Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.21
23:55
Хмурий день тамує втому,
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
2026.02.21
21:45
Люблю дитячі голоси,
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
2026.02.21
18:46
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
2026.02.21
15:17
Мова змучена, та не зраджена.
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
2026.02.21
14:28
Експерт на експерті…
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
2026.02.21
13:50
Вона не просто звук, не просто певні знаки,
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
2026.02.21
12:55
Позаростали чагарем стежки,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
2026.02.21
11:27
Потрапити під дощ, під вістря тихих крапель,
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан
2026.02.21
10:28
Чи гостей незваних тіні,
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
2026.02.21
10:25
Невдовзі ранок... До світання
очей склепити не вдалось.
Погасла зіронька остання,
запіють півні вже ось-ось.
Палають у каміні дрова,
мигтить у сутінках стіна,
а за вікном передранкова,
очей склепити не вдалось.
Погасла зіронька остання,
запіють півні вже ось-ось.
Палають у каміні дрова,
мигтить у сутінках стіна,
а за вікном передранкова,
2026.02.21
10:23
Томливе безсоння зі мною зжилось,
я марно його не тривожу.
Турботливо ніч присипляє когось,
а я все заснути не можу.
До мли крижаної прикутий рядком,
нікуди від себе не зрушу,
а тиша рапавим сухим язиком
я марно його не тривожу.
Турботливо ніч присипляє когось,
а я все заснути не можу.
До мли крижаної прикутий рядком,
нікуди від себе не зрушу,
а тиша рапавим сухим язиком
2026.02.21
03:10
Життя кінчається, життя.
Останні дні біжать у Лету.
У вир гіркого небуття,
Прощальне соло для поета -
Життя кінчається, життя.
Життя кінчається, життя,
З дитинства був слабкий, плаксивий.
Останні дні біжать у Лету.
У вир гіркого небуття,
Прощальне соло для поета -
Життя кінчається, життя.
Життя кінчається, життя,
З дитинства був слабкий, плаксивий.
2026.02.20
22:58
уйло лишається .уйлом
Хоч осипай його зірками.
Де треба діяти умом,
Воно махає кулаками.
Хоч осипай його зірками.
Де треба діяти умом,
Воно махає кулаками.
2026.02.20
21:37
Отіс пішов до Бога
Поспіваю я за нього
Дівчино, що вибрана у бордове
Отіс пішов до Бога
Еге, обернись повільно
Спробуй іще, гадаючи, де
Це є легко, пробуй-но ще
Поспіваю я за нього
Дівчино, що вибрана у бордове
Отіс пішов до Бога
Еге, обернись повільно
Спробуй іще, гадаючи, де
Це є легко, пробуй-но ще
2026.02.20
20:47
Розтеклась пітьма навкруг –
час плететься тихим кроком,
і ліхтар, як давній друг,
хитрувато блима оком.
Колихаються дроти
в жовтім світлі мимоволі,
і хмаринам животи
час плететься тихим кроком,
і ліхтар, як давній друг,
хитрувато блима оком.
Колихаються дроти
в жовтім світлі мимоволі,
і хмаринам животи
2026.02.20
20:43
Морозна ніч. На небі зорі.
І сніг рипить. І спить майдан.
І ліхтарів огні прозорі,
й сніжинок пристрасний канкан.
І тишина. І пес не лає.
Ідеш собі, лиш рип та рип...
І білим полиском палає
ошаття зледенілих лип.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І сніг рипить. І спить майдан.
І ліхтарів огні прозорі,
й сніжинок пристрасний канкан.
І тишина. І пес не лає.
Ідеш собі, лиш рип та рип...
І білим полиском палає
ошаття зледенілих лип.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Адам і Єва
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Адам і Єва
Історія знає чимало випадків прямого культурного запозичення або навіть і паразитування на чужій культурній спадщині. Війни, міграції, пошесті, стихійні лиха та інші причини упродовж тисячоліть змішували народи, народжуючи нові культури. Наші сусіди росіяни назвали себе за назвою давньоукраїнської держави Русь. А вірування колись малочисельної семітської общини стало вірою спочатку римських рабів, а потім і світовою релігією.
Біблія претендує на роль найцікавішої книги людства. Віруючий люд сприймає її як священне одкровення, написане рукою самого Бога. Юдеї мають Біблію за програму дій, написану Богом для їхнього народу. Більш того, юдаїзм затято доводить: основоположні міфи - про всесвітній потоп, рай, пекло, Адама та Єву – набуток виключно єврейський. Християни вийшли за рамки вузького націоналізму, сприймаючи те Писання як шлях до спасіння для всього людства.
Розшифрування давньошумерських табличок та дослідження культурних шарів міст археологами в Межиріччі протягом останнього століття встановило, що давні правителі за часів Вавілонської держави називали себе царями Аккаду й Шумеру, Аккад – географічна назва краю, яку населяли семіти, а Шумер – назва області, де жили не семіти.
Англієць Джордж Сміт 1872 року розшифрував таблички з всесвітньо відомою легендою про Гільгамеша, з ассірійсько-вавілонським описом “всесвітнього потопу”. Текст табличок мав величезну кількість подробиць, що й у Біблії, але на тисячу років давніших за саму Біблію. Давньошумерська казка про Утнапаштіма, якого юдеї згодом перемейнували на праотця Ноя, виявилася звичайним культурним запозиченням. Незабаром розкопали таблички з описом цієї легенди з часів, до яких навіть Біблія не відносить створення Книги буття. Нові дослідження виявили, що ядро цієї легенди становить шумерський “Епос про Зіусурду”, на півтисячоліття давніший за найдавнішу легенду про Гільгамеша.
1930 року британський археолог сер Леонадр Вуллі, провадячи розкопки шумерського міста Ур (згідно з Біблією, у ньому жив праотець Авраам), виявив сліди “всесвітнього потопу” – кількаметрові нашарування мулу, що залягали над найдавнішим шаром цього поселення. Газети всього світу тоді ряхтіли заголовками “В Біблії написано правду!”, “Наука підтверджує віру!”. Особливо лементували юдеї.
Згодом таких потужних нашарувань знайшли ще декілька. Виявилося, що вони є наслідком страшних повеней, але таких, що сталися в різні часи. Тобто “всесвітніх потопів” було кілька. Галасуни примовкли.
Біблійні міфи - не єдине запозичення юдеїв. Перш за все, це стосується історії з “Книги Йова”. Про шумерський правзірець цієї історії, створений за тисячу років раніше написання Біблії, людство довідалося випадково в 1954 році. Також встановлено авторство шумерів у створенні міфа про спокусу Єви та створення її з Адамового ребра. Знайшли і місто (Ереду), де начебто жила перша людина.
Згідно з «Легендою про Зіусурду» - Адапа - легендарний уродженець давнього шумерського міста Еріду, і, мабуть, сказання про нього належить до циклу легенд цього міста. Поема про Адапу дійшла, однак, в порівняно пізній передачі - через Вавилон. Основний запис цього твору знайдений в Єгипті, де писарі застосовували аккадську мову - міжнародну мову тих часів. А це, приблизно, 14 ст. до Різдва Христового.
Є такий міф «Легенда про Адапу (Адама)» - першу людину на землі. Ця легенда розповідає про природу смерті та безсмертя. Якби не шумерські глиняні таблички, люди б і досі користувалися тільки тією версією, яку подає Біблія.
А так - на тобі! Історія, вибита на камені! І яка давня! І яка цікава!
У місті Ереду живе премудрий Адапа, син бога Еа. Адапа - «мудрець і хлібопік Ереду», до того ж він ще й рибалка і постачає рибою свого батька Еа. Одного разу, під час рибної ловлі, налітає Південний вітер. Улов Адапи постраждав. У люті Адапа ламає Південному вітру крила, і сім днів той не може літати над землею. Владика небес Ану розгніваний і вимагає покарання винуватця. Батько Адапи, Еа, бажаючи врятувати сина, вчить його, як поводитися при зустрічі з Ану:
Тобі запропонують їжу смерті - не їж.
Тобі запропонують воду смерті - не пий. Дадуть тобі чистий одяг - вдягни його.
Крім того, Еа радить Адапі перед тим як постати перед Ану, вдягтися в траур, щоб задобрити варту небес, Думузі і Гішзіду, а на питання, чому він в жалобі, відповідати: «У країні нашій пропало два боги - Думузі і Гішзіда, і по них-то я і ношу траур».
Адапа виконує поради свого батька. Думузі і Гішзіда, розчулені відповіддю Адапу, задобрюють Ану, і той змінює рішення. Ану збирається подарувати Адапе вічне життя і пропонує йому їжу життя і воду життя. Однак Адапа, сприймаючи їх за їжу смерті, відмовляється, слідуючи пораді батька.
