Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.04
21:26
настало літо йшла війна
був золотистий вечір
нікого я не обіймав
нічого не нівечив
не усміхалися мені
дошкульні антитези
немов у сні
чи майже сні
був золотистий вечір
нікого я не обіймав
нічого не нівечив
не усміхалися мені
дошкульні антитези
немов у сні
чи майже сні
2026.06.04
21:19
Поначалу он заинтересовал меня рассказом о своем приятеле Йоне. Всю жизнь тот прожил под именем Леня.
История житейская, когда в угоду славянскому уху Сруль, Мошке, Пинхас, Натан... вынуждены были становиться Александром, Михаилом, Анатолием...
Но в отл
2026.06.04
19:39
Боротьба за владу після смерті Сталіна.
Війна уже закінчилась. Сталін став дряхлішим.
З «однодумців» себе кожен вже думками тішив,
Що, як Сталін вріже дуба, можливість настане.
Він по головах пройдеться і вище всіх стане.
І Молотов, й Каганович – п
Війна уже закінчилась. Сталін став дряхлішим.
З «однодумців» себе кожен вже думками тішив,
Що, як Сталін вріже дуба, можливість настане.
Він по головах пройдеться і вище всіх стане.
І Молотов, й Каганович – п
2026.06.04
15:44
Летіть, ангелики, летіть!
Війна вам зшила білі крила,
А землю - чорним всю покрила.
Для вас тепер - небес блакить.
Ми тут завершимо наш бій
За розіп'яту Україну,
Від зла залишимо руїни,
Війна вам зшила білі крила,
А землю - чорним всю покрила.
Для вас тепер - небес блакить.
Ми тут завершимо наш бій
За розіп'яту Україну,
Від зла залишимо руїни,
2026.06.04
15:15
Усе кручу регулятора під цицькою з екраном
Шукаю хоч якесь життя у пустелі
Ось іще програма, щось на тему Мері Джейн
Готуйсь у подорож на стелю
Огидний Джо явився на екрані
В гостях у нього самолюбний Сем
Там ще один тип, наче не при чім
У нього па
Шукаю хоч якесь життя у пустелі
Ось іще програма, щось на тему Мері Джейн
Готуйсь у подорож на стелю
Огидний Джо явився на екрані
В гостях у нього самолюбний Сем
Там ще один тип, наче не при чім
У нього па
2026.06.04
12:31
Ти біжиш в невідомість, у пустку,
У ненависть, у магму століть.
Ти біжиш у незайману пущу,
У розлогі обличчя столиць.
Невідомість розкриє картини
Поза часом і простором нам
І простягне дарунки невинні,
У ненависть, у магму століть.
Ти біжиш у незайману пущу,
У розлогі обличчя столиць.
Невідомість розкриє картини
Поза часом і простором нам
І простягне дарунки невинні,
2026.06.04
09:26
VII. КОРОЛЕВА ТІНЕЙ: САГА РОЗБИТОГО СЕРЦЯ
Вітер на Оркнейських островах рвав поли чорного плаща королеви, наче благав повернути кораблі назад. На порозі великої війни за англійську корону Гаральд залишив Єлизавету та доньок у безпечній гавані. Це б
2026.06.04
06:09
Мутні потоки обіцянок,
Холодний пил розчарувань, -
Тримаю знов порожній дзбанок,
Як між ганьбою й честю грань.
Не мучить зовсім спрага помсти,
Чи рідних сміх та дружній глум, -
Лише досада від знайомства
Мене вганяє різко в сум...
Холодний пил розчарувань, -
Тримаю знов порожній дзбанок,
Як між ганьбою й честю грань.
Не мучить зовсім спрага помсти,
Чи рідних сміх та дружній глум, -
Лише досада від знайомства
Мене вганяє різко в сум...
2026.06.03
18:59
на злобу дня повістка ця
хоча її не просять
усякий знає все і сам
а втім усім не досить
на фоні втрат і не до свят
хмарує дощовиння
хтось тягне фронт
брудний полон
хоча її не просять
усякий знає все і сам
а втім усім не досить
на фоні втрат і не до свят
хмарує дощовиння
хтось тягне фронт
брудний полон
2026.06.03
17:32
VI. ЧУЖІ БЕРЕГИ
Дракари розрізали важкі, свинцеві хвилі Північного моря, несучи Єлизавету все далі від родинних обіймів теплого, залитого щедрим вечірнім сонцем, Києва. Норвегія зустріла її непривітними, гострими скелями, які чорними велетнями врізал
2026.06.03
12:59
Гімн України починається з очікування неминучого, але ж минуло і не здійснилось!
Тож на сьогодення замість:
«Ще не вмерла України…»
доречні слова:
«Жити має України…»
03.06.2026р. UA
2026.06.03
12:40
Я знайомий вогням Волопаса.
Я готель для незайманих дів,
Де залишив поштар із Мадрасу
На порозі рудих гризунів,
Що згубили і пашпорт і долю,
Забобонів крапчастий кришталь.
Не шукай біля мене тополі.
Не проси надягнуть пектораль!
Я готель для незайманих дів,
Де залишив поштар із Мадрасу
На порозі рудих гризунів,
Що згубили і пашпорт і долю,
Забобонів крапчастий кришталь.
Не шукай біля мене тополі.
Не проси надягнуть пектораль!
2026.06.03
11:23
Я іду у пустельному лісі.
Мідна тиша самотньо дзвенить.
Зависає печаль у горісі,
Ніби втомлена, зморена мить.
А навколо не бачу нікого.
Ні душі. Говорю у світи.
Все принишкло. Ні біса, ні Бога.
Мідна тиша самотньо дзвенить.
Зависає печаль у горісі,
Ніби втомлена, зморена мить.
А навколо не бачу нікого.
Ні душі. Говорю у світи.
Все принишкло. Ні біса, ні Бога.
2026.06.03
07:00
Вуж плазує на городі
І городину не шкодить,
А ось курка при нагоді
Поклює коренеплоди,
Повисмикує розсаду
І грядки втрамбує радо,
Викликаючи досаду
В тих, що сіє те і садить...
І городину не шкодить,
А ось курка при нагоді
Поклює коренеплоди,
Повисмикує розсаду
І грядки втрамбує радо,
Викликаючи досаду
В тих, що сіє те і садить...
2026.06.02
22:13
Кейданс і Кескейд
Хлопця на ймення Джейд
Вхопили у півтемряві
Поки зал набивсь ущерть
Муркіт, шепіт “Нас займи
Раді догодити ми”
Хлопця на ймення Джейд
Вхопили у півтемряві
Поки зал набивсь ущерть
Муркіт, шепіт “Нас займи
Раді догодити ми”
2026.06.02
17:31
Бружель шепоче, бо життю радіє,
Густа куляста яскравіє крона.
Від сонця струменить тепла надія.
Хизується у розквіті фасоном.
У парах квіти в пазухах листочків,
Плоди блакитно-темні із нальотом
І не розгледіти дрібненькі точки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Густа куляста яскравіє крона.
Від сонця струменить тепла надія.
Хизується у розквіті фасоном.
У парах квіти в пазухах листочків,
Плоди блакитно-темні із нальотом
І не розгледіти дрібненькі точки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Проза
Мого дитинства Монастирок
Монастирок... Мальовничі руїни, що заховалися на урвищі над рікою Стрипою неподалік Бучача. Один з найперших і найвиразніших спогадів дитинства. Монастирок – то мій перший замок. Хоча, власне кажучи, це й не замок, а руїни монастирської церкви. Незважаючи на те, що у Бучачі є залишки справжнього замку, був там лише раз. Зате Монастирок притягував, як магнітом. Вже й не пригадаю, скільки разів ходив я тією дорогою, пам'ятаю її і донині, хоча багато десятків літ минуло. Підйом крутими кам'янистими стежками на гору Федір, не менш крутий спуск до Стрипи і далі ще декілька кілометрів звивистим глибоким каньойоном, яким так можна мандрувати цілісінький день, не полишаючи обіймів густого лісу, аж до самого Дністра – понад тридцять кілометрів.
Досі не стерлись у пам'яті кладки через бистру Стрипу, що складались з однієї чи двох колод. Кожен крок такою кладкою, здавалося, буде останнім – втратиш рівновагу і забере з собою стрімка течія. Виринають із спогадів, визирають із старих фотографій суціль вкриті надписами стіни Монастирка, порослі вгорі деревами і кущами.
Упродовж століть багато було монастирів на наших землях. Хоч були вони, насамперед, осередками духовності, але у ті тривожні часи, коли хвиля за хвилею накочувалися ворожі навали, монастирі, як і замки, перепиняли шлях завойовникам. Тому багато монастирів будувалися у місцях важкодоступних, зміцнювалися оборонними мурами та баштами. Від більшості монастирів залишились тільки згадки у легендах та переказах, а від деяких – ще й загадкові руїни.
Один із таких монастирів і заховався у глухій пущі на скелястому правому березі Стрипи, між Бучачем і Жизномиром. До кінця XVІІІ століття називався він монастирем Преображення Господнього. Нині просто – Монастирок. Найімовірнішим часом його заснування вважається початок XVІІ століття, хоча, за іншими джерелами, монастир у цьому місці існував уже в середині попереднього століття і навіть століттям раніше. Достовірно відомо лише, що у 1600-1606 роках монастир розбудовувався і діяльну участь у цьому брали Марія Могилянка, дочка молдавського господаря Єремії Могили, та її чоловік Стефан Потоцький, воєвода брацлавський, який з 1612 року став дідичем Бучача.
Історія Монастирка оповита багатьма легендами. За однією з них, під час ворожого нападу, один із монахів заховав у джерело чашу із святими дарами. І там спіткала його смерть і кров його, спливаючи із ран, потекла у джерело. І хто має сильну віру і приглянеться добре до тієї води о дванадцятій годині ночі, той може побачити там кров, що спадає з течією струмка вниз у Стрипу. А ще повідають, що хворі на очі, тричі умивши їх опівночі цілющою джерельною водою, можуть повернути собі здоровий зір.
Не раз руйнували монастир чужинці. У1672 році його спалили турки, які тоді зайняли Поділля. Та монастир щоразу відроджувався. У 1724 році він був прилучений до новоствореної Хрестовоздвиженської обителі в Бучачі, але до 1781 року тут ще правилася служба Божа на св. Юра та Спаса.
Більше двох століть минуло, як завмерло життя у Монастирку. Хіба відпочивальники тривожать спокій старих стін та вкривають їх своїми розписами. Нині Монастирок є пам'яткою архітектури національного значення. Та хіба такий почесний статус убереже цю святиню від остаточного руйнування. Хто порятує загублений в лісах і в нашій пам'яті Монастирок?
2005-2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мого дитинства Монастирок
Монастирок... Мальовничі руїни, що заховалися на урвищі над рікою Стрипою неподалік Бучача. Один з найперших і найвиразніших спогадів дитинства. Монастирок – то мій перший замок. Хоча, власне кажучи, це й не замок, а руїни монастирської церкви. Незважаючи на те, що у Бучачі є залишки справжнього замку, був там лише раз. Зате Монастирок притягував, як магнітом. Вже й не пригадаю, скільки разів ходив я тією дорогою, пам'ятаю її і донині, хоча багато десятків літ минуло. Підйом крутими кам'янистими стежками на гору Федір, не менш крутий спуск до Стрипи і далі ще декілька кілометрів звивистим глибоким каньойоном, яким так можна мандрувати цілісінький день, не полишаючи обіймів густого лісу, аж до самого Дністра – понад тридцять кілометрів.Досі не стерлись у пам'яті кладки через бистру Стрипу, що складались з однієї чи двох колод. Кожен крок такою кладкою, здавалося, буде останнім – втратиш рівновагу і забере з собою стрімка течія. Виринають із спогадів, визирають із старих фотографій суціль вкриті надписами стіни Монастирка, порослі вгорі деревами і кущами.
Упродовж століть багато було монастирів на наших землях. Хоч були вони, насамперед, осередками духовності, але у ті тривожні часи, коли хвиля за хвилею накочувалися ворожі навали, монастирі, як і замки, перепиняли шлях завойовникам. Тому багато монастирів будувалися у місцях важкодоступних, зміцнювалися оборонними мурами та баштами. Від більшості монастирів залишились тільки згадки у легендах та переказах, а від деяких – ще й загадкові руїни.
Один із таких монастирів і заховався у глухій пущі на скелястому правому березі Стрипи, між Бучачем і Жизномиром. До кінця XVІІІ століття називався він монастирем Преображення Господнього. Нині просто – Монастирок. Найімовірнішим часом його заснування вважається початок XVІІ століття, хоча, за іншими джерелами, монастир у цьому місці існував уже в середині попереднього століття і навіть століттям раніше. Достовірно відомо лише, що у 1600-1606 роках монастир розбудовувався і діяльну участь у цьому брали Марія Могилянка, дочка молдавського господаря Єремії Могили, та її чоловік Стефан Потоцький, воєвода брацлавський, який з 1612 року став дідичем Бучача.
Історія Монастирка оповита багатьма легендами. За однією з них, під час ворожого нападу, один із монахів заховав у джерело чашу із святими дарами. І там спіткала його смерть і кров його, спливаючи із ран, потекла у джерело. І хто має сильну віру і приглянеться добре до тієї води о дванадцятій годині ночі, той може побачити там кров, що спадає з течією струмка вниз у Стрипу. А ще повідають, що хворі на очі, тричі умивши їх опівночі цілющою джерельною водою, можуть повернути собі здоровий зір.
Не раз руйнували монастир чужинці. У1672 році його спалили турки, які тоді зайняли Поділля. Та монастир щоразу відроджувався. У 1724 році він був прилучений до новоствореної Хрестовоздвиженської обителі в Бучачі, але до 1781 року тут ще правилася служба Божа на св. Юра та Спаса.
Більше двох століть минуло, як завмерло життя у Монастирку. Хіба відпочивальники тривожать спокій старих стін та вкривають їх своїми розписами. Нині Монастирок є пам'яткою архітектури національного значення. Та хіба такий почесний статус убереже цю святиню від остаточного руйнування. Хто порятує загублений в лісах і в нашій пам'яті Монастирок?
2005-2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
