Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.09
22:48
Во ім’я Вищого Життя, слава горньому Світлу!
Я – пастир, що любить свою отару. Пасу я овець і ягнят, на своїх плечах ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від посовища за огорожею. Не веду їх до берега моря, щоби вони не побачили виру
2026.07.09
19:13
Вже день у сонця на щиті.
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
2026.07.09
17:52
Старий Овсій вмовив сина у Базар відвезти.
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
2026.07.09
14:08
Мобільний знову на ходу,
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
2026.07.09
13:53
Ці вибухи потужно пролунали
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
2026.07.09
12:00
Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
2026.07.09
11:42
може праведним було
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
2026.07.09
09:25
Це рідна його країна,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.
Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.
Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
2026.07.09
09:15
Колись у шахтарських пагорбах, що у Дакоті
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
2026.07.09
07:18
Під кручею, улігшись горілиць,
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
2026.07.09
03:55
Летовиська душа - наскрізний протяг,
твій запізнілий - з-поміж хмар - літак.
- Привіт. Це ж ти!
- Ну, звісно, ж я - та годі
стояти тут - ходім усім увспак.
А потім ще було: і раллі й кросинг,
і казино, і казинаки, і..
твій запізнілий - з-поміж хмар - літак.
- Привіт. Це ж ти!
- Ну, звісно, ж я - та годі
стояти тут - ходім усім увспак.
А потім ще було: і раллі й кросинг,
і казино, і казинаки, і..
2026.07.08
13:50
Пробіжка на морозі - це подорож неждана,
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
2026.07.08
13:08
Не ловіть мене, як рибку срібну —
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
2026.07.08
10:43
на третій день ізранку лишившись врешті-решт на самоті відчиняє вікна знімає покривала із дзеркал запалює ароматичні палички · ставить чайник на газ відкриває закриває холодильник їсти не хочеться · хочеться якомога ретельніше вимити холодильник · після ч
2026.07.08
06:57
Проганяю ілюзії,
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
2026.07.08
00:50
Серед гiр заховавшись вiд свiту,
Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марина Олексіївна (1981) /
Проза
Тоді, коли...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тоді, коли...
Тоді, коли...
нарис
Рвало десь за горбом, несамовито стрясаючи повітря. Небо щоразу падало у вирву, клекочучи віддаленими згуками розпеченої зброї. Світає? Сутінки? Що це? Мозок втратив нитку часу вже давно, і вона безкровно теліпалася десь посеред обгорілих стовбурів якихось дерев: пам’ять розмито малювала якісь довгі темні боввани, що втикалися у чорні хмарища. Це було тоді, як авто кольору оливи зупинилося під грізним донецьким небом, і з нього по черзі зістрибували чиїсь берці, десятки пар коричневого взуття га трекових підошвах прямо в осіннє багно...
Ротація...
Скільки з тих пір пройшло днів... Годин... Хвилин... Секунд...
Рвало десь зсередини.... Картеччю било судини, пульсуюча кров вирувала, намагнічена нервами... Перед очима вистрибували слайди, звукова доріжка тремтіла і зривалася, місцями нагромаджуючись на купу обривками фраз, окликів, вигуків... Голоси спліталися у товсті канати і ніби звисали зі стелі бліндажа.
Разів з тисячу перечитував її есемески, знав їх напам’ять і промовляв, як молитву щоразу, коли мав укотре забутися коротким тривожним сном... Вервечкою неслися спогади: мокрий тротуар обабіч міського шосе, зблиск, що вмить розтяв небесне полотно аж до земної тверді, віддалений гуркіт грому... .
Віддав їй свою парасольку і якось мимоволі прибрав з обличчя вологий темний локон.
Нічне місто не раз мліло під палкими поглядами ліхтарів, кроки тонули у шепоті вулиць. Провидіння гортало строкаті сторінки, залишаючи на окрайцях таємничі мітки.Збори були швидкими. І коли їхні тремтячі від зворушення пальці розімкнулися, ще довго стояла з витягнутою рукою, і він відчував на собі її пронизливий погляд, хоча спідометр вже накрутив кілька десятків кілометрів.
Зброя пекла роз’ятрені долоні, байдужі, білі клапті грудня, що поодиноко спускалися згори, танули на запечених вустах, осідали в складках заяложеного пікселю... Він стрімголов вибіг назовні, повітря не вистачало розширеним від хвилювання легеням. Остання звістка з мирної землі змушувала його серце вистрибувати з грудей з кожним ударом міокарда... Коли?!
З цих митей почався відлік до того моменту, коли він зможе нарешті прилинути до її лона в вслухатися, як вунісон з її серцем б’ється ще одне, коли він зможе із затамуванням подиху очікувати на диво, що теплим верескливим клубочком невдовзі мирно спатиме на його мужніх руках.
Тоді, коли...
нарис
Рвало десь за горбом, несамовито стрясаючи повітря. Небо щоразу падало у вирву, клекочучи віддаленими згуками розпеченої зброї. Світає? Сутінки? Що це? Мозок втратив нитку часу вже давно, і вона безкровно теліпалася десь посеред обгорілих стовбурів якихось дерев: пам’ять розмито малювала якісь довгі темні боввани, що втикалися у чорні хмарища. Це було тоді, як авто кольору оливи зупинилося під грізним донецьким небом, і з нього по черзі зістрибували чиїсь берці, десятки пар коричневого взуття га трекових підошвах прямо в осіннє багно...
Ротація...
Скільки з тих пір пройшло днів... Годин... Хвилин... Секунд...
Рвало десь зсередини.... Картеччю било судини, пульсуюча кров вирувала, намагнічена нервами... Перед очима вистрибували слайди, звукова доріжка тремтіла і зривалася, місцями нагромаджуючись на купу обривками фраз, окликів, вигуків... Голоси спліталися у товсті канати і ніби звисали зі стелі бліндажа.
Разів з тисячу перечитував її есемески, знав їх напам’ять і промовляв, як молитву щоразу, коли мав укотре забутися коротким тривожним сном... Вервечкою неслися спогади: мокрий тротуар обабіч міського шосе, зблиск, що вмить розтяв небесне полотно аж до земної тверді, віддалений гуркіт грому... .
Віддав їй свою парасольку і якось мимоволі прибрав з обличчя вологий темний локон.
Нічне місто не раз мліло під палкими поглядами ліхтарів, кроки тонули у шепоті вулиць. Провидіння гортало строкаті сторінки, залишаючи на окрайцях таємничі мітки.Збори були швидкими. І коли їхні тремтячі від зворушення пальці розімкнулися, ще довго стояла з витягнутою рукою, і він відчував на собі її пронизливий погляд, хоча спідометр вже накрутив кілька десятків кілометрів.
Зброя пекла роз’ятрені долоні, байдужі, білі клапті грудня, що поодиноко спускалися згори, танули на запечених вустах, осідали в складках заяложеного пікселю... Він стрімголов вибіг назовні, повітря не вистачало розширеним від хвилювання легеням. Остання звістка з мирної землі змушувала його серце вистрибувати з грудей з кожним ударом міокарда... Коли?!
З цих митей почався відлік до того моменту, коли він зможе нарешті прилинути до її лона в вслухатися, як вунісон з її серцем б’ється ще одне, коли він зможе із затамуванням подиху очікувати на диво, що теплим верескливим клубочком невдовзі мирно спатиме на його мужніх руках.
Тоді, коли...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
