Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.15
21:29
Стільки народ мій мудрості втілив у прислів’я,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
2026.01.15
21:12
війна закінчиться вже скоро
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
2026.01.15
20:08
Зима, зима, снігами вкрила все --
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
2026.01.15
19:55
Ходять чутки, що колись люди могли знати
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
2026.01.15
13:17
А час цей моральність затер
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
2026.01.15
11:41
Сядемо, запалимо свічки.
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
2026.01.15
10:37
Я все чекаю дива з невідомості,
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
2026.01.15
07:44
Уже добре утоптаний сніг
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
2026.01.14
19:17
Мільйонами світять у небі зірки,
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
2026.01.14
18:23
Моє варення їсть оса,
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
2026.01.14
12:07
І буде все гаразд.
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
2026.01.14
10:52
Не можу я зібратися докупи.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
2026.01.14
10:45
Здається чистим резюме зими,
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
2026.01.14
09:17
Коло товаришів неохоче ширив:
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
2026.01.14
06:59
Сонце зирить з-поза хмари,
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
2026.01.13
22:57
Упірнула нічка в річку,
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Проза
Хто розкриє Вербовецькі таємниці?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хто розкриє Вербовецькі таємниці?
В історії більшості поселень нашого краю є отакі «білі плями» – загадки і таємниці, не з'ясовані і понині. Деякі з них втрачені назавжди – перебудовані, зруйновані дощенту, розорані, засипані. Але чимало іще чекають своїх відкривачів. Багато з них офіційною наукою не зафіксовані і збереглися лише у пам'яті старожилів. Чимало таких неймовірних історій розповів мені свого часу Олександр Король, що народився у селі Вербовець Лановецького району, що на Тернопільщині. Історії про загадковий камінь і таємничий колодязь він чув у дитинстві від свого діда Дениса Короля, який народився також у Вербівці наприкінці 19 століття. Історії оті стосуються не лише Вербівця, але й ближніх Вишгородка, Влащинців, Пахині. Ось деякі з них.
Як оборонялося місто з літопису
На території від Вишгородка до Вербівця є залишки щонайменше 5 городищ чи замчищ. Деякі з них майже розорані, деякі збереглися відносно непогано. Два з них – безпосередньо у селі Вербівці, три – в околицях села Пахині. Ці укріплення , імовірно, утворювали оборонну систему літописного міста Вигошева, що знаходилося десь поблизу нинішнього Вишгородка.
Загадковий камінь
Це було ще за часів Польщі. У село Вербовець приїхали якісь пани, очевидно, вчені. Покликали поліціянта, який тоді винаймав квартиру у Дениса Короля. Той – ще кількох селян, у їх числі і Дениса Короля. Із заступами пішли на городище поблизу Пахині. Поляки мали при собі якісь папери, у які час від часу заглядали. Звеліли копати в одному місці, а коли не знайшли нічого – в іншому... Нарешті знайшли те, що шукали. Відкопали камінь розміром приблизно два метри на метр. Можливо, то була надмогильна плита, а може, щось інше. На плиті був напис, але увесь покритий налиплою землею, тож нічого на можна було прочитати. Послали у село за віником. Коли очистили плиту, пани ретельно скопіювали отой напис. Заплатили селянам за роботу, звеліли закопати плиту і зарівняти те місце, щоб і сліду не було. З тим і поїхали. А що було написано на плиті і якою мовою був отой напис, ніхто з селян так і не довідався. Пани нічого їм не казали, спілкувалися тільки між собою.
Можливо, той камінь і досі ще лежить під шаром землі і ховає свою таємницю.
Бездонний колодязь
А ця історія трапилася під час першої світової війни. Тоді у Вербівці на старому палацовиську (там тепер житлові будинки) стояли російські улани. І зауважили вони, що у одному місці земля гуде, ніби там порожнина. Розкопали. А там – провалля, наче колодязь. Опустили туди свічку – погасла. Зв'язали докупи декілька хомутів, прив'язали камінь і опустили, щоб виміряти глибину. Та дна не дістали. І скільки потім не прив'язували ще хомутів, але виміряти глибини того провалля не змогли. А спуститися туди ніхто не ризикнув.
Підземелля
Ще сорок років тому у селі Вербовець, на схилі Стельмахової гори, на вершині якої є сліди давнього укріплення, був вхід у якесь підземелля чи печеру. Хто сміливіший, пробував пробратися вглиб, однак далеко проповзти ніхто не відважився. За одними версіями, то був потайний вихід з укріплення, за іншими – хід між палацом і укріпленням на горі, ще за іншими версіями той хід провадив аж до центрального городища у Пахині. Зараз цей хід засипаний, залишилась лише вузька щілина, крізь яку годі пролізти.
Скарб
Якось у Лановецькій районній газеті надрукували оповідь про те, як за часів Польщі хлопці із села Влащинців у лісі поблизу Вербівця знайшли золотий скарб. Вони мали якісь документи, що вказували на те, де саме цей скарб захований. У тих паперах начебто було записано, що на місце, де захований скарб, у визначений час має впасти тінь від певного дерева. Хлопці довго шукали, копали по всьому лісу. Але знайти оте місце довго не вдавалося. За пошуками потай спостерігав польський лісник, що мешкав у селі Вишгородку. І коли хлопці нарешті знайшли скарб, якраз отой лісник і нагодився. Спершу повів мову про те, що скарб має належати польській державі. Потім домовилися поділити його між собою. Врешті лісник забрав скарб із собою додому, пообіцявши назавтра розділити його між усіма. Але на ранок його уже не було в селі – виїхав із сім'єю невідомо куди. Ані лісника, ані скарбу ніхто більше не бачив.
А місцевість ця справді має багате і славне історичне минуле. Чимало істориків вважають село Вишгородок спадкоємцем стародавнього Вигошева, який згаданий у Іпатіївському літописі під 1152 роком. Проте конкретне місце знаходження літописного Вигошева досі не встановлене. До 15 століття не було ніяких відомостей про Вишгородок, далі він знову з'являється на історичній арені, наприкінці 16 століття отримав міські права. Давню історію має теж і Вербовець, який свого часу був містом, деякий час навіть центром повіту. Проте минув час, воєнні лихоліття призвели до занепаду цих міст, вони потроху перетворились на звичайні села. А руїни городищ і замків помалу зникали з лиця землі.
Про існування стародавніх городищ і замчищ у Вербівці, Вишгородку, Пахині та прилеглих околицях писали багато дослідників волинських старожитностей, їх досліджував, зокрема, Олександр Цинкаловський. Але загадок ця земля ховає ще багато. І йдеться не лише про матеріальні скарби. Найцінніший скарб – історія рідного краю.
2006-2020
Як оборонялося місто з літопису
На території від Вишгородка до Вербівця є залишки щонайменше 5 городищ чи замчищ. Деякі з них майже розорані, деякі збереглися відносно непогано. Два з них – безпосередньо у селі Вербівці, три – в околицях села Пахині. Ці укріплення , імовірно, утворювали оборонну систему літописного міста Вигошева, що знаходилося десь поблизу нинішнього Вишгородка.
Загадковий камінь
Це було ще за часів Польщі. У село Вербовець приїхали якісь пани, очевидно, вчені. Покликали поліціянта, який тоді винаймав квартиру у Дениса Короля. Той – ще кількох селян, у їх числі і Дениса Короля. Із заступами пішли на городище поблизу Пахині. Поляки мали при собі якісь папери, у які час від часу заглядали. Звеліли копати в одному місці, а коли не знайшли нічого – в іншому... Нарешті знайшли те, що шукали. Відкопали камінь розміром приблизно два метри на метр. Можливо, то була надмогильна плита, а може, щось інше. На плиті був напис, але увесь покритий налиплою землею, тож нічого на можна було прочитати. Послали у село за віником. Коли очистили плиту, пани ретельно скопіювали отой напис. Заплатили селянам за роботу, звеліли закопати плиту і зарівняти те місце, щоб і сліду не було. З тим і поїхали. А що було написано на плиті і якою мовою був отой напис, ніхто з селян так і не довідався. Пани нічого їм не казали, спілкувалися тільки між собою.
Можливо, той камінь і досі ще лежить під шаром землі і ховає свою таємницю.
Бездонний колодязь
А ця історія трапилася під час першої світової війни. Тоді у Вербівці на старому палацовиську (там тепер житлові будинки) стояли російські улани. І зауважили вони, що у одному місці земля гуде, ніби там порожнина. Розкопали. А там – провалля, наче колодязь. Опустили туди свічку – погасла. Зв'язали докупи декілька хомутів, прив'язали камінь і опустили, щоб виміряти глибину. Та дна не дістали. І скільки потім не прив'язували ще хомутів, але виміряти глибини того провалля не змогли. А спуститися туди ніхто не ризикнув.
Підземелля
Ще сорок років тому у селі Вербовець, на схилі Стельмахової гори, на вершині якої є сліди давнього укріплення, був вхід у якесь підземелля чи печеру. Хто сміливіший, пробував пробратися вглиб, однак далеко проповзти ніхто не відважився. За одними версіями, то був потайний вихід з укріплення, за іншими – хід між палацом і укріпленням на горі, ще за іншими версіями той хід провадив аж до центрального городища у Пахині. Зараз цей хід засипаний, залишилась лише вузька щілина, крізь яку годі пролізти.
Скарб
Якось у Лановецькій районній газеті надрукували оповідь про те, як за часів Польщі хлопці із села Влащинців у лісі поблизу Вербівця знайшли золотий скарб. Вони мали якісь документи, що вказували на те, де саме цей скарб захований. У тих паперах начебто було записано, що на місце, де захований скарб, у визначений час має впасти тінь від певного дерева. Хлопці довго шукали, копали по всьому лісу. Але знайти оте місце довго не вдавалося. За пошуками потай спостерігав польський лісник, що мешкав у селі Вишгородку. І коли хлопці нарешті знайшли скарб, якраз отой лісник і нагодився. Спершу повів мову про те, що скарб має належати польській державі. Потім домовилися поділити його між собою. Врешті лісник забрав скарб із собою додому, пообіцявши назавтра розділити його між усіма. Але на ранок його уже не було в селі – виїхав із сім'єю невідомо куди. Ані лісника, ані скарбу ніхто більше не бачив.
А місцевість ця справді має багате і славне історичне минуле. Чимало істориків вважають село Вишгородок спадкоємцем стародавнього Вигошева, який згаданий у Іпатіївському літописі під 1152 роком. Проте конкретне місце знаходження літописного Вигошева досі не встановлене. До 15 століття не було ніяких відомостей про Вишгородок, далі він знову з'являється на історичній арені, наприкінці 16 століття отримав міські права. Давню історію має теж і Вербовець, який свого часу був містом, деякий час навіть центром повіту. Проте минув час, воєнні лихоліття призвели до занепаду цих міст, вони потроху перетворились на звичайні села. А руїни городищ і замків помалу зникали з лиця землі.
Про існування стародавніх городищ і замчищ у Вербівці, Вишгородку, Пахині та прилеглих околицях писали багато дослідників волинських старожитностей, їх досліджував, зокрема, Олександр Цинкаловський. Але загадок ця земля ховає ще багато. І йдеться не лише про матеріальні скарби. Найцінніший скарб – історія рідного краю.
2006-2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
