Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Філософський погляд на сучасний літературний процес
Ігор Фарина. Наближення: вибрані рецензії останніх років. – Житомир: Вид. О. О. Євенок, 2020. – 128 с.
Шумчанин Ігор Фарина – критик-робот. І це не жарт, тим більше не іронічне підколювання колеги по критичній робітні! Якби існував апарат по вимірюванню творчої енергії, то у шановного пана Ігоря він, апарат, скоренько би вийшов з ладу через затратний колапс! Намарно намагатися порахувати точну кількість прочитаних книг, написаних й відповідно надрукованих рецензій! Привертає увагу також, так би мовити, географія автури, яка «заселила» збірку. Проте, з вашого дозволу, поговоримо не так про кількість, як про змістовне наповнення особистісних рефлексій літературного критика Ігоря Фарини щодо перебігу сучасного літературного процесу.
Збірка вибраного, про яку йдеться, вийшла друком майже услід за збіркою рецензій «Візії», котра отримала вельми схвальні відгуки у пресі, як місцевій, так і всеукраїнській. Приємно, що газета «Вільне життя плюс» однією з перших надрукувала мою рецензію на цю книгу: «Велика вага маленької книжки» (28.02. 2020, № 16). У своїй рецензії я підсумувала, на мій погляд, фахові «візії» Фарини-критика, зокрема, це – пильна увага до стилю автора, книгу якого він рецензує. Насамперед пана Ігоря цікавлять речі мовно-естетичні – ЯК це зроблено; звідси детальне «виловлювання» морфем, лексем, новотворів, діалектизмів, колоритних ідіом, небанальних словосполучень, вдатних образів, небуденних метафор тощо. Він і сам полюбляє створювати подібні слівця, наприклад, «мореокеання» слів. Ця риса його наративу, на мій погляд, є ключовою. Проте, не тільки це впадає в око. Вибрані рецензії збірки «Наближення» містять глибокі роздуми письменника над сутністю проблем, які зацікавили того чи іншого автора. Я хочу підкреслити подальший розвиток філософсько-медійних міркувань у новій книзі. Це, насамперед, помітно у виборі творів прозового жанру ( О. Клименко. Там, за Збручем: хроніка в двох книгах; Г. Щипківський. Найда: роман; В. Святненко. Самурай: роман; І Гургула. Кров папороті: повість; Г. Цимбалюк. Зрушений алювій: проза; Б. Кушнір. На лінії зіткнення. Любов і ненависть: роман; Жанна Юзва. Тече вода: проза; О. Герман. Співоча скеля: повістина; О. Масляник. Каміння на всіх: новели, оповідання). Критика ігоря Фарину цікавлять літературні прийоми, які використовують письменники для вираження вродженої історичності, що закладена в національній та культурній природі українців. Знання історії, на думку критика, втілює, а відтак пробуджує у нашій свідомості почуття конфлікту між неможливістю й все ж можливістю згоди між внутрішніми і зовнішніми чинниками. Ось таке парадоксальне відчуття викликали в мене погляди шановного колеги на проблематику творів, які обрані для рецензування.
У новій книзі з’явився, а може, певною мірою посилився екстравертний, сливе сповідальний тон авторських міркувань, коли в процесс розгортання аналізування, котрий вимагає принаймні деякої відстороненості аналітика, вторгається alter ego критика. Проте з іншого боку, думаю, абсолютної герметичності й не потрібно, адже критик є щирим посередником між тими, хто пише і тими, хто читає, про що свідчать і розмовні вирази, які критик адресує нібито самому собі, а насправді це передбачає присутність співбесідника, швидше однодумника, ніж опонента.
Критик добре знає свою читацьку авдиторію, як реальну, так і уявну, тому майже без огріхів спрацьовує його здатність інтуїтивно відчути силу і/або слабкість авторського пізнання чітко визначених тематичних мотивів та стилістичних особливостей. Однак, тексти рецензій, тим більше, що вибраних, перегукуються між собою радше своєю подібністю, що надає загальному колоритові збірки небажаного відтінку одноманітності. Не думаю, що це є вадою, швидше, основним профілем творчості шановного колеги.
Кажуть, що в Україні немає ні критики, здатної почути голос письменника, ні суспільства, котре любить читати і уважно відстежувати новинки літератури. Неправдивий діагноз звучить як вирок. Думаю, що вичерпне заперечення на це дає діяльність літературних критиків України, nomen illis legio, зокрема, активної творчої особистості, талановитого й успішного літератора, нашого краянина Ігоря Фарини. Dixi!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філософський погляд на сучасний літературний процес
Ігор Фарина. Наближення: вибрані рецензії останніх років. – Житомир: Вид. О. О. Євенок, 2020. – 128 с.
Шумчанин Ігор Фарина – критик-робот. І це не жарт, тим більше не іронічне підколювання колеги по критичній робітні! Якби існував апарат по вимірюванню творчої енергії, то у шановного пана Ігоря він, апарат, скоренько би вийшов з ладу через затратний колапс! Намарно намагатися порахувати точну кількість прочитаних книг, написаних й відповідно надрукованих рецензій! Привертає увагу також, так би мовити, географія автури, яка «заселила» збірку. Проте, з вашого дозволу, поговоримо не так про кількість, як про змістовне наповнення особистісних рефлексій літературного критика Ігоря Фарини щодо перебігу сучасного літературного процесу.
Збірка вибраного, про яку йдеться, вийшла друком майже услід за збіркою рецензій «Візії», котра отримала вельми схвальні відгуки у пресі, як місцевій, так і всеукраїнській. Приємно, що газета «Вільне життя плюс» однією з перших надрукувала мою рецензію на цю книгу: «Велика вага маленької книжки» (28.02. 2020, № 16). У своїй рецензії я підсумувала, на мій погляд, фахові «візії» Фарини-критика, зокрема, це – пильна увага до стилю автора, книгу якого він рецензує. Насамперед пана Ігоря цікавлять речі мовно-естетичні – ЯК це зроблено; звідси детальне «виловлювання» морфем, лексем, новотворів, діалектизмів, колоритних ідіом, небанальних словосполучень, вдатних образів, небуденних метафор тощо. Він і сам полюбляє створювати подібні слівця, наприклад, «мореокеання» слів. Ця риса його наративу, на мій погляд, є ключовою. Проте, не тільки це впадає в око. Вибрані рецензії збірки «Наближення» містять глибокі роздуми письменника над сутністю проблем, які зацікавили того чи іншого автора. Я хочу підкреслити подальший розвиток філософсько-медійних міркувань у новій книзі. Це, насамперед, помітно у виборі творів прозового жанру ( О. Клименко. Там, за Збручем: хроніка в двох книгах; Г. Щипківський. Найда: роман; В. Святненко. Самурай: роман; І Гургула. Кров папороті: повість; Г. Цимбалюк. Зрушений алювій: проза; Б. Кушнір. На лінії зіткнення. Любов і ненависть: роман; Жанна Юзва. Тече вода: проза; О. Герман. Співоча скеля: повістина; О. Масляник. Каміння на всіх: новели, оповідання). Критика ігоря Фарину цікавлять літературні прийоми, які використовують письменники для вираження вродженої історичності, що закладена в національній та культурній природі українців. Знання історії, на думку критика, втілює, а відтак пробуджує у нашій свідомості почуття конфлікту між неможливістю й все ж можливістю згоди між внутрішніми і зовнішніми чинниками. Ось таке парадоксальне відчуття викликали в мене погляди шановного колеги на проблематику творів, які обрані для рецензування.
У новій книзі з’явився, а може, певною мірою посилився екстравертний, сливе сповідальний тон авторських міркувань, коли в процесс розгортання аналізування, котрий вимагає принаймні деякої відстороненості аналітика, вторгається alter ego критика. Проте з іншого боку, думаю, абсолютної герметичності й не потрібно, адже критик є щирим посередником між тими, хто пише і тими, хто читає, про що свідчать і розмовні вирази, які критик адресує нібито самому собі, а насправді це передбачає присутність співбесідника, швидше однодумника, ніж опонента.
Критик добре знає свою читацьку авдиторію, як реальну, так і уявну, тому майже без огріхів спрацьовує його здатність інтуїтивно відчути силу і/або слабкість авторського пізнання чітко визначених тематичних мотивів та стилістичних особливостей. Однак, тексти рецензій, тим більше, що вибраних, перегукуються між собою радше своєю подібністю, що надає загальному колоритові збірки небажаного відтінку одноманітності. Не думаю, що це є вадою, швидше, основним профілем творчості шановного колеги.
Кажуть, що в Україні немає ні критики, здатної почути голос письменника, ні суспільства, котре любить читати і уважно відстежувати новинки літератури. Неправдивий діагноз звучить як вирок. Думаю, що вичерпне заперечення на це дає діяльність літературних критиків України, nomen illis legio, зокрема, активної творчої особистості, талановитого й успішного літератора, нашого краянина Ігоря Фарини. Dixi!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
