернопіль: Джура, 2020, 96 с.
Письменниця Жанна Юзва належить до літературного покоління, котре в наш час перебуває в зениті своєї творчої зрілості, у всеозброєнні життєвого і мистецького досвіду, і своєю творчістю яскраво презентує унікальний тип лірико-філософського обдарування. Її перу належать декілька збірок поетичної мініатюрної прози, біографічний роман «Тече вода…», численні публікацій у ЗМІ та мережевих сайтах.
Нова і незвичайна книга, про яку йдеться, добра і для читання й для перечитування, адже в ній чимало тонких роздумів і спостережень, життєвого, психологічного, філософського і навіть привабливо казкового… Прості знайомі слова складають різноликі форми їхнього використання, що натомість фокусують у собі авторське стремління-бажання знайти-створити одне-єдине – своє, неповторне… Невипадково мій особливий інтерес викликала творча робота письменниці у найкоротшому жанрі афоризмів, що складають перші два розділи збірки: «Думки на…підсвічнику» та «Поезія – кава розчинна».
Подібні книги пишуться все життя, хоча, думаю, багато важить першоімпульс, відповідний настрій та здатність фіксувати їх, щось на взірець щоденникових нотаток або записників. Думки, що виникають начебто спонтанно, насправді свідчать про безперервну працю підсвідомості, яка нічого не пропускає, все помічає і запам’ятовує… згодом гостра оголена думка знаходить одежу метафори і набуває завершеності й досконалості висловлення. Різноплановість висловів не заперечує певної послідовності й внутрішньої психологічної сув’язі різних думок й спостережень. І не має значення, що одні вислови мають алегоричну чи інтимну обгортку, інші існують у формі безпосередніх логічних суджень. Об’єднавчою субстанцією слугує достатньо правильне відчуття часу; звідси актуальність більшості авторських афоризмів, яка не викликає жодних заперечень. Це одночасно й класика, і сучасність, тобто мистецтво слова у найвищому стилі виконання.
Авторка по більшості звертається до людей мислячих, інтелектуальних, яких турбує власне місце у житті, можливість знайти баланс між бажаним і дійсним, що в реальності далеко не завжди збігається… Особливий інтерес становить оптимістичний світогляд письменниці, яка чудово розуміє людські проблеми але нікого нікуди насилу не заганяє, поважаючи особистий простір свого потенційного читача. Однак, упевнена, принаймні впливає на вибір певних координат і робить його, цей вибір, скажімо так, чеснішим, складнішим й тоншим. Привертають увагу роздуми авторки про психологію творчості, зокрема поетичної, про умови повноцінного розвитку й самопізнання особистості. Та не тільки. Для неї важливі проблеми загально філософські, якість моральних принципів людської поведінки: «Пекло і совість. Чи пекла когось совість?», «Плюралізм думок не походить від слова «плювати», «Наклепнику треба негайно міняти клепку!», «Де ворожнеча – там порожнеча». Жанна – правдива християнка, проте вона не боїться оприлюднювати свою своєрідну, окремішну позицію з приводу «больових точок» нашого трагічного сьогодення, зокрема, про роль релігії та церкви у суспільстві: «Навчились молитись, а жити по вірі – ні…», «Церква може стати бізнесом, але бізнес церквою – ніколи». Для письменниці – говорити правду – обов’язок, який вона сама для себе визначила, тому вона має право сказати: «У нас свобода слова. Можна говорити все, крім правди»
Третій розділ невеличкої збірки носить вельми поетичну назву – «НаписАнки» – саме так, із наголосом на на «А». Це улюблений жанр письменниці – прозові мініатюри (я сказала би – міні-мініатюри, бо деякі з них складаються з двох-п’яти речень – «Життя», «Гірко», «Бабця в торбину…», «Діалоги доброти»). Впадає в око різноманітність тематики й стилістики: декотрі мініатюри побудовані на лексичній грі, на зіткненні контрастного, на парадоксі: «Жінка – дієслово», «Сміялись люди з художника»; інші нагадують байки з іронічно-сатиричним підтекстом або притчі: «Гроші», «Філософ», «О часи! О звичаї!»; треті ескізно промальовують настрій, пейзаж, картинку: «Абрикосина», «Весняне», «Мелодія весни», «Літо». Проте кожна мініатюра за своєю цілісністю перетворюється на крихітний психологічний, сюжетний чи мемуарний етюд.
Багато різних думок викликає прочитана книга, автору якої довіряєш. Наприклад, що вільний політ творчої думки нікому й нічому не підкоряється, тільки власному сумлінню, тільки внутрішній еволюції. І ще – найскладніші ходи роздумів не завжди потребують лабіринтів форми: глибока виважена суть може бути висловлена простими, до тривіальності, словами. Саме про вислів Леонардо да Вінчі – «Простота – це те, що є найскладнішим у світі, це крайня межа досвіду й завершальне зусилля генія», нагадала мені маленька книжечка нашої краянки, сучасної письменниці й скромної людини Жанни Юзви. І на завершення запрошую – причастіться талановитим словом: «Несміло оглянулась на оголений світ. Верховіття кістляве в розвесніле небо простягнула. Лиш вранці розсміялась біло…абрикосина біля хати. Із неї весна починається! Ось напружила бруньки вишня, жовтооко розкидались на клумбі нарциси, стривожили спокій широколисті тюльпани і спрагло всмоктують першу дощівку. Земля прокидається! А потім зраділий птах витче срібну пісню у синю високість, забавиться вітер у сонячних променях і знову омолодить-озеленить землю нашу прийдешній день».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Талант і талан
Жанна Юзва (Яськів). Думки на…підсвічнику. Сентенції. НаписАнки. Тернопіль: Джура, 2020, 96 с.
Письменниця Жанна Юзва належить до літературного покоління, котре в наш час перебуває в зениті своєї творчої зрілості, у всеозброєнні життєвого і мистецького досвіду, і своєю творчістю яскраво презентує унікальний тип лірико-філософського обдарування. Її перу належать декілька збірок поетичної мініатюрної прози, біографічний роман «Тече вода…», численні публікацій у ЗМІ та мережевих сайтах.
Нова і незвичайна книга, про яку йдеться, добра і для читання й для перечитування, адже в ній чимало тонких роздумів і спостережень, життєвого, психологічного, філософського і навіть привабливо казкового… Прості знайомі слова складають різноликі форми їхнього використання, що натомість фокусують у собі авторське стремління-бажання знайти-створити одне-єдине – своє, неповторне… Невипадково мій особливий інтерес викликала творча робота письменниці у найкоротшому жанрі афоризмів, що складають перші два розділи збірки: «Думки на…підсвічнику» та «Поезія – кава розчинна».
Подібні книги пишуться все життя, хоча, думаю, багато важить першоімпульс, відповідний настрій та здатність фіксувати їх, щось на взірець щоденникових нотаток або записників. Думки, що виникають начебто спонтанно, насправді свідчать про безперервну працю підсвідомості, яка нічого не пропускає, все помічає і запам’ятовує… згодом гостра оголена думка знаходить одежу метафори і набуває завершеності й досконалості висловлення. Різноплановість висловів не заперечує певної послідовності й внутрішньої психологічної сув’язі різних думок й спостережень. І не має значення, що одні вислови мають алегоричну чи інтимну обгортку, інші існують у формі безпосередніх логічних суджень. Об’єднавчою субстанцією слугує достатньо правильне відчуття часу; звідси актуальність більшості авторських афоризмів, яка не викликає жодних заперечень. Це одночасно й класика, і сучасність, тобто мистецтво слова у найвищому стилі виконання.
Авторка по більшості звертається до людей мислячих, інтелектуальних, яких турбує власне місце у житті, можливість знайти баланс між бажаним і дійсним, що в реальності далеко не завжди збігається… Особливий інтерес становить оптимістичний світогляд письменниці, яка чудово розуміє людські проблеми але нікого нікуди насилу не заганяє, поважаючи особистий простір свого потенційного читача. Однак, упевнена, принаймні впливає на вибір певних координат і робить його, цей вибір, скажімо так, чеснішим, складнішим й тоншим. Привертають увагу роздуми авторки про психологію творчості, зокрема поетичної, про умови повноцінного розвитку й самопізнання особистості. Та не тільки. Для неї важливі проблеми загально філософські, якість моральних принципів людської поведінки: «Пекло і совість. Чи пекла когось совість?», «Плюралізм думок не походить від слова «плювати», «Наклепнику треба негайно міняти клепку!», «Де ворожнеча – там порожнеча». Жанна – правдива християнка, проте вона не боїться оприлюднювати свою своєрідну, окремішну позицію з приводу «больових точок» нашого трагічного сьогодення, зокрема, про роль релігії та церкви у суспільстві: «Навчились молитись, а жити по вірі – ні…», «Церква може стати бізнесом, але бізнес церквою – ніколи». Для письменниці – говорити правду – обов’язок, який вона сама для себе визначила, тому вона має право сказати: «У нас свобода слова. Можна говорити все, крім правди»
Третій розділ невеличкої збірки носить вельми поетичну назву – «НаписАнки» – саме так, із наголосом на на «А». Це улюблений жанр письменниці – прозові мініатюри (я сказала би – міні-мініатюри, бо деякі з них складаються з двох-п’яти речень – «Життя», «Гірко», «Бабця в торбину…», «Діалоги доброти»). Впадає в око різноманітність тематики й стилістики: декотрі мініатюри побудовані на лексичній грі, на зіткненні контрастного, на парадоксі: «Жінка – дієслово», «Сміялись люди з художника»; інші нагадують байки з іронічно-сатиричним підтекстом або притчі: «Гроші», «Філософ», «О часи! О звичаї!»; треті ескізно промальовують настрій, пейзаж, картинку: «Абрикосина», «Весняне», «Мелодія весни», «Літо». Проте кожна мініатюра за своєю цілісністю перетворюється на крихітний психологічний, сюжетний чи мемуарний етюд.
Багато різних думок викликає прочитана книга, автору якої довіряєш. Наприклад, що вільний політ творчої думки нікому й нічому не підкоряється, тільки власному сумлінню, тільки внутрішній еволюції. І ще – найскладніші ходи роздумів не завжди потребують лабіринтів форми: глибока виважена суть може бути висловлена простими, до тривіальності, словами. Саме про вислів Леонардо да Вінчі – «Простота – це те, що є найскладнішим у світі, це крайня межа досвіду й завершальне зусилля генія», нагадала мені маленька книжечка нашої краянки, сучасної письменниці й скромної людини Жанни Юзви. І на завершення запрошую – причастіться талановитим словом: «Несміло оглянулась на оголений світ. Верховіття кістляве в розвесніле небо простягнула. Лиш вранці розсміялась біло…абрикосина біля хати. Із неї весна починається! Ось напружила бруньки вишня, жовтооко розкидались на клумбі нарциси, стривожили спокій широколисті тюльпани і спрагло всмоктують першу дощівку. Земля прокидається! А потім зраділий птах витче срібну пісню у синю високість, забавиться вітер у сонячних променях і знову омолодить-озеленить землю нашу прийдешній день».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" Філософський погляд на сучасний літературний процес"
• Перейти на сторінку •
"Третій роман Євгена Хміля "
• Перейти на сторінку •
"Третій роман Євгена Хміля "
Про публікацію
