
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.16
23:02
Віктор сидів за журнальним столиком перед телевізором і дивився випуск новин. Несподівано пролунав дзвінок. Все ж таки приишла, куди вона дінеться від мене, - з єхидною посмішкою подумав підполковник і пішов відчиняти двері коханці. Відчинивши, побачив пе
2021.01.16
21:54
Свого часу, працюючи помічником-консультантом у народного депутата України, звернув увагу на те, що у сесійній залі, одна дуже відома прогресивна соціалістка несподівано почала плюватися на колег, коли вони не згодилися внести її поправку до законопроекту
2021.01.16
21:19
Коли б то можна утаїть
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
2021.01.16
18:12
Іду з рибалки. Вудка на плечі,
а у руці авоська з пічкурами,
а ти уся... неначе у парчі,
а я в пилюці босими ногами.
На тебе поглядали парубки,
а ми лише дивились очі в очі.
Які в селі були колись дівки!
а у руці авоська з пічкурами,
а ти уся... неначе у парчі,
а я в пилюці босими ногами.
На тебе поглядали парубки,
а ми лише дивились очі в очі.
Які в селі були колись дівки!
2021.01.16
14:12
Втікачів я догнав і сказав їм,
Що морози женуться за ними.
Втікачі зупинились, навзаєм
Попередили: люблять екстрими.
Втікачі, утікачки -- бідові,
Їм хотілося жити по-царськи.
Та із ними інтимні розмови
Що морози женуться за ними.
Втікачі зупинились, навзаєм
Попередили: люблять екстрими.
Втікачі, утікачки -- бідові,
Їм хотілося жити по-царськи.
Та із ними інтимні розмови
2021.01.16
13:38
До розваги ще й мороку
запровадила зима!
Поглядає пильним оком:
може снігу десь нема???
Мчаться дітлахи на гірку!
Небайдужі до санчат.
Вгору-вниз! Без відпочинку!
запровадила зима!
Поглядає пильним оком:
може снігу десь нема???
Мчаться дітлахи на гірку!
Небайдужі до санчат.
Вгору-вниз! Без відпочинку!
2021.01.16
12:58
Мій сину, темно надворі.
Не час у ліс одному.
Не допоможеш ти сестрі,
О, синку, будьмо вдома!
Там люта холоднеча скрізь,
І вітер виє сильно;
Тому у цей дрімучий ліс
Не час у ліс одному.
Не допоможеш ти сестрі,
О, синку, будьмо вдома!
Там люта холоднеча скрізь,
І вітер виє сильно;
Тому у цей дрімучий ліс
2021.01.16
11:53
Не відмов мені.
Не зумов мене.
Щось мине в огні.
Хтось огнем майне.
Серце прокляне
кожну дію злу,
кожну частку "не-",
Не зумов мене.
Щось мине в огні.
Хтось огнем майне.
Серце прокляне
кожну дію злу,
кожну частку "не-",
2021.01.16
01:13
А опівночі ви черешню їли?
Із дерева! При місячнім промінні,
утриматись уже не мавши сили...
А кісточки плювали як лушпиння?
Поміж черешень ви гуляли садом,
п’яніючи щораз від того дійства?
У червні любувались зорепадом
Із дерева! При місячнім промінні,
утриматись уже не мавши сили...
А кісточки плювали як лушпиння?
Поміж черешень ви гуляли садом,
п’яніючи щораз від того дійства?
У червні любувались зорепадом
2021.01.15
15:47
У відчаї! Десь зникла доля.
Перегортаю сторінки.
У темряві життєве поле:
стерня, каміння, колючки.
Років лиш невблаганний відлік
журбу у спогади несе.
Та серця доленосний виклик:
Перегортаю сторінки.
У темряві життєве поле:
стерня, каміння, колючки.
Років лиш невблаганний відлік
журбу у спогади несе.
Та серця доленосний виклик:
2021.01.15
13:10
Важко тримати чужі таємниці.
У мене їх стільки, як тлі на малині.
