Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Проза
Мого дитинства Монастирок
Монастирок... Мальовничі руїни, що заховалися на урвищі над рікою Стрипою неподалік Бучача. Один з найперших і найвиразніших спогадів дитинства. Монастирок – то мій перший замок. Хоча, власне кажучи, це й не замок, а руїни монастирської церкви. Незважаючи на те, що у Бучачі є залишки справжнього замку, був там лише раз. Зате Монастирок притягував, як магнітом. Вже й не пригадаю, скільки разів ходив я тією дорогою, пам'ятаю її і донині, хоча багато десятків літ минуло. Підйом крутими кам'янистими стежками на гору Федір, не менш крутий спуск до Стрипи і далі ще декілька кілометрів звивистим глибоким каньойоном, яким так можна мандрувати цілісінький день, не полишаючи обіймів густого лісу, аж до самого Дністра – понад тридцять кілометрів.
Досі не стерлись у пам'яті кладки через бистру Стрипу, що складались з однієї чи двох колод. Кожен крок такою кладкою, здавалося, буде останнім – втратиш рівновагу і забере з собою стрімка течія. Виринають із спогадів, визирають із старих фотографій суціль вкриті надписами стіни Монастирка, порослі вгорі деревами і кущами.
Упродовж століть багато було монастирів на наших землях. Хоч були вони, насамперед, осередками духовності, але у ті тривожні часи, коли хвиля за хвилею накочувалися ворожі навали, монастирі, як і замки, перепиняли шлях завойовникам. Тому багато монастирів будувалися у місцях важкодоступних, зміцнювалися оборонними мурами та баштами. Від більшості монастирів залишились тільки згадки у легендах та переказах, а від деяких – ще й загадкові руїни.
Один із таких монастирів і заховався у глухій пущі на скелястому правому березі Стрипи, між Бучачем і Жизномиром. До кінця XVІІІ століття називався він монастирем Преображення Господнього. Нині просто – Монастирок. Найімовірнішим часом його заснування вважається початок XVІІ століття, хоча, за іншими джерелами, монастир у цьому місці існував уже в середині попереднього століття і навіть століттям раніше. Достовірно відомо лише, що у 1600-1606 роках монастир розбудовувався і діяльну участь у цьому брали Марія Могилянка, дочка молдавського господаря Єремії Могили, та її чоловік Стефан Потоцький, воєвода брацлавський, який з 1612 року став дідичем Бучача.
Історія Монастирка оповита багатьма легендами. За однією з них, під час ворожого нападу, один із монахів заховав у джерело чашу із святими дарами. І там спіткала його смерть і кров його, спливаючи із ран, потекла у джерело. І хто має сильну віру і приглянеться добре до тієї води о дванадцятій годині ночі, той може побачити там кров, що спадає з течією струмка вниз у Стрипу. А ще повідають, що хворі на очі, тричі умивши їх опівночі цілющою джерельною водою, можуть повернути собі здоровий зір.
Не раз руйнували монастир чужинці. У1672 році його спалили турки, які тоді зайняли Поділля. Та монастир щоразу відроджувався. У 1724 році він був прилучений до новоствореної Хрестовоздвиженської обителі в Бучачі, але до 1781 року тут ще правилася служба Божа на св. Юра та Спаса.
Більше двох століть минуло, як завмерло життя у Монастирку. Хіба відпочивальники тривожать спокій старих стін та вкривають їх своїми розписами. Нині Монастирок є пам'яткою архітектури національного значення. Та хіба такий почесний статус убереже цю святиню від остаточного руйнування. Хто порятує загублений в лісах і в нашій пам'яті Монастирок?
2005-2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мого дитинства Монастирок
Монастирок... Мальовничі руїни, що заховалися на урвищі над рікою Стрипою неподалік Бучача. Один з найперших і найвиразніших спогадів дитинства. Монастирок – то мій перший замок. Хоча, власне кажучи, це й не замок, а руїни монастирської церкви. Незважаючи на те, що у Бучачі є залишки справжнього замку, був там лише раз. Зате Монастирок притягував, як магнітом. Вже й не пригадаю, скільки разів ходив я тією дорогою, пам'ятаю її і донині, хоча багато десятків літ минуло. Підйом крутими кам'янистими стежками на гору Федір, не менш крутий спуск до Стрипи і далі ще декілька кілометрів звивистим глибоким каньойоном, яким так можна мандрувати цілісінький день, не полишаючи обіймів густого лісу, аж до самого Дністра – понад тридцять кілометрів.Досі не стерлись у пам'яті кладки через бистру Стрипу, що складались з однієї чи двох колод. Кожен крок такою кладкою, здавалося, буде останнім – втратиш рівновагу і забере з собою стрімка течія. Виринають із спогадів, визирають із старих фотографій суціль вкриті надписами стіни Монастирка, порослі вгорі деревами і кущами.
Упродовж століть багато було монастирів на наших землях. Хоч були вони, насамперед, осередками духовності, але у ті тривожні часи, коли хвиля за хвилею накочувалися ворожі навали, монастирі, як і замки, перепиняли шлях завойовникам. Тому багато монастирів будувалися у місцях важкодоступних, зміцнювалися оборонними мурами та баштами. Від більшості монастирів залишились тільки згадки у легендах та переказах, а від деяких – ще й загадкові руїни.
Один із таких монастирів і заховався у глухій пущі на скелястому правому березі Стрипи, між Бучачем і Жизномиром. До кінця XVІІІ століття називався він монастирем Преображення Господнього. Нині просто – Монастирок. Найімовірнішим часом його заснування вважається початок XVІІ століття, хоча, за іншими джерелами, монастир у цьому місці існував уже в середині попереднього століття і навіть століттям раніше. Достовірно відомо лише, що у 1600-1606 роках монастир розбудовувався і діяльну участь у цьому брали Марія Могилянка, дочка молдавського господаря Єремії Могили, та її чоловік Стефан Потоцький, воєвода брацлавський, який з 1612 року став дідичем Бучача.
Історія Монастирка оповита багатьма легендами. За однією з них, під час ворожого нападу, один із монахів заховав у джерело чашу із святими дарами. І там спіткала його смерть і кров його, спливаючи із ран, потекла у джерело. І хто має сильну віру і приглянеться добре до тієї води о дванадцятій годині ночі, той може побачити там кров, що спадає з течією струмка вниз у Стрипу. А ще повідають, що хворі на очі, тричі умивши їх опівночі цілющою джерельною водою, можуть повернути собі здоровий зір.
Не раз руйнували монастир чужинці. У1672 році його спалили турки, які тоді зайняли Поділля. Та монастир щоразу відроджувався. У 1724 році він був прилучений до новоствореної Хрестовоздвиженської обителі в Бучачі, але до 1781 року тут ще правилася служба Божа на св. Юра та Спаса.
Більше двох століть минуло, як завмерло життя у Монастирку. Хіба відпочивальники тривожать спокій старих стін та вкривають їх своїми розписами. Нині Монастирок є пам'яткою архітектури національного значення. Та хіба такий почесний статус убереже цю святиню від остаточного руйнування. Хто порятує загублений в лісах і в нашій пам'яті Монастирок?
2005-2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
