
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Адам і Єва
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Адам і Єва
Історія знає чимало випадків прямого культурного запозичення або навіть і паразитування на чужій культурній спадщині. Війни, міграції, пошесті, стихійні лиха та інші причини упродовж тисячоліть змішували народи, народжуючи нові культури. Наші сусіди росіяни назвали себе за назвою давньоукраїнської держави Русь. А вірування колись малочисельної семітської общини стало вірою спочатку римських рабів, а потім і світовою релігією.
Біблія претендує на роль найцікавішої книги людства. Віруючий люд сприймає її як священне одкровення, написане рукою самого Бога. Юдеї мають Біблію за програму дій, написану Богом для їхнього народу. Більш того, юдаїзм затято доводить: основоположні міфи - про всесвітній потоп, рай, пекло, Адама та Єву – набуток виключно єврейський. Християни вийшли за рамки вузького націоналізму, сприймаючи те Писання як шлях до спасіння для всього людства.
Розшифрування давньошумерських табличок та дослідження культурних шарів міст археологами в Межиріччі протягом останнього століття встановило, що давні правителі за часів Вавілонської держави називали себе царями Аккаду й Шумеру, Аккад – географічна назва краю, яку населяли семіти, а Шумер – назва області, де жили не семіти.
Англієць Джордж Сміт 1872 року розшифрував таблички з всесвітньо відомою легендою про Гільгамеша, з ассірійсько-вавілонським описом “всесвітнього потопу”. Текст табличок мав величезну кількість подробиць, що й у Біблії, але на тисячу років давніших за саму Біблію. Давньошумерська казка про Утнапаштіма, якого юдеї згодом перемейнували на праотця Ноя, виявилася звичайним культурним запозиченням. Незабаром розкопали таблички з описом цієї легенди з часів, до яких навіть Біблія не відносить створення Книги буття. Нові дослідження виявили, що ядро цієї легенди становить шумерський “Епос про Зіусурду”, на півтисячоліття давніший за найдавнішу легенду про Гільгамеша.
1930 року британський археолог сер Леонадр Вуллі, провадячи розкопки шумерського міста Ур (згідно з Біблією, у ньому жив праотець Авраам), виявив сліди “всесвітнього потопу” – кількаметрові нашарування мулу, що залягали над найдавнішим шаром цього поселення. Газети всього світу тоді ряхтіли заголовками “В Біблії написано правду!”, “Наука підтверджує віру!”. Особливо лементували юдеї.
Згодом таких потужних нашарувань знайшли ще декілька. Виявилося, що вони є наслідком страшних повеней, але таких, що сталися в різні часи. Тобто “всесвітніх потопів” було кілька. Галасуни примовкли.
Біблійні міфи - не єдине запозичення юдеїв. Перш за все, це стосується історії з “Книги Йова”. Про шумерський правзірець цієї історії, створений за тисячу років раніше написання Біблії, людство довідалося випадково в 1954 році. Також встановлено авторство шумерів у створенні міфа про спокусу Єви та створення її з Адамового ребра. Знайшли і місто (Ереду), де начебто жила перша людина.
Згідно з «Легендою про Зіусурду» - Адапа - легендарний уродженець давнього шумерського міста Еріду, і, мабуть, сказання про нього належить до циклу легенд цього міста. Поема про Адапу дійшла, однак, в порівняно пізній передачі - через Вавилон. Основний запис цього твору знайдений в Єгипті, де писарі застосовували аккадську мову - міжнародну мову тих часів. А це, приблизно, 14 ст. до Різдва Христового.
Є такий міф «Легенда про Адапу (Адама)» - першу людину на землі. Ця легенда розповідає про природу смерті та безсмертя. Якби не шумерські глиняні таблички, люди б і досі користувалися тільки тією версією, яку подає Біблія.
А так - на тобі! Історія, вибита на камені! І яка давня! І яка цікава!
У місті Ереду живе премудрий Адапа, син бога Еа. Адапа - «мудрець і хлібопік Ереду», до того ж він ще й рибалка і постачає рибою свого батька Еа. Одного разу, під час рибної ловлі, налітає Південний вітер. Улов Адапи постраждав. У люті Адапа ламає Південному вітру крила, і сім днів той не може літати над землею. Владика небес Ану розгніваний і вимагає покарання винуватця. Батько Адапи, Еа, бажаючи врятувати сина, вчить його, як поводитися при зустрічі з Ану:
Тобі запропонують їжу смерті - не їж.
Тобі запропонують воду смерті - не пий. Дадуть тобі чистий одяг - вдягни його.
Крім того, Еа радить Адапі перед тим як постати перед Ану, вдягтися в траур, щоб задобрити варту небес, Думузі і Гішзіду, а на питання, чому він в жалобі, відповідати: «У країні нашій пропало два боги - Думузі і Гішзіда, і по них-то я і ношу траур».
Адапа виконує поради свого батька. Думузі і Гішзіда, розчулені відповіддю Адапу, задобрюють Ану, і той змінює рішення. Ану збирається подарувати Адапе вічне життя і пропонує йому їжу життя і воду життя. Однак Адапа, сприймаючи їх за їжу смерті, відмовляється, слідуючи пораді батька.
Здивований Ану запитує Адапу, за чиєю намовою він діє. Почувши відповідь: «Так наказав мені батько мій, Еа», - Ану гнівно розпоряджається: «Схопіть його і жбурніть на землю».
Так мудрець Адапа втрачає можливість вічного життя.
У цьому творі бачимо широко поширений у світовому фольклорі мотив: втрата людиною безсмертя в результаті її ж помилки. Можливо навіть, що це найбільш древній із записаних варіантів цього мотиву. Однак не тільки цим цікаве сказання. Воно, ймовірно, є трансформованою версією ще більш давньої легенди, і характер цієї трансформації вельми знаменний для вавилонської літератури.
Нелогічність оповіді і її композиції відразу кидаються в очі, і саме ця обставина часто дивує дослідників. Так, Адапа, вирушаючи на небо до Ану, зустрічає там Думузі і Гішзіду, які названі в тексті «стражами небес». Але Думузі і Гішзіда в шумерській міфології — боги підземного царства (правда, Думузі, за шумерськими версіями, проводить там лише півроку), і по них носять траур, бо вони мешканці «Країни без повернення». Також не цілком зрозумілі мотиви поведінки Ану, який двічі змінює своє рішення про долю Адапи.
Здається, що пояснити суперечливість сюжету можна лише в тому випадку, якщо припустити, що в оригіналі оповіді Адапа насправді вмирав або принаймні повинен був померти. Справді, як інакше можна зрозуміти поведінку Адапи на суді у бога? Він не їсть, не п’є, одягається в чистий одяг і маститься єлеєм. Виконує приписаний передсмертний ритуал (пор. поведінку Енкіду в шумерському сказанні про Гільгамеша «Енкіду і підземний світ»). Саме смертю Адапи викликана дивна поява богів підземного царства Думузі (Таммуза) і Гішзіди.
Роль Ану в первинному варіанті оповіді могла полягати в тому, що, умилостивлений Адапою, він скасовував смертний вирок. Якщо це так, то редактор вавилонського тексту не тільки змінює композицію оповіді, а й змушує Ану знову позбавити героя безсмертя — мотив надзвичайно популярний саме у вавилонської літературі.
А яка версія Біблії? Зовсім інша. Ім’я, правда залишили і частину сюжету, але переінакшили до невпізнання.
« На шостий день Бог сказав:
"Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою. І нехай панують люди, яких Ми створимо, над рибами морськими й над птахами небесними, й над усіма тваринами, й над усією землею".
Так Бог і зробив: Він створив чоловіка за Своїм образом і подобою. Він створив чоловіка з пороху земного, а потім подихом життя дмухнув йому в обличчя — і той ожив.
Потім Бог привів до чоловіка всіх тварин, щоб той дав їм імена. І чоловік назвав усіх тварин і дав імена птаству небесному та польовій звірині. Однак Господь Бог ще хотів, аби чоловік мав собі друга, який у всьому допомагав би йому. "Негаразд чоловікові бути самотнім", — сказав Бог.
Проте серед усіх тварин не знайшлося помічника, що дорівнював би чоловікові. І вчинив Господь Бог, що на чоловіка спав міцний сон; коли той заснув, Бог вийняв одне з його ребер, створив з цього ребра жінку, і привів її до Адама.
І промовив чоловік:
"Так, оце кістка від кісток моїх і тіло від тіла мого. Нехай вона називатиметься чоловіковою".
Відтоді й повелося, що чоловік залишає своїх батьків і живе зі своєю дружиною. І стають вони обоє як одна людина.
Поблагословив їх Бог і сказав їм: "Плодіться на землі й наповнюйте її, володійте землею, пануйте над морськими рибами і над птаством небесним. До їжі Я даю вам різну ярину й плоди дерев. І усьому живому на землі Я даю на поживу траву".
