Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.25
17:24
поки ви не плачете
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя
як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя
як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
2026.09.25
15:52
Beeper – таємне ночі,
Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.
Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,
Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.
Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,
2026.09.25
13:45
Це так важливо - не проґавить час
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.
Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.
Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,
2026.09.25
12:46
Красуне, знов нова і неповторна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.
Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.
Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.
2026.09.25
12:37
Війна дає шалені бариші
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
2026.09.25
07:54
VIІ. « РИМ ПОЧЕКАЄ! »
Кімната молодого Плінія була завалена сувоями. Тут були вірші Вергілія, праці істориків і його власні начерки. Юнак гарячково пакував речі в шкіряну сумку.
Завтра вранці в порту на нього чекав корабель до Остії. Пліній
2026.09.25
07:16
До сонця усміхається земля,
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
2026.09.24
23:59
Лунатик на траві, дивись
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
2026.09.24
23:03
обережно акуратно
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
2026.09.24
22:13
Ще краплі літа в осені барвистій
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
2026.09.24
20:58
Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
2026.09.24
18:34
Підлога бажає зігрітись,
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
2026.09.24
17:13
Жили чоловік і жінка на хуторі. Звісно
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
2026.09.24
16:43
Так схожий на старовинні,
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
2026.09.24
14:26
Колись доводиться прощатись
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
2026.09.24
06:15
Предківські дороги нам дарують крила
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Філософський погляд на сучасний літературний процес
Ігор Фарина. Наближення: вибрані рецензії останніх років. – Житомир: Вид. О. О. Євенок, 2020. – 128 с.
Шумчанин Ігор Фарина – критик-робот. І це не жарт, тим більше не іронічне підколювання колеги по критичній робітні! Якби існував апарат по вимірюванню творчої енергії, то у шановного пана Ігоря він, апарат, скоренько би вийшов з ладу через затратний колапс! Намарно намагатися порахувати точну кількість прочитаних книг, написаних й відповідно надрукованих рецензій! Привертає увагу також, так би мовити, географія автури, яка «заселила» збірку. Проте, з вашого дозволу, поговоримо не так про кількість, як про змістовне наповнення особистісних рефлексій літературного критика Ігоря Фарини щодо перебігу сучасного літературного процесу.
Збірка вибраного, про яку йдеться, вийшла друком майже услід за збіркою рецензій «Візії», котра отримала вельми схвальні відгуки у пресі, як місцевій, так і всеукраїнській. Приємно, що газета «Вільне життя плюс» однією з перших надрукувала мою рецензію на цю книгу: «Велика вага маленької книжки» (28.02. 2020, № 16). У своїй рецензії я підсумувала, на мій погляд, фахові «візії» Фарини-критика, зокрема, це – пильна увага до стилю автора, книгу якого він рецензує. Насамперед пана Ігоря цікавлять речі мовно-естетичні – ЯК це зроблено; звідси детальне «виловлювання» морфем, лексем, новотворів, діалектизмів, колоритних ідіом, небанальних словосполучень, вдатних образів, небуденних метафор тощо. Він і сам полюбляє створювати подібні слівця, наприклад, «мореокеання» слів. Ця риса його наративу, на мій погляд, є ключовою. Проте, не тільки це впадає в око. Вибрані рецензії збірки «Наближення» містять глибокі роздуми письменника над сутністю проблем, які зацікавили того чи іншого автора. Я хочу підкреслити подальший розвиток філософсько-медійних міркувань у новій книзі. Це, насамперед, помітно у виборі творів прозового жанру ( О. Клименко. Там, за Збручем: хроніка в двох книгах; Г. Щипківський. Найда: роман; В. Святненко. Самурай: роман; І Гургула. Кров папороті: повість; Г. Цимбалюк. Зрушений алювій: проза; Б. Кушнір. На лінії зіткнення. Любов і ненависть: роман; Жанна Юзва. Тече вода: проза; О. Герман. Співоча скеля: повістина; О. Масляник. Каміння на всіх: новели, оповідання). Критика ігоря Фарину цікавлять літературні прийоми, які використовують письменники для вираження вродженої історичності, що закладена в національній та культурній природі українців. Знання історії, на думку критика, втілює, а відтак пробуджує у нашій свідомості почуття конфлікту між неможливістю й все ж можливістю згоди між внутрішніми і зовнішніми чинниками. Ось таке парадоксальне відчуття викликали в мене погляди шановного колеги на проблематику творів, які обрані для рецензування.
У новій книзі з’явився, а може, певною мірою посилився екстравертний, сливе сповідальний тон авторських міркувань, коли в процесс розгортання аналізування, котрий вимагає принаймні деякої відстороненості аналітика, вторгається alter ego критика. Проте з іншого боку, думаю, абсолютної герметичності й не потрібно, адже критик є щирим посередником між тими, хто пише і тими, хто читає, про що свідчать і розмовні вирази, які критик адресує нібито самому собі, а насправді це передбачає присутність співбесідника, швидше однодумника, ніж опонента.
