Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Правда чи брехня?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Правда чи брехня?
Стаття оця простяцька, як і усе моє нехитре життя, як усе до чого доторкається моя думка . Хоча в ній буде йти мова не про гарбузи на полі, які цьогоріч вродили рясно, не про білі гриби, які щойно замаринував, і навіть не про теоретичну фізику та квантову механіку, якій присвятив половину життя.
14 років, наче, спілкувався зі вченими з США - Райнером Вайссом, Баррі Барішем та Кіпом Торном, пояснював їм на пальцях і з допомогою формул, що таке гравітаційні хвилі, як вони взаємодіють з вакуумом, як поширюються в просторі та часі. І таки переконав. Взяли мою працю і надрукували як свою. Слово у слово. І що б ви думали? Вони стали Нобелівськими лауреатами в 2017 році! Саме за пояснення природи гравітаційних хвиль. А мене навіть і не згадали. Ну, чорт з ними. Буду говорити про геополітику, бовкну зараз щось таке, що на голову не налазить. То що – готові?
Після Другої світової війни країни-переможниці розподілили між собою сфери впливу. Так само як 1497 року Іспанія та Португалія розподілили між собою сфери впливу на нововідкритих землях, підписавши так званий Тордесіяльський договір. 29 квітня 1529 року цей договір трішки уточнили, перенісши лінію впливу на кілька сот ліг від островів Зеленого мису. Папа римський Олександр шостий все це беззаконня узаконив. Зони впливу, торгової експансії передавалися високим сторонам довічно. Половина планети відтоді належала Португалії, інша половина - Іспанії.
Коли про цей договір довідалися японці - почалася різанина. Португальських єпископів топили у лайні, розпинали, християн страчували. Португальським проповідникам і купцям заборонили взагалі з’являтися в їхній державі.
В південній та центральній Америках цей договір виліз трохи іншим боком: там нині розмовляють не мовами ацтеків та майя, а, в основному, іспанською. Тільки Бразилія португальською. Є ще французька Гвіана, але то крапля в морі. Іспанців ці землі не зацікавили, в 1604 році їх загарбали французи. Потім воювали за них з голандцями та британцями, але, урешті решт, відстояли. Там вони порядкують і досі. А місцеве населення – (нинішні креоли, ) - і не проти. Не захотіли аборигени працювати на плантаціях, не той менталітет. Франзузи склали два плюс два - і навезли рабів з Африки! Роботящих і покладистих як українці.
Нині у французькій Гвіані розташований європейський космодром «Куру». Запускає розвідувальні супутники, які точно вказують: де і що можна вкрасти ще.
1585 року до колонізації незайманих земель долучилися англійці, а згодом і британці ( тоді вони ще були окремими спільнотами). Почали з острова Роаноа. А далі - пішло-поїхало.
Стріляти з вогнепальної зброї майбутні корінні жителі уміли, апетити були ого-го які. І місцеві племена навіть дригнути ногами встигли, як їхні землі стали власністю нових господарів. Незгодних знищували фізично. Хоча відсотків 80 місцевого населення помирало від грипу, привезеного колонізаторами.
На плантаціях індіанці працювати не хотіли, тож зайди вдалися до перевіреної практики: навезли рабів з Африки. Загалом - не менше 20 мільйонів осіб. Теж роботящих і покладистих, як українці.
Росія в той час продиралася нетрями уральських гір та сибірськими борами, підкорюючи місцевих жителів. В авангарді були українці, які з тих чи інших причин покинули власну батьківщину.
Голандці паразитували на заморській торгівлі, зосередженій, в основному, в портах, тому і програли майбутні битви усім сучасним імперіям. Не вистачало ресурсів, аби рушити углиб континентів.
Японія чавила Китай, Ост-індська компанія отримувала річні прибутки, співмірні з трирічним ВВП сучасних США, Османська імперія наступала на Європу, потроху відгризаючи від неї шматки. А католицька церква спалювала на вогнищах, в ім'я Бога Ісуса Христа, єретиків та відьом. Тобто наших дідів та бабів. А єврейська спільнота нарешті спромоглася написати свою священну книгу - Талмуд, під диктовку Риму.
І що вас тут дивує, шановні читачі? Нічого? А дарма. Бо саме в ті часи закладалися підвалини майбутнього глобального миру. Миру, де правитимуть оті кілька країн, які завоювали увесь світ.
Жоден керівник держави не сяде за стіл перемовин як рівноправний член, якщо не буде знати, що його країну опонент не зможе перетворити на купу лайна. Або створити великі проблеми.
Ви думаєте щось змінилося і досі? Хтось сідає за стіл перемовин з Зеленським, аби зробити йому, тобто нам з вами,- добро?
Ні! Я відмовляюся вірити у ваш інфантильний ідіотизм. Ви тверезомислячі люди, тому розумієте, що такий очільник держави - це ідеальний «терпила». З нього можна вичавити усе: гроші, природні ресурси, людські резерви. І все буде зроблено, начебто, у законний спосіб, згідно з міждержавними домовленостями та діючою міждержавною юриспуденцією, написаною ще колонізаторами.
Я сказав не про все. Хотілося б, аби люди, принаймні уважно прочитали книжку Нобелівського лауреата Арнольда Тойнбі «Дослідження історії», написаною ще 1924 року. Може, досить читати тільки вірші на сайті «Українська поезія» і спробувати перейти до серйозних речей, які прямо впливають на життя наших дітей та онуків?
18.10.2020р.
14 років, наче, спілкувався зі вченими з США - Райнером Вайссом, Баррі Барішем та Кіпом Торном, пояснював їм на пальцях і з допомогою формул, що таке гравітаційні хвилі, як вони взаємодіють з вакуумом, як поширюються в просторі та часі. І таки переконав. Взяли мою працю і надрукували як свою. Слово у слово. І що б ви думали? Вони стали Нобелівськими лауреатами в 2017 році! Саме за пояснення природи гравітаційних хвиль. А мене навіть і не згадали. Ну, чорт з ними. Буду говорити про геополітику, бовкну зараз щось таке, що на голову не налазить. То що – готові?
Після Другої світової війни країни-переможниці розподілили між собою сфери впливу. Так само як 1497 року Іспанія та Португалія розподілили між собою сфери впливу на нововідкритих землях, підписавши так званий Тордесіяльський договір. 29 квітня 1529 року цей договір трішки уточнили, перенісши лінію впливу на кілька сот ліг від островів Зеленого мису. Папа римський Олександр шостий все це беззаконня узаконив. Зони впливу, торгової експансії передавалися високим сторонам довічно. Половина планети відтоді належала Португалії, інша половина - Іспанії.
Коли про цей договір довідалися японці - почалася різанина. Португальських єпископів топили у лайні, розпинали, християн страчували. Португальським проповідникам і купцям заборонили взагалі з’являтися в їхній державі.
В південній та центральній Америках цей договір виліз трохи іншим боком: там нині розмовляють не мовами ацтеків та майя, а, в основному, іспанською. Тільки Бразилія португальською. Є ще французька Гвіана, але то крапля в морі. Іспанців ці землі не зацікавили, в 1604 році їх загарбали французи. Потім воювали за них з голандцями та британцями, але, урешті решт, відстояли. Там вони порядкують і досі. А місцеве населення – (нинішні креоли, ) - і не проти. Не захотіли аборигени працювати на плантаціях, не той менталітет. Франзузи склали два плюс два - і навезли рабів з Африки! Роботящих і покладистих як українці.
Нині у французькій Гвіані розташований європейський космодром «Куру». Запускає розвідувальні супутники, які точно вказують: де і що можна вкрасти ще.
1585 року до колонізації незайманих земель долучилися англійці, а згодом і британці ( тоді вони ще були окремими спільнотами). Почали з острова Роаноа. А далі - пішло-поїхало.
Стріляти з вогнепальної зброї майбутні корінні жителі уміли, апетити були ого-го які. І місцеві племена навіть дригнути ногами встигли, як їхні землі стали власністю нових господарів. Незгодних знищували фізично. Хоча відсотків 80 місцевого населення помирало від грипу, привезеного колонізаторами.
На плантаціях індіанці працювати не хотіли, тож зайди вдалися до перевіреної практики: навезли рабів з Африки. Загалом - не менше 20 мільйонів осіб. Теж роботящих і покладистих, як українці.
Росія в той час продиралася нетрями уральських гір та сибірськими борами, підкорюючи місцевих жителів. В авангарді були українці, які з тих чи інших причин покинули власну батьківщину.
Голандці паразитували на заморській торгівлі, зосередженій, в основному, в портах, тому і програли майбутні битви усім сучасним імперіям. Не вистачало ресурсів, аби рушити углиб континентів.
Японія чавила Китай, Ост-індська компанія отримувала річні прибутки, співмірні з трирічним ВВП сучасних США, Османська імперія наступала на Європу, потроху відгризаючи від неї шматки. А католицька церква спалювала на вогнищах, в ім'я Бога Ісуса Христа, єретиків та відьом. Тобто наших дідів та бабів. А єврейська спільнота нарешті спромоглася написати свою священну книгу - Талмуд, під диктовку Риму.
І що вас тут дивує, шановні читачі? Нічого? А дарма. Бо саме в ті часи закладалися підвалини майбутнього глобального миру. Миру, де правитимуть оті кілька країн, які завоювали увесь світ.
Жоден керівник держави не сяде за стіл перемовин як рівноправний член, якщо не буде знати, що його країну опонент не зможе перетворити на купу лайна. Або створити великі проблеми.
Ви думаєте щось змінилося і досі? Хтось сідає за стіл перемовин з Зеленським, аби зробити йому, тобто нам з вами,- добро?
Ні! Я відмовляюся вірити у ваш інфантильний ідіотизм. Ви тверезомислячі люди, тому розумієте, що такий очільник держави - це ідеальний «терпила». З нього можна вичавити усе: гроші, природні ресурси, людські резерви. І все буде зроблено, начебто, у законний спосіб, згідно з міждержавними домовленостями та діючою міждержавною юриспуденцією, написаною ще колонізаторами.
Я сказав не про все. Хотілося б, аби люди, принаймні уважно прочитали книжку Нобелівського лауреата Арнольда Тойнбі «Дослідження історії», написаною ще 1924 року. Може, досить читати тільки вірші на сайті «Українська поезія» і спробувати перейти до серйозних речей, які прямо впливають на життя наших дітей та онуків?
18.10.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