Здивований Ану запитує Адапу, за чиєю намовою він діє. Почувши відповідь: «Так наказав мені батько мій, Еа», - Ану гнівно розпоряджається: «Схопіть його і жбурніть на землю».
Так мудрець Адапа втрачає можливість вічного життя.
У цьому творі бачимо широко поширений у світовому фольклорі мотив: втрата людиною безсмертя в результаті її ж помилки. Можливо навіть, що це найбільш древній із записаних варіантів цього мотиву. Однак не тільки цим цікаве сказання. Воно, ймовірно, є трансформованою версією ще більш давньої легенди, і характер цієї трансформації вельми знаменний для вавилонської літератури.
Нелогічність оповіді і її композиції відразу кидаються в очі, і саме ця обставина часто дивує дослідників. Так, Адапа, вирушаючи на небо до Ану, зустрічає там Думузі і Гішзіду, які названі в тексті «стражами небес». Але Думузі і Гішзіда в шумерській міфології — боги підземного царства (правда, Думузі, за шумерськими версіями, проводить там лише півроку), і по них носять траур, бо вони мешканці «Країни без повернення». Також не цілком зрозумілі мотиви поведінки Ану, який двічі змінює своє рішення про долю Адапи.
Здається, що пояснити суперечливість сюжету можна лише в тому випадку, якщо припустити, що в оригіналі оповіді Адапа насправді вмирав або принаймні повинен був померти. Справді, як інакше можна зрозуміти поведінку Адапи на суді у бога? Він не їсть, не п’є, одягається в чистий одяг і маститься єлеєм. Виконує приписаний передсмертний ритуал (пор. поведінку Енкіду в шумерському сказанні про Гільгамеша «Енкіду і підземний світ»). Саме смертю Адапи викликана дивна поява богів підземного царства Думузі (Таммуза) і Гішзіди.
Роль Ану в первинному варіанті оповіді могла полягати в тому, що, умилостивлений Адапою, він скасовував смертний вирок. Якщо це так, то редактор вавилонського тексту не тільки змінює композицію оповіді, а й змушує Ану знову позбавити героя безсмертя — мотив надзвичайно популярний саме у вавилонської літературі.
А яка версія Біблії? Зовсім інша. Ім’я, правда залишили і частину сюжету, але переінакшили до невпізнання.
« На шостий день Бог сказав:
"Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою. І нехай панують люди, яких Ми створимо, над рибами морськими й над птахами небесними, й над усіма тваринами, й над усією землею".
Так Бог і зробив: Він створив чоловіка за Своїм образом і подобою. Він створив чоловіка з пороху земного, а потім подихом життя дмухнув йому в обличчя — і той ожив.
Потім Бог привів до чоловіка всіх тварин, щоб той дав їм імена. І чоловік назвав усіх тварин і дав імена птаству небесному та польовій звірині. Однак Господь Бог ще хотів, аби чоловік мав собі друга, який у всьому допомагав би йому. "Негаразд чоловікові бути самотнім", — сказав Бог.
Проте серед усіх тварин не знайшлося помічника, що дорівнював би чоловікові. І вчинив Господь Бог, що на чоловіка спав міцний сон; коли той заснув, Бог вийняв одне з його ребер, створив з цього ребра жінку, і привів її до Адама.
І промовив чоловік:
"Так, оце кістка від кісток моїх і тіло від тіла мого. Нехай вона називатиметься чоловіковою".
Відтоді й повелося, що чоловік залишає своїх батьків і живе зі своєю дружиною. І стають вони обоє як одна людина.
Поблагословив їх Бог і сказав їм: "Плодіться на землі й наповнюйте її, володійте землею, пануйте над морськими рибами і над птаством небесним. До їжі Я даю вам різну ярину й плоди дерев. І усьому живому на землі Я даю на поживу траву".
І побачив Бог, що все, що Він створив, — добре. І був вечір, і був ранок: день шостий.
І скінчив Бог сьомого дня творити світ. Тому Він поблагословив сьомий день і освятив його, бо в нім відпочив він від усієї праці Своєї.
Коли Господь Бог творив світ, Він вибрав особливе місце на сході й насадив там райський сад. Там текли річки й росли дерева. Багато було чудових дерев, і їхні плоди були придатні для їжі, але серед них було два особливих дерева. Одне з них — Дерево життя, а інше — Дерево пізнання добра й зла.»
Знаменитий археолог Джордж Сміт прочитав на шумерських клинописах, знайдених в бібліотеці Ашурбаніпала в Ніневії цілу вавилонську поему про створення світу, відому під назвою «Енума еліш», яка зовні не схожа з біблейською версією. Смисл цього міфологічного епосу, можна викласти так: спочатку існувала тільки вода і панував хаос. З цього хаосу народилися перші боги. З часом вони вирішили встановити порядок на землі. Це дуже сполошило бога Абзу і його жінку Тіамат, богиню хаоса. Бунтівники об’єдналися під кормигою бога Еа і вбили Абзу. Тіамат, яку зображають у вигляді дракона, вирішила відомстити за смерть чоловіка. Тоді боги, очолювані Мардуком, убили Тіамат, а її гігантське тіло розрубали на дві частини, одна з яких стала землею, а інша - небом. А кров Абзу змішалася з глиною, з якої потім виникла перша людина.
Та сама історія і з легендою про Єву. Це чисто шумерська легенда, яка знайшла своє продовження та незвичайне життя в Біблії.
Семіти прийшли в Межиріччя тоді, коли там вже сформувалася і своя міфологія, і своя культура. Вони були неписьменними, пасли кіз, були кочівниками, здійснювали войовничі набіги на міста Шумеру, але створили з часом своє Аккадське царсто. Та й самі шумери не були автохтонами, а прийшлими племенами. На цих землях вже існувала убейдська культура, представники якої навчилися виготовляти бронзу, займалися примітивною іригацією та будували міста. І знали письмо.
Це звичайне явище, бо на планеті немає жодного народу, який би тією чи іншою мірою не використав культурних набутків своїх попередників.
Але переінакшити історію та легенди місцевого народу на власний смак та потреби - на це наважилися уперше тільки семіти. Ще один яскравий приклад такого нахабного і брутального запозичення - крадіжка назви Русь та її історичної спадщини нинішньою Російською федерацією у своїх сусідів - українців.
Біблія претендує на роль найцікавішої книги людства. Віруючий люд сприймає її як священне одкровення, написане рукою самого Бога. Юдеї мають Біблію за програму дій, написану Богом для їхнього народу. Більш того, юдаїзм затято доводить: основоположні міфи - про всесвітній потоп, рай, пекло, Адама та Єву – набуток виключно єврейський. Християни вийшли за рамки вузького націоналізму, сприймаючи те Писання як шлях до спасіння для всього людства.
Розшифрування давньошумерських табличок та дослідження культурних шарів міст археологами в Межиріччі протягом останнього століття встановило, що давні правителі за часів Вавілонської держави називали себе царями Аккаду й Шумеру, Аккад – географічна назва краю, яку населяли семіти, а Шумер – назва області, де жили не семіти.
Англієць Джордж Сміт 1872 року розшифрував таблички з всесвітньо відомою легендою про Гільгамеша, з ассірійсько-вавілонським описом “всесвітнього потопу”. Текст табличок мав величезну кількість подробиць, що й у Біблії, але на тисячу років давніших за саму Біблію. Давньошумерська казка про Утнапаштіма, якого юдеї згодом перемейнували на праотця Ноя, виявилася звичайним культурним запозиченням. Незабаром розкопали таблички з описом цієї легенди з часів, до яких навіть Біблія не відносить створення Книги буття. Нові дослідження виявили, що ядро цієї легенди становить шумерський “Епос про Зіусурду”, на півтисячоліття давніший за найдавнішу легенду про Гільгамеша.
1930 року британський археолог сер Леонадр Вуллі, провадячи розкопки шумерського міста Ур (згідно з Біблією, у ньому жив праотець Авраам), виявив сліди “всесвітнього потопу” – кількаметрові нашарування мулу, що залягали над найдавнішим шаром цього поселення. Газети всього світу тоді ряхтіли заголовками “В Біблії написано правду!”, “Наука підтверджує віру!”. Особливо лементували юдеї.
Згодом таких потужних нашарувань знайшли ще декілька. Виявилося, що вони є наслідком страшних повеней, але таких, що сталися в різні часи. Тобто “всесвітніх потопів” було кілька. Галасуни примовкли.
Біблійні міфи - не єдине запозичення юдеїв. Перш за все, це стосується історії з “Книги Йова”. Про шумерський правзірець цієї історії, створений за тисячу років раніше написання Біблії, людство довідалося випадково в 1954 році. Також встановлено авторство шумерів у створенні міфа про спокусу Єви та створення її з Адамового ребра. Знайшли і місто (Ереду), де начебто жила перша людина.
Згідно з «Легендою про Зіусурду» - Адапа - легендарний уродженець давнього шумерського міста Еріду, і, мабуть, сказання про нього належить до циклу легенд цього міста. Поема про Адапу дійшла, однак, в порівняно пізній передачі - через Вавилон. Основний запис цього твору знайдений в Єгипті, де писарі застосовували аккадську мову - міжнародну мову тих часів. А це, приблизно, 14 ст. до Різдва Христового.
Є такий міф «Легенда про Адапу (Адама)» - першу людину на землі. Ця легенда розповідає про природу смерті та безсмертя. Якби не шумерські глиняні таблички, люди б і досі користувалися тільки тією версією, яку подає Біблія.
А так - на тобі! Історія, вибита на камені! І яка давня! І яка цікава!
У місті Ереду живе премудрий Адапа, син бога Еа. Адапа - «мудрець і хлібопік Ереду», до того ж він ще й рибалка і постачає рибою свого батька Еа. Одного разу, під час рибної ловлі, налітає Південний вітер. Улов Адапи постраждав. У люті Адапа ламає Південному вітру крила, і сім днів той не може літати над землею. Владика небес Ану розгніваний і вимагає покарання винуватця. Батько Адапи, Еа, бажаючи врятувати сина, вчить його, як поводитися при зустрічі з Ану:
Тобі запропонують їжу смерті - не їж.
Тобі запропонують воду смерті - не пий. Дадуть тобі чистий одяг - вдягни його.
Крім того, Еа радить Адапі перед тим як постати перед Ану, вдягтися в траур, щоб задобрити варту небес, Думузі і Гішзіду, а на питання, чому він в жалобі, відповідати: «У країні нашій пропало два боги - Думузі і Гішзіда, і по них-то я і ношу траур».
Адапа виконує поради свого батька. Думузі і Гішзіда, розчулені відповіддю Адапу, задобрюють Ану, і той змінює рішення. Ану збирається подарувати Адапе вічне життя і пропонує йому їжу життя і воду життя. Однак Адапа, сприймаючи їх за їжу смерті, відмовляється, слідуючи пораді батька.
Здивований Ану запитує Адапу, за чиєю намовою він діє. Почувши відповідь: «Так наказав мені батько мій, Еа», - Ану гнівно розпоряджається: «Схопіть його і жбурніть на землю».
Так мудрець Адапа втрачає можливість вічного життя.
У цьому творі бачимо широко поширений у світовому фольклорі мотив: втрата людиною безсмертя в результаті її ж помилки. Можливо навіть, що це найбільш древній із записаних варіантів цього мотиву. Однак не тільки цим цікаве сказання. Воно, ймовірно, є трансформованою версією ще більш давньої легенди, і характер цієї трансформації вельми знаменний для вавилонської літератури.
Нелогічність оповіді і її композиції відразу кидаються в очі, і саме ця обставина часто дивує дослідників. Так, Адапа, вирушаючи на небо до Ану, зустрічає там Думузі і Гішзіду, які названі в тексті «стражами небес». Але Думузі і Гішзіда в шумерській міфології — боги підземного царства (правда, Думузі, за шумерськими версіями, проводить там лише півроку), і по них носять траур, бо вони мешканці «Країни без повернення». Також не цілком зрозумілі мотиви поведінки Ану, який двічі змінює своє рішення про долю Адапи.
Здається, що пояснити суперечливість сюжету можна лише в тому випадку, якщо припустити, що в оригіналі оповіді Адапа насправді вмирав або принаймні повинен був померти. Справді, як інакше можна зрозуміти поведінку Адапи на суді у бога? Він не їсть, не п’є, одягається в чистий одяг і маститься єлеєм. Виконує приписаний передсмертний ритуал (пор. поведінку Енкіду в шумерському сказанні про Гільгамеша «Енкіду і підземний світ»). Саме смертю Адапи викликана дивна поява богів підземного царства Думузі (Таммуза) і Гішзіди.
Роль Ану в первинному варіанті оповіді могла полягати в тому, що, умилостивлений Адапою, він скасовував смертний вирок. Якщо це так, то редактор вавилонського тексту не тільки змінює композицію оповіді, а й змушує Ану знову позбавити героя безсмертя — мотив надзвичайно популярний саме у вавилонської літературі.
А яка версія Біблії? Зовсім інша. Ім’я, правда залишили і частину сюжету, але переінакшили до невпізнання.
« На шостий день Бог сказав:
"Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою. І нехай панують люди, яких Ми створимо, над рибами морськими й над птахами небесними, й над усіма тваринами, й над усією землею".
Так Бог і зробив: Він створив чоловіка за Своїм образом і подобою. Він створив чоловіка з пороху земного, а потім подихом життя дмухнув йому в обличчя — і той ожив.
Потім Бог привів до чоловіка всіх тварин, щоб той дав їм імена. І чоловік назвав усіх тварин і дав імена птаству небесному та польовій звірині. Однак Господь Бог ще хотів, аби чоловік мав собі друга, який у всьому допомагав би йому. "Негаразд чоловікові бути самотнім", — сказав Бог.
Проте серед усіх тварин не знайшлося помічника, що дорівнював би чоловікові. І вчинив Господь Бог, що на чоловіка спав міцний сон; коли той заснув, Бог вийняв одне з його ребер, створив з цього ребра жінку, і привів її до Адама.
І промовив чоловік:
"Так, оце кістка від кісток моїх і тіло від тіла мого. Нехай вона називатиметься чоловіковою".
Відтоді й повелося, що чоловік залишає своїх батьків і живе зі своєю дружиною. І стають вони обоє як одна людина.
Поблагословив їх Бог і сказав їм: "Плодіться на землі й наповнюйте її, володійте землею, пануйте над морськими рибами і над птаством небесним. До їжі Я даю вам різну ярину й плоди дерев. І усьому живому на землі Я даю на поживу траву".
І побачив Бог, що все, що Він створив, — добре. І був вечір, і був ранок: день шостий.
І скінчив Бог сьомого дня творити світ. Тому Він поблагословив сьомий день і освятив його, бо в нім відпочив він від усієї праці Своєї.
Коли Господь Бог творив світ, Він вибрав особливе місце на сході й насадив там райський сад. Там текли річки й росли дерева. Багато було чудових дерев, і їхні плоди були придатні для їжі, але серед них було два особливих дерева. Одне з них — Дерево життя, а інше — Дерево пізнання добра й зла.»
Знаменитий археолог Джордж Сміт прочитав на шумерських клинописах, знайдених в бібліотеці Ашурбаніпала в Ніневії цілу вавилонську поему про створення світу, відому під назвою «Енума еліш», яка зовні не схожа з біблейською версією. Смисл цього міфологічного епосу, можна викласти так: спочатку існувала тільки вода і панував хаос. З цього хаосу народилися перші боги. З часом вони вирішили встановити порядок на землі. Це дуже сполошило бога Абзу і його жінку Тіамат, богиню хаоса. Бунтівники об’єдналися під кормигою бога Еа і вбили Абзу. Тіамат, яку зображають у вигляді дракона, вирішила відомстити за смерть чоловіка. Тоді боги, очолювані Мардуком, убили Тіамат, а її гігантське тіло розрубали на дві частини, одна з яких стала землею, а інша - небом. А кров Абзу змішалася з глиною, з якої потім виникла перша людина.
Та сама історія і з легендою про Єву. Це чисто шумерська легенда, яка знайшла своє продовження та незвичайне життя в Біблії.
Семіти прийшли в Межиріччя тоді, коли там вже сформувалася і своя міфологія, і своя культура. Вони були неписьменними, пасли кіз, були кочівниками, здійснювали войовничі набіги на міста Шумеру, але створили з часом своє Аккадське царсто. Та й самі шумери не були автохтонами, а прийшлими племенами. На цих землях вже існувала убейдська культура, представники якої навчилися виготовляти бронзу, займалися примітивною іригацією та будували міста. І знали письмо.
Це звичайне явище, бо на планеті немає жодного народу, який би тією чи іншою мірою не використав культурних набутків своїх попередників.
Але переінакшити історію та легенди місцевого народу на власний смак та потреби - на це наважилися уперше тільки семіти. Ще один яскравий приклад такого нахабного і брутального запозичення - крадіжка назви Русь та її історичної спадщини нинішньою Російською федерацією у своїх сусідів - українців.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