Критик добре знає свою читацьку авдиторію, як реальну, так і уявну, тому майже без огріхів спрацьовує його здатність інтуїтивно відчути силу і/або слабкість авторського пізнання чітко визначених тематичних мотивів та стилістичних особливостей. Однак, тексти рецензій, тим більше, що вибраних, перегукуються між собою радше своєю подібністю, що надає загальному колоритові збірки небажаного відтінку одноманітності. Не думаю, що це є вадою, швидше, основним профілем творчості шановного колеги.
Кажуть, що в Україні немає ні критики, здатної почути голос письменника, ні суспільства, котре любить читати і уважно відстежувати новинки літератури. Неправдивий діагноз звучить як вирок. Думаю, що вичерпне заперечення на це дає діяльність літературних критиків України, nomen illis legio, зокрема, активної творчої особистості, талановитого й успішного літератора, нашого краянина Ігоря Фарини. Dixi!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філософський погляд на сучасний літературний процес
Ігор Фарина. Наближення: вибрані рецензії останніх років. – Житомир: Вид. О. О. Євенок, 2020. – 128 с.
Шумчанин Ігор Фарина – критик-робот. І це не жарт, тим більше не іронічне підколювання колеги по критичній робітні! Якби існував апарат по вимірюванню творчої енергії, то у шановного пана Ігоря він, апарат, скоренько би вийшов з ладу через затратний колапс! Намарно намагатися порахувати точну кількість прочитаних книг, написаних й відповідно надрукованих рецензій! Привертає увагу також, так би мовити, географія автури, яка «заселила» збірку. Проте, з вашого дозволу, поговоримо не так про кількість, як про змістовне наповнення особистісних рефлексій літературного критика Ігоря Фарини щодо перебігу сучасного літературного процесу.
Збірка вибраного, про яку йдеться, вийшла друком майже услід за збіркою рецензій «Візії», котра отримала вельми схвальні відгуки у пресі, як місцевій, так і всеукраїнській. Приємно, що газета «Вільне життя плюс» однією з перших надрукувала мою рецензію на цю книгу: «Велика вага маленької книжки» (28.02. 2020, № 16). У своїй рецензії я підсумувала, на мій погляд, фахові «візії» Фарини-критика, зокрема, це – пильна увага до стилю автора, книгу якого він рецензує. Насамперед пана Ігоря цікавлять речі мовно-естетичні – ЯК це зроблено; звідси детальне «виловлювання» морфем, лексем, новотворів, діалектизмів, колоритних ідіом, небанальних словосполучень, вдатних образів, небуденних метафор тощо. Він і сам полюбляє створювати подібні слівця, наприклад, «мореокеання» слів. Ця риса його наративу, на мій погляд, є ключовою. Проте, не тільки це впадає в око. Вибрані рецензії збірки «Наближення» містять глибокі роздуми письменника над сутністю проблем, які зацікавили того чи іншого автора. Я хочу підкреслити подальший розвиток філософсько-медійних міркувань у новій книзі. Це, насамперед, помітно у виборі творів прозового жанру ( О. Клименко. Там, за Збручем: хроніка в двох книгах; Г. Щипківський. Найда: роман; В. Святненко. Самурай: роман; І Гургула. Кров папороті: повість; Г. Цимбалюк. Зрушений алювій: проза; Б. Кушнір. На лінії зіткнення. Любов і ненависть: роман; Жанна Юзва. Тече вода: проза; О. Герман. Співоча скеля: повістина; О. Масляник. Каміння на всіх: новели, оповідання). Критика ігоря Фарину цікавлять літературні прийоми, які використовують письменники для вираження вродженої історичності, що закладена в національній та культурній природі українців. Знання історії, на думку критика, втілює, а відтак пробуджує у нашій свідомості почуття конфлікту між неможливістю й все ж можливістю згоди між внутрішніми і зовнішніми чинниками. Ось таке парадоксальне відчуття викликали в мене погляди шановного колеги на проблематику творів, які обрані для рецензування.
У новій книзі з’явився, а може, певною мірою посилився екстравертний, сливе сповідальний тон авторських міркувань, коли в процесс розгортання аналізування, котрий вимагає принаймні деякої відстороненості аналітика, вторгається alter ego критика. Проте з іншого боку, думаю, абсолютної герметичності й не потрібно, адже критик є щирим посередником між тими, хто пише і тими, хто читає, про що свідчать і розмовні вирази, які критик адресує нібито самому собі, а насправді це передбачає присутність співбесідника, швидше однодумника, ніж опонента.
Критик добре знає свою читацьку авдиторію, як реальну, так і уявну, тому майже без огріхів спрацьовує його здатність інтуїтивно відчути силу і/або слабкість авторського пізнання чітко визначених тематичних мотивів та стилістичних особливостей. Однак, тексти рецензій, тим більше, що вибраних, перегукуються між собою радше своєю подібністю, що надає загальному колоритові збірки небажаного відтінку одноманітності. Не думаю, що це є вадою, швидше, основним профілем творчості шановного колеги.
Кажуть, що в Україні немає ні критики, здатної почути голос письменника, ні суспільства, котре любить читати і уважно відстежувати новинки літератури. Неправдивий діагноз звучить як вирок. Думаю, що вичерпне заперечення на це дає діяльність літературних критиків України, nomen illis legio, зокрема, активної творчої особистості, талановитого й успішного літератора, нашого краянина Ігоря Фарини. Dixi!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
