Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.08.19
2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Анахарсис
Тридцять літ уже,
Як ти залишив Скіфію.
Світ старожитний обійшов увесь
І сам, і з уславленим Солоном
В науку до якого оце ось і прийшов.
«Скажи господарю,- звернувсь ти до слуги,-
Що Анахарсис гостем хоче стати».
«Гостинність зав’язується на батьківщині»,-
Почув в одвіт ти від Солона.
«Немає перешкод.Ти ж удома».
Солон збагнув, з ким має справу.
Отак ви й подружились і не розлучались,
Допоки смерть не одібрала друга.
Тоді-то й вирішив ти в Скіфію вернутись.
Але не тим, ким знали тебе там,-
Братом царя Савла.
Ні, повертався ти на батьківщину,
Вже скорше греком, аніж скіфом.
Це ж од тебе по всій Елладі розійшлось,
Що лоза винограду має три грона:
Для вдоволення, сп’яніння та відрази.
Або й таке: як товщина судна на чотири пальці,
То настільки ж віддалені од смерті ті, хто в ньому.
Нащо вже і мудрим, і винахідливим, і гострим на язик
Байкар Езоп уславивсь, аж і його ти присоромив,
Коли вели розмову з Ардалом, сином Гефеста,
Спитав той, як краще порядкувати в своєму домі.
«Не про Анахарсиса усе це,- засміявсь Езоп.-
Пишається він тим, що дім його – це віз.
Мов сонце, що на колісниці подорожує небом».
«Тому-то над усіма богами й владарює,-
Ти випалив в одвіт глумливцю.-
Яка чудова і простора колісниця в сонця!
Порівнявши мій віз із нею,
Ти честь мені зробив, Езопе»
Словом, легендою ти став для греків.
Як і вони, брав участь в Олімпійських грищах,
Вінком лавровим нераз увінчаний бував.
Та й звичаями уподібнивсь еллінам.
Отож, і зараз в Скіфії уже,
Поблизу Ахіллесового шляху,
Обвішаний належним причандаллям,
З тимпаном у руках складаєш ти молитву
Не своїм богам, а Матері богів Олімпу.
Офіру неабияку готовий принести їй.
І приніс би, якби не нагодивсь слуга царевий.
Скорий на розправу, Савл натягнув тятиву лука
І випустив стрілу в тебе, безбожника.
Щоб іншим не кортіло рушить звичаї батьківські.
«Розум оберігав мене на чужині,
А заздрощі згубили мене вдома»,-
Начебто такі слова були в останнім подиху твоєму...
...Викреслили скіфи твоє ім’я із пам’яті своєї,
Бо як питали їх, чи знають щось про Анахарсиса,
Плечима знизували. Мовляв, а хто це?
P.S.
Легендою віддавна стала Скіфія для світу.
А в Греції як згадують про неї,
То бачать і кургани, що рясно височать на Україні,
І в камені застиглі мрійні «скіфські баби»,
А ще побожно згадують ім’я того.
Кого зумисне Скіфія вдавала, що не знає,-
Анахарсиса ім’я, що й досі не згасає
В когорті семи преславних мудреців Еллади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Анахарсис
Він загинув через те, що хотів завести чужинські звичаї
і через те, що спілкувався з еллінами
Геродот «Історія»
Тридцять літ уже,
Як ти залишив Скіфію.
Світ старожитний обійшов увесь
І сам, і з уславленим Солоном
В науку до якого оце ось і прийшов.
«Скажи господарю,- звернувсь ти до слуги,-
Що Анахарсис гостем хоче стати».
«Гостинність зав’язується на батьківщині»,-
Почув в одвіт ти від Солона.
«Немає перешкод.Ти ж удома».
Солон збагнув, з ким має справу.
Отак ви й подружились і не розлучались,
Допоки смерть не одібрала друга.
Тоді-то й вирішив ти в Скіфію вернутись.
Але не тим, ким знали тебе там,-
Братом царя Савла.
Ні, повертався ти на батьківщину,
Вже скорше греком, аніж скіфом.
Це ж од тебе по всій Елладі розійшлось,
Що лоза винограду має три грона:
Для вдоволення, сп’яніння та відрази.
Або й таке: як товщина судна на чотири пальці,
То настільки ж віддалені од смерті ті, хто в ньому.
Нащо вже і мудрим, і винахідливим, і гострим на язик
Байкар Езоп уславивсь, аж і його ти присоромив,
Коли вели розмову з Ардалом, сином Гефеста,
Спитав той, як краще порядкувати в своєму домі.
«Не про Анахарсиса усе це,- засміявсь Езоп.-
Пишається він тим, що дім його – це віз.
Мов сонце, що на колісниці подорожує небом».
«Тому-то над усіма богами й владарює,-
Ти випалив в одвіт глумливцю.-
Яка чудова і простора колісниця в сонця!
Порівнявши мій віз із нею,
Ти честь мені зробив, Езопе»
Словом, легендою ти став для греків.
Як і вони, брав участь в Олімпійських грищах,
Вінком лавровим нераз увінчаний бував.
Та й звичаями уподібнивсь еллінам.
Отож, і зараз в Скіфії уже,
Поблизу Ахіллесового шляху,
Обвішаний належним причандаллям,
З тимпаном у руках складаєш ти молитву
Не своїм богам, а Матері богів Олімпу.
Офіру неабияку готовий принести їй.
І приніс би, якби не нагодивсь слуга царевий.
Скорий на розправу, Савл натягнув тятиву лука
І випустив стрілу в тебе, безбожника.
Щоб іншим не кортіло рушить звичаї батьківські.
«Розум оберігав мене на чужині,
А заздрощі згубили мене вдома»,-
Начебто такі слова були в останнім подиху твоєму...
...Викреслили скіфи твоє ім’я із пам’яті своєї,
Бо як питали їх, чи знають щось про Анахарсиса,
Плечима знизували. Мовляв, а хто це?
P.S.
Легендою віддавна стала Скіфія для світу.
А в Греції як згадують про неї,
То бачать і кургани, що рясно височать на Україні,
І в камені застиглі мрійні «скіфські баби»,
А ще побожно згадують ім’я того.
Кого зумисне Скіфія вдавала, що не знає,-
Анахарсиса ім’я, що й досі не згасає
В когорті семи преславних мудреців Еллади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
