В історії більшості поселень нашого краю є отакі «білі плями» – загадки і таємниці, не з'ясовані і понині. Деякі з них втрачені назавжди – перебудовані, зруйновані дощенту, розорані, засипані. Але чимало іще чекають своїх відкривачів. Багато з них офіційною наукою не зафіксовані і збереглися лише у пам'яті старожилів. Чимало таких неймовірних історій розповів мені свого часу Олександр Король, що народився у селі Вербовець Лановецького району, що на Тернопільщині. Історії про загадковий камінь і таємничий колодязь він чув у дитинстві від свого діда Дениса Короля, який народився також у Вербівці наприкінці 19 століття. Історії оті стосуються не лише Вербівця, але й ближніх Вишгородка, Влащинців, Пахині. Ось деякі з них.

Як оборонялося місто з літопису

На території від Вишгородка до Вербівця є залишки щонайменше 5 городищ чи замчищ. Деякі з них майже розорані, деякі збереглися відносно непогано. Два з них – безпосередньо у селі Вербівці, три – в околицях села Пахині. Ці укріплення , імовірно, утворювали оборонну систему літописного міста Вигошева, що знаходилося десь поблизу нинішнього Вишгородка.

Загадковий камінь

Це було ще за часів Польщі. У село Вербовець приїхали якісь пани, очевидно, вчені. Покликали поліціянта, який тоді винаймав квартиру у Дениса Короля. Той – ще кількох селян, у їх числі і Дениса Короля. Із заступами пішли на городище поблизу Пахині. Поляки мали при собі якісь папери, у які час від часу заглядали. Звеліли копати в одному місці, а коли не знайшли нічого – в іншому... Нарешті знайшли те, що шукали. Відкопали камінь розміром приблизно два метри на метр. Можливо, то була надмогильна плита, а може, щось інше. На плиті був напис, але увесь покритий налиплою землею, тож нічого на можна було прочитати. Послали у село за віником. Коли очистили плиту, пани ретельно скопіювали отой напис. Заплатили селянам за роботу, звеліли закопати плиту і зарівняти те місце, щоб і сліду не було. З тим і поїхали. А що було написано на плиті і якою мовою був отой напис, ніхто з селян так і не довідався. Пани нічого їм не казали, спілкувалися тільки між собою.
Можливо, той камінь і досі ще лежить під шаром землі і ховає свою таємницю.

Бездонний колодязь

А ця історія трапилася під час першої світової війни. Тоді у Вербівці на старому палацовиську (там тепер житлові будинки) стояли російські улани. І зауважили вони, що у одному місці земля гуде, ніби там порожнина. Розкопали. А там – провалля, наче колодязь. Опустили туди свічку – погасла. Зв'язали докупи декілька хомутів, прив'язали камінь і опустили, щоб виміряти глибину. Та дна не дістали. І скільки потім не прив'язували ще хомутів, але виміряти глибини того провалля не змогли. А спуститися туди ніхто не ризикнув.

Підземелля

Ще сорок років тому у селі Вербовець, на схилі Стельмахової гори, на вершині якої є сліди давнього укріплення, був вхід у якесь підземелля чи печеру. Хто сміливіший, пробував пробратися вглиб, однак далеко проповзти ніхто не відважився. За одними версіями, то був потайний вихід з укріплення, за іншими – хід між палацом і укріпленням на горі, ще за іншими версіями той хід провадив аж до центрального городища у Пахині. Зараз цей хід засипаний, залишилась лише вузька щілина, крізь яку годі пролізти.

Скарб

Якось у Лановецькій районній газеті надрукували оповідь про те, як за часів Польщі хлопці із села Влащинців у лісі поблизу Вербівця знайшли золотий скарб. Вони мали якісь документи, що вказували на те, де саме цей скарб захований. У тих паперах начебто було записано, що на місце, де захований скарб, у визначений час має впасти тінь від певного дерева. Хлопці довго шукали, копали по всьому лісу. Але знайти оте місце довго не вдавалося. За пошуками потай спостерігав польський лісник, що мешкав у селі Вишгородку. І коли хлопці нарешті знайшли скарб, якраз отой лісник і нагодився. Спершу повів мову про те, що скарб має належати польській державі. Потім домовилися поділити його між собою. Врешті лісник забрав скарб із собою додому, пообіцявши назавтра розділити його між усіма. Але на ранок його уже не було в селі – виїхав із сім'єю невідомо куди. Ані лісника, ані скарбу ніхто більше не бачив.

А місцевість ця справді має багате і славне історичне минуле. Чимало істориків вважають село Вишгородок спадкоємцем стародавнього Вигошева, який згаданий у Іпатіївському літописі під 1152 роком. Проте конкретне місце знаходження літописного Вигошева досі не встановлене. До 15 століття не було ніяких відомостей про Вишгородок, далі він знову з'являється на історичній арені, наприкінці 16 століття отримав міські права. Давню історію має теж і Вербовець, який свого часу був містом, деякий час навіть центром повіту. Проте минув час, воєнні лихоліття призвели до занепаду цих міст, вони потроху перетворились на звичайні села. А руїни городищ і замків помалу зникали з лиця землі.
Про існування стародавніх городищ і замчищ у Вербівці, Вишгородку, Пахині та прилеглих околицях писали багато дослідників волинських старожитностей, їх досліджував, зокрема, Олександр Цинкаловський. Але загадок ця земля ховає ще багато. І йдеться не лише про матеріальні скарби. Найцінніший скарб – історія рідного краю.

2006-2020