Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Проза
Трон (уривок твору "Свято")
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трон (уривок твору "Свято")
Це ніяке не царство. І не загублений острів. А далека – до глибини багатотриліярдного болю – далечина. Омріяний здогадами далечезний космос. Ніяка й не планета. І не зірка. І не чорна діра, яку, напевне, хтось сподівається натрапити, аби перейти в інший вимір. Це звичайнісінький космос. Космічний простір, серед якого розкинулася вибаглива мара, схожа на якесь існування… А таки забігаючи дещо наперед, я зізнаюся, що це Вічність. Так легше буде зрозуміти наші події…
Тут важко називати речі взагалі, а своїми іменами – це неможливий труд. У людській голові це не вміщається… На жаль… чи на щастя… І гірка невимовна самотність охоплює все, що є і чого нібито немає… Отак відразу, при поверненні на Трон я відчуваю кожен раз, коли пора… Моя пора на цей час – це та людська смерть, яка лише й може дати цю можливість, аби повернутися додому… на мій Трон… На Троні смерті немає, її просто не буває… У нас зовсім не як у людей… Такі самі люди – то лише звичайнісінька випадковість у Вічності. Бо Вічність – над усе. Але Троном керує любов – любов до істини… Тож я по порядку.
Як вам сказати, хто такі люди, як і інші створіння поміж Всесвіту? Синдром – це слово більше всього підійде для пояснень. Адже, як відомо, синдроми бувають різні…
Коротше, казатиму, як є… А зрозуміє мене той, хто зрозуміє…
Переді мною простяглася знову та вікова стабільність, яку я лише і знаю…
…Як завше, у невибагливому Просторі я зустрічаю Вічність (Бога), Який ніколи нематеріальний, як і я зараз… Але бачте мене таким, як хочете, хоча насправді в нашому головному (Тронному) розумінні я – така, а не такий… Я швидше вона… І всіх нас п’ять, і стать наша невідома ніколи, адже від цього залежить ваша стать… Але, щоб краще пояснити, усі ми, не маючи дратівливих органів, більше жінки, а чоловіки виділяються з нас лише для вас. На Троні Бог, Який, як і на Землі, Головний. Є ще, як ви сказали б, Святий Дух, але з Вічністю (Богом) Він єдино поєднаний і майже не відрізняється, проявляючи Себе лише в екстремальних випадках, як-от депортація когось з нас, п’ятьох, куди вкаже Бог і так само повернення… А також радикальна молитва проти Бога… Бог дозволяє все і так само нічого. Він стереже від імені Себе (Вічності) все бачене і небачене…
Поки що Вам не зрозуміло, хто ми п’ять і чому нас саме п’ять… Нехай ви краще не будете про це знати…
Спілкуємося ми лише завдяки обмеженостям, адже простір вічний. Звичайні радіохвилі нас дещо бентежать, викликаючи щось схоже на відразу й сором, як у людей це буває, коли вони занадто роздягнені… Дух також убезпечує нас від них, і закони фізики, як і інших точних наук, у нас на Троні не працюють. Ми неміряно далекі від вас, люди Землі.
…Отож я з’явилася, ніби і не зникала серед ще чотирьох таких, як і я, слуг.
Просторово розпливаючись, усі вони злилися в одне, і зі мною теж, у такий спосіб виражаючи вітання… Між нашим спілкуванням, по черзі, планети Земля вже дуже давно не існує… Але я для вас змушена пришвидшувати події… І, мабуть, через це також, спілкуватимуся з вами від чоловічого імені, адже на Землі я була чоловіком… Подруг називатиму на -ла, бо у вас вони не були, а там, де були – питання статі відсутнє взагалі, або їх малося від 1 до 13-ти… Знову я бачив (назву їх хоч чимось наближеним до людської вимови та на пані) Фф, Ех, Цж, та Ув. Моє ж ім’я Я. Також, знову ж для вас, наші вчинки переводитиму на людський манір, бо ви нічого не розумітимете…
– Либонь уже щасливий? – трепетно запиталася Цж.
– Я лише скучив за нашими спільними молитвами… – заперечив я.
– Друзі, негайно помолимося. Сьогодні в нас свято… – пропливла між усіма Ув.
– Ну, Фф, я думав і ти тоді відправишся за мною… Що трапилося, я ж тебе чекав. Серед землян удвох цікавіше… – докинув я до Фф.
– Їх давно не є, любий, – і вона покликала Бога.
Наша молитва ніколи не зосереджена, адже вічна, тому вона линула, а ми говорили далі…
Бог завжди міг і не відгукнутися, але на цей раз Він зробив виняток, навіть розділившись на Себе і Святого Духа, Яким почав покривати Фф і мене.
Дуже довго Він мовчав, а потім ударив нас Духом, зливши просторово воєдино, відсторонюючи трьох інших.
Я зрозумів Його так.
– Вітаю Вас обох, дівчатка! Я дуже хотів тоді покарати Тебе, вірний мій Я. Фф ніколи не має бути такою близькою з Тобою! Я негайно дам їй цікаве завдання! А ти залишишся саме тут і саме лише біля Цж, слухатимешся нашу любу Ув і співпадатимеш щоразу, коли цього захоче Ех, і саме з Ех.
– Господи, мені ж важко існувати на межі Я!!! – запротестувала Ех.
Більше всіх задоволеною здавалася Цж, бо до Бога вона звернулася навіть з власною молитвою.
– Який мелос, Отче!., – виродила вона своє сяйво, а Бог знову раптово зник…
Я розумів, що мені лишається лише відродити Землю.., повернувши до нового життя вашу невдалу цивілізацію…
22 травня 2015 р., Київ
Тут важко називати речі взагалі, а своїми іменами – це неможливий труд. У людській голові це не вміщається… На жаль… чи на щастя… І гірка невимовна самотність охоплює все, що є і чого нібито немає… Отак відразу, при поверненні на Трон я відчуваю кожен раз, коли пора… Моя пора на цей час – це та людська смерть, яка лише й може дати цю можливість, аби повернутися додому… на мій Трон… На Троні смерті немає, її просто не буває… У нас зовсім не як у людей… Такі самі люди – то лише звичайнісінька випадковість у Вічності. Бо Вічність – над усе. Але Троном керує любов – любов до істини… Тож я по порядку.
Як вам сказати, хто такі люди, як і інші створіння поміж Всесвіту? Синдром – це слово більше всього підійде для пояснень. Адже, як відомо, синдроми бувають різні…
Коротше, казатиму, як є… А зрозуміє мене той, хто зрозуміє…
Переді мною простяглася знову та вікова стабільність, яку я лише і знаю…
…Як завше, у невибагливому Просторі я зустрічаю Вічність (Бога), Який ніколи нематеріальний, як і я зараз… Але бачте мене таким, як хочете, хоча насправді в нашому головному (Тронному) розумінні я – така, а не такий… Я швидше вона… І всіх нас п’ять, і стать наша невідома ніколи, адже від цього залежить ваша стать… Але, щоб краще пояснити, усі ми, не маючи дратівливих органів, більше жінки, а чоловіки виділяються з нас лише для вас. На Троні Бог, Який, як і на Землі, Головний. Є ще, як ви сказали б, Святий Дух, але з Вічністю (Богом) Він єдино поєднаний і майже не відрізняється, проявляючи Себе лише в екстремальних випадках, як-от депортація когось з нас, п’ятьох, куди вкаже Бог і так само повернення… А також радикальна молитва проти Бога… Бог дозволяє все і так само нічого. Він стереже від імені Себе (Вічності) все бачене і небачене…
Поки що Вам не зрозуміло, хто ми п’ять і чому нас саме п’ять… Нехай ви краще не будете про це знати…
Спілкуємося ми лише завдяки обмеженостям, адже простір вічний. Звичайні радіохвилі нас дещо бентежать, викликаючи щось схоже на відразу й сором, як у людей це буває, коли вони занадто роздягнені… Дух також убезпечує нас від них, і закони фізики, як і інших точних наук, у нас на Троні не працюють. Ми неміряно далекі від вас, люди Землі.
…Отож я з’явилася, ніби і не зникала серед ще чотирьох таких, як і я, слуг.
Просторово розпливаючись, усі вони злилися в одне, і зі мною теж, у такий спосіб виражаючи вітання… Між нашим спілкуванням, по черзі, планети Земля вже дуже давно не існує… Але я для вас змушена пришвидшувати події… І, мабуть, через це також, спілкуватимуся з вами від чоловічого імені, адже на Землі я була чоловіком… Подруг називатиму на -ла, бо у вас вони не були, а там, де були – питання статі відсутнє взагалі, або їх малося від 1 до 13-ти… Знову я бачив (назву їх хоч чимось наближеним до людської вимови та на пані) Фф, Ех, Цж, та Ув. Моє ж ім’я Я. Також, знову ж для вас, наші вчинки переводитиму на людський манір, бо ви нічого не розумітимете…
– Либонь уже щасливий? – трепетно запиталася Цж.
– Я лише скучив за нашими спільними молитвами… – заперечив я.
– Друзі, негайно помолимося. Сьогодні в нас свято… – пропливла між усіма Ув.
– Ну, Фф, я думав і ти тоді відправишся за мною… Що трапилося, я ж тебе чекав. Серед землян удвох цікавіше… – докинув я до Фф.
– Їх давно не є, любий, – і вона покликала Бога.
Наша молитва ніколи не зосереджена, адже вічна, тому вона линула, а ми говорили далі…
Бог завжди міг і не відгукнутися, але на цей раз Він зробив виняток, навіть розділившись на Себе і Святого Духа, Яким почав покривати Фф і мене.
Дуже довго Він мовчав, а потім ударив нас Духом, зливши просторово воєдино, відсторонюючи трьох інших.
Я зрозумів Його так.
– Вітаю Вас обох, дівчатка! Я дуже хотів тоді покарати Тебе, вірний мій Я. Фф ніколи не має бути такою близькою з Тобою! Я негайно дам їй цікаве завдання! А ти залишишся саме тут і саме лише біля Цж, слухатимешся нашу любу Ув і співпадатимеш щоразу, коли цього захоче Ех, і саме з Ех.
– Господи, мені ж важко існувати на межі Я!!! – запротестувала Ех.
Більше всіх задоволеною здавалася Цж, бо до Бога вона звернулася навіть з власною молитвою.
– Який мелос, Отче!., – виродила вона своє сяйво, а Бог знову раптово зник…
Я розумів, що мені лишається лише відродити Землю.., повернувши до нового життя вашу невдалу цивілізацію…
22 травня 2015 р., Київ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
