Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.18
20:06
у сутінок
вагоміших відлуннях
чи вистачить мені
завзяття чи снаги
казати щось посутньо
і невмисне
зворушуючись
напростець углиб
вагоміших відлуннях
чи вистачить мені
завзяття чи снаги
казати щось посутньо
і невмисне
зворушуючись
напростець углиб
2026.08.18
17:45
Гребці налягають на весла -
Їх ваблять в імлі вечорниці,
Шахрай невеликого зросту
Готує для них печериці,
Корма розчиняється стрімко
Легкою тендітною в кучках
У піні мигдальній Одетти,
Їх ваблять в імлі вечорниці,
Шахрай невеликого зросту
Готує для них печериці,
Корма розчиняється стрімко
Легкою тендітною в кучках
У піні мигдальній Одетти,
2026.08.18
14:39
В нього чоботи вкрилися пилом,
аж до бронзи засмагло чоло,
і утома на плечах, як брила…
Так вертає наш дід у село.
Лише зрідка їздить машиною,
запрягає нечасто й коня,
путівцем прошкує і нивою,
щоб посіяти не навмання,
аж до бронзи засмагло чоло,
і утома на плечах, як брила…
Так вертає наш дід у село.
Лише зрідка їздить машиною,
запрягає нечасто й коня,
путівцем прошкує і нивою,
щоб посіяти не навмання,
2026.08.18
14:30
— Так не буває, – подумала вона.
— Так не буває, – прошепотів він.
Але так було...
КИЇВ, ОСІНЬ 2025 РОКУ
Богдан підпирав спиною колону на станції метро й робив вигляд, що зосереджується на своєму телефоні. Насправді він уже з пів години, я
2026.08.18
13:54
Ураз погода зіпсувалась.
Потоки бруду, як вулкан.
Чи зможе у багнюці Вагнер
Створити музику? Чи Кант
Спроможен думати, як варвар?
Абсурд виконує канкан.
Потоки бруду полилися
Потоки бруду, як вулкан.
Чи зможе у багнюці Вагнер
Створити музику? Чи Кант
Спроможен думати, як варвар?
Абсурд виконує канкан.
Потоки бруду полилися
2026.08.18
07:30
Теплом та світлом увіходить
У літню пору в хату він
І просить всіх, немов господар,
Іти у поле на поклін.
У цей період не минає
Його увага кожен дім, -
То защебече щиглів зграя,
То півень гучно піє всім.
У літню пору в хату він
І просить всіх, немов господар,
Іти у поле на поклін.
У цей період не минає
Його увага кожен дім, -
То защебече щиглів зграя,
То півень гучно піє всім.
2026.08.18
06:11
Александрійське полум'я
…Холод. Мармур під моїми босими ногами завжди був холодним, але сьогодні він здається крижаним. Я чую цей звук. Його ні з чим не переплутаєш. Важкий, ритмічний брязкіт залізних римських каліг об священні сходи храму Артеміди.
2026.08.17
20:56
Йдучи якось по Гемпстед Феа, я
Надибав Матусю Гуску
І засмутив її глузд, що став криком
Студент приїжджий відати хотів
Що таке справді є
Слони бігають із левами
Колом Пікаділльським?
Надибав Матусю Гуску
І засмутив її глузд, що став криком
Студент приїжджий відати хотів
Що таке справді є
Слони бігають із левами
Колом Пікаділльським?
2026.08.17
20:04
Напекла ти пирогів.
Всі пухнастенькі такі.
Цей із сиром, цей з укропом.
Ні, нема таких в Європі.
Таж і на Святій Землі
Пирожки чомсь замалі.
А от в нашій Україні
Пирожки в кожній родині
Всі пухнастенькі такі.
Цей із сиром, цей з укропом.
Ні, нема таких в Європі.
Таж і на Святій Землі
Пирожки чомсь замалі.
А от в нашій Україні
Пирожки в кожній родині
2026.08.17
19:06
хоч не упевнений
а все блукав би знаєш
світ заочі
стежками або так
абищо не шукаючи
бездарно
між стін байдужих
серед вуличних собак
а все блукав би знаєш
світ заочі
стежками або так
абищо не шукаючи
бездарно
між стін байдужих
серед вуличних собак
2026.08.17
13:49
Не віриться, що нині понеділок
І невгамовна, вічна суєта.
Біжить юрба, як зграя жвавих білок.
Тривога окуповує міста.
Цей вічний, нескінченній понеділок
Простягся на долонях самоти.
Крізь хащі міста, як новітній Ділан,
Ідеш кудись без ясної мети.
І невгамовна, вічна суєта.
Біжить юрба, як зграя жвавих білок.
Тривога окуповує міста.
Цей вічний, нескінченній понеділок
Простягся на долонях самоти.
Крізь хащі міста, як новітній Ділан,
Ідеш кудись без ясної мети.
2026.08.17
13:41
Де забагато аґрусу між згаяних
Алегоричність притаманна всім,
В апартаментах лицарів незайманих,
Де на бандурах висохлий зефір
І …ніч тримає ворона над прірвою,
А прірва прикидається бузком,
Густими полуничними сиропами,
Алегоричність притаманна всім,
В апартаментах лицарів незайманих,
Де на бандурах висохлий зефір
І …ніч тримає ворона над прірвою,
А прірва прикидається бузком,
Густими полуничними сиропами,
2026.08.17
13:31
Штучний інтелект порахував інтелектуалів поштучно.
Спершу отримав гарбуза, а потім ще й дістав на горіхи.
Із зони комфорту потрапив просто на зону.
Меланхолік помітив пожежу на горищі і відреагував по-філософському: «Гори ще…»
Проблеми із го
2026.08.17
11:48
Ранку раночку, ти як брат мені.
Тихо дзенькає еСеМеС.
Ніч лякала - для серця матиме
Сотні жал і десятки лез.
Нахвалялася, все те гамузом
В сон розірваний зажене.
Закровавиться страху галасом
Тихо дзенькає еСеМеС.
Ніч лякала - для серця матиме
Сотні жал і десятки лез.
Нахвалялася, все те гамузом
В сон розірваний зажене.
Закровавиться страху галасом
2026.08.17
10:23
Золоте сонце Егейського моря повільно занурювалося у воду, заливаючи передвечірнім світлом Ефес – одне з найвеличніших міст античного світу. З висоти пташиного лету воно здавалося розкішним мармуровим килимом, розгорнутим між зеленими пагорбами та гамірно
2026.08.17
09:19
Моє м'язисте тіло
На пляжі загоріло.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На пляжі загоріло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Проза
Мого дитинства Монастирок
Монастирок... Мальовничі руїни, що заховалися на урвищі над рікою Стрипою неподалік Бучача. Один з найперших і найвиразніших спогадів дитинства. Монастирок – то мій перший замок. Хоча, власне кажучи, це й не замок, а руїни монастирської церкви. Незважаючи на те, що у Бучачі є залишки справжнього замку, був там лише раз. Зате Монастирок притягував, як магнітом. Вже й не пригадаю, скільки разів ходив я тією дорогою, пам'ятаю її і донині, хоча багато десятків літ минуло. Підйом крутими кам'янистими стежками на гору Федір, не менш крутий спуск до Стрипи і далі ще декілька кілометрів звивистим глибоким каньойоном, яким так можна мандрувати цілісінький день, не полишаючи обіймів густого лісу, аж до самого Дністра – понад тридцять кілометрів.
Досі не стерлись у пам'яті кладки через бистру Стрипу, що складались з однієї чи двох колод. Кожен крок такою кладкою, здавалося, буде останнім – втратиш рівновагу і забере з собою стрімка течія. Виринають із спогадів, визирають із старих фотографій суціль вкриті надписами стіни Монастирка, порослі вгорі деревами і кущами.
Упродовж століть багато було монастирів на наших землях. Хоч були вони, насамперед, осередками духовності, але у ті тривожні часи, коли хвиля за хвилею накочувалися ворожі навали, монастирі, як і замки, перепиняли шлях завойовникам. Тому багато монастирів будувалися у місцях важкодоступних, зміцнювалися оборонними мурами та баштами. Від більшості монастирів залишились тільки згадки у легендах та переказах, а від деяких – ще й загадкові руїни.
Один із таких монастирів і заховався у глухій пущі на скелястому правому березі Стрипи, між Бучачем і Жизномиром. До кінця XVІІІ століття називався він монастирем Преображення Господнього. Нині просто – Монастирок. Найімовірнішим часом його заснування вважається початок XVІІ століття, хоча, за іншими джерелами, монастир у цьому місці існував уже в середині попереднього століття і навіть століттям раніше. Достовірно відомо лише, що у 1600-1606 роках монастир розбудовувався і діяльну участь у цьому брали Марія Могилянка, дочка молдавського господаря Єремії Могили, та її чоловік Стефан Потоцький, воєвода брацлавський, який з 1612 року став дідичем Бучача.
Історія Монастирка оповита багатьма легендами. За однією з них, під час ворожого нападу, один із монахів заховав у джерело чашу із святими дарами. І там спіткала його смерть і кров його, спливаючи із ран, потекла у джерело. І хто має сильну віру і приглянеться добре до тієї води о дванадцятій годині ночі, той може побачити там кров, що спадає з течією струмка вниз у Стрипу. А ще повідають, що хворі на очі, тричі умивши їх опівночі цілющою джерельною водою, можуть повернути собі здоровий зір.
Не раз руйнували монастир чужинці. У1672 році його спалили турки, які тоді зайняли Поділля. Та монастир щоразу відроджувався. У 1724 році він був прилучений до новоствореної Хрестовоздвиженської обителі в Бучачі, але до 1781 року тут ще правилася служба Божа на св. Юра та Спаса.
Більше двох століть минуло, як завмерло життя у Монастирку. Хіба відпочивальники тривожать спокій старих стін та вкривають їх своїми розписами. Нині Монастирок є пам'яткою архітектури національного значення. Та хіба такий почесний статус убереже цю святиню від остаточного руйнування. Хто порятує загублений в лісах і в нашій пам'яті Монастирок?
2005-2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мого дитинства Монастирок
Монастирок... Мальовничі руїни, що заховалися на урвищі над рікою Стрипою неподалік Бучача. Один з найперших і найвиразніших спогадів дитинства. Монастирок – то мій перший замок. Хоча, власне кажучи, це й не замок, а руїни монастирської церкви. Незважаючи на те, що у Бучачі є залишки справжнього замку, був там лише раз. Зате Монастирок притягував, як магнітом. Вже й не пригадаю, скільки разів ходив я тією дорогою, пам'ятаю її і донині, хоча багато десятків літ минуло. Підйом крутими кам'янистими стежками на гору Федір, не менш крутий спуск до Стрипи і далі ще декілька кілометрів звивистим глибоким каньойоном, яким так можна мандрувати цілісінький день, не полишаючи обіймів густого лісу, аж до самого Дністра – понад тридцять кілометрів.Досі не стерлись у пам'яті кладки через бистру Стрипу, що складались з однієї чи двох колод. Кожен крок такою кладкою, здавалося, буде останнім – втратиш рівновагу і забере з собою стрімка течія. Виринають із спогадів, визирають із старих фотографій суціль вкриті надписами стіни Монастирка, порослі вгорі деревами і кущами.
Упродовж століть багато було монастирів на наших землях. Хоч були вони, насамперед, осередками духовності, але у ті тривожні часи, коли хвиля за хвилею накочувалися ворожі навали, монастирі, як і замки, перепиняли шлях завойовникам. Тому багато монастирів будувалися у місцях важкодоступних, зміцнювалися оборонними мурами та баштами. Від більшості монастирів залишились тільки згадки у легендах та переказах, а від деяких – ще й загадкові руїни.
Один із таких монастирів і заховався у глухій пущі на скелястому правому березі Стрипи, між Бучачем і Жизномиром. До кінця XVІІІ століття називався він монастирем Преображення Господнього. Нині просто – Монастирок. Найімовірнішим часом його заснування вважається початок XVІІ століття, хоча, за іншими джерелами, монастир у цьому місці існував уже в середині попереднього століття і навіть століттям раніше. Достовірно відомо лише, що у 1600-1606 роках монастир розбудовувався і діяльну участь у цьому брали Марія Могилянка, дочка молдавського господаря Єремії Могили, та її чоловік Стефан Потоцький, воєвода брацлавський, який з 1612 року став дідичем Бучача.
Історія Монастирка оповита багатьма легендами. За однією з них, під час ворожого нападу, один із монахів заховав у джерело чашу із святими дарами. І там спіткала його смерть і кров його, спливаючи із ран, потекла у джерело. І хто має сильну віру і приглянеться добре до тієї води о дванадцятій годині ночі, той може побачити там кров, що спадає з течією струмка вниз у Стрипу. А ще повідають, що хворі на очі, тричі умивши їх опівночі цілющою джерельною водою, можуть повернути собі здоровий зір.
Не раз руйнували монастир чужинці. У1672 році його спалили турки, які тоді зайняли Поділля. Та монастир щоразу відроджувався. У 1724 році він був прилучений до новоствореної Хрестовоздвиженської обителі в Бучачі, але до 1781 року тут ще правилася служба Божа на св. Юра та Спаса.
Більше двох століть минуло, як завмерло життя у Монастирку. Хіба відпочивальники тривожать спокій старих стін та вкривають їх своїми розписами. Нині Монастирок є пам'яткою архітектури національного значення. Та хіба такий почесний статус убереже цю святиню від остаточного руйнування. Хто порятує загублений в лісах і в нашій пам'яті Монастирок?
2005-2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