Поволі отак заповзаю в провидці.
Оскільки мовчу, то всі інші – не винні.
14 серпня 2001 р., Богдани
У мене їх стільки, як тлі на малині.
Поволі отак заповзаю в провидці.
Оскільки мовчу, то всі інші – не винні.
14 серпня 2001 р., Богдани
2021.01.15
12:06
Цієї неділі Віра знову йшла до свого Андрія. Віктор не влаштовував їй сцен, лише запитав о котрій годині вона повернеться, і дружина спокійно пішла з дому.
Через деякий час залунав дзвінок, і хазяїн квартири відчинив двері високій білявці з пухлими накве
2021.01.15
11:22
«Йоселе, а чи дививсь сьогодні ти на небо?»-
Питає раббі Нахман учня.
«Ні, ребе. Ніколи. Якось іншим разом...»
« Послухай, голубе, але ж оцю мелодію небес,
Відлиту в кольори та їх відтінки,
Ти завтра, певен, не побачиш.
Усе ж минає на цім світі...
Питає раббі Нахман учня.
«Ні, ребе. Ніколи. Якось іншим разом...»
« Послухай, голубе, але ж оцю мелодію небес,
Відлиту в кольори та їх відтінки,
Ти завтра, певен, не побачиш.
Усе ж минає на цім світі...
2021.01.15
08:04
Чужий біль до сорочки не липне.
На водиці умити лице…
Випадково зустрілись у липні,
тліло сонце в диму - каганцем.
Ти сидів, ниць потупивши очі,
а мене розривав лютий щем.
Полонений із Псковщини хлопче,
На водиці умити лице…
Випадково зустрілись у липні,
тліло сонце в диму - каганцем.
Ти сидів, ниць потупивши очі,
а мене розривав лютий щем.
Полонений із Псковщини хлопче,
2021.01.15
01:27
Надворі сніг, надворі сніг,
Іде зима, як чарівниця.
Іскринки падають до ніг,
В усіх людей світліють лиця.
І колихання срібних віт,
І теплі усміхи святкові...
Біліє світ, радіє світ,
Іде зима, як чарівниця.
Іскринки падають до ніг,
В усіх людей світліють лиця.
І колихання срібних віт,
І теплі усміхи святкові...
Біліє світ, радіє світ,
2021.01.14
23:59
Корумпованих чиновників усунути можна. Але де взяти некорумповних?
Національність подекуди визначається чисто шкурним інтересом.
Диявол ховається в деталях. Тож не варто зайве деталізувати, аби не накликати.
Однозначні тлумачення приховують н
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Марина Олексіївна (1981) /
Проза
Тоді, коли...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тоді, коли...
Тоді, коли...
нарис
Рвало десь за горбом, несамовито стрясаючи повітря. Небо щоразу падало у вирву, клекочучи віддаленими згуками розпеченої зброї. Світає? Сутінки? Що це? Мозок втратив нитку часу вже давно, і вона безкровно теліпалася десь посеред обгорілих стовбурів якихось дерев: пам’ять розмито малювала якісь довгі темні боввани, що втикалися у чорні хмарища. Це було тоді, як авто кольору оливи зупинилося під грізним донецьким небом, і з нього по черзі зістрибували чиїсь берці, десятки пар коричневого взуття га трекових підошвах прямо в осіннє багно...
Ротація...
Скільки з тих пір пройшло днів... Годин... Хвилин... Секунд...
Рвало десь зсередини.... Картеччю било судини, пульсуюча кров вирувала, намагнічена нервами... Перед очима вистрибували слайди, звукова доріжка тремтіла і зривалася, місцями нагромаджуючись на купу обривками фраз, окликів, вигуків... Голоси спліталися у товсті канати і ніби звисали зі стелі бліндажа.
Разів з тисячу перечитував її есемески, знав їх напам’ять і промовляв, як молитву щоразу, коли мав укотре забутися коротким тривожним сном... Вервечкою неслися спогади: мокрий тротуар обабіч міського шосе, зблиск, що вмить розтяв небесне полотно аж до земної тверді, віддалений гуркіт грому... .
Віддав їй свою парасольку і якось мимоволі прибрав з обличчя вологий темний локон.
Нічне місто не раз мліло під палкими поглядами ліхтарів, кроки тонули у шепоті вулиць. Провидіння гортало строкаті сторінки, залишаючи на окрайцях таємничі мітки.Збори були швидкими. І коли їхні тремтячі від зворушення пальці розімкнулися, ще довго стояла з витягнутою рукою, і він відчував на собі її пронизливий погляд, хоча спідометр вже накрутив кілька десятків кілометрів.
Зброя пекла роз’ятрені долоні, байдужі, білі клапті грудня, що поодиноко спускалися згори, танули на запечених вустах, осідали в складках заяложеного пікселю... Він стрімголов вибіг назовні, повітря не вистачало розширеним від хвилювання легеням. Остання звістка з мирної землі змушувала його серце вистрибувати з грудей з кожним ударом міокарда... Коли?!
З цих митей почався відлік до того моменту, коли він зможе нарешті прилинути до її лона в вслухатися, як вунісон з її серцем б’ється ще одне, коли він зможе із затамуванням подиху очікувати на диво, що теплим верескливим клубочком невдовзі мирно спатиме на його мужніх руках.
Тоді, коли...
нарис
Рвало десь за горбом, несамовито стрясаючи повітря. Небо щоразу падало у вирву, клекочучи віддаленими згуками розпеченої зброї. Світає? Сутінки? Що це? Мозок втратив нитку часу вже давно, і вона безкровно теліпалася десь посеред обгорілих стовбурів якихось дерев: пам’ять розмито малювала якісь довгі темні боввани, що втикалися у чорні хмарища. Це було тоді, як авто кольору оливи зупинилося під грізним донецьким небом, і з нього по черзі зістрибували чиїсь берці, десятки пар коричневого взуття га трекових підошвах прямо в осіннє багно...
Ротація...
Скільки з тих пір пройшло днів... Годин... Хвилин... Секунд...
Рвало десь зсередини.... Картеччю било судини, пульсуюча кров вирувала, намагнічена нервами... Перед очима вистрибували слайди, звукова доріжка тремтіла і зривалася, місцями нагромаджуючись на купу обривками фраз, окликів, вигуків... Голоси спліталися у товсті канати і ніби звисали зі стелі бліндажа.
Разів з тисячу перечитував її есемески, знав їх напам’ять і промовляв, як молитву щоразу, коли мав укотре забутися коротким тривожним сном... Вервечкою неслися спогади: мокрий тротуар обабіч міського шосе, зблиск, що вмить розтяв небесне полотно аж до земної тверді, віддалений гуркіт грому... .
Віддав їй свою парасольку і якось мимоволі прибрав з обличчя вологий темний локон.
Нічне місто не раз мліло під палкими поглядами ліхтарів, кроки тонули у шепоті вулиць. Провидіння гортало строкаті сторінки, залишаючи на окрайцях таємничі мітки.Збори були швидкими. І коли їхні тремтячі від зворушення пальці розімкнулися, ще довго стояла з витягнутою рукою, і він відчував на собі її пронизливий погляд, хоча спідометр вже накрутив кілька десятків кілометрів.
Зброя пекла роз’ятрені долоні, байдужі, білі клапті грудня, що поодиноко спускалися згори, танули на запечених вустах, осідали в складках заяложеного пікселю... Він стрімголов вибіг назовні, повітря не вистачало розширеним від хвилювання легеням. Остання звістка з мирної землі змушувала його серце вистрибувати з грудей з кожним ударом міокарда... Коли?!
З цих митей почався відлік до того моменту, коли він зможе нарешті прилинути до її лона в вслухатися, як вунісон з її серцем б’ється ще одне, коли він зможе із затамуванням подиху очікувати на диво, що теплим верескливим клубочком невдовзі мирно спатиме на його мужніх руках.
Тоді, коли...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію