Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.06
08:49
Шопен меланхолійний ,Рільке серед дня
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
2026.05.06
06:55
Наум Лисиця (1932-2013, Україна)
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
2026.05.06
06:10
Удосвіта шибки задеренчали
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
2026.05.06
02:41
О Боже, о Боже, о Боже!
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
2026.05.05
22:17
Коло покинутої хати старий колодязь,
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
2026.05.05
22:03
життя картини поллока
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
2026.05.05
14:08
Питання – що робити з цим
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
2026.05.05
13:44
Розлився туман велемудрий, тужавий,
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
2026.05.05
12:08
Літа лебедіють, мов кужіль прядуть,
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
2026.05.05
10:16
Можливо десь за вісім днів до свят
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
2026.05.05
08:36
Цвіла магнолія, бузок
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
2026.05.05
05:47
Передпокій літа - травень духовитий
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
2026.05.04
23:35
Дражнити ведмедя погано,
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?
Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнити ведмедя-
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?
Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнити ведмедя-
2026.05.04
22:00
Не витримує кишка
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
2026.05.04
21:14
Ще трішки, і засвітиться каштан,
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
2026.05.04
21:13
смак має значення однак
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Проза
Трон (уривок твору "Свято")
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трон (уривок твору "Свято")
Це ніяке не царство. І не загублений острів. А далека – до глибини багатотриліярдного болю – далечина. Омріяний здогадами далечезний космос. Ніяка й не планета. І не зірка. І не чорна діра, яку, напевне, хтось сподівається натрапити, аби перейти в інший вимір. Це звичайнісінький космос. Космічний простір, серед якого розкинулася вибаглива мара, схожа на якесь існування… А таки забігаючи дещо наперед, я зізнаюся, що це Вічність. Так легше буде зрозуміти наші події…
Тут важко називати речі взагалі, а своїми іменами – це неможливий труд. У людській голові це не вміщається… На жаль… чи на щастя… І гірка невимовна самотність охоплює все, що є і чого нібито немає… Отак відразу, при поверненні на Трон я відчуваю кожен раз, коли пора… Моя пора на цей час – це та людська смерть, яка лише й може дати цю можливість, аби повернутися додому… на мій Трон… На Троні смерті немає, її просто не буває… У нас зовсім не як у людей… Такі самі люди – то лише звичайнісінька випадковість у Вічності. Бо Вічність – над усе. Але Троном керує любов – любов до істини… Тож я по порядку.
Як вам сказати, хто такі люди, як і інші створіння поміж Всесвіту? Синдром – це слово більше всього підійде для пояснень. Адже, як відомо, синдроми бувають різні…
Коротше, казатиму, як є… А зрозуміє мене той, хто зрозуміє…
Переді мною простяглася знову та вікова стабільність, яку я лише і знаю…
…Як завше, у невибагливому Просторі я зустрічаю Вічність (Бога), Який ніколи нематеріальний, як і я зараз… Але бачте мене таким, як хочете, хоча насправді в нашому головному (Тронному) розумінні я – така, а не такий… Я швидше вона… І всіх нас п’ять, і стать наша невідома ніколи, адже від цього залежить ваша стать… Але, щоб краще пояснити, усі ми, не маючи дратівливих органів, більше жінки, а чоловіки виділяються з нас лише для вас. На Троні Бог, Який, як і на Землі, Головний. Є ще, як ви сказали б, Святий Дух, але з Вічністю (Богом) Він єдино поєднаний і майже не відрізняється, проявляючи Себе лише в екстремальних випадках, як-от депортація когось з нас, п’ятьох, куди вкаже Бог і так само повернення… А також радикальна молитва проти Бога… Бог дозволяє все і так само нічого. Він стереже від імені Себе (Вічності) все бачене і небачене…
Поки що Вам не зрозуміло, хто ми п’ять і чому нас саме п’ять… Нехай ви краще не будете про це знати…
Спілкуємося ми лише завдяки обмеженостям, адже простір вічний. Звичайні радіохвилі нас дещо бентежать, викликаючи щось схоже на відразу й сором, як у людей це буває, коли вони занадто роздягнені… Дух також убезпечує нас від них, і закони фізики, як і інших точних наук, у нас на Троні не працюють. Ми неміряно далекі від вас, люди Землі.
…Отож я з’явилася, ніби і не зникала серед ще чотирьох таких, як і я, слуг.
Просторово розпливаючись, усі вони злилися в одне, і зі мною теж, у такий спосіб виражаючи вітання… Між нашим спілкуванням, по черзі, планети Земля вже дуже давно не існує… Але я для вас змушена пришвидшувати події… І, мабуть, через це також, спілкуватимуся з вами від чоловічого імені, адже на Землі я була чоловіком… Подруг називатиму на -ла, бо у вас вони не були, а там, де були – питання статі відсутнє взагалі, або їх малося від 1 до 13-ти… Знову я бачив (назву їх хоч чимось наближеним до людської вимови та на пані) Фф, Ех, Цж, та Ув. Моє ж ім’я Я. Також, знову ж для вас, наші вчинки переводитиму на людський манір, бо ви нічого не розумітимете…
– Либонь уже щасливий? – трепетно запиталася Цж.
– Я лише скучив за нашими спільними молитвами… – заперечив я.
– Друзі, негайно помолимося. Сьогодні в нас свято… – пропливла між усіма Ув.
– Ну, Фф, я думав і ти тоді відправишся за мною… Що трапилося, я ж тебе чекав. Серед землян удвох цікавіше… – докинув я до Фф.
– Їх давно не є, любий, – і вона покликала Бога.
Наша молитва ніколи не зосереджена, адже вічна, тому вона линула, а ми говорили далі…
Бог завжди міг і не відгукнутися, але на цей раз Він зробив виняток, навіть розділившись на Себе і Святого Духа, Яким почав покривати Фф і мене.
Дуже довго Він мовчав, а потім ударив нас Духом, зливши просторово воєдино, відсторонюючи трьох інших.
Я зрозумів Його так.
– Вітаю Вас обох, дівчатка! Я дуже хотів тоді покарати Тебе, вірний мій Я. Фф ніколи не має бути такою близькою з Тобою! Я негайно дам їй цікаве завдання! А ти залишишся саме тут і саме лише біля Цж, слухатимешся нашу любу Ув і співпадатимеш щоразу, коли цього захоче Ех, і саме з Ех.
– Господи, мені ж важко існувати на межі Я!!! – запротестувала Ех.
Більше всіх задоволеною здавалася Цж, бо до Бога вона звернулася навіть з власною молитвою.
– Який мелос, Отче!., – виродила вона своє сяйво, а Бог знову раптово зник…
Я розумів, що мені лишається лише відродити Землю.., повернувши до нового життя вашу невдалу цивілізацію…
22 травня 2015 р., Київ
Тут важко називати речі взагалі, а своїми іменами – це неможливий труд. У людській голові це не вміщається… На жаль… чи на щастя… І гірка невимовна самотність охоплює все, що є і чого нібито немає… Отак відразу, при поверненні на Трон я відчуваю кожен раз, коли пора… Моя пора на цей час – це та людська смерть, яка лише й може дати цю можливість, аби повернутися додому… на мій Трон… На Троні смерті немає, її просто не буває… У нас зовсім не як у людей… Такі самі люди – то лише звичайнісінька випадковість у Вічності. Бо Вічність – над усе. Але Троном керує любов – любов до істини… Тож я по порядку.
Як вам сказати, хто такі люди, як і інші створіння поміж Всесвіту? Синдром – це слово більше всього підійде для пояснень. Адже, як відомо, синдроми бувають різні…
Коротше, казатиму, як є… А зрозуміє мене той, хто зрозуміє…
Переді мною простяглася знову та вікова стабільність, яку я лише і знаю…
…Як завше, у невибагливому Просторі я зустрічаю Вічність (Бога), Який ніколи нематеріальний, як і я зараз… Але бачте мене таким, як хочете, хоча насправді в нашому головному (Тронному) розумінні я – така, а не такий… Я швидше вона… І всіх нас п’ять, і стать наша невідома ніколи, адже від цього залежить ваша стать… Але, щоб краще пояснити, усі ми, не маючи дратівливих органів, більше жінки, а чоловіки виділяються з нас лише для вас. На Троні Бог, Який, як і на Землі, Головний. Є ще, як ви сказали б, Святий Дух, але з Вічністю (Богом) Він єдино поєднаний і майже не відрізняється, проявляючи Себе лише в екстремальних випадках, як-от депортація когось з нас, п’ятьох, куди вкаже Бог і так само повернення… А також радикальна молитва проти Бога… Бог дозволяє все і так само нічого. Він стереже від імені Себе (Вічності) все бачене і небачене…
Поки що Вам не зрозуміло, хто ми п’ять і чому нас саме п’ять… Нехай ви краще не будете про це знати…
Спілкуємося ми лише завдяки обмеженостям, адже простір вічний. Звичайні радіохвилі нас дещо бентежать, викликаючи щось схоже на відразу й сором, як у людей це буває, коли вони занадто роздягнені… Дух також убезпечує нас від них, і закони фізики, як і інших точних наук, у нас на Троні не працюють. Ми неміряно далекі від вас, люди Землі.
…Отож я з’явилася, ніби і не зникала серед ще чотирьох таких, як і я, слуг.
Просторово розпливаючись, усі вони злилися в одне, і зі мною теж, у такий спосіб виражаючи вітання… Між нашим спілкуванням, по черзі, планети Земля вже дуже давно не існує… Але я для вас змушена пришвидшувати події… І, мабуть, через це також, спілкуватимуся з вами від чоловічого імені, адже на Землі я була чоловіком… Подруг називатиму на -ла, бо у вас вони не були, а там, де були – питання статі відсутнє взагалі, або їх малося від 1 до 13-ти… Знову я бачив (назву їх хоч чимось наближеним до людської вимови та на пані) Фф, Ех, Цж, та Ув. Моє ж ім’я Я. Також, знову ж для вас, наші вчинки переводитиму на людський манір, бо ви нічого не розумітимете…
– Либонь уже щасливий? – трепетно запиталася Цж.
– Я лише скучив за нашими спільними молитвами… – заперечив я.
– Друзі, негайно помолимося. Сьогодні в нас свято… – пропливла між усіма Ув.
– Ну, Фф, я думав і ти тоді відправишся за мною… Що трапилося, я ж тебе чекав. Серед землян удвох цікавіше… – докинув я до Фф.
– Їх давно не є, любий, – і вона покликала Бога.
Наша молитва ніколи не зосереджена, адже вічна, тому вона линула, а ми говорили далі…
Бог завжди міг і не відгукнутися, але на цей раз Він зробив виняток, навіть розділившись на Себе і Святого Духа, Яким почав покривати Фф і мене.
Дуже довго Він мовчав, а потім ударив нас Духом, зливши просторово воєдино, відсторонюючи трьох інших.
Я зрозумів Його так.
– Вітаю Вас обох, дівчатка! Я дуже хотів тоді покарати Тебе, вірний мій Я. Фф ніколи не має бути такою близькою з Тобою! Я негайно дам їй цікаве завдання! А ти залишишся саме тут і саме лише біля Цж, слухатимешся нашу любу Ув і співпадатимеш щоразу, коли цього захоче Ех, і саме з Ех.
– Господи, мені ж важко існувати на межі Я!!! – запротестувала Ех.
Більше всіх задоволеною здавалася Цж, бо до Бога вона звернулася навіть з власною молитвою.
– Який мелос, Отче!., – виродила вона своє сяйво, а Бог знову раптово зник…
Я розумів, що мені лишається лише відродити Землю.., повернувши до нового життя вашу невдалу цивілізацію…
22 травня 2015 р., Київ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
