Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.26
15:20
Залізло сонце за бараки,
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
2026.08.26
13:45
За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, залізь сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, залізь сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
2026.08.26
13:06
Сумні надгробки у сумнім снігу
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
2026.08.26
10:54
Власноруч — можливо й без подяки —
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
2026.08.26
10:53
І надійшов час Великого Дня, коли Сонце дарує Землі, і зелу квітучому, і людям, і тварям земним світло тривале і темряву коротку. І кинули ми і друзів своїх, і місто побратимів своїх, і селище посестер наших, і будинки з міцними стінами, і колодязі глибок
2026.08.26
08:49
Не буде ані другого потопу,
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
2026.08.26
07:42
ідеш у путь
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
здійнявши галас
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь
здійнявши галас
2026.08.26
06:58
Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марина Олексіївна (1981) /
Проза
Тоді, коли...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тоді, коли...
Тоді, коли...
нарис
Рвало десь за горбом, несамовито стрясаючи повітря. Небо щоразу падало у вирву, клекочучи віддаленими згуками розпеченої зброї. Світає? Сутінки? Що це? Мозок втратив нитку часу вже давно, і вона безкровно теліпалася десь посеред обгорілих стовбурів якихось дерев: пам’ять розмито малювала якісь довгі темні боввани, що втикалися у чорні хмарища. Це було тоді, як авто кольору оливи зупинилося під грізним донецьким небом, і з нього по черзі зістрибували чиїсь берці, десятки пар коричневого взуття га трекових підошвах прямо в осіннє багно...
Ротація...
Скільки з тих пір пройшло днів... Годин... Хвилин... Секунд...
Рвало десь зсередини.... Картеччю било судини, пульсуюча кров вирувала, намагнічена нервами... Перед очима вистрибували слайди, звукова доріжка тремтіла і зривалася, місцями нагромаджуючись на купу обривками фраз, окликів, вигуків... Голоси спліталися у товсті канати і ніби звисали зі стелі бліндажа.
Разів з тисячу перечитував її есемески, знав їх напам’ять і промовляв, як молитву щоразу, коли мав укотре забутися коротким тривожним сном... Вервечкою неслися спогади: мокрий тротуар обабіч міського шосе, зблиск, що вмить розтяв небесне полотно аж до земної тверді, віддалений гуркіт грому... .
Віддав їй свою парасольку і якось мимоволі прибрав з обличчя вологий темний локон.
Нічне місто не раз мліло під палкими поглядами ліхтарів, кроки тонули у шепоті вулиць. Провидіння гортало строкаті сторінки, залишаючи на окрайцях таємничі мітки.Збори були швидкими. І коли їхні тремтячі від зворушення пальці розімкнулися, ще довго стояла з витягнутою рукою, і він відчував на собі її пронизливий погляд, хоча спідометр вже накрутив кілька десятків кілометрів.
Зброя пекла роз’ятрені долоні, байдужі, білі клапті грудня, що поодиноко спускалися згори, танули на запечених вустах, осідали в складках заяложеного пікселю... Він стрімголов вибіг назовні, повітря не вистачало розширеним від хвилювання легеням. Остання звістка з мирної землі змушувала його серце вистрибувати з грудей з кожним ударом міокарда... Коли?!
З цих митей почався відлік до того моменту, коли він зможе нарешті прилинути до її лона в вслухатися, як вунісон з її серцем б’ється ще одне, коли він зможе із затамуванням подиху очікувати на диво, що теплим верескливим клубочком невдовзі мирно спатиме на його мужніх руках.
Тоді, коли...
нарис
Рвало десь за горбом, несамовито стрясаючи повітря. Небо щоразу падало у вирву, клекочучи віддаленими згуками розпеченої зброї. Світає? Сутінки? Що це? Мозок втратив нитку часу вже давно, і вона безкровно теліпалася десь посеред обгорілих стовбурів якихось дерев: пам’ять розмито малювала якісь довгі темні боввани, що втикалися у чорні хмарища. Це було тоді, як авто кольору оливи зупинилося під грізним донецьким небом, і з нього по черзі зістрибували чиїсь берці, десятки пар коричневого взуття га трекових підошвах прямо в осіннє багно...
Ротація...
Скільки з тих пір пройшло днів... Годин... Хвилин... Секунд...
Рвало десь зсередини.... Картеччю било судини, пульсуюча кров вирувала, намагнічена нервами... Перед очима вистрибували слайди, звукова доріжка тремтіла і зривалася, місцями нагромаджуючись на купу обривками фраз, окликів, вигуків... Голоси спліталися у товсті канати і ніби звисали зі стелі бліндажа.
Разів з тисячу перечитував її есемески, знав їх напам’ять і промовляв, як молитву щоразу, коли мав укотре забутися коротким тривожним сном... Вервечкою неслися спогади: мокрий тротуар обабіч міського шосе, зблиск, що вмить розтяв небесне полотно аж до земної тверді, віддалений гуркіт грому... .
Віддав їй свою парасольку і якось мимоволі прибрав з обличчя вологий темний локон.
Нічне місто не раз мліло під палкими поглядами ліхтарів, кроки тонули у шепоті вулиць. Провидіння гортало строкаті сторінки, залишаючи на окрайцях таємничі мітки.Збори були швидкими. І коли їхні тремтячі від зворушення пальці розімкнулися, ще довго стояла з витягнутою рукою, і він відчував на собі її пронизливий погляд, хоча спідометр вже накрутив кілька десятків кілометрів.
Зброя пекла роз’ятрені долоні, байдужі, білі клапті грудня, що поодиноко спускалися згори, танули на запечених вустах, осідали в складках заяложеного пікселю... Він стрімголов вибіг назовні, повітря не вистачало розширеним від хвилювання легеням. Остання звістка з мирної землі змушувала його серце вистрибувати з грудей з кожним ударом міокарда... Коли?!
З цих митей почався відлік до того моменту, коли він зможе нарешті прилинути до її лона в вслухатися, як вунісон з її серцем б’ється ще одне, коли він зможе із затамуванням подиху очікувати на диво, що теплим верескливим клубочком невдовзі мирно спатиме на його мужніх руках.
Тоді, коли...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
