Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
2025.12.11
20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
2025.12.11
13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
2025.12.11
11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
2025.12.11
07:14
Десь отам за видноколом
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
2025.12.10
23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
2025.12.10
22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув.
Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?»
«Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь.
«Ні! Там, за рогом, усім
2025.12.10
20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
2025.12.10
16:42
Парашутистко приземлись на мене
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
2025.12.10
15:07
Життя цікава повість.
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
2025.12.10
14:29
Якби я знав дванадцять мов,
То був би мов Франко немов.
Всіма руками і ногами
Я лезом лізу між світами,
Шукаю істини горіх
Щоби спокутувать свій гріх.
Не хочу знати навіть де ти?
Не простягай свої лабети!
2025.12.10
14:05
Едвард:
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
2025.12.10
13:00
Нагороди
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Проза
Мого дитинства Монастирок
Монастирок... Мальовничі руїни, що заховалися на урвищі над рікою Стрипою неподалік Бучача. Один з найперших і найвиразніших спогадів дитинства. Монастирок – то мій перший замок. Хоча, власне кажучи, це й не замок, а руїни монастирської церкви. Незважаючи на те, що у Бучачі є залишки справжнього замку, був там лише раз. Зате Монастирок притягував, як магнітом. Вже й не пригадаю, скільки разів ходив я тією дорогою, пам'ятаю її і донині, хоча багато десятків літ минуло. Підйом крутими кам'янистими стежками на гору Федір, не менш крутий спуск до Стрипи і далі ще декілька кілометрів звивистим глибоким каньойоном, яким так можна мандрувати цілісінький день, не полишаючи обіймів густого лісу, аж до самого Дністра – понад тридцять кілометрів.
Досі не стерлись у пам'яті кладки через бистру Стрипу, що складались з однієї чи двох колод. Кожен крок такою кладкою, здавалося, буде останнім – втратиш рівновагу і забере з собою стрімка течія. Виринають із спогадів, визирають із старих фотографій суціль вкриті надписами стіни Монастирка, порослі вгорі деревами і кущами.
Упродовж століть багато було монастирів на наших землях. Хоч були вони, насамперед, осередками духовності, але у ті тривожні часи, коли хвиля за хвилею накочувалися ворожі навали, монастирі, як і замки, перепиняли шлях завойовникам. Тому багато монастирів будувалися у місцях важкодоступних, зміцнювалися оборонними мурами та баштами. Від більшості монастирів залишились тільки згадки у легендах та переказах, а від деяких – ще й загадкові руїни.
Один із таких монастирів і заховався у глухій пущі на скелястому правому березі Стрипи, між Бучачем і Жизномиром. До кінця XVІІІ століття називався він монастирем Преображення Господнього. Нині просто – Монастирок. Найімовірнішим часом його заснування вважається початок XVІІ століття, хоча, за іншими джерелами, монастир у цьому місці існував уже в середині попереднього століття і навіть століттям раніше. Достовірно відомо лише, що у 1600-1606 роках монастир розбудовувався і діяльну участь у цьому брали Марія Могилянка, дочка молдавського господаря Єремії Могили, та її чоловік Стефан Потоцький, воєвода брацлавський, який з 1612 року став дідичем Бучача.
Історія Монастирка оповита багатьма легендами. За однією з них, під час ворожого нападу, один із монахів заховав у джерело чашу із святими дарами. І там спіткала його смерть і кров його, спливаючи із ран, потекла у джерело. І хто має сильну віру і приглянеться добре до тієї води о дванадцятій годині ночі, той може побачити там кров, що спадає з течією струмка вниз у Стрипу. А ще повідають, що хворі на очі, тричі умивши їх опівночі цілющою джерельною водою, можуть повернути собі здоровий зір.
Не раз руйнували монастир чужинці. У1672 році його спалили турки, які тоді зайняли Поділля. Та монастир щоразу відроджувався. У 1724 році він був прилучений до новоствореної Хрестовоздвиженської обителі в Бучачі, але до 1781 року тут ще правилася служба Божа на св. Юра та Спаса.
Більше двох століть минуло, як завмерло життя у Монастирку. Хіба відпочивальники тривожать спокій старих стін та вкривають їх своїми розписами. Нині Монастирок є пам'яткою архітектури національного значення. Та хіба такий почесний статус убереже цю святиню від остаточного руйнування. Хто порятує загублений в лісах і в нашій пам'яті Монастирок?
2005-2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мого дитинства Монастирок
Монастирок... Мальовничі руїни, що заховалися на урвищі над рікою Стрипою неподалік Бучача. Один з найперших і найвиразніших спогадів дитинства. Монастирок – то мій перший замок. Хоча, власне кажучи, це й не замок, а руїни монастирської церкви. Незважаючи на те, що у Бучачі є залишки справжнього замку, був там лише раз. Зате Монастирок притягував, як магнітом. Вже й не пригадаю, скільки разів ходив я тією дорогою, пам'ятаю її і донині, хоча багато десятків літ минуло. Підйом крутими кам'янистими стежками на гору Федір, не менш крутий спуск до Стрипи і далі ще декілька кілометрів звивистим глибоким каньойоном, яким так можна мандрувати цілісінький день, не полишаючи обіймів густого лісу, аж до самого Дністра – понад тридцять кілометрів.Досі не стерлись у пам'яті кладки через бистру Стрипу, що складались з однієї чи двох колод. Кожен крок такою кладкою, здавалося, буде останнім – втратиш рівновагу і забере з собою стрімка течія. Виринають із спогадів, визирають із старих фотографій суціль вкриті надписами стіни Монастирка, порослі вгорі деревами і кущами.
Упродовж століть багато було монастирів на наших землях. Хоч були вони, насамперед, осередками духовності, але у ті тривожні часи, коли хвиля за хвилею накочувалися ворожі навали, монастирі, як і замки, перепиняли шлях завойовникам. Тому багато монастирів будувалися у місцях важкодоступних, зміцнювалися оборонними мурами та баштами. Від більшості монастирів залишились тільки згадки у легендах та переказах, а від деяких – ще й загадкові руїни.
Один із таких монастирів і заховався у глухій пущі на скелястому правому березі Стрипи, між Бучачем і Жизномиром. До кінця XVІІІ століття називався він монастирем Преображення Господнього. Нині просто – Монастирок. Найімовірнішим часом його заснування вважається початок XVІІ століття, хоча, за іншими джерелами, монастир у цьому місці існував уже в середині попереднього століття і навіть століттям раніше. Достовірно відомо лише, що у 1600-1606 роках монастир розбудовувався і діяльну участь у цьому брали Марія Могилянка, дочка молдавського господаря Єремії Могили, та її чоловік Стефан Потоцький, воєвода брацлавський, який з 1612 року став дідичем Бучача.
Історія Монастирка оповита багатьма легендами. За однією з них, під час ворожого нападу, один із монахів заховав у джерело чашу із святими дарами. І там спіткала його смерть і кров його, спливаючи із ран, потекла у джерело. І хто має сильну віру і приглянеться добре до тієї води о дванадцятій годині ночі, той може побачити там кров, що спадає з течією струмка вниз у Стрипу. А ще повідають, що хворі на очі, тричі умивши їх опівночі цілющою джерельною водою, можуть повернути собі здоровий зір.
Не раз руйнували монастир чужинці. У1672 році його спалили турки, які тоді зайняли Поділля. Та монастир щоразу відроджувався. У 1724 році він був прилучений до новоствореної Хрестовоздвиженської обителі в Бучачі, але до 1781 року тут ще правилася служба Божа на св. Юра та Спаса.
Більше двох століть минуло, як завмерло життя у Монастирку. Хіба відпочивальники тривожать спокій старих стін та вкривають їх своїми розписами. Нині Монастирок є пам'яткою архітектури національного значення. Та хіба такий почесний статус убереже цю святиню від остаточного руйнування. Хто порятує загублений в лісах і в нашій пам'яті Монастирок?
2005-2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
