
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила,
в сонячному катрені —
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила,
в сонячному катрені —
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Марина Олексіївна (1981) /
Проза
Тоді, коли...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тоді, коли...
Тоді, коли...
нарис
Рвало десь за горбом, несамовито стрясаючи повітря. Небо щоразу падало у вирву, клекочучи віддаленими згуками розпеченої зброї. Світає? Сутінки? Що це? Мозок втратив нитку часу вже давно, і вона безкровно теліпалася десь посеред обгорілих стовбурів якихось дерев: пам’ять розмито малювала якісь довгі темні боввани, що втикалися у чорні хмарища. Це було тоді, як авто кольору оливи зупинилося під грізним донецьким небом, і з нього по черзі зістрибували чиїсь берці, десятки пар коричневого взуття га трекових підошвах прямо в осіннє багно...
Ротація...
Скільки з тих пір пройшло днів... Годин... Хвилин... Секунд...
Рвало десь зсередини.... Картеччю било судини, пульсуюча кров вирувала, намагнічена нервами... Перед очима вистрибували слайди, звукова доріжка тремтіла і зривалася, місцями нагромаджуючись на купу обривками фраз, окликів, вигуків... Голоси спліталися у товсті канати і ніби звисали зі стелі бліндажа.
Разів з тисячу перечитував її есемески, знав їх напам’ять і промовляв, як молитву щоразу, коли мав укотре забутися коротким тривожним сном... Вервечкою неслися спогади: мокрий тротуар обабіч міського шосе, зблиск, що вмить розтяв небесне полотно аж до земної тверді, віддалений гуркіт грому... .
Віддав їй свою парасольку і якось мимоволі прибрав з обличчя вологий темний локон.
Нічне місто не раз мліло під палкими поглядами ліхтарів, кроки тонули у шепоті вулиць. Провидіння гортало строкаті сторінки, залишаючи на окрайцях таємничі мітки.Збори були швидкими. І коли їхні тремтячі від зворушення пальці розімкнулися, ще довго стояла з витягнутою рукою, і він відчував на собі її пронизливий погляд, хоча спідометр вже накрутив кілька десятків кілометрів.
Зброя пекла роз’ятрені долоні, байдужі, білі клапті грудня, що поодиноко спускалися згори, танули на запечених вустах, осідали в складках заяложеного пікселю... Він стрімголов вибіг назовні, повітря не вистачало розширеним від хвилювання легеням. Остання звістка з мирної землі змушувала його серце вистрибувати з грудей з кожним ударом міокарда... Коли?!
З цих митей почався відлік до того моменту, коли він зможе нарешті прилинути до її лона в вслухатися, як вунісон з її серцем б’ється ще одне, коли він зможе із затамуванням подиху очікувати на диво, що теплим верескливим клубочком невдовзі мирно спатиме на його мужніх руках.
Тоді, коли...
нарис
Рвало десь за горбом, несамовито стрясаючи повітря. Небо щоразу падало у вирву, клекочучи віддаленими згуками розпеченої зброї. Світає? Сутінки? Що це? Мозок втратив нитку часу вже давно, і вона безкровно теліпалася десь посеред обгорілих стовбурів якихось дерев: пам’ять розмито малювала якісь довгі темні боввани, що втикалися у чорні хмарища. Це було тоді, як авто кольору оливи зупинилося під грізним донецьким небом, і з нього по черзі зістрибували чиїсь берці, десятки пар коричневого взуття га трекових підошвах прямо в осіннє багно...
Ротація...
Скільки з тих пір пройшло днів... Годин... Хвилин... Секунд...
Рвало десь зсередини.... Картеччю било судини, пульсуюча кров вирувала, намагнічена нервами... Перед очима вистрибували слайди, звукова доріжка тремтіла і зривалася, місцями нагромаджуючись на купу обривками фраз, окликів, вигуків... Голоси спліталися у товсті канати і ніби звисали зі стелі бліндажа.
Разів з тисячу перечитував її есемески, знав їх напам’ять і промовляв, як молитву щоразу, коли мав укотре забутися коротким тривожним сном... Вервечкою неслися спогади: мокрий тротуар обабіч міського шосе, зблиск, що вмить розтяв небесне полотно аж до земної тверді, віддалений гуркіт грому... .
Віддав їй свою парасольку і якось мимоволі прибрав з обличчя вологий темний локон.
Нічне місто не раз мліло під палкими поглядами ліхтарів, кроки тонули у шепоті вулиць. Провидіння гортало строкаті сторінки, залишаючи на окрайцях таємничі мітки.Збори були швидкими. І коли їхні тремтячі від зворушення пальці розімкнулися, ще довго стояла з витягнутою рукою, і він відчував на собі її пронизливий погляд, хоча спідометр вже накрутив кілька десятків кілометрів.
Зброя пекла роз’ятрені долоні, байдужі, білі клапті грудня, що поодиноко спускалися згори, танули на запечених вустах, осідали в складках заяложеного пікселю... Він стрімголов вибіг назовні, повітря не вистачало розширеним від хвилювання легеням. Остання звістка з мирної землі змушувала його серце вистрибувати з грудей з кожним ударом міокарда... Коли?!
З цих митей почався відлік до того моменту, коли він зможе нарешті прилинути до її лона в вслухатися, як вунісон з її серцем б’ється ще одне, коли він зможе із затамуванням подиху очікувати на диво, що теплим верескливим клубочком невдовзі мирно спатиме на його мужніх руках.
Тоді, коли...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію