ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2020.11.30 18:48
В історії більшості поселень нашого краю є отакі «білі плями» – загадки і таємниці, не з'ясовані і понині. Деякі з них втрачені назавжди – перебудовані, зруйновані дощенту, розорані, засипані. Але чимало іще чекають своїх відкривачів. Багато з них офі

Тетяна Левицька
2020.11.30 16:29
Не ходи вервечкою за мною,
заросла стежина лободою.
Не столочена трава зелена -
не твоя кохана наречена.

Розгулялось літечко розкішно,
та чомусь на серденьку невтішно.
Від жури верба ховає личко -

Ніна Виноградська
2020.11.30 13:10
З’явилась на світ цей за день до зими,
І осінь раділа зі мною появі
Твоїй, щоб обняти маленьку крильми,
І дати їй долю хорошу у Яві.

Щоб стежка прямою у світі була,
Щоб сонечка більше збиралося днями.
А я до твого доторкалась чола,

Ігор Деркач
2020.11.30 11:03
Четверо нас із семи дітвори –
щирі у вірі, наївні...
сіяли нас на узліссі вітри:
сестри мої у лихої «сестри»,
я ще живу в Україні.

Бігали ми по траві і росі
голі, голодні і босі...

Ярослав Чорногуз
2020.11.30 07:30
Водоспад, як милої волосся,
Пестить око білизною снів
Наяву. Чи то лише здалося?
Шумовиння чарівне мені

Слух ще й ніжить, умиротворяє...
Міг би я годинами цей спів
Убирати в душу. Мов із раю

Сергій Губерначук
2020.11.30 06:15
Коли я вітром оперезався
і літати научався,
ставало легше не мені,
а тим, хто лишався.
Просто писалося кожній букві,
кожній крапці
час у свідки набивався.
Бо свідок такого не я і не ті…

Володимир Бойко
2020.11.29 22:28
Російська рулетка чекає російських патріотів. Кожен кріт залишає свій слід. Демократ демократу не брат. Що черпається, те і черпаємо. Слонопотам гіпопотаму не панібрат. Кидається, як мамонт на буржуазію. Захоплений красою вдавився ковбасою. Любить,

Іван Потьомкін
2020.11.29 21:28
Кажется, в начале весны 2002 года по израильскому радио “РЭКА” передавали интервью с известным польским режиссером Ежы Хофманом. Речь зашла и о его новом фильме “Огнем и мечом”. Мастер заговорил не сразу, будто что-то мешало ему. – Я посвятил его моей до

Ірина Вовк
2020.11.29 19:19
Картинка Х. КОЛИ ПРИХОДЯТЬ БУРЕВІЇ… Ну що, старенька липонько, цвітеш? Духмяним цвітом щедро медоносиш… Нікого не благаєш, ні не просиш – корінням в душу зранену вростеш, у буревіях рани просмоливши, гірке вино із надр землі відпивши – о чудо б

Євген Федчук
2020.11.29 19:04
Читав я книжку про часи сумні
Далекого тепер середньовіччя.
І було страшно й боляче мені,
Бо ж гинув люд, згоряв, неначе свічка.
І у прямому сенсі, звісно, теж.
По всій Європі вогнища палали.
Людей, які виходили із меж
(А і тоді таких було чимало),

Ігор Шоха
2020.11.29 17:14
Розвіяні ілюзії життя
вміщаються у три щасливі миті:
ось я мале, із мамою, дитя,
ось ми усі, а на столі – кутя,
а онде сяє сонце у блакиті.

Все інше – як на обрії земля,
яка фата-морганою зникає

Олександр Сушко
2020.11.29 16:19
Я - пророк добра і справедливості,
Битий, гнаний, бідний скоморох.
П'ю амріту Божу безнадійності,
Хресна путь - логічний епілог.

Повезло. Утік між люті тромбами,
Тільки спину аж пече батіг...
А Спаситель поруч, мовчки човпає,

Ніна Виноградська
2020.11.29 14:21
Не із троянди розпочався світ,
А із ромашок, зірваних у лузі.
Дідівська клуня вже багато літ
Тримає сни і пам’ять у напрузі.

Під жорнами міняє він усіх,
Коли млином життя нас перемеле,
Де більше сліз, а рідше світлий сміх,

Тетяна Левицька
2020.11.29 09:57
Артеріальний знов тиск низький,
клаустрофобія туги.
Тишу б лещатами стиснути,
смуту свічею обвуглить.

Хай на дев'ятому поверсі
небо лежить на долоні.
Пише курсивом на атласі,

Сергій Губерначук
2020.11.29 08:00
Я це вже бачив,
я це чув
і вчив,
казок і приказок
цікаві прометеї..,
згорав, харкав
і знову приручив
себе до ручки злої Галатеї.

Микола Соболь
2020.11.29 06:02
Святвечір пам’яті. Молись.
Нехай свіча не затухає…
Ми пам’ятаєм, як колись
країну, що назвали – раєм
звели нещасну до біди,
у горі чорному втопили…
Лишились в урвищі сліди
одної на село могили –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Побалакали
Кошлате мудромисліє отруює творчий спадок митців. Казав про це Йвану, моєму сусідові. А той пише і пише, пише і пише. Спочатку про кохання, а потім копнув глибше: узявся за пейзажну лірику. А цьогоріч оглушив недопереляканих читачів роздумами про вічне: роль поета в житті міста обласного підпорядкування, а то й держави в цілому. І таке все плаксиве, що йой! Кажу:
- Сусіде! Перш ніж оплакувати недолю власної територіальної громади - сходи до кума, свата, брата і пильно подивися чим вони живуть, і що їх гризе. Кума твого точно нічого не гризе, бо він і призову в армію в 2014-му уникнув (хоч і повістку тричі приносили), і торгувати поросятами в Росію їздить, і голосує виключно за ОПЗЖ: «За життя», тобто «Лехайм». А Одарка двійню народила, хоч у хаті одні миші бігають. А Степан горілку любить більше, аніж жінку. Селищний голова під час бойових дій у Дебальцево змайстрував генделик і торгує нині в ньому горілкою та тютюном. Я один поперся на фронт з усього села, захищати і тебе, і всю територіальну громаду. Коли отримав поранення і пролежав у госпіталі три місяці - ніхто не навідався, окрім волонтерів з-під Львова. Навіть ти - рідна, начебто, душа!- жодного разу не зазирнув, хоча їхати до госпіталю - сорок хвилин власною машиною.
От би вмостився поруч зі мою на ліжку, і послухав про що люди кажуть, що їх пече. Ну, а потім вже сів би і узагальнив почуте і побачене в римовані рядки. А він мені:
- Це вже не поезія буде! Це - суцільний наратив, віршована проза. А в поезії кожна думка не повинна торкатися ногами землі, бути відстороненою, поза часом і простором. Тільки тоді є шанс, що створене не пропаде всує.
- Тю! Так правда життя набагато химерніша, аніж найнеймовірніша вигадка генія! Цілковита абстракція, але ж і правдоподібна водночас. Щось на кшталт темної енергії, або темної матерії. Наче й є, наче й відчувається їхня присутність, принаймні гравітаційно, а доказати на пальцях ніззя.
- Тобто?
- Ось, слухай вірш Наталки Фурси:
«Десь тут ходила мавка лісова…
Не навчена лукавити зі світом,
вона жила – так, як уміють діти,
допоки не повторюють слова.
Їм кожен день несе прості дива,
взамін не вимагаючи нічого…
Не слухала вона нового Бога –
древніші, певно, відала слова...»

- Бач як ловко? І тема розкрита, і глибина. І суть ясна. А ти що пишеш, бовдуре? Ось твій останній вірш, наприклад:

«Блука чугайстер тайнами хмільними,
А з ним укупі - про кохання рими.
Лягають на папір слова озимі -
Ховають гріх живої з неживим.
Стріла Амура, пущена наосліп,
Серця пробила й піднебесну просинь.
Тримає цупко берегині коси
Правиця ката, що упився в дим.»
- Все правильно,- одказує сусід. – Чугайстер ловить мавок та їх знищує. Така його робота. А цей - закохався.
- І шо? Від любовних мук почав писати вірші? Отямився? Зрозумів, що він не м’ясник, а тонкий лірик?
- А що? Такого не може бути?
- Може. Але я різав москалів - ворогів роду людського, тобто ворогів українців. А цей нащо ріже? Який у цьому сенс? Ну, погуляла за життя дівуля, а потім її зрадили і вона з горя втопилася. І стала мавкою. Так що - тепер її і на тому світі треба чавити?
- Це ти про що?
- Як про що? Твоя Одарка років з десять тому, дізнавшись, що ти її зраджуєш, пішла узимку до ополонки, скинула кожушка і… далі її вже ніхто не бачив. Навіть поховати по людськи не вдалося, бо тіла не знайшли. А твою полюбаску з черевом вище носа бачило усе село. І хоча ти на ній не одружився, байстрючатко вже третій клас закінчує. А татко мовчить. Наче…
- Та це ж була помилка юності! Ну, хіба я міг передбачити, що моя жінка аж така чутлива!
- Не міг. Не міг, сусіде мій дорогий. Але нащо тоді пишеш про мавок і чугайстерів, якщо ти і є чугайстер. Тільки не на тому світі, а на цьому. Тобі кота довірити не можна, не те що жінку.
Мовчить сусід, надувся як сич на дубі, щось розумне хоче у відповідь ляпнути, але мову одібрало.
- Ось, випий сто грамів святої води,- кажу сусідові та суну йому під руку напівзаповненого гранчака.
Випив Йван вогняної одним духом, хекнув, чхнув і пішов додому.
А я сиджу та думаю: невже для того, аби людина відчула себе людиною необхідно брати до рук олівця і мазюкати казна-що? Писати те, що немає ніякого відношення до реального життя або, принаймні, красиво? Хай там будуть і побрехеньки, і казки, і неймовірні неймовірності, але - КРАСИВО! І з розумом.
Тьху! Знову почав розумувати! Давайте цією справою займемося за тиждень,- боровиків у лісі тьма. А я на них ласий. І коли вони знову так рясно родитимуть - знає один Господь Бог. Можливо, до цієї благословенної пори я вже й не доживу. А хто хоче грибочків - замовляйте: є сушені, є мариновані, є морожені, а є свіжі.
То хто перший в черзі?

30.10.2020р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-10-30 21:11:19
Переглядів сторінки твору 41
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.987 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.889 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.812
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.11.29 16:21
Автор у цю хвилину відсутній