І побачив Бог, що все, що Він створив, — добре. І був вечір, і був ранок: день шостий.
І скінчив Бог сьомого дня творити світ. Тому Він поблагословив сьомий день і освятив його, бо в нім відпочив він від усієї праці Своєї.
Коли Господь Бог творив світ, Він вибрав особливе місце на сході й насадив там райський сад. Там текли річки й росли дерева. Багато було чудових дерев, і їхні плоди були придатні для їжі, але серед них було два особливих дерева. Одне з них — Дерево життя, а інше — Дерево пізнання добра й зла.»
Знаменитий археолог Джордж Сміт прочитав на шумерських клинописах, знайдених в бібліотеці Ашурбаніпала в Ніневії цілу вавилонську поему про створення світу, відому під назвою «Енума еліш», яка зовні не схожа з біблейською версією. Смисл цього міфологічного епосу, можна викласти так: спочатку існувала тільки вода і панував хаос. З цього хаосу народилися перші боги. З часом вони вирішили встановити порядок на землі. Це дуже сполошило бога Абзу і його жінку Тіамат, богиню хаоса. Бунтівники об’єдналися під кормигою бога Еа і вбили Абзу. Тіамат, яку зображають у вигляді дракона, вирішила відомстити за смерть чоловіка. Тоді боги, очолювані Мардуком, убили Тіамат, а її гігантське тіло розрубали на дві частини, одна з яких стала землею, а інша - небом. А кров Абзу змішалася з глиною, з якої потім виникла перша людина.
Та сама історія і з легендою про Єву. Це чисто шумерська легенда, яка знайшла своє продовження та незвичайне життя в Біблії.
Семіти прийшли в Межиріччя тоді, коли там вже сформувалася і своя міфологія, і своя культура. Вони були неписьменними, пасли кіз, були кочівниками, здійснювали войовничі набіги на міста Шумеру, але створили з часом своє Аккадське царсто. Та й самі шумери не були автохтонами, а прийшлими племенами. На цих землях вже існувала убейдська культура, представники якої навчилися виготовляти бронзу, займалися примітивною іригацією та будували міста. І знали письмо.
Це звичайне явище, бо на планеті немає жодного народу, який би тією чи іншою мірою не використав культурних набутків своїх попередників.
Але переінакшити історію та легенди місцевого народу на власний смак та потреби - на це наважилися уперше тільки семіти. Ще один яскравий приклад такого нахабного і брутального запозичення - крадіжка назви Русь та її історичної спадщини нинішньою Російською федерацією у своїх сусідів - українців.
Біблія претендує на роль найцікавішої книги людства. Віруючий люд сприймає її як священне одкровення, написане рукою самого Бога. Юдеї мають Біблію за програму дій, написану Богом для їхнього народу. Більш того, юдаїзм затято доводить: основоположні міфи - про всесвітній потоп, рай, пекло, Адама та Єву – набуток виключно єврейський. Християни вийшли за рамки вузького націоналізму, сприймаючи те Писання як шлях до спасіння для всього людства.
Розшифрування давньошумерських табличок та дослідження культурних шарів міст археологами в Межиріччі протягом останнього століття встановило, що давні правителі за часів Вавілонської держави називали себе царями Аккаду й Шумеру, Аккад – географічна назва краю, яку населяли семіти, а Шумер – назва області, де жили не семіти.
Англієць Джордж Сміт 1872 року розшифрував таблички з всесвітньо відомою легендою про Гільгамеша, з ассірійсько-вавілонським описом “всесвітнього потопу”. Текст табличок мав величезну кількість подробиць, що й у Біблії, але на тисячу років давніших за саму Біблію. Давньошумерська казка про Утнапаштіма, якого юдеї згодом перемейнували на праотця Ноя, виявилася звичайним культурним запозиченням. Незабаром розкопали таблички з описом цієї легенди з часів, до яких навіть Біблія не відносить створення Книги буття. Нові дослідження виявили, що ядро цієї легенди становить шумерський “Епос про Зіусурду”, на півтисячоліття давніший за найдавнішу легенду про Гільгамеша.
1930 року британський археолог сер Леонадр Вуллі, провадячи розкопки шумерського міста Ур (згідно з Біблією, у ньому жив праотець Авраам), виявив сліди “всесвітнього потопу” – кількаметрові нашарування мулу, що залягали над найдавнішим шаром цього поселення. Газети всього світу тоді ряхтіли заголовками “В Біблії написано правду!”, “Наука підтверджує віру!”. Особливо лементували юдеї.
Згодом таких потужних нашарувань знайшли ще декілька. Виявилося, що вони є наслідком страшних повеней, але таких, що сталися в різні часи. Тобто “всесвітніх потопів” було кілька. Галасуни примовкли.
Біблійні міфи - не єдине запозичення юдеїв. Перш за все, це стосується історії з “Книги Йова”. Про шумерський правзірець цієї історії, створений за тисячу років раніше написання Біблії, людство довідалося випадково в 1954 році. Також встановлено авторство шумерів у створенні міфа про спокусу Єви та створення її з Адамового ребра. Знайшли і місто (Ереду), де начебто жила перша людина.
Згідно з «Легендою про Зіусурду» - Адапа - легендарний уродженець давнього шумерського міста Еріду, і, мабуть, сказання про нього належить до циклу легенд цього міста. Поема про Адапу дійшла, однак, в порівняно пізній передачі - через Вавилон. Основний запис цього твору знайдений в Єгипті, де писарі застосовували аккадську мову - міжнародну мову тих часів. А це, приблизно, 14 ст. до Різдва Христового.
Є такий міф «Легенда про Адапу (Адама)» - першу людину на землі. Ця легенда розповідає про природу смерті та безсмертя. Якби не шумерські глиняні таблички, люди б і досі користувалися тільки тією версією, яку подає Біблія.
А так - на тобі! Історія, вибита на камені! І яка давня! І яка цікава!
У місті Ереду живе премудрий Адапа, син бога Еа. Адапа - «мудрець і хлібопік Ереду», до того ж він ще й рибалка і постачає рибою свого батька Еа. Одного разу, під час рибної ловлі, налітає Південний вітер. Улов Адапи постраждав. У люті Адапа ламає Південному вітру крила, і сім днів той не може літати над землею. Владика небес Ану розгніваний і вимагає покарання винуватця. Батько Адапи, Еа, бажаючи врятувати сина, вчить його, як поводитися при зустрічі з Ану:
Тобі запропонують їжу смерті - не їж.
Тобі запропонують воду смерті - не пий. Дадуть тобі чистий одяг - вдягни його.
Крім того, Еа радить Адапі перед тим як постати перед Ану, вдягтися в траур, щоб задобрити варту небес, Думузі і Гішзіду, а на питання, чому він в жалобі, відповідати: «У країні нашій пропало два боги - Думузі і Гішзіда, і по них-то я і ношу траур».
Адапа виконує поради свого батька. Думузі і Гішзіда, розчулені відповіддю Адапу, задобрюють Ану, і той змінює рішення. Ану збирається подарувати Адапе вічне життя і пропонує йому їжу життя і воду життя. Однак Адапа, сприймаючи їх за їжу смерті, відмовляється, слідуючи пораді батька.
Здивований Ану запитує Адапу, за чиєю намовою він діє. Почувши відповідь: «Так наказав мені батько мій, Еа», - Ану гнівно розпоряджається: «Схопіть його і жбурніть на землю».
Так мудрець Адапа втрачає можливість вічного життя.
У цьому творі бачимо широко поширений у світовому фольклорі мотив: втрата людиною безсмертя в результаті її ж помилки. Можливо навіть, що це найбільш древній із записаних варіантів цього мотиву. Однак не тільки цим цікаве сказання. Воно, ймовірно, є трансформованою версією ще більш давньої легенди, і характер цієї трансформації вельми знаменний для вавилонської літератури.
Нелогічність оповіді і її композиції відразу кидаються в очі, і саме ця обставина часто дивує дослідників. Так, Адапа, вирушаючи на небо до Ану, зустрічає там Думузі і Гішзіду, які названі в тексті «стражами небес». Але Думузі і Гішзіда в шумерській міфології — боги підземного царства (правда, Думузі, за шумерськими версіями, проводить там лише півроку), і по них носять траур, бо вони мешканці «Країни без повернення». Також не цілком зрозумілі мотиви поведінки Ану, який двічі змінює своє рішення про долю Адапи.
Здається, що пояснити суперечливість сюжету можна лише в тому випадку, якщо припустити, що в оригіналі оповіді Адапа насправді вмирав або принаймні повинен був померти. Справді, як інакше можна зрозуміти поведінку Адапи на суді у бога? Він не їсть, не п’є, одягається в чистий одяг і маститься єлеєм. Виконує приписаний передсмертний ритуал (пор. поведінку Енкіду в шумерському сказанні про Гільгамеша «Енкіду і підземний світ»). Саме смертю Адапи викликана дивна поява богів підземного царства Думузі (Таммуза) і Гішзіди.
