Я страждаю. Рясно зрошуючи подушку гіркими сльозами чекаю звістку від тебе. Ніч безжалісно довго не настає, а мені хочеться вірити що плинність часу єдиний можливий порятунок. Хтось казав наче б то час лікує. Секундомер мого потенційного спокою вперто стоїть на місці і ніщо його не може зрушить. Я нервую. В мені так багато важких переплетінь думок.
Ти покинув мене тому що?
Тому що я помилилась в діях? Тому що зустрів іншу? Тому що немає й не було почуттів? Чому?
Запитую, хоч розумію, яка різниця. Це нічого не змінює. Абсолютно.
Мене більше немає поряд і не буде. Я не торкнуся тебе, не пригорну і не витру піт з твого чола, не приголублю, не цілуватиму твої вуста.
Де ти? Мені бракує повітря. Мені паморочиться у голові. Я не їм, я навіть не п’ю води. Кілька сигарет і кава, як захист від самої себе.
Я ненавиджу себе за любов до тебе. Я не спроможна прийняти розлуку. Я не хочу усвідомити і миритись з тим, що я не з тобою, а ти не зі мною.
Я відчуваю як тремтить моє серце, як зупиняється кров і запікається в венах формуючи бугорки страждань, такі собі шрами нерозділеного кохання.
Мені немає з ким поділитися цим болем і я мушу приховувати відчай за призмою хвороби. Так простіше, не потрібно пояснювати причини паскудного настрою, розгублений погляд і не зв’язність слів і думок.
Я в’яжу собі зашморг сама, я дбайливо його розміщу у себе на серці, схрестивши два кінці і щосили з’єднаю до тріску і першої краплі крові. Впевнена, я не відчую болю. Біль втрати складніша за фізичні самокатування.
Я хвора. Я хворію тобою. Покрамслені частини серця відмовляються працювати. Розум заполонив страх і я практично бездіяльна. Що я можу!? Нічого. Це крах. Я хочу повернути відлік часу назад, най зупиниться в ніч цього року. Я не поїду до тебе і цей текс не народиться в майбутньому. Ти не дізнаєшся про мої почуття, а я ніколи не знатиму смак твого тіла. Нічого не станеться між нами і спомин не лягатиме на мої змарнілі плечі чорною вуаллю. Мушу розшукати в собі сили не писати тобі, не телефонувати, а ще краще викреслити із свого життя, думок, пам’яті навічно, назавжди.
Зроби мені боляче негайно. Кричи на мене, ображай мене, дай мені причину зненавидіти тебе. Роби бодай щось.
Мовчання залишає надію. Надія руйнує мене з більшою силою ніж іі відсутність.
Порох рясно вкриває моє волосся, сріблясті нитки розвиває повітря. Холодно. Чому так холодно? Зігрій мене бодай на єдину мить подаруй свій ніжний погляд. Не полишай мене.
Або йди, йди , йди на віки. Не зупинятиму тебе. Не буду просити.
Зупиніться мої ноги, не падайте на коліна. Зупиніться мої руки, не тягніться до нього. Спиніться всі! Спинися, ти!
Зачекай. Зачекай на мене. Не йди.
Я зберегла у собі частинку тебе. Назавжди. Навіки. І немає в мені міцності духу розірвати цей зв’язок.
Йди. Йди на завжди, навіки.
Йди до мене...
2020