Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.06
09:22
Весна заграє радісну симфонію,
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.
Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.
Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
2026.04.06
08:54
Втрачені сенси неможливо відновити.
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.
Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замаскова
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.
Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замаскова
2026.04.06
05:56
Коли поволі повзаю
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.
2026.04.05
19:35
Найперше зійшлась грищенецька рідня,
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч
2026.04.05
17:54
Мовчазна жура у домі
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.
Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.
Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом
2026.04.05
17:51
Скажу чесно, без дешевої доброти і цехової фамільярності: модернізм, як Ви зазначили у таблиці, у цього вірша є, але "легкий", така собі модерністська стилізація експериментальної поезії без ознак високого модерну.
Втім, є модерністські риси, які у в
2026.04.05
17:31
Шановні друзі - однодумці! Вибачайте, це мій останій допис в Поетичні Майстерні. Маю вам зізнатись, що був інколи нестримний до ваших зауважень щодо моєї писанини… Огризався на гризотню де-яких… Але я горжусь тим, що прожив свій час, Богом даним, у пошука
2026.04.05
17:01
ніч постає
безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є
безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є
2026.04.05
14:32
Шум вітрів долинає з вікна
В заметілі епох і формацій.
Прозвучить незглибима вина,
Над якою не владний Горацій.
Шум часів у шаленості снів,
В какофонії дикій, нестерпній,
В мерехтінні безжалісних днів,
В заметілі епох і формацій.
Прозвучить незглибима вина,
Над якою не владний Горацій.
Шум часів у шаленості снів,
В какофонії дикій, нестерпній,
В мерехтінні безжалісних днів,
2026.04.05
14:22
Часи лихі і непевні для краю настали,
Коли ляхи погромили козаків повсталих.
Павлюка і Остряниці полки подолали.
«Золоте десятиліття» для ляхів настало.
Навіть, Січ козацьку ляська залога зайняла,
Козаків по всіх усюдах звідти розігнала.
Хто у плавн
Коли ляхи погромили козаків повсталих.
Павлюка і Остряниці полки подолали.
«Золоте десятиліття» для ляхів настало.
Навіть, Січ козацьку ляська залога зайняла,
Козаків по всіх усюдах звідти розігнала.
Хто у плавн
2026.04.05
11:12
Знову заплачуть верби,
Тужних пісень еліта.
І розпочнеться дербі
Явищ погодних і літа.
Квестія життєдайна -
Хто добіжить останнім.
Інфа - це вже не тайна,
Тужних пісень еліта.
І розпочнеться дербі
Явищ погодних і літа.
Квестія життєдайна -
Хто добіжить останнім.
Інфа - це вже не тайна,
2026.04.05
10:14
Ще сплять ліси в туманному серпанку,
Та вільха вже вільніша без снігів.
Сьогодні сонце випило до ранку
Холодну синь заснулих берегів.
"Не я б’ю — верба б’є!" — лунає нині,
Від хати і до хати летить спів.
Пухнасті котики в дитячій жмені —
Та вільха вже вільніша без снігів.
Сьогодні сонце випило до ранку
Холодну синь заснулих берегів.
"Не я б’ю — верба б’є!" — лунає нині,
Від хати і до хати летить спів.
Пухнасті котики в дитячій жмені —
2026.04.05
10:02
Ледь чутно відкрився кімнатний хідник. Одинадцята тридцять.
«Не можу влягтися. Посидимо біля віконця удвох?
Бо ходжу собі по квартирі нервово та зовсім не спиться,
Збираю світила, що падають з неба, складаю в куток.
Вони несподівано різні: спочатку
«Не можу влягтися. Посидимо біля віконця удвох?
Бо ходжу собі по квартирі нервово та зовсім не спиться,
Збираю світила, що падають з неба, складаю в куток.
Вони несподівано різні: спочатку
2026.04.05
07:30
І знову квітень... Зеленіє,
Теплу радіючи, трава, -
Від сну звільнилася замрія
І щастя звабно виграва.
Його будь-де щоденно ловить
Мій зір з появою весни
І водить радісно розмови
З ним про закінчення війни.
Теплу радіючи, трава, -
Від сну звільнилася замрія
І щастя звабно виграва.
Його будь-де щоденно ловить
Мій зір з появою весни
І водить радісно розмови
З ним про закінчення війни.
2026.04.05
02:33
Історією стали хуртовини,
Виставу грає березень-актор.
Згадай, моє стареньке піаніно,
Адажіо дитинства ля мінор!
У нотній збірці, після сонатини,
Для мене одного співає хор
Ту давню пісню, наче лебедину...
Виставу грає березень-актор.
Згадай, моє стареньке піаніно,
Адажіо дитинства ля мінор!
У нотній збірці, після сонатини,
Для мене одного співає хор
Ту давню пісню, наче лебедину...
2026.04.04
14:33
Н.Лабковський (1908-1989), Б.Ласкін (1914-1983)
Через гори, ріки та долини,
крізь пожежі, крізь югу та сніг
ми вели машини
й обминали міни
на шляхах-дорогах фронтових.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Через гори, ріки та долини,
крізь пожежі, крізь югу та сніг
ми вели машини
й обминали міни
на шляхах-дорогах фронтових.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зозулько Зузулько (1985) /
Проза
Йди назавжди... Йди до мене.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Йди назавжди... Йди до мене.
Я страждаю. Рясно зрошуючи подушку гіркими сльозами чекаю звістку від тебе. Ніч безжалісно довго не настає, а мені хочеться вірити що плинність часу єдиний можливий порятунок. Хтось казав наче б то час лікує. Секундомер мого потенційного спокою вперто стоїть на місці і ніщо його не може зрушить. Я нервую. В мені так багато важких переплетінь думок.
Ти покинув мене тому що?
Тому що я помилилась в діях? Тому що зустрів іншу? Тому що немає й не було почуттів? Чому?
Запитую, хоч розумію, яка різниця. Це нічого не змінює. Абсолютно.
Мене більше немає поряд і не буде. Я не торкнуся тебе, не пригорну і не витру піт з твого чола, не приголублю, не цілуватиму твої вуста.
Де ти? Мені бракує повітря. Мені паморочиться у голові. Я не їм, я навіть не п’ю води. Кілька сигарет і кава, як захист від самої себе.
Я ненавиджу себе за любов до тебе. Я не спроможна прийняти розлуку. Я не хочу усвідомити і миритись з тим, що я не з тобою, а ти не зі мною.
Я відчуваю як тремтить моє серце, як зупиняється кров і запікається в венах формуючи бугорки страждань, такі собі шрами нерозділеного кохання.
Мені немає з ким поділитися цим болем і я мушу приховувати відчай за призмою хвороби. Так простіше, не потрібно пояснювати причини паскудного настрою, розгублений погляд і не зв’язність слів і думок.
Я в’яжу собі зашморг сама, я дбайливо його розміщу у себе на серці, схрестивши два кінці і щосили з’єднаю до тріску і першої краплі крові. Впевнена, я не відчую болю. Біль втрати складніша за фізичні самокатування.
Я хвора. Я хворію тобою. Покрамслені частини серця відмовляються працювати. Розум заполонив страх і я практично бездіяльна. Що я можу!? Нічого. Це крах. Я хочу повернути відлік часу назад, най зупиниться в ніч цього року. Я не поїду до тебе і цей текс не народиться в майбутньому. Ти не дізнаєшся про мої почуття, а я ніколи не знатиму смак твого тіла. Нічого не станеться між нами і спомин не лягатиме на мої змарнілі плечі чорною вуаллю. Мушу розшукати в собі сили не писати тобі, не телефонувати, а ще краще викреслити із свого життя, думок, пам’яті навічно, назавжди.
Зроби мені боляче негайно. Кричи на мене, ображай мене, дай мені причину зненавидіти тебе. Роби бодай щось.
Мовчання залишає надію. Надія руйнує мене з більшою силою ніж іі відсутність.
Порох рясно вкриває моє волосся, сріблясті нитки розвиває повітря. Холодно. Чому так холодно? Зігрій мене бодай на єдину мить подаруй свій ніжний погляд. Не полишай мене.
Або йди, йди , йди на віки. Не зупинятиму тебе. Не буду просити.
Зупиніться мої ноги, не падайте на коліна. Зупиніться мої руки, не тягніться до нього. Спиніться всі! Спинися, ти!
Зачекай. Зачекай на мене. Не йди.
Я зберегла у собі частинку тебе. Назавжди. Навіки. І немає в мені міцності духу розірвати цей зв’язок.
Йди. Йди на завжди, навіки.
Йди до мене...
2020
Ти покинув мене тому що?
Тому що я помилилась в діях? Тому що зустрів іншу? Тому що немає й не було почуттів? Чому?
Запитую, хоч розумію, яка різниця. Це нічого не змінює. Абсолютно.
Мене більше немає поряд і не буде. Я не торкнуся тебе, не пригорну і не витру піт з твого чола, не приголублю, не цілуватиму твої вуста.
Де ти? Мені бракує повітря. Мені паморочиться у голові. Я не їм, я навіть не п’ю води. Кілька сигарет і кава, як захист від самої себе.
Я ненавиджу себе за любов до тебе. Я не спроможна прийняти розлуку. Я не хочу усвідомити і миритись з тим, що я не з тобою, а ти не зі мною.
Я відчуваю як тремтить моє серце, як зупиняється кров і запікається в венах формуючи бугорки страждань, такі собі шрами нерозділеного кохання.
Мені немає з ким поділитися цим болем і я мушу приховувати відчай за призмою хвороби. Так простіше, не потрібно пояснювати причини паскудного настрою, розгублений погляд і не зв’язність слів і думок.
Я в’яжу собі зашморг сама, я дбайливо його розміщу у себе на серці, схрестивши два кінці і щосили з’єднаю до тріску і першої краплі крові. Впевнена, я не відчую болю. Біль втрати складніша за фізичні самокатування.
Я хвора. Я хворію тобою. Покрамслені частини серця відмовляються працювати. Розум заполонив страх і я практично бездіяльна. Що я можу!? Нічого. Це крах. Я хочу повернути відлік часу назад, най зупиниться в ніч цього року. Я не поїду до тебе і цей текс не народиться в майбутньому. Ти не дізнаєшся про мої почуття, а я ніколи не знатиму смак твого тіла. Нічого не станеться між нами і спомин не лягатиме на мої змарнілі плечі чорною вуаллю. Мушу розшукати в собі сили не писати тобі, не телефонувати, а ще краще викреслити із свого життя, думок, пам’яті навічно, назавжди.
Зроби мені боляче негайно. Кричи на мене, ображай мене, дай мені причину зненавидіти тебе. Роби бодай щось.
Мовчання залишає надію. Надія руйнує мене з більшою силою ніж іі відсутність.
Порох рясно вкриває моє волосся, сріблясті нитки розвиває повітря. Холодно. Чому так холодно? Зігрій мене бодай на єдину мить подаруй свій ніжний погляд. Не полишай мене.
Або йди, йди , йди на віки. Не зупинятиму тебе. Не буду просити.
Зупиніться мої ноги, не падайте на коліна. Зупиніться мої руки, не тягніться до нього. Спиніться всі! Спинися, ти!
Зачекай. Зачекай на мене. Не йди.
Я зберегла у собі частинку тебе. Назавжди. Навіки. І немає в мені міцності духу розірвати цей зв’язок.
Йди. Йди на завжди, навіки.
Йди до мене...
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
