ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2021.01.28 06:00
У небі – пташок недоліт,
в Европі – Хатинь і Треблінка,
всі муки – на старості літ,
Господен кілок – не стеблинка.

Повийшли на паперть попи
у білих святкових ризах.
Я пасочку з снігу зліпив

Микола Соболь
2021.01.28 04:51
Далеко снів останні міражі.
З бабусею вимішуємо тісто,
вкриває сніг черешню на межі,
попід горою замітає місто…
Піч пожирає оберемок дров,
яка ж смачна поцуплена опара.
До тіста в мене з малечку любов
Люблю цей смак божественний і зараз.

Володимир Бойко
2021.01.27 23:21
Кожна імперія намагається потягти ковдру історії на себе. Німеччину об’єднав Бісмарк. Італію об’єднав Гарібальді. Україну об’єднав _______ (вакансія). Ми станемо єдиними тоді, коли те, що нас об’єднує, домінуватиме над тим, що нас роз’єднує. Якщо

Євген Федчук
2021.01.27 21:01
Хоча був він із багатих –Предслав Лянцкоронський
Та, як сокіл з коршунами за свій край боровся.
Тож татари ледь почувши про нього – тікали,
А татарки ім’ям славним діточок лякали.
Син сенатора із Польщі, зять князів Острозьких,
Свояк князя Литовсько

Сергій Гупало
2021.01.27 17:58
Не видно, а вдко – гуцульська у цім висота,
Бажання собі задивлятися вище і вище,
А потім із гір – у долину, легка простота,
Але це не все, бо на світі незатишно, хвища.

Рвонути в Европу – найближче, де злті й пани,
Гуцульському пану вони ж то н

Вікторія Лимар
2021.01.27 17:46
Дощ та сніг у суперечці???
Чи у згоді, навпаки?
Їм змагатись недоречно.
Кожному – свої шляхи,
вподобання, пори року
вже поділені більш-менш.
Явище ж поодиноке,
коли з’єднанні з Небес,

Микола Соболь
2021.01.27 16:54
Як холодно. На вулиці зима.
Горять світанки сонячно-лілові.
Морози люті лютий ще трима.
Та горнеться тепло весни до слова.
Бо слово і зігріє й окрилить,
і відповіді в нім, і таємниці,
і та єдина ледь помітна нить,
що виведе до чистої криниці.

Тетяна Левицька
2021.01.27 14:18
Троянди зібрані в саду
в букет, і я за руку,
дорогою життя веду,
у перший клас - онуку.

Шкільний дзвінок, щаслива мить,
школярики веселі.
У серці спомин шелестить

Петро Скоропис
2021.01.27 12:48
До вжитку гожа всяка річ,
на те і споживач,
купив-продав – і є бариш,
і світ живе з продаж.

От і життя – уже актив,
а у пасиві кров,
коли з полиць презерватив,

Сергій Губерначук
2021.01.27 12:24
Важко тримати чужі таємниці.
У мене їх стільки, як тлі на малині.
Поволі отак заповзаю в провидці.
Оскільки мовчу, то всі інші – не винні.

14 серпня 2001 р., Богдани

Віталій Білець
2021.01.27 09:13
Гріховні потяги вирують,
Гудуть, Везувієм бурлять,
Людській душі тюрму мурують
Архітектурою проклять.

Порокам важко опиратись,
Та й хочеться це не усім.
Простіше пристрастям віддатись

Вікторія Лимар
2021.01.26 21:24
В осені-жінки у погляді сум.
Тільки замало наснаги.
Зносити більше не хоче тортур.
Має до себе повагу.

Дощ накликає: вже скоро сніги
напоготові з вітрами!
Осені треба красиво зійти!

Микола Дудар
2021.01.26 20:05
Сегодня снова вы кумир.
На утро вы, увы, изгой...
Ах, как прекрасен этот мир
Когда всё это не с тобой.

Служил служивый меломаном…
Подчас и врал, бузил, бухал,
Но как-то встретив Губермана -

Віталій Білець
2021.01.26 19:09
А я люблю цю таємничу тишу,
Ту чарівну, магічну вечорінь,
Коли тече крізь мене безгомінь …
Я їй себе для роздумів залишу,
Порину зором в зоряну глибінь.

Нехай пливуть іскристі Зодіаки
Річками світла у мої роки

Тетяна Левицька
2021.01.26 15:10
Гаргульї* крилаті, тремтіння долонь,
тернові сновиддя колючі.
А ніч підливає оливу в вогонь,
палає, пече іще дужче.
Давно б все зітліло, забулось, а ні!
Дуби наді мною кремезні,
гудуть півстоліття, і сниться мені -
стою за блаженством у черзі.

Ірина Божко
2021.01.26 13:31
ханайоме
біла квітко сходу
спи

прокинешся
заплачеш немовлям
почують знайдуть схоплять
спи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Поцелуй пани Вали

