Півдня сьогодні розмовляла з воїнами різних підрозділів і наслухалася такого, що всередині усе кипить від люті. Інформація про те що доплачують по 5000грн за те, що не стріляють у відповідь на обстріли ворогів, достовірна. Не усі туди пішли за гроші і не всім подобається те що відбувається сьогодні там, тому багато хто з них не хоче брати участь у цій ганьбі і на новий контракт не іде. І в основному це досвідчені захисники, які пройшли бої. На їх думку іде цілеспрямований розвал армії. І що ж нам усім з цим робити? Нам - це тим родинам, що втратили у цій війні найдорожче - своїх дітей, нам - це воїнам, хто кращі свої молоді роки провів на цій клятій війні, захищаючи усіх нас без виключення: хто якої віри, хто на якій мові, хто якої національності, хто до якої політичної сили належить. Вони стояли до останнього подиху, отримували страшні каліцтва на усе життя і вірили у перемогу над ворогом. Нам- це волонтерам, які уже більше як шість років, діляться своїми останніми копійками, та все одно не здаються, не втомлюються, а свято вірять що от-от станеться диво і наша праця не буде марною, як не будуть марними і усі ті молоді життя покладені на вівтар боротьби за волю, гідне життя в Україні. Сьогодні я не хочу, щоб ця нечиста, зрадлива нога нашої влади ступала на священну територію Меморіалу Загиблим Героям у Дніпрі, чи в іншому місті України. Бо таке терпіти уже нам понад силу.