Це ніяке не царство. І не загублений острів. А далека – до глибини багатотриліярдного болю – далечина. Омріяний здогадами далечезний космос. Ніяка й не планета. І не зірка. І не чорна діра, яку, напевне, хтось сподівається натрапити, аби перейти в інший вимір. Це звичайнісінький космос. Космічний простір, серед якого розкинулася вибаглива мара, схожа на якесь існування… А таки забігаючи дещо наперед, я зізнаюся, що це Вічність. Так легше буде зрозуміти наші події…

Тут важко називати речі взагалі, а своїми іменами – це неможливий труд. У людській голові це не вміщається… На жаль… чи на щастя… І гірка невимовна самотність охоплює все, що є і чого нібито немає… Отак відразу, при поверненні на Трон я відчуваю кожен раз, коли пора… Моя пора на цей час – це та людська смерть, яка лише й може дати цю можливість, аби повернутися додому… на мій Трон… На Троні смерті немає, її просто не буває… У нас зовсім не як у людей… Такі самі люди – то лише звичайнісінька випадковість у Вічності. Бо Вічність – над усе. Але Троном керує любов – любов до істини… Тож я по порядку.

Як вам сказати, хто такі люди, як і інші створіння поміж Всесвіту? Синдром – це слово більше всього підійде для пояснень. Адже, як відомо, синдроми бувають різні…

Коротше, казатиму, як є… А зрозуміє мене той, хто зрозуміє…

Переді мною простяглася знову та вікова стабільність, яку я лише і знаю…

…Як завше, у невибагливому Просторі я зустрічаю Вічність (Бога), Який ніколи нематеріальний, як і я зараз… Але бачте мене таким, як хочете, хоча насправді в нашому головному (Тронному) розумінні я – така, а не такий… Я швидше вона… І всіх нас п’ять, і стать наша невідома ніколи, адже від цього залежить ваша стать… Але, щоб краще пояснити, усі ми, не маючи дратівливих органів, більше жінки, а чоловіки виділяються з нас лише для вас. На Троні Бог, Який, як і на Землі, Головний. Є ще, як ви сказали б, Святий Дух, але з Вічністю (Богом) Він єдино поєднаний і майже не відрізняється, проявляючи Себе лише в екстремальних випадках, як-от депортація когось з нас, п’ятьох, куди вкаже Бог і так само повернення… А також радикальна молитва проти Бога… Бог дозволяє все і так само нічого. Він стереже від імені Себе (Вічності) все бачене і небачене…

Поки що Вам не зрозуміло, хто ми п’ять і чому нас саме п’ять… Нехай ви краще не будете про це знати…

Спілкуємося ми лише завдяки обмеженостям, адже простір вічний. Звичайні радіохвилі нас дещо бентежать, викликаючи щось схоже на відразу й сором, як у людей це буває, коли вони занадто роздягнені… Дух також убезпечує нас від них, і закони фізики, як і інших точних наук, у нас на Троні не працюють. Ми неміряно далекі від вас, люди Землі.

…Отож я з’явилася, ніби і не зникала серед ще чотирьох таких, як і я, слуг.

Просторово розпливаючись, усі вони злилися в одне, і зі мною теж, у такий спосіб виражаючи вітання… Між нашим спілкуванням, по черзі, планети Земля вже дуже давно не існує… Але я для вас змушена пришвидшувати події… І, мабуть, через це також, спілкуватимуся з вами від чоловічого імені, адже на Землі я була чоловіком… Подруг називатиму на -ла, бо у вас вони не були, а там, де були – питання статі відсутнє взагалі, або їх малося від 1 до 13-ти… Знову я бачив (назву їх хоч чимось наближеним до людської вимови та на пані) Фф, Ех, Цж, та Ув. Моє ж ім’я Я. Також, знову ж для вас, наші вчинки переводитиму на людський манір, бо ви нічого не розумітимете…

– Либонь уже щасливий? – трепетно запиталася Цж.

– Я лише скучив за нашими спільними молитвами… – заперечив я.

– Друзі, негайно помолимося. Сьогодні в нас свято… – пропливла між усіма Ув.

– Ну, Фф, я думав і ти тоді відправишся за мною… Що трапилося, я ж тебе чекав. Серед землян удвох цікавіше… – докинув я до Фф.

– Їх давно не є, любий, – і вона покликала Бога.

Наша молитва ніколи не зосереджена, адже вічна, тому вона линула, а ми говорили далі…

Бог завжди міг і не відгукнутися, але на цей раз Він зробив виняток, навіть розділившись на Себе і Святого Духа, Яким почав покривати Фф і мене.

Дуже довго Він мовчав, а потім ударив нас Духом, зливши просторово воєдино, відсторонюючи трьох інших.

Я зрозумів Його так.

– Вітаю Вас обох, дівчатка! Я дуже хотів тоді покарати Тебе, вірний мій Я. Фф ніколи не має бути такою близькою з Тобою! Я негайно дам їй цікаве завдання! А ти залишишся саме тут і саме лише біля Цж, слухатимешся нашу любу Ув і співпадатимеш щоразу, коли цього захоче Ех, і саме з Ех.

– Господи, мені ж важко існувати на межі Я!!! – запротестувала Ех.

Більше всіх задоволеною здавалася Цж, бо до Бога вона звернулася навіть з власною молитвою.

– Який мелос, Отче!., – виродила вона своє сяйво, а Бог знову раптово зник…

Я розумів, що мені лишається лише відродити Землю.., повернувши до нового життя вашу невдалу цивілізацію…

22 травня 2015 р., Київ