Кажется, в начале весны 2002 года по израильскому радио “РЭКА” передавали интервью с известным польским режиссером Ежы Хофманом. Речь зашла и о его новом фильме “Огнем и мечом”. Мастер заговорил не сразу, будто что-то мешало ему.
– Я посвятил его моей дорогой жене Вале, не дожившей несколько недель до выхода ленты на экран...
Дальше я уже не мог слушать. Память с какой-то бешеной скоростью начала воспроизводить события 30-летней давности...
...Тогда я работал в Политиздате Украины, в международной редакции. Поскольку второй моей специальностью по диплому был польский язык и литература, мне поручили редактировать рукопись книги Генерального консула Польши в Киеве Януша Грохульского. Консульство находилось в нескольких минутах ходьбы от издательства и поэтому чаще всего встречи редактора с автором происходили там. Януш Казимирович звонил директору, и Золотоворотским садиком я направлялся на Большую Подвальную.
– Что будем пить? – спрашивал хозяин, когда мы усаживались на большущем кожаном диване.
– Кофе, – отвечал я, раскрывая рукопись.
Каково же было мое удивление, когда через несколько минут в кабинете появлялась тележка с разными напитками и закусками.
– Будет и кофе, – успокаивал меня пан Януш. – Думаю, что не только я, но и вы проголодались. Так что давайте отложим рукопись и поговорим о более важных вещах.
И Генконсул расспрашивал о самочувствии моей жены, о тогда еще маленьком Боре и совсем крохотном Саше.
– За здоровье и благополучие вашей семьи! – первым поднимал тост Януш Казимирович.
– И вашей тоже, – дополнял я.
Мы пили, ели и к концу трапезы как-то незаметно решались все вопросы и неясности, заготовленные мной в редакции. Автор просил что-то добавить, что-то удалить, но никогда не вмешивался в стилистические правки, отделываясь одним и тем же: “ Вы редактор – вам виднее”.
А когда подавали кофе, пан Януш с какой-то детской непосредственностью восклицал:
– А вот и ваш кофе!
Из-за стола мы пересаживались на диван и продолжали разговор о будущей книге. И если бы кто-то в этот момент посмотрел на нас со стороны, никогда бы не поверил, что беседуют между собой иностранный дипломат и рядовой редактор, а не отец с сыном.
Ни один польский праздник не проходил без того, чтобы меня не пригласили в консульство. Так было и в тот раз, когда отмечали День Возрождения Польши. После официальной части все вышли в огромный сад. Не успел я рассмотреть всех известных по портретам и телевидению соотечественников, как увидел приближающегося ко мне сотрудника консульства. Оказалось, что генеральный ищет меня.
– Куда же вы пропали? Гости спрашивают, когда же появится моя книга, а я без вас не знаю, что и ответить...
И, взяв под руку, Генеральный консул начал представлять меня министрам, военачальникам, артистам, писателям... Признаюсь, моя правая рука онемела от рукопожатий, а левая – от поднятия бокала с шампанским. Когда же гости мало-помалу начали расходиться, пан Януш попросил меня остаться и посидеть в “гроне родзинным”, то есть в “семейном кругу”. Не только из привязанности к хозяину дома, но также из редкой возможности поговорить по-польски, я согласился, хоть дома предстояло ночное бдение у кроватки Саши, а с утра – работа в издательстве.
Моими соседями за столиком на веранде оказались не намного старше меня невысокого роста блондин и бородач. Когда познакомились, оказалось, что я сидел в компании исполнителя главной роли в фильме “Пепел” по одноименному роману Генрика Сенкевича (каюсь, запамятовал его имя) и режиссера картины Ежы Хофмана. После того, как приняли за знакомство несколько рюмок коньяка, артист начал рассказывать такие забавные истории во время съемок, что даже, видимо, не особо склонный к веселью, задумчивый Хофман не мог удержаться от смеха. Сидящие за другими столиками, зная о таланте актера как великолепного рассказчика, попросили его говорить громче, и вскоре уже вся веранда сострясалась от смеха.
Было поздно. Поблагодарив Януша Казимировича за прием и сказав всем на прощанье то, что так щедро выработала польская традиция расставания, а напоследок еще и выпив “стшемяннего”, то есть ”на посошок”, я направился к выходу. И тут у самой двери передо мной вдруг появилась молодая и довольно привлекательная жена Ежы Хофмана.
– Нех пан уцалуе мне, – сказала она так, чтобы все присутствующие слышали, и закрыла собой выход.
Неужели я столько выпил, что начинает уже мерещиться, подумал я и оглянулся. Нет. Все, как и было еще несколько мгновений тому. Те же знакомые лица. Только, будто по команде, прекратились разговоры и смех. Ошарашенные происшедшим, все ожидали, чем же закончится эта сцена. Актер молча подавал какие-то знаки. Режиссер удивленно смотрел на свою жену.
– Нех пан уцалуе мне, – повторила пани Валя и стала на колени.
Целоваться при всех даже с такой красивой, пышущей здоровьем женщиной да еще при живом муже, не давшим мне на то разрешенья, – это было уж слишком для моего застенчивого характера. Я и со своей Ариной Лазаревной целовался на людях, кажется, только в загсе. “Нет! – категорично произнес мой внутренний голос. – Ни за что не поддамся капризам взбалмошной бабенки”.
Видя весь комизм этой сцены, Януш Казимирович направил кого-то из своих сотрудников урезонить наверняка подвыпившую гостью, сказав ей, что, дескать, Генеральный консул просит ее позволить мне уйти домой.
– А что, у нас и консулы есть свои? – только и нашлась что ответить на это пани Валя и продолжала стоять на коленях.
Кажется, улучив момент, когда моя соблазнительница, обратившись в сторону Януша Казимировича, на мгновенье потеряла бдительность, я молча оставил веранду и вышел в тишину ночного города.
Больше ни с Ежы Хофманом, ни с его очаровательной супругой мне встретиться не привелось. Думаю, что в той сцене у выхода с веранды в поведении пани Вали было больше от актерства, чем от алкоголя. А что именно я, далекий от всякой театральщины и тем более от красоты, стал неожиданно ее партнером, то это чистая случайность. Данная разве что для воспоминаний о канувшей в вечность молодости. Не больше. А теперь уже и как повод сказать безвременно ушедшей в мир иной пане Вале: “Да будет земл пухом!”






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-11-29 21:28:16
Переглядів сторінки твору 58
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.977 / 5.55)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.100 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2021.01.27 22:10
Автор у цю хвилину відсутній