Роль Ану в первинному варіанті оповіді могла полягати в тому, що, умилостивлений Адапою, він скасовував смертний вирок. Якщо це так, то редактор вавилонського тексту не тільки змінює композицію оповіді, а й змушує Ану знову позбавити героя безсмертя — мотив надзвичайно популярний саме у вавилонської літературі.
А яка версія Біблії? Зовсім інша. Ім’я, правда залишили і частину сюжету, але переінакшили до невпізнання.
« На шостий день Бог сказав:
"Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою. І нехай панують люди, яких Ми створимо, над рибами морськими й над птахами небесними, й над усіма тваринами, й над усією землею".
Так Бог і зробив: Він створив чоловіка за Своїм образом і подобою. Він створив чоловіка з пороху земного, а потім подихом життя дмухнув йому в обличчя — і той ожив.
Потім Бог привів до чоловіка всіх тварин, щоб той дав їм імена. І чоловік назвав усіх тварин і дав імена птаству небесному та польовій звірині. Однак Господь Бог ще хотів, аби чоловік мав собі друга, який у всьому допомагав би йому. "Негаразд чоловікові бути самотнім", — сказав Бог.
Проте серед усіх тварин не знайшлося помічника, що дорівнював би чоловікові. І вчинив Господь Бог, що на чоловіка спав міцний сон; коли той заснув, Бог вийняв одне з його ребер, створив з цього ребра жінку, і привів її до Адама.
І промовив чоловік:
"Так, оце кістка від кісток моїх і тіло від тіла мого. Нехай вона називатиметься чоловіковою".
Відтоді й повелося, що чоловік залишає своїх батьків і живе зі своєю дружиною. І стають вони обоє як одна людина.
Поблагословив їх Бог і сказав їм: "Плодіться на землі й наповнюйте її, володійте землею, пануйте над морськими рибами і над птаством небесним. До їжі Я даю вам різну ярину й плоди дерев. І усьому живому на землі Я даю на поживу траву".
І побачив Бог, що все, що Він створив, — добре. І був вечір, і був ранок: день шостий.
І скінчив Бог сьомого дня творити світ. Тому Він поблагословив сьомий день і освятив його, бо в нім відпочив він від усієї праці Своєї.
Коли Господь Бог творив світ, Він вибрав особливе місце на сході й насадив там райський сад. Там текли річки й росли дерева. Багато було чудових дерев, і їхні плоди були придатні для їжі, але серед них було два особливих дерева. Одне з них — Дерево життя, а інше — Дерево пізнання добра й зла.»
Знаменитий археолог Джордж Сміт прочитав на шумерських клинописах, знайдених в бібліотеці Ашурбаніпала в Ніневії цілу вавилонську поему про створення світу, відому під назвою «Енума еліш», яка зовні не схожа з біблейською версією. Смисл цього міфологічного епосу, можна викласти так: спочатку існувала тільки вода і панував хаос. З цього хаосу народилися перші боги. З часом вони вирішили встановити порядок на землі. Це дуже сполошило бога Абзу і його жінку Тіамат, богиню хаоса. Бунтівники об’єдналися під кормигою бога Еа і вбили Абзу. Тіамат, яку зображають у вигляді дракона, вирішила відомстити за смерть чоловіка. Тоді боги, очолювані Мардуком, убили Тіамат, а її гігантське тіло розрубали на дві частини, одна з яких стала землею, а інша - небом. А кров Абзу змішалася з глиною, з якої потім виникла перша людина.
Та сама історія і з легендою про Єву. Це чисто шумерська легенда, яка знайшла своє продовження та незвичайне життя в Біблії.
Семіти прийшли в Межиріччя тоді, коли там вже сформувалася і своя міфологія, і своя культура. Вони були неписьменними, пасли кіз, були кочівниками, здійснювали войовничі набіги на міста Шумеру, але створили з часом своє Аккадське царсто. Та й самі шумери не були автохтонами, а прийшлими племенами. На цих землях вже існувала убейдська культура, представники якої навчилися виготовляти бронзу, займалися примітивною іригацією та будували міста. І знали письмо.
Це звичайне явище, бо на планеті немає жодного народу, який би тією чи іншою мірою не використав культурних набутків своїх попередників.
Але переінакшити історію та легенди місцевого народу на власний смак та потреби - на це наважилися уперше тільки семіти. Ще один яскравий приклад такого нахабного і брутального запозичення - крадіжка назви Русь та її історичної спадщини нинішньою Російською федерацією у своїх сусідів - українців.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію