Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм, далеко як не першим,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Ти для омани наче й на землі,
І виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Ти для омани наче й на землі,
І виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Філософський погляд на сучасний літературний процес
Ігор Фарина. Наближення: вибрані рецензії останніх років. – Житомир: Вид. О. О. Євенок, 2020. – 128 с.
Шумчанин Ігор Фарина – критик-робот. І це не жарт, тим більше не іронічне підколювання колеги по критичній робітні! Якби існував апарат по вимірюванню творчої енергії, то у шановного пана Ігоря він, апарат, скоренько би вийшов з ладу через затратний колапс! Намарно намагатися порахувати точну кількість прочитаних книг, написаних й відповідно надрукованих рецензій! Привертає увагу також, так би мовити, географія автури, яка «заселила» збірку. Проте, з вашого дозволу, поговоримо не так про кількість, як про змістовне наповнення особистісних рефлексій літературного критика Ігоря Фарини щодо перебігу сучасного літературного процесу.
Збірка вибраного, про яку йдеться, вийшла друком майже услід за збіркою рецензій «Візії», котра отримала вельми схвальні відгуки у пресі, як місцевій, так і всеукраїнській. Приємно, що газета «Вільне життя плюс» однією з перших надрукувала мою рецензію на цю книгу: «Велика вага маленької книжки» (28.02. 2020, № 16). У своїй рецензії я підсумувала, на мій погляд, фахові «візії» Фарини-критика, зокрема, це – пильна увага до стилю автора, книгу якого він рецензує. Насамперед пана Ігоря цікавлять речі мовно-естетичні – ЯК це зроблено; звідси детальне «виловлювання» морфем, лексем, новотворів, діалектизмів, колоритних ідіом, небанальних словосполучень, вдатних образів, небуденних метафор тощо. Він і сам полюбляє створювати подібні слівця, наприклад, «мореокеання» слів. Ця риса його наративу, на мій погляд, є ключовою. Проте, не тільки це впадає в око. Вибрані рецензії збірки «Наближення» містять глибокі роздуми письменника над сутністю проблем, які зацікавили того чи іншого автора. Я хочу підкреслити подальший розвиток філософсько-медійних міркувань у новій книзі. Це, насамперед, помітно у виборі творів прозового жанру ( О. Клименко. Там, за Збручем: хроніка в двох книгах; Г. Щипківський. Найда: роман; В. Святненко. Самурай: роман; І Гургула. Кров папороті: повість; Г. Цимбалюк. Зрушений алювій: проза; Б. Кушнір. На лінії зіткнення. Любов і ненависть: роман; Жанна Юзва. Тече вода: проза; О. Герман. Співоча скеля: повістина; О. Масляник. Каміння на всіх: новели, оповідання). Критика ігоря Фарину цікавлять літературні прийоми, які використовують письменники для вираження вродженої історичності, що закладена в національній та культурній природі українців. Знання історії, на думку критика, втілює, а відтак пробуджує у нашій свідомості почуття конфлікту між неможливістю й все ж можливістю згоди між внутрішніми і зовнішніми чинниками. Ось таке парадоксальне відчуття викликали в мене погляди шановного колеги на проблематику творів, які обрані для рецензування.
У новій книзі з’явився, а може, певною мірою посилився екстравертний, сливе сповідальний тон авторських міркувань, коли в процесс розгортання аналізування, котрий вимагає принаймні деякої відстороненості аналітика, вторгається alter ego критика. Проте з іншого боку, думаю, абсолютної герметичності й не потрібно, адже критик є щирим посередником між тими, хто пише і тими, хто читає, про що свідчать і розмовні вирази, які критик адресує нібито самому собі, а насправді це передбачає присутність співбесідника, швидше однодумника, ніж опонента.
Критик добре знає свою читацьку авдиторію, як реальну, так і уявну, тому майже без огріхів спрацьовує його здатність інтуїтивно відчути силу і/або слабкість авторського пізнання чітко визначених тематичних мотивів та стилістичних особливостей. Однак, тексти рецензій, тим більше, що вибраних, перегукуються між собою радше своєю подібністю, що надає загальному колоритові збірки небажаного відтінку одноманітності. Не думаю, що це є вадою, швидше, основним профілем творчості шановного колеги.
Кажуть, що в Україні немає ні критики, здатної почути голос письменника, ні суспільства, котре любить читати і уважно відстежувати новинки літератури. Неправдивий діагноз звучить як вирок. Думаю, що вичерпне заперечення на це дає діяльність літературних критиків України, nomen illis legio, зокрема, активної творчої особистості, талановитого й успішного літератора, нашого краянина Ігоря Фарини. Dixi!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філософський погляд на сучасний літературний процес
Ігор Фарина. Наближення: вибрані рецензії останніх років. – Житомир: Вид. О. О. Євенок, 2020. – 128 с.
Шумчанин Ігор Фарина – критик-робот. І це не жарт, тим більше не іронічне підколювання колеги по критичній робітні! Якби існував апарат по вимірюванню творчої енергії, то у шановного пана Ігоря він, апарат, скоренько би вийшов з ладу через затратний колапс! Намарно намагатися порахувати точну кількість прочитаних книг, написаних й відповідно надрукованих рецензій! Привертає увагу також, так би мовити, географія автури, яка «заселила» збірку. Проте, з вашого дозволу, поговоримо не так про кількість, як про змістовне наповнення особистісних рефлексій літературного критика Ігоря Фарини щодо перебігу сучасного літературного процесу.
Збірка вибраного, про яку йдеться, вийшла друком майже услід за збіркою рецензій «Візії», котра отримала вельми схвальні відгуки у пресі, як місцевій, так і всеукраїнській. Приємно, що газета «Вільне життя плюс» однією з перших надрукувала мою рецензію на цю книгу: «Велика вага маленької книжки» (28.02. 2020, № 16). У своїй рецензії я підсумувала, на мій погляд, фахові «візії» Фарини-критика, зокрема, це – пильна увага до стилю автора, книгу якого він рецензує. Насамперед пана Ігоря цікавлять речі мовно-естетичні – ЯК це зроблено; звідси детальне «виловлювання» морфем, лексем, новотворів, діалектизмів, колоритних ідіом, небанальних словосполучень, вдатних образів, небуденних метафор тощо. Він і сам полюбляє створювати подібні слівця, наприклад, «мореокеання» слів. Ця риса його наративу, на мій погляд, є ключовою. Проте, не тільки це впадає в око. Вибрані рецензії збірки «Наближення» містять глибокі роздуми письменника над сутністю проблем, які зацікавили того чи іншого автора. Я хочу підкреслити подальший розвиток філософсько-медійних міркувань у новій книзі. Це, насамперед, помітно у виборі творів прозового жанру ( О. Клименко. Там, за Збручем: хроніка в двох книгах; Г. Щипківський. Найда: роман; В. Святненко. Самурай: роман; І Гургула. Кров папороті: повість; Г. Цимбалюк. Зрушений алювій: проза; Б. Кушнір. На лінії зіткнення. Любов і ненависть: роман; Жанна Юзва. Тече вода: проза; О. Герман. Співоча скеля: повістина; О. Масляник. Каміння на всіх: новели, оповідання). Критика ігоря Фарину цікавлять літературні прийоми, які використовують письменники для вираження вродженої історичності, що закладена в національній та культурній природі українців. Знання історії, на думку критика, втілює, а відтак пробуджує у нашій свідомості почуття конфлікту між неможливістю й все ж можливістю згоди між внутрішніми і зовнішніми чинниками. Ось таке парадоксальне відчуття викликали в мене погляди шановного колеги на проблематику творів, які обрані для рецензування.
У новій книзі з’явився, а може, певною мірою посилився екстравертний, сливе сповідальний тон авторських міркувань, коли в процесс розгортання аналізування, котрий вимагає принаймні деякої відстороненості аналітика, вторгається alter ego критика. Проте з іншого боку, думаю, абсолютної герметичності й не потрібно, адже критик є щирим посередником між тими, хто пише і тими, хто читає, про що свідчать і розмовні вирази, які критик адресує нібито самому собі, а насправді це передбачає присутність співбесідника, швидше однодумника, ніж опонента.
Критик добре знає свою читацьку авдиторію, як реальну, так і уявну, тому майже без огріхів спрацьовує його здатність інтуїтивно відчути силу і/або слабкість авторського пізнання чітко визначених тематичних мотивів та стилістичних особливостей. Однак, тексти рецензій, тим більше, що вибраних, перегукуються між собою радше своєю подібністю, що надає загальному колоритові збірки небажаного відтінку одноманітності. Не думаю, що це є вадою, швидше, основним профілем творчості шановного колеги.
Кажуть, що в Україні немає ні критики, здатної почути голос письменника, ні суспільства, котре любить читати і уважно відстежувати новинки літератури. Неправдивий діагноз звучить як вирок. Думаю, що вичерпне заперечення на це дає діяльність літературних критиків України, nomen illis legio, зокрема, активної творчої особистості, талановитого й успішного літератора, нашого краянина Ігоря Фарини. Dixi!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
