
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Зозулько Зузулько (1985) /
Проза
Йди назавжди... Йди до мене.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Йди назавжди... Йди до мене.
Я страждаю. Рясно зрошуючи подушку гіркими сльозами чекаю звістку від тебе. Ніч безжалісно довго не настає, а мені хочеться вірити що плинність часу єдиний можливий порятунок. Хтось казав наче б то час лікує. Секундомер мого потенційного спокою вперто стоїть на місці і ніщо його не може зрушить. Я нервую. В мені так багато важких переплетінь думок.
Ти покинув мене тому що?
Тому що я помилилась в діях? Тому що зустрів іншу? Тому що немає й не було почуттів? Чому?
Запитую, хоч розумію, яка різниця. Це нічого не змінює. Абсолютно.
Мене більше немає поряд і не буде. Я не торкнуся тебе, не пригорну і не витру піт з твого чола, не приголублю, не цілуватиму твої вуста.
Де ти? Мені бракує повітря. Мені паморочиться у голові. Я не їм, я навіть не п’ю води. Кілька сигарет і кава, як захист від самої себе.
Я ненавиджу себе за любов до тебе. Я не спроможна прийняти розлуку. Я не хочу усвідомити і миритись з тим, що я не з тобою, а ти не зі мною.
Я відчуваю як тремтить моє серце, як зупиняється кров і запікається в венах формуючи бугорки страждань, такі собі шрами нерозділеного кохання.
Мені немає з ким поділитися цим болем і я мушу приховувати відчай за призмою хвороби. Так простіше, не потрібно пояснювати причини паскудного настрою, розгублений погляд і не зв’язність слів і думок.
Я в’яжу собі зашморг сама, я дбайливо його розміщу у себе на серці, схрестивши два кінці і щосили з’єднаю до тріску і першої краплі крові. Впевнена, я не відчую болю. Біль втрати складніша за фізичні самокатування.
Я хвора. Я хворію тобою. Покрамслені частини серця відмовляються працювати. Розум заполонив страх і я практично бездіяльна. Що я можу!? Нічого. Це крах. Я хочу повернути відлік часу назад, най зупиниться в ніч цього року. Я не поїду до тебе і цей текс не народиться в майбутньому. Ти не дізнаєшся про мої почуття, а я ніколи не знатиму смак твого тіла. Нічого не станеться між нами і спомин не лягатиме на мої змарнілі плечі чорною вуаллю. Мушу розшукати в собі сили не писати тобі, не телефонувати, а ще краще викреслити із свого життя, думок, пам’яті навічно, назавжди.
Зроби мені боляче негайно. Кричи на мене, ображай мене, дай мені причину зненавидіти тебе. Роби бодай щось.
Мовчання залишає надію. Надія руйнує мене з більшою силою ніж іі відсутність.
Порох рясно вкриває моє волосся, сріблясті нитки розвиває повітря. Холодно. Чому так холодно? Зігрій мене бодай на єдину мить подаруй свій ніжний погляд. Не полишай мене.
Або йди, йди , йди на віки. Не зупинятиму тебе. Не буду просити.
Зупиніться мої ноги, не падайте на коліна. Зупиніться мої руки, не тягніться до нього. Спиніться всі! Спинися, ти!
Зачекай. Зачекай на мене. Не йди.
Я зберегла у собі частинку тебе. Назавжди. Навіки. І немає в мені міцності духу розірвати цей зв’язок.
Йди. Йди на завжди, навіки.
Йди до мене...
2020
Ти покинув мене тому що?
Тому що я помилилась в діях? Тому що зустрів іншу? Тому що немає й не було почуттів? Чому?
Запитую, хоч розумію, яка різниця. Це нічого не змінює. Абсолютно.
Мене більше немає поряд і не буде. Я не торкнуся тебе, не пригорну і не витру піт з твого чола, не приголублю, не цілуватиму твої вуста.
Де ти? Мені бракує повітря. Мені паморочиться у голові. Я не їм, я навіть не п’ю води. Кілька сигарет і кава, як захист від самої себе.
Я ненавиджу себе за любов до тебе. Я не спроможна прийняти розлуку. Я не хочу усвідомити і миритись з тим, що я не з тобою, а ти не зі мною.
Я відчуваю як тремтить моє серце, як зупиняється кров і запікається в венах формуючи бугорки страждань, такі собі шрами нерозділеного кохання.
Мені немає з ким поділитися цим болем і я мушу приховувати відчай за призмою хвороби. Так простіше, не потрібно пояснювати причини паскудного настрою, розгублений погляд і не зв’язність слів і думок.
Я в’яжу собі зашморг сама, я дбайливо його розміщу у себе на серці, схрестивши два кінці і щосили з’єднаю до тріску і першої краплі крові. Впевнена, я не відчую болю. Біль втрати складніша за фізичні самокатування.
Я хвора. Я хворію тобою. Покрамслені частини серця відмовляються працювати. Розум заполонив страх і я практично бездіяльна. Що я можу!? Нічого. Це крах. Я хочу повернути відлік часу назад, най зупиниться в ніч цього року. Я не поїду до тебе і цей текс не народиться в майбутньому. Ти не дізнаєшся про мої почуття, а я ніколи не знатиму смак твого тіла. Нічого не станеться між нами і спомин не лягатиме на мої змарнілі плечі чорною вуаллю. Мушу розшукати в собі сили не писати тобі, не телефонувати, а ще краще викреслити із свого життя, думок, пам’яті навічно, назавжди.
Зроби мені боляче негайно. Кричи на мене, ображай мене, дай мені причину зненавидіти тебе. Роби бодай щось.
Мовчання залишає надію. Надія руйнує мене з більшою силою ніж іі відсутність.
Порох рясно вкриває моє волосся, сріблясті нитки розвиває повітря. Холодно. Чому так холодно? Зігрій мене бодай на єдину мить подаруй свій ніжний погляд. Не полишай мене.
Або йди, йди , йди на віки. Не зупинятиму тебе. Не буду просити.
Зупиніться мої ноги, не падайте на коліна. Зупиніться мої руки, не тягніться до нього. Спиніться всі! Спинися, ти!
Зачекай. Зачекай на мене. Не йди.
Я зберегла у собі частинку тебе. Назавжди. Навіки. І немає в мені міцності духу розірвати цей зв’язок.
Йди. Йди на завжди, навіки.
Йди до мене...
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію