ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Проза
Хто розкриє Вербовецькі таємниці?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хто розкриє Вербовецькі таємниці?
В історії більшості поселень нашого краю є отакі «білі плями» – загадки і таємниці, не з'ясовані і понині. Деякі з них втрачені назавжди – перебудовані, зруйновані дощенту, розорані, засипані. Але чимало іще чекають своїх відкривачів. Багато з них офіційною наукою не зафіксовані і збереглися лише у пам'яті старожилів. Чимало таких неймовірних історій розповів мені свого часу Олександр Король, що народився у селі Вербовець Лановецького району, що на Тернопільщині. Історії про загадковий камінь і таємничий колодязь він чув у дитинстві від свого діда Дениса Короля, який народився також у Вербівці наприкінці 19 століття. Історії оті стосуються не лише Вербівця, але й ближніх Вишгородка, Влащинців, Пахині. Ось деякі з них.
Як оборонялося місто з літопису
На території від Вишгородка до Вербівця є залишки щонайменше 5 городищ чи замчищ. Деякі з них майже розорані, деякі збереглися відносно непогано. Два з них – безпосередньо у селі Вербівці, три – в околицях села Пахині. Ці укріплення , імовірно, утворювали оборонну систему літописного міста Вигошева, що знаходилося десь поблизу нинішнього Вишгородка.
Загадковий камінь
Це було ще за часів Польщі. У село Вербовець приїхали якісь пани, очевидно, вчені. Покликали поліціянта, який тоді винаймав квартиру у Дениса Короля. Той – ще кількох селян, у їх числі і Дениса Короля. Із заступами пішли на городище поблизу Пахині. Поляки мали при собі якісь папери, у які час від часу заглядали. Звеліли копати в одному місці, а коли не знайшли нічого – в іншому... Нарешті знайшли те, що шукали. Відкопали камінь розміром приблизно два метри на метр. Можливо, то була надмогильна плита, а може, щось інше. На плиті був напис, але увесь покритий налиплою землею, тож нічого на можна було прочитати. Послали у село за віником. Коли очистили плиту, пани ретельно скопіювали отой напис. Заплатили селянам за роботу, звеліли закопати плиту і зарівняти те місце, щоб і сліду не було. З тим і поїхали. А що було написано на плиті і якою мовою був отой напис, ніхто з селян так і не довідався. Пани нічого їм не казали, спілкувалися тільки між собою.
Можливо, той камінь і досі ще лежить під шаром землі і ховає свою таємницю.
Бездонний колодязь
А ця історія трапилася під час першої світової війни. Тоді у Вербівці на старому палацовиську (там тепер житлові будинки) стояли російські улани. І зауважили вони, що у одному місці земля гуде, ніби там порожнина. Розкопали. А там – провалля, наче колодязь. Опустили туди свічку – погасла. Зв'язали докупи декілька хомутів, прив'язали камінь і опустили, щоб виміряти глибину. Та дна не дістали. І скільки потім не прив'язували ще хомутів, але виміряти глибини того провалля не змогли. А спуститися туди ніхто не ризикнув.
Підземелля
Ще сорок років тому у селі Вербовець, на схилі Стельмахової гори, на вершині якої є сліди давнього укріплення, був вхід у якесь підземелля чи печеру. Хто сміливіший, пробував пробратися вглиб, однак далеко проповзти ніхто не відважився. За одними версіями, то був потайний вихід з укріплення, за іншими – хід між палацом і укріпленням на горі, ще за іншими версіями той хід провадив аж до центрального городища у Пахині. Зараз цей хід засипаний, залишилась лише вузька щілина, крізь яку годі пролізти.
Скарб
Якось у Лановецькій районній газеті надрукували оповідь про те, як за часів Польщі хлопці із села Влащинців у лісі поблизу Вербівця знайшли золотий скарб. Вони мали якісь документи, що вказували на те, де саме цей скарб захований. У тих паперах начебто було записано, що на місце, де захований скарб, у визначений час має впасти тінь від певного дерева. Хлопці довго шукали, копали по всьому лісу. Але знайти оте місце довго не вдавалося. За пошуками потай спостерігав польський лісник, що мешкав у селі Вишгородку. І коли хлопці нарешті знайшли скарб, якраз отой лісник і нагодився. Спершу повів мову про те, що скарб має належати польській державі. Потім домовилися поділити його між собою. Врешті лісник забрав скарб із собою додому, пообіцявши назавтра розділити його між усіма. Але на ранок його уже не було в селі – виїхав із сім'єю невідомо куди. Ані лісника, ані скарбу ніхто більше не бачив.
А місцевість ця справді має багате і славне історичне минуле. Чимало істориків вважають село Вишгородок спадкоємцем стародавнього Вигошева, який згаданий у Іпатіївському літописі під 1152 роком. Проте конкретне місце знаходження літописного Вигошева досі не встановлене. До 15 століття не було ніяких відомостей про Вишгородок, далі він знову з'являється на історичній арені, наприкінці 16 століття отримав міські права. Давню історію має теж і Вербовець, який свого часу був містом, деякий час навіть центром повіту. Проте минув час, воєнні лихоліття призвели до занепаду цих міст, вони потроху перетворились на звичайні села. А руїни городищ і замків помалу зникали з лиця землі.
Про існування стародавніх городищ і замчищ у Вербівці, Вишгородку, Пахині та прилеглих околицях писали багато дослідників волинських старожитностей, їх досліджував, зокрема, Олександр Цинкаловський. Але загадок ця земля ховає ще багато. І йдеться не лише про матеріальні скарби. Найцінніший скарб – історія рідного краю.
2006-2020
Як оборонялося місто з літопису
На території від Вишгородка до Вербівця є залишки щонайменше 5 городищ чи замчищ. Деякі з них майже розорані, деякі збереглися відносно непогано. Два з них – безпосередньо у селі Вербівці, три – в околицях села Пахині. Ці укріплення , імовірно, утворювали оборонну систему літописного міста Вигошева, що знаходилося десь поблизу нинішнього Вишгородка.
Загадковий камінь
Це було ще за часів Польщі. У село Вербовець приїхали якісь пани, очевидно, вчені. Покликали поліціянта, який тоді винаймав квартиру у Дениса Короля. Той – ще кількох селян, у їх числі і Дениса Короля. Із заступами пішли на городище поблизу Пахині. Поляки мали при собі якісь папери, у які час від часу заглядали. Звеліли копати в одному місці, а коли не знайшли нічого – в іншому... Нарешті знайшли те, що шукали. Відкопали камінь розміром приблизно два метри на метр. Можливо, то була надмогильна плита, а може, щось інше. На плиті був напис, але увесь покритий налиплою землею, тож нічого на можна було прочитати. Послали у село за віником. Коли очистили плиту, пани ретельно скопіювали отой напис. Заплатили селянам за роботу, звеліли закопати плиту і зарівняти те місце, щоб і сліду не було. З тим і поїхали. А що було написано на плиті і якою мовою був отой напис, ніхто з селян так і не довідався. Пани нічого їм не казали, спілкувалися тільки між собою.
Можливо, той камінь і досі ще лежить під шаром землі і ховає свою таємницю.
Бездонний колодязь
А ця історія трапилася під час першої світової війни. Тоді у Вербівці на старому палацовиську (там тепер житлові будинки) стояли російські улани. І зауважили вони, що у одному місці земля гуде, ніби там порожнина. Розкопали. А там – провалля, наче колодязь. Опустили туди свічку – погасла. Зв'язали докупи декілька хомутів, прив'язали камінь і опустили, щоб виміряти глибину. Та дна не дістали. І скільки потім не прив'язували ще хомутів, але виміряти глибини того провалля не змогли. А спуститися туди ніхто не ризикнув.
Підземелля
Ще сорок років тому у селі Вербовець, на схилі Стельмахової гори, на вершині якої є сліди давнього укріплення, був вхід у якесь підземелля чи печеру. Хто сміливіший, пробував пробратися вглиб, однак далеко проповзти ніхто не відважився. За одними версіями, то був потайний вихід з укріплення, за іншими – хід між палацом і укріпленням на горі, ще за іншими версіями той хід провадив аж до центрального городища у Пахині. Зараз цей хід засипаний, залишилась лише вузька щілина, крізь яку годі пролізти.
Скарб
Якось у Лановецькій районній газеті надрукували оповідь про те, як за часів Польщі хлопці із села Влащинців у лісі поблизу Вербівця знайшли золотий скарб. Вони мали якісь документи, що вказували на те, де саме цей скарб захований. У тих паперах начебто було записано, що на місце, де захований скарб, у визначений час має впасти тінь від певного дерева. Хлопці довго шукали, копали по всьому лісу. Але знайти оте місце довго не вдавалося. За пошуками потай спостерігав польський лісник, що мешкав у селі Вишгородку. І коли хлопці нарешті знайшли скарб, якраз отой лісник і нагодився. Спершу повів мову про те, що скарб має належати польській державі. Потім домовилися поділити його між собою. Врешті лісник забрав скарб із собою додому, пообіцявши назавтра розділити його між усіма. Але на ранок його уже не було в селі – виїхав із сім'єю невідомо куди. Ані лісника, ані скарбу ніхто більше не бачив.
А місцевість ця справді має багате і славне історичне минуле. Чимало істориків вважають село Вишгородок спадкоємцем стародавнього Вигошева, який згаданий у Іпатіївському літописі під 1152 роком. Проте конкретне місце знаходження літописного Вигошева досі не встановлене. До 15 століття не було ніяких відомостей про Вишгородок, далі він знову з'являється на історичній арені, наприкінці 16 століття отримав міські права. Давню історію має теж і Вербовець, який свого часу був містом, деякий час навіть центром повіту. Проте минув час, воєнні лихоліття призвели до занепаду цих міст, вони потроху перетворились на звичайні села. А руїни городищ і замків помалу зникали з лиця землі.
Про існування стародавніх городищ і замчищ у Вербівці, Вишгородку, Пахині та прилеглих околицях писали багато дослідників волинських старожитностей, їх досліджував, зокрема, Олександр Цинкаловський. Але загадок ця земля ховає ще багато. І йдеться не лише про матеріальні скарби. Найцінніший скарб – історія рідного краю.
2006-2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію