Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Проза
Хто розкриє Вербовецькі таємниці?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хто розкриє Вербовецькі таємниці?
В історії більшості поселень нашого краю є отакі «білі плями» – загадки і таємниці, не з'ясовані і понині. Деякі з них втрачені назавжди – перебудовані, зруйновані дощенту, розорані, засипані. Але чимало іще чекають своїх відкривачів. Багато з них офіційною наукою не зафіксовані і збереглися лише у пам'яті старожилів. Чимало таких неймовірних історій розповів мені свого часу Олександр Король, що народився у селі Вербовець Лановецького району, що на Тернопільщині. Історії про загадковий камінь і таємничий колодязь він чув у дитинстві від свого діда Дениса Короля, який народився також у Вербівці наприкінці 19 століття. Історії оті стосуються не лише Вербівця, але й ближніх Вишгородка, Влащинців, Пахині. Ось деякі з них.
Як оборонялося місто з літопису
На території від Вишгородка до Вербівця є залишки щонайменше 5 городищ чи замчищ. Деякі з них майже розорані, деякі збереглися відносно непогано. Два з них – безпосередньо у селі Вербівці, три – в околицях села Пахині. Ці укріплення , імовірно, утворювали оборонну систему літописного міста Вигошева, що знаходилося десь поблизу нинішнього Вишгородка.
Загадковий камінь
Це було ще за часів Польщі. У село Вербовець приїхали якісь пани, очевидно, вчені. Покликали поліціянта, який тоді винаймав квартиру у Дениса Короля. Той – ще кількох селян, у їх числі і Дениса Короля. Із заступами пішли на городище поблизу Пахині. Поляки мали при собі якісь папери, у які час від часу заглядали. Звеліли копати в одному місці, а коли не знайшли нічого – в іншому... Нарешті знайшли те, що шукали. Відкопали камінь розміром приблизно два метри на метр. Можливо, то була надмогильна плита, а може, щось інше. На плиті був напис, але увесь покритий налиплою землею, тож нічого на можна було прочитати. Послали у село за віником. Коли очистили плиту, пани ретельно скопіювали отой напис. Заплатили селянам за роботу, звеліли закопати плиту і зарівняти те місце, щоб і сліду не було. З тим і поїхали. А що було написано на плиті і якою мовою був отой напис, ніхто з селян так і не довідався. Пани нічого їм не казали, спілкувалися тільки між собою.
Можливо, той камінь і досі ще лежить під шаром землі і ховає свою таємницю.
Бездонний колодязь
А ця історія трапилася під час першої світової війни. Тоді у Вербівці на старому палацовиську (там тепер житлові будинки) стояли російські улани. І зауважили вони, що у одному місці земля гуде, ніби там порожнина. Розкопали. А там – провалля, наче колодязь. Опустили туди свічку – погасла. Зв'язали докупи декілька хомутів, прив'язали камінь і опустили, щоб виміряти глибину. Та дна не дістали. І скільки потім не прив'язували ще хомутів, але виміряти глибини того провалля не змогли. А спуститися туди ніхто не ризикнув.
Підземелля
Ще сорок років тому у селі Вербовець, на схилі Стельмахової гори, на вершині якої є сліди давнього укріплення, був вхід у якесь підземелля чи печеру. Хто сміливіший, пробував пробратися вглиб, однак далеко проповзти ніхто не відважився. За одними версіями, то був потайний вихід з укріплення, за іншими – хід між палацом і укріпленням на горі, ще за іншими версіями той хід провадив аж до центрального городища у Пахині. Зараз цей хід засипаний, залишилась лише вузька щілина, крізь яку годі пролізти.
Скарб
Якось у Лановецькій районній газеті надрукували оповідь про те, як за часів Польщі хлопці із села Влащинців у лісі поблизу Вербівця знайшли золотий скарб. Вони мали якісь документи, що вказували на те, де саме цей скарб захований. У тих паперах начебто було записано, що на місце, де захований скарб, у визначений час має впасти тінь від певного дерева. Хлопці довго шукали, копали по всьому лісу. Але знайти оте місце довго не вдавалося. За пошуками потай спостерігав польський лісник, що мешкав у селі Вишгородку. І коли хлопці нарешті знайшли скарб, якраз отой лісник і нагодився. Спершу повів мову про те, що скарб має належати польській державі. Потім домовилися поділити його між собою. Врешті лісник забрав скарб із собою додому, пообіцявши назавтра розділити його між усіма. Але на ранок його уже не було в селі – виїхав із сім'єю невідомо куди. Ані лісника, ані скарбу ніхто більше не бачив.
А місцевість ця справді має багате і славне історичне минуле. Чимало істориків вважають село Вишгородок спадкоємцем стародавнього Вигошева, який згаданий у Іпатіївському літописі під 1152 роком. Проте конкретне місце знаходження літописного Вигошева досі не встановлене. До 15 століття не було ніяких відомостей про Вишгородок, далі він знову з'являється на історичній арені, наприкінці 16 століття отримав міські права. Давню історію має теж і Вербовець, який свого часу був містом, деякий час навіть центром повіту. Проте минув час, воєнні лихоліття призвели до занепаду цих міст, вони потроху перетворились на звичайні села. А руїни городищ і замків помалу зникали з лиця землі.
Про існування стародавніх городищ і замчищ у Вербівці, Вишгородку, Пахині та прилеглих околицях писали багато дослідників волинських старожитностей, їх досліджував, зокрема, Олександр Цинкаловський. Але загадок ця земля ховає ще багато. І йдеться не лише про матеріальні скарби. Найцінніший скарб – історія рідного краю.
2006-2020
Як оборонялося місто з літопису
На території від Вишгородка до Вербівця є залишки щонайменше 5 городищ чи замчищ. Деякі з них майже розорані, деякі збереглися відносно непогано. Два з них – безпосередньо у селі Вербівці, три – в околицях села Пахині. Ці укріплення , імовірно, утворювали оборонну систему літописного міста Вигошева, що знаходилося десь поблизу нинішнього Вишгородка.
Загадковий камінь
Це було ще за часів Польщі. У село Вербовець приїхали якісь пани, очевидно, вчені. Покликали поліціянта, який тоді винаймав квартиру у Дениса Короля. Той – ще кількох селян, у їх числі і Дениса Короля. Із заступами пішли на городище поблизу Пахині. Поляки мали при собі якісь папери, у які час від часу заглядали. Звеліли копати в одному місці, а коли не знайшли нічого – в іншому... Нарешті знайшли те, що шукали. Відкопали камінь розміром приблизно два метри на метр. Можливо, то була надмогильна плита, а може, щось інше. На плиті був напис, але увесь покритий налиплою землею, тож нічого на можна було прочитати. Послали у село за віником. Коли очистили плиту, пани ретельно скопіювали отой напис. Заплатили селянам за роботу, звеліли закопати плиту і зарівняти те місце, щоб і сліду не було. З тим і поїхали. А що було написано на плиті і якою мовою був отой напис, ніхто з селян так і не довідався. Пани нічого їм не казали, спілкувалися тільки між собою.
Можливо, той камінь і досі ще лежить під шаром землі і ховає свою таємницю.
Бездонний колодязь
А ця історія трапилася під час першої світової війни. Тоді у Вербівці на старому палацовиську (там тепер житлові будинки) стояли російські улани. І зауважили вони, що у одному місці земля гуде, ніби там порожнина. Розкопали. А там – провалля, наче колодязь. Опустили туди свічку – погасла. Зв'язали докупи декілька хомутів, прив'язали камінь і опустили, щоб виміряти глибину. Та дна не дістали. І скільки потім не прив'язували ще хомутів, але виміряти глибини того провалля не змогли. А спуститися туди ніхто не ризикнув.
Підземелля
Ще сорок років тому у селі Вербовець, на схилі Стельмахової гори, на вершині якої є сліди давнього укріплення, був вхід у якесь підземелля чи печеру. Хто сміливіший, пробував пробратися вглиб, однак далеко проповзти ніхто не відважився. За одними версіями, то був потайний вихід з укріплення, за іншими – хід між палацом і укріпленням на горі, ще за іншими версіями той хід провадив аж до центрального городища у Пахині. Зараз цей хід засипаний, залишилась лише вузька щілина, крізь яку годі пролізти.
Скарб
Якось у Лановецькій районній газеті надрукували оповідь про те, як за часів Польщі хлопці із села Влащинців у лісі поблизу Вербівця знайшли золотий скарб. Вони мали якісь документи, що вказували на те, де саме цей скарб захований. У тих паперах начебто було записано, що на місце, де захований скарб, у визначений час має впасти тінь від певного дерева. Хлопці довго шукали, копали по всьому лісу. Але знайти оте місце довго не вдавалося. За пошуками потай спостерігав польський лісник, що мешкав у селі Вишгородку. І коли хлопці нарешті знайшли скарб, якраз отой лісник і нагодився. Спершу повів мову про те, що скарб має належати польській державі. Потім домовилися поділити його між собою. Врешті лісник забрав скарб із собою додому, пообіцявши назавтра розділити його між усіма. Але на ранок його уже не було в селі – виїхав із сім'єю невідомо куди. Ані лісника, ані скарбу ніхто більше не бачив.
А місцевість ця справді має багате і славне історичне минуле. Чимало істориків вважають село Вишгородок спадкоємцем стародавнього Вигошева, який згаданий у Іпатіївському літописі під 1152 роком. Проте конкретне місце знаходження літописного Вигошева досі не встановлене. До 15 століття не було ніяких відомостей про Вишгородок, далі він знову з'являється на історичній арені, наприкінці 16 століття отримав міські права. Давню історію має теж і Вербовець, який свого часу був містом, деякий час навіть центром повіту. Проте минув час, воєнні лихоліття призвели до занепаду цих міст, вони потроху перетворились на звичайні села. А руїни городищ і замків помалу зникали з лиця землі.
Про існування стародавніх городищ і замчищ у Вербівці, Вишгородку, Пахині та прилеглих околицях писали багато дослідників волинських старожитностей, їх досліджував, зокрема, Олександр Цинкаловський. Але загадок ця земля ховає ще багато. І йдеться не лише про матеріальні скарби. Найцінніший скарб – історія рідного краю.
2006-2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
