Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.05
08:36
Цвіла магнолія, бузок
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
2026.05.05
05:47
Передпокій літа - травень духовитий
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
2026.05.04
22:00
Не витримує кишка
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
2026.05.04
21:14
Ще трішки, і засвітиться каштан,
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
2026.05.04
21:13
смак має значення однак
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
2026.05.04
18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
2026.05.04
15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
2026.05.04
15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
2026.05.04
14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
2026.05.04
10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
2026.05.04
09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
2026.05.04
08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
2026.05.04
06:20
Легко дихаю і вільно йду
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
17:11
Я запитав в Ісуса: ти тут був
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Проза
Трон (уривок твору "Свято")
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трон (уривок твору "Свято")
Це ніяке не царство. І не загублений острів. А далека – до глибини багатотриліярдного болю – далечина. Омріяний здогадами далечезний космос. Ніяка й не планета. І не зірка. І не чорна діра, яку, напевне, хтось сподівається натрапити, аби перейти в інший вимір. Це звичайнісінький космос. Космічний простір, серед якого розкинулася вибаглива мара, схожа на якесь існування… А таки забігаючи дещо наперед, я зізнаюся, що це Вічність. Так легше буде зрозуміти наші події…
Тут важко називати речі взагалі, а своїми іменами – це неможливий труд. У людській голові це не вміщається… На жаль… чи на щастя… І гірка невимовна самотність охоплює все, що є і чого нібито немає… Отак відразу, при поверненні на Трон я відчуваю кожен раз, коли пора… Моя пора на цей час – це та людська смерть, яка лише й може дати цю можливість, аби повернутися додому… на мій Трон… На Троні смерті немає, її просто не буває… У нас зовсім не як у людей… Такі самі люди – то лише звичайнісінька випадковість у Вічності. Бо Вічність – над усе. Але Троном керує любов – любов до істини… Тож я по порядку.
Як вам сказати, хто такі люди, як і інші створіння поміж Всесвіту? Синдром – це слово більше всього підійде для пояснень. Адже, як відомо, синдроми бувають різні…
Коротше, казатиму, як є… А зрозуміє мене той, хто зрозуміє…
Переді мною простяглася знову та вікова стабільність, яку я лише і знаю…
…Як завше, у невибагливому Просторі я зустрічаю Вічність (Бога), Який ніколи нематеріальний, як і я зараз… Але бачте мене таким, як хочете, хоча насправді в нашому головному (Тронному) розумінні я – така, а не такий… Я швидше вона… І всіх нас п’ять, і стать наша невідома ніколи, адже від цього залежить ваша стать… Але, щоб краще пояснити, усі ми, не маючи дратівливих органів, більше жінки, а чоловіки виділяються з нас лише для вас. На Троні Бог, Який, як і на Землі, Головний. Є ще, як ви сказали б, Святий Дух, але з Вічністю (Богом) Він єдино поєднаний і майже не відрізняється, проявляючи Себе лише в екстремальних випадках, як-от депортація когось з нас, п’ятьох, куди вкаже Бог і так само повернення… А також радикальна молитва проти Бога… Бог дозволяє все і так само нічого. Він стереже від імені Себе (Вічності) все бачене і небачене…
Поки що Вам не зрозуміло, хто ми п’ять і чому нас саме п’ять… Нехай ви краще не будете про це знати…
Спілкуємося ми лише завдяки обмеженостям, адже простір вічний. Звичайні радіохвилі нас дещо бентежать, викликаючи щось схоже на відразу й сором, як у людей це буває, коли вони занадто роздягнені… Дух також убезпечує нас від них, і закони фізики, як і інших точних наук, у нас на Троні не працюють. Ми неміряно далекі від вас, люди Землі.
…Отож я з’явилася, ніби і не зникала серед ще чотирьох таких, як і я, слуг.
Просторово розпливаючись, усі вони злилися в одне, і зі мною теж, у такий спосіб виражаючи вітання… Між нашим спілкуванням, по черзі, планети Земля вже дуже давно не існує… Але я для вас змушена пришвидшувати події… І, мабуть, через це також, спілкуватимуся з вами від чоловічого імені, адже на Землі я була чоловіком… Подруг називатиму на -ла, бо у вас вони не були, а там, де були – питання статі відсутнє взагалі, або їх малося від 1 до 13-ти… Знову я бачив (назву їх хоч чимось наближеним до людської вимови та на пані) Фф, Ех, Цж, та Ув. Моє ж ім’я Я. Також, знову ж для вас, наші вчинки переводитиму на людський манір, бо ви нічого не розумітимете…
– Либонь уже щасливий? – трепетно запиталася Цж.
– Я лише скучив за нашими спільними молитвами… – заперечив я.
– Друзі, негайно помолимося. Сьогодні в нас свято… – пропливла між усіма Ув.
– Ну, Фф, я думав і ти тоді відправишся за мною… Що трапилося, я ж тебе чекав. Серед землян удвох цікавіше… – докинув я до Фф.
– Їх давно не є, любий, – і вона покликала Бога.
Наша молитва ніколи не зосереджена, адже вічна, тому вона линула, а ми говорили далі…
Бог завжди міг і не відгукнутися, але на цей раз Він зробив виняток, навіть розділившись на Себе і Святого Духа, Яким почав покривати Фф і мене.
Дуже довго Він мовчав, а потім ударив нас Духом, зливши просторово воєдино, відсторонюючи трьох інших.
Я зрозумів Його так.
– Вітаю Вас обох, дівчатка! Я дуже хотів тоді покарати Тебе, вірний мій Я. Фф ніколи не має бути такою близькою з Тобою! Я негайно дам їй цікаве завдання! А ти залишишся саме тут і саме лише біля Цж, слухатимешся нашу любу Ув і співпадатимеш щоразу, коли цього захоче Ех, і саме з Ех.
– Господи, мені ж важко існувати на межі Я!!! – запротестувала Ех.
Більше всіх задоволеною здавалася Цж, бо до Бога вона звернулася навіть з власною молитвою.
– Який мелос, Отче!., – виродила вона своє сяйво, а Бог знову раптово зник…
Я розумів, що мені лишається лише відродити Землю.., повернувши до нового життя вашу невдалу цивілізацію…
22 травня 2015 р., Київ
Тут важко називати речі взагалі, а своїми іменами – це неможливий труд. У людській голові це не вміщається… На жаль… чи на щастя… І гірка невимовна самотність охоплює все, що є і чого нібито немає… Отак відразу, при поверненні на Трон я відчуваю кожен раз, коли пора… Моя пора на цей час – це та людська смерть, яка лише й може дати цю можливість, аби повернутися додому… на мій Трон… На Троні смерті немає, її просто не буває… У нас зовсім не як у людей… Такі самі люди – то лише звичайнісінька випадковість у Вічності. Бо Вічність – над усе. Але Троном керує любов – любов до істини… Тож я по порядку.
Як вам сказати, хто такі люди, як і інші створіння поміж Всесвіту? Синдром – це слово більше всього підійде для пояснень. Адже, як відомо, синдроми бувають різні…
Коротше, казатиму, як є… А зрозуміє мене той, хто зрозуміє…
Переді мною простяглася знову та вікова стабільність, яку я лише і знаю…
…Як завше, у невибагливому Просторі я зустрічаю Вічність (Бога), Який ніколи нематеріальний, як і я зараз… Але бачте мене таким, як хочете, хоча насправді в нашому головному (Тронному) розумінні я – така, а не такий… Я швидше вона… І всіх нас п’ять, і стать наша невідома ніколи, адже від цього залежить ваша стать… Але, щоб краще пояснити, усі ми, не маючи дратівливих органів, більше жінки, а чоловіки виділяються з нас лише для вас. На Троні Бог, Який, як і на Землі, Головний. Є ще, як ви сказали б, Святий Дух, але з Вічністю (Богом) Він єдино поєднаний і майже не відрізняється, проявляючи Себе лише в екстремальних випадках, як-от депортація когось з нас, п’ятьох, куди вкаже Бог і так само повернення… А також радикальна молитва проти Бога… Бог дозволяє все і так само нічого. Він стереже від імені Себе (Вічності) все бачене і небачене…
Поки що Вам не зрозуміло, хто ми п’ять і чому нас саме п’ять… Нехай ви краще не будете про це знати…
Спілкуємося ми лише завдяки обмеженостям, адже простір вічний. Звичайні радіохвилі нас дещо бентежать, викликаючи щось схоже на відразу й сором, як у людей це буває, коли вони занадто роздягнені… Дух також убезпечує нас від них, і закони фізики, як і інших точних наук, у нас на Троні не працюють. Ми неміряно далекі від вас, люди Землі.
…Отож я з’явилася, ніби і не зникала серед ще чотирьох таких, як і я, слуг.
Просторово розпливаючись, усі вони злилися в одне, і зі мною теж, у такий спосіб виражаючи вітання… Між нашим спілкуванням, по черзі, планети Земля вже дуже давно не існує… Але я для вас змушена пришвидшувати події… І, мабуть, через це також, спілкуватимуся з вами від чоловічого імені, адже на Землі я була чоловіком… Подруг називатиму на -ла, бо у вас вони не були, а там, де були – питання статі відсутнє взагалі, або їх малося від 1 до 13-ти… Знову я бачив (назву їх хоч чимось наближеним до людської вимови та на пані) Фф, Ех, Цж, та Ув. Моє ж ім’я Я. Також, знову ж для вас, наші вчинки переводитиму на людський манір, бо ви нічого не розумітимете…
– Либонь уже щасливий? – трепетно запиталася Цж.
– Я лише скучив за нашими спільними молитвами… – заперечив я.
– Друзі, негайно помолимося. Сьогодні в нас свято… – пропливла між усіма Ув.
– Ну, Фф, я думав і ти тоді відправишся за мною… Що трапилося, я ж тебе чекав. Серед землян удвох цікавіше… – докинув я до Фф.
– Їх давно не є, любий, – і вона покликала Бога.
Наша молитва ніколи не зосереджена, адже вічна, тому вона линула, а ми говорили далі…
Бог завжди міг і не відгукнутися, але на цей раз Він зробив виняток, навіть розділившись на Себе і Святого Духа, Яким почав покривати Фф і мене.
Дуже довго Він мовчав, а потім ударив нас Духом, зливши просторово воєдино, відсторонюючи трьох інших.
Я зрозумів Його так.
– Вітаю Вас обох, дівчатка! Я дуже хотів тоді покарати Тебе, вірний мій Я. Фф ніколи не має бути такою близькою з Тобою! Я негайно дам їй цікаве завдання! А ти залишишся саме тут і саме лише біля Цж, слухатимешся нашу любу Ув і співпадатимеш щоразу, коли цього захоче Ех, і саме з Ех.
– Господи, мені ж важко існувати на межі Я!!! – запротестувала Ех.
Більше всіх задоволеною здавалася Цж, бо до Бога вона звернулася навіть з власною молитвою.
– Який мелос, Отче!., – виродила вона своє сяйво, а Бог знову раптово зник…
Я розумів, що мені лишається лише відродити Землю.., повернувши до нового життя вашу невдалу цивілізацію…
22 травня 2015 р., Київ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
