
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
сковзнеш оце в безпам’ятство
іще цілунка одного
блаженства невимовного
ще одного ще одного
у день ясний і болю повний
мене твій ніжний дощ огорне
цей безум ~ утікати годі
іще цілунка одного
блаженства невимовного
ще одного ще одного
у день ясний і болю повний
мене твій ніжний дощ огорне
цей безум ~ утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Проза
Трон (уривок твору "Свято")
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трон (уривок твору "Свято")
Це ніяке не царство. І не загублений острів. А далека – до глибини багатотриліярдного болю – далечина. Омріяний здогадами далечезний космос. Ніяка й не планета. І не зірка. І не чорна діра, яку, напевне, хтось сподівається натрапити, аби перейти в інший вимір. Це звичайнісінький космос. Космічний простір, серед якого розкинулася вибаглива мара, схожа на якесь існування… А таки забігаючи дещо наперед, я зізнаюся, що це Вічність. Так легше буде зрозуміти наші події…
Тут важко називати речі взагалі, а своїми іменами – це неможливий труд. У людській голові це не вміщається… На жаль… чи на щастя… І гірка невимовна самотність охоплює все, що є і чого нібито немає… Отак відразу, при поверненні на Трон я відчуваю кожен раз, коли пора… Моя пора на цей час – це та людська смерть, яка лише й може дати цю можливість, аби повернутися додому… на мій Трон… На Троні смерті немає, її просто не буває… У нас зовсім не як у людей… Такі самі люди – то лише звичайнісінька випадковість у Вічності. Бо Вічність – над усе. Але Троном керує любов – любов до істини… Тож я по порядку.
Як вам сказати, хто такі люди, як і інші створіння поміж Всесвіту? Синдром – це слово більше всього підійде для пояснень. Адже, як відомо, синдроми бувають різні…
Коротше, казатиму, як є… А зрозуміє мене той, хто зрозуміє…
Переді мною простяглася знову та вікова стабільність, яку я лише і знаю…
…Як завше, у невибагливому Просторі я зустрічаю Вічність (Бога), Який ніколи нематеріальний, як і я зараз… Але бачте мене таким, як хочете, хоча насправді в нашому головному (Тронному) розумінні я – така, а не такий… Я швидше вона… І всіх нас п’ять, і стать наша невідома ніколи, адже від цього залежить ваша стать… Але, щоб краще пояснити, усі ми, не маючи дратівливих органів, більше жінки, а чоловіки виділяються з нас лише для вас. На Троні Бог, Який, як і на Землі, Головний. Є ще, як ви сказали б, Святий Дух, але з Вічністю (Богом) Він єдино поєднаний і майже не відрізняється, проявляючи Себе лише в екстремальних випадках, як-от депортація когось з нас, п’ятьох, куди вкаже Бог і так само повернення… А також радикальна молитва проти Бога… Бог дозволяє все і так само нічого. Він стереже від імені Себе (Вічності) все бачене і небачене…
Поки що Вам не зрозуміло, хто ми п’ять і чому нас саме п’ять… Нехай ви краще не будете про це знати…
Спілкуємося ми лише завдяки обмеженостям, адже простір вічний. Звичайні радіохвилі нас дещо бентежать, викликаючи щось схоже на відразу й сором, як у людей це буває, коли вони занадто роздягнені… Дух також убезпечує нас від них, і закони фізики, як і інших точних наук, у нас на Троні не працюють. Ми неміряно далекі від вас, люди Землі.
…Отож я з’явилася, ніби і не зникала серед ще чотирьох таких, як і я, слуг.
Просторово розпливаючись, усі вони злилися в одне, і зі мною теж, у такий спосіб виражаючи вітання… Між нашим спілкуванням, по черзі, планети Земля вже дуже давно не існує… Але я для вас змушена пришвидшувати події… І, мабуть, через це також, спілкуватимуся з вами від чоловічого імені, адже на Землі я була чоловіком… Подруг називатиму на -ла, бо у вас вони не були, а там, де були – питання статі відсутнє взагалі, або їх малося від 1 до 13-ти… Знову я бачив (назву їх хоч чимось наближеним до людської вимови та на пані) Фф, Ех, Цж, та Ув. Моє ж ім’я Я. Також, знову ж для вас, наші вчинки переводитиму на людський манір, бо ви нічого не розумітимете…
– Либонь уже щасливий? – трепетно запиталася Цж.
– Я лише скучив за нашими спільними молитвами… – заперечив я.
– Друзі, негайно помолимося. Сьогодні в нас свято… – пропливла між усіма Ув.
– Ну, Фф, я думав і ти тоді відправишся за мною… Що трапилося, я ж тебе чекав. Серед землян удвох цікавіше… – докинув я до Фф.
– Їх давно не є, любий, – і вона покликала Бога.
Наша молитва ніколи не зосереджена, адже вічна, тому вона линула, а ми говорили далі…
Бог завжди міг і не відгукнутися, але на цей раз Він зробив виняток, навіть розділившись на Себе і Святого Духа, Яким почав покривати Фф і мене.
Дуже довго Він мовчав, а потім ударив нас Духом, зливши просторово воєдино, відсторонюючи трьох інших.
Я зрозумів Його так.
– Вітаю Вас обох, дівчатка! Я дуже хотів тоді покарати Тебе, вірний мій Я. Фф ніколи не має бути такою близькою з Тобою! Я негайно дам їй цікаве завдання! А ти залишишся саме тут і саме лише біля Цж, слухатимешся нашу любу Ув і співпадатимеш щоразу, коли цього захоче Ех, і саме з Ех.
– Господи, мені ж важко існувати на межі Я!!! – запротестувала Ех.
Більше всіх задоволеною здавалася Цж, бо до Бога вона звернулася навіть з власною молитвою.
– Який мелос, Отче!., – виродила вона своє сяйво, а Бог знову раптово зник…
Я розумів, що мені лишається лише відродити Землю.., повернувши до нового життя вашу невдалу цивілізацію…
22 травня 2015 р., Київ
Тут важко називати речі взагалі, а своїми іменами – це неможливий труд. У людській голові це не вміщається… На жаль… чи на щастя… І гірка невимовна самотність охоплює все, що є і чого нібито немає… Отак відразу, при поверненні на Трон я відчуваю кожен раз, коли пора… Моя пора на цей час – це та людська смерть, яка лише й може дати цю можливість, аби повернутися додому… на мій Трон… На Троні смерті немає, її просто не буває… У нас зовсім не як у людей… Такі самі люди – то лише звичайнісінька випадковість у Вічності. Бо Вічність – над усе. Але Троном керує любов – любов до істини… Тож я по порядку.
Як вам сказати, хто такі люди, як і інші створіння поміж Всесвіту? Синдром – це слово більше всього підійде для пояснень. Адже, як відомо, синдроми бувають різні…
Коротше, казатиму, як є… А зрозуміє мене той, хто зрозуміє…
Переді мною простяглася знову та вікова стабільність, яку я лише і знаю…
…Як завше, у невибагливому Просторі я зустрічаю Вічність (Бога), Який ніколи нематеріальний, як і я зараз… Але бачте мене таким, як хочете, хоча насправді в нашому головному (Тронному) розумінні я – така, а не такий… Я швидше вона… І всіх нас п’ять, і стать наша невідома ніколи, адже від цього залежить ваша стать… Але, щоб краще пояснити, усі ми, не маючи дратівливих органів, більше жінки, а чоловіки виділяються з нас лише для вас. На Троні Бог, Який, як і на Землі, Головний. Є ще, як ви сказали б, Святий Дух, але з Вічністю (Богом) Він єдино поєднаний і майже не відрізняється, проявляючи Себе лише в екстремальних випадках, як-от депортація когось з нас, п’ятьох, куди вкаже Бог і так само повернення… А також радикальна молитва проти Бога… Бог дозволяє все і так само нічого. Він стереже від імені Себе (Вічності) все бачене і небачене…
Поки що Вам не зрозуміло, хто ми п’ять і чому нас саме п’ять… Нехай ви краще не будете про це знати…
Спілкуємося ми лише завдяки обмеженостям, адже простір вічний. Звичайні радіохвилі нас дещо бентежать, викликаючи щось схоже на відразу й сором, як у людей це буває, коли вони занадто роздягнені… Дух також убезпечує нас від них, і закони фізики, як і інших точних наук, у нас на Троні не працюють. Ми неміряно далекі від вас, люди Землі.
…Отож я з’явилася, ніби і не зникала серед ще чотирьох таких, як і я, слуг.
Просторово розпливаючись, усі вони злилися в одне, і зі мною теж, у такий спосіб виражаючи вітання… Між нашим спілкуванням, по черзі, планети Земля вже дуже давно не існує… Але я для вас змушена пришвидшувати події… І, мабуть, через це також, спілкуватимуся з вами від чоловічого імені, адже на Землі я була чоловіком… Подруг називатиму на -ла, бо у вас вони не були, а там, де були – питання статі відсутнє взагалі, або їх малося від 1 до 13-ти… Знову я бачив (назву їх хоч чимось наближеним до людської вимови та на пані) Фф, Ех, Цж, та Ув. Моє ж ім’я Я. Також, знову ж для вас, наші вчинки переводитиму на людський манір, бо ви нічого не розумітимете…
– Либонь уже щасливий? – трепетно запиталася Цж.
– Я лише скучив за нашими спільними молитвами… – заперечив я.
– Друзі, негайно помолимося. Сьогодні в нас свято… – пропливла між усіма Ув.
– Ну, Фф, я думав і ти тоді відправишся за мною… Що трапилося, я ж тебе чекав. Серед землян удвох цікавіше… – докинув я до Фф.
– Їх давно не є, любий, – і вона покликала Бога.
Наша молитва ніколи не зосереджена, адже вічна, тому вона линула, а ми говорили далі…
Бог завжди міг і не відгукнутися, але на цей раз Він зробив виняток, навіть розділившись на Себе і Святого Духа, Яким почав покривати Фф і мене.
Дуже довго Він мовчав, а потім ударив нас Духом, зливши просторово воєдино, відсторонюючи трьох інших.
Я зрозумів Його так.
– Вітаю Вас обох, дівчатка! Я дуже хотів тоді покарати Тебе, вірний мій Я. Фф ніколи не має бути такою близькою з Тобою! Я негайно дам їй цікаве завдання! А ти залишишся саме тут і саме лише біля Цж, слухатимешся нашу любу Ув і співпадатимеш щоразу, коли цього захоче Ех, і саме з Ех.
– Господи, мені ж важко існувати на межі Я!!! – запротестувала Ех.
Більше всіх задоволеною здавалася Цж, бо до Бога вона звернулася навіть з власною молитвою.
– Який мелос, Отче!., – виродила вона своє сяйво, а Бог знову раптово зник…
Я розумів, що мені лишається лише відродити Землю.., повернувши до нового життя вашу невдалу цивілізацію…
22 травня 2015 р., Київ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію