Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.14
13:54
Безсоння випалює розум.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
2026.09.14
12:13
Сірий дощик кропить — буде бабі клопіт:
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
2026.09.14
09:55
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
2026.09.14
07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Анахарсис
Тридцять літ уже,
Як ти залишив Скіфію.
Світ старожитний обійшов увесь
І сам, і з уславленим Солоном
В науку до якого оце ось і прийшов.
«Скажи господарю,- звернувсь ти до слуги,-
Що Анахарсис гостем хоче стати».
«Гостинність зав’язується на батьківщині»,-
Почув в одвіт ти від Солона.
«Немає перешкод.Ти ж удома».
Солон збагнув, з ким має справу.
Отак ви й подружились і не розлучались,
Допоки смерть не одібрала друга.
Тоді-то й вирішив ти в Скіфію вернутись.
Але не тим, ким знали тебе там,-
Братом царя Савла.
Ні, повертався ти на батьківщину,
Вже скорше греком, аніж скіфом.
Це ж од тебе по всій Елладі розійшлось,
Що лоза винограду має три грона:
Для вдоволення, сп’яніння та відрази.
Або й таке: як товщина судна на чотири пальці,
То настільки ж віддалені од смерті ті, хто в ньому.
Нащо вже і мудрим, і винахідливим, і гострим на язик
Байкар Езоп уславивсь, аж і його ти присоромив,
Коли вели розмову з Ардалом, сином Гефеста,
Спитав той, як краще порядкувати в своєму домі.
«Не про Анахарсиса усе це,- засміявсь Езоп.-
Пишається він тим, що дім його – це віз.
Мов сонце, що на колісниці подорожує небом».
«Тому-то над усіма богами й владарює,-
Ти випалив в одвіт глумливцю.-
Яка чудова і простора колісниця в сонця!
Порівнявши мій віз із нею,
Ти честь мені зробив, Езопе»
Словом, легендою ти став для греків.
Як і вони, брав участь в Олімпійських грищах,
Вінком лавровим нераз увінчаний бував.
Та й звичаями уподібнивсь еллінам.
Отож, і зараз в Скіфії уже,
Поблизу Ахіллесового шляху,
Обвішаний належним причандаллям,
З тимпаном у руках складаєш ти молитву
Не своїм богам, а Матері богів Олімпу.
Офіру неабияку готовий принести їй.
І приніс би, якби не нагодивсь слуга царевий.
Скорий на розправу, Савл натягнув тятиву лука
І випустив стрілу в тебе, безбожника.
Щоб іншим не кортіло рушить звичаї батьківські.
«Розум оберігав мене на чужині,
А заздрощі згубили мене вдома»,-
Начебто такі слова були в останнім подиху твоєму...
...Викреслили скіфи твоє ім’я із пам’яті своєї,
Бо як питали їх, чи знають щось про Анахарсиса,
Плечима знизували. Мовляв, а хто це?
P.S.
Легендою віддавна стала Скіфія для світу.
А в Греції як згадують про неї,
То бачать і кургани, що рясно височать на Україні,
І в камені застиглі мрійні «скіфські баби»,
А ще побожно згадують ім’я того.
Кого зумисне Скіфія вдавала, що не знає,-
Анахарсиса ім’я, що й досі не згасає
В когорті семи преславних мудреців Еллади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Анахарсис
Він загинув через те, що хотів завести чужинські звичаї
і через те, що спілкувався з еллінами
Геродот «Історія»
Тридцять літ уже,
Як ти залишив Скіфію.
Світ старожитний обійшов увесь
І сам, і з уславленим Солоном
В науку до якого оце ось і прийшов.
«Скажи господарю,- звернувсь ти до слуги,-
Що Анахарсис гостем хоче стати».
«Гостинність зав’язується на батьківщині»,-
Почув в одвіт ти від Солона.
«Немає перешкод.Ти ж удома».
Солон збагнув, з ким має справу.
Отак ви й подружились і не розлучались,
Допоки смерть не одібрала друга.
Тоді-то й вирішив ти в Скіфію вернутись.
Але не тим, ким знали тебе там,-
Братом царя Савла.
Ні, повертався ти на батьківщину,
Вже скорше греком, аніж скіфом.
Це ж од тебе по всій Елладі розійшлось,
Що лоза винограду має три грона:
Для вдоволення, сп’яніння та відрази.
Або й таке: як товщина судна на чотири пальці,
То настільки ж віддалені од смерті ті, хто в ньому.
Нащо вже і мудрим, і винахідливим, і гострим на язик
Байкар Езоп уславивсь, аж і його ти присоромив,
Коли вели розмову з Ардалом, сином Гефеста,
Спитав той, як краще порядкувати в своєму домі.
«Не про Анахарсиса усе це,- засміявсь Езоп.-
Пишається він тим, що дім його – це віз.
Мов сонце, що на колісниці подорожує небом».
«Тому-то над усіма богами й владарює,-
Ти випалив в одвіт глумливцю.-
Яка чудова і простора колісниця в сонця!
Порівнявши мій віз із нею,
Ти честь мені зробив, Езопе»
Словом, легендою ти став для греків.
Як і вони, брав участь в Олімпійських грищах,
Вінком лавровим нераз увінчаний бував.
Та й звичаями уподібнивсь еллінам.
Отож, і зараз в Скіфії уже,
Поблизу Ахіллесового шляху,
Обвішаний належним причандаллям,
З тимпаном у руках складаєш ти молитву
Не своїм богам, а Матері богів Олімпу.
Офіру неабияку готовий принести їй.
І приніс би, якби не нагодивсь слуга царевий.
Скорий на розправу, Савл натягнув тятиву лука
І випустив стрілу в тебе, безбожника.
Щоб іншим не кортіло рушить звичаї батьківські.
«Розум оберігав мене на чужині,
А заздрощі згубили мене вдома»,-
Начебто такі слова були в останнім подиху твоєму...
...Викреслили скіфи твоє ім’я із пам’яті своєї,
Бо як питали їх, чи знають щось про Анахарсиса,
Плечима знизували. Мовляв, а хто це?
P.S.
Легендою віддавна стала Скіфія для світу.
А в Греції як згадують про неї,
То бачать і кургани, що рясно височать на Україні,
І в камені застиглі мрійні «скіфські баби»,
А ще побожно згадують ім’я того.
Кого зумисне Скіфія вдавала, що не знає,-
Анахарсиса ім’я, що й досі не згасає
В когорті семи преславних мудреців Еллади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
