Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Анахарсис
Тридцять літ уже,
Як ти залишив Скіфію.
Світ старожитний обійшов увесь
І сам, і з уславленим Солоном
В науку до якого оце ось і прийшов.
«Скажи господарю,- звернувсь ти до слуги,-
Що Анахарсис гостем хоче стати».
«Гостинність зав’язується на батьківщині»,-
Почув в одвіт ти від Солона.
«Немає перешкод.Ти ж удома».
Солон збагнув, з ким має справу.
Отак ви й подружились і не розлучались,
Допоки смерть не одібрала друга.
Тоді-то й вирішив ти в Скіфію вернутись.
Але не тим, ким знали тебе там,-
Братом царя Савла.
Ні, повертався ти на батьківщину,
Вже скорше греком, аніж скіфом.
Це ж од тебе по всій Елладі розійшлось,
Що лоза винограду має три грона:
Для вдоволення, сп’яніння та відрази.
Або й таке: як товщина судна на чотири пальці,
То настільки ж віддалені од смерті ті, хто в ньому.
Нащо вже і мудрим, і винахідливим, і гострим на язик
Байкар Езоп уславивсь, аж і його ти присоромив,
Коли вели розмову з Ардалом, сином Гефеста,
Спитав той, як краще порядкувати в своєму домі.
«Не про Анахарсиса усе це,- засміявсь Езоп.-
Пишається він тим, що дім його – це віз.
Мов сонце, що на колісниці подорожує небом».
«Тому-то над усіма богами й владарює,-
Ти випалив в одвіт глумливцю.-
Яка чудова і простора колісниця в сонця!
Порівнявши мій віз із нею,
Ти честь мені зробив, Езопе»
Словом, легендою ти став для греків.
Як і вони, брав участь в Олімпійських грищах,
Вінком лавровим нераз увінчаний бував.
Та й звичаями уподібнивсь еллінам.
Отож, і зараз в Скіфії уже,
Поблизу Ахіллесового шляху,
Обвішаний належним причандаллям,
З тимпаном у руках складаєш ти молитву
Не своїм богам, а Матері богів Олімпу.
Офіру неабияку готовий принести їй.
І приніс би, якби не нагодивсь слуга царевий.
Скорий на розправу, Савл натягнув тятиву лука
І випустив стрілу в тебе, безбожника.
Щоб іншим не кортіло рушить звичаї батьківські.
«Розум оберігав мене на чужині,
А заздрощі згубили мене вдома»,-
Начебто такі слова були в останнім подиху твоєму...
...Викреслили скіфи твоє ім’я із пам’яті своєї,
Бо як питали їх, чи знають щось про Анахарсиса,
Плечима знизували. Мовляв, а хто це?
P.S.
Легендою віддавна стала Скіфія для світу.
А в Греції як згадують про неї,
То бачать і кургани, що рясно височать на Україні,
І в камені застиглі мрійні «скіфські баби»,
А ще побожно згадують ім’я того.
Кого зумисне Скіфія вдавала, що не знає,-
Анахарсиса ім’я, що й досі не згасає
В когорті семи преславних мудреців Еллади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Анахарсис
Він загинув через те, що хотів завести чужинські звичаї
і через те, що спілкувався з еллінами
Геродот «Історія»
Тридцять літ уже,
Як ти залишив Скіфію.
Світ старожитний обійшов увесь
І сам, і з уславленим Солоном
В науку до якого оце ось і прийшов.
«Скажи господарю,- звернувсь ти до слуги,-
Що Анахарсис гостем хоче стати».
«Гостинність зав’язується на батьківщині»,-
Почув в одвіт ти від Солона.
«Немає перешкод.Ти ж удома».
Солон збагнув, з ким має справу.
Отак ви й подружились і не розлучались,
Допоки смерть не одібрала друга.
Тоді-то й вирішив ти в Скіфію вернутись.
Але не тим, ким знали тебе там,-
Братом царя Савла.
Ні, повертався ти на батьківщину,
Вже скорше греком, аніж скіфом.
Це ж од тебе по всій Елладі розійшлось,
Що лоза винограду має три грона:
Для вдоволення, сп’яніння та відрази.
Або й таке: як товщина судна на чотири пальці,
То настільки ж віддалені од смерті ті, хто в ньому.
Нащо вже і мудрим, і винахідливим, і гострим на язик
Байкар Езоп уславивсь, аж і його ти присоромив,
Коли вели розмову з Ардалом, сином Гефеста,
Спитав той, як краще порядкувати в своєму домі.
«Не про Анахарсиса усе це,- засміявсь Езоп.-
Пишається він тим, що дім його – це віз.
Мов сонце, що на колісниці подорожує небом».
«Тому-то над усіма богами й владарює,-
Ти випалив в одвіт глумливцю.-
Яка чудова і простора колісниця в сонця!
Порівнявши мій віз із нею,
Ти честь мені зробив, Езопе»
Словом, легендою ти став для греків.
Як і вони, брав участь в Олімпійських грищах,
Вінком лавровим нераз увінчаний бував.
Та й звичаями уподібнивсь еллінам.
Отож, і зараз в Скіфії уже,
Поблизу Ахіллесового шляху,
Обвішаний належним причандаллям,
З тимпаном у руках складаєш ти молитву
Не своїм богам, а Матері богів Олімпу.
Офіру неабияку готовий принести їй.
І приніс би, якби не нагодивсь слуга царевий.
Скорий на розправу, Савл натягнув тятиву лука
І випустив стрілу в тебе, безбожника.
Щоб іншим не кортіло рушить звичаї батьківські.
«Розум оберігав мене на чужині,
А заздрощі згубили мене вдома»,-
Начебто такі слова були в останнім подиху твоєму...
...Викреслили скіфи твоє ім’я із пам’яті своєї,
Бо як питали їх, чи знають щось про Анахарсиса,
Плечима знизували. Мовляв, а хто це?
P.S.
Легендою віддавна стала Скіфія для світу.
А в Греції як згадують про неї,
То бачать і кургани, що рясно височать на Україні,
І в камені застиглі мрійні «скіфські баби»,
А ще побожно згадують ім’я того.
Кого зумисне Скіфія вдавала, що не знає,-
Анахарсиса ім’я, що й досі не згасає
В когорті семи преславних мудреців Еллади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
