ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2021.04.16 13:24
Розбилося вікно.
Фуґас упав на стіл.
Скрізь покотивсь кришталь дорогоцінний.
Під вибух душ від тіл
кров приснула в вино.
Це вже не просто прояв реакційний!

Це виділення зла.

Олена Музичук
2021.04.16 09:55
Чекаю ельфа...
уві сні...
але буває,
веселий лицар у вікні
мене вітає.
Мені одній
в часи нічні
ніяк не спиться.

Ігор Деркач
2021.04.16 09:53
Іще живу...
і наяву
вітаю фею,
а уві сні на рандеву
лечу до неї.
Але її
у ці краї
ніяка сила,

Олександр Сушко
2021.04.16 08:51
Нене! Ти для мене - божество!
Світ навчила як себе любити.
Але ми давно уже не вдвох,-
Самотію вже десятий квітень.

Крилами махнувши над Дніпром
Відлетіла в ирій,, мов жар-птиця.
Я поет. А водиш ти пером,

Віктор Кучерук
2021.04.16 08:45
Звільнившись нарешті з полону кружінь,
Згубивши на спокій надію, –
Занурився вітер у гущу цвітінь
І запахи врозтіч розвіяв.
Чадні аромати наповнили враз
До краю навколишній простір, –
І ширшав, і глибшав струмуючий час,
Весну зустрічаючи в гості

Юлія Івченко
2021.04.16 08:07
і він говорив їй дихаючи прямо в лице
що усі хто пишуть бідні неначе церковні миші
що усе що є послідовним приносить якийсь процент
і тому лише протяг шугав по її горищу

що вона не геній і у неї надто посередній талант
а він мусить ним дихати на оц

Микола Соболь
2021.04.16 06:28
Небозводе, сьогодні заплач,
завоскуй свої сльози туманом.
Час летить невгамовно, навскач.
Людська щедрість скоріше омана.

Ошукають у храмі святих,
править світом лукавість, облуда…
Наживатись на бідних не гріх,

Ярослав Чорногуз
2021.04.15 20:25
Батьку, ти один у мене є,
А матусі більше вже немає.
Ти здоров`я бережи своє,
Не спіши іти за небокраї.
Ти завжди є синові взірцем
У родині, в праці – гордість роду.
Бо завжди відмінним є борцем
За свободу рідного народу.

Євген Федчук
2021.04.15 20:19
Максимові не довго на Січі сумувалось.
Не встигли ще гармати як слід заговорить,
Підгайці штурмувати лиш козаки збирались,
Як кошовий на раду зібрати всіх велить.
І довбиші взялися товкти у тулумбаси,
Вся Січ завирувала, зійшлася на майдан.
Для чого

Микола Соболь
2021.04.15 16:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.

Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,

Володимир Бойко
2021.04.15 15:34
Навальний сидить...
А чому не сидить Медведчук?
Ганьба! Вже на часі змінити безвільну позицію,
Збагнути принадність російського слова «каюк»
І гідно, як слід, вшанувати свою опозицію.

Олександр Сушко
2021.04.15 10:35
А чи справді люди люблять правду
(особливо лірики-поети)?
Хто зі мною поетичну варту
Аж до гробу нестиме уперто?

Не про квіточки чи мусі-пусі
Піде мова, а про люту січу.
Нагадаю тим, хто ще не в курсі:

Ігор Шоха
2021.04.15 08:28
Коли умру, не хочеться зотліти.
Життя і так точили хробаки...
аби душі у пеклі не горіти –
хай полум’я поглине на віки.

На камені – один рядок поезій:
« Усім живим світитиму в імлі...»
А від золи моєї у землі

Ніна Виноградська
2021.04.15 08:22
Коли почалася війна з німцями, мамі було сімнадцять років. У серпні1941 року майже всю сільську молодь примусово вивезли на роботу до Німеччини у товарних вагонах, як худобу. Мама розповідала, як її та інших дівчат німці заставляли митися, тобто проходит

Віктор Кучерук
2021.04.15 08:15
Мов порою весняною
Повернув снігопад, –
Білизною духмяною
Затуманився сад.
Замітає порошею
Поміж яблунь стежки,
Де з тобою хорошою
Я гуляв залюбки.

Сергій Губерначук
2021.04.15 07:53
Користолюбством вирізняєшся між інших…
Між іншим, величаво добра зовні…
По літаках, де поруч тебе в кріслі
знаходжусь я,
минають дні безмовні,
куняють тисячі ночей безбарвних,
і сотні стюардес пішли у безвість;
а ти рахуєш, одягнувши окуляри,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Поцелуй пани Вали

Кажется, в начале весны 2002 года по израильскому радио “РЭКА” передавали интервью с известным польским режиссером Ежы Хофманом. Речь зашла и о его новом фильме “Огнем и мечом”. Мастер заговорил не сразу, будто что-то мешало ему.
– Я посвятил его моей дорогой жене Вале, не дожившей несколько недель до выхода ленты на экран...
Дальше я уже не мог слушать. Память с какой-то бешеной скоростью начала воспроизводить события 30-летней давности...
...Тогда я работал в Политиздате Украины, в международной редакции. Поскольку второй моей специальностью по диплому был польский язык и литература, мне поручили редактировать рукопись книги Генерального консула Польши в Киеве Януша Грохульского. Консульство находилось в нескольких минутах ходьбы от издательства и поэтому чаще всего встречи редактора с автором происходили там. Януш Казимирович звонил директору, и Золотоворотским садиком я направлялся на Большую Подвальную.
– Что будем пить? – спрашивал хозяин, когда мы усаживались на большущем кожаном диване.
– Кофе, – отвечал я, раскрывая рукопись.
Каково же было мое удивление, когда через несколько минут в кабинете появлялась тележка с разными напитками и закусками.
– Будет и кофе, – успокаивал меня пан Януш. – Думаю, что не только я, но и вы проголодались. Так что давайте отложим рукопись и поговорим о более важных вещах.
И Генконсул расспрашивал о самочувствии моей жены, о тогда еще маленьком Боре и совсем крохотном Саше.
– За здоровье и благополучие вашей семьи! – первым поднимал тост Януш Казимирович.
– И вашей тоже, – дополнял я.
Мы пили, ели и к концу трапезы как-то незаметно решались все вопросы и неясности, заготовленные мной в редакции. Автор просил что-то добавить, что-то удалить, но никогда не вмешивался в стилистические правки, отделываясь одним и тем же: “ Вы редактор – вам виднее”.
А когда подавали кофе, пан Януш с какой-то детской непосредственностью восклицал:
– А вот и ваш кофе!
Из-за стола мы пересаживались на диван и продолжали разговор о будущей книге. И если бы кто-то в этот момент посмотрел на нас со стороны, никогда бы не поверил, что беседуют между собой иностранный дипломат и рядовой редактор, а не отец с сыном.
Ни один польский праздник не проходил без того, чтобы меня не пригласили в консульство. Так было и в тот раз, когда отмечали День Возрождения Польши. После официальной части все вышли в огромный сад. Не успел я рассмотреть всех известных по портретам и телевидению соотечественников, как увидел приближающегося ко мне сотрудника консульства. Оказалось, что генеральный ищет меня.
– Куда же вы пропали? Гости спрашивают, когда же появится моя книга, а я без вас не знаю, что и ответить...
И, взяв под руку, Генеральный консул начал представлять меня министрам, военачальникам, артистам, писателям... Признаюсь, моя правая рука онемела от рукопожатий, а левая – от поднятия бокала с шампанским. Когда же гости мало-помалу начали расходиться, пан Януш попросил меня остаться и посидеть в “гроне родзинным”, то есть в “семейном кругу”. Не только из привязанности к хозяину дома, но также из редкой возможности поговорить по-польски, я согласился, хоть дома предстояло ночное бдение у кроватки Саши, а с утра – работа в издательстве.
Моими соседями за столиком на веранде оказались не намного старше меня невысокого роста блондин и бородач. Когда познакомились, оказалось, что я сидел в компании исполнителя главной роли в фильме “Пепел” по одноименному роману Генрика Сенкевича (каюсь, запамятовал его имя) и режиссера картины Ежы Хофмана. После того, как приняли за знакомство несколько рюмок коньяка, артист начал рассказывать такие забавные истории во время съемок, что даже, видимо, не особо склонный к веселью, задумчивый Хофман не мог удержаться от смеха. Сидящие за другими столиками, зная о таланте актера как великолепного рассказчика, попросили его говорить громче, и вскоре уже вся веранда сострясалась от смеха.
Было поздно. Поблагодарив Януша Казимировича за прием и сказав всем на прощанье то, что так щедро выработала польская традиция расставания, а напоследок еще и выпив “стшемяннего”, то есть ”на посошок”, я направился к выходу. И тут у самой двери передо мной вдруг появилась молодая и довольно привлекательная жена Ежы Хофмана.
– Нех пан уцалуе мне, – сказала она так, чтобы все присутствующие слышали, и закрыла собой выход.
Неужели я столько выпил, что начинает уже мерещиться, подумал я и оглянулся. Нет. Все, как и было еще несколько мгновений тому. Те же знакомые лица. Только, будто по команде, прекратились разговоры и смех. Ошарашенные происшедшим, все ожидали, чем же закончится эта сцена. Актер молча подавал какие-то знаки. Режиссер удивленно смотрел на свою жену.
– Нех пан уцалуе мне, – повторила пани Валя и стала на колени.
Целоваться при всех даже с такой красивой, пышущей здоровьем женщиной да еще при живом муже, не давшим мне на то разрешенья, – это было уж слишком для моего застенчивого характера. Я и со своей Ариной Лазаревной целовался на людях, кажется, только в загсе. “Нет! – категорично произнес мой внутренний голос. – Ни за что не поддамся капризам взбалмошной бабенки”.
Видя весь комизм этой сцены, Януш Казимирович направил кого-то из своих сотрудников урезонить наверняка подвыпившую гостью, сказав ей, что, дескать, Генеральный консул просит ее позволить мне уйти домой.
– А что, у нас и консулы есть свои? – только и нашлась что ответить на это пани Валя и продолжала стоять на коленях.
Кажется, улучив момент, когда моя соблазнительница, обратившись в сторону Януша Казимировича, на мгновенье потеряла бдительность, я молча оставил веранду и вышел в тишину ночного города.
Больше ни с Ежы Хофманом, ни с его очаровательной супругой мне встретиться не привелось. Думаю, что в той сцене у выхода с веранды в поведении пани Вали было больше от актерства, чем от алкоголя. А что именно я, далекий от всякой театральщины и тем более от красоты, стал неожиданно ее партнером, то это чистая случайность. Данная разве что для воспоминаний о канувшей в вечность молодости. Не больше. А теперь уже и как повод сказать безвременно ушедшей в мир иной пане Вале: “Да будет земл пухом!”






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-11-29 21:28:16
Переглядів сторінки твору 80
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.980 / 5.56)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.109 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2021.04.15 21:26
Автор у цю хвилину відсутній